Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/18246/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2024.
Дата набрання законної сили: 17.01.2024
Номер судового провадження: 61-10623ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                
		 
		17 січня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 752/18246/21
		провадження № 61-10623 св 23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: державний виконавець Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренко Владислав Васильович, Бучанський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державне підприємство «Сетам», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ігнатов Дмитро Володимирович, товариство з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016»,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 
		2023 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., 
		Шебуєвої В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 
		(далі - державний виконавець) Кушніренка В. В., Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Бучанський МВ ДВС), державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Ігнатова Д. В., товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» 
		(далі - ТОВ «Профітрейд 2016»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними електронних торгів та протоколу їх проведення, визнання недійсним акту про проведення електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва 
		про придбання майна з прилюдних торгів, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності. 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що йому на праві власності належали земельні ділянки з кадастровими номерами: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 .
		У 2016 році вказані земельні ділянки у незаконний спосіб без його дозволу та волі, як власника земельних ділянок, шляхом підробки документів (довіреності) 
		вибули із його власності. У подальшому земельні ділянки зареєстровані 
		за ОСОБА_2 . 
		У травні 2016 року він звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва 
		з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсною довіреності, на підставі якої від його імені іншою особою було укладено договори купівлі-продажу 
		земельних ділянок, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів та визнання за ним права власності на земельні ділянки. 
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року у справі № 752/7988/16-ц забезпечено позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки, зареєстровані за ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати будь-які дії щодо проєктування та будівництва на цих земельних ділянках. 31 жовтня 
		2016 року приватним нотаріусом Вегерою Л. О. здійснено реєстрацію зазначеного вище обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Крім того, за його заявою про вчинення злочину правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні 
		№ 12016100060003931, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 04 червня 2016 року, за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 365-2 КК України (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги). У зазначеному кримінальному провадженні його було визнано потерпілим, а судовим рішенням у справі 
		№ 757/32856/16-к за відповідним клопотання слідчого накладено арешт 
		на земельні ділянки з кадастровими номерами: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, у тому числі заборонено відчуження і зміну меж земельних ділянок. 15 липня 2016 року державним реєстратором здійснено державну реєстрацію зазначеного вище обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року, 
		яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 
		2020 року, у вищевказаній цивільній справі визнано недійсною довіреність, видану від його імені на ім`я громадянина Грузії ОСОБА_3 , посвідчену 24 червня 2015 року приватним нотаріусом Биченко О. О., зареєстровану в реєстрі за № 621. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 
		04 лютого 2016 року від його імені громадянином Грузії ОСОБА_3 
		і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г. 
		та зареєстрований за № 172. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 04 лютого 2016 року від його імені громадянином Грузії ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г. та зареєстрований за № 175. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 04 лютого 2016 року від його імені громадянином Грузії ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г. та зареєстрований за № 178. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 04 лютого 2016 року 
		від його імені громадянином Грузії ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним ОСОБА_5 та зареєстрований за № 169. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 04 лютого 
		2016 року від його імені громадянином Грузії ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г. та зареєстрований за № 181. Скасовано записи про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 : 
		від 04 лютого 2016 року № 13127597 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0040; від 04 лютого 2016 року № 13127830 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0041; від 04 лютого 2016 року 
		№ 13127967 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0042; від 04 лютого 2016 року № 13127375 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0043; від 04 лютого 2016 року № 13128119 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0044. 
		Указаним судовим рішенням підтверджено незаконність вибуття вищевказаних земельних ділянок із його власності на користь ОСОБА_2 . 
		У червні 2020 року йому стало відомо про те, що 18 червня 2020 року мав відбутися аукціон з реалізації п`яти земельних ділянок, які вибули з його власності у незаконний спосіб. Крім того, у результаті технічного об`єднання цих земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , до Державного земельного кадастру було внесено відомості 
		про утворення однієї земельної ділянки з іншим кадастровим номером - 8000000000:90:452:4280. Підставою для внесення відповідного запису 
		до вказаного реєстру стало рішення приватного нотаріуса Незнайко Н. М. 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) 
		від 02 вересня 2019 року № 48483850. 
		Проте, на момент вчинення вказаних реєстраційних дій у відповідному реєстрі були зареєстровані обтяження, накладені ухвалою про забезпечення позову 
		та ухвалою про накладення арешту в межах вищезазначених цивільної 
		та кримінальної справ. Тому приватний нотаріус Незнайко Н. М. здійснила незаконну реєстрацію зазначених земельних ділянок. 
		Позивач зазначав, що до проведення аукціону ним було направлено 
		до ДП «Сетам», державного виконавця та Бучанського МВ ДВС заяву 
		із долученням вичерпного переліку документів, які свідчили про незаконне вибуття із його власності спірних земельних ділянок, наявність чинних арештів та заборон на ці земельні ділянки. 
		Однак, до припинення зазначених обтяжень на спірне майно, 18 червня 2020 року відбулися торги з відчуження вказаного майна, а в подальшому й реєстрація права власності на майно за переможцем торгів, що свідчить про незаконність таких дій. При цьому в судовому порядку встановлено незаконний перехід права власності на земельні ділянки від нього до ОСОБА_2 . Земельні ділянки були незаконно об`єднані в одну земельну ділянку та реалізовані на торгах без волі власника цього майна. 
