Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/14456/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2023. Зареєстровано: 20.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2023.
Дата набрання законної сили: 19.12.2023
Номер судового провадження: К/990/12788/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		19 грудня 2023 року 
		м. Київ
		справа №200/14456/21
		адміністративне провадження № К/990/12788/23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №200/14456/21
		за позовом ОСОБА_1 
		до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 ,
		про визнання протиправними і скасування постанов,
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Фєтісова Євгена Павловича
		на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2022 року (головуюча суддя: Загацька Т.В.)
		і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (головуючий суддя: Геращенко І.В., судді: Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.).
		УСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2021 року адвокат Пілігрім Петро Олександрович в інтересах ОСОБА_1 пред`явив позов до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), з участю третьої особи: ОСОБА_2 , у якому просив суд:
		- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору в розмірі: 12000 грн від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2; 
		- визнати протиправною та скасувати постанову про розмір мінімальних виплат виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2.
		В обґрунтування позовних вимог представник зазначав, що виконавчий документ не відповідає вимогам пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а виконання судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. Водночас указував, що позаяк вимоги про скасування цих постанов у частині стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є похідними, то вони також є незаконними. Крім цього, представник позивачки наголошував, що виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення суду за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, однак державний виконавець не вчиняв будь-яких дій щодо примусового виконання рішення.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Цю справу суди розглядали неодноразово.
		15 грудня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшовши висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		18 серпня 2022 року Перший апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу адвоката Пілігріма П.О., скасував ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року і направив справу для продовження розгляду до Донецького окружного адміністративного суду.
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року, позов задоволено:
		- визнано протиправною та скасовано постанову Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору в розмірі: 12000 грн від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2;
		- визнано протиправною та скасовано постанову Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року за виконавчим провадженням НОМЕР_2;
		- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі: 908 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача;
		- стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19 змінено порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином та встановлено порядок спілкування з останнім за відповідним графіком. Водночас ні судовим рішенням, ні виконавчим листом не зобов`язано ОСОБА_1 вчиняти якісь дії і у постанові про відкриття виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року теж не зазначено дій (зобов`язань), які зобов`язана виконати ОСОБА_1 . 
		За таких обставин та на основі норм статей 4, 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»  суд першої інстанції виснував, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання.
		Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що у порушення приписів частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року не зазначив про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням, а вказав, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
		На цій основі суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року ВП НОМЕР_2, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги у цій частині. 
		Позовні вимоги про скасування постанови у частині стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 7 жовтня 2021 року суд першої інстанції задовольнив як похідні.
		Розв`язуючи питання судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що за подання позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі: 908 грн, а заявлена сума витрат на правову допомогу адвоката (9000 грн) є розумною та виправданою у межах розміру: 3000 грн.
		Суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого суду за скаргою третьої особи та констатував, що спір вирішено правильно.
		Одночасно з цим, суд апеляційної інстанції прийняв та оцінив додаткові докази апелянта.
		Крім цього, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта стосовно порушення місцевим судом під час роз`яснення порядку оскарження судового рішення. Апеляційний суд виходив з того, що це не призвело до неправильного вирішення справи та не порушило права третьої особи в частині апеляційного оскарження рішення.
		Рішення місцевого суду в частині витрат на професійну правничу допомогу сторони не оскаржували.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзивів
		У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Фєтісов Є.П. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження послався на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).
		Скаржник стверджує, що суди першої й апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину першу статті 129-1 Конституції України, статті 9, 26, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», пункти 6-9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року  №512/5.
		Позиція скаржника полягає в тому, що рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19 про зміну порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною за своєю суттю є рішенням немайнового характеру про встановлення побачення з дитиною, а тому підлягає примусовому виконанню. Скаржник вважає, що державний виконавець обґрунтовано відкрив виконавче провадження і належно визначив суму виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Висновки судів з цього приводу трактує помилковими.
		Крім цього, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права.
		Проявом цих порушень скаржник називає позбавлення судом першої інстанції третьої особи прав узяти участь у судовому засіданні, подати пояснення та докази протягом розумного строку, що зумовлено запізнілим врученням копії позовної заяви й ненаданням часу на підготовку відзиву. Скаржник уважає, що суд першої інстанції порушив норми статті 119, частини третьої статті 2, статті 8, частини першої статті 9, частини другої статті 51, частин першої, третьої статті 44, частин першої, третьої статті 165, частини першої статті 176 КАС України.
