Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/11952/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2023.
Дата набрання законної сили: 27.11.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		Апеляційне провадження                                                             Доповідач- Ратнікова В.М.
		№ 22-ц/824/12023/2023                                          
		 
		                                                          П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		          м. Київ                                                                                         Справа № 756/11952/21
		 
		27 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів  Судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді  - Ратнікової В.М.
		суддів                      - Борисової О.В.
		                                 -Ящук  Т.І.
		при секретарі           -Смолко А.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1   адвоката Вакуленка Віталія Вікторовича  на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Луценка О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2   до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ,  ОСОБА_6 треті особи : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс Марина Олександрівни, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення,-
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс Марина Олександрівни, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення.
		В обґрунтування заявлених вимог,з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог,зазначав, що спірна квартира на підставі ордеру на жиле приміщення від 13.01.1978 року була надана ОСОБА_10 на сім?ю із п?яти осіб,  складається з 3-х кімнат і є ізольованою квартирою. Згідно довідки №377 від 24.06. 2015року, виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського р-ну м. Києва», до 30 вересня 2015 року за позивачем, ОСОБА_11 , ОСОБА_8 було збережено право користування спірною квартирою
		Рішеннями судів різних інстанцій і, зокрема, рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року скасовано заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року про визнання такими, що втратили право на користування житлом в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і цим рішенням встановлено, що вони змушені не проживати на спірній жилий площі з поважних причин, зогляду  наявності конфлікту з приводу користування житлом та постійно відносяться до спірної квартири, як до свого єдиного місця проживання.
		За твердженням позивача, його та його сім?ю протиправно і незаконно було визнано такими, що втратили право на користування спірною квартирою. Без їхнього відома і добровільної згоди, як цього вимагає ЖК України, у спірному житлі ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 була поселена та незаконно зареєстрована ОСОБА_4 (мати ОСОБА_9 ), яка на той час мала і до цього часу має на праві власності житло у квартирі АДРЕСА_2 .
		На підставі рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2015 року про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право на користування спірною квартирою,  відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без їх участі, протиправно і протизаконно оформили приватизацію спірної квартири тільки на себета19.05.2017 року отримали свідоцтво про право власності на це житло.
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.09.2020 року визнано недійсними приватизацію та свідоцтво про право власності від 19.05.2017 року, серії НОМЕР_1 , видане на підставі розпорядження від 19.05.2017 року за №1992 Органом приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації. Постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2021 вказане рішення Оболонського районного суду м. Києва залишено без змін.
		За твердженням позивача він та його сім`я ніколи не втрачали свого законного права на користування спірною квартирою, незаконна приватизація та передача 19.05.2017  року у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 цього житла є прямою перешкодою позивачу у законному праві на користування цим житлом.
		У подальшому, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 26.07.2017  року за договором купівлі-продажу продали спірну квартиру відповідачу ОСОБА_5 . Після чого, 14.09.2017 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу продала спірну квартиру ОСОБА_1 .
		Отже, враховуючи те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.09.2020 було визнано незаконною приватизацію спірного житла, то зазначені вище договори купівлі-продажу від 26.07.2017 року та від 14.09.2017 року підлягають визнанню недійсними.
		Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду України від 12.12.2018 року  у справі №644/7422/16-ц щодо вирішення спору, що виник з аналогічних правовідносин, було залишено без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та виселення.
		Оскільки вселення ОСОБА_1 , яка на той час незаконно мала правовий статус власника спірної квартири і з якою органи державної комунальної власності м. Києва договору найму жилого спірного житлового приміщення не укладали і ордеру на це житло не видавали, відповідно до ст. 109 ЖК України, ОСОБА_1 підлягає виселенню в судовому порядку зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
		Окрім того, оскільки поселення та реєстрація у спірній квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_6 було проведено на час розгляду справи про визнання приватизації незаконною, то остання також підлягає виселенню зі спірного житла без надання іншого на підставі ст. 109 ЖК України.
		З огляду на вище викладене, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 липня 2017 року, за яким продавці ОСОБА_3 і ОСОБА_4 продали покупцю ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимірівною, та зареєстровано у реєстрі за №3955; визнати  недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2017 року, за яким продавець ОСОБА_5 продала покупцю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс Мариною Олександрівною, та зареєстровано в реєстрі за №1952; виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення; виселити ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2   до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс Марина Олександрівни, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 липня 2017 року, за яким продавці ОСОБА_3 і   ОСОБА_14 продали покупцю ОСОБА_5   квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною, та зареєстровано у реєстрі за №3955.
