Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/16332/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано судом: 03.01.2024. Зареєстровано: 03.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2024.
Дата набрання законної сили: 08.10.2024
Номер судового провадження: 1-кп/756/635/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002614

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 756/16332/21
		       Номер провадження № 1-кп/756/635/23
		 
		УКРАЇНА
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 грудня 2023 року місто Київ
		 
		Оболонський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді                     ОСОБА_1 
		секретарів судового засідання    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		захисників                                  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		прокурорів                                  ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) у залі судових засідань № 5 Оболонського районного суду міста Києва кримінальне провадження, внесене 28.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002614, за обвинуваченням:
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Бахчисарай, АР Крим, громадянки України, яка має вищу освіту, працювала суддею Білогірського районного суду АР Крим, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 ,
		у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		1. Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.
		 
		1.1. 27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення головного розвідувального управління генерального штабу збройних сил російської федерації захопили будівлі адміністрації та Верховної Ради АР Крим.
		Постановою від 01.03.2014 ради федерації федеральних зборів російської федерації було надано згоду на використання на території України збройних сил російської федерації, що призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
		У громадянки України ОСОБА_9 , яка на час вказаних подій проживала на території АР Крим та працювала суддею Білогірського районного суду АР Крим, утворився умисел на заподіяння шкоди суверенітетові та територіальної цілісності України, а саме на надання російській федерації (далі - рф) як іноземній державі, допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Зокрема, після фактичного захоплення рф півострову, який є територією України - АР Крим, нелегітимна сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдо референдум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу рф, а законом рф № 6-фкз від 21.03.2014 прийнято до її складу Республіку Крим, створено суди рф на території Криму та Севастополя, зокрема утворено так званий «Білогірський районний суд Республіки Крим».
		Після чого, ОСОБА_9 , яка знала про тимчасову окупацію рф з 20.02.2014 території АР Крим та м. Севастополя, також усвідомлювала, що так званий «Білогірський районний суд Республіки Крим» є незаконно створеним органом. Між тим, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності України, виявила бажання допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим. 
		Так, діючи в інтересах рф, перебуваючи в м. Білогірськ, упродовж березня - грудня 2014 ОСОБА_9 продовжила роботу вже у складі наведеного незаконного органу судової влади рф на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які зміщують посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», ухвалюючи рішення іменем рф щодо громадян України, які мешкали на території Автономної Республіки Крим чим допомогла в переслідуванні осіб, що перебувають під захистом України, та забезпечила функціонування незаконно створених судових органів та посилення заходів тимчасової окупації півострову Крим.
		Унаслідок чого, пізніше, указом президента рф путіна в. в. від 19.12.2014 № 786 ОСОБА_9 було призначено на посаду судді так званого «Білогірського районного суду Республіки Крим російської федерації», чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «федерального конституційного закону» російської федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - рф.
		Зазначені ОСОБА_9 дії допомогли іноземній державі та її представникам у забезпеченні переходу судів АР Крим задля відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - рф, сприяли окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомозі у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом України, шляхом ухвалення відповідних судових рішень, які забезпечили функціонування незаконно створених судових органів та посиленні заходів тимчасової окупації півострова Крим.
		 
		1.2. Отже, ОСОБА_9 учинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 111 КК України, а саме державну зраду, тобто умисне учинення громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, шляхом надання допомоги в проведенні підривної діяльності іноземній державі проти України.
		 
		2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
		 
		2.1. Позиції сторін захисту та обвинувачення.
		 
		2.1.1. Прокурор у судовому засіданні вважала, що під час судового провадження було доведено винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України у редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014, а дії останньої правильно кваліфіковані за цим складом. А отже, просила суд визнати ОСОБА_9 винуватою та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років із конфіскацією майна. 
		 
