Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/3625/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2023. Зареєстровано: 15.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2023.
Дата набрання законної сили: 14.02.2024
Результат оскарження 14.02.2024 Черкаський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/711/1416/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Придніпровський районний суд м.Черкаси    
		Справа № 711/3625/23
		Провадження № 2/711/1416/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 листопада 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
		головуючого  судді Скляренко В.М. 
		при секретарі Копаєвій Є.В.
		за участі:
		представника позивача (відповідача за зустрічним позовом): Назаренка С.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Акціонерного товариствакомерційний банк«Приватбанк» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіта зазустрічним позовом ОСОБА_1  до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів та зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості,-
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		Представник АТ КБ «ПриватБанк»  Ляр Д.Ю., який діє на підставі довіреності №2233-К-Н-О від 30.08.2022р.,  звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 17.12.2013р. в розмірі 68469,13 грн.
		В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що відповідачка порушила умови користування кредитними коштами, наданими їй у вигляді кредитної лінії до банківської платіжної картки, оскільки допустила прострочення повернення кредитних коштів, внаслідок чого за нею утворилась заборгованість, яка станом на 09.05.2023р. складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 60033,61 грн. та відсотками за користування кредитом в розмірі 8 435,52 грн.
		Відповідач заперечила проти позову в повному обсязі та подала зустрічний позов, в якому просила відмовити в позові АТ КБ «ПриватБанк» до неї, стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 19900,66 грн., зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додатковим рахункам до договору SAMDN51000105997982 від 04.09.2013р. та визначити заборгованість в розмірі 0 грн.
		В обґрунтування своєї позиції у зустрічному позові зазначено, що відповідачка заперечує наявність договірних відносин в неї з банком, оскільки послугами АТ КБ «ПриватБанк» вона користувалась з 24.07.2008р., а позивачем не надано відповідного договору, на підставі якого їй видавалась перша банківська картка, а також не надано угоди SAMDN51000105997982 від 04.09.2013р. Зазначає, що 23.07.2018р. нею була повністю погашена кредитна заборгованість і з того часу до 19.12.2019р. вона користувалась виключно власними коштами на банківському рахунку, а розмір кредитного ліміту складав 0 грн. З 19.12.2019р. по 06.10.2020р. банком безпідставно списано з карткового рахунку відповідачки в рахунок кредитного ліміту суму коштів в розмірі 63160,09 грн. шляхом щомісячних грошових переказів, яких відповідачка не здійснювала. Саме на заборгованість, яка виникла внаслідок безпідставного списання банком з карткового рахунку відповідачки грошових коштів, позивачем було здійснено нарахування та списання відсотків за користування кредитним лімітом і за період з 01.03.2020р. по 01.03.2021р. загальна сума таких відсотків склала 19727,58 грн. В той же час банк в односторонньому порядку самовільно здійснював списання коштів з іншого банківського рахунку відповідачки, на який вона отримувала державну соціальну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, і за період з 19.12.2019р. по 09.05.2023р. з такого рахунку банком списано 14418,54 грн. Відповідні кошти були списані банком безпідставно, а тому банк має повернути їх відповідачці разом з нарахованими на таку суму коштів трьома відсотками річних та інфляційними нарахуваннями, обчисленими за період часу з листопада 2021 року до травня 2023 року (3% річних  695,65 грн.; інфляційні нарахування  4786,47 грн.). Відповідачка зазначає, що вона не була ознайомлена з Умовами і Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» при підписанні заяви від 17.12.2013р., а також не була ознайомлена з тарифами та умовами використання кредитних коштів. Заперечує проти прийняття в якості доказу наданого позивачем паспорту споживчого кредиту, оскільки його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит. Також відповідачка заявила про пропуск позивачем строків позовної давності, оскільки термін дії її картки сплинув 31.05.2020р., а позивач звернувся до суду 06.06.2023р., тобто поза межами трирічного строку позовної давності, що є окремою самостійною підставою для відмови у позовних вимогах.
		08.06.2022р. судом відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. 
