Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/9340/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2023.
Дата набрання законної сили: 14.12.2023
Номер судового провадження: 61-9042ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 грудня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 520/9340/17
		провадження № 61-9042св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,  
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Тетяна Михайлівна, Одеська міська рада,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М., Одеська міська рада, про визнання заповіту недійсним.
		Позов мотивований тим, що батьки сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 жовтня 1958 року.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько   ОСОБА_4 .
		Під час шлюбу батьки набули у власність домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, розташовану на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області . 
		Правовстановлюючі документи на зазначене майно оформлені на ім`я батька, водночас, в силу приписів законодавства про шлюб та сім`ю, майно належало їм на праві спільної сумісної власності.
		До 1992 року позивач разом з батьками зробила наступну реконструкцію в будинку: кухню було переобладнано у жилу кімнату; замість коридору збудовано прибудову літ. «а1», яка складалась з двох приміщень: кухні та кладової; збудовано прибудову літ. «а3», яка складалась з двох приміщень: кухні та санвузлу; збудовано прибудову літ. «а4» яка складалась з одного приміщення - тамбуру площею 2 кв. м; збудований навіс. 
		До 1992 року позивачем особисто збудовано двоповерхову прибудову літ. «А2», яка складається з п`яти приміщень: коридору, санвузлу, кухні, жилої кімнати на першому поверсі, жилої кімнати на другому поверсі та  гараж. 
		Внаслідок зазначеної реконструкції будинок було фактично поділений на три самостійні квартири: квартира № 1 у складі приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року №№ 1-1 - 1-3 загальною площею 28,6 кв. м, жилою - 12,3 кв. м, яка знаходилась у користуванні батьків; квартира № 2 у складі приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року №№ 2-1 - 2-6 загальною площею 60,2 кв. м, жилою - 46,8 кв. м, яка знаходиться у володінні та користуванні позивача; квартира № 3 у складі приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року №№ 1-1 - 1-4 загальною площею 31,4 кв. м, жилою - 18,3 кв. м, яка знаходиться у користуванні відповідача. 
		Пізніше батьками було добудовано другий поверх над будинком літ «А», з прибудовами літ. «а1», «а3», внаслідок чого площа квартири № 3 збільшилася до 99,5 кв. м, жила до 63,3 кв. м.
		У 2008 року ОСОБА_2 побудувала прибудову до будинку між прибудовами літ. «а1», «а3» із знесенням прибудови літ. «а4»; у 2010 року - прибудову до будинку між прибудовами літ. «а1», «а2» на місці навісу літ «К» та гаражу літ. «И», загальною площею 27 кв. м. За рахунок цих прибудов площа квартири № 3 збільшилася ще приблизно на 44 кв. м.
		Окрім того, відповідачем ОСОБА_2 на частині земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка знаходиться у її користуванні, у 2012, 2014, 2016 року було збудовано три окремі житлові будинки, які використовуються нею для особистих потреб.
		Будівельні роботи з реконструкції, перебудови, прибудови домоволодіння АДРЕСА_1 проводилися хоча і на наданій батькам для будівництва та обслуговування будинку земельній ділянці, проте без дозволу на проведення будівельних робіт та проєкту будівництва, що свідчить про самочинне будівництво.
		На думку позивача, реконструйований внаслідок спільних грошових та трудових затрат членів сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 будинок є об`єктом її з батьками спільної сумісної власності, а її частка у спільній власності дорівнює обсягу проведеної нею особисто реконструкції: приміщень прибудови, позначеної на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року літ. «А2».
		Після смерті матері залишилось троє спадкоємців першої черги: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен з яких постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому прийняв спадщину.
		Належна ОСОБА_1 частка у спадщині, що залишилась після смерті матері, складає 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 у складі житлового будинку та прибудов літ. «А», «а1», «а3».
		16 вересня 2004 року батько ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповідав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках належну йому земельну ділянку, площею 1,44 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області . 
		У вересні 2013 року батько викликав землевпорядника, який за допомогою технічних приладів визначив на місцевості межу розподілу земельної ділянки АДРЕСА_1 , на дві рівні частини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Всі погодились з запропонованим варіантом, заперечень ні у кого не було.
		ОСОБА_1 вказувала, що до самої смерті батько рішення щодо розподілу будинку та ділянки він не змінював. Після смерті батька позивач дізналася про наявність заповіту, виданого батьком на ім`я ОСОБА_2 на усе майно. 
		ОСОБА_1 вважала, що воля батька не була і не могла бути направлена на позбавлення її прав на спадщину, у зв`язку із чим заповіт, посвідчений 12 червня 2013 року, має бути визнаний судом недійсним. 
		Крім того, вона як непрацездатна донька ОСОБА_4 , незалежно від наявності заповіту, має право на обов`язкову частку у спадщині.
		Також позивач вважала за необхідне визначити порядок поділу спадкового майна в натурі між спадкоємцями та визначити порядок користування земельною ділянкою.
		З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила:
		визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 12 червня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М., реєстраційний номер 2360;
		визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 24/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень прибудови, позначеної на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року літ. «а2»: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м.
		визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті матері, ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на    38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень квартири № 1 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № № 1-1 -1-5; приміщення 2-5 квартири № 2 , позначеного на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року; приміщень квартири № 3 , позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року №№ 3-1 - 3-7; приміщень квартири № 4 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № № 4-1 - 4-3  та на 1/6 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області .
		визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на: 76/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень квартири № 1 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № № 1-1 - 1-5; приміщення 2-5 квартири № 2 , позначеного на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року; приміщень квартири № 3 , позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року №№ 3-1 - 3-7; приміщень квартири № 4 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року №№ 4-1 - 4-3; 1/3 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області .