		2.1.2. Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), а отже остання показань суду не надавала. При цьому заяви чи клопотання на адресу суду від обвинуваченої також не надходили.
		Між тим, кримінальне провадження здійснювалось за участі захисника, участь якого була забезпечена державою. Крім того, суд реагував на випадки неналежного виконання захисником, який є адвокатом, своїх професійних обов`язків, здійснюючи у такій спосіб всі можливі дії з тим, аби наданий державою захист не був формальним.
		Слід також зауважити, що аналіз наявних в судовому провадженні матеріалів свідчить про належний спосіб повідомлення ОСОБА_9 про здійснення щодо неї кримінального провадження, як на стадії досудового розслідування так і судового провадження.
		Указане свідчить, що обвинувачена мала підстави усвідомлювати, що щодо неї розпочато кримінальне провадження, та мала можливість отримати та дізнатися про оголошену підозру, як і про відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, а отже мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, у тому числі, на захист та доступ до правосуддя. 
		Відтак, на думку суду, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення, мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника, захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно. 
		Такі дії суду узгоджуються із зобов`язаннями, які узяті Україною із тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 
		Натомість ОСОБА_9 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_9 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від правосуддям, яке здійснюється Україною.
		Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. 
		Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		 
		2.1.3. Захисник у судовому засіданні просив визнати ОСОБА_9 невинуватою, оскільки суду стороною обвинувачення не було надано доказів саме умисних дії обвинуваченої, бо якщо обвинувачена і вчиняла певні дії, але не із умислом, а лише підкоряючись волі осіб, якими було захоплено територію АР Крим, де мешкала ОСОБА_9 та її родина. А отже, у випадку непокори, існувала можливість загрози життю та здоров`ю ОСОБА_9 , як судді Білогірського районного суду АР Крим, зі сторони осіб, що безпосередньо приймали участь у порушенні територіальної цілісності та недоторканості України. Це свідчить, що ОСОБА_9 знаходилась під ймовірним психологічним та фізичним примусом, та саме з цих підстав була вимушена залишитись на посаді судді Білогірського районного суду АР Крим, і продовжувати здійснювати повноваження судді під юрисдикцією окупаційної влади. 
		 
		2.2. Надані матеріали досудового розслідування на підтвердження висунутого обвинувачення.
		 
		2.2.1. постанова від 28.09.2016 про виділення з кримінального провадження № 42015000000001289 матеріалів в кримінальне провадження № 42016000000002614;
		 
		2.2.2. витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 28.09.2016;
		 
		2.2.3. повідомлення про підозру ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 111 КК України від 22.05.2015;
		 
		2.2.4. супровідний лист від 22.05.2015 № 263-27017-14 про направлення ОСОБА_9 письмового повідомлення про підозру;
		 
		2.2.5. повістка про виклик на ім`я ОСОБА_9 від 22.05.2015;
		 
		2.2.6. копія листа ГПУ до Експрес-пошти від 22.05.2015, згідно з яким ОСОБА_10 викликалась в судові засідання;
		 
		2.2.7. повістки, публікації в газеті «Урядовий кур?єр» та інші документи про виклик ОСОБА_9 ;
		 
		2.2.8. вимога ДІАЗ МВС про судимість ОСОБА_11 ;
		 
		2.2.9. інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна;
		 
		2.2.10. постанова про оголошення підозрюваного у розшук від 11.08.2015;
		 
		2.2.11. копія листа до СБУ від 17.08.2015 № 26/3-27027-14;
		 
		2.2.12. копія листа СБУ від 16.09.2015 № 14/5/2-9713 про заведення ОРС;
		 
		2.2.13. копія Ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2016 про здійснення спеціального досудового розслідування;
		 
		2.2.14. повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_9 від 20.09.2021;
		 
		2.2.15. заява народного депутата ОСОБА_12 про вчинення кримінального правопорушення;
		 
		2.2.16. лист Вищої кваліфікаційної комісії суддів від 14.02.2015 № 30-2008/15 до ГПУ щодо внесення відомостей до ЄРДР за вчинення кримінального правопорушення суддями АРК за ст. 111 КК України;
		 
		2.2.17. клопотання про надання міжнародної правової допомоги в кримінальному провадженні із додатками та супровідним листом від 25.05.2015;
		 
		2.2.18. запит ГПУ до Адміністрації Президента України від 03.02.2015 № 26/3-27027-14 щодо надання належним копій документів суддів АРК;
		 
		2.2.19. відповідь Адміністрації Президента України від 20.03.2015 № 45-01/135 з додатками та витяг з указу Президента України від 12.03.2012 № 193/2012 про призначення ОСОБА_9 ;
		 
		2.2.20. запит ГПУ до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.02.2015 № 26/3-27027-14 щодо відомостей про суддів;
		 
		2.2.21. лист вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 № 18-2153/15 з додатком, в тому числі щодо судів які звернулись з заявами про переведення;
		 
