Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/6706/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 17.01.2024. Зареєстровано: 18.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2024.
Дата набрання законної сили: 27.05.2024
Номер судового провадження: 2/367/1703/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                           Справа № 367/6706/23
		                           Провадження №2/367/1703/2024
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		16 січня 2024 Ірпінський міський суд Київської областів складі:
		головуючого судді Мерзлого Л.В.,
		за участі секретаря судових засідань Мартинюка Н.Р.,
		позивача ОСОБА_1 ,
		розглянувши у судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади,-
		в с т а н о в и в :
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади, обґрунтовуючи вимоги тим, що 31 березня2020року о 19 годин 56 хв. головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Шевченківського району управління з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Лапшин С.І. (Далі - Відповідач) була винесена постанова Серії АС №0000005695 про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (Надалі - Постанова) щодо ОСОБА_1 (Надалі - Позивач) про накладення штрафу у розмірі 255,00 грн. (двісті п?ятдесят п?ять гривень 00 копійок) за порушення п. 15.9 ПДР України та ч.3 ст. 122 КУпАП. 01 квітня2020року для отримання транспортного засобу на штрафному майданчику Позивач вимушений був сплатити кошти за зберігання ТЗ на рахунок ГУНП у м. Києві, код ЄДРПОУ40108583,у розмірі 288,00 грн, та транспортування ТЗ на рахунок ТОВ «Евакуатор Сервіс» код ЄДРПОУ38216911,у розмірі1270,0грн.
		Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2021р. по справі №761/10375/20 скасовано вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.122 КУпАП закрито. Тобто, Позивач зазначає про те, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження.
		Позивач вказує про те, що під час незаконного тимчасового затримання ТЗ Позивача, останній поніс витрати у вигляді сплати штрафу в розмірі 255,00 грн, за зберігання ТЗ - 288,00 грн та за транспортування ТЗ в розмірі 1270,00 грн. Згідно листа Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, останній відмовляється відшкодувати кошти з огляду на відсутність рішення, що його зобов`язує. Таким чином, позивач вважає, що до стягнення з Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації підлягає сума коштів в загальному розмірі 1813,00 грн (255,00 грн + 288,00 грн + 1270,00 грн = 1813,00 грн.
		Щодо вимогипро стягненняз Державноїказначейської службиморальної шкоди,Позивач зазначаєпро те,що оскількипостанова Серії№0000005695 від 31.03.2020року, винесена інспектором про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП скасована, справа про адміністративне правопорушення закрита, а отже працівники Департаменту транспортної інфраструктури м. Києва своїми незаконними діями спричинили Позивачу душевних страждань та завдали моральної шкоди на суму 15 000,00 грн., зважаючи на глибину душевних страждань, характер та тривалість немайнових втрат, час та зусилля, необхідні для відновлення душевного стану.
		Просить судстягнути зДепартаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_1 1813,00 грн. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої в результаті незаконних дій органів державної влади, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15000,00 грн.
		Позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив їх задовольнити. 
		В судове засідання представник Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації не з`явився, про розгляд справи повідомлені належним чином.
		До суду від Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації надходив відзив на позовну заяву, в якому зазначено про те, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди вважають недоведеними, необґрунтованими та безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження завданої Позивачу шкоди саме відповідачем. Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди зазначають про те, що витрати за послуги з евакуації Позивачем було сплачено на рахунок КП «Центр організації дорожнього руху», а витрати за зберігання на спецмайданчику транспортного засобу - на рахунок ГУНП у м. Києві, а тому вважають такі вимоги до Департаменту транспортноїінфраструктури Київськоїміської державноїадміністрації незрозумілими та необґрунтованими. Вказують також про те, що процедура повернення штрафу, передбачена ст. 296 КУпАП не може бути розглянута в даній справі. Окремий порядок повернення коштів передбачений Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787. Враховуючи викладене, в задоволенні позову просять відмовити, розгляд справи проводити без участі представника Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації.
		В судове засідання представник Державної казначейської служби не з`явився, про розгляд справи повідомлені належним чином.
