Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/19206/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; спори про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2024.
Дата набрання законної сили: 01.11.2023
Номер судового провадження: 61-5960ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		1 листопада 2023 року
		м. Київ
		справа № 686/19206/14-ц
		провадження № 61-5960св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Карпенко С. О. (судді-доповідача), 
		суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		учасники справи:
		позивач - керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради,
		відповідачі: ОСОБА_1 , Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області, Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, ОСОБА_2 ,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Стефанишина С. Л., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., 
		Янчук Т. О., та касаційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2014 року прокурор Хмельницького району Хмельницької області звернувся з позовом про визнання незаконними та скасування розпоряджень, скасування державного акту на право власності на земельну ділянку і його державної реєстрації.
		В обґрунтування позову вказував, що розпорядженням Хмельницької РДА 
		від 4 вересня 2009 року № 1040/09-р надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,06 га для ведення садівництва в Обслуговуючому кооперативі «Садівниче товариство «Дубки» 
		(далі - СТ «Дубки») Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Давидковецька сільська рада).
		4 липня 2011 року розпорядженням Хмельницької РДА № 1008/11-р затверджено технічну документацію та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0600 га, розташовану в СТ «Дубки» на території Давидковецької сільської ради та призначену для ведення садівництва. На підставі цього розпорядження 25 листопада 2011 року ОСОБА_1 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 204516, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 682508241002858.
		ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку із земель СТ «Дубки» на підставі внесення головою правління кооперативу ОСОБА_3 до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей про його членство в кооперативі. Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 19 лютого 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу (далі - КК) України.
		Зазначав, що оскільки ОСОБА_1 не був членом ОК «СТ «Дубки» та отримав у власність земельну ділянку протиправно, виданий йому державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсним і реєстрація цього державного акта підлягає скасуванню.
		За таких обставин просив визнати:
		- незаконним і скасувати розпорядження Хмельницької РДА 
		від 4 вересня 2009 року № 1040/09-р «Про надання дозволу громадянам на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення садівництва» в частині надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою;
		- незаконним і скасувати розпорядження Хмельницької РДА від 4 липня 
		2011 року № 1008/11-р «Про затвердження технічної документації та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення садівництва на території Давидковецької сільської ради»;
		- недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №204516 від 25 листопада 2011 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 682508241002858 і скасувати його державну реєстрацію.
		Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 10 грудня 2020 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 14 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
		Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у встановленому порядку набув право власності на спірну земельну ділянку, а прокурор не довів заявлених вимог, у тому числі порушення права Хмельницької міської ради як власника та користувача земельної ділянки. Крім того, місцевий суд зазначив про обрання неефективного способу захисту цивільного права.
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року - без змін.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку з порушенням вимог закону. Крім того, обраний прокурором спосіб захисту права щодо оспорювання рішень органу державної влади та документа, який посвідчує відповідне право, не є ефективним, оскільки задоволення цих вимог не призведе до захисту чи відновлення порушеного речового права держави та не забезпечить повернення земельної ділянки у власність територіальної громади. Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 
		(провадження № 14-208цс18)та від 29 травня 2019 року 
		у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).
		За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту права. 
		Крім того, апеляційний суд вказав про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку та відсутність порушення права територіальної громади на землю, проте вказав, що такий висновок не вплинув на правильність вирішення спору.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована помилковим незастосуванням судами попередніх інстанцій статті 82 ЦПК України щодо преюдиційності вироку суду у кримінальному провадженні і неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 30 квітня 2020 року у справі № 234/13165/17 (провадження № 61-46592св18), від 7 квітня 2021 року у справі № 361/6333/18 (провадження № 61-16514св20).
		Також ОСОБА_2 зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 березня 2021 року 
		у справі № 161/7212/19 (провадження № 61-12591св20), щодо порядку набуття членства в садівничому товаристві та виділення земельної ділянки члену цього товариства з урахуванням положень статуту та статті 35 Земельного кодексу (далі - ЗК) України.
