Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/1342/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано судом: 22.01.2024. Зареєстровано: 23.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		         15 січня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1342/23  Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянув справу
		за позовом: Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній",
		юридична адреса: вул. Преображенська, буд. 1, м. Чернігів, 14000;
		адреса для листування: вул. Введенська, 4, офіс 1, м. Київ, 04071;
		e-mail: oldcher@gmail.com; ІНФОРМАЦІЯ_1;
		 
		до відповідача: Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви,
		вул. Толстого, 92-Є, м. Чернігів, 14014; e-mail: Chernigov-cn@orthodox.com.ua;
		 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 
		Міністерство культури та інформаційної політики України, 
		вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601;
		 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: "Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної церкви", вул. Князя Чорного, 1, м. Чернігів, 14000;
		 
		про зобов`язання повернути майно; усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення
		 
		за участю повноважних представників сторін:
		від позивача: Боднар А. - адвокат, діє на підставі ордеру серії АІ № 1414850, виданого 04.09.2023;
		від відповідача: Шамко О.Б. - адвокат, діє на підставі ордеру серії СВ № 1019376, виданого 22.09.2023;
		від третьої особи на стороні позивача: Олексієнко В.М. - представник, діє в порядку самопредставництва згідно витягу з ЄДРПОУ;
		від третьої особи на стороні відповідача: Ніконов Д.М. - адвокат, діє на підставі ордеру серії СВ № 1049951, виданого 07.04.2023.
		 
		У судовому засіданні 15.01.2024, Господарський суд Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.                                                       
		 
		25.09.2023, Національний архітектурно - історичний заповідник "Чернігів стародавній" звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви з проханням:
		1) зобов`язати Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви повернути на користь Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" передане за договором № 1 від 14.09.2016 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній", що є державною власністю, комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, що знаходиться за адресою: 14016, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу якого входять та використовуються: 
		- Успенський собор ХІІ - XVII століття (охоронний № 250043/1-Н), площею 541,4 кв. м - для проведення богослужінь та релігійних обрядів УПЦ, а також екскурсійного обслуговування Національного архітектурно - історичного заповідника "Чернігів стародавній";
		- Дзвіниця XVII століття (охоронний № 250043/2-Н), площею 231,6 кв. м - єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням;
		- Північні келії XVI - XVII століття (охоронний № 250043/3-Н), площею 239,0 кв. м - настоятельський корпус та житло монахинь монастиря;
		- Східні келії XVI - XVII століття (охоронний № 250043/4-Н), площею 391,4 кв. м - в якості житла монахинь монастиря;
		- Південно-західні келії XVI - XVII століття (охоронний № 250043/5-Н), площею 103,3 кв. м - в якості житла монахинь монастиря, в східній частині - для господарчих потреб;
		- Мури з брамами та баштами XVII століття (охоронний № 250043/6-Н), довжиною 570,8 погонних метрів - єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням та як огорожа монастиря (далі - спірне майно).
		2) усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Управління Чернігівської єпархії УПЦ з комплексу споруд та пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ - XVII століття (охоронний № 250043-Н), що знаходиться за адресою: 14016, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу якого входить та використовується перераховане вище спірне майно.
		Позов мотивований тим, що договір № 1 від 14.09.2016 (з урахуванням редакції додаткової угоди № 2 від 22.11.2018 до нього) припинив свою дію 14.09.2021, у зв`язку з закінченням строку на який був укладений сторонами. Відтак, оскільки правова підстава безоплатного користування спірним майном наразі в відповідача відсутня, останній має повернути його власнику - державі, в особі управителя та балансоутримувача - Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".
		Суд прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження в справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 08.11.2023; установив учасникам справи строки для подачі до суду заяв по суті заявлених вимог (ухвала від 02.10.2023).
		До участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача суд залучив Міністерство культури та інформаційної політики України, враховуючи, що спірне майно є державною власністю та зареєстроване за цим органом. Відтак, ухвалене рішення в справі вплине на права та охоронювані законом інтереси останнього (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 43220275) (ухвала від 02.10.2023).
