Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 683/694/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2024.
Дата набрання законної сили: 15.01.2024
Номер судового провадження: 51-3591км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020240220000023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ        
		15 січня 2024 року
		м. Київ
		справа № 683/694/20
		провадження № 51-3591кмо23
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого судді                       ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
		прокурорів                                      ОСОБА_9 ,
		у режимі відеоконференції 
		захисника                                       ОСОБА_10 ,
		 
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 12020240220000023  за обвинуваченням
		ОСОБА_11 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Левківка Старокостянтинівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
		 
		 
		Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 
		23 вересня 2022 року засуджено ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
		Цим же вироком вирішено заявлені цивільні позови, долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		Згідно з вироком ОСОБА_11 визнано винним у тому, що він 14 січня 2020 року приблизно о 23:20 з мотивів неприязних стосунків та помсти, умисно, з метою знищення чужого майна, шляхом підпалу знищив житловий будинок та господарське приміщення, розташовані на АДРЕСА_3 , яким користувалася власниця його частини - ОСОБА_12 , за таких обставин.
		Так, засуджений за допомогою засобу для розпалювання вогню «Розпалювач» та сірників, які попередньо взяв із собою, спочатку підпалив дрова в господарському приміщенні, а потім здемонтувавши скло у віконній рамі веранди житлового будинку, облив штору цим же засобом та підпалив. Унаслідок злочинних дій 
		ОСОБА_11 виникла пожежа, якою знищено житловий будинок та господарське приміщення загальною вартістю 113 449 грн.
		Загалом у результаті пожежі знищено майно потерпілої ОСОБА_12 на суму 
		154 260,03 грн, а також згоріли грошові кошти останньої в сумі 12 500 дол. США, що за курсом НБУ станом на 14 січня 2020 року становить 299 093,75 грн, які були в одній із кімнат будинку.
		У результаті пожежі житлового будинку знищено також майно потерпілої 
		ОСОБА_13 , яке належало їй та її малолітній дочці, на загальну суму 69 320,2 грн.
		Крім того, у житловому будинку внаслідок пожежі також знищено майно брата потерпілої ОСОБА_12 . ОСОБА_14 , який є власником частини будинку, на загальну суму 7400 грн.
		Отже, загалом у результаті дій ОСОБА_11 знищено чуже майно на загальну суму 643 522,98 грн.
		Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2023 року вирок районного суду змінено.
		Постановлено виключити з вироку кваліфікуючу ознаку кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, - заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах.
		Призначено ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 194 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		При цьому прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_11 на користь 
		ОСОБА_12 матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 154 260,03 грн.
		В іншій частині вирок суду залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до того, що, на його переконання, допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і, як результат, до безпідставного виключення цим судом із вироку кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, - заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах. 
		На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що не суперечить вимогам КПК України факт того, що в повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри не зазначено грошових коштів, знищених злочином, з урахуванням того, що загальна сума заподіяної майнової шкодистановила особливо великий розмір, при цьому ці кошти були вказані в обвинувальному акті і, як результат, судовий розгляд було проведено відповідно до обвинувального акта, а тому право засудженого на захист від висунутого обвинувачення порушено не було.
		Натомість суд апеляційної інстанції без безпосереднього дослідження доказів дійшов хибного висновку про виключення з вироку кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, - заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах у зв`язку із тим, що викладене в обвинувальному акті обвинувачення не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру.
		Також прокурор вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не містить належного обґрунтування щодо наявності підстав для пом`якшення призначеного засудженому покарання, а тому, на його думку, призначене засудженому цим судом покарання є м`яким.
		Підстави розгляду провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата)
		Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 листопада 2023 року матеріали кримінального провадження за вказаною касаційною скаргою прокурора передано на розгляд об`єднаної палати на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК України.
		Колегія суддів прийняла таке рішення у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 квітня 2021 року у справі № 295/12923/19 (провадження № 51-207км21) за результатами розгляду справи. У зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, зокрема, про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК України.
		Також у рішенні зазначено, що структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У разі виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри слідчий, прокурор зобов`язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог ст. 278 КПК України.
		З такими висновками не погоджується колегія суддів Другої судової палати, яка передала кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, зазначивши про нетотожність понять «підозра» і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні й ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядком здійснення процесуальних дій. 
		З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті.
		З підстав того, що в раніше ухваленому рішенні іншої палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду висловлено інакшу правову позицію щодо цього питання, вказане провадження передано на розгляд об`єднаної палати.
		З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Позиції учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
		У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу, а захисник заперечував проти її задоволення.
		Оцінка об`єднаної палати 
		Об`єднана палата заслухала суддю-доповідача, думку прокурора та захисника, перевірила матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, та дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги прокурора.
