Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/13799/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2023. Зареєстровано: 21.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2023.
Дата набрання законної сили: 06.06.2024
Номер судового провадження: 1-кп/947/948/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022000000000482

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		       Справа № 947/13799/23
		Провадження № 1-кп/947/948/23
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		19.12.2023 року колегія суддів Київського районного суду м. Одеси у складі:
		Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		Суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю секретаря ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_7 ,
		розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в м. Одесі кримінальне провадження внесені до ЄРДР за  №22023000000000259 від 17.03.2023 року відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Херсон, громадянина України, українця, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
		ВСТАНОВИЛА:  
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка 
		(з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН
		від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено:
		-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
		-застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		-блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		-напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
		-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		-дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		-засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага,
		18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України
		від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від
		5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 
		14 січня 1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 
		22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України. 
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. 
		Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. 
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_8 .
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 
		2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України 
		№ 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року 
		№ 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 
		2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року 
		№ 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 
		№ 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ,а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ, яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ 
		№ 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		На далі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в 
		АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України. 
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 
		2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині 00 хвилин Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24 лютого 2022 року Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 
		24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» 
		№ 133/2022 від 14.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 
		05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. 
		Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» 
		№ 259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 
		05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. 
		Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» № 341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 
		05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Законом України № 2500-ІХ від 15.08.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» 
		№ 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 
		05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Законом України № 2738-IX від 15.11.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 757/2022 від 07.11.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 
		05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		Незважаючи на вищевказані зобов`язання по неухильному додержанню  Конституції та законів України,  ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідки, з мотивів непогодження з політикою представників української державної влади, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у т.ч. щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів Російської Федерації, які передбачають перебування України у сфері її впливу, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України та проведення у зв`язку з цим з боку РФ підривної діяльності проти України, з метою завдати шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, став на шлях вчинення особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки - державної зради, що виразилося у наданні представнику іноземної держави - Російської Федерації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану, за таких обставин.
		ОСОБА_8 у невстановлений час, але не пізніше 25 січня 2023 року та при невстановлених обставинах познайомився із користувачем застосунку «Telegram» із ніком « ОСОБА_9 », аккаунт « ОСОБА_10 » який використовує номер стільникового зв`язку НОМЕР_1 та здійснює збір інформації стосовно дислокацій стратегічно важливих об`єктів, в тому числі військових частин, військових заводів, об`єктів критичної інфраструктури у місті Одеса та в Одеській області.
		Так, маючи активну «проросійську» позицію та на виконання вказівок вказаного вище громадянина РФ, з метою надання допомоги представникам держави-агресора в проведені підривної діяльності проти України 
		ОСОБА_8 здійснював фотофіксацію військових об`єктів на території якої перебуває значна чисельність військовослужбовців Збройних сил України та представників інших утворених відповідно до законів України військових формувань та об`єктів критичної інфраструктури у м. Одеса задля подальшої передачі даної інформації шляхом використання гаджету на якому встановлений застосунок для обміну повідомленнями та дзвінками «Telegram» із обліковим записом зареєстрованим на номер телефону « НОМЕР_2 ».
		ОСОБА_8 , розуміючи, що вказана особа є представником Російської Федерації, погодився, за грошову винагороду у сумі 100 та 150 доларів США, надавати останньому інформацію про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які не розміщувалися у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, та здійснювати фото, відеофіксацію об`єктів критичної інфраструктури у місті Одеса.
		27.01.2023 приблизно о 11 годині 00 хвилин ОСОБА_8 , прибув до будівлі ІНФОРМАЦІЯ_2 розташованого за адресою: 
		АДРЕСА_3 , з метою фіксації місця розташування військових Збройних Сил України, їх кількості, входів та виходів території.
		У подальшому, в той же час ОСОБА_8 , на виконання свого злочинного умислу направленого на надання допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України, здійснив фотофіксацію розташування будівлі та використовуючи месенджер «Telegram» о 12 годині 15 хвилин відправив декілька фото користувачу на ім`я « ОСОБА_9 », аккаунт « ОСОБА_10 », який використовує номер стільникового зв`язку НОМЕР_1 .
		Далі, 28.01.2023 о 14 годині 25 хвилин ОСОБА_8 , на виконання свого злочинного умислу направленого на надання допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України запропонував користувачу на ім`я « ОСОБА_9 », аккаунт « ОСОБА_10 », який використовує номер стільникового зв`язку НОМЕР_1 підшукувати людей для виконання завдань щодо фото та відеофіксації військових об`єктів.
		Крім того, ОСОБА_8 31.01.2023 приблизно о 13 годині 50 хвилин на виконання завдання представника рф прибув до НОМЕР_3 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , з метою фіксації місця розташування військових Збройних Сил України, їх кількості, входів та виходів території.
		У подальшому, в той же час ОСОБА_8 , на виконання свого злочинного умислу направленого на надання допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України, здійснив фото та відеофіксаціюфіксацію вищезазначеного об`єкту та у період часу з 14 години 
		38 хвилин по 16 годину 05 хвилин використовуючи месенджер «Telegram», відправив фото та відео тильної сторони, центрального входу та периметру вищеописаної будівлі користувачу на ім`я « ОСОБА_9 », аккаунт « ОСОБА_10 », який використовує номер стільникового зв`язку НОМЕР_1 .
