Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/3036/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2024.
Дата набрання законної сили: 05.01.2024
Номер судового провадження: 61-10333ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		05 січня 2024 року            
		м. Київ
		 
		справа № 756/3036/20
		провадження № 61-10333св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:  головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс», ОСОБА_3 , 
		третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,        
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» (далі - ТОВ «Мегаінвест Сервіс»), ОСОБА_3 , третя особа, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, поновлення права власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння.
		Позов мотивований тим, що 30 вересня 2011 року ОСОБА_1 укладено з ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», кредитний договір № 49.10/18/11-КМК, за яким одержано кредит у розмірі 500 000 грн зі сплатою 20 % річних з терміном повернення до 29 вересня 2016 року. 
		В рахунок забезпечення зобов`язань за кредитним договором 30 вересня 2011 року між ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 49.10/18/11-ПМК, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалась солідарно відповідати перед банком за виконання зобов`язання ОСОБА_1 . 
		Крім того, 30 вересня 2011 року вони уклали з банком договір іпотеки № 49.10/18/11-ЗМК, за яким в забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором ними передано в іпотеку належну їм на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_1 .
		Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 457 255,78 грн, суму заборгованості за відсотками у розмірі 113 254,73 грн, а всього - 570 510,51 грн; стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитом у розмірі 352 421,84 грн, суму заборгованості за відсотками 18 237,47 грн, а всього - 370 659,31 та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 2 037,00 грн судових витрат з кожного.
		27 серпня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» передано за договором купівлі-продажу № 1806/К ТОВ «Мегаінвест» право вимоги за кредитним договором, а також листом від 28 серпня 2019 року повідомлено їх про те, що з 27 серпня 2019 року всі платежі за кредитним договором необхідно сплачувати на рахунок нового кредитора ТОВ «Мегаінвест». Банком також було відступлено ТОВ «Мегаінвест» право вимоги за договором поруки та іпотеки. У подальшому їм стало відомо, що 06 вересня 2019 року ТОВ «Мегаінвест» було продано за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 належну їм в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , що була предметом іпотеки.
		Відчуження належної їм на праві власності квартири відбулося з порушенням ЦК України в частині визначених вимог щодо договору купівлі-продажу, статті 38 Закону України «Про іпотеку», статті 55 Закону України «Про нотаріат», п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, зокрема, їм не надсилалось письмове повідомлення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру, продаж здійснено без згоди іпотекодавців за ціною, яка значно нижча за ринкову ціну цієї нерухомості.
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги, просили суд:
		визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 06 вересня 2019 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тверською І. В.;
		витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на їх користь спірну квартиру;
		скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48558911 від 06 вересня 2019 року 13:28:32, номер запису про право власності 33112144 від 06 вересня 2019 року 12:29:11, вчинений приватним нотаріусом Тверською І. В., яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ;
		поновити право власності на цю квартиру за ними шляхом поновлення відомостей в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 06 вересня 2019 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс», як іпотекодержателем за договором іпотеки № 49.10/18/11-ЗМК від 30 вересня 2011 року, та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тверською І. В., та зареєстрованого в реєстрі за № 390.
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер 48558911 від 06 вересня 2019 року 13:28:32, номер запису права власності 331121144 від 06 вересня 2019 року 12:29:11, приватний нотаріус Тверська І. В., щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , реєстраційний номер об`єкту нерухомості 1908762380000. 
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Стягнено на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Мегаінвест Сервіс» 840,80 грн судового збору та 18 750,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього - по 19 590,80 грн. 
		Стягнено на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 840,80 грн судового збору та 18 750,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього - по 19 590,80 грн. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 висловила правову позицію, згідно якої недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Судом встановлено, що всупереч вимогам закону та умовам договору іпотеки, без направлення письмового повідомлення, ТОВ «Мегаінвест Сервіс» відчужило предмет іпотеки за договором купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2019 року ОСОБА_3 , позаяк ТОВ «Мегаінвест Сервіс» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі. Окрім цього, приватний нотаріус, посвідчуючи 06 вересня 2019 року спірний договір купівлі-продажу квартири, який містить посилання на те, що продавець ТОВ «Мегаінвест Сервіс» не менше ніж за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомив іпотекодавця, не звернув увагу на те, що ТОВ «Мегаінвест Сервіс» набуло право іпотекодержателя лише 27 серпня 2019 року. Тому позовна вимога про визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним та позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора,  прийнятого на підставі цього правочину, підлягає задоволенню. 