		До суду від представника Державної казначейської служби України надходив відзив на позовну заяву, в якому зазначено про те, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі, враховуючи, що згідно зі своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не володіють будь якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи. Так, державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Таким чином, вказують про те, що Державна казначейська служба України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч.2 ЦК України. Звертають увагу на те, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. Щодо вимоги Позивача про відшкодування моральної шкоди, зазначають про те, що Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів Позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з ним і жодної шкоди Позивачу не завдавала. Також вказують про те, що в своїх обґрунтуваннях та доводах, що наведені в позовній заяві, Позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров`ю та його причинно наслідковий зв`язок.
		Зазначають про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва №761/10375/20від 30.09.2021, згідно якого закрито провадження у справі відносно Позивача за ч.3 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є доказом протиправності дій Департаменту транспортноїінфраструктури Київськоїміської державноїадміністрації щодоскладання протоколу серії АС №0000005695 від 31.03.2020, оскільки предметом судового розгляду вказаної справи було виключно з`ясування обставин наявності чи відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, у діях Позивача, а не правомірність вказаних вище дій Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації.
		Враховуючи вищезазначене, вказують про те, що матеріали справи не містять доказів того, що дії Департаменту транспортноїінфраструктури Київськоїміської державноїадміністрації щодо складання адміністративного протоколу серії АС №0000005695 від 31.03.2020у встановленому законом порядку визнавались судом протиправними. Безпідставними також є посилання Позивача на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі-Закон).
		Статтею 1 Закону визначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
		Так, представник Державної казначейської служби України звертає увагу суду, що у своїй позовній заяві Позивач помилково тлумачить п.4 ст.2 Закону на свою користь, стверджуючи про право на відшкодування внаслідок закриття справи про адміністративне правопорушення. В той же час, згідно Закону підлягає відшкодуванню тільки шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду.
		Враховуючи викладене,в задоволенніпозову просятьвідмовити,розгляд справипроводити безучасті представникаДержавної казначейської служби України.
		Вислухавши думку Позивача, оцінивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		В судовому засіданні встановлено, що 31.03.2020 року головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Шевченківського району управління з патрулювання Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Лапшиним С.І. було винесено постанову серії АС № 0000005695, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн.
		Згідно матеріалів справи позивачем 01 квітня2020року було сплачено 255,00 грн - розмір штрафу за постановою серії АС № 0000005695 від 31.03.2020, для отримання транспортного засобу на штрафному майданчику Позивач сплатив кошти на рахунок ГУНП у м. Києві, код ЄДРПОУ40108583,у розмірі 288,00 грн, та за транспортування ТЗ на рахунок ТОВ «Евакуатор Сервіс» код ЄДРПОУ38216911,у розмірі1270,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями.
		Не погодившись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду із позовом до Головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Шевченківського району управління з патрулювання Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Лапшина С.І., Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення про справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії АС № 0000005695 від 31.03.2020 року, а провадження у справі закрити.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/10375/20 від 30.09.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Шевченківського району управління з патрулювання Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Лапшина С.І., Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення задоволено частково. Скасовано постанову серія АС №0000005695 від 31.03.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) на ОСОБА_1 . Провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрито. Стягнуто з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь держави судовий збір в розмірі 420,40 грн.
		Згідно із ч. 1 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Позивач вказує, що в зв`язку із незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності та внаслідок неправомірних дій посадової особи Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) йому було завдано матеріальну шкоду, що полягала у необхідності сплати коштів в сумі 1813,00 грн, а також було завдано моральну шкоду, яка ним оцінена в розмірі 15000,00 грн, та, яка підлягає стягненню на користь позивача шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
		Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 56 Конституції Українивизначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
		Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Статтею 1174 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю службової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази.
		Таким чином, з урахуванням положень ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Таким чином, Держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
		При цьому, відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
		Так, позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 1813,00 грн на підставі постанови у справі про адміністративне правопорушення від 31.03.2020 року, яка була скасована на підставі судового рішення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно із ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
		До позову не долучено жодного доказу завдання шкоди особистим немайновим правам позивача чи майну фізичної чи юридичної особи.
		Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові зокрема внаслідок: незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
		Статтею 3 Закону визначено, що у випадках вказаних в ст. 1 Закону громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		Серед вказаного переліку відшкодування, який є вичерпним, не зазначено штрафи, накладені посадовими особами відповідних органів.
