Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/985/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо оренди.
Надіслано для оприлюднення: 26.12.2023. Зареєстровано: 27.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2023.
Дата набрання законної сили: 01.04.2024
Результат оскарження 01.04.2024 Східний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
		E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
		Код ЄДРПОУ 03500004
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19.12.2023 Справа № 917/985/23 
		 
		Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 3960174
		до відповідача Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни, АДРЕСА_1 
		про стягнення 116 702,10 грн.,
		Секретар судового засідання: Ісенко М.В.
		за участю представників учасників процесу:
		від позивача: Біленко Н.О. (див. протокол судового засідання);
		від відповідача: Богун В.М.(див. протокол судового засідання),
		 
		встановив:
		1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях просить суд стягнути з відповідача Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни про стягнення 116 702,10 грн. як безпідставно збережених (кошти за використання нерухомого майна, що належить до державної власності, за період з 19.02.2022 року по 25.11.2022 року).
		Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідачка має повернути кошти за використання орендованого майна, оскільки рішенням суду договір оренди визнано недійсним.
		Правовими підставами позову визначено статтю 1212 Цивільного Кодексу України.
		На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія Договору оренди державного майна від 10.07.201 року № 30/53/19-н із додатками, копія Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.20222 року у справі № 917/1090/21, копія постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 року у справі № 917/1090/21, копія листів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 27.04.2022 року № 12-121-01354, від 02.09.2022 року, від 03.11.2022 року № 18-121-03846 із доказами їх направлення, копія листа 
		від 30.03.2023 року № 164/03.03-49 Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва, розрахунок заборгованості та інші.
		Відповідач проти позову заперечує за мотивами відзиву вх. № 8781 від 17.07.2023 та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на звільнення відповідачки від орендної плати за орендоване майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 року № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» та Постанову Кабінету міністрів України від 27.05.2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», необізнаність відповідачки про рішення суду у справі № 917/10921 до 09.08.2022 року, неправомірність обґрунтування позовних вимог з посиланням на ст. 1212 Цивільного Кодексу України.
		Як докази обґрунтованості заперечень проти позову відповідач надав наступні докази: копія листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 29.09.2020 № 18-122-07098, копія повідомлення ФОП Зеленцової Є про звільнення орендованого приміщення, копія акту повернення майна, копія анкети про стан майна, докази направлення повідомлення ФОП Зеленцової Є про звільнення орендованого приміщення.
		Позивач надав суду відповідь на відзив за вх. № 9135 від 25.07.2023, за мотивами якої спростовує викладені у відзиві доводи відповідача.
		Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
		2. Процесуальні питання, вирішені судом.
		15.06.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях до відповідача Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни про стягнення 116 702,10 грн. як безпідставно збережених (кошти за використання нерухомого майна, що належить до державної власності, за період з 19.02.2022 року по 25.11.2022 року).
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 справу № 917/985/23 розподілено судді Ківшик О.В.
		Суд ухвалою від 21.06.2023 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.
		17.07.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву вх. № 8781, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог (а.с. 52-65).
		18.07.2023 року від представника відповідача за допомогою системи «Електронний суд» надійшло клопотання вх. № 8851 (а.с. 66-68) про розгляд справи № 917/985/23 в порядку загального позовного провадження (продубльовано 26.07.2023 року за допомогою поштового зв`язку через канцелярію суду вх. № 9216 (а.с. 80-84). В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що дана справа є складною, потребує повного та всебічного з`ясування обставин справи і для правильного вирішення спору потрібно надати сторонам можливість подати необхідні пояснення і докази у справі.
		Оскільки у цьому позові позивачем заявлено вимоги про стягнення 116 702,10 грн, ця справа згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України є малозначною в силу закону, положення частини другої - шостої ст. 250 ГПК України до цієї справи не застосовуються, оскільки відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду виключно в порядку спрощеного провадження, тому суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження не підлягає задоволенню судом, суд ухвалою від 24.07.2023 року ухвалив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначив справу до розгляду у судове засідання на 22.08.2023 на 10:30 год. 
		25.07.2023 року за вх № 9135 від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 73).
		В додатки до відповіді на відзив залучено належний розрахунок ціни позову з огляду на допущені арифметичну помилку.
