Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 913/290/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2023. Зареєстровано: 22.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2023.
Дата набрання законної сили: 11.01.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		просп. Науки, 5,  м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79,  inbox@lg.arbitr.gov.ua
		_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		                                                   РІШЕННЯ
		                                          
		                                           ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		                    
		20 грудня 2023 року                         м.Харків                                   Справа № 913/290/23
		                                                                                               
		Суддя господарського суду Луганської області Злепко Н.І., 
		За участю секретаря судового засідання Пришви О.О.,
		від представників сторін:
		від позивача: адвокат Іванова О.І., представник на підставі ордеру серії АХ1150336 від 25.09.2023,
		від відповідача: не з`явився в судове засідання,
		розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ", м. Київ, Україна,
		до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація,
		          про стягнення 451 806   132 грн 00 коп.,          
		 
		В С Т А Н О В И В:
		23.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, в якій просить стягнути з відповідача 451   806   132 грн 00 коп., що еквівалентно 12   355   029,51 доларів США, в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією території України.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, ТОВ НВФ "МІКРОХІМ" на праві власності de jure ("юридично", "по праву") належить, а de facto (реальний стан справ) належало раніше (майно, як об`єкт нерухомості, фактично знищено) нерухоме майно, яке до 24.02.2022 року товариством реально використовувалося в статутній господарській діяльності:
		- комплекс будівель та споруд випробувального полігону, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2062449044129, загальною площею 9845,9 кв.м., розташований за адресою: 93400, Україна, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вулиця Промислова, 24-в, який використовувався підприємством як виробнича дільниця для виготовлення лікарських засобів, пакування, проведення випробувань у рамках контролю якості, загальної обробки, зберігання, виробництва активних речовин шляхом хімічного синтезу (далі за текстом - Об 'єкт №1);
		- об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1304622144125, загальною площею 3919,3 кв.м., розташований за адресою: 93001, Україна, Луганська обл., м. Рубіжне, вулиця Почаївська, 11, який використовувався для розміщення підрозділів фармацевтичної розробки, лабораторій контролю якості, адміністрації (далі за текстом - Об`єкт №2).          
		24.02.2022 року розпочалося широкомасштабне вторгнення на територію України через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях підрозділів Збройних сил Російської Федерації з нанесенням ракетно-бомбових ударів та здійсненням нападу на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, а також житлові масиви та інші цивільні об`єкти, з метою окупації та знищення України.
		З початком широкомасштабної агресії, пов`язаної з нанесенням ракетно-бомбових ударів, зокрема, по агломерації міст Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне, ТОВ НВФ "МІКРОХІМ" змушено було призупинити виробничу діяльність, а керівництво підприємства та більша частина персоналу змушені були евакуюватись до більш безпечних регіонів України та за кордон.
		До того ж в умовах постійного обстрілу агломерації міст Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне демонтувати та евакуювати хоча б виробниче обладнання, а також евакуювати товарні запаси, сировину не було можливості.          
		Позивач зазначає, що згідно з отриманим ним висновком експерта №3651/4030-4032 від 30.11.2022, складеного Симоненко Вікторією Петрівною, завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" - розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ НВФ "МІКРОХІМ" у зв`язку з пошкодженням Об`єкта №2, станом на 30.11.2022 року, становить - 28 079 222,00 грн. (двадцять вісім мільйонів сімдесят дев`ять тисяч двісті двадцять дві гривні 00 копійок), що по офіційному курсу валют НБУ станом на 30.11.2022 року становить - 767 850, 62 доларів США.          
		Згідно з висновком експерта №3652/318-362 від 23.03.2023, складеного Симоненко Вікторією Петрівною, завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" - розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ НВФ "МІКРОХІМ" у зв`язку з пошкодженням Об`єкта №1, станом на 23.03.2023, становить - 423 726 910,00 грн. (чотириста двадцять три мільйони сімсот двадцять шість тисяч дев`ятсот десять Гривень 00 копійок), що по офіційному курсу валют НБУ станом на 23.03.2023 становить - 11 329 596,52 доларів СІЛА.
		Отже, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, позивачу завдано майнової шкоди знищенням майна позивача, яка підлягає відшкодуванню у грошовому вигляді у зв`язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 451 806   132 грн 00 коп., що еквівалентно 12 355   029,51 доларів США.
