Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/17831/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2024.
Дата набрання законної сили: 17.01.2024
Номер судового провадження: 61-7951ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                               
		 
		17 січня 2024 року
		м. Київ
		  
		справа № 522/17831/20
		провадження № 61-7951 св 23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 , 
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) -ОСОБА_2 , 
		представник  ОСОБА_2  - адвокат Бойко Наталія Іванівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси 
		у складі судді Абухіна Р. Д. від 20 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Назарової М. В. від 01 травня 2023 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних заяв
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. 
		В обґрунтування позовної заяви зазначала, що з 10 вересня 2004 року вони перебували у шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_2 . За час подружнього життя вони набули відповідне майно, яке є їх спільною сумісною власністю. Вона проживає з сином окремо, однак відповідач добровільно розділити майно відмовляється.
		Ураховуючи викладене,ОСОБА_1 , з урахуванням ухвали районного суду 
		від 03 листопада 2021 року про залишення частини позовних вимог без розгляду, просила суд:
		- визнати автомобіль марки Мегsedes-benz: модель S 500, 2002 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , їх спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їм в особисту власність по 1/2 частині вказаного автомобіля кожному;
		- визнати автомобіль марки Мегsedes-benz: модель 280, 2000 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_2 , їх спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їм в особисту власність по 1/2 частині вказаного автомобіля кожному;
		- визнати земельну ділянку 24а, площею 0,1265 га, кадастровий номер: 4820982200:12:012:0110, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 їх спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їм в особисту власність по 1/2 частині вказаної земельної ділянки кожному;
		- визнати гараж, загальною площею 43,3 кв. м, який розташований за адресою: 
		АДРЕСА_2 їх спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їм в особисту власність 
		по 1/2 частині вказаного гаражу.
		Позивач просила визнати майно, що міститься у квартирі АДРЕСА_2 , в якій проживає відповідач, їх спільним сумісним майном подружжя й поділити його. 
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя просила виділити їй в особисту власність: газовий котел Viessmann Vitopend 100 вартістю 10 000,00 грн; телевізор Samsung UE65TU8000 вартістю 25 000 грн; двоспальне ліжко (160*200) із масива деревини вартістю 5 000 грн; матрац спальний VENETO (160*200) вартістю 2 000 грн; диван розкладний (тканинна оббивка, колір шоколад, 2200*80*1000) вартістю 4 000 грн; кухонна гранітна мийка углова вартістю 1 000 грн; духова шафа Siemens HB23GB540 вартістю 3 000 грн; умивальник KOLO вартістю 500 грн; унітаз підвісний Cersanit вартістю 500 грн; ванна акрилова RAVAK (AVOCADO) вартістю 
		1 000 грн; пральна машина Electrolux EWW 51696 SWD вартістю 10 000 грн; кухонна машина KENWOOD Major Titanium KMMU60 вартістю 3 500 грн; кухня ДСП, фасад МДФ углова (3 секції, 1 шафа- стелаж 200*30*50) вартістю 1 500 грн; стіл кухонний скляний R120 вартістю 1 500 грн; стілець модерн з тканевої оббивкою у кількості п`ять штук вартістю 3 000 грн; шезлонг пластиковий з матрацом у кількості дві штуки вартістю 1 500 грн; кухонна витяжка Vente вартістю 1 000 грн; велосипед Keliys вартістю 15 000 грн; Bork мікрохвильова піч W502 вартістю 4 000 грн; всього на загальну суму 93 000 грн.
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя позивач просила виділити ОСОБА_2 в особисту власність: телевізор Samsung QE49Q6FNA вартістю 
		18 000 грн; шафа-купе двухстулкова дзеркальна ДСП (2500*60*2600) вартістю 
		2 000 грн; комод ДСП (1200*45*1000) вартістю 1 000 грн; дитяче ліжко ДСП (2000*90*60) вартістю 2 000 грн; стелаж-шафа дитячий ДСП фасад МДФ (2000*40*35) вартістю 1 500 грн; стіл учнівський вмонтований вартістю 2 000 грн; холодильник Samsung RL39WBMS вартістю 4 000 грн; шафа-купе двухстулкова дзеркальна ДСП (2800*40*2000) вартістю 3 000 грн; стелаж для ванної кімнати МДФ (2000*120*40) вартістю 1 000 грн; стелаж під умивальник (75*60*45) вартістю 
		500 грн; стілець хромовий з шкірозамінною оббивкою у кількості чотири штуки вартістю 500 грн; велосипед Trek вартістю 19 000 грн; гриль Bork g809 вартістю 
		20 000 грн; Bork електрочайник К810 вартістю 6 000 грн; портативна акустика Harman/Kardon Go+Play Mini Black вартістю 7 000 грн; всього на загальну суму 
		93 000 грн.