		14.06.2023р. на адресу суду через підсистему «Електронний суд» надійшла зустрічна позовна заява відповідачки, яка ухвалою суду від 18.07.2023р. прийнята до спільного розгляду з первинним позовом і здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання. 
		Ухвалою суду від 04.07.2023р. було задоволено клопотання відповідачки про витребування доказів та зобов`язано АТ АБ «ПриватБанк» надати суду платіжні інструкції по 26 операціям, що оформлені згідно постанови НБУ №163 від 29.07.2022р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг» по сумам списань в розмірі 63160,09 грн. з 19.12.2019 року по 06.10.2020 року по картковому рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додатковим рахункам договору SAMDN51000105997982 від 04.09.2013 з призначенням платежу «Переказ з картки. Грошові перекази».
		26.09.2023р. представник позивача  Назаренко С.М., який діє на підставі довіреності №136-К-О від 12.01.2021р.,  надав суду письмові пояснення на зустрічну позовну заяву, в яких просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти зустрічних позовних вимог у письмових поясненнях зазначено, що списання коштів з банківського рахунку позивачки здійснювалось банком в межах кредитного ліміту, а нульова ставка кредитного ліміту була застосована після використання кредитного ліміту в розмірі 60033,61 грн. та його непогашенні. Вказується, що право банку здійснювати списання коштів з інших рахунків клієнта (договірне списання) передбачено п. 4.6 Умов та Правил надання банківських послуг, а відтак списані кошти не є безпідставно набутим майном і не підлягають поверненню. Також зазначено, що закінчення строку дії банківської картки не має значення для обліку строку позовної давності, оскільки картка є лише платіжним інструментом, ключем до рахунку, який не закривається через сплив строку дії картки.
		26.09.2023р. судом закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.
		03.10.2023р. на адресу суду через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь відповідачки на письмові пояснення представника позивача, в якій відповідачка наполягає на обґрунтованості своїх вимог у зустрічному позові та необґрунтованості вимог позивача. Додатково вказує, що строк позовної давності слід обчислювати з 19.12.2019р., оскільки з цього часу банк самовільно проводив списання в несанкціонований мінус операції з призначенням «Переказ з картки. Грошові перекази» та нараховував відсотки від цих списань, а відтак з цього часу міг заявити позов. 
		В судове засідання відповідачка не з`явилася, проте надала заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та задовольнити вимоги по зустрічному позову.
		В судовому засіданні представник позивача  Назаренко С.М.,  підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, а вимоги по зустрічному позову заперечив та просив відмовити у їх задоволенні. Пояснив, що відповідачка тривалий час належним чином користувалась послугами банку, в тому числі і коштами кредитного ліміту, що свідчить про її обізнаність з умовами та правилами надання банківських послуг. Зазначив, що платіжна картка є інструментом доступу до банківського рахунку і строк її дії не співпадає із строком дії договору надання банківських послуг, внаслідок чого зі спливом строку дії картки відповідачка і надалі мала можливість користуватись банківським рахунком. Зауважив, що у зв`язку з воєнним станом строк дії всіх банківських карток автоматично продовжений. Додатково пояснив, що позивач не має можливості виконати ухвалу суду від 04.07.2023р., оскільки у банку відсутні відповідні платіжні інструкції, але банк не заперечує факту списання коштів, оскільки такі дії здійснювались відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. 
		Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
		Відповідачка є клієнтом АТ АБ «ПриватБанк» та користується послугами банку з 24.07.2008р., оскільки з цього часу має у банку картковий рахунок № НОМЕР_3 .
		Надання позивачем банківських послуг відповідачці здійснюється за банківським рахунком на ім`я відповідачки IBAN № НОМЕР_2 /т. 1 а.с. 124/.
		17.12.2013р. відповідачкою підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приват Банк» /т. 1 а.с. 19/. 
