Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.002420 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.12.2023. Зареєстровано: 30.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.01.2024.

Номер судового провадження: К/9901/20338/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		29 грудня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №1.380.2019.002420
		адміністративне провадження №К/9901/20338/20
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.12.2023, за наслідками розгляду касаційної скарги Київської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 (головуючий суддя Лунь З.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 (головуючий суддя Попко Я.С., судді Сеник Р.П., Хобор Р.Б.) у справі №1.380.2019.002420 за позовом Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Київської міської ради про зобов`язання вчинити дії вирішено:
		- касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково;
		- рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2019, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020, у справі №1.380.2019.002420 змінити, виклавши абзац 2 його резолютивної частини в наступній редакції:
		«Зобов`язати Київську міську раду (місцезнаходження: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) у встановленому законодавством порядку замовити розробку проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м. Києві між вулицею Мельникова та Реп`яховим Яром.».
		- в решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі №1.380.2019.002420 залишити без змін.
		Короткий зміст позовних вимог.
		Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Київської міської ради (далі - КМР), в якому просило зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань - Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м. Києві між вул. Мельникова та Реп`яховим яром у м. Києві за власні кошти (відповідно до графічних матеріалів Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, орієнтовним розміром понад 25 га).
		В обґрунтування позовних вимог Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу наголосило, що станом на сьогодні не вживаються жодні заходи на виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» в частині п.п. 2, 3, а саме - щодо місць давніх поховань. Внаслідок бездіяльності відповідача на облік вказане кладовище не взято, межі кладовища не встановлюються, жодна організація їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації не здійснюється так як і не проводиться робота з вивчення стану закритого кладовища, у тому числі кладовищ національних меншин, не здійснюються заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. Позивач зазначив, що така бездіяльність стала підставою звернення з цим позовом до суду.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020, позов задоволено.
		Зобов`язано Київську міську раду надати Представництву Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань - Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м. Києві між вул. Мельникова та Реп`яховим яром у м. Києві за власні кошти (відповідно до графічних матеріалів Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, орієнтовним розміром понад 25га).
		Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу судовий збір у розмірі 1921 грн.00 коп.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги.
		КМР подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Підставою звернення до суду із касаційною скаргою стала відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що позивач не надав доказів порушення або можливості порушення таких прав з боку відповідача. Зазначає, що скаржником не приймалось жодних рішень щодо надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань - Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м. Києві між вул. Мельникова та Реп`яховим яром у м. Києві за власні кошти (відповідно до графічних матеріалів Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, орієнтовним розміром понад 25 га). При цьому, відповідач звертає увагу на те, що на нього чинним законодавством не покладені такі обов`язки.
		Позиція Верховного Суду.
		Ухвалюючи рішення Верховний Суд визначив, що предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу щодо вчинення дій з метою збереження місць давніх поховань. 
		Верховним Судом на підставі аналізу положень Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про поховання та похоронну справу», «Про землеустрій», «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельного кодексу України зроблено висновок щодо застосування пунктів 3 та 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України». За цим висновком дія пункту 3 вказаного розпорядження поширюється на органи місцевого самоврядування, проте дії, зазначені у цьому пункті мало бути вчинено протягом 1998 - 1999 років; пункт 4 вказаного розпорядження, на відміну від інших пунктів, на регулярній основі зобов`язував, зокрема, органи місцевого самоврядування, не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань. 
		Колегія суддів звернула увагу, що такий висновок також сформований у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 в справі № 2-а/7780/11 та є застосовним до спірних правовідносин. На переконання суду касаційної інстанції відповідач є органом місцевого самоврядування, на який розпорядженням № 604-р, разом з іншими суб`єктами, покладені обов`язки пов`язані із предметом спору. При цьому предметом є дії, направлені на встановлення відповідних меж кладовища.
