Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 383/426/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 19.01.2024. Зареєстровано: 19.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2024.
Дата набрання законної сили: 11.01.2024
Номер судового провадження: 11-кп/4809/63/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023150000000096

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Кропивницький апеляційнийсуд 
		 
		Провадження № 11-кп/4809/63/24     Головуючий у І інстанції:  ОСОБА_1 
		Категорія ст. 111-1 України        Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11.01.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі: 
		головуючого судді ОСОБА_2 ,
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
		прокурора  ОСОБА_6 ,
		    захисника: ОСОБА_7 ,
		обвинуваченої  ОСОБА_8 ,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні,у м.Кропивницькому кримінальнепровадження № 22023150000000096заапеляційною скаргою захисника  ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2023 року, яким
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українка, громадянка України, уродженка м. Снігурівка Миколаївської області, з повною вищою освітою, вдова, не працює, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
		засуджена зач.5ст.111-1КК Українидо покаранняу видіпозбавлення волістроком на шість років з позбавлення права обіймати певні посади в органах державної влади та/або місцевого самоврядування або органах, що надають публічні послуги, в тому числі посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк п`ятнадцять років та з конфіскацією її майна.
		Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахується з моменту її затримання з 21.11.2022 року з 11 год. 53 хв.
		До вступу вироку в законну силу залишено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
		   Цим же вироком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні. 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		   Згідно вироку суду  ОСОБА_8 скоїла колабораційну діяльність, що виразилася у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій, в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України, за таких обставин.
		Влітку 2022 року, однак не пізніше 01.08.2022 року (більш точна дата органом досудового розслідування не встановлена) особа, досудове розслідування відносно якої здійснюється в матеріалах іншого кримінального провадження, яка на той час обіймала посаду так званого «заступника голови ВЦА Снігурівського району» запропонувала громадянці України ОСОБА_8 , зайняти посаду так званого «начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району», пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади.
		В свою чергу ОСОБА_8 , будучи громадянкою України перебуваючи у тимчасово окупованому зс рф м. Снігурівка, Баштанського району, Миколаївської області, достовірно усвідомлюючи та передбачаючи невідворотне настання суспільно небезпечних наслідків, та бажаючи їх настання, добровільно прийняла пропозицію від особи, досудове розслідування відносно якої здійснюється в матеріалах іншого кримінального провадження, яка на той час обіймала посаду так званого «заступника голови ВЦА Снігурівського району», добровільно зайняла посаду так званого «начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району», пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією держави-агресора на тимчасово окупованій території м. Снігурівка, Миколаївської області.
		У серпні 2022 року, однак не раніше 01.08.2022 року, ОСОБА_8 розпочала здійснювати організаційно-розпорядчі функції на посаді так званого «начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району», які спрямовувались на підтримку окупаційного режиму та забезпечення діяльності незаконно створеного органу влади, а саме:
		- проводила колективні наради з організації роботи підконтрольного їй відділу у незаконному органі влади;
		- формувала та передавала звітність роботи підпорядкованого їй як керівнику відділу, що пов`язана із здійсненням так званих «соціальних виплат»;
		- здійснювала розгляд звернень населення про отримання так званих «соціальних виплат»;
		- надавала вказівки підлеглим їй робітникам про здійснення організації так званих «соціальних виплат», особам, які мали право на такі виплати.
		Злочинна діяльність ОСОБА_8 11.11.2022 року була припинена в зв`язку із звільнення ЗСУ частини Миколаївської області, а саме: Снігурівської ОТГ, Баштанського району, Миколаївської області.
		 
