Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/14810/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи; Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини.
Надіслано для оприлюднення: 22.01.2024. Зареєстровано: 23.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2024.
Дата набрання законної сили: 16.07.2024
Результат оскарження 16.07.2024 Волинський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/161/51/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020030000000625

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 161/14810/21
		Провадження № 1-кп/161/51/24
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		   м. Луцьк                                 22 січня 2024 року
		 
		Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого:
		судді -                     ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря -             ОСОБА_2 ,
		прокурорів -                     ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		обвинуваченої -                 ОСОБА_7 ,
		захисників -                     ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		ОСОБА_10 ,
		ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , 
		ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
		потерпілих -                     ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , 
		ОСОБА_17 ,
		представників потерпілих -             ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченняму кримінальномупровадженні№12020030000000625, що надійшов з Волинської обласної прокуратури, відносно  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Коршовець Луцького району Волинської області, громадянки України, українки, заміжньої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 357 КК України, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_7 , займаючись веденням сільського господарства, що спеціалізується на виробництві молока та м`яса великої рогатої худоби, за адресою: АДРЕСА_1 , де наявне велике поголів`я корів та необхідні наймані працівники для випасання великої рогатої худоби, в 2013 році (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено), використовуючи обман та уразливий стан осіб, вербувала жителів Волинської області на роботу по випасанню та догляду великої рогатої худоби, обіцяючи стабільні виплати заробітньої плати та хороші умови праці, а також переміщала їх до місця знаходження сільського господарства в с. Вербаїв Луцького району Волинської області, де здійснювала їх трудову експлуатацію, шляхом примусово залучення понад нормованого робочого дня, без достатнього часу для відпочинку до догляду та випасу великої рогатої худоби, не виплачуючи обіцяної заробітної плати та не надаючи можливості покинути вказану роботу з власної волі.
		Так, в 2013 році, точної дати та місця досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 реалізовуючи свiй злочинний умисел, підшукуючи потенційних жертв трудової експлуатації зустріла ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у розмові схилила останнього працювати у неї на сільському господарстві в АДРЕСА_1 .
		З метою реалізації свого злочинного наміру ОСОБА_7 шляхом надання неправдивої інформації щодо умов працi на господарстві, щодо заробітної плати в розмірі 100 гривень щодня, безкоштовного місця проживання, харчування та часу роботи протягом денного періоду дня, ввела потерпілого ОСОБА_15 в оману, схиливши останнього до прийняття вказаної пропозиції, не повідомляючи дійсні умови праці, тим самим здійснила вербування ОСОБА_15 для подальшої трудової експлуатації.
		В подальшому з 2013 року по 2020 рік, ОСОБА_7 понад встановленого нормованого робочого дня, без достатнього часу для відпочинку, розуміючи, що ОСОБА_15 перебуває в уразливому стані здійснювала його трудову експлуатацію по випасу та догляду великої рогатої худоби, не виплачуючи грошові кошти від примусової праці, частково обмежуючи в вільному пересуванні, без належного харчування та умов проживання.
		В подальшому, влітку 2020 року (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_15 , через невиплату заробітньої плати та нестерпні умови праці втік від ОСОБА_7 .
		Крім того, приблизно в березні 2021 року, точну дату досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 перебуваючи на території автовокзалу по АДРЕСА_2 , реалізовуючи свiй злочинний умисел, підшукуючи потенційних жертв трудової експлуатації зустріла ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після чого шляхом обману вмовила ОСОБА_16 сісти до її транспортного засобу та всупереч волі останнього перемістила його до с. Вербаїв Луцького району.
		В подальшому з березня 2021 року по 3 червня 2021 року, ОСОБА_7 розуміючи, що ОСОБА_16 перебуває в уразливому стані, понад встановленого нормованого робочого дня, без достатнього часу для відпочинку, здійснювала його трудову експлуатацію по випасу та догляду великої рогатої худоби, застосовуючи при цьому погрози, у випадку відмови останнього безумовно виконувати її вказівки, не виплачуючи грошові кошти від примусової праці, частково обмежуючи в вільному пересуванні, без належного харчування та умов проживання.
		Таким чином, обвинувачена ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразилися у вербуванні людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 149 КК України.
		Також, обвинувачена ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразилися у вербуванні, переміщенні людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчиненими повторно, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 149 КК України.
		Крім того, ОСОБА_7 обвинувачується у незаконному заволодінні шляхом зловживання довірою паспортом, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.
		Так, відповідно до пред`явленого обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням, вбачається, що ОСОБА_7 , 25 травня 2021 року, близько 19 год. 30 хв., перебуваючи на території домогосподарства в АДРЕСА_1 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно та відкрито в присутності ОСОБА_17 , всупереч волі останнього, шляхом зловживання довірою, з метою забезпечення в подальшому безумовного виконання ОСОБА_17 вказівок ОСОБА_7 по випасу та догляду за великою рогатою худобою, заволоділа належним ОСОБА_17 паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданим 19.02.2016 Луцьким міським відділом УДМС України у Волинській області та забрала вказаний документ собі, після чого зберігала останній в спальній кімнаті за місцем свого проживання до 03.06.2021, де він був вилучений під час санкціонованого обшуку працівниками правоохоронних органів.
		Правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч. 3 ст. 357 КК України.
		Таке обвинувачення підтримано прокурором в ході судового розгляду.
		Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованих правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 357 КК України, не визнала.
		Суду дала показання, що у неї дійсно є господарство по випасу та догляду великої рогатої худоби в с. Вербаїв Луцького району. Не заперечила, що в неї по господарсту працювали люди, серед яких і ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які добровільно виявили бажання працювати та попросилися до неї на роботу. Вказала, що силоміць нікого не утримувала, насильство не застосовувала, а навпаки забезпечувала всім необхідним потерпілих, які проживали на території господарства, в тому числі, годувала їх, в окремих випадках купувала їм одяг, виплачувала гроші за виконання роботи. Ствердила, що потерпілі могли вільно пересуватися по селу і домогосподарству, ходити в магазин, де часто купували алкоголь та цигарки. Вказала, що працівники могли покидати роботу, що і робили, але через деякий час з власної ініціативи поверталися і просилися щоб вона взяла їх назад. Вказала, що від їхньої роботи було більше шкоди, ніж допомоги, а також були випадки, що через їхній неналежний догляд гинула та зникала худоба. 
		Разом з цим, підтвердила, що ОСОБА_17 дійсно працював у неї та жив у вагончику, де зберігав особисті речі, однак свій паспорт він віддав самостійно їй на зберігання аби не загубити і жодного разу з приводу його повернення не звертався.
		Категорично заперечила, що здійснювала відносно потерпілих трудову експлуатацію, оскільки останні працювали в неї добровільно, без жодного примусу, а відносилась вона до них, як до членів своєї сім`ї і будь-яких грошових зобов`язань вона нікому не висловлювала, а також заперечила, що незаконно заволоділа паспортом ОСОБА_17 , а дане кримінальне провадження вважає сфальсифікованим проти неї, у зв`язку з чим просила виправдати її у пред`явлених обвинуваченнях. 
		Крім того, заперечила щодо задоволення заявлених цивільних позовів.
		Незважаючи на невизнання обвинуваченою ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України, її винність у вербуванні людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, та у вербуванні, переміщенні людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчиненими повторно, повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами в кримінальному провадженні.
		Так, потерпілий ОСОБА_15 , будучи допитаним в судовому засіданні, суду повідомив, що в 2013 році із ОСОБА_7 його познайомив його дід і під час знайомства вона запропонувала йому роботу по догляду та випасанню великої рогатої худоби, з відповідними умовами, а саме режимом роботи, безкоштовним проживанням, харчуванням та оплатою в сумі 100 грн. на день. Спочатку обвинувачена дотримувалася умов, однак потім почала погано ставитися та годувати зіпсованими продуктами, недотримувалася умов проживання, а згодом припинила виплачувати кошти і постійно давала алкоголь. Також зазначив, що з початку 2014 року по літо 2020 року ОСОБА_7 не виплачувала йому гроші і утримувала за неіснуючі борги, а саме, що він нібито в 2014 році пробив вилами корову, від чого остання загинула. Окрім цього, повідомив про випадок загибелі молодого теляти, провину за яке обвинувачена також поклала на нього. Повідомив, що обвинувачена розуміючи його залежність від алкоголю, постійно споювала його та давала кожного ранку розведений спирт чи горілку, ємкістю 0,5 л, через що він постійно був п`яний, а коли не хотів працювати, або працював не так, як того хотіла обвинувачена, то остання била його або погрожувала чоловіком та зятем. Ствердив, що коли він через нестерпні умови проживання та харчування втікав, то ОСОБА_7 разом із чоловіком силоміць повертала його та била за такі вчинки. Вказав, що усі поїздки від помешкання обвинуваченої він здійснював лише під її наглядом, зокрема, коли помер його дід, то ОСОБА_7 привезла його на похорон, після закінчення якого відразу забрала. Поїздки на базар для продажу молока та молочних продуктів він також робив під наглядом обвинуваченої, а коли виходив в село аби посидіти з хлопцями, відразу повертала на територію домогосподарства та вимагала залишатися на місці, при цьому погрожувала зятем. Також повідомив, що через невідповідність умов домовленостей із обвинуваченою щодо оплати праці телефонував у поліцію та повідомляв про заборгованість, у зв`язку із чим за місцем проживання останньої був викликаний наряд поліції, і лише після цього ОСОБА_7 заплатила йому 60 грн. на доїзд додому.
		Щодо призначення покарання обвинуваченій поклався на розсуд суду та в повному обсязі підтримав заявлений цивільний позов.
		Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_16 суду показав, що із ОСОБА_7 його познайомив друг ОСОБА_20 і при зустрічі остання запропонувала працювати в неї по догляду за худобою з оплатою  150 грн. на день із безкоштовним харчуванням та проживанням, горілкою та сигаретами за її рахунок. Вказав, що коли почав працювати, то фактичного з перших днів умови не відповідали тим, про які розповідала обвинувачена, харчувався погано, м`ясо було із мертвих туш корів, спав на тюках сіна в сараї та вагончику і мився в річці, у зв`язку із чим втік від обвинуваченої, однак приблизно в березні 2021 року, коли він перебував на території автовокзалу по вул. Конякіна в м. Луцьк, його зустріла ОСОБА_7 , стала погрожувати надуманими борговими зобов`язаннями за те, що з його вини пропала телиця, змусила сісти до транспортного засобу та всупереч його волі завезла до свого господарства, де він перебував до приїзду працівників поліції. Також повідомив, що обвинувачена для того щоб він працював, постійно давала йому алкоголь, приблизно 0,5 л в день, а коли він не хотів працювати, то била та погрожувала зятем, через що і працював під примусом. Розповів про випадок, що обвинувачена побила його палкою, за те що він вдарив корову. У зв`язку із таким відношенням до нього і умовами праці та проживання втікав від неї і неодноразово просив розрахувати його за виконану роботу, проте обвинувачена пред`являла неіснуючий борг за пропавшу телицю, що не відповідало дійсності та говорила, що замість зароблених грошей вона розраховувалася з ним горілкою. Також підтверджив, що разом з ним в аналогічних умовах перебували інші працівники.
		Щодо призначення покарання обвинуваченій поклався на розсуд суду та в повному обсязі підтримав заявлений цивільний позов.
		Свідок ОСОБА_21 повідомив суду про те, що працюючи на посаді дільничного інспектора Луцького РУП ГУНП у Волинській області і с. Вербаїв Луцького району відносилась до території, яку він обслуговував, а тому неодноразово навідувався за зверненнями та скаргами до домоволодіння ОСОБА_7 . Вказав, що обвинувачена займалася розведенням великої рогатої худоби, у зв`язку з чим у неї працювали чоловіки, які допомагали по господарству. Працівники ОСОБА_7 були із малозахищених верств населення, проживали в «бараках», без належних умов. Ствердив, що при спілкуванні із ними, вони неодноразово повідомляли, що працюють за цигарки, алкоголь, їжу та можливість проживати, а коли зникала худоба, то провину і грошову компенсацію покладала на вказаних осіб, тобто вони ставали її боржниками, чим утворювала надумані боргові зобов`язання. Також повідомив, що усі особи, які працювали на обвинувачену, були соціально незахищеними, у зв`язку з чим, в тому числі під страхом покарання, не могли звернутися до правоохоронних органів, чим користувалася обвинувачена.
		Допитані в судовому засіданні за клопотанням сторони обвинувачення свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , кожен зокрема, суду також підтвердили, що ОСОБА_7 має господарство та розводить велику рогату худобу, а тому наймала на роботу людей, які працювали по господарству. Всі чоловіки, які працювали на ОСОБА_7 , в тому числі потерпілі, були брудні, недоглянуті, зловживали алкогольними напоями, завжди перебували в стані алкогольного сп`яніння та проживали на території домогосподарства в непридатних для життя умовах.
		Допитані в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та ОСОБА_35 , кожен зокрема, суду показали, що у ОСОБА_7 велике господарство і у неї працювали чоловіки, які доглядали та випасали велику рогату худобу, серед яких були і потерпілі. Підтвердили, що працівники ОСОБА_7 зловживали спиртними напоями і часто були в стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з цим неналежно слідкували за худобою, яка заходила на чужі території і городи, чим шкодила односельчанам, тому до них виникли неприязні відносини. Повідомили, що бачили цих працівників в магазині, на території села, тобто їхнє переміщення ніхто не обмежував.
		Таким чином, кожен з допитаних судом свідків вказав, що працівники обвинуваченої, в тому числі потерпілі, часто перебували в стані алкогольного сп`яніння, були недоглянуті, брудні і проживали в поганих умовах.
		Окрім показань потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а також свідків, винність ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України, об`єктивно підтверджується також і іншими доказами дослідженими безпосередньо у кримінальному провадженні.
		Так, відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 02.10.2020 та заяви про залучення до провадження як потерпілого від 05.10.2020 вбачається, що у ОСОБА_15 прийнято усну заяву про те, що в квітні 2019 року ОСОБА_7 , шляхом обману та використання уразливого стану, завербувала та перемістила його до села Вербаїв Луцького району, де в подальшому здійснила його трудову експлуатацію, у зв`язку з чим йому завдано шкоду.
		З даних, що містяться в висновку судово-психіатричного експерта №46 від 28.10.2020 вбачається, що психологічні переживання, які виникли в результаті скоєного проти ОСОБА_15 правопорушення стоять у причинно-наслідковому зв`язку із подіями зазначеними у матеріалах справи. Психологічний стан ОСОБА_15 на момент його вербування і переміщення з метою трудової експлуатації та під час трудової експлуатації був уразливим. З урахуванням індивідуально-психологічних особливостей, емоційного стану і розумового розвитку потерпілий ОСОБА_15 перебував у вразливому стані, тобто у зумовленому психологічними впливами, збігом зовнішніх обставин (внаслідок нестачі життєвого досвіду, зниженого інтелектуального розвитку, поганого матеріального становища, надлишкової довірливості та навіюваності), що змогло знизити спроможність ним приймати за своєю волею самостійні рішення та чинити активний опір фізичному і психологічному тиску (сугестивному впливу) з боку підозрюваної ( ОСОБА_7 ). На час вчиненого проти нього правопорушення ОСОБА_15 перебував у стані підвищеного емоційного напруження, яке могло відобразитися на його поведінці. Обставини в яких перебував підекспертий могли бути для нього психотравмуючими. 