		З посиланням на постанову Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 2-а/7780/11 зазначено, що Верховний Суд уже вирішував спори у подібних правовідносинах за участю того ж позивача щодо встановлення історичних меж давніх поховань та сформував відповідні висновки щодо оцінки дій учасників та визначення належного способу захисту прав позивача. Враховуючи ці висновки та норму статті 47 Закону України «Про землеустрій», суд касаційної інстанції вказав, що  виготовлення проекту землеустрою є механізмом визначення меж історичних поховань на виконання Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972, Угоди 1994, розпорядження № 604-р.
		У підсумку колегія суддів змінила резолютивну частину рішення суду першої інстанції.
		Мотиви окремої думки.
		1.          Щодо визначення предмету спірних правовідносин та способу захисту порушеного права.
		 
		Із ухваленим рішенням Верховного Суду про зміну оскаржуваних судових рішень  шляхом зобов`язання Київської міської ради у встановленому законодавством порядку замовити розробку проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м. Києві між вулицею Мельникова та ОСОБА_1 не погоджуюсь з огляду на таке.
		Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За правилами частини 3 статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Повноваження адміністративних судів перевіряти законність та обґрунтованість прийняття рішень суб`єктами владних повноважень можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.
		Варто відзначити, що під предметом позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої позивач просить ухвалити судове рішення.
		Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Положеннями статті 160 КАС України визначено, що позивач викладає у позовній заяві свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
		З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є зобов`язання КМР надати позивачу дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань - Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м.Києві між вул.Мельникова та Реп`яховим яром у м.Києві за власні кошти (відповідно до графічних матеріалів Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, орієнтовним розміром понад 25 га). 
		Вимоги обумовлені тим, що позивач звертався до КМР із заявою від 29.03.2019 про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо організації та встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м.Києві між вулицею Мельникова та ОСОБА_1 .
		Зі встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій вбачається, що позивач наполягав на тому, що відповідач не вживав заходів, спрямованих на виконання вимог розпорядження № 604-р в частині пп. 2, 3 щодо місць давніх поховань. Вважав, що відповідач допускав бездіяльність в організації і встановленні меж території місць давніх поховань - Єврейське кладовище (кіркут) (Лук`янівське єврейське кладовище) у м.Києві, а також ігнорував звернення позивача про надання йому дозволу на виготовлення за кошти організації проекту землеустрою, що порушує охоронювані законом інтереси позивача.
		Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги у повному обсязі шляхом зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань, що відповідає вимогам статті 9 КАС України.
		Водночас, згідно з положеннями статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Цей суд не приймає і не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		Тобто процесуальний закон не дозволяє зміну предмета та підстав позову на стадії касаційного перегляду судових рішень. Суд переглядає оскаржувані рішення лише в межах тих вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції
		За такого правового регулювання та обставин справи, на моє переконання, колегія суддів Верховного Суду у цій справі всупереч нормам статті 9 КАС України самостійно змінила предмет позову. Крім того всупереч вимогам статті 341 КАС України колегія суддів вийшла за межі касаційної скарги, змінивши предмет позову. 
		Таким чином вважаю, що при вирішенні цього спору слід було надати правову оцінку безпосередньо предмету позову, тобто дозволу на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань, за яким позивач звертався до КМР.
		 
		2.           Стосовно правового регулювання надання дозволу на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення щодо місць давніх поховань.
		 
		Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Пунктом 37 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання з прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом … .
		Положеннями статті 59 цього Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		При цьому, згідно з підпунктом 3 пункту а) частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження з підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом … .
		Виконавчим органом Київської міської ради, відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
		Тобто, цим Законом закріплено особливий статус міста Києва, згідно якого виконавчим органом КМР є Київська міська державна адміністрація, яка окрім цього виконує функції державної виконавчої влади. 
		Ця особливість повинна враховуватись при визначенні компетенції виконавчих органів міських рад, особливо для ради міста Києва.
		З аналізу положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що прийняттю відповідною радою рішення про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, передує внесення відповідним виконавчим органом ради на розгляд ради такої пропозиції. Відтак, до повноважень Київської міської державної адміністрації належить підготовка та внесення на розгляд ради пропозиції прийняття рішення про організацію територій історико-культурної призначення.
