Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/5244/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 01.01.2024. Зареєстровано: 01.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2024.
Дата набрання законної сили: 20.12.2023
Номер судового провадження: 22-ц/807/2302/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 20.12.2023 Справа № 334/5244/23
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 334/5244/23 Головуючий у 1-й інстанції: Добрєв М.В.
		Провадження № 22-ц/807/2302/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 грудня 2023 року  м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого Трофимової Д.А.
		суддів: Бєлки В.Ю.,
		Онищенка Е.А.
		при секретарі: Книш С.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 (французькою - ОСОБА_2 ) - адвоката Валька Віталія Сергійовича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Французької Республіки,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У червні 2023 року представник сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Проценко Ю.В., на підставі довіреності Міністерства юстиції України від 02.06.2023, звернулась до суду з позовом в інтересах громадянина Французької Республіки ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Французької Республіки.
		В обґрунтуванняпозовних вимогзазначала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 25.08.2021 року № 1980, виданого відділом реєстрації населення міста Екюллі, Французька Республіка. Дитина з моменту народження до виїзду в Україну постійно проживала в місті Ліон, Французька Республіка. Дитина перебувала на періодичному огляду лікаря-педіатра, була зареєстрована батьками до ясел. 
		24.08.2022 року відповідачка з дитиною без дозволу позивача чи судового дозволу поїхала в Україну. Станом на сьогодні дитину не повернуто до місця її постійного проживання у Французькій Республіці. Позивач стверджує, що відповідачка утримує дитину на території України, позивач стурбований безпековою ситуацією у м. Запоріжжі у зв`язку з триваючою війною в Україні. ОСОБА_3 відмовляється повернути дитину під юрисдикцію Франції та висловила намір врегулювати питання шляхом застосування процедури медіації. У зв`язку з цим 06.12.2022 року до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції 1980 року через Центральний орган Французької Республіки надійшла заява позивача від 11.09.2022 року про сприяння поверненню дитини до місця її постійного проживання у Французькій Республіці. На підставі поданої позивачем заяви про повернення дитини та передбаченої статтею 28 Конвенції 1980 року довіреності від 11.09.2022 року, відповідно до підпунктів 6 та 8 пункту 9 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 року № 952, вживалися заходи щодо встановлення місцезнаходження дитини на території України, а саме, надсилалися запити Адміністрації державної прикордонної служби України про надання інформації про в`їзд дитини в Україну та до Національної поліції України з проханням надати сприяння у встановленні місцезнаходження дитини та особи, з якою дитина перебуває на території України. Згідно відповіді Адміністрації державної прикордонної служби України від 18.11.2022 ОСОБА_4 в`їхала в Україну 23.08.2022 року. Національна поліція України листом від 13.12.2022 року № 14/03/15-6237/вс повідомила, що ОСОБА_5 проживає разом зі своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Сектором судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповідачку було запрошено на співбесіду. 23.01.2023 року ОСОБА_3 з`явилася до сектору, під час зустрічі з нею було проведено бесіду та роз`яснено положення Конвенції, повідомлено про надходження заяви батька дитини про повернення тощо. 
		ОСОБА_3 одноосібно в порушення батьківських прав позивача прийняла рішення про зміну дитиною держави її постійного місця проживання. Своїми діями, зокрема, переховуючи дитину та не повертаючи її до постійного місця проживання у Французькій Республіці, відповідачка порушує права дитини та позивача, зокрема право дитини на належне батьківське виховання та право позивача на визначення місця проживання дитини. Позивач вважає, що ОСОБА_3 здійснює незаконне переміщення та утримування дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-ІV. Позивач вважає, що наявні всі умови, визначені у статтях 3, 4, 35 Конвенції 1980 року, за яких Держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину в державу її постійного проживання.
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд: 
		- визнати незаконним переміщення та подальше утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- зобов`язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в Французькій Республіці за адресою: АДРЕСА_2 , протягом 10-ти днів з дати отримання повного тексту рішення;
		- якщо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовиться повертати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрати дитину і передати батькові  ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , для забезпечення повернення дитини до Французької республіки за адресою: АДРЕСА_2 ;
		- покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Французької Республіки, на позивача;
		- винести рішення у цій справі протягом шести тижнів від дати отримання цієї позовної заяви;
		- допустити негайне виконання цього рішення в частині повернення дитини до Французької Республіки.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Французької Республіки відмовлено.
		Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду,представник ОСОБА_1 (французькою-AlexandrePaulGuillemin)-адвокат ВалькоВ.С.подав апеляційнускаргу,в якій,посилаючись нанеповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи,недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими,невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи,порушення нормпроцесуального права,неправильне застосуваннянорм матеріальногоправа, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов.
		В обґрунтуванняапеляційної скаргизазначає,що суд першої інстанції взяв до уваги показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які є родичами відповідачки про те, що вони нібито підтверджують зловживання позивачем алкогольними напоями та домашнє насилля з боку позивача до відповідачки, однак, їхні показання не підтверджуються матеріалами справи. Натомість, суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_8 , яка заперечувала наявність у позивача будь-яких залежностей, а також домашнього насилля з боку позивача до відповідачки. Суд також безпідставно взяв до уваги відеозаписи розмов сторін в якості доказу застосування фізичної сили з боку позивача до відповідачки. На думку сторони позивача, жодний з документів, доданих стороною відповідача, не є доказом неналежної батьківської поведінки позивача.
		Крім того, вважає, що судом проігноровано той факт, що з моменту вивезення малолітньої дитини до подання відповідної позовної заяви пройшло менше одного року.
		Звертає увагу, що суд першої інстанції проігнорував наявність судового рішення суду загальної юрисдикції міста Ліон судової палати №2 від 31.08.23, нотаріально завірений переклад якого долучено до матеріалів справи та наявність якого ніким із учасників не заперечувалося. Між тим, відповідно до згаданого рішення суду: визнано підсудність спору французькому суду; надано позивачу виключні повноваження на реалізацію батьківських прав щодо ОСОБА_4 ; встановлено постійне місце проживання ОСОБА_4 за місцем проживання її батька.
		В обґрунтування доводів покликається на те, що судом не взято до уваги наявність воєнного стану в України, до якої насильницької шляхом було перевезено малолітню дитину. Сторона позивачанаполягала натому,що існуєочевидний ризикдля життяі здоров`ядитини вм.Запоріжжя,де існуєпостійна небезпекаворожих ракетнихобстрілів міста.Жодних заходівдля забезпеченнябезпеки дитинив такихумовах мативжити неможе і свідомо допускає ризик настання негативних наслідків для життя та здоров`я малолітньої дитини, змушуючи її проживати у Запоріжжі, замість того, щоб проживати у місці свого народження. 
		Зауважує, що суд безпідставно взяв до уваги письмові рекомендації органу опіки та піклування, хоча представник органу опіки та піклування в судовому засіданні пояснила, що вони навіть не бачили дитину, а робили свої висновки лише на підставі слів матері та наявності необхідних умов проживання для дитини.
		Зазначає, що місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини.
		Вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність серйозного ризику, що повернення дитини до Французької Республіки створить загрозу заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди, є припущенням. Відповідач не надала суду доказів на підтвердження того, що існує серйозний ризик, що таке повернення загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою чи що внаслідок повернення дитина потрапить у нетерпимі умови, а ті матеріали, які були надані, не підтверджують таких обставин, спростовуються доказами, які надані стороною позивача.
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Валька В.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції-без змін, з таких підстав.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Згідност. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частин 1, 2, 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
		Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд виходив із того, що з урахуванням психологічних характеристик психоемоційного стану дитини, які однозначно констатують прихильність дитини до матері, стійкість соціальних зв`язків дитини з матір`ю, з урахуванням рекомендацій органу опіки та піклування щодо несприятливих наслідків для дитини у разі зміни свого соціального становища, та враховуючи вік дитини, її тривалу адаптацію в новому середовищі, наявність у дитини в Україні належних умов проживання, догляду, повернення дитини до Французької Республіки може негативно вплинути на психоемоційний стан доньки сторін, що не відповідає інтересам дитини.
		Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , який є громадянином Французької Республіки, та ОСОБА_3 , яка є громадянкою України, є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в дорога де АДРЕСА_4 (копія свідоцтва про народження від 2020 року №1980, складено у місті Екюллі, Французька Республіка).