		З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 05.06.2021 та заяви про залучення до провадження як потерпілого від 05.06.2021 вбачається, що у ОСОБА_16 прийнято усну заяву про те, що ОСОБА_7 весною 2021 року, перебуваючи в м. Луцьк, шляхом обману, здійснила дії по його вербуванню та його переміщенню до території домогосподарства, що в АДРЕСА_1 , де здійснювала до 03.06.2021 відносно нього трудову експлуатацію, у зв`язку з чим йому завдано шкоду.
		Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №157 від 10.06.2021 встановлено, що потерпілий ОСОБА_16 виявляє ознаки емоційно нестійкого розладу особистості, ускладненого вживанням алкоголю. До вчинення щодо нього протиправних дій потерпілий ОСОБА_16 виявляв ознаки того ж захворювання  емоційно нестійкого розладу особистості, ускладненого вживанням алкоголю. Психологічні переживання виникли в результаті скоєного проти нього правопорушення стоять у причинно-наслідковому зв`язку із подіями зазначеними у матеріалах справи. Психологічний стан ОСОБА_16 на момент його вербування і переміщення з метою трудової експлуатації та під час трудової експлуатації був уразливим. Обставини в яких перебував підекспертий могли бути для нього психотравмуючими.
		Протоколом обшуку від 03.06.2021 з доданим до нього відеозаписом, який досліджено судом безпосередньо в судовому засіданні, встановлено, що в ході обшуку, проведеного старшим слідчим СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_36 , на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.06.2021, за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , на території виявлено ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_37 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а в будинку  паспорт громадянина Укаїни серії НОМЕР_2 виданий на ім`я ОСОБА_38 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий на ім`я ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які поміщено до спецпакету №SUD1112232, та мобільний телефон «Huawei» чорного кольору, з IMEI: НОМЕР_3 та IMEI: НОМЕР_4 , з сім-картою № НОМЕР_5 , що упакований до пакету №EXPT0212815. Крім цього, даним обшуком зафіксовано стан прибудинкової території, господарських та житлових приміщень, які перебувають в незадовільному санітарному стані, а також відсутність належних умов для проживання працівників.
		Постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_39 від 03.06.2021 вищевказані вилучені паспорти та мобільний телефон визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №12020030000000625 від 02.10.2020 та передано на зберігання до камери зберігання речових доказів ГУНП у Волинській області.
		З даних, що містяться в протоколі огляду речових доказів від 03.06.2021 вбачається, що старший слідчий в ОВС СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_40 провів огляд документів, що були вилучені в ході проведення санкціонованого обшуку 03.06.2021 в АДРЕСА_1 , безпосередньо в спальній кімнаті ОСОБА_7 та поміщені в спецпакет №SUD1112232, а саме: паспорта серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_38 09.08.1995 Луцьким РВ УМВС України у Волинській області; паспорта серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_17 19.02.2016 Луцьким МВ УМВС України у Волинській області.
		Із довідки провідного фахівця відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Луцького управління ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області ОСОБА_41 вбачається, що останнім проводився огляд території та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було виявлено декілька споруд, транспортних засобів та декілька малих архітектурних форм (павільйони для торгівлі). Загальний санітарний стан приміщення незадовільний (поточне прибирання не проведено, на стінах пліснява). На задньому дворі перебував транспортний засіб (легкове авто), в якому спала одна особа. На ділянці двору, що біля основної дороги села, були розміщені дві малі архітектурні форми (павільйони для торгівлі), в одній з яких на матраці спав громадянин, природного та штучного освітлення немає. До хліва, в якому утримується велика рогата худоба, прибудоване приміщення в якому, із слів власниці, проживає одна особа, підлоги в приміщенні немає, стіни та стеля не оздоблені, наявний диван та піч.
		Разом з цим, судом було допитано експерта ОСОБА_42 , яка повідомила, що експертизи, за результатами яких складено висновки судово-психіатричного експерта №46 від 28.10.2020 та №157 від 10.06.2021, проведено згідно із законом, будь-яких заперечень щодо проведення експертиз та відводів експертам не надходило, в ході проведення експертиз дотримано всі права підекспертних осіб. Пояснила, що наданих слідчим матеріалів було достатньо для висновків судово-психіатричних експертиз. Вказала, що експертизи проводились без урахування показань ОСОБА_7 , оскільки в наданих на експертизи матеріалах показань останньої не було. Крім цього, повністю підтримала висновки судово-психіатричного експерта №46 від 28.10.2020 та №157 від 10.06.2021.
		Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_43 також повністю підтвердив висновки судово-психіатричного експерта №46 від 28.10.2020 та №157 від 10.06.2021 і вказав, що дані експертизи проводилися із дотриманням вимог Закону України «Про судову експертизу». Пояснив, що під час проведення експертиз відносно ОСОБА_15 за його підписом слідчому направлялося клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, однак наданих раніше слідчим матеріалів було достатньо для проведення експертизи. Також вказав, що підекспертні ОСОБА_15 та ОСОБА_16 мали та мають функціональні відхилення у психіці, що з урахуванням результатів їх обстеження та матеріалів справи, дає можливість віднести їх до категорії віктимних осіб, тобто уразливих та таких, які недостатньо адаптовані в соціумі, які потребують сторонньої допомоги, яким важко влаштувати своє життя. Також підтримав висновок, що на момент вчинення відносно ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , кожного з них, кримінальних правопорушень вони перебували в уразливому стані. Разом з цим вказав, що за наявності в наданих на експертизу показань ОСОБА_7 висновки не змінилися б.
