Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 290/1005/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2023.
Дата набрання законної сили: 13.12.2023
Номер судового провадження: 61-2772ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		           
		13 грудня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 290/1005/22
		провадження № 61-2772св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи: 
		 
		заявник - ОСОБА_1 ,
		 
		заінтересована особа - Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2022 року в складі судді Кірічук М. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2023 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
		 
		В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що батько її матері, тобто дід по материнській лінії, за національністю є німцем, але у свідоцтві про її народження зазначено, що її мати «українка». Прагнучи офіційно підтвердити свою приналежність до німецького походження, вона звернулася до Романівського відділу державної РАЦС у Житомирській області із заявою про внесення змін до актового запису про її народження, щоб змінити національність матері з «українка» на «німкеня», проте висновком від 07 грудня 2021 року їй відмовлено у внесенні змін до актового запису про її народження у зв`язку з тим, що підставою для запису відомостей про батьків дитини є свідоцтво (актовий запис) про їх шлюб. У актовому записі про шлюб її батьків національність її матері «полька». Отже, у позасудовому порядку виправити неправильність в актовому записі неможливо.
		 
		Приналежність її покійної матері до німецької національності підтверджується відомостями про батьків, братів та сестер матері. Запевняє, що встановлення факту не порушить прав та інтересів третіх осіб. Заявник відносить себе до німецької національності та переконує у тому, що її мати за національністю «німкеня», а тому посилаючись на положення статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» бажає відновити свою національність, оскільки примушення громадян до відмови від своєї національності не допускається. Встановлення факту має юридичне значення та мету, бо встановлення національності її померлої матері «німкеня» буде підставою для внесення змін до актового запису про шлюб та у подальшому - до актового запису про її народження у відомості про батьків, зі зміною національності матері з «українка» на «німкеня». Окрім того, ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 і не міг бути її батьком.
		 
		Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила встановити факт неправильності запису про національність ОСОБА_3 в актовому записі                від 19 березня 1945 року № 5 про народження ОСОБА_1 , а саме: «українка» замість «німкеня», а Романівському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) внести зміни до актового запису від 19 березня 1945 року № 5 про народження ОСОБА_1 , а саме: в графі національність матері замість «українка» зазначити національність матері «німкеня».
		 
		Короткий зміст судових рішень 
		 
		Ухвалою Романівського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 
		2022 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду                       від 27 січня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, який має юридичне значення.
		Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився апеляційний суд, мотивована тим, що встановлення фактів щодо належності осіб до певної національності не підлягає розгляду в судовому порядку.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		24 лютого 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2023 року у вказаній справі, в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі послався на відповідне законодавство, зокрема на Указ Президента України від 31 грудня 1991 року  № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», який  втратив чинність 27 січня 1999 року. 
		 
		Вказує на те, що вона не просила встановити факт належності її матері до певної національності, а просила встановити факт неправильного зазначення посадовими особами органу реєстрації актів цивільного стану відомостей про національність її матері в актовому записі про її народження. 
		 
		Відмовляючи у відкритті провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суди не мотивували свої рішення щодо неможливості розгляду її заяви в порядку цивільного судочинства.
		 
		Інші учасники справи не скористалися своїм право на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Провадження у справі в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Установлено, що в актовому записі від 19 березня 1945 року № 5 про народження ОСОБА_1 її батьками зазначені: батько -  ОСОБА_2 , національність «українець», мати - ОСОБА_4 , національність «українка».
		 
		Посилаючись на те, що в актовому записі про народження неправильно зазначено національність ОСОБА_4 , заявниця звернулася до Романівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області з заявою про внесення змін до актового запису про її народження, зокрема просила змінити національність матері з «українка» на «німкеня».
		 
		Висновком Романівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області від 07 грудня 2021 року                                          № 95/22.16-67 ОСОБА_1 відмовлено у внесенні змін до актового запису про її народження щодо виправлення національності її матері з «українка» на «німкеня», з підстав не надання заявницею відповідних доказів на підтвердження таких вимог.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;                                            2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;                                       6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		 
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
		 
		Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі                 № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.
		 
		Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
		 
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
		 
		- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		 
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
		 
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня                       2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого  2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня                   2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).
		 
		Звертаючись до суду з відповідною заявою, ОСОБА_1 просила встановити юридичний факт неправильності запису про національність її матері ОСОБА_3 в актовому записі від 19 березня 1945 року № 5 про її (заявниці) народження, а саме «українка» замість «німкеня».
		 
		Відповідно до положень статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
		 
		Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
		 
		Частиною першою статті 22  Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
		 
		Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).
		 
		Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.
		 
		Підпунктами  2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду.
		 
		Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.
		 
		Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
		 
		При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
		 
		Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
		 
		Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».
		 
		Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
		Відповідну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 29 травня 2019 року в справі № 398/4017/18 (провадження                          № 14-215цс19), від 11 вересня 2019 року № 810/2732/18 (провадження                                              № 11-381апп19).
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Отже, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності суди дійшли правильних висновків про те, що цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.
		 
		Доводи касаційної скарги заявниці про те, що вона не просила встановлювати факт належності її матері до певної національності, а просила встановити факт неправильного зазначення посадовими особами органу реєстрації актів цивільного стану відомостей про національність її матері у актовому записі про її народження не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не впливають на правильність висновків судів про неможливість встановлення такого факту в судовому порядку. При цьому заявниця не позбавлена можливості оскаржити в судовому порядку відмову органу реєстрації актів цивільного стану про внесення відповідних змін до актового запису про її народження.
		 
		Посилання заявниці на те, що суд першої інстанції послався на Указ Президента України від 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», який на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99 втратив чинність, не впливають на правильність висновку суду про відмову  у відкритті провадження у цивільній справі з наведених вище підстав.
		 
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Щодо судових витрат       
		                                                                                                                 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 11 жовтня                      2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                         В. В. Сердюк
		 
		С. О. Карпенко
		 
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...