Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2598/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренди.
Надіслано судом: 18.12.2023. Зареєстровано: 19.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2023.
Дата набрання законної сили: 12.12.2023
Номер судового провадження: 2185 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 грудня 2023 року м. Харків Справа № 922/2598/23 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.
		 
		за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" (вх. 2185 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2023, ухвалене суддею Погореловою О.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження (рішення підписано 21.08.2023) у справі №922/2598/23
		за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Харківський автотранспортний фаховий коледж, м. Харків,
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо", м. Харків, 
		про стягнення 87142,32 грн, розірвання договору оренди та повернення майна,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо", в якому просив суд: стягнути з відповідача на користь державного бюджету України орендну плату у розмірі 74764,51 грн, пеню у розмірі 7144,29 грн, штраф у розмірі 5233,52 грн; розірвати договір оренди № 3457-Н від 08.11.2007, укладений між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо"; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Владо" повернути шляхом підписання акту приймання-передавання державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ. А-5, Харківському автотранспортному фаховому коледжу.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.08.2023 у справі №922/2598/23 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України орендної плати у розмірі 74764,51 грн, пені у розмірі 7144,29 грн та штрафу у розмірі 5233,52 грн. Розірвано договір оренди №3457-Н від 08.11.2007, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо". Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Владо" повернути шляхом підписання акту приймання-передавання державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ. "А-5", Харківському автотранспортному фаховому коледжу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області 5368,00 грн. судового збору.
		Господарський суд зазначив, що в частині стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України заборгованості провадження у справі підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки після відкриття провадження у даній справі заявлена до стягнення сума у розмірі 87142,32 грн сплачена відповідачем у повному обсязі. Позовні вимоги про розірвання договору оренди суд першої інстанції визнав такими, що підлягають задоволенню, зазначивши, що заявлена до стягнення позивачем заборгованість виникла за період з лютого 2022 року по 30.04.2023, тобто більше року орендар використовував орендоване майно, але не сплачував при цьому за його використання орендної плати, що свідчить про істотне порушення орендарем такої умови договору оренди майна, як внесення орендної плати та є достатньою правовою підставою для розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку; суд першої інстанції визнав бездоказовими твердження відповідача про те, що під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України ТОВ "Владо" призупинило свою діяльність та виходячи з цього не мало змоги оплачувати рахунки, які виникли на підставі договору оренди №3457-Н; із посиланням на вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що орендоване майно внаслідок розірвання договору підлягає поверненню балансоутримувачеві на підставі п.5.10 договору оренди.
		Відповідач, ТОВ "Владо" подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить: долучити до матеріалів справи письмовий доказ  лист Харківського автотранспортного фахового коледжу від 11.10.2023 №943/23; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2023 у справі №922/2598/23 в частині розірвання договору оренди №3457-Н від 08.11.2007, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо", та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" повернути шляхом підписання акту приймання-передавання державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ. "А-5", Харківському автотранспортному фаховому коледжу, та ухвалити нове рішення, в якому в задоволенні цих вимог відмовити; стягнути судовий збір у сумі 8052,00 грн з позивача на користь відповідача.
		В обґрунтування вимог скарги заявник зазначає наступне: ТОВ "Владо" належним чином виконувало свої зобов`язання за договором оренди протягом його дії, але під час повномасштабного вторгнення РФ призупинило свою діяльність з 24.02.2022 і відновило роботу з червня 2023 року; до вказаного часу використовувати передане в оренду приміщення було неможливо, оскільки внаслідок обстрілів з боку російської армії 03.03.2022 приміщення Харківського автотранспортного фахового коледжу було пошкоджено, зокрема, були пошкоджені вікна, внутрішні мережі водопостачання, водовідведення; відновлення водопостачання і водовідведення в повному обсязі відбулося лише 05.05.2023  тобто мали місце обставини, за які орендар не відповідає, тому, на думку апелянта, з урахуванням приписів ч.6 ст.762 ЦК України, відсутні підстави для зміни або розірвання договору в порядку ст.651 ЦК України, на яку посилається позивач; станом на червень 2023 року ТОВ "Владо" мало певну заборгованість за рахунками з орендної плати, однак виплатило її в повному обсязі. На доказ факту пошкодження орендованих приміщень внаслідок ворожих обстрілів апелянт додав до скарги лист Харківського автотранспортного фахового коледжу від 11.10.2023 №943/23. В обґрунтування неможливості подання відповідного доказу у встановлений законом строк до суду першої інстанції заявник зазначає, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції керівництво коледжу було відсутнє, тому відповідач не мав можливості вчасно звернутися за отриманням вказаного доказу.