		Будучи клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» відповідачка отримувала банківські платіжні картки: 24.07.2008р.  карта Універсальна, № НОМЕР_3 із строком дії до 31.07.2012р.; 12.02.2013р.  карта Універсальна, № НОМЕР_4 із строком дії до 31.07.2015р.; 04.09.2013р.  карта WGMMS DebitMasterCard Gold, № НОМЕР_5 із строком дії до 30.06.2017р.; 26.09.2014р.  карта PKMMD GOLD CHIP CREDIT INST № НОМЕР_6 із строком дії до 30.06.2018р.; 18.03.2015р.  карта Універсальна НОМЕР_7 із строком дії до 30.09.2018р.; 29.09.2018р.  карта Універсальна НОМЕР_8 із строком дії до 31.05.2020р. /т. 1 а.с. 18/.
		Згідно довідки АТ КБ «Приват Банк» по платіжній картці відповідачки було встановлено кредитний ліміт з 04.09.2013р. в розмірі 9000 грн. Розмір кредитного ліміту періодично змінювався і з 15.01.2018р. складав 34500 грн., а з 24.07.2018р.  0 грн /т. 1 а.с.17/. 
		15.08.2019р. відповідачкою підписаний Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені основні умови кредитування кредитних продуктів АТ КБ «ПриватБанк» за типами карток /т. 1 а.с. 20-23/.
		Згідно виписки руху коштів по картковим рахункам відповідача у АТ КБ «ПриватБанк» за період з 24.07.2008р. по 11.05.2023р., відповідач активно користувалася картковими рахунками для здійснення банківських операцій в тому числі і коштами кредитного ліміту, про що свідчать видаткові операції по картковому рахунку. Натомість, починаючи з 19.12.2019р. і до 01.03.2021р. за карткою № НОМЕР_9 обліковуються лише видаткові операції у вигляді «Переказ з карти. Переказ коштів» на загальну суму 62370,32 грн., «Списання відсотків за використання кредитного ліміту за ставкою 3,5 відсотків» на загальну суму 19727,58 грн., а також надходження коштів на картковий рахунок в загальному розмірі 14418,54 грн. (шляхом грошових переказів та поповнення готівкою  6965,73 грн.; шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості  7452,81 грн.). 
		Станом на 11.05.2023р., як і станом на 04.11.2021р., по банківському рахунку на ім`я відповідачки обліковується заборгованість в розмірі 68469,13 грн. 
		Оскільки відповідач в добровільному порядку не погоджується повернути заборгованість, обчислену позивачем, то останній звернувся до суду з даним позовом. 
		У свою чергу відповідачка заперечує наявність в неї грошових зобов`язань перед позивачем та просить зобов`язати позивача здійснити перерахунок заборгованості та визначити її розмір в нульовому значенні. Також відповідачка стверджує про безпідставність набуття позивачем коштів в сумі 14418,54 грн., а тому вимагає стягнути з відповідача такі кошти разом з нарахованими на них компенсаційними нарахуваннями, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України. 
		Тож між сторонами склалися договірні правовідносини з надання банківських послуг та існує спір щодо виконання взаємних зобов`язань, який регулюється умовами укладеного договору, нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016р. «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі  Закон №1734).
		Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		У статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		За частиною першою статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
		Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (а. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 641 ЦК).
		Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №1734 до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
		Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» (а .2 ч. 2 ст. 9 Закону №1734).
		Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у ч. 2 ст. 9 Закону №1734 передбачена у частині третій статті 9 цього Закону.
		Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) ч. 6 ст. 9 Закону №1734).
		Відповідно до ст. 13 Закону №1734 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
		Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №1734 договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).
		Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Статтею 1066 ЦК визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		Відповідно до ст. 1067 ЦК договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.
		Статтею 1068 ЦК передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (ч. 1). Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 3).
		Згідно зі ст. 1069 ЦК якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).
		За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачка є споживачем банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» з 24.07.2008р., оскільки з цього часу має банківський рахунок на своє ім`я у такій фінансовій установі. 17.12.2013р. між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір (без номера) шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. В даній заяві не зазначено про тип картки, яку бажала оформити відповідач, не вказується розміру бажаного кредитного ліміту, а також не зазначено про ставки і тарифи банківських послуг. Натомість підписанням такої заяви відповідач погодився на отримання банківських послуг, що надаються АТ КБ «ПриватБанк» невизначеному колу споживачів.
