Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 159/3397/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2023.
Дата набрання законної сили: 13.12.2023
Номер судового провадження: 51-4211км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020030010000357

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 грудня 2023 року
		м. Київ
		справа № 159/3397/21
		провадження № 51-4211км23
		Верховний Судколегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                                            ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                ОСОБА_5 ,
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020030010000357, за  обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Свердловська Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 289 КК, 
		за касаційною скаргою прокурора на вирок Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року. 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 289 КК та призначено покарання за ч. 1 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без  конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
		Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК в строк відбування покарання зараховано ОСОБА_6 повністю відбуте покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
		На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням та покладено на нього обов`язки відповідно до ст. 76 КК.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат, накладеного арешту, а також долю речових доказів у кримінальному провадженні.
		Орган досудового розслідування обвинувачує ОСОБА_6 у тому, що він у період часу із 21 год. 27 січня 2020 року по 07 год. 28 січня 2020 року, перебуваючи на подвір`ї багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння транспортним засобом, діючи умисно, використовуючи металеву викрутку плоского типу, шляхом зламу замка дверей водія проник до салону автомобіля марки «Volkswagen» моделі «Passat», реєстраційний номерний знак « НОМЕР_1 », номер кузова НОМЕР_2 , після чого зламав замок його запалювання, за допомогою вказаної викрутки запустив двигун автомобіля та, отримавши можливість керувати транспортним засобом та здійснювати ним рух, не  маючи ані дійсного, ані уявного права на нього, привів у рух транспортний засіб та  покинув територію зазначеного вище подвір`я, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_7 майнову шкоду в розмірі 61827 грн. Вказані дії органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 289 КК. 
		Окрім цього, ОСОБА_6 21 лютого 2021 року близько 03 год., перебуваючи на подвір`ї багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння транспортним засобом, діючи умисно, використовуючи металеву викрутку плоского типу, шляхом злому замка дверей водія, проник до салону автомобіля марки «Audi», моделі «А6», реєстраційний номерний знак « НОМЕР_3 », номер кузова НОМЕР_4 , після чого зламав замок його запалювання, за допомогою вказаної викрутки запустив двигун автомобіля та, отримавши можливість керувати транспортним засобом та здійснювати ним рух, не  маючи ані дійсного, ані уявного права на нього, привів в рух транспортний засіб та  покинув територію зазначеного вище подвір`я, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_8 майнову шкоду в розмірі 26941 грн. Вказані дії органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК. 
		Також ОСОБА_6 у період часу із 21 год. 17 березня 2021 року по 03 год. 18 березня 2021  року, перебуваючи на подвір`ї житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння транспортним засобом, діючи умисно, повторно, використовуючи металеву викрутку плоского типу, шляхом злому замка дверей водія, проник до салону автомобіля марки «Audi», моделі «А6», реєстраційний номерний знак « НОМЕР_5 », номер кузова НОМЕР_6 , після чого зламав замок його запалювання, за допомогою вказаної викрутки запустив двигун автомобіля та, отримавши можливість керувати транспортним засобом та  здійснювати ним рух, не маючи ані дійсного, ані уявного права на нього, привів у рух транспортний засіб та покинув територію зазначеного вище подвір`я, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду в розмірі 59271 грн. Вказані дії органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК. 
		Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 за  епізодом від 27 січня 2020 року щодо незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_7 , а тому виключив його з обвинувачення як недоведений. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікувати дії обвинуваченого за епізодом від 21 лютого 2021 року щодо незаконного заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_8 , з ч. 2 на ч.  1 ст. 289 КК, як вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом вперше.
		Вироком Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок. 
		За вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 289 КК та призначено покарання за ч. 1 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 5  років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року, більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК в строк відбування остаточного покарання зараховано ОСОБА_6 повністю відбуте покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року.
		На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням та покладено на нього обов`язки відповідно до ст. 76 КК.