		Разом з цим, позовна вимога про поновлення права власності на квартиру та витребування спірної квартири із володіння ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки позивачі фактично проживають у спірній квартирі, яка не вибувала з їх володіння, та задоволення перших двох вимог в повній мірі відновить їх порушене право.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Мегаінвест Сервіс» задоволено частково, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано і ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні вимог в цій частині відмовлено.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом правильно встановлено, що всупереч вимогам закону та умовам договору іпотеки, без направлення письмового повідомлення, ТОВ «Мегаінвест Сервіс» відчужило предмет іпотеки за договором купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2019 року ОСОБА_3 , а тому ТОВ «Мегаінвест Сервіс» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання цього договору купівлі-продажу квартири недійсним та про скасування рішення державного реєстратора.
		Твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що позивачі отримали від банку повідомлення про порушення умов кредитного та іпотечного договорів, відхиляються судом як необґрунтовані, позаяк матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідно до вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомив іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Натомість ТОВ «Мегаінвест Сервіс» набуло право іпотекодержателя лише 27 серпня 2019 року, а через 10 днів - 06 вересня 2019 року уклало договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 .
		Посилання скаржника на порушення норм процесуального права, а саме порушення порядку вирішення заявленого відводу, відхиляються колегією суддів, позаяк не встановлено жодних порушень вимог статті 40 ЦПК України. Крім того, згідно статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що позивачі не виконували умови кредитного та іпотечного договорів, оцінюються судом критично, оскільки не спростовують висновків місцевого суду про недотримання вимог закону та порушення умов договору іпотеки під час звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом відчуження предмета іпотеки.
		Разом з цим, колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неправильності розподілу місцевим судом судових витрат по справі. Суд першої інстанції не врахував, що позивач не надав відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послуг тощо), що унеможливлювало визначення розміру витрат на правничу допомогу.
		Аргументи учасників справи
		У жовтні 2022 року ТОВ «Мегаінвест Сервіс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в частині залишення рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року без змін і рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову. Судові витрати покласти на позивачів.
		Касаційна скарга мотивована тим, що з 27 серпня 2019 року до ТОВ «Мегаінвест Сервіс» перейшли усі права кредитора за кредитним договором від 30 вересня 2011 року з додатковими угодами/договорами до нього. Через невиконання умов кредитного та іпотечного договорів позивачами ТОВ «Мегаінвест Сервіс» звернув стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладання договору купівлі-продажу. При цьому були використані повідомлення, які раніше надсилались Банком (первісним кредитором позивачам). Тому твердження суду апеляційної інстанції, що ТОВ «Мегаінвест Сервіс»не дотримано 30-й денний термін є хибним, оскільки таке повідомлення було надіслане у 2018 році первісним кредитором - ПАТ «Дельта Банк», а згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Саме такий висновок зробила Велика Палата Верховного суду у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11. Не виконання умов кредитного договору підтверджується рішенням у справі № 756/12284/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивачі ігнорували виконання не лише договірних умов, а й рішення суду протягом 6 років.
		Навіть у разі ігнорування судами факту належного повідомлення позивачів, це не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки не отримання іпотекодавцем та заінтересованими особами повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», не є підставою визнавати укладений правочину недійсним, а є підставою для відшкодування збитків. 
		Суди зробили помилковий висновок, що у відповідача не виникло права звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки правочин вчинений на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», а не статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку». ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що майно вибуло не з його волі.
		15 вересня 2022 року судом апеляційної інстанції проігноровано неналежне повідомлення інших сторін у вказану дату та час судового засідання. Через оголошену повітряну тривогу судове засідання було перерване, а представник скаржника просила оголосити перерву у слуханні, але ОСОБА_1 з представником наполягали на розгляді. Суд не відклав розгляд справи та після закінчення повітряної тривоги продовжив слухання за відсутності представника скаржника, чим обмежив у праві на захист, передбаченому статтею 55 Конституції України.