		Суд прийняв у судовому засіданні 19.12.2023 року даний розрахунок до розгляду.
		У зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду 22.08.2023 не відбулося.
		Враховуючи вихід з відпустки судді Ківшик О.В. суд ухвалою від 11.09.2023 року призначив справу до розгляду у судове засідання на 24.10.2023 на 09:00.
		Судове засідання, призначене на 24.10.2023 року, не відбулося в зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.
		У зв`язку з виходом судді Ківшик О.В. з лікарняного суд ухвалою від 22.11.2023 призначив справу до розгляду у судове засідання на 19.12.2023 на 09:00.
		11.12.2023 від представника відповідача надійшло клопотання вх. №15896 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
		Суд ухвалою від 12.12.2023 року задовольнив клопотання відповідача про участь в судовому засіданні по справі №917/985/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, ухвалив забезпечити участь представника відповідача - адвоката Богуна Василя Миколайовича - в судовому засіданні у справі №917/985/23, яке відбудеться 19.12.2023 року о 09:00, зал №30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, та провести судове засідання 19.12.2023 о 09:00 за участю вказаного представника відповідача - адвоката Богуна Василя Миколайовича - в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення EasyCon з використанням програмного забезпечення EasyCon відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
		Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
		У судовому засіданні 19.12.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні, представник відповідача заперечив проти позовних вимог.
		19.12.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
		3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
		З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, предметом доказування у даній справі є питання встановлення наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за використання нерухомого майна, що належить до державної власності, через визнання договору оренди недійсним в судовому порядку, а також розміру такого безпідставного збагачення.
		10.07.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (за умовами договору - Орендодавець, відповідач (2)) та ФОП Зеленцовою Є.В. (за умовами договору - Орендар, відповідач (1)) укладено Договір оренди №30/53/19-Н нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди, Договір). 
		Умовами Договору оренди сторони узгодили, зокрема, наступне:
		- Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення, реєстровий номер (за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності) - 01393094.1.ЖГМЛГЯ001, надалі за текстом - "Об`єкт оренди" (п. 1.1. Договору);
		- Об`єкт оренди знаходиться за адресою: вул. Небесної Сотні, 110, м. Полтава (п. 1.2. Договору)
		- Загальна площа Об`єкту оренди: складає 73,7 (сімдесят три цілих сім десятих) квадратних метра (п. 1.3. Договору);
		- Вартість Об`єкта оренди визначена згідно з висновком про вартість станом на 28 лютого 2019 становить відповідно 755 800,00грн (п. 1.4. Договору)
		- Об`єкт оренди знаходиться на балансі Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва, код за ЄДРПОУ - 01393094, надалі за текстом - "Балансоутримувач" (п. 1.4. Договору)
		- Майно передається в оренду з метою розміщення перукарні на площі 68,7 кв.м та кабінету масажу на площі 5,0 кв.м. (п. 1.6. Договору).
		- Передача Об`єкта оренди у користування Орендаря здійснюється одночасно з підписанням Договору та оформлюється актом приймання - передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору. В акті приймання - передачі вказується вартісна характеристика Об`єкта оренди на момент передачі Орендарю (п. 2.1. Договору);
		- Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передачі Майна (п. 2.2. Договору);
		- В разі припинення цього Договору Об`єкт оренди повертається Орендарем за участю
		утримувача аналогічно порядку, встановленому при передачі майна Орендарю цим Договором. Повернення Об`єкта оренди здійснюється в останній день терміну дії цього Договору та оформлюється актом приймання - передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору. Обов`язок по складанню акта приймання -передачі покладається на Сторону, яка передає Об`єкт оренди іншій стороні (п. 2.3. Договору);
		- Передача майна в оренду не спричиняє передачу Орендарю права власності на Об`єкт оренди. Власником майна залишається Держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.5. Договору);
		- Приватизація орендованого майна забороняється. Суборенда за цим Договором допускається за згодою Орендодавця та уповноваженого органу управління (п. 2.6., п. 2.7. Договору);
		- Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 219 року -4255,36грн (п. 3.1. Договору);
		- Цей Договір укладений строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців та діє з 19.07.2019 по 10.06.2022 включно (п. 8.1. Договору).
