Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/160/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 08.01.2024. Зареєстровано: 08.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/755/221/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017000000000652

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 755/160/22
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"08" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді:                                                  ОСОБА_1 ,
		при секретарях: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора:                                                  ОСОБА_5 ,
		за участю захисника                                          ОСОБА_6 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження за № 42017000000000652 від 09.03.2017 по обвинуваченню  ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Синельникове, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою:  АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою:  АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України,-
		   
		у с т а н о в и в:
		 
		Відповідно до вимог ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 
		Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
		Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш, як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.
		Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації. 
		Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації. 
		Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь - якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя. 
		Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
		У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
		Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
		Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.
		Відповідно до ч. 1 ст. 54 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» 1949 року, яка є частиною національного законодавства України, окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов`язків з міркувань совісті.
		Крім того, згідно ст. 64 Конвенції, кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
		Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. 
		Таким чином, здійснення правосуддя на території України та зокрема території Автономної Республіки Крим повинно здійснюватися виключно у порядку та на підставі чинного законодавства України.
		Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
		Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.
		Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 за №1789-ХІІ, який діяв до 15.07.2015, повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.
		Крім того, ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення. 
		Частиною 1 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
		Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 15 вказаного Закону до виключної компетенції Генерального прокурора належить призначення прокурора Автономної Республіки Крим за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
		Також, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння Російської Федерації були незаконно створені, у тому числі органи прокуратури.
		Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи прокуратури та інші правоохоронні органи Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
		Разом з цим, 21.03.2014 Державною Думою Російської Федерації прийнято Федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Відповідно до ст. 8 вказаного закону протягом перехідного періоду Генеральна прокуратура Російської Федерації створює на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя органи прокуратури Республіки Крим та органи прокуратури міста федерального значення Севастополя, які мають статус прокуратури суб`єкта Російської Федерації. Прокурори, які здійснюють свої повноваження на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, призначаються відповідно до законодавства Російської Федерації. Працівники органів прокуратури України, які заміщають посади в зазначених органах, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та виникнення в складі Російської Федерації нових суб`єктів, мають переважне право на надходження на службу в органи прокуратури Російської Федерації, створювані на цих територіях, при наявності у них громадянства Російської Федерації, а також за умови здачі ними іспиту на знання законодавства Російської Федерації і їх відповідності вимогам, що пред`являються законодавством Російської Федерації до працівникам органів прокуратури. До створення органів прокуратури Російської Федерації на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя відповідні повноваження на цих територіях здійснюють органи прокуратури, які діють на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та виникнення в складі Російської Федерації нових суб`єктів.
		Незважаючи на наявність легітимного керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим, колишнім старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов`язків прокурора Автономної Республіки Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників прокуратури.
		Встановлено, що ОСОБА_7 , 1982 року народження, прийняв присягу працівника прокуратури, відповідно до змісту якої він, присвячуючи свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі, урочисто присягнув: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.
		Наказом прокурора АР Крим ОСОБА_7 призначено на посаду старшого прокурора прокуратури АР Крим з питань правового забезпечення. Наказом Генерального прокурора України від 29.07.2011 № 937к йому присвоєний класний чин - молодший радник юстиції.
		У подальшому у березні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливим, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, не встановленими слідством особами ОСОБА_7 запропоновано перейти до незаконно створеної прокуратури Республіки Крим, яка увійшла до складу прокуратури Російської Федерації.
		Нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, Присягою працівника прокуратури, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність створення окупаційною владою РФ «Прокуратуры Республики Крым» призначення ОСОБА_11 на посаду «прокурора» незаконно створеної «Прокуратуры Республики Крым», а також проведення на території АР Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу Російської Федерації, з лютого - березня 2014 року, точну дату встановити не виявилося за можливе, маючи на меті сприяти представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України та подальшої окупації території АР Крим погодився на незаконну пропозицію продовжити роботу у прокуратурі АР Крим, а згодом - «прокуратури Республики Крым», без підпорядкування Генеральній прокуратурі України.