		Того ж дня, 31.01.2023 протиправна діяльність вчинена громадянином України ОСОБА_8 , яка полягала в умисному наданні представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану, а також передачі та збирання ним з метою передачі відомостей щодо місць дислокації стратегічно важливих об`єктів, в тому числі об`єктів критичної інфраструктури, була припинена.
		Згідно відповіді військової частини НОМЕР_4 МО України розголошення інформації щодо об`єктів оборонного та стратегічного значення, які розташовані за адресами: АДРЕСА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_4 та 
		АДРЕСА_4 - 26 (Одеський) прикордонний загін Державної прикордонної служби України може завдати шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Крім того, вищевказана інформація може бути використана державою-агресором для планування військових дій проти України, військових операцій та території м. Одеса та Одеської області.
		Додатково, згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресами 
		АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , розташовані на постійній основі підрозділи Збройних Сил України та Державної прикордоної служби України. Також, у разі передачі вищевказаної інформації громадянам рф, які діють в інтересах російських спецслужб буде завдано шкоди обороноздатності, державній та економічній безпеці України. 
		Для отримання грошової винагороди, за свої протиправні дії, ОСОБА_8 надав користувачу на ім`я « ОСОБА_9 », аккаунт « ОСОБА_10 », який використовує номер стільникового зв`язку НОМЕР_1 , дані банківської картки за № НОМЕР_5 із розрахунковим рахунком 
		№ НОМЕР_6 , що належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_7 .
		Згідно виписки по вищевказаному картковому рахунку ОСОБА_8 27.01.2023 о 15 год. 42 хв. отримав грошову винагороду у сумі 4004,98 грн. за передачу користувачу застосунку «Telegram» на ім`я « ОСОБА_9 », аккаунт « ОСОБА_10 », який використовує представник держави, що здійснює збройну агресію проти України, інформації щодо місця розташування військових Збройних Сил України, їх кількості, входів та виходів території за адресою: 
		АДРЕСА_3 .
		Так, ОСОБА_8 у період часу з 25 січня по 31 січня 2023 року, знаходячись у м. Одеса, на виконання свого злочинного умислу, направленого на надання допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України, здійснив фотофіксацію та подальшу передачу інформації користувачу застосунку «Telegram» на ім`я « ОСОБА_9 », аккаунт « ОСОБА_10 », який використовує представник держави, що здійснює збройну агресію проти України розташування Малиновського військкомату АДРЕСА_5, розташування НОМЕР_3 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_4 .
		Таким чином своїми умисними діями, обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.111 КК України (в редакції Закону №2113-ІХ від 03.03.2022 року) за кваліфікуючими ознаками - державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, визнав повністю, та пояснив, що він дійсно вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення при обставинах викладених в обвинувальному акті, фактичні обставини справи не оспорював та підтвердив вищеописані та встановлені судом обставини справи, а саме: дати, час, місця вчиненого інкримінованого йому злочину. Так, вони приїхали з Херсону до Одеси, йому хотілося заробити гроші і він в Інтернеті випадково знайшов оголошення про працю, на виконання зазначеної роботи він сфотографував Малиновський воєнкомат в місті Одесі, будівлю та вхід до нього. Зазначене фото він повинен був передати людині з якою познайомився у групі, також повинен був відправити фото прикордонної частини військової служби, він розумів, що це військова частина. Фото він відправив через телеграм канал адресату «кум», за одне фото він отримав кошти у гривні у розмірі еквівалентному 100 доларів США на картку монобанку, це його особиста картка. За друге фото він не встиг отримати гроші, та гроші з картки він не встиг зняти. Він розумів, що своїми діями вчиняє кримінальне правопорушення, але він не розумів те, що його вербують, він проти збройної агресії росії. Він виїхав із міста Херсон 29.11.2022 року, був в окупації, і у нього не було ніяких зв`язків із росією. Він щиро кається у вчиненому, засуджує свою протиправну поведінку, просив призначити найм`якіше покарання.
		Відповідно до частини 3 статті 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Визнаючи себе повністю винним у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та не оспорюючи фактичні обставини справи, обвинувачений ОСОБА_8 , не заперечував щодо розгляду справи в порядку частини 3 статті 349 КПК України.
		Прокурор заявив усне клопотання про розгляд справ на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, обмежитися допитом обвинуваченого ОСОБА_8 ..
		Обвинувачений ОСОБА_8 , його захисник ОСОБА_7 , не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, не оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, та правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції. Суд роз`яснив учасникам судового провадження положення частини 3 статті 349 КПК України про те, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. 
		Вислухав думку учасників судового провадження, користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються і вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_8 , та дослідженням письмових доказів по справі, матеріалів характеризуючи особу ОСОБА_8 ..
		Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
		Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.
		Отже, оцінюючі всі зібрані у судовому засіданні докази по справі в умовах повної змагальності в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, знайшла своє підтвердження і кваліфікує його дії ч.2 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану.