		З метою перевірки обставин, які мають значення для подальшого руху апеляційної скарги, враховуючи, що апеляційна скарга надійшла до Східного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, ухвалою суду від 20.10.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2598/23, відкладено вирішення питань щодо подальшого руху апеляційної скарги до отримання Східним апеляційним господарським судом матеріалів справи. 24.10.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2023 апеляційну скаргу було залишено без руху (з підстав, зазначених у вказаній ухвалі). 
		Після усунення заявником недоліків скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Владо" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2023 у справі №922/2598/23. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "12" грудня 2023 р. о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104. Встановлено учасникам справи строк до 07.12.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також для подання заяв, клопотань тощо. 
		07.12.2023, тобто в межах установленого судом строку, до суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Владо" без задоволення. В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що відповідач сплатив орендну плату поза межами строку, визначеного умовами договору; Регіональне відділення Фонду державного майна України не отримувало ані від ТОВ "Владо", ані від балансоутримувача, жодних листів чи підтверджуючих документів стосовно неможливості використання орендарем орендованих приміщень; ТОВ "Владо" не надало доказів звернення до балансоутримувача з даного питання до або під час розгляду справи в суді першої інстанції; із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в постанові від 21.12.2022 у справі №925/421/21, позивач наполягає на тому, що сплата заборгованості з орендної плати як після відкриття провадження у справі так і напередодні подання позову, не може виправдовувати бездіяльність відповідача як господарюючого суб`єкта та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умов договору оренди, отже, на думку позивача, договір підлягає розірванню з підстав систематичної несплати орендної плати відповідачем, а орендоване майно має бути повернуто балансоутримувачу.
		У судовому засіданні 12.12.2023 взяли участь представники позивача та відповідача. 
		Третя особа, повідомлена належним чином про час та місце судового засідання 12.12.2023, не скористалася своїм процесуальним правом на участь представника у вказаному засіданні, відзиву на апеляційну скаргу не надала.
		Розглянувши клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи нового доказу  листа Харківського автотранспортного фахового коледжу від 11.10.2023 №943/23  колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Отже, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі судом апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 873/228/23, від 05.07.2023 у справі № 910/19369/15, від 18.07.2023 у справі № 914/3143/21, від 11.05.2023 у справі № 910/17285/21. Водночас прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених критеріїв при вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів зумовлює порушення положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18, від 20.06.2023 у справі № 910/644/22 (910/1687/22), від 14.06.2022 у справі № 916/1128/21, від 29.09.2022 у справі № 910/20010/20.
		Аналогічну правову позицію наведено і в постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, в якій суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що додаткові докази, які не існували на момент ухвалення рішення господарським судом першої інстанції, не підлягають прийняттю до розгляду.
		За таких обставин, враховуючи, що лист від 11.10.2023 №943/23, на який посилається апелянт, не існував на час прийняття господарським судом оскаржуваного рішення від 21.08.2023, колегія суддів відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про прийняття вказаного доказу до розгляду.
		Стосовно суті спору в даній справі представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію. 
		В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
		Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України. 
		Присутні у судовому засіданні представники сторін не висловлювали заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
		За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
		У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. 
		08.11.2007 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ТОВ "Владо" (орендар) було укладено договір оренди №3457-Н (а.с. 13), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення (далі - Майно), площею 192,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ. "А-5", що перебуває на балансі Харківського автотранспортного фахового коледжу (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 03.04.2001 і становить 184800,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи - 89,8 кв.м.; розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи - 103,1 кв.м. 
		08.11.2007 сторонами був підписаний акт приймання-передачі орендованого майна.
		В подальшому до договору вносилися зміни за відповідними додатковими угодами  стосовно мети використання орендованого майна, строку дії договору, порядку сплати орендної плати тощо. Зокрема, додатковою угодою № 9 від 21.12.2017 строк дії договору продовжено до 08.10.2026.
