Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11276/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 23.01.2024. Зареєстровано: 24.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2024.
Дата набрання законної сили: 22.01.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"22" січня 2024 р.           Справа№ 910/11276/23
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Іоннікової І.А.
		суддів:            Михальської Ю.Б. 
		          Тарасенко К.В. 
		 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023
		у справі № 910/11276/23 (суддя Маринченко Я.В.) 
		за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва"
		до Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Донікс" 
		про стягнення 36 168,66 грн,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Донікс" про стягнення 36 168,66 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не здійснюється оплата спожитих ним житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за відповідачем за період з 01.05.2020 - по 30.04.2023 утворилась заборгованість у розмірі 36 168,66 грн.
		Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 відмовлено у задоволенні позову.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять первинних доказів надання житлово-комунальних послуг відповідачу позивачем, що в свою чергу, унеможливлює встановлення судом обставин, зазначених позивачем у позовній заяві. 
		Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/11276/23, постановити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
		Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
		Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано того, що:
		-  позивач надає відповідачу житлово-комунальні послуги, для оплати яких останньому кожного місяця надаються квитанції, в яких повідомляється про наявність заборгованості за спожиті послуги;
		- відповідач кожного місяця отримує рахунки-повідомлення від комунального центру "Центр комунального сервісу", в яких відображені розрахунки за житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в блоку "Утримання будинків та прибудинкових територій".
		Узагальнений виклад позиції відповідача
		Відповідач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2023, апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/11276/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11276/23. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/11276/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
		Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
		Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Донікс" (відповідач) з 2014 року є власником квартири за адресою: місто Київ, вулиця Мазепи Івана, будинок 3, квартира 133.
		Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1112 від 10.12.2010, багатоквартирний житловий будинок № 6 по вулиці Бойчука Михайла в місті Києві, як об`єкт комунальної власності територіальної громади міста Києва, віднесено до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.
		Розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 509 від 20.09.2013 "Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації" проведено перезакріплення об`єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс", "Печерська брама", "Хрещатик" та "Печерськжитло" на баланс Комунального підприємства "Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва".
		Рішенням Київської міської ради № 270/270 від 09.10.2014 "Про удосконалення структури житлово-комунальним господарством міста Києва" вирішено перейменувати Комунальне підприємство Печерського району м. Києва "Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва" в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" та віднести його до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.
		Вищезазначеним рішенням Київської міської ради № 270/270 від 09.10.2014, також вирішено передати Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" житловий фонд, який був переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі.
		Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на те, що ним у період з 01.05.2020 - по 30.04.2023 були надані відповідачу житлово-комунальні послуги на суму 36 168,66 грн, однак відповідач ухиляється від їх сплати.
		Крім того, позивач вказував на те, що відповідач щомісяця отримує рахунки-повідомлення від комунального центру "Центр комунального сервісу", в яких відображені розрахунки за житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в блоку "Утримання будинків та прибудинкових територій".
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 відмовлено у задоволенні позову.
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
		В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
		Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
		Статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
		Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
		Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
		Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні правові висновки викладені в постановах у Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, від 10.12.2019 у справі № 907/563/18, від 10.09.2019 у справі № 912/2369/18).
		Крім цього, невикористання власником належної йому квартири або спільного майна багатоквартирного будинку не звільняє відповідача від здійснення витрат по утриманню всього будинку.
		Разом з тим, в обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначав, що ним надаються житлово-комунальні послуги, а також, що Комунальне підприємство "ГІОЦ", централізовано щомісячно виготовляє та направляє рахунки на оплату спожитих житлово-комунальних послуг, в яких відображені розрахунки за житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в блоку "Утримання будинків та прибудинкових територій".
		Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем в позовній заяві не вказано, які саме послуги надавались позивачем відповідачу, який їх обсяг, яка вартість та які умови нарахування. 
		В матеріалах справи відсутні квитанції на сплату нарахувань за послуги, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, так само як і рахунки-повідомлення від Комунального підприємства "ГІОЦ", та докази їх направлення на адресу відповідача.
		Більш того, доказів надання скаржником житлово-комунальних послуг на суму 36 168,66 грн відповідачу, як і доказів фактичного користування відповідачем цими послугами матеріали справи не містять.
		Разом з цим, наданий до матеріалів справи розрахунок боргу також не містить відомостей щодо послуг, які мали надаватись відповідачу у визначений період.
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
		Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
		У той же час, колегія суддів наголошує, що у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
		В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст.ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
		Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		При цьому відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
		Одночасно, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
		Відтак, місцевий господарський суд надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову.
		Таким чином наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги позивача.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
		Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Висновки за результатами апеляційної скарги
		За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права та матеріального права.
		Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав колегією суддів також не встановлено.
		Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
		Судові витрати
		Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. 
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/11276/23 - без змін.
		Матеріали справи № 910/11276/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            І.А. Іоннікова 
		 
		Судді                                                                                Ю.Б. Михальська
		 
		                                                                                К.В. Тарасенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...