		Вважав, що з указаних підстав електронні торги, проведені 18 червня 2020 року, слід визнати недійсними, як і протокол їх проведення, акт про їх проведення 
		та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. 
		Крім того, оскільки спірні земельні ділянки, які в подальшому були об`єднані 
		в одну, вибули із його власності поза його волею, новий власник майна - 
		ТОВ «Профітрейд 2016», був обізнаний про наявність арештів на майно та спірність права власності ОСОБА_2 на це майно, тому наявні підстави 
		для витребування цього майна із чужого незаконного володіння та визнання 
		за ним права власності на спірне майно.
		З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд:
		- визнати недійсними електронні торги, проведені 18 червня 2020 року 
		ДП «Сетам», із реалізації земельної ділянки, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (реєстраційний номер лота 423765);
		- визнати недійсним протокол проведення вказаних електронних торгів № 485652;
		- визнати недійсним акт про проведення зазначених електронних торгів № 485652, складений державним виконавцем Кушніренком В. В.;
		- визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів № 1926 від 06 липня 2020 року на земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , видане приватним нотаріусом Ігнатовим Д. В.;
		- витребувати із володіння ТОВ «Профітрейд 2016» на його користь земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, 
		що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 ; 
		- визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано недійсними електронні торги, проведені 18 червня 2020 року ДП «Сетам», із реалізації земельної ділянки, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (реєстраційний номер лота 423765).
		Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів № 485652, проведених 18 червня 2020 року ДП «Сетам», із реалізації земельної ділянки, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться 
		за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (реєстраційний номер лота 423765).
		Визнано недійсним акт про проведення електронних торгів від 18 червня 2020 року № 485652 із реалізації ДП «Сетам» земельної ділянки, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (реєстраційний номер лота 423765), складений державним виконавцем Кушніренком В. В.
		Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів 
		від 06 липня 2020 року № 1926 на земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , видане приватним нотаріусом Ігнатовим Д. В.
		Витребувано у власність ОСОБА_1 від ТОВ «Профітрейд 2016» земельну ділянку, площею 0,428 га, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:452:4280), припинивши право власності ТОВ «Профітрейд 2016» 
		на зазначене нерухоме майно (запис про право власності № 37185420, внесений 
		06 липня 2020 року приватним нотаріусом Ігнатовим Д. В. на підставі рішення 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 липня 2020 року № 52983536), на підставі абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України 
		«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто в рівних частинах із Бучанського МВ ДВС, ДП «Сетам», приватного нотаріуса Ігнатова Д. В., ТОВ «Профітрейд 2016» на користь ОСОБА_1 судовий збір на загальну суму 13 271,80 грн, тобто по 3 317,95 грн із кожного.
		У стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено 
		порушення норм закону під час організації та проведення спірних торгів щодо майна, яке фактично вибуло із його власності поза його волею. Державним виконавцем звернуто стягнення на спірне майно, при наявності чинних арештів 
		та заборон щодо нього. Тобто у спірних правовідносинах порушено права і законні інтереси позивача, як законного власника майна, тому наявні правові підстави 
		для визнання недійсними проведених 18 червня 2020 року електронних торгів 
		та складених за їх наслідками документів.
		Право власності на спірне майно незаконно зареєстровано за ТОВ «Профітрейд 2016», яке не є добросовісним набувачем у розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України, так як мало знати про обтяження спірного майна, а отже, вказане майно підлягало витребуванню у товариства на користь ОСОБА_1 .
		Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нерухоме майно є неефективним способом судового захисту, оскільки рішення суду 
		про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння 
		є достатньою підставою для здійснення відповідних реєстраційних дій на користь позивача, як законного власника майна.
		Районний суд застосував положення Конвенції про захист прав людини 
		і основоположних свобод (далі - Конвенція), норми ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року 
		№ 2831/5 (далі - Порядок). 
		Судом першої інстанції ураховано прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено районним судом 
		на підставі статті 141 ЦПК України. У стягненні з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу судом відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження сплати на користь адвоката грошових коштів відповідно до умов укладеного договору та акта виконаних робіт.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Профітрейд 2016» залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломієць Т. М., задоволено частково.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року у частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу скасовано 
		та ухвалено у цій частині нове судове рішення.
		Стягнуто у рівних частинах із Бучанського МВ ДВС, ДП «Сетам», приватного нотаріуса Ігнатова Д. В., ТОВ «Профітрейд 2016» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 40 000,00 грн, тобто по 10 000,00 грн 
		із кожного.
		Суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам 
		й погодився з висновками районного суду по суті спору, оскільки на час проведення торгів на спірні земельні ділянки було накладено відповідні обтяження, а саме: арешт та заборона (ухвала Голосіївського районного суду 
		м. Києва від 13 жовтня 2016 року у справі № 752/7988/16-ц, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року у справі № 757/32856/16-к). 