		Відповідач у належний строк скористався правом на подання відзиву на позов, що прийнятий судом до розгляду.
		Одночасно відповідач заявив клопотання про колегіальний розгляд справи та про зупинення провадження.
		20.10.2023, від третьої особи на стороні позивача в установлений строк на адресу суду надійшли письмові пояснення по суті спору, які прийняті судом до розгляду.
		08.11.2023, у підготовче засідання прибули повноважні представники сторін та третьої особи на стороні позивача.
		До початку судового засідання, від позивача, засобами електронного зв`язку, на адресу суду  надійшли додаткові пояснення по суті спору, що за правовим змістом розцінені судом як відповідь на відзив.
		Суд установив, що відповідь на відзив подана позивачем з порушенням установленого строку, що сплинув 31.10.2023.
		У підготовчому засіданні позивач заявив усне клопотання про продовження пропущеного строку на подачу відповіді на відзив, мотивоване необхідністю додаткового часу для ознайомлення з повним текстом судового рішення в справі № 927/395/23 (складений 03.11.2023), що пов`язане з обставинами даної справи.
		Суд, на стадії підготовчого провадження, з метою забезпечення всебічного розгляду справи, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), ухвалив продовжити позивачу строк для подачі письмової відповіді на відзив, яку прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи (протокол судового засідання 08.11.2023).
		Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної церкви подав заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (з урахуванням виправленої / уточненої редакції прохальної частини).
		Суд залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної церкви, про що постановив ухвалу від 08.11.2023.
		Суд відклав підготовче засідання на 22.11.2023.
		22.11.2023, у підготовче засідання прибули повноважні представники позивача, відповідача та третіх осіб у справі.
		Представник відповідача підтримав клопотання про колегіальний розгляд справи, мотивуючи його ступенем складності наявного спору та значним суспільним інтересом до вирішення спорів цієї категорії.
		Позивач письмово заперечив проти задоволення клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи.
		Суд клопотання відповідача відхилив врахувавши наступне.
		Відповідно до частин 1 та 10 статті 33 ГПК України справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим Кодексом. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально в складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження.
		Якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але цим Кодексом передбачена можливість колегіального розгляду такої справи, питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання в справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється ухвала.
		Суд звертає увагу, що нормами ГПК України не передбачений конкретний перелік категорій справ, що підлягають колегіальному розгляду, тоді як складність справи є оціночним поняттям, що може визначатись залежно від складності спірних правовідносин, наявних доказів, неоднаковості судової практики тощо.
		Положення частини 1 статті 33 ГПК України встановлюють можливість, а не обов`язок суду розглядати справу в колегіальному складі.
		Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.      
		За статтею 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		Саме на суд покладений обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому, суперечливість правових норм, що підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, не означає неможливість вирішення цього питання суддею одноособово та не є підставою для призначення колегіального розгляду справи. Так само як і висвітлення засобами масової інформації питань пов`язаних з судовим розглядом відповідної категорії справи, що не може безпосередньо впливати на судовий розгляд, оскільки суд здійснюючи правосуддя керується виключно законами України.           
		З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для призначення колегіального розгляду цієї справи, а тому відмовив у задоволенні клопотання відповідача (протокол судового засідання 22.11.2023).
		Представник відповідача, в підготовчому засіданні 22.11.2023, підтримав клопотання про зупинення провадження в справі, на підставі п. 5 частини 1 статті 227 ГПК України, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 927/395/23 за позовом Управління Чернігівської єпархії УПЦ до Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» про визнання поновленим договору від 14.09.2016 № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-XVII століття (охоронний 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», на той же строк, який був раніше встановлений договором, а саме - 5 років, до 14.09.2026.
		За п. 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження в справі в випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи в випадку, коли зібрані докази дозволяють установити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Виходячи зі змісту наведеної норми, обов`язок суду зупинити провадження в справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють установити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. 
		Метою зупинення провадження в справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинене. Для вирішення питання про зупинення провадження в справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
		Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження в справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом (1); чим обумовлюється неможливість розгляду справи (2).
		Пов`язаною з даною справою є така інша справа, в якій інший суд установлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.
		Сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення в справі.
		Під неможливістю розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом слід розуміти неможливість для даного складу суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
		При цьому, наведена норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи в випадку, коли зібрані в справі докази дозволяють установити та оцінити обставини (факти), які є предметом цього судового розгляду.
		Виходячи з презумпції правомірності правочину, суд не позбавлений можливості досліджувати обставини та оцінювати докази в даній справі, має право та зобов`язаний надати правову оцінку наданим письмовим доказам та самостійно встановити факти, що входять до предмету дослідження в справі № 927/395/23, в тому числі щодо строку дії договору від 14.09.2016 № 1 та наявність підстав для його пролонгації.
		З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для зупинення провадження в справі, відповідно до п. 5  частини 1 статті 227 ГПК України, тому відмовив у задоволенні клопотання відповідача (протокол судового засідання 22.11.2023). 
		Представник третьої особи на стороні відповідача в належний строк подав письмові пояснення по суті спору, що прийняті судом до розгляду, залучені до матеріалів справи.
		За результатами підготовчого засідання, 22.11.2023, суд, керуючись п. 3 частини 2 статті 185 ГПК України, постановив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 13.12.2023.
		13.12.2023, у судове засідання прибули повноважні представники сторін та третіх осіб.
		Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав учасників справи.
		Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі мотивуючи вимоги тим, що договір від 14.09.2016 № 1 припинив свою дію 14.09.2021, у зв`язку з закінченням строку на який був укладений сторонами. Оскільки правова підстава безоплатного користування спірним майном наразі в відповідача відсутня, останній має повернути спірне майно власнику  - державі, в особі управителя та балансоутримувача - Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Сторони не досягли згоди щодо продовження дії цього Договору. Просив взяти до уваги, що з 01.02.2020, набув чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до частини 2 статті 9 якого забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. 
		Відповідач у відзиві на позов та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, мотивуючи наступним: питання користування релігійними організаціями майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян урегульоване положеннями статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», за якою релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, в безоплатне користування або повертаються в власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Тобто, вирішення майнових питань релігійних організацій можливе, зокрема, шляхом передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціями, на балансі яких вони знаходяться, в безоплатне користування на підставі рішення компетентного органу. При цьому, на думку відповідача, саме положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є спеціальним актом по відношенню до спірних правовідносин, що урегульовує порядок користування релігійними організаціями культовими будівлями та майном, які становлять державну власність.
		Просили суд взяти до уваги, що на підставі рішення Чернігівської обласної ради від 14.08.2003 (сьомої сесії двадцять четвертого скликання) «Про передачу в державну власність цілісного майнового комплексу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», цілісний майновий комплекс Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» переданий безоплатно зі спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області в державну власність згідно з переліком. Як вбачається з додатку до цього рішення, користувачем комплексу споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-XVII століття (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю, визначено УПЦ на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради від 31.12.1991 № 321 та розпорядження представника Президента України від 30.10.1992 № 398 (засвідчені копії яких додані до відзиву). Сторонами укладені зобов`язання по охороні пам`ятників архітектури та охоронні договори, за якими відповідач прийняв зобов`язання із збереження спірного нерухомого майна та використання його для проведення релігійних обрядів, та в якості житла для монахинь монастиря.
		Відповідач наголошував, що в 2011 та 2016 роках комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю, спільно використовувався позивачем та відповідачем на підставі договору № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття (охоронний № 250043-Н), зокрема: позивачем - для проведення екскурсійного обслуговування; відповідачем - для проведення богослужінь та релігійних обрядів, а також як житлові приміщення для монахинь монастиря. 
		За його доводами, договір від 14.09.2016 № 1 (на який посилається позивач мотивуючи позовні вимоги) визначає лише порядок спільного використання комплексу споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття (охоронний № 250043-Н), натомість, не є правовою підставою набуття права користування цим об`єктом.
