Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/9340/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 28.12.2023. Зареєстровано: 29.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.01.2024.
Дата набрання законної сили: 05.06.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 грудня 2023 рокуСправа №160/9340/23 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                                                   Захарчук-Борисенко Н. В. 
		розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Громадська організація «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» до Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, трет особа: ОСОБА_1  про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		03.05.2023 року Громадська організація «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, в якій просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яка полягає у відмові надати інформацію Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» на запит про доступ до публічної інформації від 08.02.2023 року №02/08/01;
		- зобов`язати Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надати Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» наступну публічну інформацію в письмовому вигляді, шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості, коли/де перетинав кордон України, із зазначенням дат перетину кордону, депутат Дніпропетровської обласної ради (до 25.11.2022 року займав посаду першого заступника голови Дніпропетровської обласної ради) ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 08.02.2023 року;
		- зобов`язати Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України у місячний строк з дня набрання рішення законної сили подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у даній справі.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем наголошено, що відмова відповідача надати запитувану інформацію є протиправною, безпідставною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Так, відмовляючи у наданні запитуваної інформації, відповідач виходив із того, що така інформація є з обмеженим доступом, проте не вказав її категорію (конфіденційна, таємна чи службова). Окрім того, позивач, з посиланням на ч.2 ст. 5 ЗУ «Про захист персональних даних», вказує, що не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових чи службових повноважень. Наголошено, що запитувана інформація є суспільно необхідною, оскільки її отримання буде сприяти підзвітності посадової особи - ОСОБА_1 під час виконання ним своїх посадових обов`язків, а також для належного контролю мешканцями Дніпропетровщини за згаданою особою. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Окрім того, позивач у своєму запиті не просив надати інформацію, передбачену ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», а відомості щодо перетину державного кордону України не є такою інформацією. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Тому, оскільки позивач запитував інформацію не про пересічну фізичну особу, а про посадову особу суб`єкта владних повноважень, то норми, які захищають фізичну особу не поширюються на посадову особу суб`єкта владних повноважень, а, отже, інформація є відкритою.
		Ухвалою від 08.05.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
		24.05.2023 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому викладені заперечення проти задоволення позовних вимог, зважаючи на таке. Відповідач, з посиланням на п. 13 Положення про базу даних «Відомості  про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», наголошує, що інформація про осіб, які, зокрема перетнули державний кордон, є інформацією з обмеженим доступом, а саме : конфіденційною інформацією (персональними даними). Також, у запиті відсутні докази, що запитувана позивачем інформація є предметом суспільного інтересу (суспільно необхідною інформацією) та  розголошення такої інформації переважає право особи на захист від  неналежного поширення про неї інформації з обмеженим доступом, а саме - конфіденційної інформації. 
		30.05.2023 року на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив. Так, позивач вказує, що перетинання кордону не прирівнюється до місця перебування, а тому запитувана інформація не є інформацією з обмеженим доступом; посилання відповідача на Положення про базу даних «Відомості  про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» вказує, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, яким вони керуються, при вирішенні питань про доступ до інформації мають керуватися ЗУ «Про доступ до публічної служби»; перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу не є вичерпним, тому, зважаючи на наявність інформації, що ОСОБА_1 виїхав за межі території України, то у разі підтвердження цієї інформації, остання буде сприяти дискусії та вимаганню пояснень дійсної причини такого вчинку у період воєнного стану (так як Дніпропетровська обласна рада повідомила, що не відряджала його закордон), а отже буде сприяти посиленню підзвітності та підконтрольності влади суспільству.
		Представник відповідача скористався правом на подання заперечень (06.06.2023 року) на відповідь, де зазначив, що всі аргументи проти задоволення позовних вимог, викладені у відзиві на позовну заяву.
		Ухвалою суду від 10.07.2023 року зупинено провадження в адміністративній справі № 160/9340/23.
		Ухвалою суду від 07.11.2023 року поновлено провадження у справі №160/9340/23 за адміністративним позовом Громадської організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		Ухвалою суду від 13.11.2023 року залучено до участі у справі №160/9340/23 в якості третьої особи ОСОБА_1 та встановлено десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали для надання пояснень щодо позову або відзиву.
		Ухвалою суду від 27.11.2023 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/9340/23 за адміністративним позовом Громадської організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, третя особа: ОСОБА_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		Копія ухвали від 13.11.2023 року та позовна заява з додатками направлялися ОСОБА_1 за адресою наданою Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області: м. Дніпро, Шевченківський р-н., б-р. Катеринославський, буд. 1, кв. 84.Однак, на адресу суду 21.12.2023 року повернулося поштове відправлення з відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання».
		Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		Відповідно до частини 1 статті 131 КАС України, учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси, повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
		Частиною 11 статті 126 КАС України передбачено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 року у справі № 820/1400/17 зазначив, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
		Аналогічну позицію висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 31.03.2021 року у справі № 640/2371/20 та постанові від 29.04.2021 року у справі № 826/12038/17.
		З огляду на викладене, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення позивача про залишення позовної заяви без руху.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
		08.02.2023 року позивач звернувся з запитом №02/08/01 до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, в якому просив надати відомості, коли/де перетинав кордон України, із зазначенням дат перетину кордону, депутат Дніпропетровської обласної ради (до 25.11.2022 року займав посаду Першого заступника голови Дніпропетровської обласної ради VIII): ОСОБА_1 , 28.08.1970 року, РНОКПП НОМЕР_1 , - за період з 01.01.2022 року по 08.02.2023 року.
		Відповідачем надано відповідь на означений запит, яку оформлено листом №91/ЗПІ-197-201 від 09.02.2023 року, в якому зазначена наступна інформація: 
		«Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України не має правових підстав для надання запитуваної інформації, оскільки така інформація є з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, про яку запитується, і її захист від неналежного поширення забезпечується Конституцією України, Законом України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або в інших, передбачених законом, випадках. Повідомлено, що наявна запитувана інформація стосовно ОСОБА_2 без його особистої письмової згоди, буде надана на виконання відповідного судового рішення про витребування зазначеної інформації з усіма обов`язковими реквізитами про особа, згідно чинного законодавства, встановленим порядком. Також, запитувана інформація  є інформацією з обмеженим  доступом, а саме: конфіденційною інформацією (персональними даними), тобто відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована».
		Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Натомість, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Положення статті 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
		Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини 1 статті 5 цього Закону).
		Відповідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
		У силу частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Такі випадки встановлені ч. 1 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону №2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		При цьому законодавством України чітко встановлено обов`язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк.
		Зокрема, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (п. 2 ч. 1 ст. 22  Закону України "Про доступ до публічної інформації").
		Згідно з ч. 4 ст. 22  Закону України "Про доступ до публічної інформації" у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
		1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
		2) дату відмови;
		3) мотивовану підставу відмови;
		4) порядок оскарження відмови;
		5) підпис.
		Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
		Досліджуючи відмову відповідача у надати інформації Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» на запит про доступ до публічної інформації від 08.02.2023 року №02/08/01, суд зазначає наступне.
		Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі - Постанова від 29.09.2016 року № 10) передбачено, що згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
		Водночас відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону України «Про Інформацію», за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.
		З метою усунення наведеної колізії суди повинні застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у разі встановлення невідповідності закону Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
		Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» , частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:
		особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);
		коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;
		коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;
		коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту».
		Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
		Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		Відповідно до пункту 6.2 Постанови від 29.09.2016 року з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:
		1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);
		2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» );
		3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ) 
		Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
		Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з`ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував "трискладового тесту" або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною.
		Відповідач, у відмові вказує, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, а саме: конфіденційною інформацією (персональними даними), тобто відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено: "Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів-суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
		Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) (далі - Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону (частина шоста статті 6 Закону № 2939-VI); персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (частина третя статті 5 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних") (пункт 3.3 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України).
		Пунктом 6.4 Постанови від 29.09.2016 року № 10 передбачено, що при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.
		З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
		З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.
		Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.
		Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:
		1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;
		2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;
		3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;
		4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;
		5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;
		6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;
		7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;
		8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;
		9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;
		10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;
		11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;
		12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;
		13) інноваціям, науковим дослідженням;
		14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;
		15) виявленню фактів введення громадськості в оману.
		Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, необхідно враховувати:
		- особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;
		- якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї.
		Враховуючи вище викладені положення законодавства та судову практику, а також, з урахуванням особи стосовно якої запитується інформація, суд вважає, що наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
		Щодо зобов`язання Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України у місячний строк з дня набрання рішення законної сили подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у даній справі, суд зазначає наступне.
		Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст.370 КАС України, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.
		Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень.
		Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
		З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
		Керуючись ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Позовну заяву Громадської організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» (49081, м. Дніпро, вул. Каруни, 3, код ЄДРПОУ: 39344758) до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, службове прим. 107, код ЄДРПОУ: 37996391), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яка полягає у відмові надати інформацію Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» на запит про доступ до публічної інформації від 08.02.2023 року №02/08/01;
		Зобов`язати Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надати Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» наступну публічну інформацію в письмовому вигляді, шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості, коли/де перетинав кордон України, із зазначенням дат перетину кордону, депутат Дніпропетровської обласної ради (до 25.11.2022 року займав посаду першого заступника голови Дніпропетровської обласної ради) ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 08.02.2023 року;
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути на користь Громадської організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2684,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя                                                     Н.В. Захарчук-Борисенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...