		Після накладення вказаних обтяжень, а також ухвалення судом рішення 
		про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , кадастрові номери: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, ОСОБА_2 було здійснено ряд дій щодо об`єднання цих земельних ділянок 
		в одну земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 . При цьому на підставі рішення приватного нотаріуса Незнайко Н. М. від 02 вересня 2019 року № 48483850 здійснено державну реєстрація права власності на цю земельну ділянку 
		за ОСОБА_2 . Однак, за зверненням позивача зазначене рішення приватного нотаріуса було скасовано, встановлено порушення приватним нотаріусом 
		під час здійснення реєстрації вимог закону, у тому числі з огляду на наявність арештів та заборон щодо вказаного майна.
		Тобто спірне майно вибуло із володіння позивача не з його волі на підставі недійсних правочинів, укладених із ОСОБА_2 , а в подальшому на підставі торгів, проведених 18 червня 2020 року із порушенням законодавства, право власності на це майно було незаконно зареєстровано за ТОВ «Профітрейд 2016», 
		яке не є добросовісним набувачем (частина перша статті 388 ЦК України). 
		У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне майно рішення районного суду сторонами не оскаржувалося 
		в апеляційному порядку, тому апеляційний суд не перевіряв правильність висновків суду першої інстанції у цій частині.
		Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ.
		Разом із цим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції у частині вирішення питання про відшкодування ОСОБА_1 витрат 
		на правничу допомог, так як витрати за надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.
		Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, 
		Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду зі вказаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу 
		у загальному розмірі 40 000,00 грн. 
		Указаний розмір узгоджується з предметом спору, складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, пов`язаних зі справою, вимогами пропорційності та розумності.
		Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2023 року стягнуто в рівних частинах із Бучанського МВ ДВС, ДП «Сетам», приватного нотаріуса Ігнатова Д. В., ТОВ «Профітрейд 2016» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, 
		у загальному розмірі 24 000,00 грн, тобто по 6 000,00 грн із кожного.
		Додаткову постанову мотивовано тим, що ОСОБА_1 поніс витрати 
		на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Надавши оцінку доказам, поданим на підтвердження витрат на правничу допомогу, апеляційний суд указав про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи апеляційним судом 
		у загальному розмірі 24 000,00 грн. 
		При цьому відповідачі не подали клопотання про зменшення розміру таких витрат, не довели, що він не є співмірним.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У липні 2023 року ТОВ «Профітрейд 2016» звернулося до Верховного Суду 
		із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва 
		від 16 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення, 
		на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 
		ЦПК України).
		Інші учасники справи судові рішення в касаційному порядку не оскаржили.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року клопотання ТОВ «Профітрейд 2016» про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ТОВ «Профітрейд 2016» строк на касаційне оскарження судових рішень. Касаційну скаргу ТОВ «Профітрейд 2016» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року залишено без руху, заявникові надано строк на усунення недоліків касаційної скарги, зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року продовжено ТОВ «Профітрейд 2016» строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання ТОВ «Профітрейд 2016» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги 
		та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року справу призначено 
		до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ТОВ «Профітрейд 2016»мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, невірно застосували до спірних правовідносин норми ЦК України, зокрема статтю 388 
		ЦК України, й не врахували судову практику Верховного Суду у даній категорії справ. 
		Позивач, разом із іншим, просив суд визнати недійсним електронні торги, протокол їх проведення, акт про проведення електронних торгів та свідоцтво про придбання майна з електронних торгів. Разом із цим, обраний позивачем спосіб судового захисту своїх прав у цій частині є неефективним, так як не призведе 
		до відновлення порушених, на його думку, прав. Указане є самостійною підставою для відмови у позові, посилаючись на практику Верховного Суду. 
		Судами не досліджено поведінку товариства під час проведення прилюдних торгів, а висновки судів про недобросовісність товариства безпідставні. При цьому ОСОБА_1 не довів, що ТОВ «Профітрейд 2016» було відомо про обтяження спірних земельних ділянок. Висновки судів у цій частині є припущеннями. 
		Більше того, навіть якби товариство ознайомилося з судовими рішеннями, 
		якими накладено арешти та заборони на земельні ділянки, то ці обтяження стосуються декількох земельних ділянок із відповідними кадастровими номерами, а не однієї земельної ділянки з іншим кадастровим номером, яку придбало 
		ТОВ «Профітрейд 2016».
		Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до правоохоронних органів, внесення відомостей до ЄРДР, визнання його потерпілим у відповідному кримінальному провадженні, а отже, суди не могли посилатися на зазначені обставини. Надані позивачем копії відповідних документів не дозволяють встановити обставини, які мають значення 
		для правильного вирішення справи. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від представника ОСОБА_1 - адвоката Коломієць Т. М., у якому вказується, що оскаржувані судові рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Крім того, у відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає про те, 
		що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції 
		не перевищуватиме 20 000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) буде надано додатково. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, розташованих за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , кадастрові номери: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчених 18 вересня 2009 року приватним нотаріусом Морозовою С. В., за реєстровими номерами: 10901, 10892, 10907, 10904, 10895. Згідно з цими договорами купівлі-продажу земельних ділянок ОСОБА_1 було видано Державні акти на право власності на землю 
		(а. с. 10-24, т. 3).