		Докази, що наведені вище, всупереч аргументам сторони захисту щодо відсутності вини у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України, узгоджуються між собою, узгоджуються з показаннями потерпілих, свідків і експертів, доповнюють один одного, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх достатності та достовірності, а також виключають будь-які сумніви щодо вчинення обвинуваченою дій, що ставляться їй у провину по вказаних кримінальних правопорушеннях.
		Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що вказані вище докази є належними та допустимими, оскільки вони були отримані у порядку, визначеному чинним КПК України, тому клопотання захисника  адвоката ОСОБА_10 , які підтримані обвинуваченою у судовому засіданні, а також клопотання захисника  адвоката ОСОБА_44 про визнання висновків судово-психіатричного експерта №46 від 28.10.2020 та №157 від 10.06.2021 недопустимими доказами, не підлягають до задоволення, оскільки судом не встановлено очевидної недопустимості доказів, у відповідності до ст. 89 КПК України.
		Інших доказів, які бза своїмзмістом мализначення длявирішення кримінальногопровадження посуті пред`явленогообвинуваченняв ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Таким чином,судом критичнооцінюються показанняобвинуваченої ОСОБА_7 про те,що вонане вчиняладій,які виразилисьу вербуваннілюдини,вчинені зметою експлуатації,з використаннямобману тауразливого стануособи,та увербуванні,переміщенні людини,вчинені зметою експлуатації,з використаннямобману тауразливого стануособи,вчиненими повторно,оскільки потерпіліпрацювали добровільно,могли вільнопересуватися погосподарсту іселу,а такожв будь-якиймомент припинитисвою роботув неї, оскільки вони є суперечливими, не відповідають обставинам справи, встановленим під час судового провадження, такі показання обвинуваченої суд розцінює як спосіб захисту та намагання уникнути відповідальності за фактично вчинені нею кримінальні правопорушення.
		Отже,розглянувши кримінальнепровадження здотриманням положеньч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні наведені вище письмові докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, враховуючи, що показання потерпілого ОСОБА_15 , потерпілого ОСОБА_16 та свідків, кожного зокрема, дані ними безпосередньо в судовому засіданні, узгоджуються між собою, є послідовними, відповідають іншим обставинам справи та підтверджуються дослідженими письмовими доказами, які, на думку суду, є належними та допустимими, не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки підстав ставити їх під сумнів у суду немає, та висновками судово-психіатричного експерта, з яких встановлено, що психологічний стан ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , кожного зокрема, на момент вчинення відносно них протиправних дій був уразливим, тому суд бере їх за основу при постановленні даного вироку та приходить висновку про винуватість ОСОБА_7 у вербуванні людини, вчиненим з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, та у вербуванні, переміщенні людини, вчиненими з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчиненими повторно, кваліфікуючи її дії за ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України.
		Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
		Виходячи з зазначеного, судом поза розумним сумнівом, достовірно встановлено, що ОСОБА_7 своїми умисними протиправними діями, які виразились у вербуванні людини, вчиненими з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, та у вербуванні, переміщенні людини, вчиненими з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчиненими повторно, вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України.
		Разом з цим, суд, дослідивши тапроаналізувавши зібранідокази укримінальному провадженні,вважає, що обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не доведено її винуватості поза розумним сумнівом, а можливість здобуття інших доказів вичерпана і не пропонується стороною обвинувачення.
		Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 , як вказано вище, свою вину у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 357 КК України не визнала та пояснила, що ОСОБА_17 , який дійсно працював у неї та жив у вагончику, свій паспорт їй на зберігання віддав добровільно, щоб не загубити, і жодного разу з приводу його повернення не звертався, тому категорично заперечила факт незаконного заволодіння паспортом останнього.
		Такі показання обвинуваченої ОСОБА_7 суд, згідно з ст. 23 КПК України, бере до уваги, оскільки вони не спростовані наданими стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні доказами, які, як самі по собі, так і в сукупності з іншими доказами, не доводять вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, а також узгоджуються з показаннями допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_17 , який суду повідомив, що дійсно жив та працював у домогосподарстві ОСОБА_7 і добровільно віддав їй свій паспорт для зберігання, аби не загубити його.
		Також судом, за клопотанням прокурора, допитано свідків, зокрема ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_21 , показання яких при доведені обставин вчинення інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, судом до уваги не беруться, так як вони не містять відомостей про обставини його ймовірного вчинення і жодним чином не доводять вчинення ОСОБА_7 незаконного заволодіння шляхом зловживання довірою паспортом ОСОБА_17 , за викладених в обвинувальному акті обставин.
