Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/8480/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2023. Зареєстровано: 21.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2023.
Дата набрання законної сили: 15.01.2024
Номер судового провадження: 2/466/2059/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 466/8480/23
		Провадження № 2/466/2059/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		14 грудня 2023 року                            Шевченківський районний суд   м.Львова
		у складі:  головуючого судді                    Баєвої О.І.
		секретаря судового засідання                   Шукост О.М.
		за участю представника позивача            ОСОБА_1 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові  матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третьої особи Адміністрації Державної прикордонної служби України про заборону виїзду за кордон дитини без дозволу батька, -
		                                                             у с т а н о в и в:
		позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії спрямовані на вивіз за кордон з будь-якою метою дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька; зобов`язати адміністрацію ДПС України надати розпорядження  (доручення) низовим підрозділам ДПС щодо заборони виїзду за межі України дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька, а також внести такі дані до відповідної бази.
		В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . У шлюбі народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між ним та ОСОБА_3 розірвано. 
		Позивач стверджує, що його колишня дружина ОСОБА_3 має намір вивезти за кордон без його згоди дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що призведе до порушення його батьківських прав.
		У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позовних вимог покликаючись на те, що позивач звернувся до суду із неіснуючим способом захисту. Дитина проживає разом із нею. Вони постійно проживають у м.Львові і лише виїжджають за кордон на відпочинок або на час війни тимчасово. 
		Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити покликаючись на аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві. Також пояснив, що у позивача є пересторога про те, що відповідач може вивезти малолітню дитину без його дозволу за кордон, а саме в росію, оскільки в неї там проживають родичі. 
		Інші учасники в судове засідання не з`явилися. Від представника відповідача поступила заяво про розгляд справи без його участі та без участі відповідача.
		Заслухавши представника позивача, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.02.2015 року. У шлюбі народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		17.03.2020 року Шевченківським районним судом м.Львова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі однієї четвертої частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків  прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
		Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 01.06.2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. Прізвище ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_3 .
		Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 24.01.2023 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_3 .
		Звертаючись до суду позивач ОСОБА_2 покликається на те, що його колишня дружина ОСОБА_3 має намір вивезти дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон. Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ст.141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Згідно зі статтями 150, 153, 155 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		У відповідності до ч. ч.1, 2, 3 ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Статтею 313 Цивільного Кодексу України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
		Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 (із змінами).
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
		Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
		Нотаріально посвідчена згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред`явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб, а також в інших передбачених Правилами випадках (п.3, 4 Правил)
		З огляду на викладене, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
		На час запровадження в Україні правового режиму воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 2-3 Правил, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
		Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
		Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема наступні: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».
		За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
		Вказане узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/17184/19 та у постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22.
		За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що ОСОБА_3 всупереч інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має намір вивезти її за кордон.
		Із викладених в позові обставин та наданих ОСОБА_2 доказів не встановлено порушення ОСОБА_3 прав позивача, свобод чи законних інтересів. Сама лише наявність родичів ОСОБА_3 за кордоном, не свідчить про можливість вивезення нею дитини за кордон.
		За таких обставин, з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
		Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
		                                                        у х в а л и в:
		у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третьої особи Адміністрації Державної прикордонної служби України про заборону виїзду за кордон дитини без дозволу батька - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення до Львівського апеляційного суду.
		Повний текст рішення складено 19.12.2023 року.
		Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 .
		Третя особа: Адміністрація державної прикордонної служби України, ЄДРПОУ 00034039, місцезнаходження: м.Київ, вул.Володимирська, 26.
		  Суддя   О.  І.  Баєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...