		Відповідно до п. 8.2 договору оренди, орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору.
		У пункті 10.9. договору сторонами обумовлено, що у разі припинення або розірвання цього Договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем Балансоутримувачу по акту приймання-передавання, погодженим з орендодавцем.
		Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується учасниками справи, у відповідача перед Державним бюджетом України утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за період з лютого 2022 року по 30.04.2023 у сумі 74764,51 грн. 
		Колегія суддів зазначає, що фактично вказана сума заборгованості виникла за період з 01.10.2022 по 30.04.2023, оскільки до 01.10.2023 відповідач як орендар державного майна був звільнений від сплати орендної плати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану". Зазначене відображено в розрахунку позивача, доданому до позову (а.с.48), в якому нарахування заборгованості за період після лютого 2022 року починається з жовтня 2022 року.
		Орендодавець направляв на адресу орендаря листи з вимогою погасити борг, зокрема, 31.05.2023 було направлено листа № 11-05-02314 щодо наявної у ТОВ "Владо" станом на 31.05.2023 заборгованості з орендної плати у сумі 74764,51 грн; нарахування пені у розмірі 7144,29 грн та штрафу у розмірі 5233,52 грн. До листа додано акт звіряння взаєморозрахунків надходження орендної плати по договору оренди від 08.11.2007 № 3457-Н станом на 31.05.2023 в двох примірниках, підписаний Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області.
		Однак вказану заборгованість не було погашено у травні 2023 року, у зв`язку з чим, вважаючи свої права порушеними, орендодавець у червні 2023 року звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив: стягнути з відповідача на користь державного бюджету України орендну плату у розмірі 74764,51 грн, пеню у розмірі 7144,29 грн, штраф у розмірі 5233,52 грн; розірвати договір оренди № 3457-Н від 08.11.2007, укладений між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо"; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Владо" повернути шляхом підписання акту приймання-передавання державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ. А-5, Харківському автотранспортному фаховому коледжу.
		Після відкриття господарським судом провадження в даній справі відповідач сплатив заборгованість з орендної плати, а також штрафні санкції у розмірі, нарахованому позивачем  що підтверджується доказами, наданими до господарського суду обома сторонами (а.с. 89, 101). Відповідне стало підставою для закриття місцевим господарським судом провадження у справі згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору. 
		У вказаній частині рішення суду першої інстанції не оскаржено в апеляційному порядку. Позивач в суді першої і апеляційної інстанції підтверджував факт погашення відповідачем вищевказаної суми боргу та нарахованих на неї сум пені і штрафу.
		Отже, предметом апеляційного перегляду в даному провадженні є рішення місцевого господарського суду від 21.08.2023 у справі №922/2598/23 в частині розірвання договору оренди та зобов`язання відповідача повернути орендоване майно.
		Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає наступне.
		Предметом позову в даній справі (в оскаржуваній частині) є вимоги орендодавця про розірвання договору оренди державного майна у зв`язку з невиконанням орендарем зобов`язань з внесення орендних платежів до державного бюджету та про застосування правового наслідку розірвання договору  повернення орендованого майна.
		Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.
		За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно з положеннями статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Загальні підстави для зміни або розірвання договору визначено у статті 651 ЦК України, за змістом якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
		Згідно з ч.2 ст.24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
		Місцевий господарський суд, встановивши, що у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за період з 01.10.2022 по 30.04.2023, визнав цю обставину саму по собі достатньою підставою для розірвання договору в порядку 651 ЦК України.
		Як уже зазначалося, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
		Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.
		Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
		Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
		Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.
		А тому, при визначенні поняття «суспільного інтересу» апеляційний господарський вважає за необхідне звернутися до практики Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд).