		В решті вирок залишено без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з  істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
		Стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав мотивованих відповідей на доводи прокурора щодо необґрунтованості рішення суду про недоведеність винуватості ОСОБА_6 за епізодом протиправного заволодіння автомобілем потерпілого ОСОБА_7 . На думку прокурора, суд безпідставно перекваліфікував дії засудженого ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 289 на ч. 1 ст. 289 КК, та у порушення вимог ст. 374 КПК у  резолютивній частині вироку не ухвалив рішення про визнання його невинуватим у  пред`явленому обвинуваченні та про його виправдання за цим епізодом.
		Зазначає про порушення апеляційним судом вимог статей 23, 404 КПК, який, на його думку, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, зокрема, про допит свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
		Вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про звільнення засудженого від  відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Вказує, що суд апеляційної інстанції не спростував викладених в апеляційній скарзі доводів та не надав оцінки тому, що ОСОБА_6 вчинив злочини, серед яких тяжкий, які характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки, оскільки пов`язані із незаконним заволодінням транспортними засобами з корисливих мотивів. Наполягає, що засуджений збитків в  повному обсязі не відшкодував, вини у інкримінованих злочинах не визнав, раніше притягався до кримінальної відповідальності. Вказує, що встановлені обставини жодним чином істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. Вважає недостатнім посилання суду на позитивну характеристику за  місцем проживання та наявність на утриманні трьох дітей в обґрунтування рішення про звільнення від відбування покарання за ст. 75 КК. 
		На думку прокурора, лише призначення реального покарання у виді позбавлення волі на  строк 5 років без конфіскації майна забезпечить виконання мети покарання, передбаченої ст. 50 КК, та зможе запобігти вчиненню нових злочинів.
		У касаційній скарзі також наведено доводи про неправильне застосування приписів ч. 4 ст. 70 КК. Прокурор вказує, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що згідно положень ч. 4 ст. 70, ст. 75 КК іспитовий строк при призначенні покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК в строк остаточного покарання зарахуванню не підлягає.
		Вказує, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 420 КПК, що апеляційний суд не надав відповідей на усі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора. 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу та  просила її задовольнити.
		Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та  особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК. 
		За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
		Висновки суду про доведеність винуватості  ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 289 КК, за епізодами від 21 лютого, 17  березня 2021 року у касаційному порядку не оскаржуються. 
		Колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК.
		Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які  не  досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що  оскаржується.
		Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. 
		За позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20 (провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за  результатами дослідження та оцінки доказів. Водночас лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із  дотриманням вимог ст. 404 КПК.
		Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з  дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. 
		Сторона обвинувачення заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, проте підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження суд апеляційної інстанції не встановив. На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, зміст апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження не давали суду апеляційної інстанції підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження, свої висновки суд апеляційної інстанції докладно, обґрунтовано і переконливо виклав в мотивах оскарженого вироку, надав належну оцінку доводам сторони обвинувачення, які є аналогічними із доводами касаційної скарги прокурора. 
		Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вирок суду першої інстанції щодо обґрунтування висновків про недоведеність винуватості ОСОБА_6 за епізодом від 27 січня 2020 року та перекваліфікації його дій за епізодом від 21 лютого 2021 року з ч. 2 на ч. 1 ст. 289 КК відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.  
		Інші доводи касаційної скарги прокурора щодо спростування висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність винуватості  ОСОБА_6 за епізодом від 27 січня 2020 року фактично зводяться до посилань на неповноту судового розгляду, незгоди з наданою судами оцінкою доказів на предмет їх достовірності, що в силу приписів кримінального процесуального закону не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. 
		Разом із тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Апеляційний суд на підставі ч. 4 ст. 70 КК призначив ОСОБА_6 остаточне покарання за  сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від  13  вересня 2021 року, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, та  остаточно визначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Пославшись на приписи ч. 4 ст. 70 КК апеляційний суд в строк відбування остаточного покарання зарахував ОСОБА_6 покарання, призначене за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року, як зазначив цей суд, повністю відбуте.