		З 04.09.2013р. по картковому рахунку на ім`я відповідачки було відкрито кредитний ліміт, розмір якого періодично змінювався, а з 24.07.2018р. був зменшений до нульового значення. Встановлення такого ліміту відповідає змісту заяви-анкети, підписаної відповідачем 17.12.2013р. При цьому слід звернути увагу, що відповідач активно використовувала кредитні кошти, оскільки здійснювала видаткові операції (оплата послуг та грошові перекази) за рахунок кредитних коштів, що підтверджується випискою по її банківському рахунку. Зазначене свідчить, що відповідач своїми діями погодилась на отримання та користування кредитними коштами.
		В той же час, в анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення розміру процентної ставки проте зазначено, що відповідач згідна з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась і погоджується з такими умовами.
		Аналіз змісту виписки по банківському рахунку на ім`я відповідачки свідчить, що до грудня 2019 року відповідачка належним чином здійснювала свої зобов`язання, пов`язані з користуванням банківським рахунком та кредитним лімітом, внаслідок чого за період з 01.10.2014р. до 06.01.2020р. банком жодного разу не здійснювалось нарахування та списання відсотків за користування кредитним лімітом. 
		Фактично спір між сторонами обумовлений внаслідок використання коштів кредитного ліміту та банківських операцій по банківському рахунку на ім`я відповідачки, що здійснювались починаючи з 19.12.2019р., оскільки з цього часу банком вчинялись видаткові операції поза межами власних коштів відповідачки на такому рахунку. 
		За матеріалами справи судом встановлено, що станом на 06.12.2019р. на банківському рахунку відповідачки баланс коштів складав 0 грн., тобто була відсутня будь-яка заборгованість та відсутні особисті кошти відповідачки. 19.12.2019р. банком здійснено операцію зі списання коштів в розмірі 789,77 грн. з призначенням платежу «Переказ з карти. Переказ коштів». Відповідна операція здійснена за рахунок коштів банку, а отже банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення такого платежу, що відповідає положенням ч. 1 ст. 1069 ЦК. 
		Подібні операції здійснені банком 06.01.2020р. шляхом здійснення двох переказів з рахунку відповідачки в розмірах 2951,52 грн. та 3005,18 грн.
		Аналіз руху коштів за випискою по банківському рахунку відповідачки свідчить, що відповідні операції мали періодичний характер, оскільки такі ж самі операції здійснювались на ті ж самі суми в такі саме дати наступних місяцях. Загалом операції з переказу коштів в розмірі 789,77 грн. здійснювались 19.12.2019р., 19.01.2020р., 19.02.2020р., 19.03.2020р., 19.04.2020р. (789,74 грн.), що разом складає суму 3948,82 грн. Операції з переказу коштів в розмірах 2951,52 грн. та 3005,18 грн. здійснювались 06.01.2020р., 06.02.2020р., 06.03.2020р., 06.04.2020р., 06.05.2020р., що разом складає 29783,50 грн. В подальшому, подібні операції в розмірах 2838 грн. та 2889,60 грн. здійснювались 06.06.2020р., 06.07.2020р., 06.08.2020р., 06.09.2020р., 06.10.2020р., що разом складає суму 28638 грн. 
		Починаючи з 01.03.2020р. і до 01.03.2021р. позивачем здійснювалось списання з банківського рахунку відповідачки відсотків за користування кредитом за ставкою 3,5% на місяць. Аналіз змісту списаних сум свідчить, що їх розмір обчислювався за облікованою фактичною кредитною заборгованістю на банківському рахунку за період, за який нараховувались відповідні відсотки.
		При цьому відповідачка заперечує факт вчинення нею розпоряджень про здійснення позивачем видаткових операцій «Переказ з карти. Переказ коштів» в період з 19.12.2019р. по 06.10.2020р., стверджуючи що відповідні операції є безпідставними.
		В цьому контексті суд зауважує, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
		Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
		Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13).
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
		Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК).
		Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018р. у справі № 920/739/17).
		Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
		Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначеної вимоги закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК).
		Положення ч. 3 ст. 16 ЦК є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021р. №2-р(ІІ)/2021).