		Визнано судом недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2017 року, за яким продавець ОСОБА_5 продала покупцю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс Мариною Олександрівною, та зареєстровано в реєстрі за №1952.
		Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
		Виселено ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1   на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 25 травня 2023 року представник відповідача ОСОБА_1   адвокат Вакуленко Віталій Вікторович  подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції  та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. 
		Зазначає, що 14 вересня 2017 року ОСОБА_5 за договором купівлі- продажу продала спірну квартиру ОСОБА_1 . Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Рисс Мариною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за № 1952.
		Зазначає, що заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва щодо втрати права на користування спірною квартирою прийнято 30.09.2015 року. Квартира перший раз була продана ОСОБА_3 покупцю ОСОБА_5 у 2017 році. Далі  ОСОБА_5 продає спірну квартиру ОСОБА_1 , тобто, фактично після прийняття заочного рішення до продажу квартир пройшло два роки. За цей час позивач не цікавився квартирою.
		Звертає увагу суду на те, що сторонами були виконані всі істотні умови за двома договорами купівлі-продажу спірної квартири.На момент укладання договорів ніяких обтяжень щодо спірної квартири не було, що ще раз підкреслює, що позивач не цікавився спірною квартирою або є учасником шахрайської схеми. 
		Вказує на те, що квартира НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_3 єві належить наразі відповідачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі продажу квартири від 14 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. Право власності на вищевказану квартиру зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно  за №97286583 від 14.09.2017 року.
		Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі- продажу зазначає, що  квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири,  ОСОБА_1 купила зазначену квартиру, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2017 року, за 1 000 000 грн. Після підписання договору ОСОБА_5 передала  ОСОБА_1 квартиру, всі документи та ключі від неї. Таким чином, сторонами були виконані всі істотні умови за договором купівлі-продажу нерухомості, а тому, на думку апелянт, відсутні підстави для визнання вказаного правочину недійсним.
		Стосовно позовних вимог про виселення апелянта зазначає, що ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 не є членами родини ОСОБА_1 , тому визнання за ними права користування квартирою, яка належить їй на праві власності, без її згоди, порущує її право вільно володіти своєю власністю, яке гарантоване Конституцією та законами України.
		Зазначає, що відповідно до довідки № 13558397, виданої Відділом з питань ресстрацій містя прожинания фізичних осіб Оболонської РДА, на цей час у квартирі зареестрована тільки дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , яка згідно витягу з рішення від 16.05.2019 року № 203 виконавчого комітету Маріупольської міської ради має статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.  Окрмі того, просить врахувати, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеного особою та не має іншого житла. 
		Також в апеляційній скарзі просить суд застосувати до спірних відносин строк позовної даності, оскільки, на думку апелянта, позивач про порушення його права дізнався ще у червні 2018 року під час розгляду справи № 756/3606/18 про вселення в спірну квартиру. 
		01 серпня 2023 року до Київського апеляційного суду від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому  він  зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги. 
		Посилався на те, що суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів зробив висновок про те, що заява про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки строк позовної давності переривається у зв`язку із його зверненням до суду з позовом про визнання недійсними приватизації та свідоцтва про право власності на спірну квартиру. Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
		Вказує на те, що доводи апеляційної скарги суперечать тим обставинам, які встановлені  судовими рішення, що набрали законної сили,  копії яких знаходяться в матеріалах справи та були досліджені судом.
		Зазначає, що спірна квартира АДРЕСА_1 на підставі ордеру на жиле приміщення № Г 314884 від 13.01.1978 року, була надана ОСОБА_10 на сім`ю із п`яти осіб,  складається з 3-х кімнат і є ізольованою квартирою. Згідно довідки № 377 від 24.06.2015 року,  виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського р-ну м. Києва», до 30 вересня 2015 року, за ним- ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 було збережено право користування спірною квартирою.
		Звертає увагу суду на те, що відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року приватизація та свідоцтво про право власності на спірну квартиру визнані недійсними, спірна квартира повинна належати державному комунальному житловому фонду і тому не могла бути  відчужена на підставі  договору купівлі-продажу,  укладеного між фізичними особами та  посвідченого нотаріально, бо це суперечить актам цивільного законодавства і також є підставою для визнання судом цього правочину недійсним.