		в порядку поділу спільного майна виділити ОСОБА_1 в натурі частину домоволодіння АДРЕСА_1 у складі наступних приміщень, позначених на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-5 - жилої кімнати площею 17,3 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м; 3-2 - кухні площею 10,3 кв. м; 3-3 - санвузлу площею 6 кв. м; 3-4 - жилої кімнати площею 13,1 кв. м; приміщень другого поверху на будинком літ «А», прибудовами «а1», «а3» у складі частини приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року № 3-5 - коридор площею 9,5 кв. м, 3-6 - житлова площею 45 кв. м, 3-7 - кладова площею 13,6 кв. м, розташованих над приміщеннями 2-5, 3-4;
		визначити порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до другого варіанту порядку користування земельною ділянкою, визначеного висновком № 626 додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи від 24 вересня 2020 року (додаток № 2).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М., Одеська міська рада, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, задоволено.
		Визнано недійсним заповіт від 12 червня 2013 року, складений від імені ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М., р/н 2360.
		Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 24/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень прибудови, позначеної на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року літ. «а2»: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м.
		Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті матері, ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень квартири № 1 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року  № 1-1 - 1-5; приміщення 2-5 квартири № 2 , позначеного на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року; приміщень квартири № 3 , позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року №№ 3-1 - 3-7; приміщень квартири № 4 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № 4-1 - 4- 3 та на 1/6 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області .
		Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на: 76/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень квартири № 1 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № 1-1 - 1-5; приміщення 2-5 квартири № 2 , позначеного на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року; приміщень квартири № 3 , позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року № 3-1 - 3-7; приміщень квартири № 4 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № № 4-1 - 4- 3; 1/3 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області.
		В порядку поділу спільного майна виділено ОСОБА_1 в натурі частину домоволодіння АДРЕСА_1 у складі наступних приміщень, позначених на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-5 - жилої кімнати площею 17,3 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м; 3-2 - кухні площею 10,3 кв. м; 3-3 - санвузлу площею 6 кв. м; 3-4 - жилої кімнати площею 13,1 кв. м; приміщень другого поверху на будинком літ «А», прибудовами «а1», «а3» у складі частини приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року № 3-5 - коридор площею 9,5 кв. м , 3-6 - житлова площею 45 кв. м, 3-7 - кладова площею 13,6 кв. м, розташованих над приміщеннями 2-5, 3-4.
		Визначено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до другого варіанту порядку користування земельною ділянкою, визначеного висновком № 626 додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи від 24 вересня 2020 року (додаток № 2).
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області належали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності;
		добудови, прибудови до будинку АДРЕСА_1 як такі, що будувались без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, мають ознаки самочинного будівництва;
		за наведених обставин, з урахуванням набуття ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою під забудовою, наявності позитивних висновків компетентних органів щодо можливості збереження та подальшої експлуатації реконструйованого будинку АДРЕСА_1 , фактичне використання реконструйованого будинку сторонами для власного проживання, суд вважав за можливе при вирішенні спору, визначенні складу спірного майна, визначенні часток сторін у майні та поділі цього майна виходити з наступного складу домоволодіння АДРЕСА_1 : приміщень, позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № 1-1 - 1-5; приміщень, позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року № 2-1 - 2-6; приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року № 3-1 - 3-7; приміщень, позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № 4-1 - 4- 3;
		до правовідносин щодо виникнення та подальшого здійснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку з прибудовою ОСОБА_1 двоповерхової прибудови, позначеної на технічному паспорті, складеному КП «ОМБТІ та РОН» 22 травня 2006 року, літ. «а2» у складі приміщень: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м, які виникли на початку 1980-х років та продовжувались після набрання чинності ЦК України, підлягають застосуванню наведені норми ЦК України та СК України;
		доведеними є доводи позивача про те, що вона власними силами та коштами за допомогою свого чоловіка та його родичів з дозволу своїх батьків здійснила прибудову до житлового будинку АДРЕСА_1 у складі: приміщень прибудови, позначеної на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року літ. «а2»: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м. Про це свідчать як пояснення сторін у справі, так і показання свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ;
		в ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 не заперечувала той факт, що батьки віддали ОСОБА_1 житлову кімнату, де вона мешкала разом з чоловіком та сином, до якої в подальшому було добудовано двоповерхову прибудову, якою на протязі всього часу з моменту будівництва до теперішнього часу користується ОСОБА_1 , та вказувала на те, що не заперечує, щоб зазначена частина залишалась у ОСОБА_1 . Також ОСОБА_2 не ставить питання про виселення ОСОБА_1 з займаного нею житла;
		отже, після здійснення ОСОБА_1 прибудови до будинку фактично він набув статусу об`єкта права спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Таким чином, на підставі положень статей 357, 370 ЦК України позивач ОСОБА_1 має право на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності;
		відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи № 626 від 24 вересня 2020 року, складеного судовим експертом Голевим О., приміщення №№ 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-6 у складі приміщень будинку АДРЕСА_1 , позначені у технічному паспортi будинку від 14 травня 2019 року, та приміщення, позначені на малюнку 5 у висновку № 612 від 23 січня 2020року №№ 3-1, 3-8, 4-1, 4-2, 4-3, складають частку в розмірі: 24/100 (6/25). Тобто частка ОСОБА_1 у спільному майні дорівнює 24/100 часток домоволодіння;
		суд відхилив доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо недоведеності позовних вимог в частині визнання права власності на збудовану ОСОБА_1 прибудову до будинку, з таких мотивів. З досліджених судом доказів та пояснень відповідача ОСОБА_2 вбачається, що для задоволення потреб її родини ОСОБА_2 у житлі здійснювала прибудову до будинку АДРЕСА_1 , зокрема, в глибині прибудинкової території побудувала житлові та господарські будівлі: літ. «Б» - житловий будинок, «В» - житловий будинок, «Г» - господарська будівля. Судом не встановлено надання батьками переваг жодній з дочок, отже за умови надання ОСОБА_4 у користування ОСОБА_2 та її родини частини будинку та частини земельної ділянки для особистого користування та здійснення будівництва, надання можливості здійснювати будівництво, є логічною та очевидною поведінка ОСОБА_4 щодо надання частини будинку, земельної ділянки та можливості збудувати собі житло й іншій дочці - ОСОБА_1 ;
		відповідачем ОСОБА_2 протягом судового розгляду справи не надано суду письмових доказів щодо надання згоди батьками на будівництво для потреб її сім`ї інших споруд, як житлових, так і надвірних, а саме, трьох будинків літ. «Б», «В», «Г». Стороною відповідача ОСОБА_2 надано суду договір підряду № 12-1203 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 12 березня 2012 року щодо ремонтно-будівельних робіт (поточного ремонту) по комплексному пристосуванню (будівництво, переобладнанню, переплануванню) трьох приміщень площею 64,9 кв. м, 77 кв.м, 252 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , однак, вказаний документ так само не містить інформацію, що на такі дії є письмова згода власника домоволодіння ОСОБА_4 ;
		з урахуванням того, за життя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 між сторонами не було спорів щодо порядку користування домоволодінням, права ОСОБА_1 на прибудову «а2» ніким не оспорювались, позивач після оформлення права власності на реконструйований будинок на ім`я ОСОБА_4 правомірно очікувала оформлення на неї 1/2 частки спірного будинку, до складу якої мала увійти зроблена нею прибудова «а2», про наявність заповіту, складеного ОСОБА_4 12 червня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 , вона не знала, про порушення своїх прав дізналась після смерті батька,  позивачем не було пропущено позовну давність при зверненні до суду з вимогою про визнання за нею права приватної власності на 24/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень прибудови, позначеної на технічному паспорті будинку від 22.06.2006 року літ. «а2»: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м; 
		частка ОСОБА_1 у домоволодінні АДРЕСА_1 у складі: приміщень прибудови, позначеної на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року літ. «а2»: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м. дорівнює 24/100 частин домоволодіння, отже, до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входить 38/100 (100/100 - 24/100)/2) частин домоволодіння у складі приміщень, позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № № 1-1 - 1-5; приміщення 2-5, позначеного на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року; приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року №№ 3-1 - 3-7; приміщень, позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № № 4-1 - 4- 3. Також до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входить 1/2 частка земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області ;
		оскільки за життя ОСОБА_5 не склала заповіту, то після її смерті залишилось троє спадкоємців першої черги: чоловік ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_13 , які були зареєстровані та проживали разом з ОСОБА_5 на час її смерті, а отже вони прийняли спадщину. Таким чином кожен зі спадкоємців ОСОБА_5 отримав у спадщину по 1/3 частині спадкового майна;
		тому підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку спадкування після смерті матері, ОСОБА_5 право власності на:
		38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень квартири № 1 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року  № 1-1 - 1-5; приміщення 2-5 квартири № 2 , позначеного на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року; приміщень квартири № 3 , позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червні 2006 року № 3-1 - 3-7; приміщень квартири № 4 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № 4-1 - 4- 3 та 1/6 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44  га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області .
		після смерті ОСОБА_4 , з урахуванням його частки у спільній власності на домоволодіння (38/100) та частки домоволодіння, отриманої у спадщину після смерті дружини ОСОБА_5 (38/300), залишилась спадщина у складі 38/75 часток домоволодіння АДРЕСА_1 у складі: приміщень квартири № 1 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № 1-1 - 1-5; приміщення 2-5 квартири № 2 , позначеного на технічному паспорті на домоволодіння від 22 червня 2006 року; приміщень квартири № 3 , позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року № 3-1 - 3-7; приміщень квартири № 4 , позначених на технічному паспорті на домоволодіння від 10 липня 2020 року № 4-1 - 4- 3;
		крім того, до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , з урахуванням його частки у спільній власності на земельну ділянку (1/2) та частки земельної ділянки, отриманої у спадщину після смерті дружини ОСОБА_5 (1/6), залишилась спадщина у складі 2/3 часток земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області ;
		з огляду на досліджені судом докази: пояснення сторін, показання свідків, зміст відеозаписів за участю ОСОБА_4 , фотографій ділянки, доведеними є доводи позивача про те, що складення ОСОБА_4 12 червня 2013 року заповіту на ім`я ОСОБА_2 на усе належне йому майно, не відповідало внутрішній волі ОСОБА_4 , оскільки фактично домоволодіння АДРЕСА_1 було поділене в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ще за життя ОСОБА_4 . За таких обставин, заповіт від імені ОСОБА_4 , посвідчений 12 червня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М., підлягає визнанню недійсним на підставі частини другої статті 1257 ЦК України;