		Стосовно розбіжностей між фактичними обставинами кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та викладеним в обвинувальному акті обвинуваченням
		З матеріалів цього кримінального провадження вбачається те, що під час апеляційної процедури судом установлено, що відповідно до повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 18 березня 2020 року (т. 3, а. п. 52-57) 
		ОСОБА_11 підозрюється в умисному знищенні шляхом підпалу майна ОСОБА_12 на суму 422 017 грн, а також у знищенні майна ОСОБА_13 на суму 235 329,95 грн. Загальна сума заподіяної майнової шкоди становить  657 346,95 грн.
		У той же час в обвинувальному акті від 20 березня 2020 року зазначається, що потерпілій ОСОБА_12 було заподіяно майнову шкоду з урахуванням знищених грошових коштів на суму 432 542,75 грн, а потерпілій ОСОБА_13 заподіяно шкоду на загальну суму 237 029,50 грн. Загалом заподіяно майнову шкоду на суму 
		669 572,25 грн (т. 1, а. п. 2-11).
		Зважаючи на це, слід зауважити, що в повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри і в обвинувальному акті наявні розбіжності у зазначенні інформації про знищене внаслідок підпалу майно та про суму заподіяної шкоди.
		Різниця в сумах заподіяної шкоди, зазначених у повідомленні та в обвинувальному акті, становить 12 225,3 грн і не впливає на висновок про завдання шкоди в особливо великому розмірі.
		У свою чергу апеляційний суд констатував очевидну невідповідність сум заподіяної шкоди, зазначених в повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри та і обвинувальному акті. Так, в повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри не вказано, що під час умисного знищення чужого майна, вчиненого шляхом підпалу, було знищено грошові кошти ОСОБА_12 у сумі 12 500 дол. США, що є суттєвим порушенням норм кримінального процесуального законодавства та, як наслідок, може свідчити про недотримання п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України. Це позбавило обвинуваченого можливості зрозуміти, у чому саме його обвинувачують, та ефективно реалізовувати своє право на захист.
		За наслідками апеляційної процедури суд дійшов висновку про те, що під час судового розгляду не було усунуто цих розбіжностей шляхом зміни прокурором обвинувачення в суді, а також прокурором і судом не було дотримано порядку зміни обвинувачення, регламентованого статтями 338, 341 КПК України. Апеляційний суд вважав можливим усунути розбіжності шляхом виключення такої фактичної обставини вчиненого обвинуваченим ОСОБА_11 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, як умисне знищення грошових коштів, належних потерпілій ОСОБА_12 , у сумі 12 500 дол. США під час умисного знищення житлового будинку шляхом підпалу.
		При цьому апеляційний суд у своєму рішенні послався на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 295/12923/19 (провадження № 51-207км21), зокрема, про те, що випадки коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК України.
		Тож апеляційний суд, беручи до уваги, що особливо великі розміри завданої засудженим шкоди не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду судового рішення, враховуючи виключення з обвинувачення факту знищення грошових коштів, належних потерпілій ОСОБА_12 , у сумі 12 500 дол. США, прийняв рішення про виключення з вироку кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, - заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах.
		Об`єднана палата не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що розбіжність між фактичними обставинами кримінального правопорушення в повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри та викладеним в обвинувальному акті обвинуваченням, а саме невідповідність суми заподіяної кримінальним правопорушенням майнової шкоди, є порушенням норм кримінального процесуального законодавства, що позбавило засудженого можливості зрозуміти, у чому саме його обвинувачують, та ефективно реалізувати своє право на захист.
		З матеріалів цього кримінального провадження випливає, що, попри наявність зазначеної розбіжності в сумі заподіяної майнової шкоди, яка становить 
		12 225,3 грн, вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації дотримано. Викладено чітко і конкретно ті обставини, які, відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		Слід зазначити, що на стадії досудового розслідування, після виконання дій, передбачених ч. 1 ст. 42 КПК України, до висунення обвинувачення, особа перебуває у статусі підозрюваного. 
		Підозра є обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення, повідомлення про яке складається на певному етапі досудового розслідування, коли є підстави для формулювання підозри (ч. 1 ст. 276 КПК України). Повідомлення про підозру персоніфікує кримінальне провадження, є юридичним фактом, що породжує виникнення кримінальних процесуальних правовідносин, та етапом, з якого починає реалізовуватися кримінальна відповідальність.
		Водночас відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 277 КПК України повідомлення про підозру має містити серед іншого стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.
		У свою чергу обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України).
		Згідно зі статтею 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
		Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, 
		і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта 
		(ч. 1 ст. 337 КПК України).