		Отже слід виснувати, що суперечлива поведінка особи є порушенням засад добросовісності, а відтак може бути підставою для відмови у захисті цивільних прав та інтересів такої особи.
		Оцінюючи доводи сторін щодо вчинення позивачем операцій з 19.12.2019р. з найменуванням «Переказ з карти. Переказ коштів» суд бере до уваги, що остання платіжна картка відповідачки мала строк дії до 31.05.2020р. і відносилась до типу карток «Універсальна GOLD», що передбачає можливість надання кредитного ліміту по такому типу карт в розмірі до 75000 грн. Доказів відкриття позивачем кредитного ліміту певного розміру по банківському рахунку відповідачки в період часу після 24.07.2018р. (момент, коли кредитний ліміт було зменшено до нульової ставки) суду не надано. Натомість, відповідно до положень ч. 1 ст. 1069 ЦК позивач вважається таким, що надав відповідачу кредит на суму, яка відповідає розмірам платежів, які банк зобов`язаний був здійснити в інтересах клієнта, незважаючи на відсутність на рахунку клієнта грошових коштів. 
		В той же час слід звернути увагу, що договір про надання банківських послуг за своєю сутністю є строковим договором і строк його дії має погоджуватись сторонами. 
		Згідно паспорту споживчого кредиту, підписаного відповідачкою 15.08.2019р., строк договору складає 240 місяців. Відповідний пункт знаходиться у розділі «Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача». Отже аналіз змісту такого документу свідчить, що він передбачає умови кредитування за типом кредиту «відновлювальна кредитна лінія, шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитній картці». 
		Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 23.05.2022р. у справі №393/126/20 зазначив, що «ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
		Варто звернути увагу, що наведена у Паспорті споживчого кредиту інформація по своїй суті є індивідуалізованою пропозицією (офертою) на приєднання споживача до умов кредитування, що пропонуються банком, а визначений у такій інформації термін (до 30.08.2019р.) стосується періоду часу, протягом якого сторони мають можливість вступити у договірні відносини на запропонованих банком умовах. 
		Натомість, всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано доказів того, що по кредитній картці відповідачки в період часу до 30.08.2019р. було встановлено кредитний ліміт на запропонованих їй умовах кредитування. Отже суду не надано доказів того, що відповідачка погодилась на використання кредитних продуктів позивача саме на умовах, зазначених у Паспорті споживчого кредиту від 15.08.2019р. За таких обставин у суду відсутні підстави вважати доведеними твердження позивача про застосовність відповідних умов до кредитних правовідносин між сторонами. 
		В той же час здійснюючи тлумачення умов, передбачених у паспорті споживчого кредиту як публічну пропозицію на використання кредитних продуктів АТ КБ «ПриватБанк», суд доходить висновку, що такі умови нерозривно пов`язані з наявністю у клієнта активної кредитної картки, а відтак закінчення строку дії картки і не отримання клієнтом картки з продовженим строком її дії свідчить про відсутність у клієнта бажання продовження строку дії договірних відносин. Таким чином, закінчення строку дії кредитної картки відповідачки та неотримання нею відповідної картки з продовженим строком дії свідчить про відсутність у неї бажання на продовження договірних відносин з обслуговування відповідного банківського рахунку. При цьому, беручи до уваги, що платіжна картка є ключем доступу до банківського рахунку, то закінчення строку дії такої картки свідчить про відсутність у клієнта доступу до банківського рахунку. 
		Також всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано доказів того, що між сторонами було погоджено такі умови, які передбачають можливість здійснення банківського обслуговування кредитної картки та здійснення кредитування банком банківського рахунку кредитної картки клієнта поза межами строку дії такої кредитної картки. За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість та правомірність його дій із здійснення видаткових операцій по банківському рахунку кредитної картки відповідачки після 31.05.2020р., тобто після закінчення строку дії кредитної картки. Отже позовні вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості, яка складається з суми видаткових операцій «Переказ з карти. Переказ коштів» з банківського рахунку відповідачки в період часу з 01.06.2020р. по 06.10.2020р. в розмірі 28638 грн. є необґрунтованими.
