Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 342/1117/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано для оприлюднення: 03.01.2024. Зареєстровано: 03.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2024.
Дата набрання законної сили: 05.02.2024
Номер судового провадження: 1-кп/342/49/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023091150000114

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 342/1117/23
		Провадження № 1-кп/342/49/2024 
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		       03 січня 2024 року                                                         м. Городенка
		Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:
		головуючого судді                                     ОСОБА_1 
		з участю секретаря судового засідання                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Городенка матеріали кримінального провадження №12023091150000114 від 18.08.2023 про обвинувачення
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Росохач Городенківського району Івано-Франківської області, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, на утриманні нікого немає, непрацюючого, раніше судимого 29.09.2022 Городенківським районним судом за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, згідно ст.75 КК України звільнений від покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
		учасники судового провадження:
		прокурор                                  ОСОБА_5 
		обвинувачений                          ОСОБА_4 
		захисник                                  ОСОБА_6 
		потерпілий                                  ОСОБА_7 
		в с т а н о в и в :
		ОСОБА_4  вчинив таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану повторно. Так, 24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та Законом України про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 20.05.2023 продовжено строк його дії з на 90 діб до 18.08.2023. 
		ОСОБА_4 , будучи засудженим вироком Городенківського районного суду 29.09.2022 за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, згідно ст.75 КК України звільнений від покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, на шлях виправлення не став, правильних висновків для себе не зробив та вчинив нове умисне корисливе кримінальне правопорушення. Так, 17.08.2023  ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання по  АДРЕСА_1 , вирішив відвідати свого племінника  ОСОБА_7 , який проживає по АДРЕСА_1 . Зайшовши у приміщення вказаного будинку, через вхідні двері, які були відчинені, ОСОБА_4 пішов у кімнату будинку та побачивши, що його племінник ОСОБА_7 спить, з метою особистої наживи, вирішив вчинити крадіжку чужого майна, а саме мобільного телефону марки «Xiaomi» модель «Redmi Note 12» синього кольору, який був підключений до зарядного пристрою та знаходився на дивані поруч з ОСОБА_7 . На виконання свого злочинного умислу ОСОБА_4 близько 10.00 год 17.08.2023 діючи умисно, керуючись корисливими мотивами, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи у спальній кімнаті будинку по АДРЕСА_1 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав мобільний телефон марки «Xiaomi» модель «Redmi Note 12» синього кольору, який належить ОСОБА_7 , після чого поставив його до кишені штанів та вийшов за межі господарства, а викраденим розпорядився на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 5247 гривень.
		Таким чином, своїми діями обвинувачений  ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.
		Прокурор у судовому засіданні висловив думку щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та застосувати щодо нього покарання у виді позбавлення волі у виді п`яти років позбавлення волі, з врахуванням того, що вказаний злочин вчинено в період іспитового строку, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Городенківського районного суду від 29.09.2022 та визначити остаточне покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі на строк 6 років.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не заперечив щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Вину у вчиненому визнав повністю, вказавши, що погоджується зі всіма обставинами кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, щиро розкаявся. Пояснити причин свого вчинку не зміг. Просив суворо не карати. Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 просив розгляд справи проводити у порядку ч.3 ст.349 КПК України. Звернув увагу суду на те, що обвинувачений характеризується позитивно, щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення. Просив із застосуванням ст.69 КК України призначити ОСОБА_4 найнижчу міру покарання.
		Потерпілий ОСОБА_7 у судовому засіданні вказав щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та пояснив, що телефон йому повернуто, матеріальних претензій до обвинуваченого немає, просить його суворо не карати.
		Згідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
		Суд зазначає, що незважаючи на те, що розгляд справи здійснюється у порядку ч.3 ст.349 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
		Враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_4 щодо повного визнання вини у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК України, те, що він не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, вислухавши думку інших учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3ст.349 КПК України, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченого, допитом потерпілого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.
		Суд, вислухавши учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні за обставин, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю і його дії вірно кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) в умовах воєнного стану, вчиненого повторно.
		За вчинення злочину, передбаченого санкцією ч.4 ст.185 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.
		Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
		Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду, про що зазначив Верховний Суду у постанові від 13.08.2020 року у справі № 716/1224/19.
		Відповідно до ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
		Згідно матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 по місцю проживання характеризується нейтрально, перебуває на диспансерному обліку у наркологічному кабінеті Городенківської БЛІЛ та не знаходиться на диспансерному обліку у психіатричному кабінеті Городенківської БЛІЛ.
		Обставиною, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Обставиною, що відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , є вчинення злочину повторно.
		Згідно з досудовою доповіддю Коломийського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області ризик повторного вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб високий; орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без ізоляції може становити небезпеку для суспільства, у тому числі окремих осіб; виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
		При призначенні покарання ОСОБА_4  суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до положень ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, його наслідки, які не є тяжкими, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, бере до уваги, що обвинувачений, будучи засудженим вироком Городенківського районного суду 29.09.2022 за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, згідно ст.75 КК України звільнений від покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік (згідно листа начальника Коломийського районного сектору №1 філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області на 08.09.2023 засуджений ОСОБА_4  перебуває на обліку, іспитовий строк закінчується 29.09.2023) на шлях виправлення не став, правильних висновків для себе не зробивта вчинив новий злочин під час іспитового строку - 17.08.2023, є неодруженим, непрацевлаштованим; пом`якшуючі покарання обставини та обставину, що обтяжує покарання, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		Щодо щирого каяття обвинуваченого суд вважає доцільним зауважити, що щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
		Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).
		Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		Під час розгляду справи обвинувачений ОСОБА_4 висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та засудив свою поведінку, що свідчить на користь щирого каяття обвинуваченого.
		Підставність застосування ч.1 ст.69 КК України, про що просив захисник обвинуваченого ОСОБА_4 , суд оцінює наступним чином.
		Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
		У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
		Суд вважає конкретні обставини вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК України, а саме відсутність тяжких наслідків, спричинених потерпілому злочином, той факт, що викрадений мобільний телефон повернуто завдяки процесуальним діям працівників поліції, а не добровільно ОСОБА_4 , із врахуванням вибачення ОСОБА_4 за свій вчинок, критичне ставлення до вчиненого ним діяння, процесуальна поведінка обвинуваченого, який активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, виявив бажання вести законослухняний спосіб життя, думка потерпілого про непризначення обвинуваченому покарання пов`язаного з позбавленням волі не є такими, що призвели до істотного зниження ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_4 діяння; беручи до уваги, що ОСОБА_4 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, неодружений, немає утриманців, є працездатного віку, проте не працює, суд вважає, що відсутні підстави для застосування ч.1 ст.69 КК України та призначення покарання за ч.4 ст.185 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу чи переходу до іншого більш м`якого виду основного покарання.
		Отже, зважаючи на вищевикладене, для досягнення мети виправлення ОСОБА_4 та попередження нових злочинів тільки з відбуванням ним покарання за умови контролю за поведінкою та вважає за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		У постанові від 10 червня 2020 року (справа № 161/7253/18) Верховний Суд вказав, що покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
		Разом з тим, суд зважає на те, що відповідно до ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст.ст.71,72 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
		Таким чином, приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків. У разі ж вчинення нового злочину у період іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання є раніше призначене покарання в його повному обсязі, за винятком строку попереднього ув`язнення.
		Вищевказана позиція щодо призначення покарання за сукупністю вироків висловлена у постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17.08.2021 року у справі №185/10985/19).
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими ст.ст.71,72 КК України. Частиною 2 ст.75 КК передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового
		 
		злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту ч. 3ст. 78 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст.75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
		Згідно ч.4 ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
		Під час призначення покарання суд враховує вирок Городенківського районного суду від 29.09.2022 про визнання ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, згідно яким йому призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік та покладено обов`язки відповідно до ст.76 КК України.
		Враховуючи, що ОСОБА_4  вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, 17.08.2023, під час іспитового строку, тобто після постановлення вироку Городенківського районного суду від 29.09.2022, остаточне покарання підлягає визначенню за правилами ст.71 КК України - за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за попереднім вироком, та ОСОБА_4 слід остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
		Суд вважає, що таке покарання є пропорційним, адекватним, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю вчиненого ОСОБА_4 злочину і даними про його особу, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення.
		Запобіжний захід щодо  ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової експертизи відповідно до ч.2 ст.124 КПК України слід покласти на обвинуваченого.
		Керуючись ст.ст.12, ч.4 ст.185 КК України, ст.ст. 369-371,373-374,394 КПК України, суд,
		у х в а л и в:
		ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
		На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Городенківського районного суду від 29.09.2022 та призначити  ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_4 обчислювати з моменту затримання, після набрання цим вироком законної сили. 
		Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирати.
		Стягнути з  ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/109-23/9930-ТВ від 25.08.2023 у сумі 956 гривень.
		Речові докази:
		- мобільний телефон марки «Xiaomi» модель «Redmi Note 12» 4 GB RAM 128 GB синього кольору із сім-картою мобільного оператора ПрАТ «Київстар», який упаковано у спецпакет SUD 3078916, та коробку від мобільного телефону марки «Xiaomi» модель «Redmi Note 12» 4 GB RAM 128 GB синього кольору, на задній частині якої вказаний EMEI НОМЕР_1 , що передано на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_7 , повернути останньому.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження. 
		 
		Суддя                                                                          ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...