		2.2.22. лист ГПУ до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо рекомендацій до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги від 25.05.2015 №  26/3-27027-14;
		 
		2.2.23. копія інформації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.10.2015 № 8вк-4067/15 щодо відкриття дисциплінарної скарги, в тому числі щодо ОСОБА_9 ;
		 
		2.2.24. рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.11.2015 № 3009/дп-15 (вирішила направити до Вищої ради юстиції висновок щодо встановлених Вищою кваліфікаційною комісією суддів України фактів, які свідчать про порушення суддями присяги, та рекомендувати Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення з посади судді) та супровідні листи ГПУ від 09.09.2016 № 26/3-33326-15 та відповідь ВКК суддів України від 21.09.2016 № 27-9450/16;
		 
		2.2.25. копія запиту до Вищої ради юстиції від 09.09.2016 № 26/3-33326-15 щодо надання копії рішення про внесення подань Президентові України;
		 
		2.2.26. копія відповіді на запит від 20.09.2016 № 9887/0/9-16 з додатком рішення Вищої Ради Юстиції від 24.12.2015 про внесення подань Президентові України та до верховної Ради України про звільнення суддів;
		 
		2.2.27. запит до Адміністрації Президента України від 09.09.2016 №  26/3-33326-15 щодо надання Указу Президента України про звільнення судів АРК та міста Севастополя;
		 
		2.2.28. відповідь Адміністрації Президента України від 29.09.2016 № 03-01/3068 з додатком Указу про звільнення від 30.01.2016 № 28/2016;
		 
		2.2.29. лист СБУ від 14.06.2016 № 2/2/8-22047 щодо місця перебування суддів на території АРК;
		 
		2.2.30. запит до Адміністрації Президента України від 02.09.2016 № 26/3-33326-15 щодо виходу з громадянства;
		 
		2.2.31. копія відповіді від 29.09.2016 № 03-01/3021 з питань громадянства;
		 
		2.2.32. відповідь Міністерства юстиції України від 21.03.2016 № 2911-0-26-16/12.1 щодо надання копій рішень так званих судових органів тимчасово окупованої території півострова Крим, винесених у кримінальних провадженнях на підставі законодавства РФ, про засудження громадян України та про приведення у відповідність із законодавством РФ рішень українських судів, а також судові прохання про надання міжнародної правової допомоги у цивільних справах стосовно вручення документів особам, які проживають на материковій частині України та клопотання про надання дозволу на примусове виконання судових рішень, винесених від імені РФ на території АРК та м. Севастополя;
		 
		2.2.33. постанова про приєднання до кримінального провадження речового доказу від 05.09.2016;
		 
		2.2.34. копія протоколу огляду від 02.02.2015 заяви ОСОБА_13 (огляд усіх джерел);
		 
		2.2.35. протокол огляду інтернет-видань від 07.04.2015 наказу РФ про призначення судів;
		 
		2.2.36. протокол огляду інтернет-видань від 11-18 червня 2015 року з додатками рішень судді ОСОБА_9 ;
		 
		2.2.37. протокол огляду речей та документів від 31.03.2021 «Про створення судів рф на території Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя та про внесення змін в окремі законодавчі акти рф»;
		 
		2.2.38. протокол огляду інтернет видань від 31.03.2021 огляд судових рішень винесених ОСОБА_9 з березня 2014 до 30.01.2016;
		 
		2.2.39. протокол огляду речей та документів від 31.03.2021 огляду наказу чергувань суддів Білогородського районного суду РК у зв?язку із виборами депутатів від 10.09.2014 року, копії рішень, винесених ОСОБА_9 , у тому числі в адмін. справах до учасників акцій 3 травня 2014 року, що мало місце на автошляху Симферополь-Феодосія-Керч;
		 
		2.2.40. протокол огляду Інтернет сайту від 29.03.2021 огляд статті «П?ять років тому, 3 травня тисячі кримських татар прорвалися через «живий щит» російського спецназу, щоб зустріти свого національного лідера ОСОБА_12, який прямував до анексованого Криму;
		 
		2.2.41. протокол огляду Інтернет сайту від 29.03.2021 огляд статті «П?ять кримських татар, яких судили за нанесення тілесних ушкоджень силовикам, не єдині фігуранти справи 3 травня».
		 
		2.3. Докази надані стороною захисту.
		 
		2.3.1. Стороною захисту докази не надавались.
		 
