Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18918/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2023. Зареєстровано: 16.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2023.
Дата набрання законної сили: 15.03.2024
Результат оскарження 15.03.2024 Північний апеляційний господарський суд: залишено іншу ухвалу місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2 
		УХВАЛА
		м. Київ
		15.12.2023Справа №  910/18918/23
		Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши позовну заяву Держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) до Акціонерного товариства «Банк Авангард» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 3), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний капітал Україна» (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 19-21) про стягнення коштів
		ВСТАНОВИВ:
		Держава в особі Кабінету Міністрів України (далі - заявник) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Банк Авангард» (далі - відповідач 1, банк), ОСОБА_1 (далі - відповідач 2), ОСОБА_2 (далі - відповідач 3) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний капітал Україна» (далі - відповідач 4) про стягнення коштів.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з набранням чинності 19.05.2022 Законом України №2249-IX, яким затверджено Указ Президента України від 11 травня 2022 року №326 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" фінансові активи АТ «МРБ» перейшли у власність держави, а відтак і грошові кошти, отримані від фінансових активів, підлягали перерахуванню (примусовому вилученню) на користь держави, втім відповідачі 1 та 4 не своєчасно перерахували грошові кошти за цінними паперами, у зв`язку з чим заявник просить солідарно стягнути з Акціонерного товариства «Банк Авангард» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний капітал Україна» інфляційні втрати у розмірі 1340449233,67 грн та 3% річних у розмірі 208570081,02 грн за порушення строків повернення коштів.
		При цьому, оскільки за час користування коштами без належних на те підстав, банк їх використав для отримання прибутку, частина з якого, на думку позивача, в подальшому,  спрямована на виплату винагороди кінцевим бенефіціарним власникам банку - фізичним особам, просить також солідарно стягнути з відповідачів 1, 2 та 3 отриманий дохід у розмірі майже 630000000,00 грн.
		Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про її повернення на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
		Стаття 124 Конституції України закріплює, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Частина 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 29.01.2016 року у  справі «Устименко проти України»).
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Дія 97 проти України» від 21.10.2010 року зазначено, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
		ЄСПЛ у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
		У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
		З аналізу рішень Європейського суду з прав людини слідує, що поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції (предметної, суб`єктної та територіальної).
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		Так, у рішенні від 22.12.2009 року у справі «Безимянная проти Росії» ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
		Вищевказаний висновок Європейського суду з прав людини також застосований і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі №761/3575/19.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		Справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		При цьому, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц, від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
		Водночас, Конституційний Суд України у рішенні №2-рп/2007 від 12.06.2007 року вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
		Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
		При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
		Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		При цьому, предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
		Так, приписами частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; 18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями; 19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій. Терміни «особа, яка надає забезпечення», «збори власників облігацій» вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки»; 20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення.
		Водночас за приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
		Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Зокрема, вказаною статтею визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу, тобто відповідач - це особа, яка порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача і є безпосереднім учасником правовідносин, з яких виник спір, у зв`язку з чим притягується до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
		При цьому, за змістом вимог господарського процесуального законодавства, фізичні особи, які не є підприємцями, можуть бути стороною в господарському процесі лише у виключних випадках, визначених статтею 20 ГПК України.
		Пунктом 5 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах.
		Однак, за змістом поданої позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини в частині вимог до фізичних осіб не мають ознак спору щодо цінних паперів, в тому числі з правами на них та зобов`язаннями за ними, для твердження про належність даного спору в частині вимог до фізичних осіб господарському суду, як помилково вважає позивач.
		З поданої заяви вбачається, що суть спору в частині фізичних осіб стосується не спору щодо прав на цінні папери чи прав, що виникають з них, а спору щодо правомірності отриманої вказаними фізичними особами винагороди і, як наслідок, наявності чи відсутності підстав для її стягнення на користь держави, як завдані їй збитки, які, за твердженням позивача, виникли у зв`язку з безпідставним використанням Акціонерним товариством «Банк Авангард» державних коштів та отримання прибутку у зв`язку з цим, що не підпадає під визначення  пункту  5 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
		З огляду на викладене, виходячи зі змісту та підстав поданого позову в частині вимог до фізичних осіб, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що спір в частині позовних вимог до фізичних осіб, які не є підприємцями, не відноситься до юрисдикції господарських судів.
		Частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
		За приписами частини 3 вказаної статті Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
		Стаття 47 Господарського процесуального кодексу України допускає участь у справі кількох позивачів або відповідачів. Так, позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. 
		У частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
		В той же час, статтею 21 та частиною 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України встановлено заборону об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
		Позаяк, у даному випадку, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем об`єднано вимоги, які за суб`єктним складом, виходячи із суті спору, належить розглядати в порядку різного судочинства, як господарського так і цивільного.
		За приписами пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо, порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
		За таких обставин, з урахуванням порушення правил об`єднання в одне провадження кількох вимог до різних відповідачів, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, і, відповідно, за приписами Господарського процесуального кодексу України інститут роз`єднання позовних вимог, у даному випадку, не може бути застосований, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення поданої позовної заяви.
		При цьому, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
		Разом з цим, одночасно з позовною заявою заявником подано заяву про забезпечення позову.
		Приписами частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок подання заяви про забезпечення позову за вимогами якої заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
		Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду. 
		Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом, компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті, в тому числі і юрисдикційності спору в межах якого подана дана заява.
		Тобто першочерговою у будь-якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку звернення із заявою про забезпечення позову до суду.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.06.2022 у справі №917/1212/21, від 26.02.2021 у справі №904/5998/20 та від 16.08.2019 у справі №916/142/19.
		За приписами частини 3 статті 169 Господарського процесуального кодексу України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
		У даному випадку, заява про забезпечення позову згідно якої заявник просить накласти арешт на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти відповідачів, в тому числі фізичних осіб, яка подана разом з позовною заявою з метою забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення саме заявлених в позові вимог щодо яких судом встановлено порушення правил об`єднання, так як об`єднанні вимоги мають розглядатися за правилами різної юрисдикції,  суд дійшов висновку, що заява в поданій редакції, не може бути розглянута господарським судом, а тому підлягає залишенню без розгляду.
		Керуючись статтями 3, 4, 20, 138, 169, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		УХВАЛИВ:
		1. Повернути заявнику позовну заяву до Акціонерного товариства «Банк Авангард», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний капітал Україна» про стягнення коштів.
		2. Заяву про забезпечення позову залишити без розгляду.
		Ухвала набирає законної сили 15.12.2023 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                            Т.В. Васильченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...