		Також скаржник обґрунтовує скаргу тим, що суд першої інстанції недотримався вимог пункту 3 частини п`ятої статті 246, частини першої статті 295, частини першої статті 297 КАС України стосовно змісту рішення та щодо зазначеного строку й порядку його оскарження, оскільки вказав, що апеляційна скарга на рішення подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Скаржник вважає, що строк оскарження становив тридцять днів з поданням скарги до суду апеляційної інстанції. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції порушив права ОСОБА_2 , оскільки у разі дотримання ним такого роз`яснення це призвело б до неприйняття до розгляду і повернення його апеляційної скарги. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на це порушення.
		Іншим проявом процесуального порушення скаржник називає неповне з`ясування судами обставин, котрі мають значення для правильного вирішення справи, що зумовлено недослідженням судами доказів, які підтверджують, що ОСОБА_1 перешкоджала ОСОБА_2 у відвідуванні дитини.
		Зрештою скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі №404/8677/13, від 4 грудня 2019 року №552/3995/17, від 23 жовтня 2020 року у справі №620/2558/19, від 12 квітня 2021 року у справі №638/12278/15, від 30 червня 2021 року у справі №201/12569/16, від 5 грудня 2022 року у справі  №753/11909/21.
		ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу не подала, копія ухвали про відкриття касаційного провадження і матеріали скарги направлялись їй двічі. Представник позивачки - адвокат Пілігрім П.О. - подав заяву, у якій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а справу розглянути без участі позивачки.
		Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копія ухвали про відкриття касаційного провадження була доставлена йому в електронний кабінет 20 квітня 2023 року.
		Відповідно до приписів статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		28 квітня 2016 року Волноваський районний суд Донецької області ухвалив рішення у справі №221/4757/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , зацікавлена особа: відділ опіки та піклування Слов`янської міської ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
		Цим рішенням суд частково задовольнив позовні вимоги:
		- зобов`язав ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 у вихованні та вільному спілкуванні із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши наступні способи його участі у вихованні та спілкуванні із сином: двічі на місяць (у першу і третю неділю кожного місяця) у період часу з 14:00 до 16:00 години спілкуватися із дитиною за місцем проживання його матері ОСОБА_3 та у присутності останньої (або за її згодою у присутності будь-якого її родича);
		- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (том 1 а.с. 34-36).
		4 лютого 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення у справі №221/6892/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про зміну порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
		Цим рішенням суд частково задовольнив позовні вимоги:
		- змінив порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- встановив порядок спілкування з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за таким графіком: кожну другу неділю кожного місяця з 14:00 години до 16:30 години перші півроку (з метою адаптації малолітнього до батька, пізнання з батьком навичок, потреб, навичок сина, з яким не спілкувався більше року - у присутності матері ОСОБА_1 , надалі без присутності ОСОБА_1 );
		- стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі: 768,40 грн;
		- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (том 1, а.с.22-27).
		16 березня 2021 року указане рішення суду набрало законної сили.
		2 вересня 2021 року на виконання цього рішення Слов`янський міськрайонний суд Донецької області видав виконавчий лист (том 1, а.с.19-20).
		7 жовтня 2021 року старший державний виконавець Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Курилова О.Д. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП НОМЕР_2) за виконавчим листом, виданим Слов`янським міськрайонним судом Донецької області 2 вересня 2021 року у справі №221/6892/19, та стягнула з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 12000 грн (том 1, а.с.15-16).
		7 жовтня 2021 року старший державний виконавець Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Курилова О.Д. прийняла постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та визначила для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі: 300 грн (том 1, а.с.17-18).
		Згідно з актом державного виконавця від 10 листопада 2021 року, у цей день для належного виконання рішення здійснено дзвінок на телефон НОМЕР_1 , який було зазначено у заяві про примусове виконання рішення. На дзвінок відповів чоловік, який представився адвокатом стягувача та повідомив державного виконавця, що стягувач захворів та немає можливості з`явитись у другу неділю місяця, тобто 14 листопада 2021 для належного виконання рішення. Також адвокат повідомив, що направить на адресу відповідача заяву про відкладення виконавчих дій у зв`язку хворобою (том 1, а.с. 98).