		          Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2023 справа передана на розгляд судді Злепко Н.І.
		Ухвалою Господарського суду Луганської області від 28.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання на 26.09.2023.
		          Ухвалою Господарського суду Луганської області від 26.10.2023 відкладено підготовче провадження на 28.11.2023. 
		           23.11.2023 від позивача надійшов супровідний лист від 22.11.2023 з додатками, зокрема заявою про виправлення арифметичної описки у прохальній частині позовної заяви та іншими додатками, який судом долучено до матеріалів справи. За супровідним листом також надано оригінали платіжних інструкцій з оплати за експертне дослідження №121 від 18.01.2023, №253 від 02.02.2023, №2939 від 09.12.2022, №2551 від 27.10.2022. копію виписки з банку, акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів в суді від 10.04.2023, рахунок №17/07/23-1 від 17.07.2023, додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів юридичної особи в суді від 10.04.2023 та докази надсилання супровідного листа з додатками на електронні адреси відповідача. Також надано додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів юридичної особи  в суді від 10.04.2023, де сторони домовились, що у п.6 зазначеного договору  винагорода визначається у розмірі 4   101,88 USD, що еквівалентно 150000 грн 00 коп. 
		          У заяві зазначено, що позивачем в прохальній частині позовної заяви було визначено еквівалент доларів США з арифметичною помилкою, отже сума відшкодування матеріальної шкоди завданої пошкодженням Об`єкта №1 становить 11587178,89 доларів США.  Також у заяві надані пояснення з приводу необхідності закріплення еквіваленту відшкодування шкоди у доларах США, зазначив, що це може гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Наявність визначеного відшкодування в еквіваленті до долара США забезпечить право позивача на ефективний захист, що обумовлює в даному випадку розширення території, де є можливим виконання судового рішення для досягнення мети рішення - відшкодування шкоди, оскільки саме валюта США є одним з найбільш конвертованих платіжних засобів.
		          Ухвалою Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 20.12.2023. 
		           12.12.2023 судом отримано супровідний лист з письмовими доказами надсилання ухвали суду від 28.11.2023 відповідачу. 
		Суд зазначає, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт -   постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації. Україна вийшла з даної угоди відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12.01.2023 № 2855-IX.
		Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 №25814/12.1.1/32-22 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
		Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
		Відповідно до заяви МЗС України щодо розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією від 24.02.2022 Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року .   Також згідно листа МЗС від 13.10.2022    № 72/11-612/1-81401 повідомлено, що після письмового повідомлення Російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені   Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, здійсненим у м. Мінську 14 лютого 1992 року, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24 лютого 2022 року.
		          Однак суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
		Отже, враховуючи наведене, за висновком суду відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду під час розгляду справи також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
		          В судове засідання 20.12.2023 прибула представниця позивача. Відповідач відзив не надав, в судове засідання 20.12.2023  не з`явився та не направив своїх повноважених представників, хоча був належним чином поінформований про наявне провадження шляхом надсилання ухвал на електронну пошту (надану позивачем ІНФОРМАЦІЯ_1, info@minjust.gov.ru), оголошеннями на офіційному веб-сайті "Судової влади" та шляхом надсилання ухвал на адресу посольства відповідача (03049, Повітрофлотський проспект, 27, Київ). 
		Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
		Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.
		Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		          Суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
		Встановивши фактичні обставини справи, суд зазначає наступне.
		Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ" є юридичною особою, резидент України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 13385409, дата державної реєстрації - 19.11.1991, дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - 10.08.2005, номер запису - 13901200000000344.
		Місцезнаходженням вказаної юридичної особи є: Україна, 01013, місто Київ, вул.Будіндустрії, будинок 5.
		Види діяльності: 21.10 Виробництво основних фармацевтичних продуктів (основний) 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у. 21.20 Виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів 46.46 Оптова торгівля фармацевтичними товарами 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у. 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
		Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ" є ОСОБА_4, розмір частки засновника (учасника): 1720600,00; ОСОБА_1 , розмір частки засновника (учасника): 1720600,00; ОСОБА_2 , розмір частки засновника (учасника): 491600,00; ОСОБА_5, розмір частки засновника (учасника): 491600,00; ОСОБА_3 розмір частки засновника (учасника): 491600,00. Кінцевими бенефіціарами є   ОСОБА_1 , тип бенефіціарного володіння: прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 35; ОСОБА_4 , тип бенефіціарного володіння: прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 35.