		3. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів
		 
		3.1. Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах кримінального провадження.
		 
		3.1.1. Під час судового розгляду було виявлено обставини, які є загально відомими, а отже не підлягають окремому доказуванню. Зокрема, тимчасова окупація з боку рф частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку рф цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
		 
		3.1.2. Постановою ради федерації федеральних зборів рф «Про використання збройних сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента рф, виходячи з інтересів безпеки життя громадян рф, особового складу військового контингенту зс рф, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту рф на використання зс рф на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної РадиАР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим» та утворення у складі рф нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням конституційного суду рф визнаний таким, що відповідає конституції рф, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів держдуми рф, а 21 березня 2014 року - рада федерації федеральних зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий закон рф № 6-ФКЗ, яким прийнято до рф «Республіку Крим» та утворені в складі рф нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до рф з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону рф № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів зс рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської)   економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 2 а. 177-183).
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		 
		3.1.3. Указані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		 
		3.1.4. Судом ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченої безпосередньо в контексті висунутого їй обвинувачення.
		 
		3.2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
		 
		3.2.1. Статус ОСОБА_9 станом на 2014 рік, як судді Білогірського районного суду АР Крим підтверджено дослідженими судом належною копією Указу Президента України від 12.03.2012 № 193/2012, за якою ОСОБА_9 призначено суддею, та від 30 січня 2016 року № 28/2016 Указом Президента України, відповідно до якого її звільнено з посади судді Білогірського районного суду АР Крим.
		Указані документи в сукупності із відповіддю Адміністрації Президента України від 29 вересня 2016 року № 03-01/302 про ненадходження клопотань про вихід з громадянства підтверджується правовий статус ОСОБА_9 як громадянки України.
		 
		3.2.2. Згідно з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_9 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_9 , яка займала посаду судді Білогірського районного суду АР Крим, призначена на посаду «судді Білогірського районного суду Республіки Крим російської федерації». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_9 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави.
		 
		3.2.3. Обставини щодо призначення ОСОБА_9 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ. Так, згідно згаданого Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_9 призначено на посаду «судді Білогірського районного суду Республіки Крим російської федерації».
		 
		3.2.4. Вказана інформація щодо призначення ОСОБА_9 , яка раніше була обрана на посаду судді відповідно до законодавства України та склала присягу судді, на посаду «судді» одного із незаконно утворених на території АР Крим «судів РФ», знайшла своє повне підтвердження і за даними досліджених судом листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 з додатком та від 06 жовтня 2016 року № 19-9785/16.
		 
		3.2.5. Згідно з дослідженим судом рішення Вищої ради юстиції від 24.12.2015 № №  1206/0/15-15, згідно із яким за результатами розгляду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 внесено подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Білогірського районного суду АР Крим ОСОБА_9 за порушення присяги судді;
		Усі вказані дані узгоджуються між собою, а також і відомостями про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Білогірського районного суду АР Крим за порушення присяги, які містить вже рішення Президента України - Указ від 30.01.2016 № 28/2016.
		Відповідно до відомостей ДІАЗ МВС України ОСОБА_9 станом на 19.06.2015 не мала судимостей і не притягувалась до кримінальної відповідальності.
		За даними листа Департаменту контррозвідки СБУ від 14 червня 2016 року ОСОБА_9 , станом на 14 червня 2016 року постійно проживає на території АР Крим.
		 
		3.2.6. Крім того, обставини здійснення ОСОБА_9 правосуддя від імені рф на території АР Крим без припинення статусу судді Білогірського районного суду АР Крим відповідно до законів України упродовж березня 2014 року як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Білогірського районного суду Республіки Крим», а також і після її призначення на посаду «судді» утвореного в системі правосуддя рф Білогірського районного суду Республіки Крим рф знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому. 
		Протокол огляду від 31 березня 2021 року, щодо огляду сайтів, на який розміщена інформація про здійснення правосуддя ОСОБА_9 від імені РФ (стор 190) Лист Міністерства юстиції України від 21.03.2016 №2911-0-26-16/12.1 з додатками копій рішень так званих судових органів окупованої території півострова Крим, ухваленими  ОСОБА_9 . 
		При цьому, якщо ОСОБА_9 , будучи «суддею федерального суду рф» на території АР Крим - Білогірського районного суду Республіки Крим рф, керувалася законодавством рф із зрозумілих причин, то, будучи «суддею Білогірського районного суду Республіки Крим» керувалася таким законодавством, посилаючись на положення згаданого вже Закону рф № 6-ФКЗ та Кодексом про адміністративні правопорушення рф.
		Обставини здійснення ОСОБА_9 «правосуддя» від імені рф на території АР Крим без припинення статусу судді відповідно до законів України, знайшли своє підтвердження і під час дослідження судом протоколів огляду документів від 31.03.2021 та від 11-18.06.2015, зокрема такі дані містять оглянуті «судові рішення», ухвалені «суддею» ОСОБА_9 на підставі законодавства рф.
		Звертає на себе увагу відповідність текстів вказаних судових рішень, ухвалених «суддею» ОСОБА_9 і одержаних слідчими органами з різних джерел, в тому числі офіційних РФ, що додатково вказує на достовірність цієї інформації.
		 