		   В апеляційній скарзі захисник  ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості і вичерпані можливості їх отримати. 
		   Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що письмові докази, які вказані в обвинувальному вироку від 20.09.2023 року відносно ОСОБА_8 взагалі не містять ніякої інформації щодо злочину нібито вчиненого останньою, тим паче який можна кваліфікувати за ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		Висновки суду першої інстанції, які зазначені в обвинувальному вироку від 20.09.2023 року зазначені покази свідків, які нібито доводять вину ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, а саме в добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної виконанням організаційно-розпорядчих функцій, в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		З незрозумілих для сторони захисту причин, суд першої інстанції зазначив у обвинувальному вироку «неправдиві» відомості, які нібито були встановлені в ході допиту свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
		В ході допиту вищезазначених свідків навпаки було встановлено, що ОСОБА_8  не проводила ніяких нарад, не формувала ніяких звітностей, не надавала та не могла надавати ніяких вказівок іншим співробітникам відділу соціального забезпечення. Все це робила зовсім інша особа, а саме Мезіна. Вважає, що свідки сторони обвинувачення в своїх показах підтверджували, що ОСОБА_8  не виконувала ніяких організаційно-розпорядчих функцій та в її повноваженнях це не входило.
		Сторона захисту стверджує, що відомості, а саме показання свідків, на які посилається суд першої інстанції в обвинувальному вироку, не співпадають з тими відомостями, які надавали свідки в безпосередньо суду.
		Враховуючи той факт, що ОСОБА_8 визнала вину в частині зайняття посади яка не пов`язана з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій, а також враховуючи покази свідків, які були надані суду та письмові докази - дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 111-1 КК України.
		Сторона захисту звертала увагу на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року зі змінами.
		Згідно даного закону, України, повинна була гарантувати громадянам України, які знаходились на тимчасово-окупованій території отримання гуманітарної допомоги та всіх виплат, в тому числі і пенсійних.
		З матеріалів кримінального провадження, а саме з допиту свідків сторони обвинувачення встановлено, що ніяких пенсійних виплат та матеріально допомоги від України, жителі окупованої ОСОБА_15 не отримували. Тобто, сама Держава «Україна» не змогла забезпечити функціонування свого ж законодавства для людей, які проживали на тимчасово-окупованій території, що, цілком логічно, призвело до того, що жителі «тимчасово окупованих» територій не мали змоги жити за законами України, так як вони не виконувались іншими та Держава Україна не могла забезпечити їх функціонування та відповідальність за їх невиконання.
		Фактично, діяльність відділу «Соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району», в тому числі і: ОСОБА_8 своїми діяннями і забезпечувала виконання вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тобто була направлена на забезпечення дотримання прав і свобод громадян України, в тому числі право на отримання соціальної допомоги.
		Враховуючи вищезазначене, навіть якщо припустити що ОСОБА_8 вчинила певні дії, вона не могла знати про дію закону, який вводив кримінальну відповідальність за певні дії, у зв`язку з відсутністю Українського інформативного простору на території м. Снігурівка
		Враховуючи вищезазначене, сторона захисту стверджує, що в ході проведення судового розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_8 , стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які б, поза розумнім сумнівом, доводили вину останньої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого саме ч. 5 ст. 111-1 КК України. А навпаки, деякі докази, а саме показання свідків сторони обвинувачення доводять невинуватість обвинуваченої ОСОБА_8 та можуть мати докази того, що сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування фактично висунула обвинувачення лише на припущеннях задля створення іміджу Служби Безпеки України в Миколаївській області.
		Окрім того, зверталась увага на саме поняття «Злочину», як поняття передбачене Законом України «Про кримінальну відповідальність».
		Злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов`язкові ознаки: 1) це діяння вчинене суб`єктом злочину; 2) воно є винним; 3) вказане діяння є суспільно небезпечним; 4) відповідне діяння передбачене чинним КК.
		Однією з основних ознак злочину є суспільна небезпека. Тобто, діяння повинно нести якісь небезпечні наслідки або направлене не досягнення небезпечних наслідків для тих правовідносин, які охороняє закон країни, яка повинна контролювати та контролює виконання законів на свої території.
		Враховуючи вищезазначене, сторона обвинувачення, в ході надання та дослідження доказів повинна була довести наявність вчиненого суспільно-небезпечного діяння ( злочину) та наявність обов`язкових ознак злочину передбаченого саме ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		 
		Заслухавши доповідача, обвинувачену ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора у кримінальному провадженні  ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив судове рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залити без задоволення, з таких підстав.
		 
		Суд першої інстанції також обґрунтовано визнав  ОСОБА_8 виною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5ст.111-1КК України,що в повному обсязі підтверджується дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та навів у вироку.
		 