		Так, згідно з роз`ясненнями, які містить п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суди при призначенні покарання  в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним  у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 50 КК України стосовно загальних засад  призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у відповідності до вимог ст. 65 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання серед передбачених за скоєний злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження скоєння нею нових злочинів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього кодексу.
		Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_8 , згідно ст. 66 КК України, щире каяття, визнання вини.
		Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_8 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Призначаючи покарання обвинуваченому, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, вчинений обвинуваченим умисно з корисливих мотивів.
		Водночас суд бере до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_8 є особою молодого віку, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, обвинувачений усвідомив протиправність своєї поведінки, а також позицію прокурора, який просив застосувати вимоги статті 69 КК України і призначити обвинуваченому більш м`яке покарання, ніж передбачено ч.2 ст. 111 КК України. 
		Наведені обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого та дані про його особу в своїй сукупності та співвідношенні, на думку колегії суддів, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та свідчать про можливість призначення ОСОБА_8 у відповідності до ст. 69 КК України покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 111 КК України з конфіскацією особистого майна.
		Колегія суддів вважає, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів у майбутньому.
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
		Дане ж покарання, на переконання колегії суддів, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
		Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
		Відповідно до ч. 10 ст. 100 КПК України застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) майна знав про їх незаконне використання.
		Згідно з ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення, за який передбачено основне покарання у виді позбавлення волі.
		Спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду (ч. 2 ст. 96-1 КК України).
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
		Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року накладено арешт на мобільний телефон «Samsung Galaxy J3 2016» золотистого кольору із сім-картками мобільного оператора «Vodafone» із номерами телефонів НОМЕР_2 ,НОМЕР_8 , IMEI 1: НОМЕР_9 , IMEI 2: НОМЕР_10 , який є знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Вказаний мобільний телефон, як зазначив обвинувачений ОСОБА_8 , належить йому і він знав, що використовував його як знаряддя для вчинення злочину.
		Беручи до уваги те, що обвинувачений знав про незаконне використання мобільного телефону як знаряддя вчинення злочину, його фактично було використано для виконання об`єктивної сторони вказаного злочину, злочин скоєно умисно, за його вчинення передбачено основне покарання у виді позбавлення волі, суд доходить висновку щодо необхідності застосувати спеціальну конфіскацію вказаного мобільного телефону на користь держави.
		Частиною 4 статті 174 КПК України визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації.
		Оскільки суд дійшов висновку про спеціальну конфіскацію мобільного телефону на користь держави, арешт накладений на нього скасуванню не підлягає.
		Процесуальні витрати у відповідності до ст. 124 КПК України по справі відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349,369, 370, 371, 373, 374, 392, 393, 395  КПК України, колегія суддів, 
		УХВАЛИЛА:
		Визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України та призначити покарання з застосування вимог ст. 69 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років з конфіскацією всього особистого майна.
		Запобіжний захід відносно  ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироку законної сили.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_8 рахувати з часу фактичного затримання, а саме: з 31.01.2023 року.
		В строк відбування призначеного покарання зарахувати період перебування ОСОБА_8 під вартою з 31.01.2023 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі. (ч.5 ст. 72 КК України).
		Скасувати арешт накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року на мобільний телефон «Samsung Galaxy J3 2016» золотистого кольору із сім-картками мобільного оператора «Vodafone» із номерами телефонів НОМЕР_2 ,НОМЕР_8 , IMEI 1: НОМЕР_9 , IMEI 2: НОМЕР_10 , пластиковий тримач до сім-картки з номером мобільного телефону НОМЕР_11 , паспорт громадянина України мерії НОМЕР_12  виданий 20.11.2013 року Комсомольським РВ у м. Херсоні УДПС України в Херсонській області, аркуш з реєстраційним номером облікової картки платника податків ОСОБА_8 № НОМЕР_7 виданий 23.09.2013 року, військовий квіток серії НОМЕР_13 виданий 25.04.2018 року ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		 
		Відповідно до ст. 96-1 КК України застосувати спеціальну конфіскацію щодо мобільного телефону марки «Samsung Galaxy J3 2016» золотистого кольору із сім-картками мобільного оператора «Vodafone» із номерами телефонів НОМЕР_2 ,НОМЕР_8 , IMEI 1: НОМЕР_9 , IMEI 2: НОМЕР_10 , пластиковий тримач до сім-картки з номером мобільного телефону НОМЕР_11 , конфіскувавши його у власність держави.
		Речові докази - паспорт громадянина України мерії НОМЕР_12  виданий 20.11.2013 року Комсомольським РВ у м. Херсоні УДПС України в Херсонській області, аркуш з реєстраційним номером облікової картки платника податків ОСОБА_8 № НОМЕР_7 виданий 23.09.2013 року, військовий квіток серії НОМЕР_13 виданий 25.04.2018 року ІНФОРМАЦІЯ_6 , повернути за належністю ОСОБА_8 .
		Вирок може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси протягом 30 діб з дня його проголошення. 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		 
		Головуючий                                                                         ОСОБА_1 
		 
		Судді ОСОБА_2 
		 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...