		у зв`язку з визнанням недійсним заповіту, частки кожного зі спадкоємців у спадщині після смерті ОСОБА_4 є рівними, а отже є законними та підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_4 на: 76/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 та 1/3 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області ;
		відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи № 626 від 24 вересня 2020 року, приміщення № 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 3-2, 3-3, 3-4, частина приміщень 3-5, 3-6,             3-7, які розташовані над приміщеннями 2-5, 3-43 у складі приміщень будинку АДРЕСА_1 , позначених у технічному паспорті будинку від 14 травня 2019 року, та приміщень, позначених на малюнку 5 в висновку № 612 від 23 січня 2020 року № 3-1, 3- 8,4-1, 4-2, 4-3 складають частку в розмірі: 1/2. З урахуванням фактично сформованого порядку користування, в складі всього домоволодіння АДРЕСА_1 , частка приміщень № 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 3-2, 3-3, 3-4, частина приміщень 3-5, 3-6, 3-7, які розташовані над приміщеннями 2- 5, 3-4, становить: 49/100;
		з урахуванням того, що частка ОСОБА_1 в домоволодінні АДРЕСА_1 дорівнює 186/300 (24/100 (або 72/300) + 38/300 + 76/300), тобто є більшою ніж 49/50, а приміщення, які ОСОБА_1 просить виділити їй у власність, не порушують порядку користування приміщеннями, можливо виділити в натурі ОСОБА_1 частину домоволодіння АДРЕСА_1 (яка фактично була виділена їй за життя батьків): у складі наступних приміщень, позначених на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року: 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 - санвузлу площею               3,3 кв. м; 2-3 - кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 - жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-5 - жилої кімнати площею 17,3 кв. м; 2-6 - жилої кімнати площею 23,7 кв. м; 3-2 - кухні площею 10,3 кв. м; 3-3 - санвузлу площею 6 кв. м; 3-4 - жилої кімнати площею 13,1 кв. м; приміщень другого поверху на будинком літ «А», прибудовами «а1», «а3» у складі частини приміщень, позначених на технічному паспорті домоволодіння від 22 червня 2006 року № 3-5 - коридор площею 9,5 кв. м , 3-6 - житлова площею 45 кв. м, 3-7 - кладова площею 13,6 кв. м, розташованих над приміщеннями 2-5, 3-4;
		відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи № 626 від 24 вересня 2020 року на розгляд суду експертом було запропоновано два варіанти користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 , яке можливо встановити між двома співвласниками, пропорційно до їхніх часток у домоволодінні, що визначені у відповіді на питання № 3б;
		при першому варіанті порядку користування в особисте користування ОСОБА_14 пропонується виділити земельну ділянку площею 344 кв. м, що становить частку 49/100 від загальної площі земельної ділянки; в особисте користування ОСОБА_2 пропонується виділити земельну ділянку площею 358 кв. м, що становить частку 51/100 від загальної площі земельної ділянки. Графічно перший варіант порядку користування земельною ділянкою відображений на плані додатку № 1;
		другий варіант порядку користування пропонується з відступом від ідеальних часток співвласників, але який максимально наближений до фактично сформованого порядку користування з урахуванням варіанту виділу частини домоволодіння ОСОБА_1 , розглянутому при вирішенні питання № 3б. При цьому варіанті порядку користування в особисте користування ОСОБА_1 виділяється земельна ділянка площею 316 кв. м, що менше ідеальної частки 49/100 на 28 кв. м; в особисте користування ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка площею 386 кв. м, що більше від ідеальної частки 51/100 на 28 кв. м. Графічно другий варіант порядку користування земельною ділянкою відображений на плані додатку № 2;
		оскільки відповідно до позовних вимог в редакції уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просила визначити порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до другого варіанту порядку користування земельною ділянкою, визначеного висновком № 626 додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи від 24 вересня 2020 року (додаток № 2), приймаючи до уваги, що при цьому варіанті буде збережено порядок користування земельної ділянки що склався між сторонами, слід цю вимогу задовольнити.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року скасовано.
		Ухвалено нове судове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М., Одеська міська рада, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		допитані свідки повідомили про відомі їм обставини життя родини ОСОБА_2 , однак, жоден зі свідків не підтвердив відсутність волевиявлення ОСОБА_4 щодо розпорядження належним йому майном на користь відповідача ОСОБА_2 , також жоден зі свідків не підтвердив доводи позовної заяви ОСОБА_1 про те, що відповідач шляхом омани вмовила батька підписати у нотаріуса заповіт під виглядом оформлення довіреності на розпорядження майном. Жоден зі свідків (окрім онука спадкодавця ОСОБА_6 , який також є сином позивача ОСОБА_1 , та, відповідно, може бути особою, зацікавленою у певному розгляду справи) не відносився до кола близьких друзів та родичів ОСОБА_4 , у зв`язку із чим логічним буде висновок про те, що спадкодавець навряд чи обговорював питання щодо розпорядження на випадок своєї смерті спірними будинком та земельною ділянкою зі сторонніми особами;
		з наданих позивачем відеозаписів розмов ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_4 у березні 2016 року не вбачається надання ОСОБА_4 однозначної вказівки щодо розпорядження належною йому спадщиною та спірним майном;
		при посиланні на те, що у ОСОБА_4 була катаракта на обидва віка, він нічого не бачив та не міг читати, ОСОБА_1 вимог про визнання заповіту недійсним за статтею 225 ЦК України не заявила, а також не заявляла про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи. Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що станом на 12 червня 2013 року (момент вчинення оспорюваного заповіту) ОСОБА_4 був неспроможним розуміти значення своїх дій та керувати ними, також позивач не навела жодного іншого доказу про тимчасову недієздатність її батька в момент вчинення правочину;
		оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, особу заповідача встановлено за паспортом із зазначенням у заповіті реєстраційного номеру облікової картки платника податків, заповіт підписаний особисто заповідачем, зазначено місце складення заповіту, вказано дату й місце його посвідчення, заповіт посвідчений уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала його дійсну волю щодо розпорядження майном, а позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено, що при посвідченні вказаного заповіту у її батька ОСОБА_4 було відсутнє волевиявлення на вчинення оспорюваного правочину. З урахуванням наведеного, встановивши, що ОСОБА_4 виявив свою волю щодо розпорядження належним йому майном на випадок смерті, відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним;
