Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/63755/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2023.
Дата набрання законної сили: 20.12.2023
Номер судового провадження: 61-13165ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 грудня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/63755/21-ц
		провадження № 61-13165св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1 ;
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Київська обласна прокуратура;
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.   Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що Головним управлінням Національної поліції в Київській області (далі - ГУНП в Київській області) за процесуального керівництва Прокуратури Київської області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 12014110130000360, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 січня 2014 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК України). В ході проведення обшуку в межах зазначеного кримінального провадження з його помешкання за адресою: АДРЕСА_1 були вилучені ряд документів, які стосуються Державного підприємства «Радіопередавальний центр», мобільний телефон, флеш-накопичувач, а також документи, які не відносяться до відомостей та документів, які стосуються Державного підприємства «Радіопередавальний центр». Під час проведення обшуку його було затримано в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), після чого він був доставлений до Слідчого управління ГУНП у Київській області для проведення слідчих дій. 29 березня 2018 року старший слідчий Слідчого управління ГУНП у Київській області Слончак Д. О. повідомив йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209 КК України. Того ж дня він був доставлений та поміщений до ізолятора тимчасового тримання. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року у справі № 761/11466/18 йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 26 травня 2018 року і визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 528 600 грн та покладено додаткові обов?язки до завершення досудового розслідування. 02 квітня 2018 року його було доставлено до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (далі - ДУ «Київський слідчий ізолятор») та цього ж дня звільнено з-під варти під заставу, що підтверджується довідкою ДУ «Київський слідчий ізолятор» № 102-Б-101 від 26 квітня 2021 року. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року у справі № 761/19450/18 було задоволено клопотання прокурора відділу Прокуратури Київської області Кузьо Н. В. та продовжено до 25 липня 2018 року строк дії обов?язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_1 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року у справі №761/11466/18. Таким чином, у період з 29 березня до 02 квітня 2018 року включно його на 5 днів було позбавлено волі, а у період з 02 квітня до 31 липня 2018 року, тобто 121 день на нього було покладено ряд обов?язків, що суттєво обмежували його звичний спосіб життя, соціальні контакти, можливість вільно пересуватися по країні та за її межами, що також є необхідною складовою для його професійної діяльності арбітражного керуючого. В подальшому постановою заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України від 20 березня 2019 року кримінальне провадження № 12014110130000360 від 29 січня 2014 року в частині підозри ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати. Після цього постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України від 27 березня 2019 року були закритті кримінальні правопорушення у кримінальному провадженні № 12014110130000360, передбачені частиною першою статті 366, частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною першою статті 28, частиною третьою статті 209 КК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених даними статтями. Тому період перебування його під слідством та судом має бути обрахований за час, починаючи з 29 березня 2018 року до 20 березня 2019 року (11 місяців 20 днів), тобто з моменту затримання та вручення йому письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до моменту закриття кримінального провадження за не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. За час перебування під слідством та судом у вказаному кримінальному провадженні він зазнав значних душевних страждань, втратив свою ділову репутацію, а також відбулися негативні зміни у особистому житті. Такі події призвели до погіршення/позбавлення можливостей реалізації його звичок і бажань, відбулося погіршення відносин з оточуючими людьми, мав місце факт проведення обшуку на його робочому місці та помешканні, що завдало душевних переживань не лише йому, а також його дружині. Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету на свою користь грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 536 415,24 грн шляхом списання цих коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 120 000 грн компенсації моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати, встановленої з 01 січня 2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 6 700 грн, за кожен місяць перебування під слідством, в даному випадку - з моменту пред`явлення ОСОБА_1 підозри від 29 березня 2018 року до 20 березня 2019 року (дати винесення постанови про закриття кримінального провадження), тобто 11 місяців та 20 днів. Тому мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 78 166,67 грн (6 700 грн х 11 місяців) + (6 700 грн : 30 х 20 днів). Однак, з урахуванням обсягу страждань, яких зазнав позивач, часу його перебування під слідством і судом, його ділової репутації, місця у суспільстві, з огляду на засади виваженості, розумності та справедливості, виходячи з практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд вважав, що позивачам не мотивовано заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 3 536 415,24 грн, натомість визначив відшкодування моральної шкоди у розмірі 120 000 грн.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційні скарги Київської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року - без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		13 вересня 2023 року Київська обласна прокуратура подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16 (провадження № 61-42166св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18),від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18 (провадження № 61-10700св19), від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17 (провадження № 61-41860св18), від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19 (провадження № 61-20772св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18 (провадження № 61-9586св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18 (провадження № 61-19136св19), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21), а також - не дослідили зібрані у справі докази.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
		 
