Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/24810/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2023.
Дата набрання законної сили: 30.11.2023
Номер судового провадження: 61-3671ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 листопада 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/24810/21
		провадження № 61-3671св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Куценко Т. Р. та касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		21 жовтня 2022 року у складі судді Перекопського М. М., постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Куценко Т. Р.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями прокуратури.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 червня 2014 року відносно нього було розпочато кримінальне провадження №42014000000000517. 
		 
		18 листопада 2014 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, а 12 листопада 2015 року - вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 17 червня 2014 року № 42014000000000517.
		 
		Позивач вказував, що вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року у справі № 185/12161/15-к його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України і призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року вказаний вирок залишено без змін.
		 
		Постановою Верховного Суду від 21 травня 2021 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасовано і закрито кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, у зв`язку з відсутністю 
		в його діянні складу кримінального правопорушення. 
		 
		Таким чином, він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 
		з 18 листопада 2014 року до 21 травня 2021 року, а саме 78 місяців та 4 дні.
		 
		ОСОБА_1 зазначав, що під час перебування під слідством та судом йому було завдано моральної шкоди. Крім того, він поніс матеріальні витрати на лікування у зв`язку з погіршенням фізичного та психічного здоров`я. 
		 
		Також він був позбавлений можливості реалізувати своє просування по службі, оскільки протягом п`яти років, незважаючи на те, що його не було відсторонено від посади, виконував повноваження першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України. При цьому його кандидатура хоч і була погоджена Президентом України, проте він так і не був призначений на цю посаду.
		 
		Позивач також посилався на те, що він та його рідні зазнали душевних страждань 
		у зв`язку з протиправними діями стосовно нього органу прокуратури та суду, оскільки факт відкриття кримінального провадження щодо нього став підставою для поширення інформації, яка дискредитувала його.
		 
		ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог від 18 серпня 2022 року просив:
		стягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, 3 088 800,00 грн;
		стягнути з Державного бюджету України на його користь судові витрати 
		з проведення комісійної комплексної експертизи у розмірі 10 164,00 грн;
		стягнути з Державного бюджету України на його користь упущену вигоду 
		у розмірі 268 305,76 грн;
		стягнути з Державного бюджету України на його користь витрати, пов`язані 
		з ушкодженням здоров`я у розмірі 27 300,00 грн;
		стягнути з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 76 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		21 жовтня 2022 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України 
		про відшкодування шкоди в частині позовних вимог про стягнення витрат 
		з проведення комісійної комплексної експертизи в розмірі 10 164,00 грн.
		 
		Суд першої інстанції виходив з того, що стягнення процесуальних витрат 
		ОСОБА_1 з проведення комісійної комплексної експертизи відносяться до питання розподілу процесуальних витрат у кримінальній справі, а тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		21 жовтня 2022 року позов  ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 544 400,00 грн.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Стягнено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 34 577,11 грн.
		 
		Суд першої інстанції з урахуванням частини шостої статті 82 ЦПК України зробив висновок, що позивач перебував під слідством і судом з моменту пред`явлення йому підозри, тобто з 18 листопада 2014 року, та до прийняття Верховним Судом постанови від 21 травня 2021 року про закриття кримінального провадження. 
		Отже, строк перебування позивача під слідством і судом становить 78 місяців 4 дні.
		 
		При частковому задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок його незаконного перебування під слідством та судом, яка підлягає відшкодуванню. 
		Визначаючи розмір моральної шкоди суд, врахував що позивач є кваліфікованим професійним високопосадовцем Збройних Сил України, його характеристики, значення факту знаходження під слідством і судом під час виконання службових обов`язків, та вважав, що мінімальний розмір відшкодування підлягає збільшенню у три рази. Крім того, суд врахував особисті психологічні особливості позивача та вважав, що загальний розмір моральної шкоди підлягає збільшенню на 10 %.
		 
		Суд також прийняв до уваги й думку позивача, висловлену під час складання наданого ним висновку громадської експертизи, а саме те, що він вважає справедливою суму відшкодування завданої моральної шкоди в межах від 1 000 000,00 грн до 1 800 000,00 грн. 
		 