		У власності ТОВ НВФ «Мікрохім» перебували об`єкти нерухомого майна, а саме комплекс будівель та споруд випробувального полігону, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2062449044129, загальною площею 9845,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , (далі за текстом - Об 'єкт №1) та об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1304622144125, загальною площею 3919,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (об`єкт №2).
		Для ідентифікації об`єктів нерухомого майна №1 та №2, позивачем надано «інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта державну реєстрацію прав» №306855914 від 09.08.2022 за якою право власності щодо об`єкту №1 за адресою АДРЕСА_3 в за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2062449044129 зареєстровано 24.03.2020. За довідкою також наявна інформація щодо об`єкту №2 1304622144125, загальною площею 3919,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності/довірчої власності 21462210, дата державної реєстрації 19.07.2017. Власником зазначених об`єктів нерухомого майна №1 та №2 є Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ".
		Позивач у позовній заяві зазначає, що 24.02.2022 року розпочалося широкомасштабне вторгнення на територію України через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях підрозділів Збройних сил Російської Федерації з нанесенням ракетно-бомбових ударів та здійсненням нападу на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, а також житлові масиви та інші цивільні об`єкти, з метою окупації та знищення України.
		Позивач вказує, що із загальновідомої та загальнодоступної інформації, в тому числі оприлюдненої у «Вікіпедії» в статтях «Бої за Рубіжне», «Бої за Сєвєродонецьк» та «Бої за Лисичанськ», відомо, що:
		- бойові дії між українськими та російськими військами за контроль над містом Рубіжне тривали з 04 березня по 12 травня 2022 року;
		- бойові дії між українськими та російськими військами за контроль над містом Сєвєродонецьк тривали з 28 лютого до 24 червня 2022 року;
		- бойові дії між українськими та російськими військами за контроль над Містом Лисичанськ тривали з 26 лютого до 3 липня 2022 року.
		Також, що стосується безпосередньо боїв за м. Рубіжне, то із загальновідомої та загальнодоступної інформації, зокрема, наведеної у зазначеній вище статті «Бої за Рубіжне» відомо, що: 4, 5, 6, 8, 10 березня 2022 року підрозділи російських військ здійснювали артилерійський обстріл міста. Станом на 11 березня через місто Рубіжне проходить лінія оборони, підрозділи російських військ обстрілюють усі об`єкти інфраструктури, школи, лікарні, дитяти садки, електромережі, газопроводи; у місті від постійних обстрілів виникають пожежі.
		23 березня 2022 року авіація російських військ завдала повітряного удару по місту Рубіжне, в тому числі на місто скинуто фосфорну бомбу. Протягом березня-квітня 2022 року тривають інтенсивні артилерійські обстріли міста, в тому числі підрозділи російських військ обстрілюють житлові квартали та інфраструктуру міста. Протягом квітня російські окупанти шляхом завдання повітряних авіа ударів та артилерійських обстрілів продовжують фактично знищувати місто Рубіжне. Станом на 15 квітня 2022 року внаслідок постійних та масованих обстрілів місто Рубіжне повністю зруйноване; пошкоджені та зруйновані об`єкти цивільної інфраструктури та житлові будинки.
		Що стосується безпосередньо обстрілів м. Сєвєродонецьк, то із загальновідомої та загальнодоступної інформації, зокрема, наведеної у зазначеній вище статті «Бої за Сєвєродонецьк» відомо, що:
		- 28 лютого 2022 року підрозділи російських військ розпочали артилерійський обстріл міста Сєвєродонецьк;
		- протягом березня-червня 2022 року російські війська здійснювали артилерійські обстріли та авіаційні повітряні обстріли міста Сєвєродонецьк.
		- З початком широкомасштабної агресії, пов`язаної з нанесенням ракетно-бомбових ударів, зокрема, по агломерації міст Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне не, ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» змушено було призупинити виробничу діяльність, а керівництво підприємства та більша частина персоналу змушені були евакуюватись до
		безпечних регіонів України та за кордон.
		Також позивач зазначає, що в умовах постійного обстрілу агломерації міст Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне демонтувати та евакуювати хоча б виробниче обладнання, а також евакуювати товарні запаси, сировину не було можливості.