		На підставі договорів купівлі-продажу зазначених земельних ділянок від 04 лютого 2016 року, які були укладені від імені ОСОБА_1 іншою особою 
		та ОСОБА_2 , останній набув право власності на ці земельні ділянки, 
		яке було зареєстровано у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Шевченко Д. Г. (а. с. 25-46, т. 3).
		Зазначені договори купівлі-продажу земельних ділянок були підписані від імені ОСОБА_1 громадянином Грузії ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 14 червня 2015 року приватним нотаріусом Биченко О. О., реєстровий номер 621.
		У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду 
		м. Києва із позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Биченко О. О., третя особа - приватний нотаріус Шевченко Д. Г., про визнання правочинів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів, визнання права власності 
		(справа № 752/7988/16-ц).
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року у справі № 752/7988/16-ц забезпечено вищевказаний позов шляхом накладення арешту 
		на спірні земельні ділянки, які були зареєстровані за ОСОБА_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , з кадастровими номерами: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, та заборонено ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії щодо проєктування та будівництва на зазначених земельних ділянках 
		(а. с. 75-78, т. 3).
		31 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Вегерою Л. О. було здійснено державну реєстрацію вищезазначеного обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 81 зворот, т. 3).
		Печерським Управлінням поліції Головного управління Національної поліції 
		у м. Києві за заявою ОСОБА_1 про вчинення злочину здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100060003931, внесеному 
		до ЄРДР 04 червня 2016 року за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною першої статті 365-2 КК України (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги).
		ОСОБА_1 визнано потерпілим у зазначеному кримінальному провадженні.
		Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 
		2016 року у справі № 757/32856/16-к клопотання слідчого СВ Печерського 
		УП ГУНП у м. Києві про арешт земельних ділянок задоволено, накладено арешт 
		на земельні ділянки з кадастровими номерами: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, у тому числі заборонено відчуження і зміну меж земельних ділянок (а. с. 79, т. 3).
		15 липня 2016 року державним реєстратором здійснено державну реєстрацію зазначеного вище обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 85, т. 3).
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року 
		у справі № 752/7988/16-ц частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_1 на ім`я громадянина Грузії ОСОБА_3 , посвідчену 24 червня 2015 року приватним нотаріусом 
		Биченко О. О., зареєстровану в реєстрі за № 621. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 04 лютого 2016 року 
		між ОСОБА_1 , від імені якого діяв громадянин Грузії ОСОБА_3 
		на підставі довіреності від 24 червня 2015 року, і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г., зареєстрований за № 172. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 04 лютого 
		2016 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв громадянин Грузії ОСОБА_3 на підставі довіреності від 24 червня 2015 року, і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г., зареєстрований за № 175. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 
		04 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв громадянин Грузії ОСОБА_3 на підставі довіреності від 24 червня 2015 року, і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г., зареєстрований за № 178. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 
		04 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв громадянин Грузії ОСОБА_3 на підставі довіреності від 24 червня 2015 року, і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г., зареєстрований за № 169. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 
		04 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв громадянин Грузії ОСОБА_3 на підставі довіреності від 24 червня 2015 року, і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г., зареєстрований за № 181. Скасовано записи про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 : 
		від 04 лютого 2016 року № 13127597 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0040; від 04 лютого 2016 року № 13127830 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0041; від 04 лютого 2016 року 
		№ 13127967 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0042; від 04 лютого 2016 року № 13127375 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0043; від 04 лютого 2016 року № 13128119 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:452:0044. В іншій частині позовних вимог було відмовлено (а. с. 47-56, т. 3).
		Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року вказане рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року було залишено без змін (а. с. 66-74, т. 3).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 червня 2020 року та від 16 липня 2020 року, за наявності арештів та заборон щодо спірних земельних ділянок, державним реєстратором - приватним нотаріусом Незнайко Н. М., 29 серпня 2019 року було внесено запис 
		про реєстрацію об`єднання об`єктів нерухомого майна на підставі заяви 
		ОСОБА_2 (а. с. 80-81, т. 3).
		Приватним нотаріусом Незнайко Н. М. на підставі заяви ОСОБА_2 , відомостей Державного земельного кадастру від 29 серпня 2019 року, було прийнято рішення від 02 вересня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 .
		ОСОБА_1 стало відомо про те, що 18 червня 2020 року мали відбутися торги 
		із реалізації належних йому земельних ділянок, розташованих за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , з кадастровими номерами: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, які були об`єднані в одну земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 .
		04 червня 2020 року представником ОСОБА_1 було направлено 
		до ДП «Сетам» та Бучанського МВ ДВС заяву із вимогою припинити електроні торги (номер лоту 423765), до якої було долучено документи, які свідчили 
		про незаконне вибуття із власності ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, 
		які в подальшому незаконно були об`єднані в одну земельну ділянку, та наявність чинних арештів та заборон на спірні земельні ділянки (а. с. 118-125, т. 3).
		Зазначені заяви були отримані адресатами до 18 червня 2020 року 
		(а. с. 129-131, т. 3).
		18 червня 2020 року відбулися торги, проведені ДП «Сетам», із реалізації земельної ділянки, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, 
		що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (реєстраційний номер лота 423765).