		Окрім того, апеляційний суд неправомірно відхилив доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку вирішення заявленого представником ОСОБА_3 відводу судді першої інстанції. Суддя Жук М. В. виніс одноосібно ухвалу, якою відмовив у заявленому відводі, пославшись на те, що відвід заявлений менш ніж за 3 робочі дні, і стосується незгоди з процесуальними діями та рішеннями під час розгляду справи. Однак вказане не відповідає дійсності, оскільки обґрунтовані підстави для заявленого відводу стали відомі за 2 дні до призначеного на 26 жовтня 2021 року судового засідання.
		Через подання касаційної скарги ТОВ «Мегаінвест Сервіс» очікує понести орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції - 50 000,00 грн, докази зазначеного будуть подані протягом 5-ти днів після ухвалення судом рішення.
		У грудні 2022 року представник  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. 
		Зазначає, що матеріали справи не містять документів які б свідчили про направлення повідомлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які законно зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 . Також ТОВ «Мегаінвест Сервіс» не направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про усунення порушення та письмово не повідомили, що предмет іпотеки буде реалізований шляхом продажу від свого імені відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку». Спочатку повинна буди проведена процедура повідомлення іпотекодавця і тільки після належного повідомлення іпотекодержатель має право вибору: звернути стягнення в порядку статті 37 або 38 Закону України «Про іпотеку». Також суди встановили, що іпотекодавці та особи, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки не були повідомлені належним чином про намір ТОВ «Мегаінвест Сервіс» продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Судами досліджено та з`ясовано, що вимога від 19 березня 2018 року не направлялась на адресу іпотекодавців ПАТ «Дельта Банк».
		Судом не було порушене право скаржника на захист, оскільки його представник перебувала в судовому засіданні.
		Оскільки заява представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 про відвід судді надійшла до суду 22 жовтня 2021 року, тобто пізніше, ніж за три робочі дні до судового засідання - 26 жовтня 2021 року, то згідно абзацу 2 частини третьої статті 40 ЦПК України підлягала розгляду в цьому судовому засіданні.
		Наведена скаржником сума витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн є необґрунтованою та неспівмірною.
		У листопаді 2023 року правонаступник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 подала письмові пояснення, в яких просить касаційну скаргу ТОВ «Мегаінвест Сервіс» задовольнити. Зазначає, що повністю погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі ТОВ «Мегаінвест Сервіс».
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
		В ухвалі зазначено, що в касаційній скарзі заявник посилається на: неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 761/21540/16-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 459/3382/16-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 442/4416/16-ц, від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к; ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України); розгляд справи за відсутності ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В., належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у задоволенні заяви ТОВ «Мегаінвест Сервіс» про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено. Провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників)  ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року поновлено провадження у справі. Залучено ОСОБА_8 до участі у справі як правонаступницю ОСОБА_3 . Запропоновано ОСОБА_8 упродовж десятиденного строку з дня отримання копії цієї ухвали повідомити Верховний Суд про свою правову позицію щодо вирішення справи у суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду. 
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що 30 вересня 2011 року між ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 49.10/18/11-КМК, відповідно до умов якого банк на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, повернення надав позичальнику на поточні потреби кредит у розмірі 500 000,00 грн. 
		30 вересня 2011 року між ПАТ «Кредитпромбанк» (іпотекодержатель), ОСОБА_1 (іпотекодавець 1) та ОСОБА_2 (іпотекодавець 2) укладено іпотечний договір 49.10/18/11-ЗМК, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям в рівних частинах на підставі договору дарування, посвідченого 24 лютого 2005 року державним нотаріусом 16-ої Київської державної нотаріальної контори Босою Ю. П. за реєстровим № 3-413 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 25 лютого 2005 року.
