Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 145/900/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2023.
Дата набрання законної сили: 14.12.2023
Номер судового провадження: 61-7081ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 грудня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 145/900/20
		провадження № 61-7081св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року у складі судді Ратушняка І. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
		Історія справи 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок.
		Позов мотивований тим, що 11 лютого 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір міни земельних ділянок. За умовами цього договору позивачі обміняли належну їм на праві власності земельну ділянку площею 3,7459 га, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, на належну відповідачу земельну ділянку площею 3,2331 га, кадастровий номер 0524580800:01:005:0029, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. Однак, на думку позивачів, цей договір міни є недійсним, оскільки обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою «пай на пай» і лише у порядку, передбаченому статтею 14 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Порядок обміну земельних часток (паїв) в інших випадках законом не визначений. Оспорюваний правочин укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв). Також позивачі вказали, що у пункті 1.8 оспорюваного договору зазначено про відсутність щодо обмінюваних земельних ділянок судових спорів, проте договір міни укладений під час розгляду судом спору між позивачами та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Арго-Еталон» (далі - ТОВ «Арго-Еталон»), співзасновником якого є ОСОБА_3 . 
		Позивачі просили:
		визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 11 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л. С.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір міни земельними ділянками від 11 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л. С.
		Судові рішення мотивовані тим, що: 
		обміняними можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», про що зазначено у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-464цс16, викладеному у постанові від 12 жовтня 2016 року. Право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати у період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Інших випадків порядку міни земельних часток (паїв) чинним законодавством не визначено;
		експертна грошова оцінка земельних ділянок не проводилася всупереч статті 716 ЦК України, а відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору, вартість земельних ділянок у договорі зазначена відповідно до відомостей, викладених у витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а тому неможливо встановити, чи відповідає цей договір частині другій статті 37-1 ЗК України. Суд апеляційної інстанції вказав, що таку вартість не можна визнати об`єктивною станом на момент укладення договору міни. При цьому звертає увагу на те, що обмінювані земельні ділянки не є рівнозначними за своїми розмірами. Земельна ділянка, яка належить на праві власності позивачам, має площу 3,7459 га, її вартість за договором міни становить 55 925,25 грн. Натомість земельна ділянка відповідача має площу 3,2331 га, а це на понад 0,5000 га менше земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що не можна визнати не суттєвим фактом, а її вартість за договором міни становить 53 035,89 грн. При цьому різниця вартості земельних ділянок становить лише 2 889,36 грн, що очевидно не відповідає дійсній оцінці вартості земельної ділянки, яка відчужена на користь відповідача. Хоча за зазначеними розмірами вартості обмінюваних земельних ділянок різниця складає не більше 6 %, однак вона не може братися до уваги через невизначення такої вартості шляхом проведення нормативної грошової їх оцінки. Ціна продажу (відчуження ) виділених в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку;
		в договорі міни не зазначено, де знаходяться земельні ділянки, чи знаходяться вони на межі цього масиву чи іншого, що є порушенням вимог статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»;
		з 2012 року мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення неодноразово продовжувався шляхом внесення відповідних змін до ЗК України; 
		оскільки спірний договір міни земельних ділянок укладений в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», ЗК України, ЦК України, суди вважали, що є підстави для визнання його недійсним та задоволення позовних вимог.
		Суд апеляційної інстанції вказав, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Арго-Єталон», співзасновником якого, як стверджують позивачі і не спростовано у встановленому порядку, є відповідач ОСОБА_3 , у 2019-2020 роках мав місце судовий спір з приводу усунення позивачам перешкод у користуванні належною їм на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 0524580800:01:004:0196, площею 3,7459 га. Проте у пункті 1.8 оспорюваного договору міни земельних ділянок від 11 лютого 2020 року міститься неправдива інформація щодо відсутності судових спорів на момент укладення договору міни відносно обмінюваних земельних ділянок. Ця обставина свідчить про недотримання нотаріусом на час посвідчення договору міни порядку вчинення нотаріальних дій на виконання правил нотаріального діловодства.
		Також суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач ОСОБА_3 є засновником ТОВ «Агро-Еталон», тому поза обґрунтуванням апеляційної скарги залишене питання відсутності зв`язку, причетності обміняної земельної ділянки позивачів, на яку набула право власності ОСОБА_3 , до загального обсягу земель, які перебувають у власності ТОВ «Агро-Еталон», а також площі цих земель.