		З урахуванням вище викладеного, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		В судовому засіданні  представник  відповідача  ОСОБА_1   адвокат  Вакуленко Віталій  Вікторович  повністю підтримав  доводи апеляційної скарги та просив  її задовольнити. 
		Представник позивача  ОСОБА_2   адвокат  Слободян  Віктор Петрович  в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив  апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити  без змін. 
		 Відповідачі у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6   та треті особи : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс Марина Олександрівни, представник Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання повторно не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом  порядку, причину неявки  суду не повідомили, а тому  колегія суддів  вважає можливим  розгляд справи у їх відсутності.
		Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на підставі ордеру на жиле приміщення № 318554 серія Г ОСОБА_10 отримав жиле приміщення, яке складається з трьох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , на сім`ю із п`яти осіб: ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 .
		Згідно довідки № 377 від 24 червня 2015 року, виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва, в квартирі АДРЕСА_1 на той час були зареєстровані: ОСОБА_3 - наймач, ОСОБА_9 - мати, ОСОБА_13 - батько, ОСОБА_2 - дядько, ОСОБА_8 - брат, ОСОБА_7 - тітка.
		Відповідно до копії паспорта ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . З 12 жовтня 2004 року ОСОБА_2 був знятий з реєстраційного обліку, а 09 березня 2020 року був знову зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
		 Заочним рішенням Оболонського  районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року позов ОСОБА_13 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа: ОСОБА_9 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право  користування  житловим приміщенням , а саме:  квартирою АДРЕСА_5 .(Справа № 756/8680/15-ц).
		Відповідно до свідоцтва про право власносності від 19 травня 2017 року,  виданого Органом приватизації державного житлового фонду- Управління житлово- комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, квартира, яка знаходить за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності гр. ОСОБА_3 та члену її сім`ї: ОСОБА_4 (в рівних частках).
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу   ОСОБА_2 задоволено.
		Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_13 відмовлено. (Справа № 756/8680/15-ц)
		26 липня 2017 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , яка діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі- продажу квартири  відповідно до умов якого, продавці передають у власність покупцю, а покумець приймає у власність квартиру номер АДРЕСА_1 , і сплачує за неї ціну, визначену цим договором. (п. 1.1 договору)
		Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору нерухоме майно належить продавцям на підставі свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_1 , виданого 19 травня 2017 року Органом приватизації державного фитлового фонду- управління житлово- комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, на підставі розпорядження від 19 травня 2017 року № 1992, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № 91768241, виданого Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12 липня 2017 року, номер запису про права власності: 21348416, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1298378580000, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № 91769138, виданого Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12 липня 2018 року, номер запису про право власності: 21348584, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1298378580000.
		Відповідно до п. 1.3 зазначеного договору вартість відчужуваного нерухомого майна згідно звіту про оцінку майна, який видано ТОВ «Консалтингова Компанія «Центр оцінки» 25 липня 2017 року становить 200 566,00 грн. 
		В розділі 2 зазначеного договору сторони погодили, що ціна нерухомого майна, що купується покупцем за цим договором становить 200 566,00 грн., які сплачені покупцем до підписання цього договору. Сторони свідчать, що розрахунок між ними відбудеться з дотриманням ст. 1087 ЦК України та постанови Правління Національного банку України № 210 від 06.06.2013 року. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає будь- яким змінам. 
		14 вересня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі- продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_1 квартиру номер АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 приймає цю квартиру і сплачує її ціну у розмірі та на умовах, передбачених цим договором. 
		Відповідно до п. 2 договору документами, що підтверджує право власності продавця на відчужувану квартиру є договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 26 липня 2017 року за реєстровим № 3955. Державну реєстрацію права власності продавця у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державним реєстратором - Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, номер запису про право власності - 21575786, дата державної реєстрації - 26.07.2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1298378580000, згідно з Витягом з Державного ресстру речових прав на нерухоме майно про ресстрацію права власності № 92944268 від 26.07.2017 року, виданого державним реєстратором - Морозовою С.В приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
		Вищевказана квартира складається з трьох кімнат, загальна площа квартири -  61,9 кв.м., в тому числі житлова площа квартири - 40,3 кв.м. (п. 3)
		Відповідно до п. 4 зазначеного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчинюється за 1 000 000,00 (один мільйон) гривень 00 копійок, які сплачені покупцем до підписання цього договору. Сторони свідчать, що розрахунок між ними відбувся з дотриманням ст. 1087 Цивільного кодексу України та постанови Правління Національного банку України № 210 від 06.08.2013 року Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.