		У пункті 13 ч. 1 ст. 3 КПК України законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
		Кримінальний процесуальний закон вимагає обов`язкового відображення трьох складників щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення. 
		При цьому під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, 
		а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
		Наведене вище дає підстави для висновку про нетотожність понять «підозра» 
		і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні й ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядком здійснення процесуальних дій. З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та обвинувальному акті.
		Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, об`єднана палата констатує, що загальна сума заподіяної засудженим майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням зазначена у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри тав обвинувальному акті, на час вчинення злочину, становила особливо великий розмір. 
		При цьому розбіжність у розмірі загальної суми заподіяної майнової шкоди, яка становить 12 225,3 грн, не впливає ні на кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 194 КК України за кваліфікуючою ознакою «заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах», ні на виклад фактичних обставин в обвинувальному акті щодо ОСОБА_11 , які у сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
		Водночас слід зауважити, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення 
		в суді та для реалізації права на захист. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що після оголошення 
		в судовому засіданні прокурором обвинувального акта щодо ОСОБА_11 , останній підтвердив зрозумілість пред`явленого обвинувачення, зокрема стосовно умисного знищення чужого майна шляхом підпалу, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах.
		До того ж активна процесуальна поведінка сторони захисту свідчить про те, що захист здійснювався саме від висунутого засудженому обвинувачення, зміст якого останній усвідомлював правильно. При цьому з урахуванням тривалості розгляду цього кримінального провадження, сторона захисту в такому праві будь-яким чином не була обмежена.
		Зважаючи на наведене, немає підстав стверджувати, що наявна розбіжність у даних про знищене майно та в сумі заподіяної шкоди, про які зазначено у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри та в обвинувальному акті, могла призвести до істотного впливу на забезпечення права останнього на справедливий суд, а тому засудженим було реалізовано його право на захист від висунутого обвинувачення. У зв`язку з цим належить визнати передчасним висновок суду апеляційної інстанції про необхідність зміни вироку та виключення з нього кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, - заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах.
		У цьому кримінальному провадженні об`єднана палата дійшла висновку, що ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які були б підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, крім того,  не є належним чином вмотивованим.
		Отже, апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_11 здійснювався формально, без з`ясування необхідним чином усіх обставин, необхідних для перевірки доводів поданих апеляційних скарг, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, адже це перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, при цьому призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог пунктів 
		1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Таким чином, об`єднана палата вважає, що доводи касаційної скарги прокурора 
		в цій частині є слушними.
		Щодо інших доводів касаційної скарги прокурора
		Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість
		Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		За правилами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
		Що стосується призначення покарання, то згідно із вимогами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. 
		Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою, заходи примусу.
		На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України,  згідно  з  яким  юридична відповідальність  особи  має  індивідуальний характер,  спрямовані положення ст. 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого  покарання.
		Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
		Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
		Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, 
		а також особливостям особистості злочинця.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. 
		З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином 
		і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
		Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, 
		з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.
		Стосовно матеріалів цього кримінального провадження об`єднана палата зазначає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи засудженому покарання, дотримався наведених вище вимог закону.
		Так, ухвалюючи своє рішення, апеляційний суд належним чином оцінив 
		і врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії тяжкого, дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, наявність обставин, що пом`якшують покарання, - повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відсутність обставин, що обтяжують покарання. 
		З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу засудженого та обставин, що пом`якшують йому покарання, на переконання об`єднаної палати, призначене засудженому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років є справедливим і таким, що буде сприяти виправленню засудженого.
		Тому доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість є необґрунтованими.
		Наведені вище обставини дають підстави для часткового задоволення касаційної скарги прокурора та скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_11 із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. 
		Стосовно ухвалення рішення про обрання засудженому запобіжного заходу
		За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 442 КПК України постанова суду касаційної інстанції має містити, окреме рішення про запобіжний захід. 
		Запобіжний захід як захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження  (ст. 131 КПК України).
		Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
		Враховуючи те, що ухвала апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, зокрема переховуванню  ОСОБА_11  від суду, об`єднана палата,виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу засудженого, вважає за необхідне обрати щодо ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком не більше ніж на 60 днів.
		Виконуючи приписи ст. 442 КПК України, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
		Висновок щодо застосування норми права
		Розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 438, 441, 442 КПК, об`єднана палата
		ухвалила:
		Касаційнускаргу прокурора задовольнити частково.
		Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2023 року щодо ОСОБА_11 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обрати  ОСОБА_11  запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                         ОСОБА_2                       ОСОБА_3                        ОСОБА_4 
		 
		                       ОСОБА_5                        ОСОБА_6                    ОСОБА_7

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...