		За результатами проведення зазначених торгів було оформлено протокол проведення електронних торгів № 485652, проведених 18 червня 2020 року 
		ДП «Сетам», із реалізації земельної ділянки, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (реєстраційний номер лота 423765) (а .с. 143, т. 3).
		Державним виконавцем Кушніренком В. В. складено акт про проведення електронних торгів від 18 червня 2020 року № 485652 із реалізації ДП «Сетам» земельної ділянки, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (реєстраційний номер лота 423765).
		Приватним нотаріусом Ігнатовим Д. В. видано свідоцтво про придбання майна 
		з прилюдних торгів від 06 липня 2020 року № 1926 на земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (а. с.89-90, т. 4).
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України 
		зі скаргою на зазначене рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Незнайко Н. М. (а. с. 102-110, т. 3).
		Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 21 травня 2021 року 
		№ 1807/5 скасовано рішення від 02 вересня 2019 року № 48483850, прийняте приватним нотаріусом Незнайко Н. М., та анульовано доступ останньої 
		до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 112, т. 3).
		Згідно з листом Міністерства юстиції України від 04 червня 2021 року наказ Міністерства юстиції України від 21 травня 2021 року № 1807/5 виявилося 
		неможливо виконати, оскільки 06 липня 2021 року на підставі рішення 
		№ 52983536, прийнятого приватним нотаріусом Ігнатовим Д. В., відбулася держана реєстрація переходу права власності на земельну ділянку до ТОВ «Профітрейд 2016» на підставі свідоцтва про проведення електронних торгів, а також у зв`язку із наявними записами про обтяження.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 
		частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ТОВ «Профітрейд 2016» підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права 
		із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі. 
		 
		Щодо вирішення спору по суті
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), 
		що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання 
		їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) ? сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, 
		що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами 
		та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, 
		а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, 
		що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
		Порядок реалізації арештованого майна визначено відповідними положеннями Порядку.
		Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця ? учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта 
		про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином. 
		Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, 
		частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги 
		до договорів купівлі-продажу.
		Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку 
		з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених 
		частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша 
		статті 215 ЦК України).
		Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину 
		є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо 
		за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.
		Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого 
		з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного 
		у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
		Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить 
		про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
		Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують 
		і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.
		У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
		У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі 
		№ 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути 
		на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону 
		при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: 
		від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року 
		у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, 
		від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
		Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа 
		як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу 
		не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).
		Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається 
		або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася 
		до суду.
		Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними 
		є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (див. постанову Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити, зокрема відомості про чинні обтяження майна, зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек). 
		Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами, зокрема копіями документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна (пункту 3 розділу ІІ Порядку).
		Згідно із частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно 
		під арештом.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , звернувшись 
		до суду з позовом до відповідачів, просив визнати недійсними: електронні торги, протокол проведення електронних торгів, акт про проведення електронних торгів, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, витребувати із володіння 
		ТОВ «Профітрейд 2016» на свою користь спірну земельну ділянку та визнати 
		за ним право власності на земельну ділянку.
		Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, частково задовольнив позов 
		ОСОБА_1 та визнав недійсними: електронні торги, протокол їх проведення, акт про проведення електронних торгів, свідоцтво про придбання майна 
		з прилюдних торгів. Крім того, районний суд витребував у власність ОСОБА_1 від ТОВ «Профітрейд 2016» спірну земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:452:4280), припинивши право власності ТОВ «Профітрейд 2016» 
		на зазначене нерухоме майно.
		Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.
		Касаційна скарга ТОВ «Профітрейд 2016» містить, у тому числі, доводи про те, 
		що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту порушеного права, зокрема щодо вимог про визнання недійсними електронних торгів та прийнятих 
		за їх наслідками документів.
		Верховний Суд ураховує, що статтею 6 Конвенції визнається право людини 
		на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. 
		Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також 
		на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження 
		№ 12-158гс18).
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив 
		на порушника.
		Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, 
		та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені 
		у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися 
		до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права 
		та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, 
		що встановлений договором або законом.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, 
		за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом 
		у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
		Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод 
		чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
		При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або 
		є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу 
		не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову 
		в задоволенні позовунезалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі 
		№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі 
		№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, 
		без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі 
		№ 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу 
		та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності 
		на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
		У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності 
		на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване 
		за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна 
		з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису 
		до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме 
		за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження 
		№ 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі 
		№ 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року 
		у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
		Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна 
		з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387
		і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 
		і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене 
		до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади 
		чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна 
		і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду: від 15 травня 
		2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
		У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів 
		про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, 
		яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом 
		або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, 
		що  ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , кадастрові номери: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044. 
		На підставі договорів купівлі-продажу від 04 лютого 2016 року, які були укладені від його імені громадянином Грузії ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 14 червня 2015 року приватним нотаріусом Биченко О. О., за реєстровим номером 621, та ОСОБА_2 , останній набув право власності на вищевказані земельні ділянки, яке було зареєстроване в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Шевченко Д. Г.
		Проте, вказані договори купівлі-продажу були оспорені ОСОБА_1 у судовому порядку (справа № 725/7988/16-ц). 