		Дитина з народження до виїзду в Україну постійно проживала в місті Ліон, Французька Республіка. Факт постійного проживання дитини у Французькій Республіці підтверджується також копією довідки лікаря Венсан ФУРНЬЄ, копією довідки про підтвердження запиту прийому до ясел Пункту прийому інформації для дітей раннього віку Мерія 5-ого округу від 21.07.2022.
		Відповідно до відповіді Адміністрації державної прикордонної служби України від 18.11.2022 ОСОБА_4 в`їхала в Україну 23.08.2022. 
		Національна поліція України листом від 13.12.2022 № 14/03/15-6237/вс повідомила, що ОСОБА_5 проживає разом зі своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до довідки № 33/01-21 від 17.07.2023 ОСОБА_4 зареєстрована в електронному реєстрі в закладі дошкільної освіти (садок-ясла) комбінованого типу № 189 «Ромашка» Запорізької міської ради за номером 5500243 від 21.12.2022 року і у серпні 2023 року дитина буде зарахована до закладу. 
		Як вбачається з декларації про вибір лікаря від 23.12.2022 року, ОСОБА_9 перебуває під наглядом педіатра.
		Згідно довідки від 14.09.2023 року, виданої ФОП ОСОБА_10 , Центр розвитку для дітей та батьків #V_KOMFORTI, ОСОБА_5 зареєстрована та відвідує міні-садочок Центр розвитку для дітей та батьків #V_KOMFORTI. Розклад міні-садочку включає такі заняття: творчі заняття, нейрофітнес, англійська мова, веселі руханки, театральна студія, музика, знайомство з навколишнім світом.
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить реабілітацію в ТОВ «ДЦ «Медлайф-Біо» лікувально-профілактичний підрозділ «SOVENOK», відповідно до довідки від 14.09.2023 року, виданої ТОВ «ДЦ «Медлайф-Біо» лікувально-профілактичний підрозділ «SOVENOK». Курс реабілітації включає: заняття з логопедом, лікувальна фізкультура.
		Відповідно до акту обстеження умов проживання від 26.05.2023, складеному комісією у складі головних спеціалістів відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, умови для проживання, розвитку та виховання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , створені належним чином, з урахуванням особистих потреб дитини.
		Емілі має сталі сімейні зв`язки з мамою, бабусею, дідусем, тіткою. За місцем свого проживання дитина має друзів, з якими вона спілкується кожного дня, крім садочку відвідує розважальні дитячі заклади, ігрові майданчики.
		ОСОБА_4 спілкується російською мовою та розуміє українську мову, французькою, англійською мовами дівчинка не володіє.
		Згідно з письмовими рекомендаціями органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, члени комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації ЗМР по Дніпровському району одноголосно дійшли рішення, що вкрай несприятливими наслідками для дитини буде вимушена необхідність повністю змінити своє соціальне становище та зв`язки виключно для забезпечення участі у вихованні батьком, який не позбавлений можливості брати таку участь під час проживання дитини з матір`ю на території України.
		З дослідженого судом в судовому засіданні відео спілкування між сторонами по справі встановлено, що ОСОБА_1 застосовував фізичну силу до відповідачки, навіть коли в останньої на руках була дитина, яка вдарилась об стіну в момент побиття позивачем ОСОБА_3 , що сам позивач підтверджує в розмові. Позивач залякував відповідачку, що у разі, якщо вона не повернеться до нього, то на неї чекають грати. Вказаний доказ наданий із дотриманням ст.ст. 43, 76 та 100 ЦПК України.
		Спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням батьком малолітньої дитини вимоги про її повернення до Французької Республіки згідно з правилами Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (Гаазька конвенція 1980 року).
		Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».
		Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.
		Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:
		a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та
		b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.
		За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
		Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:
		по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);
		по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);
		по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
		Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини.
		Згідно з частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
		У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.
		Обов`язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).
		На доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад  садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв`язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
		У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.
		Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
		а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;
		b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
		Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
		У статті 50 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (далі  Гаазька конвенція 1996 року), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-V «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», зазначено, що ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції 1980 року у відносинах між сторонами обох Конвенцій. Однак ніщо не перешкоджає застосуванню положень цієї Конвенції для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася, чи для надання права на спілкування.
		Отже, наведене правило передбачає можливість паралельного застосування обох Гаазьких конвенцій для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася.
