Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/21061/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 04.01.2024. Зареєстровано: 06.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2024.
Дата набрання законної сили: 06.02.2024
Номер судового провадження: П/420/31467/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 420/21061/23 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		          
		04 січня 2024 року                                                                  м. Одеса
		Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Бутенка А.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-
		ВСТАНОВИВ:
		Стислий зміст позовних вимог.
		ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: 
		- визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ухилення від звільнення командира 2 відділення 3 взводу 2 роти 2 батальйону морської піхоти старшого сержанта ОСОБА_1 за розглядом рапорту від 10.02.23 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року по справі № 420/10799/23;
		- встановити як передумову задоволення цього позову факт перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення командира 2 відділення 3 взводу 2 роти 2 батальйону морської піхоти старшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з направленням його особистої справи до Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеси. 
		Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звернувся із рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки його дружина має ІІІ групу інвалідності та потребує постійної сторонньої допомоги. Листом відповідач повідомив про відмову у звільнення його з військової служби.
		28.11.2023 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якої зазначено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2022 №320 Позивач був призначений на посаду командира відділення морської піхоти - командира машини відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти' військової частини НОМЕР_1 . Жодний рапорт Позивача, поданий ним на звільнення з військової служби, як і сама позовна заява, не містять інформації про отримання/не отриманню такої тимчасової державної допомоги, а також не містять жодних відомостей щодо відмови батька ОСОБА_2 від її утримання у будь-який спосіб, який міг бути визначений за домовленістю міме батьками. Також, відсутні відомості про наявність рішень суду: про призначення аліментів на утримання ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 - громадянина ОСОБА_3 , про визнання Позивача усиновлювачем ОСОБА_2 . Надані Позивачем до звернень довідки Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеси від 29.11.2022 №53945 та від 06.02.2023 № 8258 свідчать лише про відсутність виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, не містить підтвердження щодо виконання або не виконання обов`язку батька щодо утримання своєї дитини. Крім того, Позивач стверджує; що факт перебування на його утриманні дітей підтверджується довідками про взяття осіб на облік внутрішньо переміщених осіб, довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добромир» від 12.12.2022; характеристикою на ОСОБА_2 , листом-підтвердженням щодо факту спільного проживання з додатком від 31.10.2022, тоді як законодавцем передбачено інший спосіб встановлення факту перебування на утриманні.
		04.12.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
		Процесуальні дії, вчинені судом.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
		Обставини справи.
		ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 
		З кінця 2016 року позивач перебуває у сімейних відносинах без реєстрації шлюбу з громадянкою ОСОБА_4 , які мешкають однією сім`єю, як подружжя від якого мають двох власних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Від першого шлюбу ОСОБА_4 має дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Неповнолітня ОСОБА_2 з 4-х років утримується та виховується позивачем, як рідна донька, при цьому рідний батько після розлучення участі у житті дитини не приймає, аліментів не сплачує.
		Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі абзацу 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
		Відповідач не розглянув рапорт позивача, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 року по справі № 420/10799/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 10.02.2023 року про звільнення з військової служби в запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення.
		24.07.2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання рішення суду від 14 липня 2023 року по справі № 420/10799/23, Командуванням військової частини НОМЕР_1 розглянуло рапорт про звільнення зі служби та встановлено відсутність підстав для звільнення. Так, в листі зазначено наступне: «Враховуючи той факт, що ОСОБА_2 , 2012 року народження, відповідно до норм чинного законодавства перебуває на утриманні батька -громадянина ОСОБА_3 , тоді як на Вашому утриманні перебувають лише двоє спільних дітей з громадянкою ОСОБА_4 : ОСОБА_6 , 2017 року народження та ОСОБА_5 , 2017 року народження, а також, у зв`язку з ненаданнями Вами до звернення документів, що підтверджують факт перебування на Вашому утриманні ОСОБА_2 , в порядку визначеному законом, у командування військової частини відсутні підстави щодо звільнення Вас з військової служби за мобілізацією на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років).».
		Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ухилення від звільнення позивача зі служби протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Джерела права й акти їх застосування.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про Загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
		Відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
		військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;
		виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
		утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
		необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду;
		наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
		необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
		наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
		виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років;
		виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;
		При цьому відповідно до ч.7 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
		Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
		Згідно з п.2 п.225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»:
		у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
		у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
		у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_2 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
		у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