		Відповідно до акту від 15 листопада 2021 року, державний виконавець встановив, що станом на 15 листопада 2021 року від стягувача не надходило жодних заяв, на телефонний дзвінок адвокат стягувача не відповідає (том 1, а.с. 99).
		Актом державного виконавця від 15 листопада 2021 року встановлено, що того дня адвокат стягувача зателефонував та повідомив, що стягувач 14 листопада 2021 року самостійно без попередження відвідав боржника за адресою: АДРЕСА_1 , але двері йому ніхто не відчинив, його на телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідала (том 1, а.с.100).
		Не погоджуючись із правомірністю постанов державного виконавця від 7 жовтня 2021 року про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних виплат виконавчого провадження,   ОСОБА_1 звернулася до суду з метою їхнього оскарження.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
		Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII).
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
		Відповідно до частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). 
		За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
		Частиною першою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
		Згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
		Частиною третьою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
		Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		Відповідно до частини першої статті 64-1 Закону №1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
		Частиною другою статті 64-1 Закону №1404-VIII визначено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
		Згідно з частиною третьою статті 64-1 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
		Відповідно до частини четвертої статті 64-1 Закону №1404-VIII, у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
		Частина п`ята статті 64-1 Закону №1404-VIII передбачає, що у разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		Згідно з частиною шостою статті 64-1 Закону №1404-VIII, якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
		Частина сьома статті 64-1 Закону №1404-VIII визначає, що рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
		IV. ОЦІНКА СУДУ
		З метою визначення меж розгляду справи належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		Згідно з ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року касаційне провадження в цій справі було відкрите з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
		Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконання рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19, яким змінено порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином та встановлено порядок спілкування з останнім за відповідним графіком, не передбачає застосування заходів примусового виконання та не встановлює обов`язків для ОСОБА_1 
		Верховний Суд не може погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він зробленй із неправильним застосуванням норм матеріального права.
		У своїй практиці Верховний Суд уже зазначав, що за змістом частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» рішеннями немайнового характеру є рішення, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Порядок виконання рішень немайнового характеру регулюється розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження». До рішень немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, відносяться: рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною, усунення перешкод у побаченні з дитиною (статті 64, 64-1 Закону); про поновлення на роботі (стаття 65 Закону); про виселення божника (стаття 66 Закону); про вселення стягувача (стаття 67 Закону); інші рішення, за якими боржника зобов`язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій (постанова від 30 червня 2021 року у справі №201/12569/16).
		Також Верховний Суд звертав увагу судів на те, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» (постанова від 9 листопада 2022 року у справі №753/11909/21).
		Законодавець у частині першій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» визначив, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
		Буквальний і цільовий способи тлумачення цієї норми дають Верховному Суду підстави для висновку, що рішення про встановлення побачення з дитиною покладає на боржника обов`язок забезпечити такі побачення. 
		Водночас зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) присуду суду про зміну порядку участі одного з батьків у вихованні дитини і встановлення нового порядку такої участі не може свідчити про те, що боржник за цим рішенням не має жодних обов`язків. Також указане не може свідчити про те, що виконання цього рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. 
		За встановленими у справі обставинами, рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19 змінено порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином та встановлено порядок спілкування батька з дитиною за відповідним графіком.
		У цьому випадку рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19 є рішенням немайнового характеру про встановлення побачення з дитиною.
		У силу правової природи судового рішення та з огляду на приписи частини першої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання цього рішення передбачає наявність у ОСОБА_1 обов`язку забезпечити побачення ОСОБА_2 з дитиною в порядку, визначеному цим рішенням. Таке рішення підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
		На цій основі Суд констатує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину першу статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», не врахували релевантну практику Верховного Суду та дійшли помилкового висновку про те, що рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 4 лютого 2021 року у справі №221/6892/19, яким змінено порядок участі батька у вихованні дитини, не встановлює обов`язків для ОСОБА_1 та не передбачає застосування заходів примусового виконання.
		Представник третьої особи у цій частині доводів касаційної скарги має рацію. 
		Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, наявні підстави для їхнього скасування.
		Інші доводи касаційної скарги Суд відхиляє як необґрунтовані.
		Так, аргументи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми частини першої статті 129-1 Конституції України, статей  9, 26 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 6-9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, мають абстрактний характер, безпосередньо не пов`язані із правозастосуванням судів та загалом не є визначальними для правильного вирішення справи.
		Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції допустився помилки, коли не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі №404/8677/13-ц, від 4 грудня 2019 року №552/3995/17, від 23 жовтня 2020 року у справі №620/2558/19, від 12 квітня 2021 року у справах №№638/12278/15-ц, є необґрунтованими, оскільки їх ухвалено за інших фактологічних умов і нормативного регулювання, тобто правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.
		Аргументи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази стосовно перешкоджання ОСОБА_1 у відвідуванні ОСОБА_2 дитини, є необґрунтованими. Докази, які за версією скаржника підтверджують обставини невиконання ОСОБА_1 судового рішення, не стосуються предмету доказуванні у цій справі, оскільки питання належного виконання позивачкою рішення суду не пов`язане із предметом спору в цій справі. Тож недослідження таких доказів не впливає на повноту судового розгляду.
		Оцінка доводам скаржника про те, що суд першої інстанції припустився процесуальних помилок під час розгляду справи та складання резолютивної частини рішення, не надається, оскільки Суд уже встановив підставу для скасування цього рішення (неправильне застосування норм матеріального права), тож указані доводи не мають вирішального значення.
		Отже, доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли часткове підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
		Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
		Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Враховуючи, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то за правилами частини першої статті 351 КАС України Суд уважає за необхідне ухвалити нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.
		У цьому контексті Суд повторно зазначає про необґрунтованість доводів позовної заяви стосовно того, що виконання судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
		Суд також відхиляє довід позовної заяви про безпідставність стягнення виконавчого збору, оскільки стягнення з боржника виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця (частина четверта статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»). 
		Водночас у цьому випадку виконавчий лист не підпадає під перелік виконавчих документів, за якими виконавчий збір не стягується відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». 
		Визначена державним виконавцем сума виконавчого збору у розмірі: 12000,00 грн відповідає двом мінімальним розмірам заробітної плати (частина третя статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).
		На цій основі Суд констатує, що постанова про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору є правомірною.
		Той факт, що у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначив помилковий строк виконання рішення, на тлі спірних правовідносин не має такої ваги, щоби цей дефект слугував самостійною підставою для скасування указаної постанови.
		Своєю чергою, позовні вимоги у частині визнання протиправною та скасування постанови про розмір мінімальних виплат виконавчого провадження є взаємопов`язаною та похідною від вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 7 жовтня 2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2. Будь-яких додаткових і самостійних підстав для визнання протиправною та скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження позивачем не наведено.
		З огляду на ці обставини й міркування Суд уважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Отже, касаційну скаргу слід задовольнити частково.
		V. СУДОВІ ВИТРАТИ
		За подання апеляційної і касаційної скарг ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірах: 1362,00 грн та 1816,00 грн.
		Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно з абзацом 1 частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частинами другою, третьою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Отже, правила розподілу судових витрат відрізняються залежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі. Водночас положеннями статті 139 КАС України не передбачено стягнення в порядку розподілу судових витрат сплаченого суб`єктом владних повноважень судового збору у справі.
		Порядок відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, врегульовано частиною одинадцятою статті 139 КАС України, згідно якої судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
		Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що право на відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
		Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №480/6187/20, від 19 жовтня 2021 року у справі №520/13581/2020, від 28 вересня 2023 року у справі №640/17408/19.
		Колегія суддів враховує, що у цій справі ОСОБА_2 як третя особа заперечував проти позову та підтримував позицію відповідача - суб`єкта владних повноважень.
		Отже, судові витрати, понесені ОСОБА_2 як третьою особою, відшкодовуються у тому ж порядку, у якому відшкодовувались би судові витрати відповідача, тобто у порядку частини другої статті 139 КАС України.
		Положення частини другої статті 139 КАС України передбачають відшкодування відповідачу - суб`єкту владних повноважень документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз, та не встановлюють стягнення в порядку розподілу судових витрат на сплату судового збору, сплачених суб`єктом владних повноважень.
		З огляду на викладене, судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, не розподіляються.
		Керуючись статтями 3, 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фєтісова Євгена Павловича задовольнити частково.
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року скасувати.
		Ухвалити нове судове рішення.
		У задоволенні позову відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		…………………………………
		 
		…………………………………
		 
		…………………………………
		Н.М.          Мартинюк
		А.В.          Жук
		Ж.М.          Мельник-Томенко,
		Судді          Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...