		При цьому суд відхиляє доводи представника позивача про те, що строк дії кредитної картки продовжувався внаслідок суспільно-політичної обстановки в Україні, оскільки суду не надано відповідних доказів, а режим воєнного стану запроваджений в Україні з 24.02.2022р.
		В період часу з 19.12.2019р. по 31.05.2020р. внаслідок видаткових операцій «Переказ з карти. Переказ коштів» з банківського рахунку відповідачки було списано 33732,32 грн., а відтак у відповідності до ч. 1 ст. 1069 ЦК позивач надав відповідачці кредит на таку суму коштів.
		Також судом встановлено, що в період часу з 11.01.2020р. по 07.07.2021р. на банківський рахунок відповідачки відбулось надходження коштів в загальному розмірі 6965,73 грн. Надходження коштів здійснено шляхом переказів особистих коштів з інших карток відповідачки (6065,73 грн.), поповнення готівкою своєї картки (680 грн.), а також шляхом надходження коштів від переказів інших осіб (220 грн.) і здійснювалось періодично різними платежами в загальній кількості 14 платежів. При цьому доказів того, що в період часу з 19.12.2019р. до 06.06.2023р. (дата надходження позовної заяви до суду) відповідачка оспорювала чи не визнавала правомірність здійснених позивачем видаткових операцій «Переказ з карти. Переказ коштів» по її кредитній картці суду не надано. 
		Так само суду і не надано доказів того, що відповідачка не визнавала чи оспорювала, до відкриття судом провадження у даній справі, правомірність списання позивачем з інших її рахунків грошових коштів в рахунок автоматичного погашення заборгованості, що відбувалось в період часу з 06.07.2020р. по 04.11.2021р. на загальну суму 7452,81 грн. і здійснювалось також періодично різними платежами в загальній кількості 23 платежі. В той же час, право банку на здійснення таких операцій передбачено п. 1.1.3.1.5 Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, що діяла на момент виникнення кредитного зобов`язання і доступна на веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк» за посиланням https://privatbank.ua/terms.
		При цьому суд бере до уваги, що відповідачка, здійснюючи поповнення готівкою своєї картки в терміналі самообслуговування 23.01.2020р. на суму 600 грн. вже достеменно знала про списання з її рахунку коштів на загальну суму 7536,24 грн., оскільки процедура поповнення своєї платіжної картки готівкою передбачає повідомлення клієнта про залишок коштів на його рахунку.
		З огляду на вищезазначені обставини суд доходить висновку, що поведінка відповідачки свідчить про те, що вона погоджувалась з наявністю в неї грошових зобов`язань перед позивачем, пов`язаних з кредитуванням її банківського рахунку по кредитній картці в межах строку дії кредитної картки. У свою чергу, банк діяв у відповідності до ч. 1 ст. 1069 ЦК. Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України будь-яких доказів того, що позивачем безпідставно здійснювались відповідні видаткові операції суду не надано. 
		Тож оцінюючи обставини поведінки відповідачки за критеріями добросовісності та розумності в контексті обставин спірних правовідносин, а також наслідків суперечливої поведінки учасника цивільних правовідносин, суд доходить до висновку про необґрунтованість тверджень відповідачки про те, що АТ КБ «ПриватБанк» діяв безпідставно та неправомірно в частині здійснення в період з 19.12.2019р. до 31.05.2020р. видаткових операцій «Переказ з карти. Переказ коштів» на загальну суму 33732,32 грн., здійснених за рахунок кредитування банківського рахунку відповідачки, та зарахування на погашення такої заборгованості надходжень на банківський рахунок коштів в загальній сумі 14418,54 грн.
		Беручи до уваги, що позивачем було правомірно здійснено кредитування відповідачки на суму 33732,32 грн., а в рахунок виконання такого зобов`язання банком було використано кошти відповідачки в сумі 14418,57 грн., то відповідачка має непогашене перед позивачем зобов`язання з повернення кредитних коштів в сумі 19313,75 грн. (33732,32 грн. - 14418,57 грн.).