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року у справі № 752/7988/16-ц забезпечено відповідний позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки, які були зареєстровані 
		за ОСОБА_2 , заборонено останньому здійснювати будь-які дії щодо проєктування та будівництва на зазначених земельних ділянках. 31 жовтня 
		2016 року приватним нотаріусом Вегерою Л. О. здійснено державну реєстрацію зазначеного вище обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Крім того, за заявою ОСОБА_1 правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100060003931, внесеному до ЄРДР 04 червня 2016 року, в якому ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року у справі 
		№ 757/32856/16-к за клопотанням слідчого накладено арешт на земельні ділянки 
		з кадастровими номерами 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, у тому числі заборонено відчуження і зміну меж зазначених земельних ділянок. 15 липня 2016 року державним реєстратором здійснено державну реєстрацію зазначеного вище обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року 
		у справі № 752/7988/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Биченко О. О., третя особа - приватний нотаріус 
		Шевченко Д. Г., про визнання правочинів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів, визнання права власності, було задоволено частково. Визнано недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_1 на ім`я громадянина Грузії ОСОБА_3 , посвідчену 24 червня 2015 року приватним нотаріусом Биченко О. О., зареєстровану в реєстрі за номером 621. Визнано недійсними відповідні договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені 
		04 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв громадянин Грузії ОСОБА_3 на підставі довіреності від 24 червня 2015 року, і ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Шевченко Д.Г. Скасовано записи про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельні ділянки. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
		У вищевказаній справі судами було встановлено відсутність внутрішньої волі ОСОБА_1 на видачу довіреності на ім`я громадянина Грузії ОСОБА_3 . 
		Тому договори купівлі-продажу земельних ділянок, які були укладені 04 лютого 2016 року ОСОБА_7 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , на підставі довіреності, яка є недійсною, також є недійсними.
		Разом із цим, за наявності арештів та заборон щодо спірних земельних ділянок, державним реєстратором 29 серпня 2019 року внесено запис про реєстрацію об`єднання об`єктів нерухомого майна на підставі заяви ОСОБА_2 
		та прийнято рішення від 02 вересня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 .
		При цьому, дізнавшись про те, що 18 червня 2020 року відбудуться торги 
		із реалізації належних йому земельних ділянок, які були незаконно об`єднані в одну земельну ділянку, представник позивача, до проведення торгів, повідомив 
		ДП «Сетам», та Бучанський МВ ДВС про незаконне вибуття спірних земельних ділянок, які в подальшому незаконно були об`єднані в одну земельну ділянку, 
		із власності ОСОБА_1 , та наявність чинних арештів та заборон на земельні ділянки.
		Таким чином, на час проведення спірних торгів на земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , кадастрові номери: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044, які були об`єднані в одну земельну ділянку, площею 0,428, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , було накладено обтяження (арешт та заборона), застосовані ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року у справі № 752/7988/16-ц та ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року у справі № 757/32856/16-к.
		При цьому у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі 
		№ 454/3657/18 (провадження № 61-569св21) зроблено висновок про те, 
		що правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.
		Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України: 
		від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі 
		№ 6-2552цс16 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17.
		Судами встановлено, що після накладення арешту та заборони на земельні ділянки, а також після ухвалення судового рішення про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих за адресою: 
		АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , кадастрові номери: 8000000000:90:452:0040, 8000000000:90:452:0041, 8000000000:90:452:0042, 8000000000:90:452:0043, 8000000000:90:452:0044 (справа № 752/7988/16-ц), ОСОБА_2 було здійснено дії щодо об`єднання цих земельних ділянок в одну земельну ділянку, площею 0,428 га, кадастровий номер 8000000000:90:452:4280, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 . На підставі рішення приватного нотаріуса Незнайко Н. М. від 02 вересня 
		2019 року № 48483850 було здійснено державну реєстрацію права власності 
		на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 .
		Разом із цим, зазначене рішення приватного нотаріуса було скасовано, встановлено порушення приватним нотаріусом під час здійснення реєстрації вимог закону, у тому числі з огляду на наявність арештів та заборон щодо вказаного майна.
		Наявність у відповідному реєстрі запису про заборону відчуження майна 
		є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. 
		Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України:
		від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15.
		Таким чином, державним виконавцем було незаконно звернуто стягнення 
		на спірне майно та подано відповідну заявку на адресу організатора торгів 
		на реалізацію майна. Тому ДП «Сетам» незаконно провело 18 червня 2020 року електронні торги з реалізації спірного майна, за результатами яких було складено відповідний протокол, акт державного виконавця про проведення електронних торгів, приватним нотаріусом видано свідоцтво про право власності на вказане майно, та внесено запис про право власності на майно за ТОВ «Профітрейд 2016» до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходили з того, що останнім доведено порушення норм закону під час організації та проведення прилюдних торгів щодо майна, яке фактично вибуло із власності позивача поза його волею, як і доведено порушення його прав і законних інтересів, як законного власника спірного майна. Тому суди вважали, що наявні правові підстави для визнання недійсними торгів, проведених 18 червня 2020 року, 
		та складених за їх наслідками документів.