		Третя особа на стороні позивача в письмових поясненнях, та її представник у судовому засіданні, позовні вимоги підтримали зазначаючи, що комплекс споруд Єлецького монастиря по вул. Князя Чорного, 1, у місті Чернігові є державною власністю, згідно з постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 10.10.2012 № 929 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури національного значення та перебуває на балансі Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що належить до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України. Вказаний об`єкт перебував у безоплатному строковому користуванні відповідача на підставі договору від 14.09.2016 № 1, укладеного ним з Національним архітектурно-історичним заповідником «Чернігів стародавній», що наразі припинив свою дію в зв`язку з закінченням строку, на який був укладений. Позивач не надавав згоди на продовження його дії. Міністерство культури та інформаційної політики не погоджувало користування пам`яткою Чернігівською єпархією УПЦ після закінчення терміну дії договору від 14.09.2016 № 1 (після 14.09.2021). 
		Звертав увагу, що вказаний правочин є недійсним у силу закону (нікчемним), з огляду на недотримання сторонами вимог щодо його нотаріального посвідчення на момент укладення. Відтак, фактичне користування відповідачем комплексом споруд Єлецького монастиря слід кваліфікувати як безпідставне.
		Третя особа на стороні відповідача, та її представник у судовому засіданні, проти задоволення позову заперечили, мотивуючи тим, що комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-XVII століття (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є  власністю держави, перебуває в безстроковому та безоплатному користуванні відповідача на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради від 31.12.1991 № 321 та розпорядження представника Президента України від 30.10.1992 № 398, що наразі є чинними, відтак підстави для повернення цього майна позивачу відсутні.
		У судовому засіданні суд оголосив перерву до 15.01.2024.
		15.01.2024, у судове засідання прибули повноважні представники сторін та третіх осіб.
		Суд продовжив розгляд справи по суті, розглянув подані документи і матеріали, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
		ВСТАНОВИВ :
		Предметом позову є вимога про повернення Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній», як управителю та балансоутримувачу, нерухомого майна - комплексу споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 250043-Н), що є державною власністю, переданого в безоплатне строкове користування відповідача - Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви, на підставі договору від 14.09.2016 № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної церкви комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (далі - Договір від 14.09.2016 №1), шляхом виселення.
		Підстава позову - припинення дії  Договору від 14.09.2016 № 1, у зв`язку з закінченням строку на який його укладено сторонами (п`ять років - по 14.09.2021) та відсутність згоди балансоутримувача на його пролонгацію, з огляду на внесені зміни до чинного законодавства, зокрема до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині заборони передачі державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку (частина 2 статті 9 в редакції Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, що набув чинності з 01.02.2020).
		Таким чином, до предмету доказування в справі належить з`ясування підстав знаходження спірного майна в користуванні відповідача; наявність у позивача порушеного права, що підлягає захисту в судовому порядку.
		За статтею 366 Адміністративного кодексу УРСР (затвердженого постановою Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету від 12.10.1927) молитовні спеціяльного типу й культове майно, що є на облікові органів радянської влади, становлять державне майно.
		Комплекс споруд Єлецького монастиря (м. Чернігів) на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» включений до списку пам`ятників архітектури УРСР (охоронний номер 817, 1-6). 
		На об`єкти культурної спадщини, що увійшли до складу споруд Єлицького монастиря, в 2007 році видані паспорти.
		Згідно з постановою КМУ від 10.10.2012 № 929 «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» комплекс будівель та споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття, що є державною власністю, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток архітектурного національного значення (охоронний номер 817, 1-6, м. Чернігів).
		17.03.2016, за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесений запис про реєстрацію права власності держави, в особі Міністерства культури України, щодо комплексу споруд Єлецького монастиря:  Успенський собор ХІІ ст., дзвіниця ХVII ст., північні келії ХVI- ХVII ст., східні келії ХVI- ХVII ст., південно-західні келії ХVI- ХVII ст., мури та брами ХVII ст. (об`єкт нерухомого майна: 882154174101) (довідка з Реєстру речових прав № 55705795, сформована 22.03.2016); управитель - Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів Стародавній», на праві оперативного управління (витяг з Реєстру речових прав № 165220938, сформований 02.05.2019).