		Гаазька конвенція 1996 року не замінює і не вносить змін у механізм, встановлений Гаазькою конвенцією 1980 року для дій у ситуаціях міжнародного викрадення дітей. Навпаки, Гаазька конвенція 1996 року доповнює та посилює Гаазьку конвенцію 1980 року стосовно деяких аспектів. Це означає, що низка її положень можуть бути використані як доповнення до Гаазької конвенції 1980 року, коли остання застосовується до конкретної справи.
		Правила стосовно юрисдикції, які містяться у главі ІІ Гаазької конвенції 1996 року, створюють загальний підхід до юрисдикції, що забезпечує визначеність для сторін і може таким чином сприяти запобіганню спроб пошуку «зручного» суду через міжнародне викрадення дітей.
		Гаазька конвенція 1980 року продовжує застосовуватися до відносин між договірними державами Гаазької конвенції 1996 року, які є також учасниками Гаазької конвенції 1980 року.
		Гаазька конвенція 1996 року доповнює і посилює Гаазьку конвенцію 1980 року, встановлюючи чіткі межі для здійснення юрисдикції, у тому числі у виключних випадках, коли у поверненні дитини відмолено або повернення не запитано. Гаазька конвенція 1996 року укріплює Гаазьку конвенцію 1980 року, підкреслюючи первинну роль органів влади Договірної держави постійного місця проживання дитини у прийняття рішень про заходи, які можуть бути необхідні для довгострокового захисту дитини.
		Такий підхід у розумінні співвідношення цих Конвенцій підтримується положеннями «м`якого права» (пункти 13.1, 13.2, 13.5, 13.6 Практичного посібника застосування Гаазької конвенції 1996 року Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права, 2014 рік), а також офіційним тлумаченням, наданим Постійним бюро Гаазької конференції.
		За правилами Гаазької конвенції 1996 року у випадку викрадення держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 Гаазької конвенції 1996 року встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування. Правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року застосовуються у випадках, коли неможливо встановити постійне місце проживання дитини.
		Визначення, яке із правил підвідомчості спору підлягає застосуванню, залежить від встановлених фактичних обставин, зокрема, місця постійного проживання дитини, його зміни чи не набуття такого місця дитиною.
		Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7 зазначеної Конвенції у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.
		Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.
		Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.
		Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу  садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.
		Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.
		Враховуючи вказані норми міжнародного і цивільного права, а також те, що на момент пред`явлення позову, малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території України разом із матір`ю, що свідчить про те, що Україна є звичайним місцем її проживання в розумінні частини першої статті 5 Гаазької конвенції 1996 року, спір між сторонами підпадає під юрисдикцію судів України.
		Встановлено, що процедура щодо повернення незаконно утримуваної малолітньої дитини розпочата в адміністративному органі, а саме Міністерстві юстиції України, у грудні 2022 року.
		При вирішенні цієї категорії справ необхідно керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини, перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14.
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі  Конвенція про права дитини 1989 року), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонічний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі  Конвенція 1950 року).
		Відповідно до статті 8 цієї Конвенції 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
		Так, рішенням від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції 1950 року, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
		У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
		При цьому, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
		Стосовно питання про співвідношення між Конвенцією про права дитини 1989 року та Гаазькою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року ЄСПЛ уже зазначав, що у сфері міжнародного викрадення дітей зобов`язання, які накладаються статтею 8 на Договірні держави, повинні тлумачитися у світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (справа «Ignaccolo-Zenide», § 95; «Iglesias Gil та A.U.I. проти Іспанії», № 56673/00, § 51; та «Maumousseau та Washington», § 60) і вимог Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (справи «Maire», § 72; «Maumousseau та Washington», і «Neulinger та Shuruk», § 132), а також відповідних норм і принципів міжнародного права, застосовних у відносинах між Договірними державами (справа «Demir та Baykara проти Туреччини», № 34503/97, § 67).
		Цей підхід включає в себе комбіноване і гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема, Конвенції про права дитини 1989 року та Гаазької Конвенції 1980 року, беручи до уваги їх мету і наслідки для захисту прав дітей та батьків.
		Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено в межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях, справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку (справа «Maumousseau та Washington», § 62), беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі попередження та негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини». Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції 1980 року. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій Конвенції виключення, зокрема, у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.
		Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.
		Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (провадження № 14-21звц21) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у зв`язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) порушення Україною міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції 1950 року при вирішенні судом справи.
		У пункті 31 рішенні ЄСПЛ від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (заява № 12354/19) суд звернув увагу, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов`язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Як відмова враховувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13 і 20 Гаазькій конвенції, так і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазькій конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, яка не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які мають вузько тлумачитися. Це також дозволить суду, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31).
		У рішенні ЄСПЛ від 26 листопада 2013 року (заява № 27853/09) у справі «Х проти Латвії», зазначено, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції 1980 року може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної Конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції 1950 року (справа «Neulinger та Shuruk»,  § 133) (§ 106).
		Відповідно до висновків ЄСПЛ, викладених у справі «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії», рішення від 12 липня 2011 року (заява № 14737/09), рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Гаазької Конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Гаазькою конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв`язків з сім`єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв`язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.
		ЄСПЛ у справі «Х проти Латвії» ((X v. Latvia) від 26 листопада 2013 року, заява № 7853/09, пункти 101, 107) зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування цієї Конвенції (стаття 13 (а) та існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 Конвенції національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого суд розглядає відповідно до вказаної Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою. Стаття 8 Конвенції покладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення з наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької Конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.
		Колегія суддів виходить із того, що підстави для відмови у поверненні дитини, тобто факти, підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, необхідно з`ясувати, чи виконала відповідачка обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання, та чи суд виконав процесуальні обов`язки за статтею 8 Конвенції стосовно надання конкретного та детального обґрунтування у контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією.
		У справі, яка переглядається, установлено, що з 23.08.2022 року мати проживає із малолітньою донькою на території України, тобто більше року малолітня ОСОБА_4 проживає в Україні, дитина виїхала з матір`ю з Франції, коли їй ще не виповнилося двох років. Позивач проживає на території Французької Республіки.
		За твердженням відповідачки, вона була змушена втекти разом із донькою з Французької Республіки до України, оскільки їхньому життюі здоров`ю загрожувала реальна небезпека з боку її чоловіка, який страждає на алкогольну залежність, вживаючи спиртні напої не контролює свою агресивну поведінку по відношенню до неї та до малолітньої доньки, у присутності ОСОБА_9 позивач ламає її улюблені іграшки, розбиваючи руки в кров, трощить все на своєму шляху, дратується на будь-які звуки дитини, вчиняє насильницькі акти (фізичні та сексуальні) стосовно відповідачки. На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_3 надала заяву про домашнє насильство до жандармерії та проходження нею медичного обстеження, яким було зафіксовано отримання побоїв, після чого справу про домашнє насилля було передано до суду Монпельє. Матеріали справи містять довідку лікаря ОСОБА_11 , яка підтверджує, що він оглянув пані ОСОБА_12 , уроджену ОСОБА_13 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , на якій присутні сліди насильства: забій правої щоки та правого плеча, гематома правого стегна. Відповідно до медичного висновку лікаря ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 :17 ймовірно, на пацієнтку напав її чоловік.
		Суд першої інстанції встановив, що малолітня ОСОБА_9 мешкає разом з матір`ю за місцем її проживання та забезпечена всім необхідним, для дитини створені всі належні умови для повноцінного розвитку, дитина спостерігається у педіатра в поліклініці за місцем мешкання, про що 23.12.2022 року підписано відповідну декларацію.
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула громадянство на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» та є громадянкою України з 17.09.2020 року, тобто з моменту народження.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, виходячи із найкращих інтересів дитини, дійшов правильного висновку про те, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уже прижилася у своєму новому середовищі, в якому знаходиться з серпня 2022 року, тобто більше року.
		Крім того, дитина знаходиться у віці, коли потребує тісного емоційного контакту з матір`ю, що є запорукою її гармонійного розвитку, тому вона не повинна розлучатися з матір`ю. Можлива розлука дитини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір`ю і зміна місця проживання з України на Французьку Республіку, буде для неї стресовою, фруструючою ситуацією, яка негативно вплине на її як психологічний, так і на фізичний розвиток. З огляду на вік дитини розлучення з матір`ю створить для дитини нетерпиму обстановку.