		Незважаючи на те, що країни-учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі Конвенція) наділені широкою свободою розсуду стосовно визначення того, що потрібно розуміти під «суспільними інтересами» в умовах певного рівня національної економіки, політики і соціального захисту, Європейський суд у кожній ситуації, де має місце застосування положень ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції (далі Перший Протокол), досліджує, наскільки було дотримано державною владою справедливий баланс між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремої особи. Встановлюючи наявність згаданої пропорційності, Європейський суд виходить з того, що втручання в право безперешкодного користування майном має супроводжуватися дотриманням «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Зокрема вимагається, щоб існувала розумна пропорційність між вжитими державою заходами щодо обмеження права власності та метою, на яку вони були спрямовані (рішення Європейського суду у справах «Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium» від 3 липня 1997 р. (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58056), «Sporrong and Lonnroth v. Sweden» від 23 вересня 1982 р. (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57580), «Chassagnou and others v. France» від 29 квітня 1999 р. (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58288), «The Former King of Greece and others v. Greece» від 23 листопада 2000 р. (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59051).
		Отже, як випливає із практики Європейського суду щодо застосування ст. 1 Першого Протоколу, дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства (загальними інтересами) та вимогою захисту права власності окремої особи є необхідною умовою для того, аби Європейський суд зробив висновок про відсутність підстав для визнання факту порушення державою-відповідачем положень згаданої норми. Однак з огляду на оцінну природу поняття справедливого балансу Європейський суд з прав людини по-різному підходить до аналізу його дотримання у кожній конкретній справі з урахуванням обставин, на які посилається кожна із сторін.
		Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (зокрема, у п. 53 рішення у справі «Трегубенко проти України», заява №61333/00; п. 50 рішення «Щокін проти України», заяви №23759/03, №37943/06 та ін.), вимога дотримання справедливого балансу між загальним інтересом та основоположними правами окремої особи притаманна всім статтям Європейської конвенції з прав людини. До того ж ЄСПЛ зазначає, що рівновага не буде дотримана, якщо особи нестимуть надмірний тягар.
		При вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном суд має встановити, чи не вбачаються порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки таке втручання може бути розцінене як законний захід тільки тоді, коли воно переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.
		Із цього приводу суд зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
		При цьому Європейський суд у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
		Відповідно змісту спірного договору оренди та правової позиції позивача, у даному випадку бажаним результатом, на який розраховував орендодавець при укладенні договору, є надходження до державного бюджету орендної плати за користування відповідним майном, у розмірі, обумовленому договором.
		Як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, ТОВ "Владо" з моменту укладення спірного договору оренди і до початку військової агресії РФ проти України сумлінно сплачувало орендну плату, не допускаючи прострочення.
		Заборгованість з орендної плати за вказаний позивачем період дійсно виникла у відповідача, разом з тим, її погашення ТОВ "Владо" розпочало іще до звернення орендодавця до суду з позовом у даній справі (позов датовано 13.06.2023, а перший із платежів орендаря, про які зазначає господарський суд в оскаржуваному рішенні, на суму 14000,00 грн, було здійснено 08.06.2023).
		Після звернення орендодавця до суду з позовом у даній справі орендар повністю погасив не лише суму боргу, а й нараховані орендарем штрафні санкції, що також встановлено місцевим господарським судом та не заперечується позивачем.
		Отже, державний бюджет отримав належну компенсацію за прострочення ТОВ "Владо" орендної плати за користування державним майном. Тому, на думку суду апеляційної інстанції, позивач не довів тих обставин, що внаслідок завданої орендарем шкоди орендодавець значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору. Тобто в даному випадку висновок про існування такої умови для застосування ст.651 ЦК України як істотне порушення стороною договору  колегія суддів вважає передчасним, враховуючи також, що позивач в ході апеляційного провадження не зазначав про те, що після погашення відповідної суми боргу відповідач знову затримує внесення орендних платежів.
		Окрім того, колегія суддів апеляційного господарського суду не може не врахувати і такі загальновідомі обставини, як те, що даний спір виник під час широкомасштабної воєнної агресії РФ проти України.
		Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Харківську міську територіальну громаду включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
		Значна частина підприємств у м.Харкові з початком воєнних дій припинила свою роботу, внаслідок чого попит на оренду приміщень для здійснення господарської діяльності є значно меншим за пропозицію. Тому розірвання спірного договору оренди неминуче призведе до втрати відповідних надходжень з орендної плати до державного бюджету  щонайменше, на період, в який здійснюватиметься процедура пошуку нового орендаря та укладення з ним договору, за встановленою законом процедурою, на конкурентних засадах (відповідних обставин не спростовано представником позивача в ході апеляційного провадження). 