		Допитана в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції обвинувачена  ОСОБА_8 свою вину в скоєному кримінальному правопорушенні не визнала та вказала, що проживає в м. Снігурівка Миколаївської області, та ще раніше працювала в Управлінні соціального захисту населення районної державної адміністрації де була скорочена у звзяку з ліквідацією району. 
		Коли м. Снігурівку окопували російські війська, вона не змогла виїхати та залишалася в місті. Зазначила, що у якийсь день, дати не пам`ятає вона спілкувалася із колишнім мером м. Снігурівка ОСОБА_16 , який їй запропонував роботу в органі окупаційної влади та повідомив, що буде створений соціальний відділ забезпечення населення, при цьому він не сказав, яку саме посаду їй пропонують. Спочатку вона не погодилася, але згодом погодилася та працювала в у вказаному відділі приблизно з серпня 2022 року по день звільнення ЗСУ м. Снігурівки. 
		Зазначила, що їх кабінети знаходилися в приміщенні школи №2 та окрім неї у відділі працювало ще п`ять осіб. ЇЇ обов`язки пояснила ОСОБА_17 вона працювали з відвідувачами, реєстрували їх та виписували ордери на отримання коштів. 
		Зазначила, що пішла працювати на окупанта оскільки не мала вибору, не було коштів на життя, також вона переживала за своє життя та життя рідних, ще хотіла допомогти людям, що лишалися в окупованій Снігурівці, а про те, що вона рахується на посаді начальника відділу соціального забезпечення окупаційної адміністрації дізналася лише коли отримала заробітну плату. Вказує, що чітких посадових обов`язків не мала, а лише виконували вказівки ОСОБА_18 , колишнього депутата Снігурівської міської ради, самостійних рішень не приймала, з російськими військовими не спілкувалася. Також зазначила, що має племінника ОСОБА_19 , якого окупанти підозрювали у співпраці з ЗСУ, тому боялася за його життя і розуміла, що окупанти з цього приводу на неї можуть тиснути.
		 
		Свідок  ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що під час окупації м. Снігурівка працював так званим "провідним спеціалістом" та налаштовував комп`ютерну техніку для роботи Управління соціального захисту населення окупаційної влади, де у відділі працювало п`ять осіб, а обвинувачена ОСОБА_8 займала посаду керівника, але особисто від неї ніяких вказівок не отримував.
		 
		Свідок  ОСОБА_11  в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що під час окупації м. Снігурівка працювала в Управлінні соціального захисту населення окупаційної влади так званим "спеціалістом по нарахуванню та виплаті пенсій" та виконувала вказівки ОСОБА_20 . Зазначила, що вважала керівником її відділу обвинувачену ОСОБА_8 , так як та займалася організаційними питаннями, проводила наради, перевіряла виконану роботу, давала вказівки, але найголовнішою у відділі вважала ОСОБА_21 , яка у свою чергу давала розпорядження ОСОБА_8 .
		 
		Свідок  ОСОБА_12 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що під час окупації м. Снігурівка працювала в Управлінні соціального захисту населення окупаційної влади так званим "спеціалістом" де працювало шість осіб. Обвинувачена ОСОБА_8 була керівником управління, але це вона зрозуміла коли отримала меншу ніж та заробітну плату. Зазначила, що вказівки щодо роботи надавала ОСОБА_22 , а обвинувачена ОСОБА_8 контролювала виконання вказівок та їх роботу.
		 
		Свідок  ОСОБА_13  в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що під час окупації м. Снігурівка працювала в так званому Управлінні соціального захисту населення окупаційної влади, при цьому на роботу їй допомогла влаштуватися обвинувачена ОСОБА_8 З жовтня 2022 року працювала провідним спеціалістом з пенсійного забезпечення.
		 
		Свідок  ОСОБА_14 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що під час окупації міста Снігурівки у місті було створено Управління соціального захисту населення окупаційної влади ВЦА та їй відомо, що обвинувачена ОСОБА_8 співпрацювала з окупантами працюючи у вказаному управлінні, але на якій посаді їй не відомо. Також зазначила, що в окупованій Снігурівці можна було вижити і без запропонованої окупантами роботи, та без їх грошей.
		 