		За постановою Ради Міністрів Української РСР від 05.04.1991 № 83 «Про перелік пам`яток архітектури, які не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям» затверджений перелік культових споруд - визначних пам`яток архітектури, що не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям, до якого в тому числі був включений ансамбль споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 817, 1-6) (м. Чернігів). 
		06.06.1991, введений в дію Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-ХІІ, положеннями якого, зокрема статтею 17, врегульований порядок користування майном, що є власністю держави.
		Відповідно до частин 1 та 2 цієї статті релігійні організації мають право використовувати  для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, в безоплатне користування або повертаються  в  власність  релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів,  а  в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.
		17.08.1991, Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви зареєстроване як юридична особа (номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 10641200000001331), про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 102036 серія А00.
		31.12.1991, виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийняте рішення № 321 «Про передачу пам`ятника архітектури Республіканського значення комплексу споруд Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви», яким вирішено Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику (балансоутримувачу) передати Чернігівському Єпархіальному управлінню Української Православної церкви на умовах, передбачених чинним законодавством України: комплекс споруд Єлецького Успенського монастиря, який використовується Чернігівським державним архітектурно-історичним заповідником, проектно-кошторисну документацію, майно і предмети культу, що йому належали.
		На виконання рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 321, 20.08.1992, між Чернігівським державним архітектурно-історичним заповідником та Чернігівським Єпархіальним управлінням УПЦ підписаний акт про передачу в безоплатне користування Чернігівському Єпархіальному управлінню УПЦ культових будівель та споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 817, 1-6) (у м. Чернігові).
		08.06.1992, КМУ прийнята постанова № 311 «Про виключення окремих об`єктів із переліку культових споруд - визначних пам`яток архітектури, які не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям», якою затверджений перелік об`єктів, що виключаються із переліку культових споруд - визначних пам`яток архітектури, що не підлягають передачі в постійне користування релігійними організаціями, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 05.04.1991 № 83, яким із переліку таких об`єктів зокрема виключений ансамбль споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 817). Як наслідок, до постанови Ради Міністрів УРСР від 05.04.1991 № 83 внесені відповідні зміни.
		30.10.1992, на підставі вказаної постанови КМУ від 08.06.1992 № 311, представником Президента України видане розпорядження № 398 «Про передачу пам`ятника архітектури республіканського значення - комплексу споруд Єлецького монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви», яким вирішено: Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику (балансоутримувачу) передати Чернігівському Єпархіальному управлінню Української Православної церкви на умовах, передбачених чинним законодавством України, комплекс споруд Єлецького Успенського монастиря, що використовуються Чернігівським державним архітектурно-історичним заповідником, проектно-кошторисну документацію, майно і предмети культу, що йому належали.
		24.04.2003, за розпорядженням КМУ від 24.04.2003 № 233-р, цілісний майновий комплекс заповідника переданий зі спільної власності територіальних громад Чернігівської області у державну власність з віднесенням його до сфери управління Державного комітету України з будівництва та архітектури (в подальшому - Міністерства регіонального розвитку та будівництва України). 
		14.08.2003, на виконання розпорядження КМУ від 24.04.2003 № 233-р, Чернігівською обласною радою (сьома сесія четвертого скликання) прийняте рішення «Про передачу в державну власність цілісного майнового комплексу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», за яким: переданий безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в державну власність цілісний майновий комплекс Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», до складу якого в тому числі увійшов комплекс споруд Єлецького монастиря (охоронний номер 817, 1-6), користувачем якого є УПЦ згідно з рішенням виконкому облради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та розпорядженням представника Президента України від 30.10.1992 № 398.
		Перелічені нормативно-правові акти індивідуальної дії, прийняті в межах компетенції зазначених органів, є чинними на час ухвалення рішення.
		До паспортів на об`єкти культурної спадщини, що увійшли до складу комплексу споруд Єлицького монастиря (м. Чернігів, охоронний 817, 1-6) внесені відомості щодо користувача: Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви відповідно до вказаних нормативно-правових актів.