		відповідно, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про визнання права власності, визначення порядку поділу спадкового майна в натурі між спадкоємцями та визначення порядку користування земельною ділянкою.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У травні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що: 
		оскільки заповіт є одностороннім правочином, а стаття 229 ЦК України не містить обмежень щодо застосування її положень до односторонніх правочинів, з огляду на те, що передбачені статтею 229 ЦК України підстави недійсності правочинів пов`язані з невідповідністю волі, з урахуванням того, що підставою недійсності заповіту є будь-які без обмежень випадки невідповідності заповіту волі заповідача, застосуванню в даному випадку при вирішенні питання про визнання недійсним оспорюваного заповіту підлягали у сукупності положення статей 203, 215, 229, 1257 ЦК України;
		судова практика містить достатньо правових висновків з приводу застосування положень статті 229 ЦК України до двосторонніх правочинів, в основному до договорів дарування та купівлі-продажу, проте не містить висновків щодо застосування положень статті 229 разом із статтею 1257 ЦК України для випадків визнання недійсним заповіту, що вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах;
		суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 636/1001/18-ц, від 05 серпня 2019 року у справі № 265/7791/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 520/1854/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 544/555/17, від 06 травня 2020 року у справі № 758/384/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц, від 25 січня 2021 року у справі № 759/15348/14-ц та у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15, від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15, від 16 березня 2016 року № 6-93цс16;
		надані позивачем докази свідчать про наявність в діях ОСОБА_4 на момент оформлення оспорюваного заповіту помилки в правовій природі та юридичних наслідках вчинюваного правочину.  На думку позивача, ОСОБА_4 вважав, що видає ОСОБА_2 довіреність для оформлення документів щодо приватизації земельної ділянки під будинком та оформлення реконструкції будинку та мав намір після оформлення документів передати кожній з сторін у спорі у власність по 1/2 частині домоволодіння відповідно до проведеного ним поділу будинку та земельної ділянки;
		апеляційний суд належним чином не дослідив докази;
		суд апеляційної інстанції фактично ухилився від розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на частку в спадщині, що залишилась після смерті матері ОСОБА_5 , про визнання за нею права на частку в спадщині, що залишилась після смерті батька ОСОБА_4 , про визначення частки ОСОБА_1 у спільному майні з батьками на проведену за її особисті гроші та за рахунок особистих трудових зусиль прибудову житлового будинку, про поділ спадкового майна в натурі між сторонами та визначення порядку користування земельною ділянкою;
		в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 право власності на 24/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 судом не застосовано роз`яснення, що містяться в листі Міністерства юстиції від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1 «Щодо державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майно, збудовані до 5 серпня 1992 року», положення пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, норми статті  17 Закону України «Про власність», статті 368 ЦК України, статті 175 СК України;
		в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 права власності на частку у спірному майні судом не застосовано норми статей 22, 24 КпШС УРСР, статті 71 Закону України «Про нотаріат», статті 370 ЦК України, внаслідок чого суд фактично позбавив ОСОБА_5 , дружину ОСОБА_4 , яка померла раніше чоловіка, статусу співвласника спільного майна подружжя, і, як наслідок, позбавив ОСОБА_1 права на спадщину;
		в частині вимог про поділ спадкового майна в натурі судом було порушено вимоги статей 1268, 1278, 1296 ЦК України, відповідно до яких незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі, відсутність свідоцтва про право па спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину;
		незалежно від наслідків розгляду вимог про визнання недійсним заповіту, мінімальний розмір частки ОСОБА_1 у спірному майні обмежується належною їй часткою після смерті матері ОСОБА_5 та обов`язковою часткою у спадщині після смерті батька ОСОБА_4 . За наведених підстав, апеляційний суд мав в будь-якому випадку вирішити питання про виділ ОСОБА_1 у власність частки у спадщині та визначити порядок користування земельною ділянкою. Відсутність у сторін зареєстрованого на підставі свідоцтв про право на спадщину права не має для вирішення зазначеної вимоги будь-якого значення;
		можливість поділу між сторонами будинку АДРЕСА_1 та визначення порядку користування земельною ділянкою за вказаною адресою обґрунтовувалась позивачем наявними в матеріалах справи висновком № 612 судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи від 23 січня 2020 року та висновком № 626 додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної  експертизи, складеними судовим експертом ТОВ ОФ «Інюг-Експертиза» Голєвим О. А. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/9340/17, витребувано справу з суду першої інстанції.
		У серпні 2023 року справа № 520/9340/17 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року справу № 520/9340/17 призначено до судового розгляду. 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2023 року про відкриття касаційного провадження зазначено, що Касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 636/1001/18-ц, від 05 серпня 2019 року у справі № 265/7791/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 520/1854/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 544/555/17, від 06 травня 2020 року у справі № 758/384/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц, від 25 січня 2021 року у справі № 759/15348/14-ц та у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15, від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15, від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		Фактичні обставини 
		Суди встановили, що батьки сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 31 жовтня 1958 року перебували в зареєстрованому шлюбі. 
		ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її батьками  є ОСОБА_4 та   ОСОБА_5 . У зв`язку із укладенням у 1979 році шлюбу із ОСОБА_7 , ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 », а в подальшому, після реєстрації розірвання шлюбу із ОСОБА_7 24 вересня 2013 року та укладенням шлюбу з ОСОБА_18 , ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
		ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 . Її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Під час шлюбу з ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4  на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 09 січня 1969 року, виданого на підставі рішення виконкому Київської райради № 731 від 08 грудня 1968 року, було оформлено право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 у складі одного житлового будинку
		Також на підставі державного акту на право приватної власності на землю               серії ІІІ-ОД № 010303, виданого Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 04 вересня 1998 року, на ім`я ОСОБА_4 оформлена земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області .
		Згідно з планом садибної ділянки АДРЕСА_1 , складеного 14 березня 1968 року, розташований на зазначеній ділянці будинок складався з двох житлових кімнат площею 13,1 кв. м, 17,1 кв. м, кухні площею 11,5 кв. м, коридору площею 3,9 кв. м та надвірних споруд.
		22 квітня 2004 року ОСОБА_4 видав на ім`я ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Андрющенко Л. Л., р/н 1159, якою уповноважив ОСОБА_1 , що проживала у АДРЕСА_1 , вести його судові справи в усіх судах загальної юрисдикції з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, з правом пред`явлення позову та ін.
		16 вересня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Куркан Н. Ф. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , р/н 6703, відповідно до якого він заповідав належну йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 010303, виданого Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області 04 вересня 1998 року, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,44 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 1 ділянка НОМЕР_1, Овідіопольського району Одеської області , в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		27 лютого 2008 року ОСОБА_4 видав на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Селезньовою Г. М., р/н 445, з правом приватизувати на його ім`я майно, одержувати належне йому майно та гроші тощо.
		Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 , складеного 22 червня 2006 року КП «ОМБТІ та РОН», станом на момент інвентаризації домоволодіння складалось з: 1-1 - кухні площею 9,8 кв. м, 1-2 - кладової площею 6,5 кв. м, 1-3 жилої кімнати площею 12,3 кв. м; 2-1 - коридору площею 3,9 кв. м, 2-2 санвузлу площею 3,3 кв. м,           2-3 кухні площею 6,2 кв. м, 2-4- жилої кімнати площею 5,8 кв. м, 2-5 - жилої кімнати площею 17,3 кв. м, приміщення другого поверху - 2-6 жилої кімнати площею 23,7 кв. м; 3-1 - тамбуру площею 2,0 кв. м, 3-2 - кухні площею          10,3 кв. м, 3-3 - санвузлу площею 6,0 кв. м, 3-4 - жилої кімнати площею               13,1 кв. м, приміщень другого поверху 3-5 коридору площею 9,5 кв. м, жилої кімнати площею 45 кв. м, 3-7 кладової площею 13,6 кв. м.
		Листом від 16 лютого 2007 року № 262/о Управління архітектури та містобудування Одеської міськради повідомило ОСОБА_4 про надання дозволу на замовлення технічного висновку про стан конструкцій та можливість подальшої експлуатації реконструйованого жилого будинку літ. «А» а також прибудов літ. «а1», «а2», «а3», «а4», гаражу літ. «И» та навісу літ. «К».
		У 2007 році за замовленням ОСОБА_4 СПД ОСОБА_21 складений висновок про технічний стан конструкцій та можливість збереження та подальшої експлуатації індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .
		Головне управління МНС України в Одеській області, СЕС м. Одеси, Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя своїми листами погодили можливість збереження та подальшої експлуатації індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .
		У 2010 році КП «Одеський міський землевпорядний центр» складено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 .
		У складі технічної документації з землеустрою міститься висновок управління архітектури та містобудування ОМР № 396/08-К, відповідно до якого були погоджені до введення в експлуатацію житловий будинок «А, а1, а2, а3, а4», гараж літ. И, навіс літ. К за адресою АДРЕСА_1 .
		03 травня 2007 року Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради надало висновок про можливість передання у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
		12 березня 2012 року ОСОБА_2 укладений з ТОВ «БІЗНЕС ІНВЕСТМЕНТ ГРУПП» договір підряду № 12-1203 на виконання ремонтно-будівельних робіт, відповідно до якого підрядник зобов`язався, крім іншого, здійснити роботи по будівництву трьох приміщень, площею 64,9 кв. м., 77 кв. м., 252 кв. м. За поясненнями ОСОБА_2 в судовому засіданні 10 січня 2022 року будівництво за цим договором не завершено, розрахунки не проводились.
		12 червня 2013 року о 10:35 год приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М. посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , р/н 2360, відповідно до якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день його смерті буде належати йому по закону та на що він за законом матиме право, заповів своїй дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У заповіті також зазначено, що заповіт написаний нотаріусом зі слів ОСОБА_4 , ним прочитано та власноруч підписано.
		Факт підписання заповіту саме ОСОБА_4 сторонами не оспорюється.
		На підставі заяви ОСОБА_1 від 19 січня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А. О. заведено спадкову справу № 01/2017 після смерті ОСОБА_4 .
		Також на підставі заяви ОСОБА_1 від 03 травня 2017 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 397/2017 після смерті ОСОБА_5 .