		Крім даних показань обвинуваченого, свідків, вина  ОСОБА_8 підтверджується дослідженими в суді першої інстанції доказами, а саме:
		- протоколом обшуку приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з додатками у вигляді акту перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів та носієм інформації на якому збережений відеозапис обшуку від 13.11.2022 року, з якого вбачається в результаті обшуку органом досудового розслідування вилучено документи окупованої влади (том 2 а.с. 83-94);
		- протоколом огляду документів з додатками від 15.11.2022 року, з яких вбачається, що під час окупації Управління соціального захисту населення окупаційної влади ВЦА здійснювало виплати населенню (том 2 а.с. 102-338);
		- протоколом огляду з додатками від 15.11.2022 року, відповідно до якого міститься список працівників ВЦА Снігурівкого району Херсонської області, відповідно до якого ОСОБА_8 займала посаду начальник відділу соціального забезпечення станом на 31.10.2022. (том 3 а.с. 29-50);
		- протоколом огляду з додатками від 08.02.2023 року, на якого зображено інтерв`ю голови Снігурівкої військово-цивільної адміністрації (том 3 а.с. 59-65);
		- протоколом огляду з додатками від 08.02.2023 року на якого зображено інтерв`ю ОСОБА_23 (том 3 а.с. 66-69);
		- протоколом огляду з додатками від 09.02.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_8 безпосередньо отримувала грошову винагороду перебуваючи на посаді начальник відділу соціального забезпечення у сумі 115981,20 рублів (том 3 а.с. 70-77).
		 
		Проаналізувавши зазначені докази та обставини вчинення злочину, колегія суддів дійшла висновку, що вказані докази в сукупності беззаперечно вказують на причетність обвинуваченої  ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч ч.5 ст.111-1 КК України, а тому суд першої інстанції правильно кваліфікував її дії, як колабораційна діяльність, що виразилася у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій, в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		 
		Що стосується доводів захисника про відсутність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, необхідно зазначити наступне. 
		Згідно диспозиції частини 5 ст. 111-1 КК кримінальна відповідальність настає за дії у формі: - добровільного зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, - добровільного обрання до таких незаконних органів; - участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території; - публічних закликів до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.
		Добровільне зайняття посади передбачає керівну посаду - пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.
		З об`єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення може бути вчинено лише шляхом дії - добровільності як до дій щодо зайняття посади, так і щодо обрання до певних органів влади окупанта.
		Суб`єктом злочину може бути лише громадянин України.
		Факт добровільного прийняття пропозиції ОСОБА_8 на займання посади у відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району під час окупації підтверджуються самими показаннями обвинуваченої ОСОБА_8 .
		 
		Також, в ході розгляду справи у суді першої інстанції допитано свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також досліджено письмові докази, а саме: протоколом обшуку приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з додатками у вигляді акту перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів та носієм інформації на якому збережений відеозапис обшуку від 13.11.2022 року; протоколом огляду документів з додатками від 15.11.2022 року; протоколом огляду з додатками від 15.11.2022 року; протоколом огляду з додатками від 08.02.2023 року; протоколом огляду з додатками від 08.02.2023 року; протоколом огляду з додатками від 09.02.2023 року.
		З вказаних доказів можливо зробити висновок про те, що ОСОБА_8 безпосередньо обіймала посаду начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району, виконувала відповідні функції та отримувала заробітною плату за свою роботу. 
		Отже, враховуючи вказані докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що дії ОСОБА_8 утворюються склад кримінального правопорушення, передбаченого ч ч.5 ст.111-1 КК України, оскільки остання добровільно займала посаду, пов`язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій, в окупаційній адміністрації держави-агресора, що підтверджується відповідними доказами. 
		А тому, доводи захисника про відсутність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення є такими, що не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. 
		 