		24 червня 2022 року активні бойові дії в агломерації міст Сєвєродонецьк-Рубіжне припинилися (бої за м. Лисичанськ тривали до 03.07.2022 року) внаслідок, з одного боку, повної окупації вказаних міст підрозділами збройних сил Російської Федерації та, з іншого боку, відходу з вказаного регіону підрозділів Збройних сил України.
		Після припинення активних бойових дій в районі агломерації міст Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне, стало можливим відвідування працівниками ТОВ НВФ «МІКРОХІМ», які не евакуювалися та знаходилися на окупованій території, зазначених вище об`єктів нерухомості та фіксації їх стану.
		У зв`язку зі знищення активів підприємства внаслідок збройної агресії Російської Федерації, з метою фіксації фактів руйнування майна у зв`язку бойовими діями задля визначення розміру шкоди, завданої позивачу внаслідок агресії Російської Федерації, генеральним директором ТОВ НВФ «МІКРОХІМ»:
		- 11.07.2022 року було видано наказ №11/07 «Щодо організації роботи з збору, закріплення та систематизації доказів, які підтверджують факти пошкодження, руйнування, знищення рухомого та нерухомого майна ТОВ НВФ «МІКРОХІМ»;
		- 01.08.2022 року було видано наказ №01/08 «Про створення комісії з фіксації фактів пошкоджень/руйнувань будівель, які належать ТОВ НВФ «МІКРОХІМ», яким створена комісія для обстеження та фіксації фактів пошкодження/руйнування будівель (об`єктів) товариства.
		05.08.2022 року комісією, створеною зазначеним вище наказом, був складений Акт обстеження та фіксації фактів пошкоджень/руйнувань будівель (Об`єктів) ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» (копія акту додається), з якого вбачається, зокрема, наступне:
		Об`єкт №1 - зруйновано та суттєво пошкоджено більш ніж на 80%. Внаслідок неодноразових ракетних, авіаційних та артилерійських влучань, в результаті яких неодноразово виникали пожежі різного ступеня тяжкості, - отримав значні фізичні пошкодження, на цьому об`єкті повністю виведені з ладу інженерні мережі та обладнання ділянки фармацевтичного виробництва, повністю знищені залишки сировини та матеріалів. Більша частина будівлі пошкоджена повністю. Повністю зруйновано дах, стіни, вибиті вікна, зруйновані несучі стіни та перекриття між поверхами, в приміщенні зруйновані всі комунікації. Зазначені пошкодження характерні пошкодженням, які виникають в результаті неодноразових ракетних, авіаційних та артилерійських влучань, що супроводжувалися процесами горіння.
		Обстріли, які супроводжувалися вибухами, детонацією та горінням, призвели до руйнації будівель.
		Об`єкт №2 - зруйновано більш ніж на 80 %. Частина будівлі пошкоджена повністю. Внаслідок неодноразових ракетних, авіаційних та артилерійських влучань, в результаті яких неодноразово виникали пожежі різної ступені тяжкості. Зазначений об`єкт фізично знищений повністю включно з лабораторним, офісним обладнанням, обладнанням для контролю якості, лабораторними речовинами та матеріалами, інженерними мережами.
		Наказом Генерального директора ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» №08/08 від 08 серпня 2022 року був затверджений Акт обстеження та фіксації фактів пошкоджень/руйнувань будівель (об`єктів) ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» від 05.08.2022 року.
		За фактом втрати матеріальних активів позивачами подано заяву до Національної поліції України та відкрито кримінальне провадження №12022100010011568.
		З метою визначення розміру шкоди, завданої майну позивачу, він звернувся до Сумського відділення НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ «Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. БОКАРІУСА» МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ проведення експертного дослідження. Між зазначеними сторонами укладено Договори про надання послуг №120 від 01.11.2022 та №145 від 07.12.2022, предметом яких є проведення будівельно-технічних експертних досліджень.
		Відповідно до висновку експерта №3651/4030-4032 від 30.11.2022 року, складеного завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Симоненко В.П., судовим експертом Демузенко І.В. та судовим експертом Христославенко Г.В. - розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» у зв`язку з пошкодженням Об`єкта №2, станом на 30.11.2022 року, становить - 28 079   222 грн 00 коп. (двадцять вісім мільйонів сімдесят дев`ять тисяч двісті двадцять дві гривні 00 копійок), що за курсом НБУ станом на 30.11.2022 (1 USD = 36,5686 грн.) становить - 767 850, 62 доларів США.