		Разом із тим, вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від  13  вересня 2021 року було затверджено угоду від 18 червня 2021 року про  примирення між потерпілим та обвинуваченим, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, та  призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі ст.  75  КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 1 рік, покладено на нього обов`язки відповідно до приписів ст. 76 КК. 
		Апеляційний суд виходив із того, що цей вирок набрав законної сили і рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання не було скасоване протягом іспитового строку з підстав, передбачених законом, що ОСОБА_6 протягом іспитового строку не вчинив нового кримінального правопорушення, з огляду на що ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2022 року його звільнено від призначеного судом покарання по закінченню іспитового строку.
		Судимість, як правовий стан особи, характеризується настанням для неї певних негативних правових наслідків. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Погашення судимості припиняє всі негативні правові наслідки. 
		За приписами п. 1 ч. 1 ст. 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до  ст.  75  цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. 
		Отже, за обставин, встановлених судами, ОСОБА_6 звільнений від призначеного судом покарання і на час ухвалення вироку як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції, в аспекті приписів п. 1 ч. 1 ст. 89 КК ОСОБА_6 є особою, яка не має судимості за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від  13  вересня 2021 року, оскільки ця судимість є погашеною. 
		За висновком Верховного Суду (постанова від 02 листопада 2022  року в справі № 234/17282/17) про застосування норм права, передбачених ч. 4 ст. 70 КК та  ст.  89  КК у їх взаємозв`язку, погашення судимості не звільняє суд від обов`язку застосувати положення ч. 4 ст. 70 цього Кодексу та зарахувати в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання, відбуте повністю за попереднім вироком. 
		В тій справі Суд зазначив, що для застосування положень ч. 4 ст. 70 КК має значення вид і розмір того покарання, яке вже було відбуте засудженим за попереднім вироком, водночас не має значення той факт, що судимість погашена за правилами п. 21 ч. 1 ст. 89 КК. Зарахування за правилами ч. 4 ст. 70 КК в строк покарання, остаточно призначеного за  сукупністю кримінальних правопорушень, покарання, відбутого повністю або частково за попереднім вироком, не є негативним наслідком погашення судимості на підставі п. 21 ч. 1 ст. 89 КК.
		Водночас обставини цієї справи не є тотожними із тими, що були предметом розгляду Суду в справі № 234/17282/17, отже посилання на висновки, відображені в постанові Верховного суду від 02 листопада 2022 року не є релевантним.
		В цьому провадженні встановлено, що ОСОБА_6 ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 вересня 2022 року звільнений від призначеного за  вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 вересня 2021  року покарання по закінченню іспитового строку. 
		Звільнення особи на підставі приписів ст. 78 КК від покарання, призначеного за попереднім вироком, унеможливлює застосування ч. 4 ст. 70 КК, де йдеться про зарахування в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання, відбутого повністю або частково за попереднім вироком.
		Приписи статей 51-64, 70, 72, 75, 78 КК не дають жодних правових підґрунть сприймати позитивні наслідки закінчення іспитового строку при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням (відсутність підстав до застосування судом приписів частин 2, 3 ст. 78 КК), як підстави до застосування приписів ч. 4 ст. 70 КК.
		Крім того, зарахування строку випробування, встановленого судом на підставі ст. 75 КК, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень за правилами, передбаченими в ч. 4 ст. 70 цього Кодексу, не передбачено законом про кримінальну відповідальність. 
		Отже, як обґрунтовано зазначає прокурор, в цьому провадженні судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме приписи ч. 4 ст. 70.