		3.2.7. Як видно з дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 31.03.2021 та додатків до нього у виді нормативних актів рф, розміщених на офіційних сайтах президента рф та верховного суду рф щодо діяльності судів на території АР Крим, на виконання ст. 9 Закону рф № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені рф здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, тобто станом на 21 березня 2014 року. Згідно із федеральним законом рф № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «Про створення судів російської федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» та постановою Пленуму Верховного Суду рф № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» на території АР Крим були створені суди рф, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
		 
		3.2.8. Як видно з досліджених листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції суддя Білогірського районного суду АР Крим ОСОБА_9 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість мала і такі заяви фактично подали у першому випадку - інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року, а в другому - 33 судді судів АР Крим, в тому числі, у зв`язку із окупацією та припиненням громадянства України.
		Усі перелічені джерела інформації необхідно оцінювати за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнати належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, необхідно визнати наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_9 як «судді» окупаційних органів влади рф достовірними доказами обвинувачення, а тому покласти в основу обвинувального вироку.
		 
		3.2.9. Крім того, з відповіді Міністерства юстиції України від 21.03.2016 № 2911-0-26-16/12.1 щодо надання копій рішень так званих судових органів тимчасово окупованої території півострова Крим (додаток 32), видно, що ці документи є матеріальними об`єктами, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (прийняті від імені Російської Федерації на підставі законодавства Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у місті Сімферополі у справах за позовами до суб`єкта господарювання України; викладені на бланках незаконно створеного Російською Федерацією на території Автономної Республіки Крим Арбітражного суду Республіки Крим та російською мовою; завірені печаткою та підписами судді і секретаря судових засідань, на яких містяться відтиски штампу банку про прийняття їх як вхідної кореспонденції), а тому підлягають оцінці відповідно до вимог ст. 98 КПК України як речові докази.
		 
		3.2.10. Зокрема, з наданих доказів видно, що 08.05.2014 ОСОБА_9 діючи в інтересах російської федерації, керуючись статтями ч. 1 ст. 20.2.2., ст. 29.9, 29.10 Кодексу про адміністративні правопорушення рф прийняла постанову в справі № 5-54/2014, якою визнала винуватою особу (активіста, який в знак солідарності зі своїми співвітчизниками приймав участь у перекритті ділянок трас Сімферополь-Севастополь, Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч, Сімферополь-Феодосія-Керч та ін.) у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 20.2.2 Кодексу про адміністративні правопорушення рф «Організація масового одночасного прибуття і (чи) переміщення громадян в громадських місцях, що потягло порушення громадського порядку», а саме на 40 км ділянці автодороги Сімферополь-Феодосія-Керч, біля мікрорайону Сари-Су, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території Автономної Республіки Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації. 
		 
		3.2.11. Крім того, надані докази доводять, що ОСОБА_9 з березня 2014 року до 30 січня 2016 року (день звільнення з посади судді Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим, відповідно до Указу Президента України від 30.01.2016 №  28/2016), прийняла рішення у 128 судових (адміністративних, кримінальних, цивільних) справах, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - рф.
		 