		У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , з урахуванням заяви від 13 липня 2021 року про зміну предмета позову про встановлення факту припинення шлюбних відносин, визнання майна особистою приватною власністю й поділ спільного майна подружжя та з урахуванням ухвал районного суду від 01 лютого 2022 року про залишення частини позовних вимог без розгляду, просив суд: 
		- встановити факт припинення шлюбних відносин між ним та ОСОБА_1 
		з 01 листопада 2016 року; 
		- визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру 
		АДРЕСА_2 , загальною площею 59,1 кв. м; 
		- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль марки «Mersedes-Benz» модель «280» 2000 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 
		- визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль марки «Mersedes-Benz» модель «S 500» 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;
		- вирішити питання судових витрат.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 10 вересня 2004 року вони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 2020 року у справі № 522/16225/20. При цьому, вказував, що з 01 листопада 2016 року між ними припинені шлюбні стосунки, тому майно, яке набуто після зазначеного періоду, є особистою власністю кожного з них. 
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд його позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст судових рішеньсуду першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2022 року прийнято позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя, поділ спільного майна подружжя.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя, поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
		Визнано автомобіль марки Мегsedes-Benz: модель S 500, 2002 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , спільним сумісним майном подружжя 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Визнано автомобіль марки Мегsedes-Вenz: модель С 280, 2000 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_2 спільним сумісним майном подружжя 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Визнано земельну ділянку 24а площею 0,1265 га кадастровий номер: 4820982200:12:012:0110, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Визнано гараж, загальною площею 43,3 кв. м, який розташований за адресою: 
		АДРЕСА_2 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Проведено поділ спільного сумісного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним чином:
		Виділено у приватну власність ОСОБА_1 : 
		 -автомобіль марки Мегsedes-Вenz модель С 280, 2000 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_2 ;
		-земельну ділянку 24а площею 0,1265 га кадастровий номер: 4820982200:12:012:0110, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Виділено у приватну власність ОСОБА_2 :
		- автомобіль марки Мегsedes-Вenz: модель S 500, 2002 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 ;
		- гараж, загальною площею 43,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості компенсації різниці вартості автомобілів у сумі 7 604,96 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації різниці вартості гаража та земельної ділянки у сумі 29 387,50 грн.
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_1 
		в особисту власність: газовий котел ViessmannVitopend 100 вартістю 10 000,00 грн; телевізор Samsung UE65TU8000 вартістю 25 000,00 грн; двоспальне ліжко (160*200) із масива деревини вартістю 5 000,00 грн; матрац спальний VENETO (160*200) вартістю 2 000,00 грн; диван розкладний (тканина обивка, колір шоколад, 2200*80*1000) вартістю 4 000,00 грн; кухонна гранітна мийка углова вартістю 
		1 000,00 грн; духову шафу Siemens HB23GB540 вартістю 3 000,00 грн; умивальник KOLO вартістю 500,00 грн; унітаз підвісний Cersanit вартістю 500,00 грн; ванну акрилову RAVAK (AVOCADO) вартістю 1 000,00 грн; пральну машину Electrolux EWW 51696 SWD вартістю 10 000,00 грн; кухонну машину KENWOOD MajorTitanium KMMU60 вартістю 3 500,00 грн; кухню ДСП, фасад МДФ кутову (3 секції, 1 шафа - стелаж 200*30*50) вартістю 1 500,00 грн; стіл кухонний скляний R120 вартістю 
		1 500,00 грн; стільці модерн з тканинною оббивкою у кількості п`ять штук вартістю 3 000,00 грн; шезлонг пластиковий з матрацом у кількості дві штуки вартістю 
		1 500,00 грн; кухонну витяжку Vente вартістю 1 000,00 грн; велосипед Keliys вартістю 15 000,00 грн; мікрохвильову піч Bork W502 вартістю 4 000,00 грн; всього на загальну суму 93 000,00 грн.
