Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/8310/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 24.01.2024. Зареєстровано: 25.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2024.
Дата набрання законної сили: 30.04.2024
Номер судового провадження: 1-кп/522/646/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022230000000398

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		24.01.2024 
		 
		 
		                               Справа№522/8310/23 
		Провадження №1-кп/522/646/24
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 січня 2024 року Приморський районний суду м. Одеси у складі:
		головуючого - судді              ОСОБА_1 
		за участю секретаря               ОСОБА_2 
		провівши у відкритому судовому засіданні судовий розгляд в порядку ч.3 ст. 323 КПК України у кримінальному провадженні №22022230000000398 від 14.09.2022 відносно:
		ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Дудчани Бериславського району Херсонської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		   обвинуваченої у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора                    ОСОБА_4 ,
		захисника -                     ОСОБА_5 ,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Згідно з Конституцією України Україна е суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону е цілісною і недоторканною.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (далі - РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом. 
		Усупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 №3314 (XXIX) спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України. 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН). 
		До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй. 
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; Х» 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними Документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. 
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: 
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; 
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН. 
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: 
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; 
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; 
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави: 
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; 
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; 
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; 
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них. 
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії. 
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого е РФ. 
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною. 
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. 
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2, 3 зазначеного Договору РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України. 
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна е суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. 
		Відповідно до статі 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь 1 гідність інших людей. 
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України. 
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. 
		До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська. Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. 
		22 лютого 2022 року президент РФ направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил (далі - ЗС) РФ за межами РФ, яке було задоволена. 
		24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині ранку президент РФ публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України. 
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. 
		Указом Президента України № 341/2022 на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента № 573/2022, затвердженим Верховною Радою України Законом України від 15.08.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента №757/2022, затвердженим Верховною Радою України Законом України від 16.11.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. 
		Так, 24.02.2022 військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин указаної території. 
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01 червня 2022 року № 105) «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 01.06.2022», Милівська сільська територіальна громада Бериславського району (до складу якої входить с. Дудчани) включена до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 01.06.2022. 
		Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом, ОСОБА_3 , являючись громадянкою України, фактично проживаючи на території с, Дудчани, Бериславського району Херсонської області, будучи достеменно проінформованою та розуміючи факт захоплення с. Дудчани та Херсонської області збройними силами РФ, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаною про те, що Херсонська область е невід`ємною складовою частиною України, порядок утворення органів виконавчої влади регулюється виключно Конституцією України та законами України, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше початку травня 2022, реалізуючи прямий умисел, прийняла пропозицію представників окупаційної влади країни-агресора російської федерації та добровільно зайняла посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме - т.зв. «Главы Дудчанского сельского совета Военно-гражданской администрации Бериславского административного района Херсонской области» с. Дудчани Бериславського району Херсонської області. 
		Зазначене рішення окупаційної влади проголошено невстановленими досудовим розслідуванням представниками окупаційної влади на початку травня 2022 року під час здійснення російськими військовими примусової видачі т.зв. «гуманітарної допомоги» мешканцям с. Дудчани. В подальшому, рішення про призначення ОСОБА_3 на посаду т.зв. «Главы Дудчанского сельского совета Военно-гражданской администрации Бериславского административного района Херсонской области» було оформлено наказом представника окупаційної влади російської федерації № 23 від 19.07.2022 - т.зв. «Главы Военно-гражданской администрации ОСОБА_7 ». 
		Діючи з метою виконання покладених на неї представниками окупаційної влади організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, ОСОБА_3 , обіймаючи посаду т.зв. «Главы Дудчанского сельского совета Военно-гражданской администрации Бериславского административного района Херсонской области», самовільно зайняла службові приміщення у адміністративній будівлі Дудчанської сільської ради (Херсонська область, Бериславський р-н, с. Дудчани, вул. Свободи, 6.1) де і здійснювала свою протиправну діяльність. 
		Представниками окупаційної влади російської федерації на ОСОБА_3 були покладені наступні організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції щодо формування системи органів влади на території с. Дудчани Бериславського району Херсонської області, підконтрольній на той час окупаційним військам російської федерації, а саме: 
		- формування апарату окупаційної адміністрації у с. Дудчани Бериславського району Херсонської області; впровадження окупаційної політики, реалізації напрямів у сфері бюджетних відносин, в т.ч. перехід суб`єктів господарювання села на російську систему реєстрації та оподаткування, перехід на розрахунки російським рублем; 
		- збір інформації та формування списків осіб, які відносяться до незахищених верств населення; формування системи пенсійного забезпечення місцевого населення за стандартами та законодавством країни-агресора російської федерації; розселення військовослужбовців збройних формувань російської федерації у належні місцевим жителям с. Дудчани домоволодіння; 
		- збір та передача представникам окупаційних військ відомостей щодо мешканців с. Дудчани, які можуть чинити спротив окупаційній владі; 
		- збір відомостей для представників окупаційних військ щодо наявних у мешканців села транспортних засобів; налагодження та організація взаємодії із керівництвом окупаційної адміністрації Бериславського району. 
		 