		При цьому у своєму віці ОСОБА_9 має коло значущих для неї людей, це люди, які становлять її сімейне оточення, у процесі взаємодії з якими відбувається процес соціальної та гендерної ідентичності: мати та її родина.
		Отже, існують реальні ризики того, що повернення дитини до Французької Республіки негативно вплине на дитину, спричинить їй психічну шкоду та не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів.
		Колегія суддів також враховує, що на час розгляду справи судом апеляційної інстанції дитині виповнилось три роки три місяці, з 23.08.2022 року (тобто вже більше року) ОСОБА_4 проживає в Україні.
		Апеляційний суд зазначає, що малолітня дитина уже прижилася у своєму новому середовищі, в якому знаходиться більше одного року, а тому повернення дитини загрожує заподіянням їй психічної шкоди й створить для неї нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року).
		Колегія суддів також враховує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, проте інтереси дитини мають переважати над інтересами батьків. Лише прагнення батька до здійснення піклування і реалізацію своїх батьківських прав не є достатнім для твердження про найкращі інтереси дитини для повернення її за місцем проживання батька за встановлених у цій справі обставин. Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що утримання дитини на території України порушує право батька на піклування про дитину. 
		Апеляційний суд бере до уваги, що як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статті 13 Гаазької конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Зазначає, що право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
		Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відмова у позові ґрунтується на приписах Гаазької конвенції, що визначає випадки, за яких національні органи можуть відмовити у поверненні дитини.
		Доводи апеляційної скарги про відсутність підтверджень домашнього насилля та необхідність критичної оцінки судом показань свідків  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з огляду на родинні зв`язки із відповідачем, щодо дослідженнясудом електроннихдоказів зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Суд, дослідивши надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що малолітня дитина сторін уже прижилася у своєму новому середовищі, в якому знаходиться більше одного року, а тому повернення дитини загрожує заподіянню їй психічної шкоди й створить для неї нетерпиму обстановку (пункт bстатті 13 Гаазької Конвенції 1980 року). Відповідачка надала достатні й належні докази, які судами оцінено у сукупності та взаємозв`язку із іншими доказами, на спростування позову, що є її процесуальним обов`язком (стаття 13 Гаазької Конвенції 1980 року). Вказаним спростовуються посилання в апеляційній скарзі на норми статті 12 Гаазької конвенції1980рокуяк на підставу для безумовного задоволення позову.
		Стосовно доводів апеляційної скарги про неврахування судом наявності судового рішення суду загальної юрисдикції міста Ліон судової палати №2 від 31.08.23, то вказане рішення оскаржено ОСОБА_3 до Апеляційного суду міста Ліон судової палати № 2 (номер в реєстрі 23/07622), шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду загальної юрисдикції міста Ліон судової палати № 2 від 31.08.2023.
		Посилання вапеляційній скарзіна порушенняправ батькамалолітньої дитинине єпідставою дляскасування оскаржуваногорішення,оскільки рішеннясуду усправі проповернення дитинидо державиїї постійногопроживання повиннозабезпечувати нетільки праваодного збатьків,а йвідповідати найкращимінтересам дитини.Суд першоїінстанції,з якимпогоджується іапеляційний суд,при вирішенніспору врахувавсімейну ситуаціюподружжя,ряд факторівемоційного характеру,дослідив наданідокази,та надаврозумну оцінкубалансу інтересівсторін всвітлі якнайкращоговрахування,в першучергу,інтересів дитини.При цьому відсутні будь-які перешкоди участі позивача у житті доньки та відвідування її за місцем проживання дитини.
		Доводи апеляційної скарги про неврахування судом відповідних висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах є безпідставними, так як у справі, яка переглядається інші фактичні обставини, а саме те, що дитина проживає в Україні разом з матір`ю більше одного року і повернення її до Французької Республіки, враховуючи її вік, емоційний стан, рівень розумового розвитку на цей час є недоцільним, так як завдасть дитині психічної шкоди.
		Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
		Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
		Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 (французькою - ОСОБА_2 ) - адвоката Валька Віталія Сергійовича залишити без задоволення.
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складений 29 грудня 2023 року.
		 
		 
		 
		Головуючий Д.А. Трофимова
		 
		 
		 
		Судді: В.Ю. Бєлка 
		 
		 
		Е.А. Онищенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...