Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/2009/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано судом: 11.01.2024. Зареєстровано: 11.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.01.2024.
Дата набрання законної сили: 08.01.2024
Номер судового провадження: 11-кп/813/841/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62023080030000012

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/841/24
		Справа № 521/2009/23 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08.01.2024 року                                                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:                
		головуючого судді ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
		секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Малиновського райсуду м. Одеси від 06.12.2023, якою під час судового розгляду к/п №62023080030000012 від 06.01.2023 стосовно:
		ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Херсон, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей 2008 та 2016 р.н., останнє місце роботи ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» на посаді заступника начальника, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
		- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави
		 
		установив:
		 
		Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
		Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 06.12.2023 в процесі судового розгляду к/п №62023080030000012 від 06.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 03.02.2024, з утриманням в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
		Мотивуючи своє рішення, суд зауважив, що в зазначеному кримінальному провадженні продовжують існувати заявлені органом досудового розслідування ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України з огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також з урахуванням вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у виді позбавлення волі строком на 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, віку та стану здоров`я обвинуваченого, його міцних соціальних зв`язків за місцем мешкання, відсутності судимостей, наявності паспорту громадянина рф.
		Окрім того, керуючись вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України під час дії воєнного стану, суд дійшов висновку про можливість не визначати обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
		 
		Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
		В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не погодилась із оскаржуваною ухвалою з огляду на наступне:
		- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення, зазначені в обвинувальному акті не відповідають дійсності, натомість, ще під час досудового розслідування ОСОБА_7 повідомляв, що він не добровільно залишився працювати, окупаційна влада катувала його та застосовувала стосовно нього психологічний вплив, зокрема, погрожувала фізичною розправою йому та його родині, що підтверджується матеріалами к/п №22023230000000401 від 22.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч.ч. 1, 2 ст. 438 КК України та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, а також показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ; зазначені обставини свідчать про те, що з 11.05.2022 по 11.11.2022 ОСОБА_7 знаходився під впливом непереборного фізичного та психологічного примусу, внаслідок якого не міг керувати своїми вчинками, був повністю позбавлений можливості вільно приймати рішення, що є безумовною підставою невизнання такого діяння як праця на окупантів злочинним;
		- судом не було враховано того, що прокурором до клопотання не було надано додатків на підтвердження існування заявлених ризиків, натомість, висновки про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України суд зробив на підставі використання інформації з власних джерел, в той час як ризик переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування або суду відсутній, оскільки останній в момент затримання перебував в м. Херсон, не дивлячись на те, що окупаційні війська рф на той час залишили місто, мав можливості виїхати до іншого регіону України; на підтвердження існування ризику незаконного впливу на свідків прокурором не надано будь-яких заяв, повідомлень чи допитів свідків стосовно того, що ОСОБА_7 будь-яким чином самостійно чи через інших осіб здійснював на них вплив; ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження правопорушення, в якому ОСОБА_8 обвинувачується відсутній, оскільки останній раніше не судимий, сприяв органу досудового розслідування, починаючи з 24.02.2022 ОСОБА_7 , як працівник ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», не мав обов`язку, відповідно до правил внутрішнього розпорядку, покидати місце роботи, своїх підлеглих та ув`язнених з метою недопущення їх втечі;