		У липні 2022 року перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 14 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду 
		від 31 травня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права (визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки). Вважає, що такий висновок суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах 
		від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), згідно з якими рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з огляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року 
		у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 15 травня 2018 року 
		у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18), від 20 вересня 2018 року 
		у справі № 126/1373/17 (провадження № 14-292цс18) та від 14 листопада 
		2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
		Крім того, перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності додержання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року 
		у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 82 постанови 
		від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
		Позиція інших учасників справи
		У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Остапчук О. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури, в якому зазначив про безпідставність їх доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
		26 липня 2022 року до Верховного Суду також надійшли пояснення на касаційну скаргу від першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури, у яких заявник виклав додаткові міркування щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги.
		Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 126 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
		Оскільки письмові пояснення першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури до поданої ним касаційної скарги, містять додаткові доводи щодо підстав для її задоволення, але подані до Верховного Суду поза межами строку на касаційне оскарження, касаційний суд залишає їх без розгляду.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалами Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі за вказаними касаційними скаргами.
		Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 були його доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 30 березня 2021 року у справі № 161/7212/19 (провадження № 61-12591св20), від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 30 квітня 2020 року у справі № 234/13165/17 (провадження № 61-46592св18), від 7 квітня 2021 року у справі № 361/6333/18 (провадження № 61-16514св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури були його доводи про застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 
		2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18), від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17 (провадження № 14-292цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункт 1 
		частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду. 
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Судами встановлено, що розпорядженням Хмельницької РДА від 4 вересня 
		2009 року № 1040/09-р надано дозвіл 19 громадянам, у тому числі 
		ОСОБА_1 , на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення садівництва, розташовану в СТ «Дубки» на території Давидковецької сільської ради.
		4 липня 2011 року розпорядженням Хмельницької РДА № 1008/11-р затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0600 га, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану в СТ «Дубки» на території Давидковецької сільської ради.
		На підставі вказаного розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою 25 листопада 2011 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯК № 204516 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:022:0102, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 682508241002858.
		Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
		від 19 лютого 2014 року у справі № 686/11382/13-к ОСОБА_3 засуджено за частиною другою статті 366 КК України. Зі змісту цього вироку апеляційний суд встановив, що 2 липня 2009 року ОСОБА_3 , обіймаючи посаду голови 
		ОК «СТ «Дубки», вчинив службове підроблення - склав і видав завідомо неправдиві документи про те, що ОСОБА_1 є членом кооперативу, які стали підставою для безоплатної передачі земельної ділянки у власність останнього.
		Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не був членом ОК «СТ «Дубки», список яких затверджено розпорядженням Хмельницької міської адміністрації 
		від 26 травня 1994 року № 1360.
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на них, суд дійшов таких висновків.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які
		ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем
		і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються
		у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити
		у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або
		є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір,
		у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року 
		у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких лісових земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає 
		з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року 
		у справі № 368/1158/16-ц (провадження№ 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 
		2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).
		… Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня
		2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), 
		від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 
		(провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 1 лютого 2020 року 
		у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» 
		(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року 
		у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 4 грудня 
		2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), 
		від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
		… Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило
		у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року 
		у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 
		2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), 
		від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
		Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду 
		від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року 
		у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
		З огляду на викладене, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема, у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені чи відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».
		Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, для витребування спірної земельної ділянки оспорювання рішень органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.
		У справі, яка переглядається, прокурор, звертаючись із цим позовом, вказував, що внаслідок підроблення довідки СТ «Дубки» з власності територіальної громади незаконно вибула земельна ділянка.
		Вирішуючи позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування розпоряджень, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку і його державної реєстрації, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що пред`явлення таких вимог не є ефективним способом захисту права власника земельної ділянки, тому дійшли правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
		Висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року 
		у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратурипро неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18), від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17 (провадження № 14-292цс18), оскільки правовідносини у вказаних справах та у справі, яка переглядається, є відмінними, а саме:
		- у справі № 487/10128/14-ц прокурор пред`явив позов про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки водного фонду. Переглядаючи оскаржувані судові рішення, колегія суддів виходила з того, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. У вказаній справі прокурор пред`явив позов про повернення земельної ділянки;
		- у справах № 401/2400/16-ц, №  809/739/17, № 126/1373/17 Велика Палата Верховного Суду надавала оцінку питанням щодо юрисдикції спорів, які по суті не вирішувалися судами попередніх інстанцій.
		Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах
		від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо способу захисту права узгоджуються з такими висновками. Так, висновок про необхідність пред`явлення позову про витребування земельної ділянки у подібних правовідносинах міститься у пункті 147 постанови Великої Палати 
		Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та пункті 34 її ж постанови від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19).
		Безпідставними є доводи касаційної скарги першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури про неврахування висновків щодо необхідності застосування принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 22 вересня 
		2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 26 січня 
		2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), оскільки заявлені у цій справі вимоги не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Навпаки, задоволення таких вимог призведе до необхідності подвоєння судового процесу - пред`явлення позову про витребування земельної ділянки.
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_2 про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій статті 82 ЦПК України щодо преюдиційності вироку суду у кримінальному провадження є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції врахував обставини, встановлені вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2014 року 
		у справі № 686/11382/13-к, і зазначив про те, що ці обставини не підлягають доказуванню.
		Посилання касаційної скарги  ОСОБА_2  про те, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року 
		у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 30 квітня 2020 року у справі № 234/13165/17 (провадження № 61-46592св18), від 7 квітня 2021 року 
		у справі № 361/6333/18 (провадження № 61-16514св20), відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними правовідносинам, які виникли у справі, що переглядається. Так, у справі № 753/11000/14-ц судами вирішувалися вимоги про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири, у справі № 520/11429/17 - про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні та виселення, у справі № 234/13165/17 - про стягнення грошових коштів, у справі № 361/6333/18 - про стягнення безпідставно набутих коштів.
		Не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції посилання ОСОБА_2 про неврахування судами висновків Верховного Суду, 
		викладених у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 161/7212/19 (провадження № 61-12591св20), оскільки касаційна скарга не містить належного обґрунтування, в чому саме полягає неврахування апеляційним судом цього висновку.
		Разом з тим, оскаржуване рішення суду першої інстанції містить суперечливі висновки щодо вирішення справи по суті.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив одночасно з двох взаємовиключних підстав, а саме: з недоведеності позовних вимог та обрання позивачем неефективного способу захисту.
		Суд першої інстанції не врахував, що у разі встановлення, що заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження, суд повинен був відмовити у задоволенні позову з підстав його недоведення.
		Вказівка місцевого суду про ще одну підставу відмови у позові - обрання позивачем неефективного способу захисту, є помилковою, оскільки суд досліджує питання ефективності визначеного позивачем способу захисту у разі доведеності порушення права, апеляційним судом встановлено не було.
		Отже, суд першої інстанції не врахував, що недоведеність позову та обрання неефективного способу захисту є взаємовиключними підставами відмови у задоволенні позову.
		Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду,
		викладеними у постановах від 1 червня 2022 року у справі № 640/748/19 (провадження № 61-752св21), від 1 лютого 2023 року у справі № 446/486/19 (провадження № 61-8148св22) від 22 березня 2023 року у справі № 295/3185/18 (провадження № 61-11449св22) та від 12 квітня 2023 року у справі № 359/8156/19 (провадження № 61-12425св21).
		Апеляційний суд також не врахував вказаних висновків Верховного Суду і помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні з взаємовиключних підстав; додержавшись частин другої та четвертої статті 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції мав змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини висновки.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою
		статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційних скарг у постановах Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 446/486/19 (провадження № 61-8148св22) від 22 березня 2023 року у справі № 295/3185/18 (провадження № 61-11449св22) та від 12 квітня 2023 року у справі № 359/8156/19 (провадження № 61-12425св21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		У частині першій статті 412 ЦПК України вказано, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		За таких обставин колегія суддів касаційні скарги задовольняє частково, із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, підлягає виключенню посилання на необґрунтованість позову і недоведення порушення права як на підстави відмови в позові; в іншій частині оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		З огляду на те, що суд касаційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції лише в частині викладення мотивів, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 412, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити частково.
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 14 лютого 2022 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року, змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на необґрунтованість позову як на підставу відмови у позові.
		В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  С. О. Карпенко А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...