Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 294/1678/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: 20.12.2023. Зареєстровано: 20.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2023.
Дата набрання законної сили: 19.12.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4805/1873/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		 
		Справа №294/1678/22 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О. 
		Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
		 
		головуючого     Павицької Т.М.,
		суддів         Трояновської Г.С., Галацевич О.М. 
		 
		за участю секретаря судового засідання    Трикиши Ю.О.,    
		 
		розглянув увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільну справу №294/1678/22 за позовом ОСОБА_1 до Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа  Товариство з обмеженою відповідальністю «Іващенко» про визнання права власності на земельну частку (пай), за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Лесько М.О. в м. Чуднів,
		в с т а н о в и в :
		 
		У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 (1) рілля з кадастровим номером 1825887700:03:000:0060, площею 1,7485 га та №40 (2) з кадастровим номером 1825887700:03:000:0061, площею 0,8208 га і пасовище №636 площею 0,4015 га, що розташовані на території Стовпівського старостинського округу Чуднівської територіальної громади Житомирського району Житомирської області.
		Позовні вимоги мотивувала тим, що вона з 1977 по 2016 роки працювала в сфері торгівлі та громадського харчування в різних магазинах на різних посадах на території Чуднівської селищної ради Житомирського (Чуднівського) району Житомирської області. Зазначає, що в списки осіб, які мали право на земельну частку (пай) по Чуднівській селищній раді Чуднівського району Житомирської області вона не була включена і відповідно не отримувала сертифікат на право на земельну частку/пай за місцем свого проживання. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі. 
		Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 (1) рілля, площею 1,7485 га (кадастровий номер 1825887700:03:000:0060), на земельну ділянку № НОМЕР_1 (2), площею 0,8208 га (кадастровий номер 1825887700:03:000:0061) та на земельну ділянку № НОМЕР_2 (пасовище), площею 0,4015 га, що розташовані на території Стовпівського старостинського округу Чуднівської територіальної громади Житомирського району Житомирської області.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 
		На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що місцевим судом не дотримано ст.89 ЦПК України, крім того судом першої інстанції у порушення ст.2 ЦПК України не забезпечено ефективного захисту порушених прав і законних інтересів держави. Зазначає, що судом першої інстанції не правильно визначено зміст спірних правовідносин. Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин перебування позивача в членах будь  якого КСП, отримання таким КСП державного акту на право колективної власності на землю, включення або не включення позивача до відповідних списків, проведення паювання земель КСП, належності спірної земельної ділянки до земель колективної власності, нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення, а є лише правом одержати у власність земельну ділянку зі складу певного масиву землі. Стверджує, що саме на орган місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо вирішення питання про виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв). Вказує, що ОСОБА_1 звернувшись до суду у 2022 році пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав як члена КСП дізналася або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників. Враховуючи викладене просить рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . 
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення Чуднівській міській раді Житомирського району Житомирської області повного тексту рішення суду у вказаній справі, крім того вказує, що справа була розглянута за відсутності учасників справи. Також зазначає, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, проте ГУ Держеокадастру у Житомирській області не було залучено до розгляду даної справи. 
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).
		Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
		Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
		Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
		Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).
		Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).
		Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення Чуднівській міській раді Житомирського району Житомирської області повного тексту рішення суду у вказаній справі, крім того вказує, що справа була розглянута за відсутності учасників справи. Також зазначає, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, проте ГУ Держеокадастру у Житомирській області не було залучено до розгляду даної справи.
		Також прокурор вказував, що уповноваженими державою органами здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, яка проінформувала прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має, водночас просила обласну прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в особі міської ради шляхом внесення апеляційної скарги та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яке також проінформувало прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має у зв`язку із відсутністю фінансування. 
		Із матеріалів справи вбачається, що Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-363вих-23 від 07.08.2023 повідомлено Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
		На запит №15/1-363вих.23 від 07 серпня 2023 року Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, листом №04-19/923 від 08.08.2023 повідомила Житомирську обласну прокуратуру, що рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 16.12.2022 у даній справі міська рада не отримувала, а тому відповідно до ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» просить Житомирську обласну прокуратуру здійснити представництво інтересів держави в особі Чуднівської міської ради в суді шляхом внесення прокурором апеляційної скарги по зазначеній цивільній справі.
		Також, Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-362вих-23 від 07.08.2023 повідомлено виконуючого обов`язки начальника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
		На запит №15/1-362вих.23 від 07 серпня 2023 року ГУ Держгеокадастр у Житомирській області, листом №0-6-0.6-2801/2-23 від 10.08.2023 повідомило Житомирську обласну прокуратуру, що відповідно до виписки по рахункам ГУ Держгеокадастру у Житомирській області станом на 09.08.2023 вказано відсутність суми для сплати судового збору, а тому у зв`язку із обмеженим фінансуванням ГУ Держгеокадастру у Житомирській області позбавлене можливості самостійно звернутися до суду. 
		Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідні суб`єкти владних повноважень.
		Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Чуднівська міська рада та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не мають наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі.
		Щодо визнання права власності на земельну частку (пай).
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що в період роздержавлення і приватизації земель на території Чуднівського району Житомирської області позивач була працівником торгівлі та громадського харчування та вважалася особою, зайнятою у соціальній сфері села, однак при паюванні земель не була включена у список осіб на отримання земельної частки (паю).
		Проте, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
		Конституцією України визнається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. 
		Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України).
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
		Враховуючи те, що предметом позову є земельна ділянка, яка розташована на території Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, вбачається порушення інтересів Чуднівської об`єднаної територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
		Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		У справі, що переглядається встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_3 від 03.08.1981, ОСОБА_1 у період з 1977 року по 2016 рік працювала в сфері торгівлі та громадського харчування.
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що в списках осіб на право на земельну частку (пай) під час розпаювання по Чуднівській селищній раді Чуднівського району Житомирської області прізвище ОСОБА_1 не значиться, сертифікат на право на земельну частку не оформлявся та не видавався.
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (в редакції від 22.06.1993), кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
		У статті 6 ЗК України (в редакції від 22.06.1993) визначено, що загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.
		Одночасно цією статтею передбачено, що до числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.
		До числа осіб, зайнятих у соціальній сфері, належать працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, а також пенсіонери з числа цих осіб.
		Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ Президента України №720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
		Відповідно до пункту 2 Указу Президента України №720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання, у разі недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має право звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
		Враховуючи наведені норми, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) членства КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.
		Згідно із позицією Верховного Суду, висловленій в постанові від 20.05.2019, справа №140/1113/17-ц, зверненню до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай) має передувати вирішення питання про не включення позивача до списку громадян членів КСП, які мають право на земельну частку (пай).
		Питання набуття права на земельні ділянки працівниками соціальної сфери села та пенсіонерами з їх числа врегульовувалися, крім Земельного кодексу України, указами Президента України «Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ділянках» від 28 червня 1999 року (765/99), «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» від 12.04.2000 (584/2000), які втратили чинність на підставі Указу Президента України №650/2007 від 20.07.2007, «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» від 15.07.2002 (640/2002). 
		Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ділянках» від 28 червня 1999 року (765/99) передбачалося, що Рада міністрів Автономної республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським та районним державним адміністраціям організувати в межах своїх повноважень до 1 січня 2000 року передачу у власність і надання у користування педагогічним працівникам, лікарям, іншим працівникам соціальної сфери, пенсіонерам з числа цих працівників, а також депортованих особам, які повернулися в Україну, земельних ділянок за рахунок земель запасу та резервного фонду. Цим указом задекларовано початкову стадію земельних відносин, яка б дала змогу забезпечити вищезазначених осіб земельними ділянками. Сам процес надання у власність земельних ділянок розпочався дещо пізніше.
		Земельні ділянки могли бути передані у власність громадянам, які належали до категорії працівників соціальної сфери, за умови, що їм не передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення могли надаватися працівникам соціальної сфери села у власність і в користування, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, сіножатей та випасання худоби, городництва.
		Надання земельних ділянок для вказаних цілей здійснювалося в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України, яка передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2 гектарів.
		Отже у даній справі встановлено, що позивач не була включена до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) під час розпаювання по Чуднівській селищній раді Чуднівського району Житомирської області, сертифікат на право на земельну частку на її ім`я не оформлявся та не видавався.
		Разом з тим, позивач не надала жодних доказів членства у колективному сільськогосподарському підприємстві на час розпаювання земель чи праці у сфері торгівлі та громадського харчування на території Чуднівської селищної ради, які надавали б останній право бути включеним до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай).
		Сам факт працевлаштування в сфері торгівлі та громадського харчування не надає права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю), як особам, зайнятих у соціальній сфері.
		Окрім того, ОСОБА_1 не надано доказів того, чи їй не надавалася земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства.
		Таким чином, позивач не оспорюючи свого права на не включення у списки осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) чітко усвідомлювала, що не має права на отримання земельної частки (паю).
		Отже, правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) відсутні, оскільки позивача не було включено до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю), відповідно не отримувала та не могла отримати сертифікат про право на земельну частку (пай).
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що право на отримання земельної ділянки працівниками соціальної сфери села та пенсіонерами з їх числа, а саме норми на отримання такої ділянки, регулюються на загальних підставах та згідно ст. 121 Земельного кодексу України, а тому вимога позивача про визнання права на земельну частку (пай) у межах та нормах для працівників соціальної сфери із земель резервного фонду для сільськогосподарського використання є хибною, оскільки в такому разі особа могла набути у власність земельну ділянку, а не земельну частку (пай).
		Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на отримання земельних часток (паю), а тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі не є релевантними до правовідносин у даній справі, оскільки в них встановлено, що позивач мав право на земельну частку (пай), однак пропустив строк звернення до суду.
		В даному випадку, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) не мала, а тому зазначені висновки не застосовуються.
		Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц (провадження №14-96цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18), сформулювала висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		Зважаючи на те, що право позивача не є порушеним, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим в розумінні статті 263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то існують підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		За подання апеляційної скарги заступником керівника Житомирської обласної прокуратури був сплачений судовий збір в розмірі 1488,60 грн.
		Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, то з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.
		Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити. 
		Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 1488,60 грн судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		Повний текст судового рішення складено 20 грудня 2023 року.
		 
		Головуючий 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...