		Доводи апеляційної скарги про тривалий час провадження у справі, що є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки матеріалами справи встановлено, що безпідставне затягування розгляду справи саме судом не мало місця, а частиною другою статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Додатковим рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рахунок відшкодування судових витрат сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн в рівних частках, тобто по 420,40 грн.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У травні 2023 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , в якій просить рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме:
		            суди залишили поза увагою, що відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-ІV «Про оцінку земель» зі змінами та доповненнями, дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а стаття 37-1 ЗК України чітко, недвозначно передбачає, що для того щоб укласти договір міни земельними ділянками сільськогосподарського призначення потрібно щоб обидві земельні ділянки мали однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становила не більш як 10 відсотків;
		            відповідно до пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, дозволено, як виняток, обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Сторони оспорюваного договору обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», який регулює обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками. Таким чином, суди помилково в основу своїх рішень поклали лише факт, що обміняними можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», про що зазначено у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-464цс16, викладеному у постанові від 12 жовтня 2016 року та право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати у період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власником державних актів на і право власності на землю;
		суди залишили поза увагою, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 145/900/20, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 145/900/20, задоволено заяву ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року, зупинено дію рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
		У червні 2023 року матеріали цивільної справи № 145/900/20 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 23 травня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що 11 лютого 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, від імені якої діє ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої державним нотаріусом Капелькою Н. М., шостої Київської державної нотаріальної контори від 05 лютого 2020 року, укладений договір міни земельних ділянок, відповідно до якого позивачі поміняли належну їм на праві власності земельну ділянку площею 3,7459 га, з кадастровим номером 0524580800:01:004:0196, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Василівської сільської ради Вінницької області, на належну відповідачці земельну ділянку площею 3,2331 га, кадастровий номер 0524580800:01:005:0029, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Василівської сільської ради Вінницької області.
		Договір міни земельних ділянок посвідчений приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л. С., зареєстрований у реєстрі за № 280. 
		Позиція Верховного Суду
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження                   № 61-2417сво19)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
		Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни (пункт «а» частина перша статті 81 ЗК України).
		Власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками. Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків (частина друга статті 37-1 ЗК України).
		Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі зазначено, що:
		«Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» і відступає від цього висновку...
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновок Верховного Суду України стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» стосувався припису підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України слова «обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону» були замінені словами «обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків».
		У справі, що переглядається:
		у червні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, вказавши, що оспорюваний договір міни укладений з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та статті 14 Закону № 899-IV; 
		при задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що обміняними можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», про що зазначено у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-464цс16, викладеному у постанові від 12 жовтня 2016 року;
		натомість, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою «пай на пай»;
		разом з тим, відповідно до договору міни земельних ділянок від 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поміняли належну їм на праві власності земельну ділянку площею 3,7459 га, з кадастровим номером 0524580800:01:004:0196, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Василівської сільської ради Вінницької області, на належну ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,2331 га, кадастровий номер 0524580800:01:005:0029, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Василівської сільської ради Вінницької області;
		тобто, за оспорюваним договором міни сторони обмінялися сформованими земельним ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не обґрунтували, яким чином порушені їх права внаслідок укладення договору міни, за умови, що спірні земельні ділянки, якими обмінялися сторони, є сформованими. Отже, позивачі не довели належними та допустимими доказами порушення їх прав.
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що стаття 37-1 ЗК України чітко, недвозначно передбачає, що для того щоб укласти договір міни земельними ділянками сільськогосподарського призначення потрібно щоб обидві земельні ділянки мали однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становила не більш як 10 відсотків, колегія суддів відхиляє, оскільки абзац другий частини другої статті 37-1 ЗК України стосується земельних ділянок державної або комунальної власності. 
		З урахуванням викладеного, у задоволенні позову слід відмовити, оскаржені судові рішення скасувати.
		Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду та висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21), Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
		Щодо судового збору
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		При подачі апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 1 261,20 грн, при подачі касаційної скарги 1 681,60 грн.
		Оскільки касаційну скаргу задоволено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір по 1 471,40 грн з кожного.
		Щодо зупинення дії рішення
		Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року зупинено дію рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
		Оскільки рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року скасоване, підстави для поновлення його дії відсутні.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити.
		Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року, додаткове рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року скасувати.
		У задоволенні позову  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок відмовити.
		Стягнути ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір по 1 471,40 гривень з кожного.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року, додаткове рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                             В. І. Крат
		Судді:                                                                                       Д. А. Гудима
		                                                                                                                    І. О. Дундар
		                                                                                                Є. В. Краснощоков
		                                                                                                М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...