		Врахувавши встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач - Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви, на підставі рішення виконкому Чернігівської облради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та розпорядження представника Президента України від 30.10.1992 № 398, з урахуванням положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (статті 17 цього Закону в редакції діючий на момент прийняття вказаних актів), набуло право безстрокового та безоплатного користування об`єктом нерухомого майна - комплексом будівель та споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 817, 1-6) (у м. Чернігові), що є пам`яткою архітектури та знаходиться в державній власності.
		Додатково, між управителем / балансоутримувачем (позивачем) та користувачем (відповідачем) укладені зобов`язання щодо охорони пам`ятників архітектури - комплексу споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття, що використовуються відповідачем з метою виконання релігійних обрядів. 
		Охоронні договори на комплекс пам`яток архітектури від 20.12.2019 діють по 20.12.2024.
		З матеріалів справи вбачається, що в період 1991 - 2011 років відповідач користувався комплексом споруд Єлецького монастиря на бездоговірній основі, на підставі вказаних актів індивідуальної дії, за відсутності будь-яких заперечень зі сторони управителя / балансоутримувача цього майна.
		13.09.2011, між управителем / балансоутримувачем (позивачем) та користувачем (відповідачем) укладений договір № 3 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю, за умовами якого (пункти 1.1., 3.1.) позивач надав, а відповідач прийняв відповідно до чинного законодавства в строкове спільне безоплатне користування комплекс споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що знаходиться за адресою: 14014, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу якого входять: Успенський собор ХІІ - XVII століття (охоронний № 817/1-Н), площею 541,4 кв. м - для проведення релігійних обрядів УПЦ та проведення екскурсій НАІЗ «Чернігів стародавній»; дзвіниця XVII століття (охоронний № 817/2), площею 70 кв. м - за призначенням; північні келії XVI - XVII століття (охоронний № 817/3), площею 370,3 кв. м - в якості житла настоятеля монастиря; східні келії XVI - XVII століття (охоронний № 817/4), площею 391,4 кв. м - в якості житла монахинь монастиря; південно-західні келії XVI - XVII століття (охоронний № 817/5), площею 112,4 кв. м - в якості житла монахинь монастиря, в східній частині - для господарчих потреб; мури з брамами та баштами XVII століття (охоронний № 817/6), довжиною 570,8 погонних метрів - єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням та як огорожа монастиря, що є державною власністю і знаходяться на балансі позивача.
		Сторони встановили, що користувач вступає в строкове спільне безоплатне користування комплексом споруд архітектури Єлецького монастиря та майном у термін, указаний в цьому Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та додатку № 1 (акту приймання - передачі від 13.09.2011).
		Виходячи з умов пунктів 5.1., 5.4. та 5.6. договору від 13.09.2011 № 3, він вступає в силу з моменту його підписання та діє по 13.09.2016. Чинність цього Договору припиняється внаслідок: руйнування пам`яток архітектури комплексу споруд Єлецького монастиря; достроково за взаємною згодою сторін; в інших випадках прямо передбачених чинним законодавством України. Всі зміни та доповнення до цього Договору оформлюються в письмовій формі додатком та вступають у силу після його підписання уповноваженими представниками обох сторін.
		14.09.2016, сторонами укладений договір № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря ХІІ-XVII століття (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю (аналогічний за своїм змістом до попереднього), який, як погоджено сторонами в п. 7.4., діяв з моменту його підписання по 14.09.2021. Сторони також установили, що дія цього Договору може бути продовжена за згодою сторін.
		Вчиняючи перелічені правочини, сторони змінили правовий режим користування відповідачем спірним об`єктом нерухомого майна, з безстрокового (як це було передбачено чинними актами індивідуальної дії: рішенням виконкому Чернігівської облради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та розпорядженням представника Президента України від 30.10.1992 № 398) на строкове (як стало за умовами договорів від 13.09.2011 № 3 та від 14.09.2016 № 1).
		Тобто, відповідач свідомо та з власної волі вчинив дії, наслідком яких стало обмеження обсягу його прав на безстрокове та бездоговірне користування спірним об`єктом нерухомого майна, яке останній мав протягом 1991 - 2011 років.