		Згідно з Актом приймання-передачі державного майна, що належить до державної власності від 10.07.2019, Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях передало, а ФОП Зеленцовій Є.В. прийняла в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 73,7 кв.м.за адресою: вул. Небесної сотні, 110, м. Полтава.
		Вказані факти встановлені при розгляді справи № 917/1090/21 та приймаються судом як преюдиційні при розгляді даної справи в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України.
		Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.01.20222 року у справі №917/1090/21 (а.с. 17-25) - позов заступника прокурора Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах міністерства освіти України, Полтавського коледжу транспортного будівництва до Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути приміщення  позовні вимоги задоволено в повному обсязі:
		-визнано недійсним Договір оренди від 10.07.2019р. № 30/53/19-Н нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 73,7 кв.м., що перебуває на балансі Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Фізичною особою - підприємцем Зеленцовою Євгенією Віталіївною;
		-зобов`язано Фізичну особу - підприємця Зеленцову Євгенію Віталіївну звільнити та повернути приміщення балансоутримувачу - Полтавському фаховому коледжу транспортного будівництва ( код ЄДРПОУ 01393094) державне нерухоме майно площею 73,7 кв.м., розміщене на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: вул. Небесної Сотні, 110, м. Полтава шляхом підписання акту приймання-передачі.
		Рішення набрало законної сили 18.02.2023 року.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2022 року поновлено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2022 у справі №917/1090/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2022 у справі №917/1090/21, зупинено дію рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2022 у справі №917/1090/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104506955).
		За наслідками апеляційного розгляду постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 року апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях залишено без задоволення, рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2022 у справі № 917/1090/21 залишено без змін.
		Постановою від 08.11.2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни залишив без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 серпня 2022 року і рішення Господарського суду Полтавської області від 18 січня 2022 року у справі № 917/1090/21 залишив без змін.
		На виконання даного рішення суду видано відповідні накази.
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях листами від 27.04.2022 року № 12-121-01354, від 02.09.2022 року, від 03.11.2022 року № 18-121-03846 зверталося до відповідачки щодо повернення майна, що було об`єктом оренди за вказаним вище договором (копії листів із доказами їх направлення відповідачці  а.с. 32-33, 35-38), проте листи було повернуто відділенням пошти з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		Як вказує у позовній заяві позивач, Фізична особа-підприємець Зеленцова Євгенія Віталіївна звільнила приміщення 25.11.2022 року, про що вказує у листі від 30.03.2023 року №164/03.03-49 Полтавський фаховий коледж транспортного будівництва (балансоутримувач, копія листа  а.с. 34), акт про повернення майна з оренди не складався.
		Викладені обставини позивач вважає підставою для звернення з даним позовом з вимогою про стягнення з відповідачки 116 702,10 грн. як безпідставно збережених (кошти за використання нерухомого майна, що належить до державної власності, за період з 19.02.2022 року по 25.11.2022 року).
		4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
		Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Отже, за змістом приписів глави 83 ЦК України для кондекційних зобов`язань, характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		У цих висновках Суд звертається до послідовно сформульованої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах: від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), а також в постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 06.02.2019 у справі № 922/587/18, від 26.06.2019 у справі № 686/17335/18-ц (провадження № 61-4630св19), від 17.11.2021 у справі № 686/23793/17 (провадження № 61-87св21).
		За змістом статті 326, частини першої статті 759, частини першої статті 762 ЦК України користування майном здійснюється за договором найму (оренди) та є платним, відповідні права щодо розпорядження, в тому числі передачі об`єктів державної власності здійснюють відповідні органи державної влади
		Спеціальні норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також з передачею права на експлуатацію такого майна, також передбачають платне користування об`єктами державного майна на підставі договору оренди (забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку, частина друга статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
		Оскільки рішенням суду визнано недійсним Договір оренди від 10.07.2019р. № 30/53/19-Н нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 73,7 кв.м., що перебуває на балансі Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Фізичною особою - підприємцем Зеленцовою Євгенією Віталіївною, матеріалами справи підтверджується факт використання відповідачем об`єкта оренди без достатньої правової підстави до 25.11.2022 року (дня звільнення приміщення), однак без здійснення Відповідачем у наведений період плати за користування цим майном, яку б Позивач міг отримувати від Відповідачки за наявності відповідної правової підстави - договору оренди між сторонами.