		Також, не знайшли своє підтвердження доводи про те, що ОСОБА_8 займала посаду, яка не пов`язана з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій, оскільки вказані доводи спростовуються показаннями свідка  ОСОБА_10 який чітко пояснив, що під час окупації м. Снігурівка він працював так званим "провідним спеціалістом" та налаштовував комп`ютерну техніку для роботи Управління соціального захисту населення окупаційної влади, де у відділі працювало п`ять осіб, обвинувачена ОСОБА_8 займала посаду керівника, начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району. Крім того, згідно досліджених письмових доказами, а саме: протоколу огляду з додатками від 09.02.2023 року, ОСОБА_8 безпосередньо отримувала грошову винагороду у сумі 115981,20 рублів перебуваючи на посаді начальник відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району.
		Крім цього, колегія суддів вважає, що навіть звичайний спеціаліст відділу є посадовою (службовою) особою окупаційного органу влади, яка виконує функції представника влади та виконує організаційно-розпорядчі функції, оскільки встановлює підстави для нарахування соціальної допомоги, здійснює відповідний розрахунок та визначає остаточний розмір соціальної допомоги для відповідних категорій жителів окупованих територій та складає відповідні звіти за наслідками своє роботи, які подає вищестоящому керівництву. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України службовимиособами єособи,які постійно,тимчасово чиза спеціальнимповноваженням здійснюютьфункції представниківвлади чимісцевого самоврядування,а такожпостійно читимчасово обіймаютьв органахдержавної влади,органах місцевогосамоврядування,на підприємствах,в установахчи організаціяхпосади,пов`язаніз виконанняморганізаційно-розпорядчихчи адміністративно-господарськихфункцій,або виконуютьтакі функціїза спеціальнимповноваженням,яким особанаділяється повноважниморганом державноївлади,органом місцевогосамоврядування,центральним органомдержавного управлінняіз спеціальнимстатусом,повноважним органомчи повноважноюслужбовою особоюпідприємства,установи,організації,судом абозаконом. 
		За такихпідстав,судом першоїінстанції правильновстановлено,що ОСОБА_8 обіймала посаду так званого «заступника голови ВЦА Снігурівського району», добровільно зайняла посаду так званого «начальника відділу соціального забезпечення ВЦА Снігурівського району», вказана посада була пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією держави-агресора на тимчасово окупованій території м. Снігурівка, Миколаївської області.
		 
		Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку або перешкоджали чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, не встановлено. Також, не встановленого упередженого ставлення суду до обвинуваченого  ОСОБА_8 під час розгляду справи. 
		Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що процесуальні права обвинуваченого та їх реалізація в ході судового розгляду справи були забезпечені та дотримані, і їх істотних порушень, не встановлено.
		 
		Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
		Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 65 КК України, у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, особу винуватої,яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває та враховує висновок досудової доповіді органу пробації. 
		Враховано відсутністьобставин,які пом`якшуютьчи обтяжуютьпокарання обвинуваченої.
		Дійсно, як зазначала сторона захисту під час апеляційного розгляду,  ОСОБА_8 в суді першої інстанції вину визнала частково та щиро розкаялася, зазначаючи що займала посаду звичайного спеціаліста відділу та не виконувала будь-які організаційно-розпорядчих функції, що не зазначив суд першої інстанції у вироку, та не вказав це як пом`якшуючу обставину, проте ці обставини не можуть бути підставою для пом`якшення покарання.
		За таких підстав,на думкуколегії суддів,суд першоїінстанції обґрунтованозробив висновокпро те,що виправленнята перевихованняобвинуваченого можливелише вумовах ізоляціїйого відсуспільства,призначивши покаранняу видіпозбавлення волів межахмінімальної санкціївизначеної ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		 
		При фактичних обставинах даної справи, які встановлюють ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та ступінь її небезпечності для суспільства на даний час, а також відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі буде достатнім для його виправлення, перевиховання, а також попередження вчинення ним, як самим обвинуваченим, так і іншими особами аналогічних кримінальних правопорушень. 
		Таке рішення, буде відповідати цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		 
		На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційних скарг під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
		 
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407-409, 419 КПК України, колегія суддів -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу захисника  ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8  залишити без задоволення, а вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2023 року щодо  ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 111-1 КК України,  залишити без змін.
		Ухвала апеляційногосуду набираєзаконної силиз моментуїї проголошеннята можебути оскарженадо ВерховногоСуду,як судукасаційної інстанції,протягом трьохмісяців здня їїпроголошення, а обвинуваченою ОСОБА_8 - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_2      ОСОБА_3              ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...