		Крім того, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховань та їх охорони (підпункт 11 пункту а) частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а також делеговані повноваження щодо організації охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників (підпункт 5 пункту б) частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання (підпункт 10 пункту б) частини 1 статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Звертаю увагу, що однією із функцій землеустрою відповідно до пункту «в» частини 1 статті 2 Закону України «Про землеустрій» є встановлення і закріплення на місцевості меж територій історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів. 
		Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів є одним із видів документації із землеустрою.
		Частиною 1 статті 20 Закону України «Про землеустрій» передбачено випадки, коли землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, а саме в разі:
		а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); ґ) організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою; д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.
		Стаття 22 Закону України «Про землеустрій» імперативно визначає підстави проведення землеустрою:
		а) рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою;
		б) укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою;
		в) судові рішення.
		Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.
		За змістом статті 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються, зокрема, з метою визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб (частина 1 цієї ж статті).
		Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій (частина 2 статті 47 Закону України «Про землеустрій»).
		Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками (частина 3 статті 47 Закону України «Про землеустрій»).
		Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій (частина 7 статті 47 Закону України «Про землеустрій»).
		Водночас, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. 
		Земельним кодексом України, серед іншого, передбачено процедуру погодження та затвердження документації із землеустрою. 
		Так, відповідно до частини 3 статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються в обов`язковому порядку територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а також органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини (щодо проектів, за якими здійснюється встановлення меж територій історико-культурного призначення), територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства (щодо проектів, за якими здійснюється встановлення меж територій лісогосподарського призначення), територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства (щодо проектів, за якими здійснюється встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон), центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення). 
		Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються з власниками, користувачами земельних ділянок, які включаються до території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів без їх вилучення, крім випадків, коли обмеження безпосередньо встановлені законом або прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. 
		Інших норм права, якими б було врегульовано процедуру організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення, Закон України «Про землеустрій» чи Земельний кодекс України не містять.
		Таким чином, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення є одним із видів документації із землеустрою, розробка якого визначена Законом України «Про землеустрій» як обов`язкова. Розробка цього виду землеустрою має на меті визначити місце розташування та розміри земельної ділянки, межі, режим використання та охорони відповідної території, землевласників або землекористувачів. Водночас, аналіз Закону України «Про землеустрій», ЗК України в цілому та інших нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що чинним законодавством не передбачено обов`язку міської ради, зокрема і КМР, як щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою для організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення, так і щодо замовлення розробки такого проекту.
		Положення розпорядження №604-р зобов`язального характеру не можуть слугувати правовою підставою для зобов`язання КМР надати позивачу дозвіл на розробку проекту чи замовити розробити проект із землеустрою для організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення, оскільки цей акт не має тієї юридичної сили в ієрархічній системі нормативно-правових актів, який би наділяв КМР повноваженнями на надання зазначеного дозволу. Безумовно розпорядженням №604-р покладені певні обов`язки і на КМР як на орган місцевого самоврядування, однак вони не пов`язані з безпосереднім предметом спору - наданням позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, чи замовленням розробки проекту землеустрою. Питання організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення врегульовані виключно Законом України «Про землеустрій» та Земельним кодексом України. 
		З огляду на предмет позову, з урахуванням конституційних обмежень щодо меж повноважень та способу їх реалізації суб`єктами владних повноважень, що визначені частиною 2 статті 19 Конституції України, статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою передбачено прийняття радою рішень лише у межах своїх повноважень, зобов`язання КМР надати позивачу дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення або зобов`язання КМР замовити розробку такого проекту означатиме зобов`язати вчинити дії, які не передбачені чинним законодавством, тобто поза межами її повноважень. 
		На цій підставі приходжу до переконання, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		 
		Суддя                                                                                                    В. М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...