		19 вересня 2017 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» та ОСОБА_1 було укладено договір № 616/507 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Предметом даного договору є забезпечення виконавцем надання послгу у житловому будинку (гуртожитку) АДРЕСА_4 .
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року (справа № 756/8140/18)  позовні вимоги  ОСОБА_2   ОСОБА_7 ,  ОСОБА_8  до  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 , треті особи: Управління житлово - комунального господарства Оболонської  районної в м. Києві державної адміністрації,  ОСОБА_9 ,  ОСОБА_1  про усунення перешкод  у праві користування житлом шляхом визнання приватизації житла та свідоцтва про  право власності недійсним - задоволено частково.
		Визнано недійсними приватизацію та Свідоцтво про право власності від 19.05.2017року  Серії НОМЕР_1 , виданена підставі розпорядження від 19.05.2017 року №1992 Органом приватизації державного житлового фонду - управлінням житлово - комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року залишено без змін. 
		Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.
		Задовольняючи позовні вимоги  ОСОБА_2   до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ,  ОСОБА_6 треті особи : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс Марина Олександрівни, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції посилався на те, що  відчуження спірної квартири за договором купівлі-продажу квартири від 26 липня 2017 року, за яким продавці ОСОБА_3 і ОСОБА_4 продали покупцю ОСОБА_5 квартиру    АДРЕСА_1 вібдулося  продавцями, право власності яких підтверджувалось  свідоцтвом про право власності від 19.05.2017 року Серії НОМЕР_1 , яке визнано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року  недійсним. З огляду на зазначене,  вказаний правочин  купівлі-продажу квартири  укладений з порушенням вимог закону, так як  квартира вибула з користування  позивача поза його волею, її приватизації  лише відповідачами у справі визнана незаконною, а тому  відповідачі не мали права розпорядження вказаною квартирою, а тому вказаний договір купівлі-продвжу квартири  є недійсним. Наступний  правочин купівлі-продажу  спірної квартри, укладений між  ОСОБА_5 та ОСОБА_1 14 вересн 2017 року  такоє є недійсним з огляду на недійсність попереднього правочину щодо вказаного нерухомого майна.  З огляду на зазначене, вважав обгрунтованими і позовні вимоги  позивача про виселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6   з квартири АДРЕСА_1 в порядку усунення перешкод власнику у користувнні йогт власності на підставі ст. 391 ЦК України.
		З такими  висновками  суду першої інстанції  колегія суддів повністю погодитись не може з огляду на  обгрунтування  судом вказаних висновків та вважає необхідним змінити  рішення суду першої інстанції, виклавши його  мотивувальну частину  в редакції цієї постанови з огляду на наступне.
		Статтею 8 Конвенції закріплено право на повагу до житла.
		У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 4  статті 82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Згідно зі ч. 1 статтею  ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства значаться: справедливість, добросовісність та розумність.
		Разом з тим відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Судом встановлено, що між сторонами у справі протягом тривалого часу існує спір щодо визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житлом- спірною квартирою АДРЕСА_1 
		 Заочним рішенням Оболонського  районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року позов ОСОБА_13 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа: ОСОБА_9 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право  користування  житловим приміщенням , а саме:  квартирою АДРЕСА_5 . (Справа № 756/8680/15-ц).
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу   ОСОБА_2 задоволено.
		Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_13 відмовлено. (Справа № 756/8680/15-ц)
		 З викладеного вбачається, що на час приватизації ОСОБА_3 та ОСОБА_4   квартири  АДРЕСА_1 та видання  їм 19 травня 2017 року Органом приватизації державного житлового фонду- управління житлово- комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації свідоцтва про право власності на спірну квартиру, було чинне рішення суду про визнання позивачів такими, що втратили право користуватись спірною квартирою. Однак, в подальшому, рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 ркоу скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_13 відмовлено. (Справа № 756/8680/15-ц)
		Договір купівлі- продажу квартири від 26 липня 2017 року було укладено між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5   на підставі документів про приватизацію спірної квартири, яким в договорі зазначено  свідоцтво  про право власності  від 19.05.2017 Серії НОМЕР_1 .