		3.2.12. При цьому суду необхідно взяти до уваги і те, що при оцінці наданих доказів суд ураховував відповідні акти компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України, які за своїм способом оприлюднення, ухвалення як і наявною в них інформацією, є доказами в цьому кримінальному провадження
		 
		3.2.13. Між тим, окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка громадянства ОСОБА_9 та встановлених обставин щодо цього.
		Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. А згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (статті 17, 18, 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст.ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).
		За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		 
		3.2.14. Як вбачається під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань та додатків до нього у виді нормативних актів рф, розміщених на офіційних сайтах президента рф та верховного суду рф щодо діяльності судів на території АР Крим, згідно із правилами ст. 4 згаданого вже закону рф № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф. На виконання ст. 9 Закону рф № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів рф за умови наявності в них громадянства рф, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах рф, які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
		 
		3.2.15. Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_9 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ - фактично отримала за законодавством рф громадянство рф як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку рф з 21 березня 2014 року за нею автоматично визнається громадянство рфі вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася. Водночас, навіть за вказаним законодавством рф, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місяця передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, рф визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_9 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство рф, а й громадянство України, яке була можливість зберегти, хоча і обмежена у часі.
		Необхідно взяти до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
		 
		3.2.16. Ураховуючи приписи ст. 4 Конституції України, статей 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_9 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_9 22 травня 2015 року у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_9 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.
		 
		3.2.17. Суд безумовно вважає слушними тезиси сторони захисту про необхідність поважати права і свободи обвинуваченої, зокрема, право на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. Більш того, суд з повагою ставиться і до права будь-якого громадянина мати власну оцінку політичним подіям, що бурхливо відбувалися протягом 2013 - 2014 років. 
		Водночас, ОСОБА_9 , як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, безсумнівно розуміла, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_9 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. 
		Принциповим є те, що вказана особа у зв`язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме використовуючи свій статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України.
		ОСОБА_9 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям.
		 
		3.2.18. Із наведеного слід зробити висновки, що внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку рф проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою встановлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.
		Зокрема, результатами оцінки доказів суд вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що:
		- громадянка України ОСОБА_9 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з березня 2014 року по 30 січня 2016 року формально-юридично мала статус судді Білогірського районного суду АР Крим, при цьому втрата статусу судді України через припинення здійснення правосуддя від імені України не спростовують зазначеного, оскільки наведені виключно в контексті втрати нею права на захист статусу судді з боку держави Україна;
		- громадянка України ОСОБА_9 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Білогірського районного суду АР Крим, упродовж березня - січня 2016 року як «суддя» незаконно створеного «Білогірського районного суду Республіки Крим РФ» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у квітні 2014 (коли призначено на посаду судді) року на посаду «судді Білогірського районного суду Республіки Крим Російської Федерації», прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
		- здійснення ОСОБА_9 за таких умов «правосуддя» від імені рф свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		 
		3.2.19. Загалом учинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
		Отже, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
		Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
		Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_9 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузях цивільного, адміністративного права, цивільного та адміністративного процесу, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді першої інстанції.
		Використання ОСОБА_9 під час здійснення такого «правосуддя» від імені рф матеріально-технічної бази Білогірського районного суду АР Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується дослідженням ухвалених «судових рішень» від імені окупаційних органів судової влади рф про організацію та проведення судових засідань в приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «судді» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).
		На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_9 з надання нею допомоги рф в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_9 , починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Білогірського районного суду АР Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя» як суддя, керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, бере успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Білогірського районного суду Республіки Крим Російської Федерації», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї, та в подальшому здійснює «правосуддя» на цій посаді, принаймні по січень 2016 рік.
		ОСОБА_9 як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, до речі зазіхання на які в даному контексті є доволі небезпечним рішенням на перспективу, мала б розраховувати на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_9 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що громадянка України ОСОБА_9 , користуючись тим, що не звільнена з посади судді відповідно до чинного законодавства України (незважаючи на те, що її повноваження припинились в силу положень ч. 4 ст. 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI), продовжила здійснювати правосуддя від імені рф вже відповідно до положень ч. 5 ст. 9 закону рф № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». При цьому, в даному випадку припинення повноважень судді ОСОБА_9 не співпало в часі із припиненням її статусу як судді системи судів загальної юрисдикції України. Саме по собі припинення повноважень судді ОСОБА_9 , як судді системи суддів загальної юрисдикції України, аж ніяк не перешкодило їй здійснювати правосуддя від імені держави-агресора на окупованій нею території, адже для надання допомоги іноземній державі у веденні підривної діяльності проти України ОСОБА_9 необхідно було скористатись формально-юридичним статусом судді судової системи України (що вона і зробила), а саме обійманням посади судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим.
		ОСОБА_9 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше перебуваючи в статусі судді.
		 