		Так, ст.2КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Згідно з ч. 2 цієї ж статті сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Статтею 25КПК України визначено, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
		Крім того, з огляду на положення ст.9КПК України, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України обов`язковому доказуванню у кримінальному проваджені підлягають подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Згідно з вимогами ст.92КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Так, надаючи оцінку наданим стороною обвинувачення письмовим доказам, суд виходить з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно якої, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
		Склад кримінального правопорушення  це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення. Кожний склад кримінального правопорушення обов`язково складається з наступних елементів: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона.
		Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення, що виключає кримінальну відповідальність особи.
		Кваліфікація кримінального правопорушення  кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом кримінального правопорушення) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння  як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Отже, прокурор повинен належними та допустимими доказами довести наявність всіх обставин, які в сукупності утворюють склад того чи іншого кримінального правопорушення, а також факт вчинення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності).
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що вона своїми умисними діями, які виразилися у незаконномузаволодінні шляхомзловживання довіроюпаспортом,вчинилакримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 357 КК України.
		Частиною 3 ст.357КК України визначено відповідальність за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.
		Передбачений ч. 3 ст. 357 КК України склад кримінального правопорушення, як і будь-який інший, містить обов`язкові елементи: суб`єкт, суб`єктивна сторона, об`єкт, об`єктивна сторона.
		Суб`єкт даного кримінального правопорушення  загальний, ним може бути фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. 
		З суб`єктивної сторони це кримінальне правопорушення характеризується прямим умислом, спрямованим на незаконне заволодіння паспортом або іншим важливим особистим документом.
		Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, визначає, що безпосереднім його об`єктом виступає встановлений законодавством порядок обігу і використання паспорта та інших важливих документів, який забезпечує права і законні інтереси громадян.
		Крім того, об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, виражається у активних діях, спрямованих на незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.
		При цьому, під незаконним заволодінням, зокрема паспортом слід розуміти його умисне вилучення будь-яким способом (викрадення,обман,зловживання довірою,тощо) у власника всупереч його волі.
		Натомість, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_17 , підстав показання якого ставити під сумнів у суду немає, ствердив, що добровільно передав ОСОБА_7 на зберігання свій паспорт громадянина України, що не може розцінюватися як заволодіння всупереч волі, зокрема шляхом зловживання довірою, як про це зазначено в обвинувальному акті.
		Разом з цим, відомості, що містяться в протоколі обшуку від 03.06.2021 також лише підтверджують факт зберігання за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , паспорта серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , факт добровільної передачі якого, як вказано вище, підтвердив сам ОСОБА_17 , а його зберігання не заперечила ОСОБА_7 .
		Також суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи показання потерпілого ОСОБА_17 , який в судовому засіданні ствердив про добровільну передачу свого паспорта ОСОБА_7 , а суд досліджує докази безпосередньо, не бере до уваги відомості, які містяться в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 19.07.2021 та заяві про залучення до провадження як потерпілого від 19.07.2021. 
		Жоден ізінших письмовихдоказів,наданих стороноюобвинувачення,а такожжоден іздопитаних усудовому засіданнісвідків непідтвердили викладених в обвинуваченні за ч. 3 ст. 357 КК України обставин.
		З огляду на викладене, за наслідком дослідження доказів при розгляді кримінального провадження, суд не може погодитися з твердженням сторони обвинувачення, що ОСОБА_7 незаконно заволоділа шляхом зловживання довірою паспортом ОСОБА_17 та вважає його хибним.
		Отже, враховуючи вище наведене та показання потерпілого, судом встановлено, що в діях ОСОБА_7 відсутній такий елемент складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, як об`єктивна сторона, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що обвинувачена вчиняла активні дії, спрямовані на незаконне заволодіння, зокрема заволоділа шляхом зловживання довірою, всупереч волі ОСОБА_17 , паспортом останнього, і, як наслідок, суб`єктивна сторона, так як за відсутності таких дій обвинувачена не могла діяти з прямим умислом, а відтак її дії не утворюють склад вказаного кримінального правопорушення.
		Таким чином, поданих, на підтвердження вини ОСОБА_7 стороною обвинувачення доказів, на думку суду, не достатньо для висновку про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.
		Докази сторони обвинувачення, що були досліджені в ході судового розгляду, ні окремо, ні у своїй сукупності, жодним чином не доводять та не можуть доводити вчинення ОСОБА_7 інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.
		Більше того, ні один із допитаних у судовому засіданні свідків не підтвердив викладених в обвинуваченні за ч. 3 ст. 357 КК України обставин.
		Будь-яких інших доказів, окрім тих, що були досліджені в ході судового розгляду, які б могли прямо чи опосередковано свідчити про вчинення ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, стороною обвинувачення в ході судового розгляду надано не було, а відтак суд вважає, що стороною обвинувачення не було доведено вину ОСОБА_7 у вчиненні даного кримінального правопорушення поза розумним сумнівом, тому усі сумніви щодо доведеності її вини тлумачаться судом на користь останньої.
		Тобто стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 вчинила дії, які виразилися у незаконному заволодінні шляхом зловживання довірою паспортом, оскільки жодних доказів, які б це підтверджували поза розумним сумнівом, суду не надано.
		Суд вважає,що наданістороною обвинуваченнядокази самі по собі не свідчать про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, а лише підтверджують факт зберігання нею паспорта ОСОБА_17 , чого ні ОСОБА_7 , ні сам ОСОБА_17 не заперечують, тому не є достатніми для прийняття відповідного процесуального рішення щодо неї.