		Водночас суд установив, що договори від 13.09.2011 № 3 та від 14.09.2016 № 1 не створюють будь-яких правових наслідків та не змінюють правовий режим користування відповідачем спірним об`єктом нерухомого майна, оскільки в силу закону є недійсними (нікчемні правочини), виходячи з наступного.  
		Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		За статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Статтями 638  та 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Договір може бути укладений в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
		Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
		За приписами статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом установленого строку.
		Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
		До договору позички застосовуються положення глави 58 (Найм (Оренда)) цього Кодексу.
		Враховуючи те, що предметом укладених сторонами договорів від 13.09.2011 № 3 та від 14.09.2016 № 1, є безоплатне користування комплексом споруд, дані правочини за правовою природою є договорами позички, при цьому, умови що врегульовують порядок спільного користування сторонами спірним майном, не змінюють правову природу цих правочинів.
		Відповідно до частин 1 - 3 статті 828 ЦК України договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно.
		Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається в письмовій формі.
		Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу, за якою (в редакції діючій на момент укладення договорів від 13.09.2011 № 3 та від 14.09.2016 № 1) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
		Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно з законодавством, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Чинна на момент укладення перелічених договорів норма частини 2 статті 793 ЦК України чітко передбачала обов`язковість нотаріального посвідчення договору найму будівлі капітальної споруди (їх окремої частини) в разі, якщо він укладений строком на три роки і більше, що також в силу частини 3 статті 827 цього Кодексу підлягала застосуванню і до договору безоплатного користування (позички).
		Враховуючи, що договори від 13.09.2011 № 3 та від 14.09.2016 № 1 за своєю правовою природою є договорами позички, кожен з яких укладений на строк п`ять років, ці договори мали бути посвідчені нотаріально. Проте вимога до належної форми вчинених правочинів сторонами не дотримана.
		Відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. 
		Статтею 220 ЦК України визначені правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.
		У разі недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		Однією з умов застосування частини 2 статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.
		Жодною із сторін не були вчинені дії щодо нотаріального посвідчення перелічених договорів. Тобто, підстави стверджувати, що одна із сторін мала намір посвідчити такий договір, однак інша - від вчинення таких дій ухилилась, відсутні.
		Законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду, проте, суд може визнати договір дійсним у разі, якщо строк його дії не закінчився.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		За частинами 1, 4, 5 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
		Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
		Частиною 1 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого, саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (близька за змістом правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, від 02.08.2023 у справі № 495/5081/20).
		Одночасно суд вважає за необхідне констатувати, що договори від 13.09.2011 № 3 та від 14.09.2016 № 1, окрім дефекту щодо форми їх укладення, мають дефект щодо волі сторін.
		Зокрема, за частиною 1 статті 829 ЦК України позичкодавцем може бути фізична або юридична особа. Особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника.
		Відповідно до статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є в державній власності, здійснюється державними органами, а в випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
		За частиною 1 статті 167 ЦК України держава діє в цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		За статтею 170 цього Кодексу держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Враховуючи те, що спірне майно є державною власністю надання його відповідачу в строкове безоплатне користування управителем (позивачем) мало відбуватись за згодою власника - держави в особі відповідного органу державної влади, однак такої згоди матеріали справи не містять.
		Враховуючи, що договори від 13.09.2011 № 3 та від 14.09.2016 № 1, що передбачали зміну правового режиму користування відповідачем спірним об`єктом нерухомого майна з безстрокового в строкове, укладені сторонами з порушенням вимог до їх нотаріального посвідчення (частина 3 статті 827, частини 2 статті 793, частини 3 статті 640, статті 220 ЦК України в редакції діючій на момент укладення цих правочинів) та за відсутності письмової згоди власника цього майна - держави в особі її повноважного органу (частина 1 статті 829 ЦК України), суд дійшов висновку, що ці правочини є нікчемними в силу закону з моменту вчинення, відтак не створюють будь-яких юридичних наслідків для його сторін, в тому числі не змінюють (обмежують) правовий режим користування відповідачем спірним об`єктом, наданим йому безстроково на підставі чинних нормативних актів індивідуальної дії: рішення виконкому Чернігівської облради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та розпорядження представника Президента України від 30.10.1992 № 398, прийнятих на підставі положень статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій», в межах їх компетенції.