		Разом із цим, такі висновки судів попередніх інстанції не узгоджуються із судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими. 
		При цьому позивач заявив вимогу про витребування майна із чужого незаконного володіння.
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, 
		що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, 
		яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
		Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
		Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного
		з власником договору.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли 
		за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову 
		про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло 
		з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, 
		який надалі було підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові 
		від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).
		Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно 
		не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане 
		у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати 
		на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його 
		в результаті електронних торгів, проведених у порядку, встановленому 
		для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
		Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 
		2019 року у справі № 592/7963/16-ц (провадження № 61-32603св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 295/3225/17 (провадження № 61-14765св20), від 07 травня 2022 року у справі № 640/14276/17 (провадження № 61-14677св21) та інших.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що спірне майно вибуло із володіння позивача не з його волі, на підставі правочинів, які визнано судом недійсними, укладених із ОСОБА_2 , а в подальшому на підставі торгів, проведених 18 червня 2020 року із порушенням норм чинного законодавства, право власності на це майно було зареєстровано за ТОВ «Профітрейд 2016», яке, у свою чергу, не є добросовісним набувачем, в розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі 
		№ 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначила, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати 
		це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій 
		цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках 
		(стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України) Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, 
		і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (пункт 44).
		Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також звернула увагу 
		і на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, 
		який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі 
		№ 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що вирішуючи питання 
		про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність 
		або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови: від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), 
		від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати 
		про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови: від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі 
		№ 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 
		(пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
		Крім того, визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус 
		для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить 
		ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 
		2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)).
		Таким чином, із метою належного захисту порушених прав позивача, суди обґрунтовано вважали, що наявні правові підстави для витребування спірного майна на користь позивача на підставі статей 387, 388 ЦК України. 
		Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині узгоджуються із судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.
		При цьому, з урахуванням вищевказаних висновків, безпідставними є посилання касаційної скарги на неправильне застосування судами статті 388 ЦК України, оскільки товариство, на думку заявника касаційної скарги, є добросовісним набувачем майна.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли 
		за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19).
		Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності 
		в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно 
		або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто 
		не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право 
		на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі 
		№ 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).
		Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить 
		про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють 
		або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, провадження № 61-10361св22).
		У пунктах 5.57-5.62, 5.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає 
		у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства 
		та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо 
		на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
		Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає 
		на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 
		ЦК України.
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.
		Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання 
		і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав 
		на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року 
		у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02 листопада 2021 року у справі 
		№ 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 
		(пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність 
		на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність 
		або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність 
		або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право 
		на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. 
		Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду 
		від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01 квітня 
		2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року 
		у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06 липня 2022 року у справі 
		№ 914/2618/16 (пункт 54).
		Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією 
		із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 
		ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі 
		за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі 
		№ 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року 
		у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі 
		№ 925/1351/19).
		Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
		Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України 
		у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку 
		про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 
		2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного 
		на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі 
		№ 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, судові рішення у частині вирішення вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння ухвалено на підставі належної оцінки добросовісності/недобросовісності 
		ТОВ «Профітрейд 2016». Спірне майно вибуло із володіння позивача не з його волі, на підставі недійсних правочинів, укладених із ОСОБА_2 , а в подальшому на підставі торгів, проведених 18 червня 2020 року із порушенням чинного законодавства, право власності на це майно було зареєстровано 
		за ТОВ «Профітрейд 2016», яке не є добросовісним набувачем у розумінні положень частини першої 388 ЦК України. Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів у цій частині, вони зводяться до власного тлумачення норм права та до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про витребування майна від товариства на користь позивача, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.
		При цьому судами вірно вказано про те, що позовна вимога ОСОБА_1 
		про визнання за ним права власності на нерухоме майно є неефективним способом судового захисту, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є достатньою підставою для здійснення відповідних реєстраційних дій на користь позивача, як законного власника майна.
		У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами при вирішенні спору у цій частині всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним 
		у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави 
		їх врахування чи відхилення є мотивованими. 
		Із цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно зазначили про відповідне кримінальне провадження за відсутності належних і допустимих доказів, оскільки вказане зазначено судами на підставі, 
		у тому числі, судових рішень у вищезазначених судових справах (частина четверта статті 82 ЦПК України).
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними: електронних торгів, протокола проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, слід скасувати 
		та ухвали у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Судові рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування із володіння ТОВ «Профітрейд 2016» на його користь земельної ділянки та визнання за ним права власності на земельну ділянку слід залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		Рішенням суду першої інстанції, разом із іншим, стягнуто в рівних частинах 
		із Бучанського МВ ДВС, ДП «Сетам», приватного нотаріуса Ігнатова Д. В., 
		ТОВ «Профітрейд 2016» на користь ОСОБА_1 судовий збір на загальну суму 13 271,80 грн, тобто по 3 317,95 грн із кожного. У стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено.
		Постановою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу ТОВ «Профітрейд 2016» залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломієць Т. М., задоволено частково. Рішення районного суду у частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу скасовано 
		та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто у рівних частинах 
		із Бучанського МВ ДВС, ДП «Сетам», приватного нотаріуса Ігнатова Д. В., 
		ТОВ «Профітрейд 2016» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу 
		у загальному розмірі 40 000,00 грн, тобто по 10 000,00 грн із кожного.