		У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга Київської обласної прокуратури мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням статей 23 ЦК України, статей 3, 4, 11, 12, 13 Закону № 266/94-ВР та з грубим порушенням статей 77-80 89, 133, 137, 263, 264, 381, 382 ЦПК України, без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної правової оцінки наявним доказам, що мають значення для правильного вирішення справи. Суди не врахували, що на відміну від передбачених частинами першою-четвертою статті 4 Закону № 266/94-ВР випадків безумовного відшкодування за рахунок державного бюджету майнової шкоди у разі закриття кримінального провадження за реабілітуючих підстав, відшкодування моральної шкоди у таких випадках, відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону, провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали реальних моральних втрат громадянинові. Посилаючись на утримання позивача в умовах ізолятора тимчасового тримання 30 березня 2018 року та застосування до нього в подальшому запобіжного заходу у вигляді застави з покладанням обов`язків, передбачених статтею 194 КПК України, суди не взяли до уваги той факт, що позивач був звільнений з-під арешту та не був позбавлений можливості реалізовувати своє право на працю і отримання заробітної плати. Крім того, обґрунтованість повідомленої підозри ОСОБА_1 та існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, були встановлені слідчим суддею як при застосуванні запобіжного заходу, так і під час розгляду клопотань про продовження строку дії обов`язків, покладених на підозрюваного. Дані про особу підозрюваного, соціальні зв`язки враховувалися слідчим суддею при застосуванні до нього вказаного запобіжного заходу та при розгляді клопотань про продовження строку його дії. Більше того, в рамках досудового розслідування кримінального провадження ОСОБА_1 не було відсторонено від жодної посади, яку він обіймав, а також не надано жодних доказів, з яких можливо було б встановити зменшення його доходу у період здійснення досудового розслідування кримінального провадження відносно нього. Тобто здійснення досудового розслідування кримінального провадження стосовно позивача ніяким чином не обмежувало його права, не позбавляло можливості вести звичний спосіб чи активне громадське життя, не порушувало стосунки з оточуючими людьми, а, отже, не призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків чи додаткових зусиль для організації життя, що свідчить про відсутність будь-яких істотних страждань чи інших негативних наслідків морального характеру. За відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження реального факту заподіяння моральної шкоди з чітким підтвердженням існування всіх її елементів, суди обох інстанцій безпідставно задовольнили позов, стягнувши на користь позивача моральну шкоду у розмірі 120 000 грн, оскільки виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування кримінального провадження, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання негативних подій та явищ, переживань тощо. Винесення постанови про закриття кримінального провадження не є свідченням протиправної поведінки органу досудового розслідування та прокуратури, а необхідність захисту від обвинувачення не носить об`єктивного характеру. Позивач не зазначив якої шкоди він зазнав та в чому вона полягала, не навів наскільки істотно був змінений звичний ритм його життя та як було змінене життя сім`ї. Отже, позивач повинен був довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. При цьому розрахунок відшкодування моральної шкоди, навіть за умови доведення факту її заподіяння позивачу (що насправді не підтверджено наявними у справі доказами), не є співмірним реальному періоду перебування позивача під слідством та розміру компенсації моральної шкоди виходячи з мінімальної заробітної плати на час розгляду цієї справи в суді - 78 166,67 грн. Наведені обставини свідчать про наявність підстав для проведення перерахунку відшкодування завданої шкоди з урахуванням усіх імовірних негативних наслідків, які, на думку позивача, настали в ході здійснення передбачених кримінальним процесуальним законодавством повноважень органів прокуратури під час досудового слідства та судового розгляду справи. В той же час, такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ГУНП в Київській області за процесуального керівництва Прокуратури Київської області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 12014110130000360, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 січня 2014 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209 КК України.
		 
		Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду міста Києва від 14 березня 2018 року у справі № 359/1849/18 прокурору відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В., іншим прокурорам групи прокурорів, слідчим слідчої групи у вказаному кримінальному провадженні за участю працівників Головного управління з боротьби з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України із залученням працівників підрозділів спеціального призначення надано дозвіл у кримінальному провадженні № 12014110130000360, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 січня 2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 191, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 367 КК України, на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 , в приміщенні квартири, що на праві власності належить ОСОБА_8 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчиненого кримінального правопорушення, відшукування, вилучення документів, які стосуються діяльності Державного підприємства «Радіопередавальний центр».
		 
		29 березня 2018 року о 07 год 22 хв було розпочато обшук та в помешканні ОСОБА_1   вилучено ряд документів, які стосуються Державного підприємства «Радіопередавальний центр», мобільний телефон, флеш-накопичувач, а також документи, які не відносяться до відомостей та документів, які стосуються Державного підприємства «Радіопередавальний центр».
		 
		Після проведення обшуку у вказаній квартирі 29 березня 2018 року о 15 год 00 хв старшим слідчим Слідчого управління ГУНП у Київській області Арнаут Л. П. у порядку статті 208 КПК України було затримано ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом затримання.
		 
		29 березня 2018 року о 19 годині 13 хвилин старшим слідчим старшим слідчим Слідчого управління ГУНП у Київській області Слончак Д. О. повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209 КК України.
		 
		29 березня 2018 року о 23 годині 40 хвилин ОСОБА_1 був доставлений та поміщений до ізолятора тимчасового тримання ГУНП у місті Києві.
		 
		Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року у справі № 761/11466/18 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 26 травня 2018 року і визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 528 600 грн та покладено додаткові обов`язки: не відлучатися за межі Київської області без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання; прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду; здати на зберігання слідчому свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; утримуватися від спілкування із свідками: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_27 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 до завершення досудового розслідування. Строк дії ухвали про тримання підозрюваного під вартою було визначено до 26 травня 2018 року включно.
		 
		02 квітня 2018 року ОСОБА_1 було доставлено до ДУ «Київський слідчий ізолятор» та цього ж дня звільнено з-під варти на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року у справі № 761/11466/18 під заставу, що підтверджується довідкою ДУ «Київський слідчий ізолятор» № 102-Б-101 від 26 квітня 2021 року.
		 
		29 травня 2018 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста  Києва у справі № 761/19450/18 клопотання прокурора відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В. про продовження строку дії обов?язків, покладених на ОСОБА_1 , задоволено, продовжено до 25 липня 2018 року строк дії обов?язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_1  ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва 30 березня 2018 року у справі № 761/11466/18.
		 
		Постановою заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України від 20 березня 2019 року кримінальне провадження № 12014110130000360 від 29 січня 2014 року в частині підозри ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
		 
		Після цього постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України від 27 березня 2019 року були закритті кримінальні правопорушення у кримінальному провадженні № 12014110130000360, передбачені частиною першою статті 366, частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 364, частиною першою статті 28, частиною третьою статті 209 КК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень.
		 
		Таким чином, у справі, що переглядається, суди виходили з того, що період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом має бути обрахований за час, починаючи з 29 березня 2018 року до 20 березня 2019 року (11 місяців 20 днів), тобто з моменту затримання та вручення йому письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до моменту закриття кримінального провадження за не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		 
		2.   Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:  якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга Київської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету на свою користь грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 536 415,24 грн, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, внаслідок чого він перебував під слідством і судом з 29 березня 2018 року до 20 березня 2019 року, тобто протягом 11 місяців 20 днів.
		 
		За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		 
		Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		 
		Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.
		 
		Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		 
		Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. Судами встановлено, що кримінальне переслідування позивача припинено з підстав, які його реабілітують, оскільки його вина у вчиненні злочину не була доведена у встановленому законом порядку.
		 
		Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
		 
		В постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження         № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
		 
		У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.
		 
		Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті частини першої статті 43 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР  ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи з моменту повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до закриття кримінального провадження постановою заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України від 20 березня 2019 року (з 29 березня 2018 року до 20 березня 2019 року, тобто 11 місяців 20 днів).
		 
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що в даному випадку мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 78 166,67 грн (6 700 грн х 11 місяців) + (6 700 грн : 30 х 20 днів). 
		 
		При цьому, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 120 000 грн компенсації моральної шкоди, місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, врахував характер та глибину заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалість перебування його під слідством та судом, а також взяв до уваги особливості професійної діяльності позивача та його ділової репутації, характер застосованих до позивача запобіжних заходів. Тобто суди попередніх інстанцій навели належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, з`ясували усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір шкоди, який є більшим за мінімально можливий.
		 
		Обставини справи в цій частині встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що винесення постанови про закриття кримінального провадження не є свідченням протиправної поведінки органу досудового розслідування та прокуратури, а необхідність захисту від обвинувачення не носить об`єктивного характеру, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом положень Закону № 266/94-ВР підставою для відшкодування моральної шкоди є перебування під слідством та судом особи, факт невинуватості якої встановлено в зв`язку з ухваленням виправдувального вироку або закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав. При цьому згідно з усталеною практикою суду касаційної інстанції ухвалення окремого судового рішення про визнання дій прокуратури неправомірними не вимагається.
		 
		Аргументи касаційної скарги про необхідність відшкодування моральної шкоди на рівні мінімально гарантованого державою розміру компенсації Верховний Суд не приймає, адже, як вже зазначалося вище, суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		 
		З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16 (провадження № 61-42166св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18),від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18 (провадження № 61-10700св19), від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17 (провадження № 61-41860св18), від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19 (провадження № 61-20772св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18 (провадження № 61-9586св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18 (провадження № 61-19136св19), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.  
		 
		Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
		 
		У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		 
		З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями              77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. 
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Щодо клопотання Київської обласної прокуратури про повідомлення її про час і місце розгляду справи та розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участю представника Офісу Генерального прокурора.
		 
		В касаційній скарзі Київська обласна прокуратура заявила клопотання, в якому просила повідомити її про час і місце розгляду справи, а розгляд касаційної скарги здійснювати в судовому засіданні за участю представника Офісу Генерального прокурора.
		 
		Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		 
		Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.
		 
		Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
		 
		При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.
		 
		Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. 
		 
		Тому підстав для задоволення клопотання Київської обласної прокуратури про повідомлення її про час і місце розгляду справи та розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участю представника Офісу Генерального прокурора немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Відмовити в задоволенні клопотання Київської обласної прокуратури про повідомлення її про час і місце розгляду справи та розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участю представника Офісу Генерального прокурора.
		 
		Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023  року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                      О. М. Осіян
		 
		О. В. Білоконь
		 
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...