Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/22254/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2023.
Дата набрання законної сили: 20.12.2023
Номер судового провадження: 51-3248км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017010000000196

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 грудня 2023 року
		м. Київ
		справа №  759/22254/19
		провадження № 51-3248 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                                       ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                            ОСОБА_5 ,
		захисника                                                                            ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 9 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017010000000196 від 17 листопада 2017 року, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сімферополь АР Крим, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону від 08 квітня 2014 року №  1183-VII) і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього належного йому майна.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
		Згідно з вироком, суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_7 , знаходячись у сесійній залі Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса,  18, м. Сімферополь, 06 березня 2014 року, взяв участь у засіданні Верховної Ради АР Крим та проголосував за незаконне рішення, а саме за постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума». 
		Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 17 березня 2014 року, знаходячись у  сесійній залі Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м.  Сімферополь, взяв участь у засіданні Верховної Ради АР Крим та проголосував за прийняття постанови № 1745-6/14 «О  независимости Крыма», згідно з якою створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым», а  також постанову від 17 березня 2014 року № 1748-6/14 «О  правопреемстве Республики Крым», у  пункті 1 якої вказано, що з моменту проголошення Республіки Крим як незалежної суверенної держави вищим органом влади Республіки Крим є «Государственный Совет Республики Крым». 
		Зазначеними діями ОСОБА_7 вчинив діяння, направлені на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості України, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Результатом прийняття депутатами Верховної Ради АР Крим за безпосередньої участі ОСОБА_7 зазначених рішень стало входження території АР Крим до складу РФ.
		Крім того, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на проведення підривної діяльності проти України, 11 квітня 2014 року, точний час досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_7 , знаходячись у сесійній залі Верховної Ради АР Крим за вищевказаною адресою взяв участь у позачерговому засіданні незаконно створеного органу «Государственный Совет Республики Крым», чим забезпечив його функціонування та проголосував за прийняття незаконного рішення - так звану «Конституцию Республики Крым», відповідно до якої «Республика Крым является демократическим правовым государством в составе Российской Федерации, а  территория Республики Крым является единой и  неделимой и составляет неотъемлемую часть территории Российской Федерации».
		Створення та діяльність на території України представницького органу іноземної держави, у якому працював ОСОБА_7 , призвели до зміни меж території України, втрати адміністративно-територіальної одиниці України, посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим, забезпечили належне функціонування незаконно створених органів влади та правоохоронних органів.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 09 березня 2023 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
		На обґрунтування касаційної скарги захисник зазначає, що:
		·                    у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, не доведено фактів вчинення ОСОБА_7 вказаного злочину, оскільки законодавство України не містить чіткого визначення терміна «підривна діяльність»;
		·                    не доведена добровільна та безпосередня участь ОСОБА_7 під час голосування;
		·                     ОСОБА_7 є депутатом, згідно з Конституцією АРК зобов`язаний брати учать у роботі ВР АРК, а тому притягнення депутата за його волевиявлення суперечить принципам кримінального закону;
		·                    протоколи огляду інтернет видань без встановлення зображення на них ОСОБА_7 є неналежним доказом. При цьому проведена в рамках кримінального провадження експертиза підтверджує неможливість такої ідентифікації особи; 
		·                    свідки сторони обвинувачення, які надавали показання під час досудового слідства, не були безпосередньо допитані в судовому засіданні;
		·                     ОСОБА_7 не проінформований про кримінальне провадження щодо нього, тому обмежений в реалізації своїх прав, чим порушено його право на вільний вибір захисника;
		·                    положення кримінального процесуального закону стосовно можливості заочного судового розгляду щодо осіб, які знаходяться на території РФ, без оголошення у міжнародний розшук, не узгоджуються зі ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України» та з §1 ст. 1 Протоколу № 12 до Європейської конвенції та практики Європейського суду з прав людини.
		Заперечення на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходили. 
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою та  просила залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Розглянувши це кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
		Висновки судів у частині призначеного ОСОБА_7 покарання в касаційному порядку сторонами кримінального провадження не оспорюються.
		Щодо доводів касаційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України, та недоведеність вчинення ним вказаного кримінального правопорушення
		Так, стаття 111 КК України передбачає покарання за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Разом з тим, захисник, обґрунтовуючи доводи в цій частині, посилається на те, що законодавство України не містить чіткого визначення терміна «підривна діяльність», то Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що цей термін давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається в науковій доктрині.