		Позов про повернення державного майна (ідентифікованого вище) з користування Управління Чернігівської єпархії УПЦ шляхом виселення, поданий управителем цього майна - Національним архітектурно-історичним заповідником «Чернігів стародавній», мотивований припиненням дії договору від 14.09.2016 № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний № 250043-Н).
		За статтею 137 Господарського кодексу України (далі - ГК України) правом оперативного управління в цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, в межах, установлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
		Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати в суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
		Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, установлених для захисту права власності.
		Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		За статтею 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Натомість, за висновком суду, відсутність між управителем майна - Національним архітектурно-історичним заповідником «Чернігів стародавній» та користувачем - Чернігівською єпархією УПЦ чинного договору, не впливає на право відповідача користуватися комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття, наданим йому в безстрокове користування на підставі рішення виконкому Чернігівської облради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 «Про передачу пам`ятника архітектури Республіканського значення комплексу споруд Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові єпархіальному управлінню УПЦ» та розпорядження представника Президента України від 30.10.1992 № 398 «Про передачу пам`ятника архітектури республіканського значення - комплексу споруд Єлецького монастиря в м. Чернігові єпархіальному управлінню УПЦ» (прийнятого згідно з положеннями діючого законодавства, після виключення за постановою КМУ від 08.06.1992 № 311 спірного об`єкту з переліку культових споруд - визначних пам`яток архітектури, які не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям).
		Введення в дію змін, 01.02.2020, до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо заборони передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку (частина 2 статті 9), не має зворотної дії в часі та не впливає на порядок набуття відповідачем у користування спірного об`єкту.
		Доводи позивача та третьої особи на стороні позивача не спростовують наведених висновків суду.
		Суд відхилив заперечення позивача та третьої особи на стороні позивача щодо неналежності доказу - акту про передачу в безоплатне користування Чернігівському Єпархіальному управлінню УПЦ культових будівель та споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 817, 1-6) (у м. Чернігові) від 20.08.1992, як такого, що складений російською мовою, виходячи з наступного.
		Належність цього доказу поставлена представником позивача під сумнів на стадії розгляду справи по суті, що позбавило іншу сторону можливості подати до суду засвідчений переклад даного документа українською мовою.
		В той час, як на момент складання сторонами цього документа діяв Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР», положення якого (стаття 10) передбачали прийняття органами державної влади актів українською мовою та їх публікацію українською та російською мовами.
		Відтак, суд прийняв акт про передачу в безоплатне користування Чернігівському єпархіальному управлінню УПЦ культових будівель та споруд Єлецького монастиря ХІІ - ХVII століття (охоронний номер 817, 1-6) (у м. Чернігові) від 20.08.1992, складений сторонами на виконання рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321, як належний доказ у справі.
		За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
		Виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
		Таким чином, оскільки позивач не довів наявність порушення його речових прав, що підлягали б захисту в судовому порядку, суд вирішив відмовити в задоволенні цього позову.  
		При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема, належить судовий збір (п. 5 частина 1 статті 237 ГПК України).
		За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, з огляду на те, що позов задоволенню не підлягає, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5368,00 грн покладені на позивача.
		Керуючись статтями 42, 46, 50, 73, 74, 76 - 79, 91, 123, 129, 165, 166, 168, 178, 179, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Відмовити повністю в задоволенні позову Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" (юридична адреса: вул. Преображенська, буд. 1, м. Чернігів, 14000; адреса для листування: вул. Введенська, 4, офіс 1, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 02498151) до Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви (вул. Толстого, 92-Є, м. Чернігів, 14014; код ЄДРПОУ 21390643) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідача: Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 43220275) та Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної церкви (вул. Князя Чорного, 1, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 22826918) про зобов`язання повернути майно; усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст складений та підписаний 22.01.2024.
		 
		Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
		Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://court.gov.ua/ або у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/. 
		                    
		 
		                              Суддя                                                                      А.В. Романенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...