		Докази, на які посилається прокурор на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, а також інші дослідженні в ході судового розгляду письмові докази, які були безпосередньо вивчені судом, фактично не мають доказового значення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, так як не містять фактичних даних, які б встановлювали наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		З врахуванням викладеного, даючи правову оцінку встановленим по кримінальному провадженню обставинам, суд вважає, що доводи сторони обвинувачення в частині обвинувачення за ч. 3 ст. 357 КК України не знайшли свого об`єктивного підтвердження та ґрунтуються на припущеннях.
		Таким чином, суд, проаналізувавши та оцінивши кожен доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, дійшов висновку, що обвинувачення за ч. 3 ст. 357 КК України, яке зазначено в обвинувальному акті є недоведеним, так як воно не обґрунтоване достатніми доказами, які б підтверджували винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.
		Отже, стороною обвинувачення не надано суду, а судом не встановлено жодного доказу вчинення ОСОБА_7 умисних протиправних дій, які виразилися у незаконному заволодінні шляхом зловживання довірою паспортом.
		Вказані вище обставини свідчать про відсутність складових кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, а саме об`єктивної та суб`єктивної сторони, а судом у даній справі вичерпані всі можливості по перевірці доказів та з`ясуванню будь-яких інших обставин в межах пред`явленого обвинувачення, що також і не пропонується стороною обвинувачення.
		Як визначив Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04), суд при оціненні доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумними сумнівом» і «таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення у справі «Вєренцов проти України»).
		Розумний сумнів  це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. 
		Проте прокурор не виконав свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, щодо доведення перед судом обвинувачення за допомогою достовірних доказів, не надав беззаперечних доказів щодо винуватості обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 №1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України: «Кожен має право на справедливий … розгляд його справи …». Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		З оглядуна положенняч.1ст.337КПК Українисудовий розглядпроводиться лишестосовно особи,якій висунутеобвинувачення,і лишев межахвисунутого обвинуваченнявідповідно дообвинувального акта,крім випадків,передбачених цієюстаттею. Тому судовий розгляд здійснювався відповідно до вимог вказаної статті.
		У відповідності до роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.
		Відповідно до роз`яснень, даних у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», недопустимим є обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.
		В справі «Барбера, Мессегуо і Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
		Згідно з ст. 17 КПК України, ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться лише на її користь. Таким чином, докази сторони обвинувачення не є беззаперечними, не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, поза розумним сумнівом, а тому усі сумніви тлумачаться судом на користь обвинуваченої.
		У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, вмотивованим та обґрунтованим. Рішення відповідає цим критеріям, якщо воно ухвалено у відповідності із нормами матеріального та процесуального права на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, належним чином оціненими в їх сукупності та з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
		В основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумнів сумнівом.
		Враховуючи наведене, суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення з урахуванням положень ст. 337 КПК України, дотримуючись принципівзмагальності сторінта свободив поданніними судусвоїх доказіві удоведенні передсудом їхпереконливості,принципу диспозитивності,а самедіючи вмежах своїхповноважень такомпетенції,вирішуючи лишеті питання,що винесеніна йогорозгляд сторонамита віднесенідо йогоповноважень,зберігаючи об`єктивністьта неупередженість,дослідивши безпосередньо наведені вище докази сторони обвинувачення у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у їх сукупності, свідчили б про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.
		За таких обставини, суд дійшов до переконання про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, а саме: незаконне заволодіння шляхом зловживання довірою паспортом.
		Згідно з положеннями ч. 7 ст.284КПК України якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої ст.284КПК України виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Однією із таких обставин, яка передбачена п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, є встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
		Таким чином, приймаючи рішення про виправдування обвинуваченої ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 357 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, суд виходить із того, що її винуватість не підтверджена жодними доказами, а тому, згідно з Конституції України, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони не можуть бути взяті судом до уваги.
		При обранні ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які, згідно з ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів і дані про особу винної.
		Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , передбачених ст. 66 КК України, судом не встановлено.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Обвинувачена ОСОБА_7 вчинила умисний тяжкий та умисний особливо тяжкий злочини проти волі, честі та гідності особи, вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнала та не розкаялася, жалю з приводу вчиненого, осуду своєї поведінки та готовності нести покарання не висловлювала, завдані збитки не відшкодувала та не намагалася відшкодувати, тому суд, враховуючи особу обвинуваченої, характер вчинених кримінальних правопорушень, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, вважає за доцільне призначити їй покарання за ч. 1 ст. 149 КК України, в межах санкції частини статті, у виді позбавлення волі на певний строк та за ч. 2 ст. 149 КК України, в межах санкції частини статті, у виді позбавлення волі на певний строк без конфіскації майна, з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
		Разом з цим, суд, враховуючи особу винної, яка раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалася, має постійне місце проживання та реєстрації, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, заміжня, з огляду на відсутність обтяжуючих покарання обставин та вік обвинуваченої, зважаючи на позицію прокурора у судових дебатах, який висловив можливість застосування ст. 75 КК України, а також приймаючи до уваги принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання із звільненням, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України. 
