Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/4830/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Непокора.
Надіслано судом: 25.01.2024. Зареєстровано: 25.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2024.
Дата набрання законної сили: 30.04.2024
Номер судового провадження: 1-кп/243/319/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62023050020000423

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Номер провадження 1-кп/243/319/2024
		Номер справи 243/4830/23
		 
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		« 25 » січня 2024 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:
		Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		- секретаря судового засідання  ОСОБА_2 
		- прокурора  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 
		- обвинуваченого  ОСОБА_6 
		- захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_7 
		розглянувши у закритому судовому засіданні за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, продовженням строку дії воєнного стану в Україні, відповідно до Рішення зборів суддів Слов`янського міськрайонного суду Донецької області № 6 від 05 травня 2022 року поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, кримінальне провадження № 62023050020000423, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19 липня 2023 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 12 вересня 2023 року по обвинуваченню 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Крупець, Радивилівського району, Рівненської області, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб на утриманні немає, інвалідом не являється, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, навідника гірсько-штурмового відділення гірсько штурмового взводу гірсько  штурмової роти Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 у військовому званні « солдат», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу статті 89 КК України,-
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 частина 4 КК України,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.
		Указом Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 02 травня 2023 року № 3057-IX, з 05 години 30 хвилин 02 травня 2023 року строком на 90 діб продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
		Відповідно до Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (постройовій частині) від 16.04.2023 № 110, солдат ОСОБА_6 , призначений на посаду навідника гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмового роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 .
		Згідно Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (постройовій частині) від 05.06.2023 № 160, лейтенант ОСОБА_9 призначений 16.04.2023 на посаду заступника командира гірсько-штурмової роти з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 .
		Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом  Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
		Водночас,ст.17Конституції Українивизначено,що захистсуверенітету ітериторіальної цілісностіУкраїни,забезпечення їїекономічної таінформаційної безпекиє найважливішимифункціями держави,справою всьогоУкраїнського народу.  Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові(начальникові)права одноособовоприймати рішення,віддавати накази,а такожв  забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
		Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. 
		Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звання капітан належать до молодшого офіцерського складу, звання старший солдат належить до рядового складу.
		Статтею 32 Статуту також передбачено, що військовослужбовці молодшого офіцерського складу є начальниками для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
		Також, відповідно до ст. 113 Статуту, заступник командира роти підпорядковується командирові роти і є прямим начальником усього особового складу роти; за відсутності командира роти виконує його обов`язки.
		Таким чином, заступника командира гірсько-штурмової роти з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 старший лейтенант ОСОБА_9 по відношенню до навідника гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмового роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 , солдата ОСОБА_6 є прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній  підлеглим старшого лейтенанта ОСОБА_9 . 
		Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
		Згідно ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
		Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його , військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін . Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
		Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочистоприсягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно додержуватисяКонституції Українита законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов`язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
		Згідно ст.ст.6,11,16,127,128Статуту,ст.ст.3,4Дисциплінарного статутуЗбройних СилУкраїни такожпередбачено,що коженвійськовослужбовець зобов`язанийзнати йсумлінно виконувативимоги цьогоСтатуту,свято інепорушно додержуватисяКонституціїУкраїнита законівУкраїни,Військовоїприсяги,віддано служитиУкраїнському народові,сумлінно ічесно виконувативійськовий обов`язок,  бутихоробрим,ініціативним ідисциплінованим,  беззастережновиконувати наказикомандирів (начальників)і захищатиїх убою,  постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України , дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойовідії ініціативно,наполегливо,до повноговиконання поставленогозавдання,  виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни .
		Більше того,ст.6Дисциплінарного статутуЗбройних СилУкраїни визначеноправо командира віддаватинакази ірозпорядження,а обов`язокпідлеглого їх виконувати,крім випадкувіддання явнозлочинного наказучи розпорядження.Наказ маєбути виконанийсумлінно,точно тау встановленийстрок.  Відповідальністьза наказнесе командир,який йоговіддав.  У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
		Під наказом у ст. 401 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст.402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
		Особа, яка одержала законний наказ, зобов`язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов`язку.
		Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
		В свою чергу, солдат ОСОБА_6 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
		Так, у зв`язку з виконанням завдань за призначенням, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України Військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.
