Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/8727/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2023. Зареєстровано: 22.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2023.
Дата набрання законної сили: 21.12.2023
Номер судового провадження: А/857/17818/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		21 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/8727/23 пров. № А/857/17818/23
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого судді          Шавеля Р.М.,
		суддів                              Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання звільнити з військової служби (суддя суду І інстанції: Кедик М.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 18.08.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 18.08.2023р.),-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		25.04.2023р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо його незвільнення його з військової служби за абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину віком до 18 років; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 підготувати необхідні документи і прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що він самостійно виховує дитину віком до 18 років; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 за абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину віком до 18 років (а.с.1-3, 20-22).
		 
		Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.27 і на звороті).
		 
		Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.47-48).
		 
		Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.52-55).
		Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що факт самостійного виховання військовослужбовцем дитини до 18 років є законною підставою для звільнення з військової служби. На підтвердження вказаного факту позивач надав відповідні докази.
		Під час вирішення спору суд помилково покликався на норми Сімейного кодексу /СК/ України, безпідставно вийшов за межі розглядуваного позову і зробив висновки про те, що матір дитини ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав. При цьому, суд ототожнив поняття утримання та виховання дитини, що мають різне значення для звільнення військовослужбовця з військової служби.
		 
		01.12.2023р. апелянт подав до апеляційного суду додаткові пояснення по справі, згідно яких суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Зокрема, суд не з`ясував значення цієї справи для сторін, не врахував думку позивача стосовно розгляду справи в порядку спрощеного провадження без його участі (а.с.76-77).
		 
		Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
		 
		Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
		 
		Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_3 , починаючи з 25.02.2022р., по теперішній час.
		Зокрема, згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) № 4 від 25.02.2022р. відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р., витягу з мобілізаційної Директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № М-2/т від 23.02.2022р. майор ОСОБА_1 зарахований до списку особового складу частини, на всі види забезпечення та призначений командиром стрілецької роти. Справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків, починаючи з 25.02.2022р. (а.с.4).
		Позивач є батьком неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).
		Згідно рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської обл. від 15.10.2019р. у справі № 452/2292/19 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 30.04.2015р. у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Самбору реєстраційної служби Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській обл. за актовим записом № 85 (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_5 ) (а.с.9 і на звороті).
		10.11.2022р. позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби у запас за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, оскільки він самостійно виховує дитину віком до 18 років. До вказаного рапорту долучив висновок органу опіки і піклування № У-1735/2-17 від 27.10.2022р., рішення виконавчого комітету № 186 від 03.11.2022р., свідоцтво про народження дитини, витяг про розірвання шлюбу, рішення суду від 26.02.2019р. в справі № 452/2292/19, рішення виконавчого комітету № У-277/2-17 від 22.07.2022р. (а.с.5).
		Листом № 1454/773 від 21.12.2022р. Військова частина НОМЕР_2 повідомила командира Військової частини НОМЕР_1 про те, що клопотання № 1480/1/2058дск/ОКП від 15.12.2022р. щодо звільнення з військової служби в запас військовослужбовців не реалізовано у зв`язку з тим, що представлені документи не погоджені юридичною службою регіонального управління стосовно майора ОСОБА_1 - визначення місця проживання дитини з батьком не є позбавленням права на участь у вихованні дитини матір`ю (ст.157 СК України) (а.с.7).
		Із аналогічним рапортом позивач звертався до командування відповідачів 06.02.2023р., однак результати його розгляду в матеріалах справи є відсутніми.
		 
		Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину віком до 18 років, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
		 
		          Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що в силу приписів абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» предметом доказування в цій справі є доведеність факту самостійного виховання позивачем, який проходить військову службу під час дії воєнного стану, дитини віком до 18 років.
		Водночас, проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, тому розірвання шлюбу між батьками, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для звільнення особи з військової служби.
		 
		Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.
		 
		Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 оскаржує відмову відповідачів щодо звільнення його з військової служби через самостійне виховання дитини, яка не досягла 18 років.
		 
		Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		 
		Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.
		На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
		 
		Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Зокрема, відповідно до абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
		 
		Під час судового розгляду з`ясовано, що позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 ; від шлюбу в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		На теперішній час шлюб між подружжям є розірваний; орган опіки та піклування визначив місце проживання сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (а.с.10). Водночас, позивач надав докази притягнення в 2019 році матері дитини ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.184 КУпАП (невиконання батьками обов`язків щодо виховання дітей) (а.с.8 і на звороті).
		З огляду на викладене, позивач вважає, що він належить до категорії військовослужбовців, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
		 
		Водночас, чинне законодавство не розкриває таке поняття як «самостійне виховання дітей одним з батьків».
		Однак, аналіз норм СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Порядку надання відпустки при народженні дитини, затв. постановою КМ України № 693 від 07.07.2021р., дозволяють висвітлити окремі аспекти такого терміну.
		Зокрема, частиною 3 ст.11 Закону України № 2402-ІІІ від 26.04.2001р. «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
		Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (чч.1 і 2 ст.15 вказаного Закону).
		Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
		Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Згідно з ч.ч.1 - 3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.
		Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
		Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Порядок надання відпустки при народженні дитини, затв. постановою КМ України № 693 від 07.07.2021р., містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько».
		Зокрема, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком;
		одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
		 
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, документами, які підтверджують факт самостійного виховання батьком дитини (дітей) віком до 18 років є свідоцтво про народження дитини (дітей) та один з нижченаведених документів:
		свідоцтво про смерть матері;
		рішення суду про позбавлення матері батьківських прав;
		рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав;
		рішення суду про визнання матері безвісти зниклою;
		рішення суду про оголошення матері померлою.
		Вказані документи об`єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		 
		Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги ту обставину, що мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, тому є відсутніми підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину.
		 
		Враховуючи, що розірвання шлюбу між батьками, визначення місця проживання дітей з одним із батьків, як в даному випадку - із батьком, не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дитини.
		Окрім цього, в розглядуваному випадку є відсутніми фактичні відомості про те, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків або позбавлена батьківських прав, що б свідчило про самостійне виховання позивачем дітей віком до 18 років.
		 
		Безпідставним слід вважати покликання позивача посилання позивача на постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської обл. від 26.02.2019р. у справі № 452/491/19 про визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, оскільки вказаним рішенням суду вона не позбавлена батьківських прав (а.с.8).
		Окрім цього, зазначене судове рішення винесене 26.02.2019р. (тобто, в період перебування у шлюбі з позивачем); також ця постанова не подана позивачем разом із рапортом про звільнення, відповідно, не оцінювалась відповідачем.
		 
		Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, тому розірвання шлюбу між батьками, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для звільнення особи з військової служби відповідно до абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		 
		Щодо здійснення судом першої інстанції розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд зазначає наступне.
		Частинами 2, 3 ст.12 КАС України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
		Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
		У свою чергу, нормою п.1 ч.6 ст.12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
		Перелік справ, що підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження передбачений ч.4 ст.12 КАС України, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
		Із змісту положення ч.2 ст.12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
		Отже, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо обрання форми судочинства для розгляду цієї справи, не був обмежений приписами ч.4 ст.12 КАС України, з огляду на що обґрунтовано прийняв рішення проводити розгляд справи за правилами спрощеного судочинства без повідомлення сторін.
		Таким чином, з огляду на предмет позову, колегія суддів не вбачає підстав, що перешкоджають віднесенню цієї справи до справ незначної складності та неможливість її розгляду в порядку спрощеного судочинства без повідомлення сторін.
		Водночас, апелянтом ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих доводів у підтвердження необхідності розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.
		 
		          Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
		 
		Враховуючи результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати згідно вимог ст.139 КАС України розподілу не підлягають.
		 
		Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2023р. в адміністративній справі № 380/8727/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		 
		Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська   Р. Б. Хобор  Дата складання повного тексту судового рішення: 21.12.2023р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...