		Додатковою постановою апеляційного суду стягнуто в рівних частинах 
		із Бучанського МВ ДВС, ДП «Сетам», приватного нотаріуса Ігнатова Д. В., 
		ТОВ «Профітрейд 2016» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, у загальному 
		розмірі 24 000,00 грн, тобто по 6 000,00 грн із кожного.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення 
		або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення у відповідній частині, повинен здійснити новий розподіл судових витрат, а тому судові рішення судів попередніх інстанцій 
		у частині розподілу судових витрат слід скасувати, як і додаткове судове рішення суду апеляційної інстанції.
		І. Щодо судового збору. З урахуванням того, що касаційну скаргу товариства задоволено частково, скасовано судові рішення у частині вирішення позовних вимог немайнового характеру й залишено без змін у частині задоволення позовної вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та відмови 
		у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спірне майно, ОСОБА_1 слід компенсувати сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову у загальному розмірі 9 639,74 грн 
		(по 2 409,93 грн із кожного з відповідачів). 
		За апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції товариство сплатило 19 908,00 грн судового збору (а. с. 169, т. 4), а за касаційну скаргу - 25 735,60 грн. 
		Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Профітрейд 2016» слід стягнути 
		5 448,00 грн за подання апеляційної скарги та 7 264,00 грн за подання касаційної скарги, а разом - 12 712,00 грн.
		При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат 
		на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 
		ЦПК України).
		Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Профітрейд 2016» слід стягнути 
		10 302,07 грн судового збору.
		При цьому на користь ОСОБА_1 з відповідачів, окрім ТОВ «Профітрейд 2016», слід стягнути по 2 409,93 грн із кожного.
		ІІ. Щодо витрат на правничу допомогу. Вирішуючи питання витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача з відповідачів витрати на правничу допомогу у відповідному розмірі за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій (додаткова постанова). 
		Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу 
		між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану 
		зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті 
		в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову 
		та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи 
		на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, 
		які підлягають розподілу між сторонами.
		З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 
		3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження 
		№ 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 
		2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі 
		№ 550/936/18 (провадження № 14-26цс) та постанові від 08 червня 2022 року
		у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, 
		що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи 
		та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		Позивач зазначав, що в суді першої інстанції він поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 92 000,00 грн (а. с. 107, т. 4), на підтвердження чого надано відповідні докази. 
		Апеляційним судом надавалася оцінка цим доказам, усім наданим адвокатом послугам і, з урахуванням всіх обставин та часткового задоволення позову, суд апеляційної інстанції стягнув з відповідачів на користь позивача 40 000,00 грн витрат на правничу допомогу. 
		Разом із цим, з урахуванням висновків Верховного Суду, зроблених у цій постанові, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження 
		№ 14-65цс22), відповідні витрати у суді першої інстанції підлягають стягненню пропорційно задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 8 000,00 грн 
		(по 2 000,00 грн із кожного з відповідачів).
		Позивач зазначав, що в суді апеляційної інстанції він поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн (а. с. 7-8, т. 5), на підтвердження чого надано відповідні докази. 
		Проте, беручи до уваги висновки Верховного Суду про часткове задоволення позову, зроблені у цій постанові, та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у додатковій постанові від 14 червня 2023 року у справі 
		№ 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), розмір відповідних витрат у суді апеляційної інстанції, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, складає 4 800,00 грн (по 1 200,00 грн із кожного з відповідачів).
		У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає про те, 
		що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції 
		не перевищуватиме 20 000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) буде надано додатково. Станом на час винесення Верховним Судом цієї постанови зазначених доказів понесення відповідних витрат не надано.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу 
		без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, 
		що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами 
		для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій 
		в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними: електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.
		У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна 
		із чужого незаконного володіння та визнання за ним права власності на земельну ділянку судові рішення слід залишити без змін.
		Такі висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.
		При цьому підлягають скасуванню судові рішення судів попередніх інстанцій 
		у частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а також додаткова постанова суду апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 409, 410, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» задовольнити частково. 
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року 
		та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними: електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів та свідоцтва про придбання майна 
		з прилюдних торгів, скасувати. Ухвалити у цій частині нове судове рішення.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Владислава Васильовича, Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Дмитра Володимировича, товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними: електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, відмовити.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року 
		та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у частині вирішення питання про розподіл судових витрат, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасувати. 
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року 
		та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності залишити 
		без змін.
		Здійснити новий розподіл судових витрат.
		Стягнути із державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Владислава Васильовича, Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Дмитра Володимировича на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір по 2 409,93 грн із кожного.
		Стягнути із державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Владислава Васильовича, Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Дмитра Володимировича, товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу: у суді першої інстанції - у розмірі 8 000,00 грн, тобто по 2 000,00 грн 
		із кожного; у суді апеляційної інстанції - 4 800,00 грн, тобто по 1 200,00 грн 
		із кожного з відповідачів.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» 10 302,07 грн судового збору, сплаченого 
		за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                         Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...