		При цьому цілком імовірно, що бажаючих орендувати спірне приміщення у місті, яке перебуває під постійними ворожими обстрілами, не виявиться, внаслідок чого державний бюджет взагалі позбавиться зазначених надходжень, що є неприпустимим і в мирний час, а особливо під час війни, коли пріоритетним спрямуванням доходів бюджету є забезпечення обороноздатності країни.
		Тому апеляційний господарський суд вважає, що розірвання спірного договору оренди в даному випадку не буде сприяти цілям досягнення «справедливого балансу» між інтересами сторін, оскільки збереження орендних правовідносин між сторонами в даному випадку, на переконання суду, сприятиме стабільному надходженню до державного бюджету орендних платежів. Наразі «шкода», завдана розірванням договору оренди, може стати більшою за «шкоду», спричинену тривалим невиконанням ТОВ "Владо" своїх зобов`язань щодо перерахування орендних платежів. При цьому суд зауважує, що жодним чином не заохочує та не підтримує бездіяльність орендаря, розцінюючи збереження орендних правовідносин на майбутнє як виключний захід в обставинах воєнної агресії.
		Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 30.05.2023 у справі № 922/1317/22, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність визначення підстави істотності допущеного порушення договору оренди землі через оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Верховний Суд зазначив, що, керуючись у зв`язку з цим дискреційними повноваженнями, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність істотності допущеного відповідачем порушення умов договору з огляду на необхідність врахування суспільного (публічного) інтересу місцевої територіальної громади, який (інтерес) полягає в отриманні Міськрадою від Орендаря з 01.01.2018 орендної плати в підвищеному розмірі, визначеному додатковою угодою від 29.12.2016 (за ставкою, встановленою на період після введення об`єкта нерухомості в експлуатацію) з метою наповнення місцевого бюджету м. Харкова під час дії воєнного стану, в зв`язку з чим наразі очевидною та безсумнівною є пріоритетність зазначеного суспільного (публічного) інтересу в порівнянні з доводами скаржника про недосягнення очікуваного Харківською міськрадою соціального ефекту від нездійснення Товариством будівництва культурно-ділового центру, спрямованого на розвиток інфраструктури та благоустрою в місті Харкові, а саме в період, коли Місто-герой Харків перебуває під постійними ворожими обстрілами.
		Окрім того, як вбачається з обставин даної справи №922/2598/23, відповідно до п. 8.2 договору оренди, орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору.
		Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні послався на вищенаведений пункт договору як на правову підставу для його розірвання, але при цьому не мотивував  в чому полягає погіршення стану орендованого майна внаслідок несплати відповідачем орендної плати у зазначений в позові період. 
		Отже, на думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував та не надав належної оцінки всій сукупності обставин даної справи, а відтак дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання спірного договору оренди. Натомість, на думку колегії суддів, така позовна вимога задоволенню не підлягає  з наведених вище підстав.
		Відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про повернення ТОВ "Владо" орендованого приміщення балансоутримувачу  Харківському автотранспортному фаховому коледжу.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки наведені апелянтом обставини підтвердилися в ході апеляційного провадження, а оскаржуване рішення слід скасувати як таке, що прийнято при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
		Розподіл судових витрат між сторонами за результатами даного апеляційного провадження здійснюється у відповідності до вимог ст.129 ГПК України.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Водночас, згідно з ч.9 вказаної норми, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Оскільки, як було встановлено вище, даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (тривалого невиконання договірного зобов`язання щодо сплати орендної плати), колегія суддів дійшла висновку про те, що витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на відповідача.
		Керуючись п.2 ч.1 статті 275, п.3 ч.1 статті 277, статтями 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" задовольнити.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2023 у справі №922/2598/23 скасувати в частині розірвання договору оренди №3457-Н від 08.11.2007, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо", та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" повернути шляхом підписання акту приймання-передавання державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ. "А-5", Харківському автотранспортному фаховому коледжу. 
		Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		 
		Повний текст постанови складено 18.12.2023 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя О.В. Шевель
		 
		 
		Суддя О.О. Крестьянінов 
		 
		 
		Суддя В.О. Фоміна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...