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_2 в особисту власність: телевізор Samsung QE49Q6FNA вартістю 18 000,00 грн; 
		шафу-купе двухстулкову дзеркальну ДСП (2500*60*2600) вартістю 2 000,00 грн; комод ДСП (1200*45*1000) вартістю 1 000,00 грн; дитяче ліжко ДСП (2000*90*60) вартістю 2 000,00 грн; стелаж-шафу дитячу ДСП фасад МДФ (2000*40*35) вартістю 1 500,00 грн; стіл учнівський вмонтований вартістю 2 000,00 грн; холодильник Samsung RL39WBMS вартістю 4 000,00 грн; шафу-купе двухстулкову дзеркальну ДСП (2800*40*2000) вартістю 3 000,00 грн; стелаж для ванної кімнати МДФ (2000*120*40) вартістю 1 000,00 грн; стелаж під умивальник (75*60*45) вартістю 500,00 грн; стільці хромові з шкірозамінною оббивкою у кількості чотири штуки вартістю 500,00 грн; велосипед Trek вартістю 19 000,00 грн; гриль Bork g809 вартістю 20 000,00 грн; електрочайник Bork К810 вартістю 6 000,00 грн; портативну акустику Harman/KardonGo+PlayMiniBlack вартістю 7 000,00 грн; всього на загальну 
		суму 93 000,00 грн.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		У задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.
		Рішення районного суду мотивовано тим, що рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя, ці речі є неподільними, тому підлягають поділу шляхом виділення у власність кожного окремі об`єкти рухомого та нерухомого майна.
		Крім того, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 визнав вимоги в частині поділу майна, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_2 , який запропонований ОСОБА_1 .
		Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів про припинення шлюбних відносин з 01 листопада 2016 року 
		й підтвердження того, що спірна квартира 
		АДРЕСА_2 є його особистим майном. При цьому, судом встановлено факт розірвання шлюбу між сторонами рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 2020 року,тому відсутні підстави для встановлення майна особистим.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2023 року 
		в оскаржуваній частині залишено без змін.
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, щодо продовження процесуального строку залишено без змін.
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, щодо залучення доказів та відзиву залишено без змін.
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, щодо приєднання доказів залишено без змін.
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, щодо приєднання доказів залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з метою поділу спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу, вимог про припинення права іншого з подружжя на частку у спільній сумісній власності сторони не заявляла. Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції поділив майно у спосіб, що не був запропонований сторонами, порушивши норми ЦПК України, є безпідставним, так як, поділивши спільне сумісне майно сторін, суд першої інстанції не змінив позовні вимоги, які заявлялися сторонами, а врахував при визначенні варіанту поділу спірного майна доводи сторін. Тому це не є зміною позовних вимог, а є способом вирішення спору, що виник між сторонами.
		Cуд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо вирішення спору про поділ майна подружжя.
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що звіт про незалежну оцінку гаражу 
		від 20 травня 2020 року поданий до суду із порушенням процесуальних строків, суд апеляційної інстанції до уваги не прийняв, оскільки реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією. Суд зазначив, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, тому  ОСОБА_2 вжив всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості гаража, тоді як позивач, оскаржуючи протокольні ухвали щодо приєднання до матеріалів справи висновків експертів, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості вказаного майна на час вирішення спору, а також не спростувала визначену у висновках експертів ринкову вартість спірного майна.
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції не порушено норми процесуального права щодо, зокрема, долучення до матеріалів справи висновку експерта від 21 грудня 2020 року про ринкову вартість автомобіля марки «Мегsedes-Вenz», модель S 500 та висновку експерта від 07 липня 2021 року.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 
		2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року, 
		в якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року в частині поділу: 
		- автомобілів марки Mersedes-Вenz, модель S 500, 2002 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_3 , Mersedes-Вenz модель 280, 2000 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; 
		- земельної ділянки 24а площею 0,1265 га, кадастровий номер: 4820982200:12:012:0110, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 
		- гаражу, загальною площею 43,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати й ухвалити в цих частинах нове рішення, яким вказане рухоме та нерухоме майно у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їм в особисту власність по 1/2 частині кожному.