		у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
		у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні - Президентом України.
		Відповідно до п.233 Положення Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
		підстави звільнення з військової служби;
		думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
		районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
		При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
		Пунктом 14 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
		Висновки суду.
		Системний аналіз вищевказаної норми пп. «г» п. 2 ч. 4статті 26 Закону №2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, в разі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
		Судом встановлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
		В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
		Надаючи оцінку доводам представника позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби документи беззаперечно свідчать про те, що на утриманні ОСОБА_1 перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, зокрема, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому наявні підстави для звільнення його з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", суд зазначає наступне.
		Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейного Кодексу (ст. 121 СК України).
		Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
		Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (ст. 122 СК України).
		Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (ст. 141 СК України).
		Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Згідно ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
		За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
		За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
		Разом з цим, ч. 8-10 ст. 181 СК України визначено, якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім`ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України.
		Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
		Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.
		Матеріали справи не містять інформації про отримання / не отримання такої тимчасової державної допомоги.
		Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
		Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
		Виходячи з аналізу вищевказаних норм, ОСОБА_1 має право на участь у вихованні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому, обов`язок щодо її утримання у позивача виникає за умови, якщо в останньої немає батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання.
		Враховуючи, що ОСОБА_2 , має матір, обов`язок щодо її утримання не може бути покладено на позивача, і як наслідок, застосувати абзац 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, для звільнення його з військової служби, не є можливим.
		Крім того, належних і допустимих доказів, що у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , немає батька або, що її батько не може надавати належного утримання, суду не надано та до рапорту про звільнення з військової служби долучено не було.
		Також, рапорт про звільнення та матеріали справи не містять відомостей про те, що батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не приймає участі у її вихованні, ухиляється від її утримання чи позбавлений батьківських прав тощо.
		В свою чергу, наданий позивачем лист-підтвердження від 31.10.2022 року про те, що ОСОБА_1 проживає, веде спільне господарство, виховує дітей з ОСОБА_4 не може бути прийнятий судом в якості достатнього і безумовного доказу, оскільки такий лист не містить інформації про те, чи має можливість дружина позивача утримувати своїх дітей; чи наявні у дітей батько та інші родичі, наведені в частині 1 статті 268 Сімейного кодексу України, які можуть їх утримувати; в який спосіб позивач утримує дітей, приймаючи до уваги і те, що він перебуває на військовій службі.
		Довідка голови ОСББ «Добромир» №183 від 12.12.2022 року про склад сім`ї, також не свідчить про перебування на утриманні позивача неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки сам факт проживання однією сім`єю про такі обставини не свідчить.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем, під час розгляду справи, не було доведено факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років.
		Отже, у даному випадку, суд погоджується із позицією відповідача щодо відсутності правових підстав для звільнення позивача з військової служби за абзацом 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі рапорту від 10.02.2023 року.
		На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
		Крім того, позивач стверджує, що факт перебування на його утриманні дітей підтверджується довідкою№183 від 12.12.2022 року про склад сім`ї та листом-підтвердженням від 31.10.2022 року, тоді як законодавцем передбачено інший спосіб встановлення факту перебування на утриманні.
		Статтею 293 ЦПК України передбачено, що суд, серед інших, розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Відповідно до ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		Таким чином, підтвердження факту перебування на утриманні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повинно здійснюватись в порядку, визначеному законом.
		Крім того, у відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Так, у позовній заяві позивачем заявлено вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо звільнення його з військової служби.
		Суд звертає увагу, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма пасивної поведінки цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у не здійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		У даному випадку, за наслідками розгляду рапорту позивача, військовою частиною НОМЕР_1 прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту командира 2 відділення 3 взводу 2 роти 2 батальйону морської піхоти старшого сержанта ОСОБА_1 від 10.02.2023 року.
		Отже, наявність прийнятого рішення про відмову у задоволенні рапорту, виключає можливість встановлення факту допущеної бездіяльності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
		Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
		Розподіл судових витрат.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується. 
		Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код за ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
		 
		Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
		Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
		 
		Суддя                                                                                                    А.В. Бутенко
		 
		 
		 
		 
		  
		                                        
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		          
		          .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...