Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 288/761/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2023.
Дата набрання законної сили: 13.12.2023
Номер судового провадження: 51-3574км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021060440000024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 грудня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 288/761/21
		провадження № 51-3574км23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 ,
		потерпілої                                                   ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021060440000024, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Відродження Попільнянської ОТГ Житомирської області та жителя цього АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		 
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. 
		Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу, початку строку відбування покарання, речових доказів і арешту майна у кримінальному провадженні. 
		За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 05 березня 2021 року приблизно о 18:00, перебуваючи на подвір`ї домогосподарства АДРЕСА_2 під час словесної суперечки, яка виникла між ним та ОСОБА_9 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, після того, як потерпілий зненацька завдав йому одного удару головою в перенісся, наніс ОСОБА_9 одного удару рукою в ділянку лівого ока, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження.
		Житомирський апеляційний суд ухвалою від 13 квітня 2023 року змінив вирок місцевого суду та перекваліфікував дії ОСОБА_8 з ч. 1 ст. 121 КК на ст. 124 КК.
		Постановив визнати ОСОБА_8 винуватим за ст. 124 КК та призначив йому покарання за цією статтею у виді обмеження волі на строк 2 роки і на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
		У решті вирок місцевого суду залишив без змін. 
		Згідно встановлених апеляційним судом обставин, 05 березня 2021 року приблизно о 18:00,  ОСОБА_8 , перебуваючи на подвір`ї домогосподарства АДРЕСА_2  під час словесної суперечки, яка виникла між ним та ОСОБА_9 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, коли потерпілий зненацька напав на нього, завдавши одного удару передньою частиною голови в перенісся, він, знаючи про агресивний характер потерпілого, з метою припинення посягання та усвідомлюючи, що напад останнього може бути продовжений, перевищуючи межі необхідної оборони, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливі небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно завдав одного удару рукою в ділянку лівого ока ОСОБА_9 , чим спричинив потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
		 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та у зв`язку з цим невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Суть доводів касаційної скарги сторони обвинувачення зводиться до незгоди з рішенням апеляційного суду, яким перекваліфіковані дії ОСОБА_8 .
		Зокрема, прокурор зазначає, що апеляційний суд, посилаючись у своєму рішенні на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2022 року у справі № 149/916/17 не здійснив порівняльного аналізу і не надав належної оцінки наявності чи відсутності акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, не встановив їх співвідношення, відповідності чи невідповідності захисту небезпечності посягання.
		Також, на переконання прокурора, практика Верховного Суду стосовно з`ясування вищенаведених обставин є усталеною, однак суд апеляційної інстанції цих питань не з`ясував та постановив своє рішення лише на показаннях засудженого і характеризуючих даних потерпілого.
		Як вважає прокурор, апеляційний суд не дав оцінки обстановці захисту, тобто чи мав ОСОБА_8 реальну можливість відбити небезпечне посягання іншими засобами.
		У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора засуджений, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, наголошує на тому, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим та просить скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення.
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримав подану стороною обвинувачення касаційну скаргу та просив її задовольнити. 
		Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора і навів аргументи про законність і обґрунтованість оскарженої ухвали.
		Потерпіла ОСОБА_7 висловила позицію про підтримання касаційної скарги прокурора. 
		 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, зазначених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Положеннями статей 2, 7, 370, 404, 419 КПК визначено, що при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. 
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 в апеляційному порядку, вказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався повною мірою.
		Місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши цим доказам оцінку, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК.
		Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі безпосередньо досліджених показань самого засудженого про те, що ОСОБА_9 вдарив його головою в перенісся, він у відповідь завдав потерпілому удару кулаком в око, після чого вони розійшлися; потерпілої (матері ОСОБА_9 ), свідків та експерта. 
		Також суд узяв до уваги письмові докази, серед яких протоколи слідчих дій та висновки експертів. 
		Не погоджуючись із вироком суду, зокрема, сторона захисту подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просила скасувати вирок і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 через відсутність у його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення. 
		Захист у скарзі зазначав про незастосування місцевим судом до ОСОБА_8 приписів ст. 36 КК.
		Апеляційний суд, дослідивши повторно в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК докази, дійшов висновку про неправильну кваліфікацію місцевим судом дій   ОСОБА_8 . 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що в результаті дій ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, однак установив, що суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам, за яких це тілесне ушкодження було заподіяно. 