		Згідно п. 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення боржником умов кредитного договору або іпотекодавцем умов цього договору. При настанні випадків, передбачених п. 4.2 цього договору, іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавців про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов`язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконанні, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: 1) набуває право власності на майно, 2) від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; 3) дає іпотекодавцям згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателем або погоджених з ним, від свого (іпотекодавця) імені за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя. Перебіг 30-денного строку починається з наступного дня, після календарної дати відправлення іпотекодержателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна, за місцезнаходженням іпотекодавців зазначеним у цьому договорі.
		Ціна договору купівлі-продажу майна визначається за згодою сторін, але в будь-якому разі не менше суми, зазначеної в п. 1.4 договору. У разі недосягнення згоди щодо ціни договору купівлі-продажу майна, така ціна визначається на підставі проведеної незалежної експертної оцінки суб`єктом оціночної діяльності, визначеного іпотекодержателем самостійно та зазначеної в звіті про оцінку майна, що складається у відповідності з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» на рівні не нижче звичайної. В разі зниження вартості майна іпотекодержатель вправі здійснити переоцінку вартості майна, шляхом проведення додаткової незалежної експертної оцінки (п. 4.3 іпотечного договору).
		Відповідно до п. 1.4 іпотечного договору заставна вартість майна за згодою сторін складає 1 080 200,00 грн. 
		16 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження № 49029370 з виконання виконавчого листа № 2/756/4831/14, виданого 22 травня 2015 року Оболонським районним судом міста Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» суми боргу 574 584,91 грн. Постановою головного державного виконавця накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 з метою повного фактичного виконання рішення суду.
		Згідно квитанцій ПАТ «Дельта Банк» за період з жовтня 2015 року по квітень 2018 року ОСОБА_1 на рахунок банку щомісячно вносились грошові кошти на погашення кредиту на загальну сумі 99 480,89 грн. 
		27 серпня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Мегаінвест Сервіс» укладено договір № 1806/К купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору ТОВ «Мегаінвест Сервіс» право вимоги банку до позичальників та поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку № 1 до цього договору.
		Відповідно до висновку ТОВ «Нік-Експерт» про вартість об`єкта оцінки станом на 04 вересня 2019 року ринкова вартість трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 становить 497 638,00 грн. 
		06 вересня 2019 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс», в особі директора Мацкевича Д. А., та ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_8 , яка є дружиною ОСОБА_9 , укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ТОВ «Мегаінвест Сервіс», діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» продано, а ОСОБА_3 придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить в рівних частках кожному - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за іпотечним договором № 49.10/18/11-ЗМКо зі всіма змінами та доповненнями, посвідченого 30 вересня 2011 року Вечер С. М., приватним нотаріусом КМНО та зареєстрованого в реєстрі за № 1904.
		Зазначено, що продавець не менше ніж за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомив іпотекодавців, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу: трек номер № 0101804384988, трек-номер № 0101804384996, які вручені іпотекодавцям 17 травня 2018 року.
		06 вересня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_8 , приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., як держаним реєстратором, прийнято рішення за № 33112144 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . 
		Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником ТОВ «Мегаінвест Сервіс» у виконавчих листах у справі № 756/12284/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Відповідно до звіту ПП «Олімп-Консалтинг» про незалежну оцінку вартості житлового приміщення: трьохкімнатної квартири на дату у минулому (ретроспективна оцінка) від 19 жовтня 2020 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 2 757 000,00 грн. 
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження 
		№ 61-2417сво19).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі 
		№ 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)). Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		У частинах першій, п`ятій, десятій статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
		У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном».
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 71, 76), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 101, 103), від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).
		Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц,від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).
		У пункті 9.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справа № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) вказано, що «для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним та скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири кінцевому набувачеві. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні зазначених вимог є правильними, але з інших мотивів, ніж ті, що навели суди».
		Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовновпроваджувала у судову практику підхід, згідно з яким рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна підтверджує право власності на майно належного власника (позивача) і саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Саме суд під час розгляду справи про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна повинен надати оцінку всім обставинам, який тим самим визначає: неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник; тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому в цієї особи відсутнє право власності, а отже право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини). Суд, задовольняючи позов, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню. Близький за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21, пункти 124-126). Тому у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах), інші вимоги власника є неналежними.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що «враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України».