		3.2.20. Усі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Ураховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, колегія суддів визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_9 як «судді» окупаційних органів влади рф достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку. Відтак зауваження захисту в цій частині є безпідставними. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
		 
		3.2.21. Між тим, суворо дотримуючись вимог до доказування, суд не вбачає правових підстав для залишення в сформованому обвинуваченні дій, які не підтверджені доказами обвинувачення.
		З цих підстав, відповідно до вимог ч. 3 ст. 337 КПК України, суд виключив з висунутого ОСОБА_9 обвинувачення посилання на її причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (рф), оскільки доказів на підтвердження таких конкретних фактів суду не надано. Між тим, суду надані докази саме протиправної діяльності ОСОБА_11 , яка спрямована на вчинення державної зради, яка охоплюється наданням з її боку допомозі іноземній держави (рф) у цілому.
		 
		3.2.22. Крім того, враховуючи межі висунутого звинувачення та керуючись принципом презумпції невинуватості, суд також виключає з обвинувачення ОСОБА_9 посилання на її дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних її участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.
		Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено.
		 
		3.2.23. Отже, дії ОСОБА_9 , яка будучи громадянкою України та суддею Білогірського районного суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 року забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, суд погоджується із кваліфікацією, здійсненою органом досудового розслідування кваліфікацією за ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		 
		3.2.24. Суд урахував також, що дії обвинуваченої за ч. 1 ст. 111 КК України мають триваючий характер і не закінчились станом на 31 жовтня 2014 року - дата набрання чинності Законом України № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року, що враховано судом при наданні оцінки здійсненої досудовим розслідуванням кваліфікації дій обвинуваченої.
		 
		4. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.
		 
		4.1. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_9 - судом не встановлено.
		 
		5. Мотиви призначення покарання.
		 
		5.1. Суд, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_9 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
		За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.
		Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, що покарання є необхідним у тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
		 
		5.2. Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченій ОСОБА_9 суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, вид та суспільна небезпечність дій, які судом визначено кримінальним правопорушенням. 
		Загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку рф, швидкоплинність якої забезпечила в короткі строки повну окупацію цієї території України та подальшу незаконну анексію іноземною державою. Як і ставлення обвинуваченої до вчиненого, яка свідомо розірвала всі правові стосунки із державою, яка надала їй право діяти від її імені.
		Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), у виді позбавлення волі строком на 12 років, оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення, та попередження вчинення нею, як і іншими особами, нового злочину.
		 
		5.3. Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка на час вчинення нею злочину мала високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_9 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.
		 
		5.4. При цьому в судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статями 69, 69-1, 75 КК України, судом не встановлено.
		 
		6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
		 
		6.1. Діючи відповідно до вимог ч. 5 ст. 374 КПК України суд перевірив та дійшов висновку, що стороною обвинувачення здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав як підозрюваної так обвинуваченої ОСОБА_9 на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження (спеціального судового провадження (in absentia). Відповідні висновки суд надав як в цьому рішенні (пункт 2.1.2), так і рішенні про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту та здійснення спеціального судового провадження.
		 
		6.2. Ураховуючи те, що стосовно обвинуваченої запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченої запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченої. А отже, початок строку відбуття покарання ОСОБА_9 слід рахувати з моменту виконання вироку, тобто її затримання.
		 
		6.3. Процесуальні витрати у провадженні відсутні. Позовної заяви в межах провадження заявлено не було. 
		 
		6.4. Питання речових доказів суд вирішує в порядку ст. 124 КПК України, а саме письмові докази, які знаходяться в матеріалах судового провадження - залишити в матеріалах судового провадження протягом всього строку їх зберігання.
		Керуючись статтями 7, 100, 124, 128, 297-1, 297-5, 323, 368-370, 373, 374, 376, 392-395, 615 КПК України, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), та призначити покарання у виді позбавлення волі на строком 12 (дванадцять) років із конфіскацією майна.
		 
		Початок строку відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з моменту виконання вироку - затримання.
		 
		Речові докази, які знаходяться в матеріалах судового провадження - залишити в матеріалах судового провадження протягом всього строку їх зберігання.
		 
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Оболонський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченою - у той же строку та в тому ж порядку, з моменту отримання його копії.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...