Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/4825/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 29.12.2023. Зареєстровано: 29.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2024.
Дата набрання законної сили: 24.12.2024
Результат оскарження 24.12.2024 Дніпровський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/0203/81/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 203/4825/20
		Провадження № 2/0203/81/2023
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28.04.2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
		головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
		за участю секретаря судового засідання - Сядро Г.Г.,
		за участі:
		представника позивача - ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , до Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди,
		 
		встановив:
		 
		31.05.2021 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 20.05.2021 року повернулись для продовження розгляду матеріали цивільної справи №203/4825/20 за позовом, з урахуванням редакції позовної заяви від 06.07.2021 року, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , (представник позивача - адвокат Іванова В.М.) до Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради (далі - відповідач-1, ДНЗ №292), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач-2) про стягнення моральної шкоди, в якому позивач просить суд:
		- стягнути з Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради (ДНЗ №292) та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_2 (законного представника малолітнього ОСОБА_3 ) моральну шкоду у сумі 30000,00 грн.
		І. Стислий виклад позицій учасників справи.
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її малолітній син у 2018 році відвідував Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292 Дніпровської міської ради» (ДНЗ №292). Так, як пояснила позивач, 02.03.2018 року у спальному приміщенні ігрової кімнати ДНЗ №292 ОСОБА_3 впав та вдарився, внаслідок чого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді забитої рани в області чола, про що 05.03.2018 року був складений акт про нещасний випадок №1.
		Причиною нещасного випадку, який 02.03.2018 року стався з ОСОБА_3 та внаслідок якого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження, став недогляд працівника ДНЗ №292 - вихователя дошкільної групи ОСОБА_4 за поведінкою ОСОБА_3 та порушення вихователем дошкільної групи ОСОБА_4 п. 2.19, п. 2.25 посадової інструкції вихователя дошкільного закладу, про що зазначено в акті про нещасний випадок №1, складеному 05.03.2018 року. У подальшому ОСОБА_3 проходив лікування тілесних ушкоджень рани в лобній області в лікарні. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень малолітній ОСОБА_3 зазнав моральної шкоди, яка полягала у фізичних стражданнях, болю та неможливості вести активний спосіб життя, притаманний дитині його віку, розмір якої позивач оцінила у розмірі 30000,00 грн.
		З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.
		Відповідач-1 не подав до суду відзив на позовну заяву.
		Відповідач-2 15.12.2021 року засобами електронного зв`язку подала до суду в якості відзиву на позов відповідь на позовну заяву, в якій виклала свою позицію щодо предмета спору. Так, відповідач-2 зазначила, що їй не вдалось ознайомитись з позовом у повній мірі та вона не розуміє, які саме претензії до неї має позивач. Водночас ОСОБА_4 не погодилась із вимогою позивача про стягнення з неї матеріального відшкодування. Відповідач-2 зазначила, що вона розуміє, що справа стосується події трирічної давнини та підтвердила, що дійсно мала місце ситуація, коли ОСОБА_5 під час перебування в дитячому садочку № НОМЕР_1 впав та отримав незначну травму. Але це виключно нещасний випадок та відповідач-2 як вихователь в цей час перебувала на робочому місці в групі з усіма дітьми та вважає, що вона не порушувала вимоги посадової інструкції. Більше того, вона швидко відреагувала на ситуацію та відвела дитину до медичної сестри у садочку, зателефонувала і проінформувала про це маму хлопчика.
		З огляду викладене вище, відповідач-2 просила суд врахувати її пояснення при винесенні рішення.
		Під час судового засідання представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду пояснила суду таким чином, як про це вказано вище. Також представник позивача наголосила на тому, що дитина отримала легкі тілесні ушкодження під час перебування у яслах-садку, про що є висновок. Тобто дитині було спричинено фізичного болю. Крім того, за твердженнями представника позивача, за заявою позивача було зареєстроване кримінальне провадження, яке згодом було закрито.
		ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
		Ухвалою суду від 12.07.2021 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
		У чергове судове засідання, призначене на 28.04.2023 року, з`явилась представник позивача.
		Відповідачі у судові засіданні неодноразово не з`являлись, належним чином повідомлялись про час, дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомляли, будь-яких заяв чи клопотань щодо участі у судовому засіданні до суду не надсилали.
		Суд, заслухавши думку представника позивача, на підставі положень ст. ст. 128, 223 ЦПК України розглянув справу за відсутності інших учасників справи за наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
		Під час судового розгляду справи суд заслухав усні пояснення представника позивача по суті спору, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухав заключне слово представника позивача.
		28.04.2023 року у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є матір`ю малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє як його законний представник. Це підтверджується копією свідоцтва про народження від 16.07.2013 року, серії НОМЕР_2 .
		Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 02.03.2018 року відвідував дитячий садок - Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292 Дніпровської міської ради» (ДНЗ №292), де 02.03.2018 року о 17:30 годині стався нещасний випадок з учасником навчально-виховного процесу - потерпілий ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Так, за відомостями з акту про нещасний випадок №1 від 05.03.2018 року, нещасний випадок з дитиною позивача стався у спальному приміщенні ігрової кімнати, вихователь: ОСОБА_4 , з якою 02.01.2018 року проводились вступний та первинний інструктажі. Обставини, за яких стався нещасний випадок: по закінченні сюжетно-рольової гри хлопчик вирішив заховатися, побіг до спальної кімнати, де впав та вдарився. Вид нещасного випадку та подія, що призвела до нещасного випадку: забита рана в області чола внаслідок падіння. Причини нещасного випадку: недогляд вихователя за поведінкою дитини, необережність під час руху у груповому приміщенні. Особи, які допустили порушення правил і норм, вимог нормативно-правових актів з охорони праці: вихователь дошкільної групи ОСОБА_4 порушила п. 2.19, п. 2.25 посадової інструкції вихователя дошкільного навчального закладу. Свідки нещасного випадку: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Проведені заходи щодо усунення наслідків нещасного випадку. Висновок комісії про наслідки нещасного випадку: нещасний випадок стався через недогляд вихователя за дитиною під час навчально-виховного процесу.
		За результатами отриманої рани дитина лікувалась у лікарні, що підтверджується медичною довідкою від 02.03.2018 року лікаря-травматолога та висновком спеціаліста судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб КЗ «Дніпропетровського обласного Бюро судово-медичної експертизи» №746 від 14.03.2018 року з фототаблицею. При цьому відповідно до підсумків, викладених у висновку, за даними медичної документації та при огляді у дитини виявлено тілесне ушкодження у вигляді: забійної рани в лобній області по центру та дещо праворуч, що спричинене від дії тупого твердого предмету, можливо з обмеженою контактуючою поверхнею, або при ударі об такий, можливо в термін, на який вказує мати обстеженого; виявлене тілесне ушкодження відноситься до легких тілесних ушкоджень, як таке, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день).
		За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осію, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.07.2001 року було зареєстровано юридичну особу - Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради (ДНЗ №292), види діяльності: 85.10. Дошкільна освіта (основний), 85.20. Початкова освіта.
		Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування моральної шкоди.
		ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
		Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є:
		1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
		Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування  моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Якщо інше не встановлено законом,  моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування  моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала  моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
		1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
		2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
		3) в інших випадках, встановлених законом.
		Відповідно до положень ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
		Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
		Так, до загальних умов цивільно-правової відповідальності відносяться: 1) протиправний характер поведінки (дій чи бездіяльності) особи, на яку передбачається покласти відповідальність (чи настання інших спеціально передбачених законом або договором обставин); 2) наявність у потерпілої особи шкоди або збитків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і наступними шкідливими наслідками; 4) вина правопорушника.
		Сукупність перерахованих умов, за загальним правилом необхідних для покладання цивільно-правової відповідальності на конкретну особу, називається складом цивільного правопорушення. Відсутність хоча б одного із зазначених умов відповідальності, як правило, виключає її застосування. Встановлення даних умов здійснюється саме у зазначеній черговості, оскільки відсутність одного з попередніх умов позбавляє сенсу встановлення інших (наступних) умов.
		Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року, справа №908/2138/16, за якою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Також у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
		За правилами ч. 1 ст. 1199 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
		У пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Відповідно до положень ст. ст. 11, 12, 13 Закону України «Про дошкільну освіту» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), заклад дошкільної освіти - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту. 
		Заклад дошкільної освіти, зокрема, сприяє збереженню та зміцненню здоров`я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей.
		Заклад дошкільної освіти діє на підставі статуту.
		Постановою Кабінету Міністрів України №305 від 12.03.2003 року «Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад», а саме пунктом 37 визначено, що педагогічні працівники дошкільного навчального закладу зобов`язані, серед іншого: виконувати статут, правила внутрішнього розпорядку, умови трудового договору; забезпечувати емоційний комфорт та захист дитини від будь-яких дій, які шкодять її здоров`ю.
		Відповідно до Конституції України, Закону України «Про освіту», Закону України «Про дошкільну освіту» дитина має гарантоване державою право на безпечні та нешкідливі для здоров`я умови її утримання, розвитку, виховання і навчання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 130 КЗпП України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
		При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
		За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
		Відповідно до положень ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку
		Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
		У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП України), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.
		При цьому за правовою позицією ВС, викладеною у постанові у справі №204/8118/14 від 10.05.2023 року, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета й підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконують під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.
		Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Співмірне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.
		За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
		За змістом ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами , зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
		Відповідно до ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в цивільному процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
		Аналіз викладеного вище вказує, що дитина, яка отримала легкі тілесні ушкодження, в інтересах якої діє позивач як його законним представник, зазнала моральних переживань у зв`язку з ушкодженням її здоров`я через порушення вихователем дитячого садка посадової інструкції закладу. Вихователь допустила недогляд за поведінкою дитини та необережність під час руху у груповому приміщенні, що підтвердилось у ході розслідування події нещасного випадку, що зафіксовано в акті. Це і стало причиною нещасного випадку, що мало наслідком отримання дитиною легких тілесних ушкоджень. Позивач, своєю чергою, підтвердила свої позовні вимоги належними та допустимими доказами, а відповідача суду зворотного не доведено.
		У ході судового розгляду справи судом була встановлена наявність складу цивільного правопорушення та усіх загальних умов цивільно-правової відповідальності в діях вихователя як працівника відповідача-1 у робочий час під час виконання нею своїх трудових обов`язків. Тому у суду наявні правові підстави для відшкодування позивачу в інтересах малолітньої дитини моральної шкоди, завданої ушкодженням її здоров`я, за рахунок відповідача-1. Водночас заявлений позивачем розмір моральної шкоди 30000,00 грн суд вважає завищеним та необґрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, вимогам пропорційності та розумності.
		Оскільки відповідно до медичного висновку експерта, дитина отримала легкі тілесні ушкодження, проходила лікування нетривалий час та спостерігалась у лікаря, лікарняний період з 02.03.2018 року по 06.03.2018 року, та 12.03.2018 року була оглянута лікарем-хірургом. Також суд враховує те, що за поясненнями матері та дитини у лікарні, у день події 02.03.2018 року у дитячому садку дитини бігала з кімнати в кімнату, коли впала та вдарилась о кут ліжка, у лікарні наклали косметичні шви. Тобто дитині була надана своєчасна медична допомога та проведено своєчасне розслідування нещасного випадку у дитячому садку.
		При цьому суд зазначає, що відповідач-2 - вихователь ОСОБА_4 є неналежним відповідачем у спорі, бо моральна шкода була заподіяна дитині позивача під час виконання нею своїх трудових обов`язків, тому відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, тобто її роботодавець - Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради, а відповідач-2 відповідає перед відповідачем-1 в порядку регресу. Це виключає і підстави застосування солідарної відповідальності, оскільки відповідачі перебувають між собою у трудових відносинах, а не зобов`язальних.
		З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог у відшкодування відповідачем-1 позивачу моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн, що є достатньою, розумною, пропорційною та відповідає фактичним обставинам справи, а у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
		З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.
		Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання, зокрема, заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
		Відповідно п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі , зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
		Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
		Відповідно до п. 5, п. 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №650/24182, повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
		Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
		Тому, враховуючи предмет спору, суд вважає за необхідне судові витрати зі сплати судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та позивачу слід повернути з Державного бюджету України сплачену суму судового збору у розмірі 840,80 грн.
		V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
		З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , та вважає за необхідне стягнути з Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн, а у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		При цьому відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (квитанція №0.0.2184969904.1 від 05.07.2021 року на суму 840,80 грн міститься в матеріалах цивільної справи №203/4825/20).
		Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
		 
		вирішив:
		 
		Позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , до Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 292» Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 292» Дніпровської міської ради (адреса місцезнаходження: 49000, місто Дніпро, вул. Херсонська, буд. 50; код ЄДРПОУ 33807568) на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		Судові витрати зі сплати судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1; код ЄДРПОУ 37988155) повернути ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) (квитанція №0.0.2184969904.1 від 05.07.2021 року на суму 840,80 грн міститься в матеріалах цивільної справи №203/4825/20).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення  до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення суду складений 19.05.2023 року.
		 
		Суддя Ф.М. Ханієва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...