		А саме, показанням засудженого стосовно того, що удар в обличчя потерпілому він завдав через дії останнього, який першим вдарив ОСОБА_8 головою в перенісся, а після того як він вдарив ОСОБА_9 у відповідь, той продовжив напад і намагався вдарити ОСОБА_8 штахетиною, від чого засуджений захищався і отримав тілесні ушкодження на руках; висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої виявлені в ОСОБА_8 садна і синці на кисті належать до легких тілесних ушкоджень; характеристиці потерпілого за місцем проживання, яка є посередньою і згідно з якою, він є особою, що раніше притягувалася до адміністративної відповідальності, у тому числі за застосування фізичного насильства до своєї матері.
		З урахуванням зазначеного вище, а також установлених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що  ОСОБА_8 заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, а тому перекваліфікував його діяння з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК і призначив відповідне покарання із застосуванням ст. 75 цього Кодексу.
		З такими висновками апеляційного суду погоджується і Верховний Суд. 
		Доводи прокурора в касаційній скарзі не спростовують висновків апеляційного суду.
		Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони є обов`язковою умовою.  
		Умовою необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, яке повинно бути наявним, дійсним, реальним, а не в уяві особи, тобто таким, що фактично розпочалося і ще не закінчилося. Як правило, виявляється воно в активних діях особи, що здійснює посягання: застосуванні або загрозі застосування насильства, намаганні протиправно заволодіти майном, заподіяти шкоду, перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій тощо.
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
		Колегія суддів зазначає, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки в разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
		На відміну від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК) визначальним для кваліфікації дій особи за ст. 124 КК є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного, зокрема, у стані необхідної оборони. Крім того, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
		Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної або уявної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би ту, яка для цього необхідна.
		Так, апеляційний суд установив, що під час словесної суперечки між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті раптової неприязні, потерпілий першим зненацька і безпричинно застосував до ОСОБА_8 фізичну силу, що виразилася у завданні удару головою в перенісся засудженого, яку останній сприйняв як реальну загрозу для свого життя і здоров`я, а тому з метою припинення цього посягання й усвідомлюючи, що напад ОСОБА_9 може бути продовжений, умисно завдав удару рукою в ділянку лівого ока потерпілому. 
		Крім того, з показань ОСОБА_8 апеляційний суд з`ясував, що потерпілий, після того як йому було заподіяно удар в око, хотів продовжити напад і намагався вдарити засудженого штахетиною, від чого останній захищався руками й отримав тілесні ушкодження у виді саден на руках.
		З огляду на викладені обставини справи апеляційний суд дійшов правильного висновку, що в цій обстановці засуджений перебував у стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання потерпілого.
		Водночас, завдаючи удару в око потерпілого зі значною силою, ОСОБА_8 перевищив межі такої необхідної оборони, оскільки завдав удару в життєво важливий орган потерпілого (голову), а саме в найбільш уразливу його частину, не захищену кістковою тканиною (око). Зокрема, сторона захисту не навела жодних доводів на обґрунтування того, що перешкоджало засудженому застосувати до потерпілого більш помірні заходи відвернення нападу останнього, наприклад відштовхнути ОСОБА_9 , схопити його за руку, завдати удар у відповідь в іншу частину тіла, а не в життєво важливі органи, тощо. 
		За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_8 застосував силу, яка явно не відповідає небезпечності посягання та обстановці захисту, внаслідок чого перевищив межі необхідної оборони, заподіявши потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
		Безпідставними є твердження прокурора про те, що апеляційний суд не дав оцінки обстановці захисту, тобто чи мав ОСОБА_8 реальну можливість протидіяти небезпечному посяганню в інший спосіб. Адже таке тлумачення цілком суперечить змісту ч. 2 ст. 36 КК, згідно з якою кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
		Також є нерелевантним посилання прокурора на постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2022 року (справа № 398/2255/19, провадження № 51-4181км21), від 02 листопада 2022 року (справа № 755/6241/19, провадження № 51-2561км22), від 12 травня 2020 року (справа № 748/1226/18, провадження № 51-6185км19), оскільки обставини, які були встановлені в цих справах, кардинально відмінні від тих, що встановлені в оскаржуваному прокурором судовому рішенні.
		З викладених підстав Верховний Суд відхиляє вищенаведені доводи обвинувачення. 
		З урахуванням цього касаційний суд підсумовує, що ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведені мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався, постановляючи рішення.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, аухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року - без зміни.
		Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...