		Відповідно до висновку експерта №3652/318-362 від 23.03.2023, складеного завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Симоненко Вікторією Петрівною, за результатами проведення експертного комісійного будівельно-технічного дослідження - розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» у зв`язку з пошкодженням об`єкта №1, становить - 423 726   910 грн 00 коп. (чотириста двадцять три мільйони сімсот двадцять шість тисяч дев`ятсот десять гривень 00 копійок). за курсом НБУ станом на дату експертного висновку 23.03.2023 (1 USD = 36,5686 грн.) становить - 11 587 178, 89 доларів США. Отже загальний розмір майнової шкоди, завданої позивачу знищенням нерухомого майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією території України, станом на день проведення зазначених вище експертиз, складає - 451 806 132, 00 грн., (чотириста п`ятдесят один мільйон вісімсот шість тисяч сто тридцять дві гривні 00 копійок), що за офіційним курсом НБУ становить - 12 355 029,51 доларів США.
		У такому розмірі позивач оцінює завдані йому збитки внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24.02.2022.
		Вказане стало підставою для звернення позивачем до суду з відповідним позовом.
		Відповідно до п.3 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Відповідно до ч.1 ст.79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Частиною 4 ст.79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права . Отже Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
		          Однак, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя   статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
		          Таким чином,   звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права,   позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
		          Звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.
		          За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першої   статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.
		          Також в даній постанові Верховний суд зробив наступні концептуальні висновки: судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
		Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22.
		Отже судовий імунітет Російської Федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
		Згідно з ст.1 Протоколу №1 від 20.03.1952 №ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Частиною 1 ст.317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Отже знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивачів, які у зв`язку із цим набувають право на відшкодування заподіяної їм шкоди.
		Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		Згідно із ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
		За приписами ч.1 ст.133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
		Відповідно до ст.134 ГК України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з ч.1 ст.55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.55 ГК України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
		Частинами 4, 5 ст.55 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
		Відповідно до   ст.84 ЦК України   товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.
		Згідно з ст. 42 ГК України   підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів. 
		За таких умов, знищення майна, що належить на праві власності позивачу, унеможливлює реалізацію ним своєї господарської діяльності на основі такого майна, а отже є порушенням його право на здійснення підприємницької та господарської діяльності.
		Оскільки місцем заподіяння шкоди рухомому майну позивача в цій справі є територія міст Рубіжного та Сєвєродонецька Луганської області, а спір, що виник з приводу заподіяння шкоди майну Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ" є спором, пов`язаним із здійсненням ним господарської діяльності, тому суд дійшов висновку, що на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів, а саме Господарського суду Луганської області.
		Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Згідно з ч.1 ст.42 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Отже, оскільки дії відповідача, які стали підставою для вимог про відшкодування шкоди мали місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
		Водночас, відповідно до ст.9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Згідно з ст.10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
		Аналогічна за змістом норма викладена у ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".
		Відповідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
		Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
		Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
		Відповідно до ч.2, 3 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Як встановлено у ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Згідно з ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Положеннями ст.16 ЦК України визначено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Пунктом 2 ст.22 ЦК України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
		Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:
		- наявність реальних збитків;
		- вина заподіювача збитків;
		- причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
		Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст.224 ГК України.
		Статтею 225 ГК України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка  зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі  належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
		Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
		Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
		При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі N 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі N 917/1651/16.
		Також, пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними а при визначені їх розміру мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.
		Так, відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Отже, на відміну від загальної норми ст.1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
		З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
		Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна держава. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.
		Згідно з заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
		У квітні 2014 року контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014) та "Луганської народної республіки" (27.04.2014).
		27.08.2014 розпочалися масовані вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації.
		24.02.2022 розпочалася та триває фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 год. 30 хв. 24.02.2022.
		У п.4 ст.2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
		Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п.2 якого Російська           Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки, держави учасниці, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй. 
		Суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання щодо зазначеної вище міжнародної угоди, в рамках якого він, зокрема, зобов`язався поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України і утримуватися від загрози силою та від її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення статуту ООН та звернено до неї вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з території України.
		Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
		Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Отже, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
		Починаючи із 24.02.2022 збройні сили Російської Федерації завдавали ракетних ударів, здійснювали обстріли з далекобійних артилерійських систем та використовували інші знаряддя ведення війни в напрямку місцезнаходження майна позивача.
		Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій України від 22.12.2022 №   309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією" станом на сьогодні Луганська область є окупованою територією.
		Враховуючи вищенаведені докази та оцінюючи встановлені обставини у цій справі, суд доходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами причинний зв`язок між втратою і пошкодженням його майна та збройною агресією Російської Федерації проти України.
		Відповідно до ст.25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
		Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого майна позивачів у воєнних цілях, отже, дії відповідача, внаслідок яких знищено майно позивачів, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, зокрема і за шкоду, заподіяну майну позивача.
		Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
		У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами та на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
		Отже позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст.76, 77, 78, 79, 91 ГПК України факт заподіяння діями відповідача шкоди позивачу та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
		Враховуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування йому такої шкоди у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
		Щодо розміру заявлених збитків суд зазначає наступне.
		Приписами ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Висновками експерта №3651/4030-4032 від 30.11.2022 року, складеного завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Симоненко Вікторією Петрівною - розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» у зв`язку з пошкодженням Об`єкта №2, станом на 30.11.2022 року, становить - 28 079   222 грн 00 коп. (двадцять вісім мільйонів сімдесят дев`ять тисяч двісті двадцять дві гривні 00 копійок), та №3652/318-362 від 23.03.2023, складеного завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Симоненко В.П., судовим експертом Демузенко І.В. та судовим експертом Христославенко Г.В., за результатами проведення експертних комісійний будівельно-технічних досліджень  - розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» у зв`язку з пошкодженням об`єкта №1, становить - 423 726   910 грн 00 коп. (чотириста двадцять три мільйони сімсот двадцять шість тисяч дев`ятсот десять гривень 00 копійок). 
		Отже загальний розмір майнової шкоди, завданої позивачу знищенням нерухомого майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією території України, станом на день проведення зазначених вище експертиз, складає - 451 806   132 грн 00 коп., (чотириста п`ятдесят один мільйон вісімсот шість тисяч сто тридцять дві гривні 00 копійок).
		Відповідно до ч.1 Закону України «Про судову експертизу» Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
		Згідно з п.5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, які є додатком до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20.03.2022 №326 - оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи. Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
		Оцінивши вказані експертні висновки, зокрема №3651/4030-4032 від 30.11.2022 року, складений завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Симоненко Вікторією Петрівною, та №3652/318-362 від 23.03.2023 складений завідувачем сектору будівельно-технічних досліджень Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Симоненко В.П., судовим експертом Демузенко І.В. та судовим експертом Христославенко Г.В., за результатами проведення експертних комісійний будівельно-технічних досліджень, суд вважає їх належними та достовірними доказами на підтвердження дійсного розміру збитків на суму 451 806   132 грн 00 коп., завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.
		Враховуючи встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення збитків у розмірі 451 806   132 грн 00 коп., є обґрунтованими та підтвердженими документально.
		Згідно зі   ст.56 Конституції України   кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до ч.1 ст.167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин
		Згідно зі   ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Також держава є специфічним суб`єктом правовідносин та особливим суб`єктом відповідальності. Держава є відповідальним суб`єктом з ліквідації майнових наслідків неправомірних дій органів держави. Саме тому вона зобов`язана виконати свій суб`єктивний обов`язок з відновлення порушеної майнової сфери потерпілого.
		Відповідно до Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Отже, стягнення відповідних збитків має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
		За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але є являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
		Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
		Позивачем до відповідача також заявлено вимоги про стягнення 150   000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що за офіційним курсом валют НБУ станом на 10.04.2023 еквівалентно - 4   101,88 доларів США.
		Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
		Відповідно до частин 1- 3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
		У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
		Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
		Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
		Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
		У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
		Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Судом встановлено, що 10.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ" (в подальшому «Підприємство» за договором від 10.04.2023) та адвокатом Сімейко Артуром Миколайовичем (в подальшому «Адвокат» за договором від 10.04.2023) було укладено Договір про надання правової допомоги та представництво інтересів юридичної особи в суді, відповідно до п. 1 якого «Підприємство» уповноважує, «Адвоката» бути його представником, здійснювати захист прав та охоронюваних законом інтересів «Підприємства» і надавати «Підприємству» необхідну правничу допомогу з представництва інтересів «Підприємства» у Господарських судах, незалежно від інстанційності та територіальної юрисдикції, в тому числі і в Верховному суді, при розгляді господарської справи за позовом «Підприємства» до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією Російської федерації проти України, тимчасовою окупацією території України, зокрема, щодо відшкодування шкоди, завданої знищенням нерухомого майна:
		- комплексу будівель та споруд випробувального полігону, реєстраційний номер нерухомого майна 2062449044129, загальної площею 9845,9 кв.м., розташованого за адресою: 93400, Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вулиця Промислова, 24-в;
		- об`єкту нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1304622144125, загальною площею 3919,3 кв.м., розташованого за адресою: 93001, Україна, Луганська область, м. Рубіжне, вулиця Почаївська, 11.
		Пунктами 6,7 зазначеного договору від 10.04.2023 передбачено, що за надання правничої допомоги, передбаченої умовами цього договору, та представництво інтересів в суді, «Підприємство» виплачує «Адвокату» винагороду (гонорар) в розмірі 150   000 грн. «Підприємство» здійснює виплату винагороди, передбаченої умовами цього договору, в повному обсязі протягом десяти робочих днів, рахуючи з дня, наступного за днем фактичного (реального) отримання «Підприємством» відшкодування за заявленими позовними вимогами в розмірі не менше 50% відсотків від розміру задоволених судом позовних вимог про відшкодування шкоди. 
		Повноваження адвоката Сімейко Артура Миколайовича, як адвоката підтверджуються свідоцтвом про права на заняття адвокатською діяльністю серія №437, та Ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВВ №1032294, а адвоката Іванової Ольги Іванівни підтверджуються свідоцтвом про права на заняття адвокатською діяльністю №1255 від 12.10.2012, та Ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1150336 копія яких наявна в матеріалах справи.
		Суд зауважує про те, що протягом розгляду заяви а також на час ухвалення цього рішення, від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката до суду не надходило.
		На підтвердження понесених витрат на адвокатську допомогу позивач надає акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів в суді від 10.04.2023, в якому зазначено, що вартість послуг адвоката становить 4   101,88, що еквівалентно 150 0000 грн 00 коп. без ПДВ, рахунок №17/07/23-1 від 17.07.2023 в якому зазначена інформація про послуги на суму 4   101,88, що еквівалентно 150 0000 грн 00 коп.
		Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За наведених обставин, надавши оцінку усім наявним в матеріалах справи документам, врахувавши ступінь складності справи, обсяг опрацьованих матеріалів та ціну позову, суд, керуючись критеріями розумності розміру адвокатських витрат, а також реальності (необхідності) цих витрат, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються наявними у справі доказами та є обґрунтованими, отже суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4   101,88, що еквівалентно 150 0000 грн 00 коп.           Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 49   835 грн 28 коп. (за офіційним курсом НБУ станом на 30.11.2022 складає 1362,79 доларів США) та 217   463 грн 04 коп., (за офіційним курсом НБУ станом на 23.03.2023 складає 5 946,71 доларів США) витрат, за проведення експертних досліджень.
		За ч.ч. 1-3   ст. 123 ГПК України   судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		          У ч.ч. 2, 4   ст. 127 ГПК України   визначено, що експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
		          Згідно з ч.2   ст.128 ГПК України   розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
		          Частиною 4   ст.129 ГПК України   передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
		          У ч. 8   ст.129 ГПК України   закріплено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ" (за договором Замовник) та Національним науковим центром «Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» (за договором виконавець) Міністерства юстиції України укладено Договори про надання послуг №120 від 01.11.2022 та №145 від 07.12.2022, предметом яких є проведення будівельно-технічних експертних досліджень. Відповідно до підпункту 1.1 Договору послуг №120 від 01.11.2022 за предметом договору виконавець зобов`язується відповідно до заяви замовника від 14.10.2022 №1088, провести будівельно-технічне експертне дослідження №3651 (03) (послуги), у порядку та на умовах, передбачених цим договором, а замовник - оплатити вартість послуг. Відповідно до підпункту 2.1 договору №120 від 01.11.2022 сума послуг за договором складає 49 835,28 грн в т.ч. ПДВ - 8305,88 грн.