		Згідно із  висновком судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи, складеним 23 січня 2020 року судовим експертом Голєвим О. А., на підставі виконаного аналізу матеріалів технічної інвентаризації, а так само виходячи з результатів зовнішнього огляду, досліджуваного домоволодіння, експертизою встановлено, що до будинку АДРЕСА_1 , право власності на який було оформлено на ім`я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 09 січня 1969 року, на момент проведення експертизи були виконані наступні прибудови та перебудови:
		до житлового будинку літ. «А» прибудовані прибудови: літ. а1; а2; а3; а4; а5; у тому числі в складі наступних приміщень: 1-1 кухня 9,8 кв. м; 1-2 комора 6,5 кв. м; 2-1 коридор 3,9 кв. м; 2-2 санузел 3,3 кв. м; 2-3 кухня 6,2 кв. м; 2-4 житлова 5,8 кв. м; 3-1 кухня 10,6 кв. м; 3-2 кухня 10,3 кв. м; 3-3 санузел 2,9 кв. м; 3-3 коридор 2,8 кв. м; 3-8 санузел 3,0 кв. м; 4-1 житлова 14,2 кв. м; 4-2 санузел 2,2 кв. м; 4-3 кухня 3,4 кв. м;
		над житловим будинком літ. «А» та прибудовами літ. «а1»; «а2» надбудований другий поверх, у тому числі в складі наступних приміщень: 2-6 житлова 23,7 кв. м;   3-5 коридор 9,5 кв. м; 3-6 житлова 45,0 кв. м; 3-7 комора 13,6 кв. м.
		Крім того, в глибині прибудинкової території побудовані житлові та господарські будівлі: літ. «Б» - житловий будинок, «В» - житловий будинок, «Г» - господарська будівля, «Д» - блок санітарних та господарських будівель.
		Зведені в період з 1968 по 2019 року прибудови, надбудови до житлового будинку літ. «А», а так само інші споруди на території домоволодіння на дату проведення експертизи числяться  як об`єкти самочинного будівництва.
		Відповідно до висновку судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи № 612 від 21 березня 2020 року добудови (прибудови, перебудови) до будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 в цілому відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та можуть експлуатуватись за цільовим призначенням. Дослідження проводилось виключно для житлового будинку літ. «А», а так само прибудованих та надбудованих до нього будівель.
		Також у вказаному висновку зазначено, що добудови (прибудови, перебудови) до будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 в цілому відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та можуть експлуатуватись за цільовим призначенням.
		При вирішенні шостого питання експерт зробив висновок, що існує технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити ОСОБА_1 у власність частку домоволодіння АДРЕСА_1 у складі наступних приміщень, позначених на технічному паспорті будинку від 22 червня 2006 року: 2-1 коридору площею 3,9 кв. м; 2-2 санвузлу площею 3,3 кв. м; 2-3 кухні площею 6,2 кв. м; 2-4 жилої кімнати площею 5,8 кв. м; 2-5 жилої кімнати 17,3 кв. м; 2-6 житло кімнати площею 23,7 кв. м; 3-2 кухні площею 10,3 кв. м; 3-3 санвузлу площею 6 кв. м;      3-4 жилої кімнати площею 13,1 кв. м.
		На розгляд суду запропоновано два варіанти користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 , яке можливо встановити між двома співвласниками, частки яких у праві власності на будинок є рівними. Обидва варіанти порядку користування земельною ділянкою розроблені з урахуванням варіанту розподілу домоволодіння, який розглядався при вирішенні шостого питання, а так само з урахуванням фактичного порядку користування по земельній ділянці, що склався станом на дату проведення експертизи.
		24 вересня 2020 року судовим експертом Голєвим О. А. складено висновок № 626 додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-технічної експертизи.
		В зазначеному висновку додаткової експертизи експерт, зокрема, зазначив, що відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва існує технічна можливість виділити співвласнику домоволодіння АДРЕСА_1 у власність, в якості самостійного об`єкту нерухомості частку у житловому будинку літ. «А» у складі наступних приміщень першого поверху, позначених у технічному паспорті будинку від 14 травня 2019 року: 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 3-2,   3-3, 3-4, та приміщень другого поверху № 3-7 та 3-7-2 (які утворюються після перепланування існуючих приміщень № 3-5, 3-6, 3-7) див. малюнок 4 дослідницької частини).
		Розрахунок частки приміщень відповідно до варіанту «а» та «б» третього питання виконувався з урахуванням фактично існуючого на сьогодні складу приміщень житлового будинку літ. «А»
		а) Приміщення №№ 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-6 у складі приміщень будинку АДРЕСА_1 , позначених у технічному паспорті будинку від 14 травня 2019 року, та приміщень, позначених на малюнку 5 в висновку № 612 від 23 січня 2020 року №№ 3-1, 3-8, 4-1, 4-2, 4-3, складають частку в розмірі 24/100 (6/25).
		З урахуванням фактично сформованого порядку користування, в складі всього домоволодіння АДРЕСА_1 , частка приміщень №№ 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, становить 24/100 (6/25).
		б) Приміщення №№ 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 3-2, 3-3, 3-4, частина приміщень            3-5, 3-6, 3-7, які розташовані над приміщеннями 2-5, 3-4; у складі приміщень будинку АДРЕСА_1 , позначених у технічному паспорті будинку від 14 травня 2019 року, та приміщень, позначених на малюнку 5 в висновку № 612 від 23 січня 2020 року №№ 3-1, 3-8, 4-1, 4-2, 4-3; складають частку в розмірі: 1/2.
		З урахуванням фактично сформованого порядку користування, в складі всього домоволодіння АДРЕСА_1 частка приміщень №№ 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 3-2, 3-3, 3-4, частина приміщень 3-5, 3-6, 3-7, які розташовані над приміщеннями 2-5, 3-4, становить: 49/100.
		Частка співвласника, якому пропонується виділити приміщення 2-5, 3-2, 3-3,    3-4, частину приміщень 3-5, 3-6, 3-7, розташованих над приміщеннями 2-5, 3-4, в домоволодінні у складі приміщень будинку АДРЕСА_1 , позначених у технічному паспорті будинку від 14 травня 2019 року та на малюнку 5 у висновку № 612 від 23 січня 2020 року №№ 1-1, 1-2, 1-3, 2-5,             3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, 3-8, 4-1, 4-2, 4-3, яка визначена у відповіді на 4 питання, становить: 31/100.