		За наведених обставин ОСОБА_3 вчинила злочин, передбачений ч.5 ст. 111-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками: колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. 
		 
		Обвинувачена ОСОБА_3 , будучи обізнаною, що стосовно неї розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру, у судові засідання не з`явилася. На судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр» не прибула, без поважної причини, з метою ухилення від кримінальної відповідальності. 
		Згідно ізухвалою Приморськогорайонного судум.Одеси від 28.09.2023кримінальне провадження відносно  ОСОБА_3 ,обвинуваченої ускоєні кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.5ст.111-1КПК України, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia).
		 
		Захисник обвинуваченої ОСОБА_3  адвокат ОСОБА_5 просив призначити обвинуваченій мінімальний строк покарання.
		 
		Суд вважає,що винуватість обвинуваченої ОСОБА_3  в об`ємі, встановленому вироком, повністю доведена сукупністю наступних досліджених у судовому засіданні доказів, які ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для ухвалення даного процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги досліджені у судовому засіданні, а саме:
		 
		Письмові докази:
		- повідомлення про кримінальне правопорушення, відповідно до якого Управлінням СБУ у Дніпропетровській області отримано інформацію стосовно громадянки України мешканки Херсонської області ОСОБА_3 , яка знаходиться на території тимчасово окупованого с. Дудчани та приймає активну участь у формуванні та функціонуванні незаконних органів влади, створених тимчасово окупаційною владою рф, виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі функції, здійснює інформаційну діяльність на підтримку держави агресора, у зв`язку з чим в діях ОСОБА_3 вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України.
		- рапорт старшого оперуповноваженого в ОВС 8 відділу ГВЗНД УСБУ у Дніпропетровській області, відповідно до якого під час виконання завдань, віднесених до компетенції органів СБУ, отримано інформацію стосовно громадянки України, мешканки Херсонської області ОСОБА_3 та з урахуванням наявності в діях ОСОБА_3 ознак складу злочину, відповідальність за який передбачено ч.5 ст. 111-1 КК України, просить дозволу на передачу напрацьованих матеріалів до слідчого відділу УСБУ у Херсонській області.
		- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.01.2023, згідно якого свідок ОСОБА_8 на одному з фотознімків впізнав ОСОБА_3 , яка під час російської окупації території Херсонської області була старостою с. Дудчани Бериславського району Херсонської області.
		-протоколом огляду від 11.11.2022, згідно якого проведено огляд приміщення Дудчанівської сільської Ради за адресою: с. Дудчани, вул. Свободи, 1.
		-протоколом оглядуречей  від 12.11.2022, згідно якого проведено огляд документів, вилечених 11.11.2022 в ході проведення оргляду приміщення Дудчанівської сільської Ради за адресою: с. Дудчани, вул. Свободи, 1.
		 
		Крім того,винуватість обвинуваченої ОСОБА_3 ,  повністю доведена оглянутими в ході судового розгляду, в порядку ч.11 ст. 615 КПК України, відеозаписами допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , які пояснили, що ОСОБА_3 після окупації с. Дудчани декілька разів ініціативно їздила на співбесіди до м. Берислав Херсонської області до представників окупаційної влади російської федерації та приблизно у травні надала свою добровільну згоду та була призначена на посаду т.зв. «старости»! с. Дудчани Бериславського району Херсонської області, де виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі функції, покладені на неї представниками окупаційної влади.
		- показами допитаноїв судовомузасіданні свідка ОСОБА_11 , яка пояснила, що приблизно у травні-червні 2022 року населення с. Дудчани було зібрано для видачі гуманітарної допомоги та невідомими їй представниками окупаційної влади ОСОБА_3 було представлено як так.зв. «старосту» с. Дудчани Бериславського району Херсонської області. На цій посаді ОСОБА_3 виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі функції, покалдені на неї представниками окупаційної влади. Перебуваючи на посаді, ОСОБА_3 вела себе дуже грубо, у разі невиконання її вказівок, погрожувала, що буде залучати російських військових. 
		 
		Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченої ОСОБА_3 та визнання її винуватості.
		Неможливість проведеннядопиту обвинуваченої жодним чином не впливає на повноту судового розгляду і на переконання суду щодо доведеності «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки сукупність безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів прямо і опосередковано свідчить про вчинення нею інкримінованого злочину.
		Всі докази, досліджені безпосередньо судом, у своїй сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_3 усвідомлювала характер своїх суспільно небезпечних дій і бажала настання суспільно небезпечних наслідків.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Суд також враховує, що дане кримінальне провадження розглядалось в порядку спеціального судового провадження, згідно вимог ст.323 КПК України, за відсутності обвинуваченої (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Відповідно до вимог ст.374 КПК України, суд переконався, що стороною обвинувачення, під час здійснення спеціального досудовогорозслідуваннятаспеціального судовогопровадження(inabsentia) були використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого. Також, суд пересвідчився, що існували процесуальні підстави для здійснення спеціального досудового та судового провадження про що є відповідні рішення судів, в яких наведені належні мотиви і достатні обґрунтування. Також, судом забезпечено публікацію повісток про виклик обвинуваченого в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а копії процесуальних документів, що підлягають врученню обвинуваченим були вручені його захиснику. З урахуванням чого суд та сторона обвинувачення дотрималась усіх гарантій, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України для забезпечення правосуддя у межах розгляду даного кримінального провадження. 
		Так, відповідно до вимог закону, обвинувачена ОСОБА_3 про час та дату всіх судових засідань повідомлялася у передбачений законом спосіб, через опублікування виклику у газеті «Урядовий кур`єр» та направлення судових повісток за останнім відомим місце проживання. Інтереси ОСОБА_3 захищав адвокат, як на досудовому слідстві так і в суді, що свідчить про те, що права обвинуваченої в ході досудового слідства, а також у судовому засіданні порушені не були.
		Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Будь яких істотних порушень КПК України, під час досудового слідства, які б вплинули на кваліфікацію дій обвинуваченої та поставили б під сумнів зібрані по справі докази, судом не встановлено.
		Зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судом враховується позиція Європейського суду з прав людини, відображені у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
		Отже, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, вислухавши пояснення свідків, оцінивши вищезазначені дослідженні у судовому засіданні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що події злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 мали місце, вина обвинуваченої ОСОБА_3 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду і кваліфікує її дії за:
		-ч.5 ст. 111-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками: колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. 
		Згідно з ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Згідно з ст.65 КК України та роз`яснень, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		У пункті 3 зазначеної постанови Пленуму ВСУ вказано, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї, його матеріальний стан, тощо.
		При призначенні ОСОБА_3 певного видута конкретноїміри покаранняв межах,встановлених усанкції ч.5ст.111-1КК України Особливої частини КК України відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України віднесено до тяжкого, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченої та спричинені наслідки.
		Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , відповідно до ст.66 КК України, судом не встановлено.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинувачено ї ОСОБА_3 , відповідно до ст.67КК України, є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_3 покарання слід ураховувати, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. 
		Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст.ст.50, 65 КК Україниметою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі.
		Досягнення вказаноїмети єоднією зформреалізації визначених у ч.1ст.1 КК Українизавдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
		Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його пост кримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного. Адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
		Враховуючи підвищену суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченою злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, яка посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави та дані про особу винного, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також роль кари як мети покарання, суд дійшов висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченої, її ставлення до скоєного нею дають підстави застосувати до ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі, що відповідає меті покарання за ст.50,65 КК України.
		 
		Керуючись ст.ст.72,100,349,367-368,370-371,373-376,395,532,615КПК України,суд, 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_3  визнативинною упред`явленомуобвинуваченні увчиненні кримінального правопорушення,передбаченого  ч.5ст.111-1КК України,тапризначити їйпокарання увиді позбавлення волістроком на10(десять)років,з позбавленнямправа обійматипосади ,пов`язані звиконанням організаційно-розпорядчихта адміністративно-господарськийфункцій ворганах державноївлади тамісцевого самоврядуваннястроком на 15(п`ятнадцять)років,з конфіскаціювсього майна,яке єїї особистоювласністю.
		Початок строку відбування покарання у вигляді позбавлення волі ОСОБА_3 рахувати з дня її фактичного затримання. 
		Строк додаткового покарання у вигляді позбавленням права обіймати посади , пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарський функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.04.2023  залишити без змін до затримання обвинуваченої та приведення вироку до виконання.
		Речові докази зберігати в матеріалах кримінального провадження.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м.Одеси 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - в той же строк з моменту вручення копії судового рішення.
		Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст.138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, з дотриманням правил, передбачених ст.399 КПК України.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити/надіслати учасникам судового провадження.
		 
		Суддя:                                  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...