Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/19344/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2023. Зареєстровано: 21.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2023.
Дата набрання законної сили: 20.12.2023
Номер судового провадження: 854/11297/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/19344/23Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.
		 
		Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду 
		у складі: головуючої судді  Шевчук О.А.,
		суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
		 
		 
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, - 
		ВСТАНОВИЛА:
		В липні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 21 липня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; 
		- стягнути з Державної судової адміністрації України, третя особа на стороні відповідача - Державна казначейська служба України недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року 21 липня 2023 року в розмірі 636 270,52 грн (шістсот тридцять шість тисяч двісті сімдесят гривень 52 копійки) з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Указом Президента України від 13.08.2002 року позивача призначено на посаду судді Іллічівського міського суду Одеської області строком на п`ять років, а Постановою Верховної Ради України від 05.06.2008 року на цю посаду  безстроково. За період з січня 2021 по березень 2023 йому нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, для визначення сум яких використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, що суперечить ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Внаслідок цього, розмір винагороди та допомоги на оздоровлення не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом. Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, зокрема: у 2021 році в розмірі 2270 грн, у 2022 році в розмірі 2481 грн та 2023 році в розмірі 2684 грн. Вважаючи, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, з метою ефективного захисту та відновлення його порушених прав, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, станом на 1 січня 2022 року складає 2481 грн та станом на 1 січня 2023 року складає 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне і не всебічне з`ясування судом обставин в адміністративній справі, порушенням судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021-2023 на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя. Апелянт вказує, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, на власний розсуд здійснювати визначення розміру (обрання) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді ніж це прямо передбачено законодавством України. ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 Закону № 1402-VШ (частина перша статті 151 Закону № 1402-VШ). Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Апелянт зазначає, що з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року та з 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн., тому зазначати інші відомості, ніж прямо передбачено Законом, у відповідача не було правових підстав. Інші дії відповідача були б порушенням чинного законодавства, яке напряму регулює дані правовідносини. Судом першої інстанції у своєму рішенні від 11 жовтня 2023 року не враховано аргументи відповідача, що кошторисом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на 2023 рік за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2730 «Інші виплати населенню» - коштів не передбачено.
		Відзивів на апеляційну скаргу іншими сторонами у справі до суду не надано.
		Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.27) Указом Президента України №712/2002 13.08.2002 року призначений на посаду судді Іллічівського міського суду Одеської області строком на п`ять років (а.с.8). 
		Постановою Верховної Ради України від 05.06.2008 року №333-VI позивача обрано на посаду судді безстроково Іллічівського міського суду Одеської області (а.с.9). Відповідно до наказу Іллічівського міського суду Одеської області від 16.07.2008 року №22-ос ОСОБА_1 приступив до обов`язків судді з 05.06.2008 року (а.с.10).
		Згідно з довідками про доходи від 03.08.2023 №1771/23-вих, №1772/23-вих, №1773/23-вих, виданих ТУДСА, позивачу за період з січня 2021 по липень 2023 нараховано та виплачено суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн (а.с.31-33).
		Також позивачу виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у липні 2021 року, квітні 2022 року та травні 2023 року, що підтверджується розрахунковими листами ТУДСА за 2021-2023 р.р. (а.с.87, 90, 93).
		Нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, позивач вважає протиправними з підстав того, що відповідно до приписів спеціального законодавства суддівська винагорода підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
		Відповідачі не заперечують факту здійснення відповідних виплат, однак не погоджуються із доводами позивача щодо неправомірності дій при нарахуванні суддівської винагороди з використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судового окладу судді 2102 грн. 
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована ТУ ДСА у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.
		ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСАУ затвердила у його кошторисах на 2021-2023 роки.
		За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме ТУ ДСА повинно нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 21.07.2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки.
		Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а нарахування суддівської винагороди відноситься до повноважень ТУДСА, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є саме зобов`язання ТУ ДСА нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ДСАУ, третьої особи ДКСУ на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року по 21 липня 2023 року в розмірі 636 270,52 грн. - не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані у належному розмірі, але не виплачені, а згідно з матеріалами справи суддівська винагорода позивачу у належному розмірі не була нарахована, що пов`язано з протиправними діями ТУ ДСА.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VII від 02.06.2016 року.
		Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
		Згідно з ч. 7 ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус судів) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
		Відповідно до ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
		Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з ч.2, 4, 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Частиною 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб - 2684 гривні.
		З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагороду за січень - грудень 2021 року, січень - грудень 2022, січень  липень 2023 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
		Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
		Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
		Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018. 
		Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
		У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
		Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.
		При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
		З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
		Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
		Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. 
		Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження, тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
		Згідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
		Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
		У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
		Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
		Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
		При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
		Судами встановлено, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
		Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень-грудень 2021 2022. 2023 років), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
		Колегія суддів зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
		У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
		З огляду на викладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), 01.01.2022 (2481,00 грн), 01.01.2023 (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), у січні-грудні 2022 року, січні-грудні 2021 року, січні-березні 2023 року на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною.
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
		Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку колегії, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. 
		Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		 Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
		 Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.
		Отже, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
		Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.; зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, станом на 1 січня 2022 року складає 2481 грн та станом на 1 січня 2023 року складає 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
		Доводи апелянта, що висновки, які наведені Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №200/9195/19-а, повинні бути застосовані до спірних правовідносин, судом не приймаються, оскільки у справі № 200/9195/19-а правовідносини виникли за інших обставин, де предметом розгляду було питання щодо застосування розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання.
		Посилання апелянта на те, що виконання рішення суду повинно здійснюватися за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСАУ, а не ТУ ДСА, не спростовують висновків суду щодо обраного судом спосіб захисту порушеного права позивача, а стосується саме виконання рішення суду.
		Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. 
		Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області  залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року  залишити без змін.
		Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Головуюча суддя: О.А. Шевчук 
		 
		Суддя: А.В. Бойко 
		 
		Суддя: А.Г. Федусик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...