		Також судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року (справа № 756/8140/18)  визнано недійсними приватизацію та Свідоцтво про право власності від 19.05.2017 Серії НОМЕР_1 , виданена підставі розпорядження від 19.05.2017 №1992 Органом приватизації державного житлового фонду - управлінням житлово - комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		З вище викладеного вбачається, що відповідачами    ОСОБА_20 та  ОСОБА_4 було незаконно  приватизовано спірну кварту, а тому вони не мали права розпорядження  спірним майном, в тому  числі і  шляхом  укладення  оспорюваного договору купівлі продажу  квартири від 26 липня 2017 року з ОСОБА_5 , а тому суд першої інстанції прий   шов до вірного висновку  про наявність,  визначених ст.ст. 203, 215 ЦК України, підстав  для визнання  вказаного правочину  та укладеного  після  в подальшому   14 вересня 2017 року договору купівлі-продаджу спірної квартири  між ОСОБА_21 та ОСОБА_1    недійсними.
		Застосування у зазначених правових наслідків  недійсності  правочинів  передбачає  повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
		ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути усе, отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
		Оскільки між сторонами у цій справі виник спір щодо права користування квартирою, яка вибула із власності  позивача ОСОБА_2 внаслідок визнання недійсними договорів купівлі-продажу цієї квартири, то до вказаних правовідносин підлягають застосуванню  правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №644/7422/16-ц, викладені в постанові від 12.12.2018 року та Верховного Суду у справі №333/1988/16-ц, викладені в постанові від 07.11.2019 року по аналогічним справам, які стосувались скасування приватизації, визнання правочину недійсним та подальшим вирішення питання про право користування житловим приміщенням.
		Так, Верховний Суд у справі №333/1988/16-ц зазначав, що «суд, встановивши, що спірна квартира вибула із власності територіальної громади поза її волею на підставі судового рішення, яке було скасовано, а також те, що приватизація такої квартири та первісний договір купівлі-продажу визнано недійсними та ураховуючи те, що останній договір купівлі-продажу було укладено у той час, коли у провадженні суду розглядався спір щодо незаконності приватизації спірної квартири та її подальшого продажу, обґрунтовано вважав, що на підставі статті 388 ЦК України спірна квартира підлягає вилученню із чужого незаконного володіння на користь власника та ураховуючи те, що позивач є особою з ІІ групою інвалідності, яка мешкала у спірній квартирі з народження та мала право користування такою квартирою, дійшов правильного висновку, що вона не втратила права користування спірною квартирою, а тому підлягає вселенню в таку квартиру, а відповідачі виселенню».
		До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у справі №644/7422/16-ц, вказавши, що «суд зробив висновок, що у зв`язку з визнанням недійсним правочину, на підставі якого відповідач набула право володіння і користування квартирою, вона підлягає виселенню зі спірного житла зі зняттям з реєстрації. Висновки судів про часткове задоволення первісного позову є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням указаних засад цивільного законодавства та відповідають наведеним завданням цивільного судочинства, що стосується в тому числі й ефективного захисту порушених прав позивачів».
		З досліджених судом доказів достовірно встановлено, що  право ОСОБА_2 на користування квартирою було поновлено у зв`язку із тим, що квартира була повернута у власність територіальної громади, а рішення Оболонського районного суду м.Києва від  25 листопада 2008 року про визнання   ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою, було скасоване.
		Перевіряючи доводи  апеляційної скарги щодо неправомірності виселення відповідачів зі спірної квартири апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Пунктом 2 статті 8 Конвенції визначені підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання насамперед має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві. Державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		У рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 27 рішення ЄСПЛ).
		Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (пункт 60 вищезгаданого рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).
		У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно легітимну мету (виправданість втручання суспільним інтересом; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям та переслідуваною метою. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, відповідно до якого «виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній меті».
		З досліджених доказів судом достовірно встановлено, що право користування (проживання) спірною квартирою (у цій спірній квартирі)   ОСОБА_1   та члена її сім`ї доньки ОСОБА_6 , яке є похідним від права користування   ОСОБА_1 , що припинилось разом із припиненням її права власності на цю квартиру на підставі рішення суду, то й право користування цією квартирою члена сім`ї також припинилось і вони не мають законних підстав для проживання в ній.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність  правових підстав для  виселення відповідачів   ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 , так як договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_1 та член її сім`ї набули право власності на житло, був визнаний недійсним. Відтак, виселення їх із цього житла переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.