		Витрати, пов`язані із добровільними, помилково сплаченими штрафами (оплата штрафів) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з поведінкою відповідача, протиправність дій, рішень чи бездіяльність працівників, якого у даній справі не доведена, та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку, тому відсутні підстави для відшкодування матеріальної шкоди.
		Суд вважає необхідним також зазначити, що позивачем добровільно було сплачено кошти, вказана постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу по справі про адміністративне правопорушення на примусовому виконанні у ВДВС за місцем проживання позивача не перебувала.
		Суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутись до ГУК в м. Києві із заявою про повернення йому сплачених сум штрафів.
		Враховуючи викладене, позивач помилково вважає, що сплачений ним штраф, оплата за зберігання та транспортування транспортного засобу є завданою йому матеріальною шкодою, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1813,00 грн. слід відмовити.
		В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Однак ця норма встановлює лише загальні правові засади відшкодування зазначеної шкоди.
		Згідноіз ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
		Згідно положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Частиною 2 статті 1167 ЦК України, встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
		Відповідно до положень зазначеної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана.
		Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльність інших осіб.
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку із ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та при настанні інших негативних наслідків.
		Як передбачено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Частиною 2 статті 1166 ЦК України закріплено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Що стосується постанови у справі про адміністративне правопорушення, то статтею 56 Конституції України та ст. 1174 ЦК України закріплено принцип відповідальності держави або місцевого самоврядування за шкоду, завдану юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, яка відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Таким чином, умовою застосуванням судом цивільно-правової відповідальності за вказаною правовою нормою, яка поширюється на не договірні зобов`язання, що виникають із правопорушень (деліктні) правовідносини, є встановлення факту неправомірності рішення, дії чи бездіяльності службової або посадової особи зазначених органів.
		Сам факт закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди та не вказує жодним чином на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.
		Виходячи із положень ст.ст. 15, 16 ЦПК України та ст. 17 КАС України, вирішення питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності службових або посадових осіб органів державної влади віднесено до компетенції адміністративних судів, а тому суд в порядку цивільного судочинства не може визнати правомірними чи неправомірними дії або бездіяльність службових або посадових осіб органів державної влади, як суб`єктів владних повноважень, так як визнання неправомірності дій не віднесено до компетенції цивільних судів.
		Оскільки рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, поки не встановлено протилежного, а такий факт може бути встановлено лише в порядку адміністративного судочинства, суд загальної юрисдикції не може робити висновків щодо неправомірності чи протиправності дій або бездіяльності органів державної влади стосовно складання постанови про адміністративне правопорушення.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Відповідно до п. 5 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
		Виходячи з аналізу вказаного законодавства, позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки їх обґрунтованість в судовому засіданні не доведена.
		Позивач не перебував під судом і слідством, його права не були порушені чи обмежені, він самостійно, реалізуючи своє право на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності.
		Жодних доказів на підтвердження заподіяння саме діями відповідачів позивачу моральної шкоди, протиправності таких діянь відповідачів та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів позивачем суду не надано.
		Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох обов`язкових умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173,1174 ЦК України.
		Проте ці норми процесуального права позивачем не дотримано, доказів, які б підтверджували наявність складових для відшкодування моральної шкоди, суду не надано.
		Водночас, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності інспекцій з паркування не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.
		Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.
		Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи не знайшли свого об`єктивного підтвердження обґрунтування позовних вимог щодо наявності в діях відповідачів протиправних діянь, внаслідок яких позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди, позивачем не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів, а відтак відсутні законні підстави для стягнення на користь позивача шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь Позивача на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 15000,00 грн., а також стягнення з відповідача Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Позивача на відшкодування матеріальної шкоди суму в розмірі 1813,00 грн, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
		На підставівикладеного,та керуючисьст.ст.4,5,13,76-81,141,263,265,268ЦПК України,суд,- 
		в и р і ш и в :
		 
		В задоволені позову ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади, - відмовити.
		Повний текст судового рішення складено 17.01.2024.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннядо Київського апеляційного суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя:                            Л.В. Мерзлий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...