		За таких обставин, з урахуванням вимог розумності і справедливості, сума, яка підлягатиме стягненню на користь позивача як моральна шкода, визначена судом у розмірі 1 544 400,00 грн (78 місяців х 6 000,00 грн (розмір однієї мінімальної заробітної плати) х 3 (коефіцієнт) + 140 400,00 грн (10 % (врахування психологічних особливостей позивача)). Також суд стягнув судові витрати у розмірі 34 577,11 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог.
		 
		Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь упущеної вигоди у розмірі 268 305,76 грн, оскільки щодо нього було відкрито кримінальне провадження, його не було призначено на постійний час на посаду першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України, на якій він міг би отримувати вищу заробітну плату, хоча кандидатуру було погоджено Президентом України, суд зазначив наступне.
		 
		Відповідно до довідки про суми виплаченого грошового забезпечення 
		з урахуванням доплат за тимчасове виконання посади генерал-майору 
		ОСОБА_1 за період з 06 січня 2015 року до 22 травня 2019 року виплачено грошове забезпечення із урахуванням виконуваних ним обов`язків.
		 
		Позивач не довів існування причинно-наслідкового зв`язку між його перебуванням під слідством і судом та не призначенням його на посаду першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України. Доводи позивача зводяться до його власної суб`єктивної думки про обов`язковість його призначення на цю посаду. Сам факт погодження його кандидатури на цю посаду Президентом України не свідчить про обов`язковість призначення позивача. Крім того, суд встановив, що позивач від виконання роботи не відсторонявся, отже, він не має права на відшкодування зазначеної ним упущеної вигоди.
		 
		Суд першої інстанції також не встановив підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з ушкодженням здоров`я, у розмірі 27 300,00 грн. Суд вказав, що позивач надав суду велику кількість виписних епікризів та медичної документації. Проте ці докази не підтверджують існування причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням його здоров`я та його перебуванням під слідством і судом. Тому в задоволенні цих вимог слід відмовити за недоведеністю.
		 
		Щодо визначення розміру судових витрат, що підлягають стягненню на користь позивача суд зазначив таке. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольнив позов частково та стягнув в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 544 400,00 грн, то з Держави України на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 34 577,11 грн (1 544 400,00 грн (задоволена судом сума до стягнення) * 76 000,00 грн (заявлені до стягнення судові витрати) / 3 394 569,76 грн (сума усіх позовних вимог)).
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
		 
		Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		21 жовтня 2022 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди 
		в розмірі 1 544 400,00 грн змінено, зменшено її до 982 800,00 грн.
		 
		Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		21 жовтня 2022 року в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 34 577,11 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнено 
		з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 000,00 грн.
		 
		В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, проте не погоджується з її розміром, а також 
		з стягненням судових витрат.
		 
		Суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушене стосовно ОСОБА_1 кримінальне провадження мало для нього тяжкі наслідки, оскільки позивач тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, він одночасно був кваліфікованим професійним воєнним, високопосадовцем Збройних Сил України та перебував під слідством і судом під час виконання службових обов`язків. Каральну силу правоохоронної системи застосовано до нього незаконно, що завжди є наслідком порушення прав та свобод людини та громадянина, посяганням на його соціальний статус, авторитет, честь і гідність, особисті переконання. Це завдало моральної шкоди особі, а тому підлягає повному відновленню та належній сатисфакції. Позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, а тому доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині скасування рішення та відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди безпідставні.
		 
		Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції застосував частину третю статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив суму відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімальний розмір такого відшкодування. При визначенні суми моральної шкоди суд першої інстанції частково взяв до уваги висновок соціально-психологічного дослідження № 17-9-21 моральної шкоди потерпілого та визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача як моральну шкоду, у розмірі 1 544 400,00 грн.
		 
		Зважаючи на те, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи, що очевидно порушено нормальні життєві зв`язки позивача, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації його особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля, апеляційний суд погодився з тим, що існують очевидні обставини для виходу за межі граничного мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного законодавством. Разом 
		з цим суд апеляційної інстанції, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, вважав за необхідне забезпечити позивачеві відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі, який є співмірним з понесеними моральними стражданнями, ураховуючи фактичні обставини справи, та зменшити розмір моральної шкоди з 1 544 400,00 грн до 982 800,00 грн (78 місяців х 6 000,00 (розмір мінімальної заробітної плати) х 2,0 (коефіцієнт) + 5 % (врахування психологічних особливостей позивача)).
		 
		Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення 
		з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 34 577,11 грн.
		 
		Позивач просив стягнути судові витрати у розмірі 76 000,00 грн, з яких: 70 000,00 грн - витрати на правничу допомогу, 6 000,00 грн - витрати на проведення соціально-психологічного дослідження. При цьому, заявивши вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, позивач долучив до матеріалів справи виключно ордер на ім`я ОСОБА_2 , копію свідоцтва про зайняття адвокатської діяльністю та ордер на ім`я ОСОБА_3 , копію свідоцтва про зайняття адвокатської діяльністю, що виключає можливість стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката.
		 
		Водночас позивач довів факт оплати експертизи, ця експертиза частково прийнята до уваги, а позов підлягає частковому задоволенню, тому апеляційний суд вважав, що з відповідача слід стягнути 3 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 
		2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
		 
		Доповнено постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року абзацом наступного змісту: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн.».
		 
		Апеляційний суд виходив з того, що 20 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у цій справі, якій вказано про те, що під час розгляду апеляційної скарги позивач поніс судові витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17 425,00 грн. 
		 
		У постанові апеляційного суду від 14 лютого 2023 року витрати на правову допомогу не стягувались. Представник позивача під час розгляду апеляційної скарги 
		(14 лютого 2023 року) повідомила суд про подання заяви про відшкодування витрат. 
		 
		Відповідна заява з відповідними доказами була подана за допомогою засобів поштового зв`язку 20 лютого 2023 року (понеділок). До заяви про 
		ухвалення додаткового рішення позивач долучив договір від 06 серпня 2021 року 
		№ 110АО/21-Ф, додаткову угоду від 28 грудня 2022 року, рахунок на оплату від 
		15 лютого 2023 року № 13, акт наданих послуг від 15 лютого 2023 року № 8. 
		В акті вказано про виконання адвокатом наступних послуг: аналіз апеляційної скарги та підготовка відзиву 10 000,00 грн, підготовка до судових засідань 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року 0,75 год - 2 025,00 грн, представництво інтересів позивача у судових засіданнях 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року 1,5 год - 4 050,00 грн, підготовка та направлення клопотання про призначення судових засідань 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року в режимі відеоконференцій 
		0,5 год - 1 350,00 грн.
		 
		Оскільки апеляційна скарга відповідача була задоволена частково, що виключає можливість покладення на сторону відповідача обов`язку відшкодувати позивачу усі понесені ним витрати на правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, з врахуванням виконаної адвокатом позивача роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, 
		з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, та того, що адвокат приймала участь в двох судових засіданнях поза межами суду з використанням власних технічних засобів, тривалість самого судового засідання 24 січня 2023 року становила 15 хв, тривалість судового засідання 14 лютого 2023 року - 15 хв, що підтверджується протоколами судового засідання, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У березні 2023 року представник ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду 
		з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора та зменшення розміру моральної шкоди з 1 544 400,00 грн до 982 800,00 грн, оскільки неправильно застосував норми статті 1176 ЦК України, статті 4 та 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та висновки, викладені 
		у постановах Верховного Суду;
		для цілей визначення розміру відшкодування моральної шкоди необхідно визначити конкретні обставини, які впливають на визначення розміру відшкодування. Суд апеляційної інстанції обмежився лише критеріями «очевидне порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації його особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля». Проте жодних конкретних обставин, чинників, показників, характеристик, які були підставою для зменшення розміру відшкодування, суд апеляційної інстанції у постанові не визначив та не навів. При цьому суд першої інстанції навів у рішенні безпосередні обставини, які слугували для визначення розміру відшкодування у розмірі 1 544 400,00 грн;
		апеляційний суд не визначив та не вказав обставин, чому саме при розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди зменшено коефіцієнт з «3» до «2», а також чинників, що стали підставою для зменшення відсоткового значення врахування психологічних особливостей позивача з «10 %»до «5 %»;
		практика Європейського суду з прав людини свідчить, що репутація особи відноситься до сфери її приватного життя і підлягає охороні, а отже, є одним 
		з основних критеріїв, а тому ступінь втрати репутації позивача впливає на визначення розміру відшкодування. Проте суд апеляційної інстанції не визначив і не обґрунтував те, в якій мірі постраждала репутація позивача, і як ця величина вливає на вчинений судом розрахунок.
		 