		Колегія суддів вважає, що у спорах про захист прав власності, у випадку доведення незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені, предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. Оскільки у такому спорі між власником і володільцем майна немає договірних відносин, належним та ефективним способом захисту прав позивача є позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, а інші вимоги власника, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмету іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки є неналежними. 
		З урахуванням наведеної практикиВеликої Палати Верховного Суду, такий підхід застосовується і Касаційним цивільним судом при вирішення подібних справ за позовами власників при оспорюванні законності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору купівлі продажу, укладеному від свого імені іпотекодержателем як продавцем та третьою особою (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») (див., зокрема постанови Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 643/13747/18-ц (провадження 
		№ 61-1578св22), від 31 травня 2023 року у справі № 592/10415/20 (провадження № 61-7143св22)).
		Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19) в подібній справі вказано, що «ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_8 постійно з 2005 року мешкає у спірному будинку, тобто використовує його як місце свого постійного проживання. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19595027 спірний будинок належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності, у реєстрі відсутні. Згідно з довідкою № 455 від 23 березня 2017 року, виданою Чернівецьким МК БТІ відповідно до інвентаризаційних справ право власності ОСОБА_3 на інше нерухоме майно не зареєстровано. Отже, позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав. Тобто на момент укладення 18 лютого 2016 року оспорюваного правочину дії ПАТ «КБ «Приватбанк» з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону № 1304-VII. Так, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».
		Слід звернути увагу, що позивач у наведеній справі в підсумку зміг захистити своє право власності лише через механізм віндикаційного позову в іншій справі (див. постанову Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 726/1554/19 (провадження № 61-14605св20)).
		У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19), та вказати, що у спорах про захист прав власності, у випадку доведення незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені, предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. Оскільки у такому спорі між власником і володільцем майна, за яким зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно, немає договірних відносин, належним та ефективним способом захисту прав позивача є позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші вимоги власника, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмету іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки є неналежними. 
		Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що ця справа містить виключну правову проблему.
		Зокрема, при застосуванні висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19), Касаційний цивільний суд при вирішення подібних справ погоджувався з висновком, що належним та ефективним способом захисту прав власника є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмету іпотеки (див., зокрема постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 127/28339/15-ц (провадження № 61-10388св18), від 16 серпня 2021 року у справі № 523/12031/16-ц (провадження № 61-17236св20), від 11 жовтня 2021 року у справі № 486/454/20 (провадження № 61-9735св21)).
		Натомість за змістом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 592/11227/20 (провадження № 61-6833 св 22), в якій враховано висновки ухвали Великої Плати Верховного Суду від 20 вересня 2023 року в цій же справі, фактично вказано на право вибору власника предмета іпотеки у таких справах ефективного способу захисту порушеного права, зокрема визнання договору купівлі-продажу предмета іпотеки недійсним, яке може бути самостійним способом захисту, але не в поєднанні з вимогою про витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України. При цьому оспорювання такого договору не є обов`язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих статтею 388 ЦК України. Вказано, що частина третя статті 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, такої підстави для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права. 
		Велика Плата Верховного Суду безпосередньо питання щодо належного способу захисту прав власника при оспорюванні законності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору купівлі продажу, укладеному від свого імені іпотекодержателем як продавцем та третьою особою, не вирішувала. Водночас зазначене питання колегія суддів вважає складним, оскільки потребує кваліфікації правовідносин між власником предмету іпотеки та його покупцем, який укладає відповідний договір купівлі-продажу з іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) з власником предмету іпотеки. Саме це призводить і до неоднакового застосуванням судами відповідних норм права в частині визначення належних способів прав власника, в тому числі договірних, зокрема скасування державної реєстрації права власності на таке майно за покупцем (див., зокрема постанови Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 295/1667/19-ц (провадження № 61-1201св20), від 26 жовтня 2021 року у справі № 459/1321/16-ц (провадження № 61-10485св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 754/4361/21 (провадження № 61-10420св23)). 
		Тому вирішення цього питання необхідне і для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 756/3036/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...