Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/6358/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2023. Зареєстровано: 23.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2023.
Дата набрання законної сили: 29.12.2023
Номер судового провадження: 2/711/2116/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Придніпровський районний суд м.Черкаси    
		 
		                              Справа №711/6358/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		заочне
		 
		22 листопада 2023 року                                                                                               м. Черкаси
		 
		Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
		головуючого судді                    Позарецької С.М.,
		при секретарі                        Щокань В.М.,
		за участю позивача                 ОСОБА_1 
		представника позивача
		адвоката                        Семенюк О.Г.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
		в с т а н о в и в :
		Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Семенюк Ольгу Григорівну, звернулася у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, 28.12.1989 на її ім`я видано ордер серії А № 089653 на житлове приміщення, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ордер було видано на сім`ю з 4 осіб, тобто на неї, її синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також доньку - ОСОБА_5 .
		Як зазначено, з 1990 року вона постійно мешкає у даній квартирі.
		У позовній заяві також вказано, що її син - ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем - ОСОБА_2 , проте їхній шлюб розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.09.2022. Під час шлюбу ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання у квартирі по АДРЕСА_1 , і зареєстрована там на даний час.
		Відповідно до відомостей довідки ЦНАП №7051-2 від 26.06.2023 на даний час у квартирі зареєстровано 5 осіб, зокрема і відповідач.
		Разом з тим, ОСОБА_2 не є членом її сім`ї, у квартирі вона не мешкає вже тривалий час, а саме з 2021 року, за комунальні послуги не сплачує, її особистих речей у квартирі немає, жилим приміщенням не користується, квартиру у належному стані не підтримує. Після припинення шлюбних стосунків з чоловіком, у 2021 році відповідач виїхала у Швецію, де знаходиться по теперішній час.
		Крім того, звертає увагу на те, що на даний час у квартирі зареєстровані та мешкають, крім неї, її донька - ОСОБА_5 , онук - ОСОБА_6 та онука - ОСОБА_7 , що також підтверджується актом опитування сусідів від 01.08.2023 № 1202. В акті вказано, що інші особи у квартирі не проживають.
		Позивач також зазначає, що вона звернулася до ЦНАПу із заявою про зняття із зареєстрованого місця проживання її невістки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вона тривалий час не проживає у квартирі. Проте, їй відмовлено у знятті невістки із зареєстрованого місця проживання, оскільки квартира не є приватною власністю, а відноситься до комунальної форми власності і вона мешкає там на підставі ордеру.
		Таким чином, позивач просить суд, - визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , такою, що втратила право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Ухвалою суду від 02.10.2023 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Заперечень проти такого порядку розгляду справи не заявлено. Крім того, сторонам встановлено строки для подачі заяв по суті справи.
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представниця - адвокат Семенюк О.Г. підтримала заявлені позовні вимоги та просили задовольнити у повному обсязі, на підставі обґрунтування, що наведене у позовній заяві та з урахуванням доданих до неї матеріалів. Представник позивача додатково зазначила, що відповідач не є членом сім`ї позивача, а факт її реєстрації перешкоджає позивачу оформити житлову субсидію. Відповідач не мешкає у квартирі та повністю втратила зв`язок із помешканням, тому є всі підстави для задоволення даного позову.
		У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання. Адресована кореспонденція повернулась до суду без вручення, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у контексті положень п. 3 ч. 8 ст. 128, ст. 131 ЦПК України, суд вважає, як повідомлення відповідача належним чином. Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи. Відзив на позовну заяву не подано.
		Справу вирішено за правилами заочного розгляду, визначеними ст.ст. 280-282 ЦПК України, за відсутності відповідача, яка повідомлялася у встановленому законом порядку про час, дату і місце розгляду справи та не з`явилася у судове засідання без повідомлення причин, не подала відзиву проти позову, а сторона позивача не заперечувала проти такого порядку розгляду справи.
		Заслухавши думку позивача та її представника, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів № 679 від 15.10.1990 виключено із переліку службових квартиру АДРЕСА_2 та закріплено за гр.  ОСОБА_1 на склад сім`ї 04 особи: вона, 1949 року народження, свекруха - ОСОБА_8 , 1928 року народження, син - 1971 року народження, дочка - 1979 року народження.
		Відповідно до ордера на житлове приміщення №089563 серії А, виданого ОСОБА_1 із сім`єю 04 особи на право зайняття житлового приміщення, житловою площею 28,59 кв.м, яка складається з 2-х кімнат у квартирі ізольованій за адресою: АДРЕСА_1 . Даний ордер видано на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів № 378 від 28.12.1989. У даному ордері зазначено склад сім`ї: син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , дочка - ОСОБА_5 .
		Крім того, судом встановлено, що син позивача - ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Даний шлюб розірвано на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.09.2022 у справі № 711/2934/22. Під час перебування у даному шлюбі ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 .