		Крім того, у касаційній скарзі вказано, що відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції (аналіз оскаржуваної постанови суду, аналіз практики Верховного Суду, підготовка та подання касаційної скарги, представництво інтересів в судових засіданнях) становитиме 20 000,00 грн.
		 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_1 свідчать, що постанова апеляційного суду оскаржується ним у касаційному порядку лише в частині відмови у стягнення на відшкодування моральної шкоди в розмірі 561 600 грн (1 544 400,00 грн - 
		982 800,00 грн).
		 
		У березні 2023 року Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду 
		касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, постанову та додаткову постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суди попередніх інстанцій правильно встановили період перебування 
		ОСОБА_1 під судом та слідством. Проте суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення моральної шкоди в розмірі, що 
		в три рази перевищує мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди, та збільшення цього розміру на 10 % з огляду на особисті психологічні особливості позивача, а апеляційний суд - в розмірі, що в два рази перевищує мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди, а також збільшення цього розміру на 5 % з огляду на особисті психологічні особливості позивача;
		приймаючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі, що втричі перевищує встановлений законом мінімум, суд першої інстанції не обґрунтував і не навів відповідних розрахунків, доказів та мотивів в частині розміру саме такого стягнення, обмежившись твердженням про те, що позивач 
		є кваліфікованим професійним воєнним високопосадовцем Збройних Сил України, його характеристики, значення факту знаходження під слідством і судом під час виконання службових обов'язків. Не наведено таких доводів і у постанові апеляційного суду, який визначив можливим відшкодування моральної шкоди 
		у розмірі, що вдвічі перевищує встановлений законом мінімум;
		суд першої інстанції всупереч нормам процесуального закону обмежився висновком про те, що завдана позивачу моральна шкода підлягає відшкодуванню в розмірі втричі більшому від мінімального розміру відшкодування, а також про збільшення цього розміру на 10 % з огляду на особисті психологічні особливості позивача, не зазначивши у рішенні, яким чином суд визначив саме такий розмір. Апеляційний суд зменшив суму відшкодування моральної шкоди до розміру, що вдвічі перевищує встановлений законом розмір відшкодування, та збільшення цього розміру на 5 %, не зазначивши у постанові, яким чином судом визначено саме такий розмір. Доказів, які підтверджували б необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі як 1 544 400,00 грн., так і 982 800,00 грн позивач не надав, тому такий розмір є недоведеним;
		позивач під вартою не перебував, від посади не відсторонювався. Під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, Верховний Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які 
		є підставою для скасування або зміни судового рішення. Суд також не вказав на жодне порушення слідчими та прокурорами норм КПК України, натомість констатував порушення норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд зробив висновок, що дії ОСОБА_1 відповідно до статті 42 КК України не є кримінальним правопорушенням, оскільки вони були вчинені в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Крім того, на момент прийняття постанови Верховного Суду від 21 травня 2021 року практики застосування статті 42 КК України не було, тобто, закриваючи кримінальне провадження щодо обвинуваченого, у вказаній постанові вперше застосовано норму частини першої статті 42 КК України, оскільки мало місце діяння, пов`язане з ризиком, обумовлене «оточенням ворогом аеродрому м. Луганськ, який обороняли військовослужбовці»;
		наданий позивачем висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого (громадської експертизи), проведеного ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», є належним і допустимим доказом. Цей документ не є висновком спеціаліста чи експерта у контексті статей 74, 102 ЦПК України та ґрунтується виключно на поясненнях позивача та судовій практиці, у тому числі, у справах інших категорій, без використання затверджених методик. Вказане повністю нівелює значення такого висновку;
		суди безпідставно задовольнили позов до Офісу Генерального прокурора, оскільки право на відшкодування шкоди на підставі норм статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1176 ЦК України та статей 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Суб'єктом відповідальності 
		є держава, а не конкретний орган прокуратури, тому Офіс Генерального прокурора 
		є неналежним відповідачем у справі;
		у разі ухвалення касаційним судом судового рішення про відмову 
		в задоволенні позову, скасуванню також підлягає додаткова постанова апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, а також постанова апеляційного суду в частині стягнення 3 000,00 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		 
		Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора свідчать, що рішення суду першої інстанції, постанова та додаткова постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволення вимог про стягнення на відшкодування моральної шкоди в сумі 982 800,00 грн та судових витрат в розмірі 8 000,00 грн 
		(у тому числі витрат на професійну правничу допомогу).
		 