		Таким чином, здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин, Суд доходить висновку про те, що у заявленому у спорі періоді відносини з фактичного користування Відповідачкою Об`єктом без договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		З огляду на викладене Відповідачка як фактичний користувач Об`єкта, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цього майна зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ним у наведений період, зобов`язана повернути ці кошти власнику Об`єкта на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
		А тому, у спірних правовідносинах, що виникли з кондикційних зобов`язань доведення вини Відповідачки не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна (спірної суми орендної плати) ним за рахунок іншої - Позивача.
		Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, яким користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.
		Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.12.2021 р. у справі № 759/9443/17, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
		З огляду на викладене, відповідачка як фактичний користувач приміщення, що без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування ним, зобов`язаний повернути ці кошти власнику приміщення на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, тобто відшкодувати позивачу еквівалент плати за фактичне користування майном, який дорівнює розміру недоотриманої державним бюджетом орендної плати, яку відповідачка зобов`язана була сплачувати відповідно до Договору оренди від 10.07.2019р. № 30/53/19-Н нерухомого майна.
		Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідна заборгованість Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни за період з 19.02.2022 року по 25.11.2022 року становить 116 702, 10 грн.
		Проте суд не погоджується із таким розрахунком за наступного.
		15.07.2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину», відповідно до п. 1 якого установив, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідачка була звільнена від орендної плати, про що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях повідомило Фізичну особу - підприємця Зеленцову Євгенію Віталіївну листом від 29.09.2020 № 18-122-07098 (а.с. 57).
		Постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 з 01.06.2022 року.
		Отже, за період з 19.02.2022 року по 31.05.2022 року включно відповідачка не отримала безпідставного збагачення за рахунок позивача (не зберігала без достатньої правової підстави у себе виплату, яку згідно із законом мала передати іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання).
		Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові від 22.10.2020 року у справі № 910/18279/19, до якого апелює позивач.
		Крім того, суд застосовує принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.
		Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
		Принцип правової визначеності безпосередньо не закріплений у національному законодавстві, але його значущість для результативного правового регулювання підтверджується практикою Конституційного Суду України. Власне бачення правової визначеності Конституційний Суд України сформулював у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, в якому зазначається, що "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абзац другий підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини). Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування.
		Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, зокрема передбачуваності (прогнозованості) законодавчої політики в соціальній сфері та стабільності правових норм як відсутності частого внесення змін до нормативно-правових актів. Тож правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають.
		Цей принцип має широке застосування у практиці Європейського Суду з прав людини.
		У справі "Новік проти України" (заява N 48068/06, рішення від 18.12.2008) суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
		Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
		Заперечення відповідачки проти позову з посиланням на дату набрання рішенням суду законної сили з дня прийняття постанови апеляційної інстанції судом оцінюються критично, оскільки є довільним на власний розсуд тлумаченням останньою процесуальних норм.
		Заперечення відповідачки проти позову з посиланням на неправомірність позовних вимог через дату розірвання договору суд оцінює як неправомірні, оскільки Договір оренди від 10.07.2019р. № 30/53/19-Н нерухомого майна рішенням суду був визнаний недійсним, за приписами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, за приписами ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Заперечення відповідачки проти позову з посиланням на Постанову Кабінету міністрів України від 27.05.2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» також не оцінюються судом як правомірні, оскільки з огляду на визнання судом недійсним укладеного між сторонами договору оренди вказана постанова не регулює спірні правовідносини.
		Крім того, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
		Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
		Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази, зазначає, що позовні вимоги частково спростовані відповідачем, частково є правомірними, обґрунтованими як поданими доказами, так і нормами права, а тому судом задовольняються в частині стягнення 
		76 660,28 грн за період з 01.06.2022 по 25.11.2022 року.
		При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.
		Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Стосовно розподілу судових витрат.
		У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державного бюджету України на рахунок  76 660,28 грн.
		3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 3960174, ідентифікаційний код 42769539) 1 763,12 грн витрат по сплаті судового збору. 
		Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
		3. В іншій частині позову відмовити.
		4. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
		 
		 
		Повний текст рішення підписано 27.12.2023 року.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
		 
		 
		Суддя О.В.Ківшик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...