		Відповідно до підпункту 1.1 Договору послуг №145 від 07.12.2022 за предметом договору виконавець зобов`язується відповідно до заяви замовника від 14.10.2022 №1089, провести будівельно-технічне експертне дослідження №3652 (03) (послуги), у порядку та на умовах, передбачених цим договором, а замовник - оплатити вартість послуг.
		          На підтвердження понесених витрат позивач надав до суду оригінали платіжних інструкцій з оплати за експертне дослідження №121 від 18.01.2023 на суму 50000 грн 00 коп., №253 від 02.02.2023 на суму 67463 грн 04 коп., №2939 від 09.12.2022 на суму 100000 грн 00 коп., №2551 від 27.10.2022 на суму 49835 грн 28 коп., копію виписки з банку на загальну суму за надані послуги з проведення експертних досліджень у розмірі 267   298 грн 32 коп.
		          Отже Господарський суд зазначає, що наданими позивачем доказами  підтверджується факт понесення позивачем 267298 грн 32 коп. витрат на оплату експертиз, а отже такі витрати покладаються судом на відповідача на підставі приписів ст.   123   та   128 ГПК України.
		          Щодо заявлення позивачем стягнення матеріальної шкоди та витрат з зазначенням еквіваленту у доларі США, суд зазначає наступне. 
		          Відповідно до положень ст.99 Конституції України   грошовою одиницею України є гривня.
		Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули   Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього   Закону   здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього   Закону. Зміна положень цього   Закону   може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього   Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього   Закону, застосовуються положення цього   Закону.
		          Згідно із частинами 1, 2   ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»   гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
		          Таким чином,   Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України,      і положенням міжнародного права.
		          Згідно із п. 1   ст. 1 вказаного Закону   валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
		          Отже, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8   ст. 1 вказаного Закону   іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.
		          Відповідно до ч. 5   ст. 3 вказаного Закону   у разі, якщо норма цього   Закону   чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього   Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
		          Згідно із ч. 1 ст. 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього   Закону   заходів захисту.
		Водночас вирішуючи вимоги про стягнення на відшкодування шкоди коштів у іноземній валюті  суд доходить висновку про відсутність правових підстав для саме такого відшкодування оскільки позивачем не надано доказів здійснення ним валютних операцій які би мали безпосередній зв`язок з набуттям чи використанням знищеного та пошкодженого відповідачем майна. Таким чином винний (відповідач) не має передбаченого законом, обов`язку здійснювати відшкодування шкоди шляхом сплати коштів у іноземній валюті.
		          Враховуючи зазначене, суд не вбачає правових підстав для застосування грошового еквіваленту у доларах США у даному спорі, окрім стягнення судових витрат на правничу допомогу.
		Виходячи з описаного вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ", підлягають задоволенню.
		При зверненні з позовом позивачі не сплачували судовий збір, оскільки звільнені від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
		Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
		Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2 684 грн 00 коп.
		Отже, сума судового збору за розгляд даної справи складає 939 400 грн 00 коп., яка належить до стягнення з відповідача до Державного бюджету України.
		Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236 - 238 ГПК України, господарський суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ", м. Київ, Україна, до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація, про стягнення 451 806   132 грн 00 коп., задовольнити.
		2. Стягнути з держави - Російська Федерація (представницький орган - Міністерство юстиції Російської Федерації) (вул. Житная, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича фірма "МІКРОХІМ" (вул. Будіндустрії, будинок 5, місто Київ, Україна, 01013, Ідентифікаційний код юридичної особи 13385409) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти у розмірі 451   806 132 грн 00 коп., стягнути витрати понесені за проведення експертних досліджень у розмірі 267   298 грн 32 коп., та стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 150   000 грн 00 коп., що за офіційним курсом Національного банку України станом на 10.04.2023 становить 4101,88 доларів США, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		3. Стягнути з держави - Російська Федерація (представницький орган - Міністерство юстиції Російської Федерації) (вул. Житная, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 939 400 грн 00 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені  ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.
		Повне рішення складено 21.12.2023.
		 
		          Суддя                                                                                         Назар ЗЛЕПКО

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...