		У квітні 2023 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому вона просила у задоволенні касаційної скарги відмовити.
		 
		Відзив обґрунтований тим, що:
		унаслідок незаконного кримінального переслідування, що тривало шість з половиною років, завдано шкоди здоров'ю позивачу, він поніс матеріальні витрати, зазнав душевних страждань та був позбавлений можливості просування по службі. Також через незаконне кримінальне переслідування у суспільстві сформувалося думка щодо винуватості позивача, що вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, призвело до приниження його честі і гідності. Це відбувалось у зв'язку з поширенням у засобах масової інформації матеріалів, які дискредитували позивача як особистість;
		висновок соціально-психологічного дослідження ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» є належним та допустимим доказом, суди правильно врахували та оцінили його у сукупності з іншими доказами.Під час проведення дослідження та складання висновку спеціалістом соціально-психологічної діагностики використовувалась Методологія застосування загальновідомих психодіагностичних методик при дослідженні моральної шкоди (номер свідоцтва про реєстрацію авторського права від 13 травня 2017 року № 71833). Крім того, моральна шкода, серед іншого, може доказуватися комплексною громадською експертизою як належного письмового доказу, оскільки містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Цей доказ підлягає врахуванню при оцінці інших доказів у їх сукупності;
		суди зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення 
		з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, проте апеляційний суд безпідставно зменшив її розмір з 1 544 400,00 грн до 982 800,00 грн.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора. Цією ж ухвалою 
		у задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання оскаржуваних судових рішення до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України визнано неподаною та повернено скаржнику.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції 
		в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 
		№ 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 04 грудня 
		2019 рок у справі № 468/901/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, 
		від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 22 грудня 2021 року у справі 
		№ 202/1722/19-ц.
		 
		Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі 
		№ 346/5428/17, від 24 січня 2018 року у справі № 711/5994/15-ц, від 30 січня 
		2019 року у справі № 755/10947/17 від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що 27 жовтня 2014 року ОСОБА_1 призначений тимчасово виконуючим обов`язки за вакантною посадою першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України.
		 
		18 листопада 2014 року слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Свинар О. О. повідомив позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України.
		 
		12 листопада 2015 року  ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт 
		у кримінальному провадженні від 17 червня 2014 року № 42014000000000517 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 
		425 КК України.
		 
		Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року у справі № 185/12161/15-к  ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, і призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі.
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року залишено без змін.
		 
		Постановою Верховного Суду від 21 травня 2021 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасовано і закрито кримінальне провадження за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Завдання майнової шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
		 
		Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		 
		Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
		 
		Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
		 
		Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).
		 
		Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		 
		Відповідно до статті 3 Закону у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		 
		У частинах першій, п`ятій, шостій статті 4 Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається 
		з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		 
		Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону).
		 
		Таким чином, законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 
		№ 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні 
		з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
		 
		Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), 
		у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі 
		№ 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що «при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1, наявність перешкод 
		у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості 
		й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково 
		у розмірі 250 000,00 грн. Висновок місцевого суду щодо визначеного судом розміру моральної шкоди є правильним, законним та обґрунтованим. Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості й тим, що тривалим безпідставним утриманням під вартою, негативними наслідками, які продовжувалися після закриття кримінального провадження стосовно нього, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тяжкості вимушених змін 
		у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 639/9183/19 (провадження № 61-5398св23) вказано, що « … у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визначив моральну шкоду у розмірі, більшому за мінімально можливий, та навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суди з`ясували усі доводи позивачів щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір шкоди, про що свідчить сам зміст оскаржуваних судових рішень. Отже, з урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи, зокрема, тривалого перебування позивачів під вартою (ОСОБА_1 - більше 1,5 роки, а ОСОБА_2 - більше 3-х місяців з подальшим знаходженням під цілодобовим домашнім арештом), втратою ними робочих місць, порушення їх сімейних і соціальних зв`язків, визначений судами розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потерпілих осіб і не призведе до 
		їх безпідставного збагачення за рахунок коштів державного бюджету».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2018 року у справі № 711/5994/15-ц (провадження № 61-986св18) зазначено, що « […] апеляцій суд виходив з того, що наведені у висновку судово-психологічної експертизи від 25 лютого 2016 року 
		№ 1213/15-23 розрахунки грошової компенсації за спричинену моральну шкоду, завдану позивачу, є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру та ступеня моральних страждань з урахуванням індивідуально-особистих властивостей підекспертного і суб`єктивних наслідків зазначеної ситуації. Таким чином, висновки носять рекомендаційний характер, тому при вирішенні питання про визначення розміру компенсації моральної шкоди з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, апеляційний суд у сукупності 
		з іншими доказами у справі перевірив визначений розмір відшкодування моральної шкоди та правомірно його зменшив».
		 
		У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		У справі, що переглядається:
		ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з дати пред`явлення йому підозри, 18 листопада 2014 року, та до прийняття Верховним Судом постанови від 21 травня 2021 року про закриття кримінального провадження. Таким чином, строк перебування позивача під слідством і судом становить 78 місяців 4 дні;
		суди обґрунтовано вважали, що порушене стосовно ОСОБА_1 кримінальне провадження мало для нього негативні наслідки, оскільки позивач тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, він 
		є кваліфікованим професійним воєнним, високопосадовцем Збройних Сил України перебував під слідством і судом під час виконання службових обов`язків. Каральна сила правоохоронної системи застосовувалася до нього незаконно. Позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя;
		мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди позивача за час його перебування під слідством та судом становить 468 000,00 грн (78 місяців * 
		6 000,00 грн (розмір однієї мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення суду);
		при частковому задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, застосувавши частину третю статті 13 Закону, суд першої інстанцій визначив суму відшкодування моральної шкоди 1 544 400,00 грн, яка  більш ніж у тричі перевищує  мінімальний розмір такого відшкодування, оскільки використав коефіцієнт «3» та врахував психологічні особливості позивача 10 % у сумі 140 400,00 грн. Суд апеляційної інстанції, зменшивши суму відшкодування моральної шкоди, також визначив її у розмірі більшому (982 800,00 грн), ніж мінімальний розмір такого відшкодування, адже використав коефіцієнт «2» та врахував психологічні особливості позивача 5 % у сумі 46 800,00 грн;
		суди встановили, але не врахували, що позивач під вартою не перебував та від посади не відсторонявся. З огляду на сформований Верховним Судом підхід про можливість призначення розміру відшкодування у більшому ніж визначеному законом мінімальному розмірі у випадку, зокрема, перебування особи під вартою, втрати нею роботи (див. постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 639/9183/19 (провадження № 61-5398св23), від 15 грудня 
		2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)), у справі, що переглядається, за встановлених обставин (незастосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або домашнього арешту, залишення його на роботі протягом всього часу перебування під слідством і судом) наявні підстави для визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі, який є наближеним до мінімального розміру, встановленого законом. Крім того, висновки за результатами соціально-психологічного дослідження носять ймовірний характер та не мають для суду обов`язкового характеру. Тому суди зробили помилковий висновок про необхідність збільшення (в три рази судом першої інстанції і в два рази судом апеляційної інстанції) мінімального розміру відшкодування завданої моральної шкоди, а також збільшення цього розміру ще на 10 (5) % з огляду на особисті психологічні властивості позивача.
		 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з держави на користь позивача моральної шкоди, проте з урахуванням вимог розумності та справедливості, сума, яка підлягає стягненню як відшкодування моральної шкоди, має становити 600 000,00 грн, тобто без застування коефіцієнту та збільшення суми відшкодування з урахуванням психологічних особливостей позивача. Водночас ця сума є більшою за мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 468 000,00 грн (78 місяців * 6 000,00 грн) та забезпечує поновлення порушених прав позивача.
		 