		У порядку частини другої статті 406 ЦПК України ОСОБА_1 наводить свої обґрунтування щодо необхідності скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 рокущодо приєднання доказів.
		В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, тому в касаційному порядку в силу статті 400 ЦПК України не переглядаються.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків.
		У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 522/17831/20 з Приморського районного суду м. Одеси та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц, провадження 
		№ 61-5956 св 22, від 06 квітня 2023 року у справі № 199/291/21, провадження 
		№ 61-932 св 22, від 08 травня 2023 року у справі № 753/1902/21, провадження 
		№ 61-12953 св 22, й не враховано пункти 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
		Указує, що судом порушено норми процесуального права, не враховано висновок щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладений 
		у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19, так як в порушення частини третьої статті 83 ЦПК України висновок судового експерта Гончар Н. В. від 07 липня 2021 року № 122, який 14 липня 2021 року залучено до матеріалів справи протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси,був замовлений ОСОБА_2 вже після звернення до суду із позовом та виготовлений 07 липня 2021 року, тому вважає, що вказаний висновок експерта Гончар Н. В. не міг бути приєднаний до матеріалів справи, як такий, що без поважних причин не наданий разом із відзивом, а також не обґрунтовано причини неможливості його подання у строк, встановлений ухвалою суду, з причин, що не залежали від сторони.Зазначає, що подання вказаного висновку експерта разом із заявою про зміну предмету позову не скасовує строки подання цього доказу, встановленого судом, згідно з положенням норм ЦПК України.
		Вказує, що судом порушено норми процесуального права та не враховано пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 
		№ 712/8916/17, частину першу, другу статті 174 ЦПК України і не враховано пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 
		№ 161/4985/17, оскільки вона звернулася до суду із вказаним позовом та просила поділити порівну усе спільне сумісне майно, а відповідач у відзиві на її позов погодився із її позовними вимогами у частині поділу земельної ділянки та майна, що знаходиться у квартирі АДРЕСА_2 , проте судипомилково поділили земельну ділянку у інший спосіб, ніж узгоджений сторонами. При цьому, суди не звернули уваги на те, що спірна земельна ділянка є вільною від забудови відповідно до договору купівлі-продажу, тому не є неподільною, а суд мав поділити її порівну між сторонами по 1/2 частині кожному.
		Зазначає, що на момент звернення із позовом до суду вона визначила ринкову вартість земельної ділянки у розмірі, еквівалентної 15 000 доларів США, що становило 411 574,50 грн, проте суд визначив вартість земельної ділянки виходячи із договору купівлі-продажу від 17 листопада 2014 року, а повинен був визначити вартість майна, що підлягає поділу, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. При цьому посилається на вищевказані висновки Верховного Суду 
		у подібних правовідносинах та пункт 22, 30 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». 
		Крім того, вважає, що висновок суду про неподільність спірного гаражу з урахуванням висновку експерта є помилковим, так як два автомобіля поміщаються у спірний гараж або можливо зберігати інші речі.
		Також вказує, що суд не обґрунтував, з чого він виходив, виділяючи автомобіль марки «Mersedes-Benz», модель S 500, 2002 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , саме ОСОБА_2 , а не їй. При цьому в матеріалах справи відсутні докази наявності узгодженого порядку користування спірними автомобілями.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника 
		 ОСОБА_2 - адвоката Бойко Н. І., на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та прийняті відповідно до норм права, 
		а висновки Верховного Суду, наведені у касаційній скарзі, є нерелевантними у даній справі, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		10 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини ОСОБА_1 , про що складно актовий запис № 1165 та підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 , виданого міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції.
		Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 грудня 
		2020 року, у справі № 522/16225/20, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 04 лютого 2021 року. 