		Натомість, надаючи оцінку обґрунтованості дій банку в частині нарахування процентів слід звернути увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17 відступлено від попередньої практики Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та зроблено висновок, що
		«у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
		Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
		В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
		Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
		В контексті обставин даної справи слід звернути увагу, що позивачем не надано доказів належного ознайомлення відповідача з основними умовами кредитування  розмір процентної ставки, порядок погашення заборгованості (строки і розмір внесення платежів). Посилання представника позивача на обізнаність відповідача з умовами кредитування внаслідок підписання 15.08.2019р. паспорту споживчого кредиту суд не приймає, оскільки суду не надано доказів, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі такого документу у період його чинності, тобто з 15 до 30 серпня 2019 року. 
		Не містить положень про основні умови кредитування і анкета-заява відповідачки від 17.12.2013р. Таким чином, в контексті обставин даної справи слід зауважити, що позивачем не надано доказів належного ознайомлення відповідача з основними умовами кредитування  розмір процентної ставки, порядок погашення заборгованості (строки і розмір внесення платежів), відповідальність за порушення зобов`язань (неустойка). Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і застосування процентної ставки. А відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом не підлягають задоволенню. 
		Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, з огляду на те, що відповідачка має непогашене перед позивачем зобов`язання з повернення кредитних коштів в сумі 19313,75 грн., то позовні вимоги в цій частині є правомірними.
		Разом з тим, відповідачка просила застосувати строки позовної давності до позовних вимог і з цих підстав відмовити у позові.
		За змістом статті 256 ЦК, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		За змістом статті 252 ЦК строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
		Стаття 267 ЦК передбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
		Стаття 257 ЦК визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК.
		Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК).
		За обставинами спірних правовідносин судом встановлено правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідачки кредитної заборгованості, що виникла в період часу до 31.05.2020р., оскільки цей день є останнім днем дії кредитної картки. За таких обставин трирічний строк позовної давності слід обчислювати саме з цієї дати, оскільки позивач, діючи добросовісно та розумно, саме з цього часу мав вимагати від відповідачки належного виконання нею її грошових зобов`язань. Тож строк позовної давності за вимогами позивача спливає 31.05.2023р.
		Натомість позовна заява надійшла до суду 06.06.2023р. Будь-яких доказів того, що позовна заява була здана до відділу поштового зв`язку до 31.05.2023р. суду не надано, а відтак позивачем пропущений строк позовної давності, внаслідок чого позовні вимоги, які визнані судом обґрунтованими (в частині стягнення 19313,75 грн.), не підлягають задоволенню.
		В той же час суд звертає увагу, що судовий спосіб захисту за своєю сутністю полягає у підтвердженні судом дійсності вимог кредитора з метою надання дозволу на примусове виконання боржником свого зобов`язання. Відмова судом у задоволенні вимог кредитора до боржника про стягнення заборгованості фактично позбавляє цивільне суб`єктивне право (вимогу) здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи (боржника), однак не позбавляє кредитора можливості отримати виконання зобов`язання боржником в добровільному порядку.
		За змістом ч. 5 ст. 11 ЦК цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а згідно з приписами ч. 1 ст. 598 ЦК зобов`язання припиняється на підставах, визначених договором або законом. У свою чергу, цивільне законодавство України, зокрема присвячена припиненню зобов`язань глава 50 ЦК, не містить положень про те, що набрання законної сили рішенням суду про відмову у стягненні грошового боргу із зобов`язаної до його сплати особи припиняє зобов`язання.
		Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог зустрічного позову в частині зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок та визначити нульову заборгованість у відповідачки перед банком.
		За таких обставин суд доходить висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні як позовних вимог позивача та і вимог відповідача по зустрічному позову в повному обсязі. 
		Оскільки вимоги обох сторін не підлягають задоволенню, то понесені сторонами судові витрати не підлягають відшкодуванню. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
		 
		 
		 
		вирішив:
		 
		В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості  відмовити.
		В задоволеннізустрічних позовнихвимог ОСОБА_1  до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів та зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості  відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст судового рішення складений 11 грудня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий : В.М. Скляренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...