		- суд, всупереч вимог ст. 178 КПК України, залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, має добру репутацію за місцем мешкання та роботи, має постійне місце роботи, за яким характеризується виключно з позитивного боку, має добре налагоджені соціальні зв`язки, зокрема, одружений та має двох дітей 2008 та 2016 р.н. на утриманні;
		- не було враховано судом також того, що фактично до 11.05.2022 ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» працювало у штатному режимі, всупереч вимог п. 24 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови КМ України №934 «Про затвердження Порядку проведення обов`язкової евакуації окремих категорій населення в разі введення правового режиму воєнного стану» від 07.11.2018, жодної евакуації не проводилось, не дивлячись на всі надіслані листи-прохання, при цьому, фактичне захоплення установ окупаційною владою супроводжувалось залякуванням персоналу та насиллям;
		- суд 1-ої інстанції продовжив ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що в даному випадку є необґрунтованим, з огляду на не доведення стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та характеристику особи обвинуваченого.
		Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення суми застави.
		Позиція інших учасників провадження.
		В письмових запереченнях на апеляційну скаргу сторони захисту прокурор відділу Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_15 зауважила на тому, що:
		- стороною захисту жодного разу не доведено факту зменшення ризиків, які вказуються стороною обвинувачення, натомість, продовжують існувати ризики можливого переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду, а також вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, з огляду на факт отримання ОСОБА_7 під час окупації м. Херсона паспорта громадянина рф та на те, що за період співпраці з окупаційною владою обвинувачений набув відповідні зв`язки та контакти з кола окупантів та інших державних зрадників, що свідчить про те, що більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання зазначеним ризикам;
		- під час судового розгляду клопотань усі твердження сторони захисту стосуються необґрунтованості самого обвинувачення, натомість, посилання захисника на примусовий характер співпраці ОСОБА_7 з окупаційною владою жодним чином не підкріплені, свідки сторони обвинувачення під час їх допитів наполягали на добровільності такої співпраці, після звільнення ОСОБА_7 останній не заявляв органам державної влади про свій зв`язок з окупантами та про застосування стосовно нього заходів примусу.
		З огляду на вищезазначені обставини, прокурор ОСОБА_15 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника та ухвалу слідчого судді - залишити без змін.
		В судове засідання апеляційного суду учасники провадження не з`явились, не зважаючи на своєчасне та належне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду, водночас, захисник ОСОБА_6 звернулась до апеляційного суду із заявою, в якій просила апеляційну скаргу розглядати за її відсутності, а обвинувачений ОСОБА_7 , який наразі утримується в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор», не висловив бажання приймати участь у розгляді його скарги особисто.
		Водночас, прокурор відділу Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_15 подала заяву, в якій просила апеляційний розгляд проводити без її участі, а також зауважила, що стороною обвинувачення доведено продовження існування обґрунтованих ризиків, особливо під час дії воєнного стану, стосовно необхідності продовження стосовно ОСОБА_7 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Враховуючи неявку учасників провадження в судове засідання апеляційного суду, колегія суддів, на підставі вимог ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати. 
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
		 