		Відповідно до вимог ст.50КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		На думку суду, обрана міра покарання є необхідною і достатньою для виправлення та перевиховання ОСОБА_7 та попередження вчинення як нею нових кримінальних правопорушень, так і іншими особами.
		Водночас, вирішуючи заявлені цивільні позови потерпілого ОСОБА_15 та потерпілого ОСОБА_16 , кожного зокрема, про відшкодування шкоди завданої злочином суд дійшов наступних висновків.
		Так, потерпілим ОСОБА_15 заявлено цивільний позов в якому останній просить стягнути з ОСОБА_7 в його користь моральну шкоду в розмірі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн.
		Потерпілим ОСОБА_16 також заявлено цивільний позов в якому останній просить стягнути з ОСОБА_7 в його користь моральну шкоду в розмірі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн.
		Керуючись положеннями ст. 23 ЦК України, суд дійшов висновку, що внаслідок винних дій обвинуваченої ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_15 та потерпілому ОСОБА_16 , кожному зокрема, які перебували в уразливому стані, завдано значних моральних страждань і останні пережили емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості та страху. Дана подія постала для потерпілого ОСОБА_15 та потерпілого ОСОБА_16 , кожного зокрема, як психотравмуюча та обумовила порушення психоемоційної та соціальної сфер їх існування як особистостей, перешкодивши можливості активної і повноцінної життєдіяльності та викликала формування негативних психологічних переживань, що підтверджується висновками судово-психіатричного експерта №46 від 28.10.2020 щодо ОСОБА_15 та №157 від 10.06.2021 щодо ОСОБА_16 .
		Негативні наслідки вчинення обвинуваченою відносно потерпілого ОСОБА_15 та потерпілого ОСОБА_16 , кожного зокрема, злочину потягли за собою у останніх моральні переживання, душевні страждання, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного життя, повноцінної роботи та стосунків з оточуючими людьми.
		Таким чином, з огляду на викладене, суд, виходячи з принципів співмірності, справедливості, розумності та виваженості, з урахуванням глибини страждань потерпілого ОСОБА_15 , характеру немайнових втрат (їх тривалості і можливості відновлення), тяжкості вимушених змін у його житті, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, враховуючи майновий стан ОСОБА_7 , вважає за можливе, на підставі ст.ст. 128, 129 КПК України, ст. 1167 ЦК України, цивільний позов потерпілого ОСОБА_15 в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_15 завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
		Окрім цього, з огляду на викладене, суд, виходячи з принципів співмірності, справедливості, розумності та виваженості, з урахуванням глибини страждань потерпілого ОСОБА_16 , характеру немайнових втрат (їх тривалості і можливості відновлення), тяжкості вимушених змін у його житті, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, враховуючи майновий стан ОСОБА_7 , вважає за можливе, на підставі ст.ст. 128, 129 КПК України, ст. 1167 ЦК України, цивільний позов потерпілого ОСОБА_16 в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_16 завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
		Водночас сплата потерпілим ОСОБА_15 та потерпілим ОСОБА_16 , кожним зокрема, судового збору при подачі цивільного позову не була необхідністю з огляду на положення п. 6ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір», які підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (майнової та моральної), завданої в результаті її заподіяння, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із законом.
		В постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.08.2021 (справа №644/7193/17, провадження №51-2271км21) зазначено, що цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення, незалежно від об`єкта посягань.
		У зв`язку з цим судовий збір, сплачений потерпілим ОСОБА_15 та потерпілим ОСОБА_16 , кожним зокрема, підлягає поверненню, а тому вимоги про стягнення з ОСОБА_7 судових витрат задоволенню не підлягають.
		Речові докази, згідно з ст. 100 КПК України, повернути за належністтю законним володільцям.
		Арешт, накладений на майно, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України,  скасувати. 
		Даних щодо наявності процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні прокурором не надано.
		Керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 357 КК України та виправдати її, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 149 КК України, призначивши покарання:
		-за ч. 1 ст. 149 КК України  у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;
		-за ч. 2 ст. 149 КК України  у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років без конфіскації майна.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років без конфіскації майна.
		На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки:
		-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
		-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Запобіжний захід застосований щодо  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді особистого зобов`язання  залишити до набрання вироком законної сили.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_15  задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_15 завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
		Повернути потерпілому ОСОБА_15 сплачені, відповідно до квитанції від 27 вересня 2021 року №11, кошти на оплату судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_16  задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_16 завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
		Повернути потерпілому ОСОБА_16 сплачені, відповідно до квитанції від 27 вересня 2021 року №12, кошти на оплату судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.
		Речові докази:
		-паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Луцьким РВ УМВС України у Волинській області на ім`я ОСОБА_38 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області на ім`я ОСОБА_17 ; мобільний телефон «Huawei» чорного кольору, з IMEI1: НОМЕР_3 та IMEI2: НОМЕР_4 , з сім-картою № НОМЕР_5  повернути за належністю законним володільцям.
		Арешт майна, відповідно до ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.06.2021 (справа №161/10073/21, провадження №1-кс/161/4452/21)  скасувати.
		На вирокможе бутиподана апеляційнаскарга доВолинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
		 
		 
		 
		Суддя Луцького міськрайонного суду                      ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...