		Надаючи оцінку аргументу касаційної скарги Офісу Генерального прокурора про те, що висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого (громадської експертизи) є належним і допустимим доказом, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов`язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.
		 
		Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (частини перша, друга, сьома статті 102 ЦПК України).
		 
		Таким чином, висновок соціально-психологічного дослідження № 17-9-21 моральної шкоди ОСОБА_1 , який виготовлено ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», не євисновком спеціаліста чи експерта. Цей висновок є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру та ступеня моральних страждань з урахуванням індивідуально-особистих властивостей позивача і суб`єктивних наслідків його кримінального переслідування. Таким чином, висновки носять рекомендаційний характер, тому при вирішенні питання про визначення розміру компенсації моральної шкоди з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, суди могли його враховувати 
		в сукупності з іншими доказами у справі. Проте відомості, викладені у висновку соціально-психологічного дослідження № 17-9-21, самі по собі не можуть бути підставою для суттєвого (порівняно з мінімальним розміром відшкодування, визначеного законом) збільшення розміру відшкодування завданої моральної шкоди  ОСОБА_1  (більше ніж в три (два) рази).
		 
		Доводи Офісу Генерального прокурора про те, що він є неналежним відповідачем 
		у справі, є безпідставними.
		 
		Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
		 
		Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є саме держава як учасник цивільних відносин. 
		 
		Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава.
		 
		Щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині стягнення судових витрат
		 
		Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 
		4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).
		 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 
		3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).
		 
		За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо).
		 
		Суд апеляційної інстанції зробив висновок про стягнення з відповідача 
		3 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою висновку соціально-психологічного дослідження, який не є висновком експерта.
		 
		Проте суд не врахував, що витрати на проведення ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого (громадської експертизи), згідно з частиною третьою статті 133 ЦПК України не можуть вважатись витратами, пов`язаними з розглядом справи.
		 
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції помилково стягнув користь позивача 3 000,00 грн витрат, посилаючись на те, що позивач довів факт оплати експертизи, висновок якої частково взято до уваги судами попередніх інстанцій, а також з урахуванням часткового задоволення позову.
		 
		Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду
		 
		Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
		 
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		 
		Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		 
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. 
		 
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі 
		№ 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) викладено висновок, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 
		 
		У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		У справі, що переглядається:
		під час прийняття постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року питання про стягнення витрат на правову допомогу не вирішувалось. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Вигнаренко С. П. повідомляла суд про подання заяви про відшкодування витрат;
		20 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. У заяві зазначив, що під час розгляду апеляційної скарги відповідача ним були понесені судові витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17 425,00 грн. До заяви про ухвалення додаткового рішення позивач долучив договір від 06 серпня 2021 року № 110АО/21-Ф, додаткову угоду від 28 грудня 2022 року, рахунок на оплату від 15 лютого 2023 року № 13, акт наданих послуг від 15 лютого 2023 року № 8. В акті вказано про виконання адвокатом наступних послуг: аналіз апеляційної скарги та підготовка відзиву 10 000,00 грн, підготовка до судових засідань 24 січня 2023 року та 14 лютого 
		2023 року 0,75 год - 2 025,00 грн, представництво інтересів позивача у судових засіданнях 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року 1,5 год - 4 050,00 грн, підготовка та направлення клопотання про призначення судових засідань 24 січня 2023 року та 14 лютого 2023 року в режимі відеоконференцій 0,5 год - 1 350,00 грн.
		 
		Урахувавши, що апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, а також обсяг виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та конкретні обставини справи, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу  ОСОБА_1 слід залишити без задоволення; касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині стягнення моральної шкоди змінити; постанову апеляційного суду в частині стягнення судових витрат в розмірі 3 000,00 грн скасувати, а у задоволенні цих вимог відмовити; додаткову постанову апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
		 
		Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		21 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 982 800,00 грн змінити, зменшивши її розмір до 600 000,00 грн.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року в частині стягнення судових витрат у розмірі 3 000,00 грн скасувати.
		 
		У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України судових витрат у розмірі 3 000,00 грн відмовити.
		 
		Додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийВ. І. Крат  Судді:І. О. Дундар   А. Ю. Зайцев   Є. В. Краснощоков   М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...