		Мотиви суду апеляційної інстанції.
		Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		На переконання апеляційного суду, суд зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
		Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
		На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Малиновському райсуду м. Одеси знаходиться к/п №62023080030000012 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
		Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
		Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
		Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
		У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
		Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.
		Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
		Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
		Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України. 
		Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
		Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
		Встановлення факту примусу або добровільності переходу ОСОБА_7 на бік окупаційної влади є предметом судового розгляду кримінального провадження по суті, за результатами дослідження та оцінки відповідного комплексу доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, внаслідок чого наразі суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у його розпорядженні матеріалів провадження та встановлених кримінальним процесуальним законом обмежень, не вправі надавати оцінку обґрунтованості та доведеності висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, з огляду також на факт того, що в розпорядженні апеляційного суду відсутні будь-які докази для надання їм відповідної оцінки.
		Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає передчасними твердження захисника ОСОБА_6 стосовно того, що виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення, зазначені в обвинувальному акті не відповідають дійсності з огляду на факт примушення ОСОБА_7 співпрацювати із окупаційною владою, натомість, відповідно до вимог ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв`язку буде здійснена судом 1-ої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
		Колегія суддів наголошує, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону буде надана лише за наслідками судового розгляду справи в суді 1-ої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
		При цьому, апеляційний суд приймає до уваги доводи захисника з приводу наявності кримінального провадження, в якому ОСОБА_7 є потерпілим за фактом жорстокого поводження з ним з боку військовослужбовців рф, однак вказані обставини є предметом дослідження в іншому кримінальному провадженні, не є фактом, встановленим преюдицією, потребують додаткової ретельної перевірки та прийняття відповідного рішення.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Проте, всупереч твердженням сторони захисту стосовно того, що висновки про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України суд зробив на підставі використання інформації з власних джерел, колегія суддів, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 особливо тяжкого злочину, пов`язаного із державною зрадою, тобто переходом на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану, його тяжкості та можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі строком на 15 років або довічне позбавленням волі, з конфіскацію майна), факт отримання ОСОБА_7 під час перебування м. Херсон в окупації паспорта громадянина рф на його ім`я з номером НОМЕР_1 , враховуючи характеристику особи обвинуваченого ОСОБА_7 , який на теперішній час офіційно не працює, а також те, що наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершений, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від суду.
		У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
		Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
		При цьому, наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершено, свідки підлягають допиту в судовому засіданні, внаслідок чого продовжує існувати ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим ОСОБА_7 на свідків у провадженні з метою зміни наданих ними показань, з урахуванням також того, що обвинувачений займав одну з керівних посад в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» та мав у своєму підпорядкуванні працівників зазначеної державної установи, чим може скористатись з метою здійснення незаконного впливу на таких осіб.
		Водночас, апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, зауважує також на продовженні існування в зазначеному кримінальному провадженні ризику вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, зокрема, ризику того, що, опинившись на волі, продовжить вчиняти діяння на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України, з огляду на факт набуття останнім за період співпраці з окупаційною владою рф з початку червня 2022 року та перебування на службі в підпорядкованому окупаційній адміністрації рф незаконно створеному органі - управлінні служби виконання покарань по Херсонській обл. відповідних зв`язків та контактів з кола окупантів та інших державних зрадників, чиї дані наразі встановлюються органом досудового розслідування.
		Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. 
		В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та передбачений ч. 2 ст. 111 КК України прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Відтак, посягання на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв`язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.
		З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
		Апеляційний суд вважає слушними твердження захисника стосовно того, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв`язки, зокрема, одружений та має двох дітей на утриманні, проте зазначені обставини, хоча й характеризують особу обвинуваченого з позитивного боку, проте суттєво не зменшують встановлені апеляційним судом вище ризики та не можуть бути підставою для застосування стосовно ОСОБА_7 більш м`якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, з огляду також на обставини злочину, у вчиненні якого він підозрюється.
		Окремо суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на тому, що положеннями ч. 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Відтак, з урахуванням того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, єдиним запобіжним заходом, який може бути застосовано стосовно нього, з огляду на зазначені вище імперативні приписи кримінального процесуального закону України, є тримання під вартою.
		Що стосується тверджень захисника стосовно необґрунтованості оскаржуваного судового рішення в частині не визначення обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, колегія суддів зауважує на наступному.
		Відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
		З урахуванням викладеного, визначення розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу стосовно особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111 КК України є правом, а не обов`язком суду.
		В цьому контексті апеляційний суд зауважує на тому, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції», що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар. 
		Відтак, запобіжний захід має бути обрано (продовжено) із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
		Разом із тим, з урахуванням обставин злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , пов`язаного із посяганням на основи національної безпеки України, характеристику його особи та встановлені під час розгляду клопотання сторони обвинувачення ризики, колегія суддів погоджується із висновком суду 1-ої інстанції в частині не визначення обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
		Водночас, суд апеляційної інстанції приймає до уваги та вважає слушними твердження захисника стосовно того, що, всупереч вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Положення КМУ №934 «Про затвердження Порядку проведення обов`язкової евакуації окремих категорій населення в разі введення правового режиму воєнного стану» не проводилось жодної евакуації осіб, взятих під варту та утримуваних в ДУ «Херсонський слідчий ізолятор», в той час як ОСОБА_7 не мав обов`язку покидати місце роботи, своїх підлеглих та ув`язнених, проте зазначена обставина підлягає подальшій ретельній перевірці та не може бути врахована в якості однієї із підстав для висновку про відсутність в зазначеному кримінальному провадженні ризиків вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 дій, передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням обґрунтованості висунутого обвинувачення, тяжкості можливого покарання та характеристики його особи.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, його тяжкості та характеристики особи обвинуваченого, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об`єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини. 
		Окрім того, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
		Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
		Керуючись ст.ст. 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
		ухвалив:
		 
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого  ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Малиновського райсуду м. Одеси від 06.12.2023, якою стосовно  ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України на стадії судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 03.02.2024, без визначення розміру застави - залишити без змін.
		 
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду:
		 
		        ОСОБА_2                          ОСОБА_3                 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...