		Під час перебування у шлюбі, сторонами набуте майно, а саме:
		- автомобіль марки Мегsedes-benz: модель S 500, 2002 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , вартість 204 296,48 грн;
		- автомобіль марки Мегsedes-benz: модель 280, 2000 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_2 , вартість 219 506,40 грн;
		- земельна ділянка НОМЕР_5 площею 0,1265 га, кадастровий номер: 4820982200:12:012:0110, що розташована за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, вул. Морська, вартість 72 944 грн;
		- гараж, загальною площею 43,3 кв. м, який розташований за адресою: 
		АДРЕСА_2 , вартість 131 719 грн;
		- майно, що міститься у квартирі АДРЕСА_2 , а саме: газовий котел Viessmann Vitopend 100 вартістю 
		10 000,00 грн; телевізор Samsung UE65TU8000 вартістю 25 000 грн; двоспальне ліжко (160*200) із масива деревини вартістю 5 000 грн; матрац спальний VENETO (160*200) вартістю 2 000 грн; диван розкладний (тканинна оббивка, колір шоколад, 2200*80*1000) вартістю 4 000 грн; кухонна гранітна мийка углова вартістю 1 000 грн; духова шафа Siemens HB23GB540 вартістю 3 000 грн; умивальник KOLO вартістю 
		500 грн; унітаз підвісний Cersanit вартістю 500 грн; ванна акрилова RAVAK (AVOCADO) вартістю 1 000 грн; пральна машина Electrolux EWW 51696 SWD вартістю 10 000 грн; кухонна машина KENWOOD Major Titanium KMMU60 вартістю 3 500 грн; кухня ДСП, фасад МДФ углова (3 секції, 1 шафа- стелаж 200*30*50) вартістю 
		1 500 грн; стіл кухонний скляний R120 вартістю 1 500 грн; стілець модерн з тканевої оббивкою у кількості п`ять штук вартістю 3 000 грн; шезлонг пластиковий з матрацом у кількості дві штуки вартістю 1 500 грн; кухонна витяжка Vente вартістю 1 000 грн; велосипед Keliys вартістю 15 000 грн; Bork мікрохвильова піч W502 вартістю 4 000 грн; телевізор Samsung QE49Q6FNA вартістю 18 000 грн; шафа-купе двухстулкова дзеркальна ДСП (2500*60*2600) вартістю 2 000 грн; комод ДСП (1200*45*1000) вартістю 1 000 грн; дитяче ліжко ДСП (2000*90*60) вартістю 
		2 000 грн; стелаж-шафа дитячий ДСП фасад МДФ (2000*40*35) вартістю 1 500 грн; стіл учнівський вмонтований вартістю 2 000 грн; холодильник Samsung RL39WBMS вартістю 4 000 грн; шафа-купе двухстулкова дзеркальна ДСП (2800*40*2000) вартістю 3 000 грн; стелаж для ванної кімнати МДФ (2000*120*40) вартістю 
		1 000 грн; стелаж під умивальник (75*60*45) вартістю 500 грн; стілець хромовий з шкірозамінною оббивкою у кількості чотири штуки вартістю 500 грн; велосипед Trek вартістю 19 000 грн; гриль Bork g809 вартістю 20 000 грн; Bork електрочайник К810 вартістю 6 000 грн; портативна акустика Harman/Kardon Go+Play Mini Black вартістю 7 000 грн. Всього на загальну суму 186 000 грн.
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник, 
		у змісті уточненої касаційної скарги, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, 
		а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Предметом касаційного переглядує лише порядок (спосіб) поділу майна подружжя, а саме: а) автомобіля марки Mersedes-Вenz, модель S 500, 2002 року випуску, 
		б) автомобіля Mersedes-Вenz модель 280, 2000 року випуску, в) земельної ділянки НОМЕР_5 площею 0,1265 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) гаражу, загальною площею 
		43,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
		Позивач ОСОБА_1 хотіла поділити вказане майно так, аби виділити їм в особисту власність по 1/2 частині кожному, вважаючи, що суди, виділивши кожному з подружжя певне майно в цілому, вийшли за межі позовних вимог. 
		Верховний Суд з цим не погоджується. 
		За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
		Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої 
		статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя 
		статті 368 ЦК України).
		Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Згідно зі статтею 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
		Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
		Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя, ці речі (об`єкти касаційного перегляду) є неподільними, тому підлягають поділу шляхом виділення у власність кожного окремі об`єкти рухомого та нерухомого майна.
		Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що поділивши спільне сумісне майно сторін, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, які заявлялися сторонами, а врахував при визначенні варіанту поділу спірного майна доводи сторін щодо способу такого поділу, тому це не є зміною позовних вимог, а є способом вирішення виниклого спору між сторонами.