		Як вбачається з довідки № 7051-2 від 26.06.2023, виданої департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради, станом на 26.06.2023 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано 05 осіб. До того ж, відповідно до наданих на запит суду відомостей від 18.09.2023, відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 23.02.2016.
		Разом з тим, з акту опитування сусідів від 01.08.2023, засвідченого заступником директора департаменту - начальником управління соціальної допомоги та компенсаційних виплат департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає разом з дочкою - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , онуком - ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_5 , та онукою - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 мешкає за даною адресою з 24.01.1990. інші особи не проживають.
		Таким чином, встановлено, що відповідач не мешкає у вказаній вище квартирі з 2021 року, її особистих речей у кімнаті немає, добровільно вона не знялася з реєстрації за вказаною адресою. Суд вважає, що відповідач повністю втратила зв`язок з помешканням, оплату за комунальні послуги не здійснює, не займається утриманням житла. Судом також не встановлено жодних обставин щодо вчинення будь-якими особами перешкод відповідачу у користуванні житлом. Крім того, відсутні об`єктивні дані вважати, що відповідач не проживає у помешканні з поважних причин.
		Тож, між сторонами склалися житлові правовідносини, які регулюються нормами Житлового кодексу України та інших нормативно-правових актів.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені Цивільним кодексом України.
		Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
		Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
		Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).
		Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Зазначені конституційні приписи відображені і на рівні житлового законодавства, зокрема ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009). Аналогічна позиція викладені і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 пункт 50. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008).
		У пункті 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63).
		Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно зі ст. 72 ЖК України). Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з`ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
		Так, стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
		Разом з тим, Верховний Суд виходить з того, що вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
		Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
		Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи у жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
		Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
		Крім того, Верховний Суд у постанові №490/12384/16-ц від 24.10.2018 виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
		Указане відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
		Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК України).
		Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України, є недійсними (ст. 61 ЖК України).
		До відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України. (ст. 62 ЖК України).
		Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
		Отже, за результатами розгляду справи, судом встановлено, що цивільні права позивача порушуються відповідачем (колишньою дружиною її сина), тобто останньою створені перешкоди у здійсненні права користування нерухомим майном (понесення зайвих витрат по оплаті комунальних послуг, враховуючи кількість зареєстрованих осіб), а тому вони підлягають захисту у спосіб, що обраний позивачем.
		Слід зазначити, що відповідачем не надано до суду жодних належних, допустимих та переконливих доказів у спростування обставин позову.
		Під час розгляду справи встановлено, що відповідач, як колишня дружина сина позивача, не проживає у квартирі АДРЕСА_2 без поважних причин з 2021 року, тобто більше шести місяців, її особисті речі у помешканні відсутні, комунальні послуги та інші платежі на квартиру не сплачує, не приймає участі в утриманні житла, тобто можна дійти висновку, що відповідач втратила інтерес до спірного житла. Відсутні будь-які належні, допустимі та переконливі докази про те, що позивач, вчиняє дії, направлені на перешкоджання відповідачу користуватися жилим приміщенням. Отже, судом встановлено, що позивач не може користуватися своїми правами щодо користування нерухомим майном, оскільки відповідач чинить їй відповідні перешкоди.
		На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які покликався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
		Позивачем при зверненні до суду з цим позовом судовий збір не сплачувався, оскільки, остання звільнена від його сплати ухвалою суду від 02.10.2023.
		Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, судові витрати (судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.) слід стягнути з відповідача у дохід держави.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268, 280-282, 353, 354 ЦПК України суд, -
		в и р і ш и в :
		Позовні вимоги задовольнити.
		Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме, - квартирою АДРЕСА_2 .
		Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1073грн. 60коп.
		Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст судового рішення складено 28.11.2023.
		 
		 
		 
		Головуючий:  С.  М.  Позарецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...