		Зокрема, термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від  21 грудня 1965  року № 2131 (ХХ) та інших. Ці міжнародні акти зазначені в рішенні суду першої інстанції, а їх системний аналіз дозволяє недвозначно зрозуміти сутність указаного поняття.
		У контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
		Беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини кримінального провадження, Верховний Суд робить висновок, що застосування ст. 111 КК України в цьому випадку було передбачуваним і не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Крім того, вчинення будь-яких діянь, які охоплюються ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.
		Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у  проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи  дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і  допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
		Так, як убачається з матеріалів провадження, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, суди обґрунтували такими доказами:
		- протоколи оглядів відеозаписів від 13 та 22 липня 2016 року з додатками у вигляді зображень, зроблених за допомогою функції скріншоту, з приводу подій, які відбувалися у Верховній Раді АР Крим 27 лютого, 06 та 17 березня, 11 квітня 2014  року і які стосувалися прийняття незаконних рішень про приєднання Криму до РФ та проведення кримського референдуму, про незалежність Криму та створення нелегітимного державного утворення - Республіки Крим, про правонаступництво Республіки Крим, вищим органом влади якої передбачено Державну Раду Республіки Крим, Конституції Республіки Крим, а також протоколи оглядів офіційних веб-сайтів Державної Ради Республіки Крим і Міністерства освіти, науки та молоді Республіки Крим від 31 жовтня 2019 року з додатками у вигляді роздрукованих рішень та конституції;
		- протокол огляду диску з відеозаписами від 11 грудня 2017 року з додатками у  вигляді зображень, зроблених за допомогою функції скріншоту, відповідно до яких з відеосюжетів, які стосуються незаконного прийняття Конституції Республіки Крим та проведення референдуму на півострові, вбачаються зображення особи, ззовні схожої на депутата Верховної Ради АР Крим ОСОБА_7 ;
		- повідомлення Департаменту захисту національної державної СБ України від  11  січня 2018 року № 5/3/4-466, згідно з яким ОСОБА_7 з 19 вересня 2014 року є депутатом Державної Ради Республіки Крим І скликання, з грудня 2016 року обіймає посаду директора Академії будівництва і архітектури Кримського федерального університету ім. В. І. Вернадського.
		Також судом першої інстанції прийнято до уваги загальновідомі факти.
		Так, 06 березня 2014 року у приміщенні Верховної Ради АР Крим, у порушення ч. 3 ст.  2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України, п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 6, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум», депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 щодо проведення загальнокримського референдуму з визначенням 16 березня 2014 року датою такого волевиявлення, на яке одним з питань виносилося, зокрема, питання про входження АР Крим до складу РФ на правах суб`єкта.
		11 березня 2014 року, у порушення вищезазначених вимог законодавства України, у  приміщенні Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м.  Сімферополь, проведено засідання Верховної Ради АР Крим, на якому прийнято незаконну постанову № 1727-6/14 щодо декларації незалежності АР Крим та міста Севастополь, якою передбачені умови входження вказаних територій у склад РФ.
		Відповідно до вищезазначених незаконних постанов 16 березня 2014 року проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу РФ на правах суб`єкта федерації.
		Крім того, у приміщенні Верховної Ради АР Крим за адресою: вул. Карла Маркса, 18, м. Сімферополь, 17 березня 2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим, повноваження якої припинено постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII, прийнято постанову № 1745-6/14 щодо незалежності республіки Крим, тобто створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
		В цей же день депутатами Верховної Ради АР Крим з метою створення незаконно створеного органу прийнято постанову № 1748-6/14 від 17 березня 2014 року щодо правонаступництва Республіки Крим, яким, зокрема, визначені вищі органи влади як незалежної держави. 
		У подальшому, 18 березня 2014 року між РФ та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крим» підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу РФ.
		Варто зауважити, що судами враховано також і те, що 11 квітня 2014 року в приміщенні Верховної Ради АР Крим за адресою: вул.  Карла Маркса, 18, м.  Сімферополь відбулось позачергове засідання незаконно створеного парламенту, на якому 88 колишніми депутатами Верховної Ради АР Крим одноголосно прийнято конституцію, яка передбачає «Республіку Крим як  демократичну, правову країну у складі Російської Федерації».
		Разом з тим, Указом Президента України від 07 березня 2014 року № 261/2014 дія постанови Верховної Ради АР Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від  06  березня 2014 року зупинена, а рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія постанови Верховної Ради АР Крим від 11 березня 2014 року, якою прийнята «Декларація» та проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим» зупинена, а  рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		ОСОБА_7 є громадянином України та на час дій, які ставляться йому у провину, був депутатом Верховної Ради АР Крим.
		Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.  111  КК України.
		Так, проаналізувавши досліджені докази, місцевий суд дійшов висновків, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України, депутатом Верховної Ради АР Крим VI скликання, нехтуючи вимогами Конституції і законів України, достовірно знаючи про те, що територія АР Крим є невід`ємною частиною України, взяв участь у засіданнях Верховної Ради АР Крим та проголосував за прийняття незаконних постанов № 1702-6/14 щодо проведення загальнокримського референдуму, № 1745-6/14 щодо незалежності Криму, № 1748-6/14 щодо правонаступництва Республіки Крим, взяв участь у позачерговому засіданні незаконно створеного парламенту, чим забезпечив його функціонування та проголосував за прийняття незаконного рішення так звану «Конституцію Республіки Крим».
		За висновком суду першої інстанції, ОСОБА_7 діяв з метою надання допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості України.
		Таким чином, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111 КК України (в  редакції до Закону № 1183-VII від 08 квітня 2014 року), оскільки ОСОБА_7 , будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України у виді надання іноземній державі (РФ) та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Погоджуючись з такими висновками, апеляційний суд слушно зауважив, що доводи захисника стосовно недоведеності присутності обвинуваченого в сесійній залі Верховної Ради АР Крим та його участі в голосуванні за означені незаконні рішення спростовуються сукупністю взаємоузгоджених між собою за хронологією та характером подій доказів, якими зафіксовано, що незаконні постанови Верховної Ради АР Крим в складі депутатів VI скликання про незалежність Криму та створення нелегітимного державного утворення - Республіки Крим, а в подальшому незаконна Конституція Республіки Крим ухвалена незаконним органом цього державного утворення - Державною Радою Республіки Крим, що також діяла в складі депутатів Верховної Ради АР Крим VI скликання (відповідно до п. 1 постанови № 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим»), були прийняті депутатами одностайно; що під час одноголосного прийняття незаконних рішень стосовно загальнокримського референдуму та Конституції Республіки Крим в сесійній залі вбачається зображення особи, ззовні схожої на депутата ОСОБА_7 , який з  вересня 2014 року продовжує працювати депутатом незаконно створеного вищого органу влади нелегітимного державного утворення - Державної Ради Республіки Крим І скликання. Крім того, в ході досудового розслідування було отримано копію паспорта громадянина України ОСОБА_7 з його фотозображенням, що надало слідству змогу ідентифікувати його особу.
		Не залишися поза увагою апеляційного суду й доводи захисника щодо неможливості притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за його волевиявлення як депутата та участь у роботі ВР АР Крим. Так, відхиляючи вказані доводи захисника, апеляційний суд зазначив, що депутат зобов`язаний брати участь у роботі Верховної Ради АР Крим, але при цьому депутат зобов`язаний і  дотримуватися Конституції України, Конституції АР Крим, законів України і  нормативно-правових актів Верховної Ради АР Крим. Прийняті Верховною Радою АР Крим нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України (ч. 2 ст.  135 Конституції України, ст. 28 Конституції АР Крим). Питання про зміну території України може бути предметом всеукраїнського референдуму згідно зі ст.  73  Конституції України, п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про всеукраїнський референдум», а не республіканського (місцевого) референдуму.
		Водночас суди з`ясували, що депутат Верховної Ради АР Крим ОСОБА_7 прийняв участь у голосуванні за прийняття очевидно неконституційних та незаконних рішень про проведення загальнокримського референдуму, створення нелегітимного державного утворення - Республіки Крим та входження невід`ємної частини території України - АР Крим та міста Севастополя до складу РФ, тим самим надав допомогу РФ та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України.
		При цьому, як вже зазначено вище, судами встановлено, що дії ОСОБА_7 були вчинені на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України шляхом надання РФ допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, а тому доводи касаційної скарги в частині неможливості притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за його волевиявлення як депутата є неспроможними. 
		Доводи захисника, що свідки обвинувачення, які надали показання під час досудового слідства, не були допитані в судовому засіданні, є необґрунтованими з  огляду на таке.
		Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до положень ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
		За змістом п. 15 ч. 1 ст. 7, частин 1 - 3 ст. 22 КПК України кримінальне провадження, що здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і  виконання процесуальних обов`язків.
		Суд за приписами ч. 2 ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом. Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості й обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно з п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України. 