		У касаційній скарзі зазначається, що відповідач ОСОБА_2 погодився з варіантом поділу спільного майна, запропонованого позивачкою, а суди поділили його усупереч цієї домовленості. Зазначене не відповідає обставинам справи, такої згоди відповідач не надавав. Більше того, у відзиві на касаційну скаргу 
		ОСОБА_2 не погоджується в цій частині з доводами скарги, погоджується з висновками судів щодо способу поділу нерухомого майна подружжя.   
		Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження 
		№ 14-67 цс 20(пункт 58); постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, яка стосується саме поділу нерухомого майна подружжя (пункти 23-27, 36). 
		Зокрема, у пункті 36 наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено таке: «Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України)».
		Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду 
		від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року 
		у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
		При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
		Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575 св 19, від 17 серпня 2022 року 
		у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714 св 22.
		Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Це узгоджується з нормами СК України та правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові 
		від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
		Разом з тим, зазначене слід оцінювати у контексті із принципом змагальності цивільного процесу. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 
		ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, 
		на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), 
		що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, 
		які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування 
		(частина перша статті 77 ЦПК України). 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку 
		про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази 
		за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність 
		і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У зв`язку з викладеним доводи касаційної скарги про те, що суди визначили вартість земельної ділянки не на час вирішення спору (не ринкова вартість) є безпідставними, так як, навпаки, суд зазначив, що поділ майна має здійснюватися за цінами на час вирішення спору. Разом з тим, це не означає, що сторона, яка посилається на певний факт, не повинна надавати докази їх відповідності. Так, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що ринкова вартість земельної ділянки становить 15 000 доларів США (а. с. 2, т. 1), При цьому у договорі купівлі-продажу вартість цієї земельної ділянки зазначена - 72 944 грн (а. с. 14-15, т. 1). Для встановлення ринкової вартості квартири на час розгляду справи суд пропонував сторонам надати відповідні докази. Позивачка ОСОБА_1 , зазначаючи у позові певну вартість земельної ділянки, не виконала свого процесуального обов`язку, про що зазначено вище, щодо надання доказів такої вартості земельної ділянки, зазначеної голослівно. Більше того, позивачка надала суду висновок експерта, виконаний на її замовлення, щодо оціночної вартості на час вирішення спору квартир та вартості поліпшень, зроблених у квартирі (а. с. 26-41, т. 1). Отже, з цього виснується, що позивачка знала про свій процесуальний обов`язок довести суду ринкову вартість спірного майна, але щодо земельної ділянки жодного доказу не надала, в експерта таке питання не з'ясовувала, суд призначити експертизу не просила. Відповідач не оспорює вартість земельної ділянки, визначену судом на підставі доказів, наявних у справі. Крім того, спірна земельна ділянка виділена саме ОСОБА_1 , тому її права щодо вартості землі не порушені. 
		Крім того, ОСОБА_2 вжив всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості гаража, тоді як позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості вказаного майна на час вирішення спору, а також не спростувала визначену у висновках експертів ринкову вартість спірного майна. 
		Доводи касаційної скарги про необхідності скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року щодо приєднання доказів, 
		є безпідставними, так як суд першої інстанції діяв відповідно до норм процесуального права. При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку цим доводам. Крім того, додаючи висновок експерта щодо вартості гаража, 
		ОСОБА_2 одночасно уточнив позовні вимоги, відмовився від певних вимог, 
		а також просив суд продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 з наданням відповідних доказів (а. с. 90-91, т. 1). Отже, порушень норм процесуального права щодо темпоральності подання доказів не порушено. 
		Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідних правових висновків Верховного Суду є безпідставними, так як висновки судів у наведених справах зроблені за інших фактичних обставин та доказуванням вимог, які відрізняються від наведених.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд належно не мотивував свій висновок, чому певний автомобіль виділяється їй, а інший - відповідачу, є безпідставними.
		Оскаржувані судові рішення ухвалено на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники судового процесу посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи 
		(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
		Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки судом надана оцінка всім важливим аргументам сторін. Про вказане, а саме про визначення судом способу поділу майна, яке є нерухомим і неподільним, Верховний Суд вище зазначив, що суд повністю вірно обґрунтував свій висновок. 
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону. 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
		Оскільки касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року в частині позовним вимог ОСОБА_1 про поділ автомобілів, земельної ділянки та гаражу залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                     Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                              І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...