		Частка у розмірі 31/100 не перевищує часток: а) 1/2 та б) 3/8, тому компенсація - не визначається.
		Судами досліджені надані позивачем відеозаписи розмов ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_4 у березні 2016 року, тобто майже через 3 роки після складення оспорюваного заповіту, прийнятих та досліджених судом за клопотанням представника позивачки за відсутності заперечень з боку відповідача та її представника:
		на першому відео ОСОБА_1 вказувала на те, що коли ОСОБА_2 займається оформленням документів на будинок, вона ( ОСОБА_1 ) не має про це ніякої інформації і, якщо вона цікавиться цим питанням, крім погроз та образ нічого не чує, заявляє про те, що ОСОБА_2 її побила, на що ОСОБА_4 відповів, що він нічого не хоче, він дав документи, сказав: «Ви сестри ви і рішайте», вказав що ОСОБА_22 (син ОСОБА_2 ) привів людину, котра переміряла ділянку під будинком, сторони погодились з цим, попросив залишити його в спокої, вказав що видав довіреність напополам на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		на другому відео на пропозицію ОСОБА_1 батькові зробити довіреність на її сина ОСОБА_23 для того, щоб він міг самостійно оформити право власності на               1/2  частину будинку незалежно від ОСОБА_2 ОСОБА_4 погодився та відповів, що поговорить про це з ОСОБА_2 .
		Позиція Верховного Суду
		Щодо позовної вимоги про визнання заповіту недійсним
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. 
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
		До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка) (частина перша статті 1241 ЦК України).
		Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. 
		Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18)).
		Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту), якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину  не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		Касаційний суд зауважує, що в актах міжнародної приватноправової уніфікації права допускається застосування такої підстави недійсності як обман до інших юридичних актів, які охоплюють й односторонній правочин. Зокрема, у статті ІІ.-7:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що Глава «Підстави недійсності» застосовується до договорів і з необхідними змінами до інших юридичних актів.
		Аналіз статті 229 ЦК України свідчить, що будь-які односторонні правочини, в тому числі й вчинення заповіту, можливо оспорювати на підставі статті 229 ЦК України, тому що деформувати волю особи (осіб), що вчиняє (вчиняють) односторонній правочин може й інша особа, яка не є стороною правочину. Але позивач (спадкоємець) має довести, що заповідач вчинив заповіт під впливом помилки, що стосується обставин, які мають істотне значення. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі, коли заповідач помилявся щодо його природи. За недоведеності помилки виключається можливість визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України як вчиненого під впливом помилки. 
		Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У справі, що переглядається, 
		при зверненні до суду позивач просила визнати недійсним заповіт, складений 12 червня 2013 року її батьком ОСОБА_4 .  На думку позивача, незважаючи на нотаріальне посвідчення цього заповіту і на можливе формальне роз`яснення нотаріусом правових наслідків його вчинення, воля батька не була і не могла бути направлення на позбавлення рідної доньки ОСОБА_1 спадщини. Наявність оспорюваного заповіту позивач пояснює тим, що сестра ОСОБА_2 , маючи на меті заволодіти усім майном батьків, безпосередньо перед смертю матері, яка тяжко хворіла, і тому увага батька була зайнята цим, під приводом оформлення реконструкції будинку, у зв`язку з тим, що скінчилась чергова генеральна довіреність на розпорядження майном, вмовила батька підписати «необхідні папери» у нотаріуса. Таким чином, оспорюваний заповіт слід визнати недійсним, оскільки його зміст не відповідає внутрішній волі батька та порушує права позивача на спадкове майно, фактично визначені самим спадкодавцем за життя;
		суди встановили, що 12 червня 2013 року о 10:35 год приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М. посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , р/н 2360, відповідно до якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день його смерті буде належати йому по закону та на що він за законом матиме право, заповів своїй дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У заповіті ОСОБА_4 також зазначено, що заповіт написаний нотаріусом з його слів, ним прочитано та власноруч підписано. Факт підписання вказаного заповіту саме ОСОБА_4 сторонами не оспорюється;
		встановивши, що позивачем не доведено відсутність волевиявлення ОСОБА_4 щодо розпорядження належним йому майном на користь ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання заповіту недійсним, тому постанову суду апеляційної інстанції в цій частині слід залишити без змін.  
		Щодо позовних вимог про визнання права власності, поділу спільного майна та визначення порядку користування земельною ділянкою
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
		У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
		У резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України).
		У справі, що переглядається:
		при зверненні до суду ОСОБА_1 просила визнати недійсним заповіт, складений її батьком ОСОБА_4 , визнати за нею право особистої приватної власності на 24/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на 38/300 часток спірного домоволодіння та на 1/6 частку спірної земельної ділянки в порядку спадкування після смерті матері, на 76/300 часток спірного домоволодіння та 1/3 частку спірної земельної ділянки в порядку спадкування після смерті батька, в порядку поділу спільного майна виділити їй в натурі частину спірного домоволодіння та визначити порядок користування земельною ділянкою;
		при відмові у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним, водночас, маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що всі інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання заповіту недійсним та   фактично їх не переглянув. 
		За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання  права власності, поділу спільного майна та визначення порядку користування земельною ділянкою, а тому постанову суду апеляційної інстанцій в цій частині слід скасувати, справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції.
		Висновки Верховного Суду
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції частково прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог  про визнання заповіту недійсним залишити без змін, в іншій частині позовних вимог скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргуОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним залишити без змін.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                               Д. А. Гудима                                               
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков 
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...