		Між тим, як вбачається з матеріалів справи, до суду клопотань від сторони обвинувачення про допит свідків не надходило, судами першої та апеляційної інстанцій показання свідків не досліджувались, цим показанням не надавалась оцінка та вказані показання свідків відповідно не було покладено в мотивування обвинувального вироку та ухвалу апеляційного суду.
		Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що місцевий та апеляційний суди оцінили всі зібрані докази відповідно до статей 23, 94 КПК України з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні державної зради, а саме в діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності України у  виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст.111КК України.
		Щодо доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_7 не проінформований про кримінальне провадження щодо нього, а тому він був обмежений в реалізації своїх прав, чим порушено його право на вільний вибір захисника
		Так, відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у  засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
		Згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України повістки про виклик підозрюваного у  разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З  моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
		За статтею 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального досудового розслідування у зв`язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу обвинуваченого для обміну як військовополоненого публікуються в  засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з  положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду, а  процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику.
		Отже, наведені вище положення закону містять вимоги щодо повідомлення осіб, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, про здійснення щодо них спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
		Як убачається з матеріалів провадження, розгляд кримінального провадження судом за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 здійснювався на підставі прийнятого рішення про спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
		Стороною обвинувачення під час досудового розслідування вжито заходів для повідомлення ОСОБА_7 про здійснюване щодо нього кримінального провадження, шляхом публікування повідомлень на офіційному сайті Генеральної прокуратури та в газеті «Урядовий кур`єр» та направлення всіх документів його захиснику. 
		Матеріалами справи підтверджується, що суди повідомляли ОСОБА_7 про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення відповідних повідомлень його захиснику, публікування оголошень у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а також на офіційних веб-сайтах Святошинського районного суду м. Києва, а потім і Київського апеляційного суду.
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні був представлений професійним адвокатом ОСОБА_6 , який ефективно здійснював захист його інтересів, зокрема шляхом подання апеляційної та касаційної скарг.
		Варто зауважити, що в ході касаційного розгляду цього кримінального провадження захисник ОСОБА_6 зазначив, що сторона захисту в розумінні саме приписів КПК України була належним чином повідомлена про досудове розслідування, а також про дату, час і місце судових засідань.
		Отже, з огляду на викладене вище, як органом досудового розслідування, так і судами попередніх інстанції були виконані вимоги КПК України щодо повідомлення ОСОБА_7 про здійснення стосовно нього спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
		Разом з тим, у справі Sanaderv. Croatia (від 12 лютого 2015 року, заява № 66408/12) Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження, яке відбувається за відсутності обвинуваченого, саме по собі не є несумісним із ст. 6 Конвенції, і ця норма буде порушена лише коли особа, засуджена заочно, згодом не може отримати від суду новий розгляд по суті обвинувачення, якщо не було однозначно встановлено, що вона відмовилася від свого права з`явитися і захищати себе або що він мав намір уникнути суду.
		Чинний КПК України містить положення, які дозволяють забезпечити такий перегляд в суді апеляційної інстанції як щодо питань права, так і фактів.
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 400 КПК України якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 цього Кодексу, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених статтею 399 цього Кодексу.
		Таким чином, засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне/касаційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження судових рішень, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_7 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущенні під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
		Разом з тим, колегія суддів касаційного суду наголошує, що у цьому кримінальному провадженні здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 , який постійно перебував на тимчасово окупованій території України - в АР Крим, без оголошення його в міжнародний розшук відповідає приписам пункту 20-1 Розділу XI «Перехідні положення» КПК та не може свідчити про порушення гарантій щодо заборони дискримінації згідно з п. 1 ст.  1  Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст.  374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та  наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засуджену визнано винуватою, та об`єктивні докази на  підтвердження встановлених судом обставин.
		Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та практику ЄСПЛ, яка вказує на необхідність належної оцінки всіх важливих аргументів сторін і наведення в судовому рішенні достатніх мотивів, суд апеляційної інстанції перевірив під час апеляційного перегляду доводи поданої апеляційної скарги, вмотивовано погодившись із рішенням суду першої інстанції. У рішенні апеляційного суду належним чином зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала цього суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК України. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, які здебільшого є  аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.
		Вищезазначене дозволяє колегії суддів касаційного суду дійти висновку, що суд апеляційної інстанції розглянув подану апеляційну скаргу з дотриманням положень ст.  405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та  вмотивованим.
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженої зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до  ст. 94 цього Кодексу.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення, і фактично зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом касаційного розгляду.
		Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 9 березня 2023 року залишити без зміни, а  касаційну скаргузахисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і  оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                             ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...