Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 449/990/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2023.
Дата набрання законної сили: 18.12.2023
Номер судового провадження: 61-10685ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		18 грудня 2023 року                                   
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 449/990/22
		 
		провадження № 61-10685св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «РІЕЛБУДСТИЛЬ»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Числовською Іреною Вітольдівною, на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 січня 2023 року                      у складі судді Гуняк О. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 червня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЕЛБУДСТИЛЬ» (далі - ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ») про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення виплати середнього заробітку.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2020 року він був прийнятий на посаду машиніста крана у ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ», про що видано наказ № 12-к з кадрових питань. Згідно з наказом № 20 від 25 лютого 2022 року командира військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1, його було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Наказом ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» від 25 лютого 2022 року № 01/к/тр його -                                 ОСОБА_1 , машиніста крана, було увільнено від роботи з 25 лютого 2022 року                   у зв`язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. 
		 
		Позивач посилався на те, що з моменту мобілізації та перебування у лавах Збройних Сил України відповідач до 01 серпня 2022 року здійснював нарахування та виплату середнього заробітку на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України. Однак, у серпні 2022 року належні йому виплати середньої заробітної плати були припинені.
		 
		Вважав накази ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» № 11/к/тр та № 6/к/тр від 01 серпня 2022 року, якими його позбавлено права на одержання середнього заробітку, незаконними та такими, що підлягають скасуванню з поновленням виплати середнього заробітку. Зазначав, що прийняття оскаржуваних наказів та застосування до трудових відносин положень закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», що набув чинності 19 липня 2022 року, наслідком чого стало позбавлення раніше мобілізованого працівника з 01 серпня 2022 року середнього заробітку, не відповідають статті 58 Конституції України.
		Перехідні положення вказаного закону не містять відомостей про те, що дія закону поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинністю. Вважав, що ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» порушило право мобілізованого працівника на продовження одержання належного йому до виплати середнього заробітку.  
		 
		Позивач посилався на те, що з дня увільнення його від роботи на період проходження військової служби спірні правовідносини були врегульовані редакцією частини третьої статті 119 КЗпП України, яка закріплювала за мобілізованим працівником гарантію збереження заробітної плати. 
		Саме за таких умов склалися трудові відносини на період його перебування в лавах Збройних Сил України та їх зміна є недопустимою з огляду на незворотність дії закону в часі. 
		 
		Оскаржувані накази прийняті 01 серпня 2022 року вступають в дію 01 серпня                 2022 року та не містять відомостей про повідомлення його про таку зміну істотних умов його працевлаштування у ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ». 
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
		- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» «Про зупинення нарахування середнього заробітку» від 01 серпня 2022 року № 06/к/тр;
		- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» «Про внесення змін до наказів» від 01 червня 2022 року № 11/к/тр в частині, що стосується                             ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» поновити йому виплату середнього заробітку            з 01 серпня 2022 року.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 січня                   2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ», видаючи накази «Про зупинення нарахування середнього заробітку» від 01 серпня 2022 року № 06/к/тр та «Про внесення змін до наказів» від 01 серпня 2022 року № 11/к/тр                      в частині, що стосується ОСОБА_1 , діяв відповідно до вимог законодавства, оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ                              від 01 липня 2022 року раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 23 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Числовської І. В. залишено без задоволення.
		Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 січня                       2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову відповідають положенням матеріального права. 
		Районний суд дійшов правильного висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» з 19 липня 2022 року за ОСОБА_1 не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ним військової служби та йому виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У липні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Числовською І. В., мотивована тим, що оскаржувані накази ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» прийняті без додержання вимог частини другої статті 3 Закону України                                  «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». При цьому судами попередніх інстанцій не надано оцінки його доводам щодо порушення процедури інформування мобілізованого працівника про зміну істотних умов праці,                              яким є припинення виплати середньої заробітної плати з 01 серпня 2023 року.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У вересні 2023 року ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» подало відзив на касаційну скаргу,                         у якому зазначило про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Наказом ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» № 12-К від 14 липня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на посаду машиніста крана ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» з 15 липня 2020 року з посадовим окладом 5 300 грн.
		 
		Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 40                                  від 25 лютого 2022 року вважати таким, що призначений згідно з мобілізаційного плану старшого сержанта по мобілізації ОСОБА_1 , який прибув 25 лютого                   2022 року з Чортківського РТКЦ та СП Тернопільської області на посаду сержанта з матеріального забезпечення евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону, ВОС № 787089, посадовий оклад по 10 т. р., ШПК «старший сержант» ШДК № 5248.
		 
		Наказом ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» № 01/к/тр від 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 увільнено від роботи з 25 лютого 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.
		 
		Наказом ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» № 06/к/тр від 01 серпня 2022 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін                до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» з 01 серпня                            2022 року бухгалтерією зупинено нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби.
		 
		Наказом ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ» № 11/к/тр від 01 серпня 2022 року внесено зміни у наказ від 25 лютого 2022 року № 01/к/тр «Про увільнення» ОСОБА_3 ; слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку» замінено словами                   «зі збереженням місця роботи та посади».
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом                   Числовською І. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України                             «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня                        1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади                    в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		 
		У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.
		 
		Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.
		 
		Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
		 
		24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.
		 
		Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		 
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		 
		Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
		 
		КЗпП України надано визначення трудового договору.
		 
		Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.
		 
		Згідно із частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
		 
		Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня                     2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу                  за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
		 
		Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон                        № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни до КЗпП та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
		 
		Із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
		 
		Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата -                                       це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені                 в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
		 
		Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призову на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
		 
		Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що ТОВ «РІЕЛБУДСТИЛЬ», видаючи 01 серпня 2022 року наказ № 06/к/тр «Про зупинення нарахування середнього заробітку» ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, та 01 серпня 2022 року наказ № 11/к/тр «Про внесення змін до наказів», діяло відповідно до вимог чинного законодавства. 
		 
		Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
		 
		При цьому не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку із цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
		 
		Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє.
		 
		Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року                № 1-зп у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 ЦПК України (у справі щодо несумісності депутатського мандата), від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки), від 13 березня 2012 року                          № 6-рп/2012 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами                чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		 
		Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права. 
		 
		Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
		 
		Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
		 
		Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
		 
		У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
		 
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
		 
		Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 01 серпня 2022 року.
		 
		Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.
		 
		Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними                   у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 (провадження                            № 61-5606св23), від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22 (провадження            № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження            № 61-11828св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження            № 61-6588св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 303/7508/22 (провадження          № 61-10153св23).
		 
		Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, Верховного Суду, посилання позивача на те, що оскаржувані накази звужують його права і свободи та призводять до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ,                      є необґрунтованими.
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення відповідачем процедури інформування мобілізованого працівника про зміну істотних умов праці,                              яким є припинення виплати середньої заробітної плати з 01 серпня 2023 року, оскільки припинення виплати йому середньомісячного заробітку для нього не вважається зміною істотних умов праці.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                           то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,                  а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Числовською Іреною Вітольдівною, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 січня                     2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 червня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Р. А. Лідовець
		 
		 
		Г. В. Коломієць
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...