		Щодо критерію пропорційності втручання у право відповідачів на житло у квартирі АДРЕСА_1 , яку  відповідачка ОСОБА_1 набула у власність на підставі відплатного договору купівлі-продажу,колегія суддів враховує висновки ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).
		Колегія суддів звертає увагу на той факт, що  ОСОБА_1 придбала за відплатним договором квартиру   АДРЕСА_1 у   ОСОБА_5 , яка не мала права її відчужувати. ОСОБА_5   придбала вказану квартиру у  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які також не мали право її відчужувати  також за відплатним договором  купівлі-продажу.
		З огляду на те, що відповідач не позбавлена права звернутись до суду за захистом свого порушеного права саме до тієї особи, дії якої його порушили, колегія суддів доходить висновку про наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою у цій справі та виселенням відповідачів зі спірної квартири.
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інтсанції безпідставно не застосував у даній справі строку позовної давності до позовних вимог позивача відповідно поданої позивачем заяви у відзиві на позовну заяви, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
		 Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: «За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності».
		Колегія суддів зазначає, щодотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
		Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2),             № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року).
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		Звертаючись до суду з заявою  про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, представник відповідача зазначав, що позивач навмисно умовчує про іншу справу № 756/3606/18, яка розглядалась на той час Оболонським районним судом м. Києва за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_22 до ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 про вселення в спірну квартиру.  Зазначає, що 27.06.2018 року позивачу ОСОБА_2 та членам його родини було надіслано пояснення у справі № 756/3606/18 з деталізованим описом обставин придбання квартири АДРЕСА_1 . 27 червня 2018 року у судовому засіданні по справі № 756/3606/18, що розглядалася Оболонським районним судом м. Києва, за особистою участю ОСОБА_2 , та його представника адвоката Слободян В.П., було оголошено відомості про залучення до справи третьої особи ОСОБА_1 та всі обставини набуття нею права власності на спірну квартиру з оглядом копій наданих договорів купівлі-продажу. На підтвердження своїх доводів  представник відповідача долучив копію пояснень ОСОБА_1 по справі № 756/3606/18 та копію квитанцій про направлення документів.
		Дослідивши надані стороною відповідача докази, колегія суддів зазначає, що надані докази належним чином не підтверджують факт подання наданих пояснень до суду першої  інстанції, оскільки на поясненнях відсутні відмітки про реєстрацію або отримання примірника цих пояснень канцелярією Оболонського районного суду м. Києва. 
		Надані копії квитнацій про направлення документів колегія суддів також не приймає, оскільки з них не вбачається хто є відправником та що саме було направлено учасникам справи. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що в рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року судом зазначено, що «Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 03.09.2019 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		При винесенні вказаної ухвали суд виходив із того, що на підставі договору купівлі - продажу квартири від 26.07.2017 року  ОСОБА_3 та ОСОБА_4   продали, а ОСОБА_5 купила квартиру    АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі - продажу квартири від 14.09.2017 року  ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1   купила квартиру  АДРЕСА_1 .Таким чином право власності на спірну квартиру належить третій особі ОСОБА_1 »
		З викладеного вбачається, що ОСОБА_2 дізнався про те, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири саме під час розгляду справи про усунення перешкод у праві користування житлом шляхом визнання приватизації житла та свідоцтва про право власності недійсним, тобто, у вересні 2019 року. 
		З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. 
		Інші доводи апеляційних скарг є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.
		При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
		Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
		Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1   адвоката Вакуленка Віталія Вікторовича  підлягає частковому задоволенню, а  рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року року   необхідно  змінити, виклавши його мотивувальну  частину в редакції цієї постанови.
		Відповідно до ч. 1 статті141 ЦПК України,  судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України  інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
		За результатами апеляційного перегляду справи   апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1   адвоката Вакуленка Віталія Вікторовича  було задоволено частково, рішення  суду першої інстанції змінено, викладено його мотивувальну  частину в редакції цієї постанови, тобто, судом апеляційної  інстанції  змінено рішення  суду першої інстанції лише  в частині його  правового обгрунтування, а тому відсутні визначені  ст. 141 ЦПК Україн  підстави для  покладення на  позивачів відшкодування витрат   відповідача по сплаті судового збору за поданння  апеляційної скарги.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1   адвоката Вакуленка Віталія Вікторовича  задовольнити частково. 
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		В інший частині рішення залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
		 
		 
		Повний текст постанови складено 15 грудня 2023 року
		 
		 
		 
		 
		Головуючий:                                                      Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...