		У подальшому, продовжуючи свої умисні дії, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, будучи працівником прокуратури Автономної Республіки Крим на посаді старшого прокурора прокуратури АР Крим з питань правового забезпечення з підпорядкуванням Генеральній прокуратурі України, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя внаслідок збройної агресії Російської Федерації та те, що на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, з березня 2014 року, більш точну дату не встановлено, нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, продовжував свою трудову діяльність у складі незаконно створеної так званої «прокуратури Республіки Крим», яка увійшла до складу прокуратури Російської Федерації без підпорядкування Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора апеляційного відділу прокуратури «Республіки Крим» та сприяв представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.
		Так, ОСОБА_7 діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим та придушення проявів незгоди з окупацією серед громадян України на території АР Крим, усупереч Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997 щодо незалежного і безстороннього розгляду справ судом та ст. ст. 54, 64 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» щодо застосування на окупованій території АР Крим кримінального законодавства України, 17.01.2018, перебуваючи в приміщенні «Верховного суда Республики Крым», за адресою м. Сімферополь, вул. Павленко 2д, підтримував сторону обвинувачення в судовому засіданні (справа № 22к-194/2018) під час розгляду апеляційної скарги на постанову «Киевского районного суда г. Симферополя Республіки Крым» від 05.12.2017 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою громадянам ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
		Внаслідок чого, за активного сприяння ОСОБА_7 порушено право вказаних осіб на свободу і особисту недоторканість та на справедливий суд. 
		Допомога ОСОБА_7 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів прокуратури Російської Федерації та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.
		Таким чином, ОСОБА_7 вчинив умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, що полягало у наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.08.2023 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого з розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 42017000000000652 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження з урахуванням особливостей встановлених законом та не суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, згідно з рішенням якого від 24.05.2007 у справі «Да Лус Домингеш Ферейра проти Бельгії» судове засідання за відсутності підсудного не суперечить вимогам ст. 6 Конвенції, якщо останній зможе згодом домогтися нового судового рішення за його участю, в якому містилася б оцінка висунутих проти нього обвинувачень за фактичними і юридичними обставинами справи.
		Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомлений про розгляд кримінального провадження відповідно до вимог ст. 323 КПК України, шляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті Дніпровського районного суду м. Києва та в газеті «Урядовий кур`єр», в судові засідання не з`являвся, що не перешкоджає розгляду кримінального провадження при здійсненні спеціального судового провадження.
		Кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_7 про розпочате кримінальне провадження, та його обов`язок постати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України.
		Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Враховуючи, що у кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), судом досліджено, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_7 як підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження, в результаті судом встановлено таке.
		Відповідно до ст. ст. 84, 85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за результатами судового розгляду, доведена у повному обсязі та підтверджується наступними доказами:
		-списком прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури АР Крим, стосовно яких є дані щодо самовільного їх переходу на роботу до окупаційних органів прокуратури Криму (т. 2 а.с. 9-10);
		-копією «Телефонного справочника органов прокуратуры Республики Крым Россия (по состоянию на 04.07.2014)» (т. 2 а.с. 11-13);
		-листом Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБ України від 05.02.2015 № 14/2/2-2707кт на ім`я начальника Управління з питань захисту прав громадян та інтересів України на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України (т. 2 а.с. 25-36);
		-листом Генеральної прокуратури України від 31.03.2017 № 11-1628вн-17 з доданим переліком звільнених працівників прокуратури за порушення «Присяги працівника прокуратури» (т. 2 а.с. 72-79);
		-протоколом огляду інтернет видань «Прокуратура Республики Крым» від 09.04.2015 (т. 3 а.с. 12-16);
		-наказом Генерального прокурора України від 01.12.2014 № 13дк «Про звільнення» (т. 3 а.с. 75-78);
		-рапортом старшого оперуповноваженого в ОВС 2 сектору 2 відділу ГВ БКОЗ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області від 27.10.2021 (т. 3 а.с. 97-98);
		-копією «Апеляционного постановления» від 29.01.2021 по справі № 1-520/2020 винесеного так званою «Судебною коллегией по уголовным делам» Верховного Суда Республики Крым Российской Федерации» (т. 3 а.с. 99-103);
		-копією «Апеляционного постановления» від 17.01.2018 по справі № 22к-194/2018 винесеного так званим «Верховным Судом Республики Крым» (т. 3 а.с. 104-110);
		Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК, у межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та у сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо призначення покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Обставин, які б відповідно до вимог ст. ст. 66, 67 КК України пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.
		Враховуючи особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд призначає покарання в межах, встановлених санкцією ч. 1 ст. 111 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, у виді позбавлення волі.
		При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою та необхідною для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів (кримінальних правопорушень).
		Санкцією ч. 1 ст. 111 КК України передбачено конфіскацію майна або без такої.
		Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості.
		Беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення злочину мав статус прокурора, тобто до обов`язків якого входив, зокрема, захист інтересів держави, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 також додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
		Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирався.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Керуючись ст. ст. 59, 65, 111 КК України, ст. ст. 174, 369-371, 373-376, 395 КПК України, суд, -
		у х в а л и в:
		 
		ОСОБА_7  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.
		Строк відбуття покарання рахувати з моменту затримання  ОСОБА_7 .
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.06.2015 у справі № 757/19105/15-к арешт на квартиру АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, ВКВ № 923085 від 21.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Сакського міського нотаріального округу ОСОБА_15 , зареєстрованого в реєстрі за № 4591, у зв`язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна - залишити без змін.
		Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня проголошення.
		Копію вироку, яка підлягає врученню обвинуваченому, вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...