		Викладені в касаційній скарзі прокурора доводи, які зводяться до незгоди із  застосуванням до засудженого положень інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), колегія суддів вважає обґрунтованими і розглядає в аспекті того, що положення вказаної норми вимагають від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
		Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК, місцевий суд узяв до уваги наявність обставин, які пом`якшують покарання, - визнання засудженим свої вини, щире каяття у  вчиненні тих кримінальних правопорушень, де суд визнав доведеною його винуватість, наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а також те, що з першого дня повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, тобто з 24 лютого 2022 року ОСОБА_6 є службовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 та наділений правами і обов`язками, передбаченими Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Сукупність вказаних вище обставин, які  пом`якшують покарання, суд визнав такою, що істотно зменшує ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень та дає підстави для застосування положень ст.  75 КК. При цьому врахував, що відсутні обставини, які обтяжують покарання, що відсутні претензії з боку потерпілих і заподіяна шкода повністю відшкодована, зважив також на вік засудженого, його майновий стан, фактичне проходження військової служби, тверду обіцянку, що в подальшому будь-яких правопорушень той скоювати не буде. 
		Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд погодився з його висновком про наявність підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обґрунтовуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що врахував наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень: щире каяття, повне визнання вини, відсутність обставин, які обтяжують покарання, дані про особу ОСОБА_6 , інші обставини справи та дійшов висновку про необхідність встановлення засудженому максимального строку випробування тривалістю 3 роки, що буде необхідним і достатнім обмеженням прав і  свобод засудженого з метою захисту інтересів суспільства.
		Між тим, прокурор вмотивовано вказує на те, що оскаржений вирок не містить переконливого спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, що  судом належним чином не враховано вчинення ОСОБА_6 декількох кримінальних правопорушень, серед яких тяжке, які характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки, оскільки пов`язані із незаконним заволодінням транспортними засобами з корисливих мотивів. 
		Для застосування положень ст. 75 КК суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є умови і підстави, визначені ст. 75 КК. Рішення про  звільнення від відбування покарання з  випробуванням за приписами ст. 75 КК приймається з  урахуванням можливості досягнення мети покарання в контексті положень статей 50, 65 КК.
		Прокурор обґрунтовано посилається на те, що суд безпідставно врахував сукупність встановлених обставин як таку, що істотно знижує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень. 
		Верховний Суд неодноразово зазначав, що обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, є  обставини чи  сукупність обставин, які перебувають в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, психофізичним станом винної особи, обстановкою вчинення кримінального правопорушення чи іншими факторами, які  безпосередньо впливають на суспільну небезпеку вчиненого та/або винуватого. Суд  зобов`язаний не лише перерахувати такі обставини, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. 
		Натомість апеляційний суд не обґрунтував своїх висновків, яким чином обставини, що  ним встановлені, істотно знизили ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, зокрема, з огляду на те, що посткримінальна поведінка та громадянська позиція не  характеризують обставини вчинення злочинів. 
		Прокурор в апеляційній скарзі вказував на те, що призначене покарання має забезпечити можливість досягнення мети превенції, проте апеляційний суд не навів обґрунтування того, яким чином звільнення засудженого від відбування покарання з  випробуванням за ст. 75 КК забезпечує досягнення такої мети з огляду на дані про  особу засудженого, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, проте не надав оцінку відповідним обставинам.
		Вказане вище свідчить про передчасність рішення про наявність підстав до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням і похідних від цього висновків. 
		Враховуючи викладене, оскаржене судове рішення не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а вирок апеляційного суду - скасуванню з підстав, визначених у пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, з  призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду, надати належну оцінку доводам, наведеним в апеляційній скарзі, і  постановити законне і обґрунтоване рішення.
		Висновок про застосування норм права, передбачених ч. 4 ст. 70 КК та ч. 1 ст. 78 КК, у їх взаємозв`язку із положеннями п. 1 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу:
		Звільнення особи на підставі ч. 1 ст. 78 КК від покарання, призначеного за попереднім вироком, та похідне від цього погашення судимості за цим вироком на підставі п. 1 ч. 1 ст. 89 КК, унеможливлює застосування судом ч. 4 ст. 70 КК.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Вирок Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		  ОСОБА_1                     ОСОБА_2                        ОСОБА_3 Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...