		19 липня 2023 року, приблизно о 09 годині 10 хвилин, перебуваючи на території тимчасового місця дислокації 2 гірсько-штурмової роти НОМЕР_4 окремого гірсько-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_3 солдат ОСОБА_6 отримав усний наказ свого прямого начальника  заступника командира гірсько-штурмової роти з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 старшого лейтенанта ОСОБА_9 , відданий на підставі бойового розпорядження т.в.о. командира 8 окремого гірсько-штурмового батальйону № НОМЕР_5 . КСП НИКИФОРІВКА від 19 липня 2023 року про посилення до 14:00 год., 19 липня 2023 року переднього краю з метою виконання бойових завдань на РОП «НЬЮ-ЙОРК» в районі н.п. БЕРЕСТОВЕ позиції «Бджілка», а саме: нанесення вогневого ураження на заборону висування противником, знищення противника вогнем підрозділу у побудованій системі вогневого ураження наступним військовослужбовцям: стрільцю  снайперу солдату ОСОБА_10 , механіку  водію солдату ОСОБА_11 , навіднику солдату ОСОБА_6 , відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони.
		У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_6 викривається наступними доказами.
		Під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_6 після роз`яснення суті обвинувачення, не визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402 КК України та суду пояснив, що 19 липня 2023 року прямої відмови від виконання наказу- бойового розпорядження не було. Він пояснював чому саме він не може виконати бойове розпорядження, посилаючись на стан свого здоров`я. Він неодноразово звертався до керівництва з приводу стану свого здоров`я, просив, щоб йому надали відпустку, але йому відмовляли, не приймали у нього заяви, в яких він писав про стан свого здоров`я. Коли їх привозили до лікаря, то лікар фактично не обстежував їх, а просто казав, що у них все нормально. Він приїздив до шпиталю, де йому сказали, що він здоровий і ніхто не буде його госпіталізувати. 19 липня 2023 року його ніхто не повідомляв, що відання наказу бойового розпорядження та його відмова від виконання наказу буде фіксуватися на відео. Відеофіксація здійснювалася на мобільний телефон, але кому саме він належить, його не повідомили і цей мобільний телефон належним чином не зареєстрований. Відання бойового розпорядження з відео фіксацією  це виключна ситуація. Також на момент відання наказу  бойового розпорядження 19 липня 2023 року у нього не було зброї і тому не міг без зброї виконати бойове розпорядження. Він ніколи не відмовлявся від служби, коли його викликав прокурор, він увесь час казав про те, що бажає служити і не уникає військової служби. Він був мобілізований у вересні 2022 року, приймав участь у чотирьох зіткненнях з противником. 19 липня 2023 року наказ  бойове розпорядження був відданий у с. Миколаївка. На той час з моменту його останнього бойового виходу минуло 2-3 тижні. Він не міг виконати той наказ за станом здоров`я, а також у нього не було зброї. Зброя була ним здана, оскільки він знаходився до 12 липня 2023 року у шпиталі на лікуванні. Зброю він повинен був отримати у м. Краматорську, там знаходяться склади і туди він здавав зброю. Він не знає чи міг він після оголошення наказу - бойового розпорядження отримати зброю.
		Відповідно дост. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		За правилами ч. 1ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Згідно ч. 1ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Відповідно до ч. 2ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
		За змістом ст.ст.21,22,30 КПК Україниу кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об`єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.
		Статтею 370 КПК Українивизначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Крім цього, пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об`єм цього обов`язку може змінюватись залежно від природи рішення.
		Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
		Доказування - це єдиний спосіб встановлення об`єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.
		З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини уКримінальному процесуальномукодексі України вказано: "Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».
		«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону «( Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).
		Незважаючи на не визнання своєї вини обвинуваченим у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 ч.4 КК України, про винуватість останнього у скоєнні даного кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 ч.4 КК України, свідчать наступні докази, що ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та у взаємозв`язку для ухвалення даного процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги.
		Так свідок ОСОБА_12 пояснив, що з ОСОБА_6 він знайомий з весни 2023 року, оскільки разом вони служили. Влітку 2023 року, в один із днів, він був свідком, як солдат ОСОБА_6 отримав усний наказ свого прямого начальника  заступника командира гірсько-штурмової роти з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 старшого лейтенанта ОСОБА_9 . Думає, що наказ був законний. При віддані Наказу було три військовослужбовці, ОСОБА_6 і ще два солдати, які погодилися виконати наказ. Процес віддання Наказу фіксувався на відеокамеру. ОСОБА_6 відкрито відмовився виконувати Наказ у зв`язку зі станом здоров`я. 
		Свідок ОСОБА_9 пояснив, що з ОСОБА_6 він знайомий, відносини службові. Станом на 19 липня 2023 року і на теперішній час він є заступником командира гірсько-штурмової роти з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 , старший лейтенант, а ОСОБА_6 є його підлеглим. 19 липня 2023 року, приблизно о 09 годині 10 хвилин, перебуваючи на території тимчасового місця дислокації 2 гірсько-штурмової роти НОМЕР_4 окремого гірсько-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_3 солдат ОСОБА_6 отримав усний наказ від нього - свого прямого начальника, який був відданий на підставі бойового розпорядження т.в.о. командира 8 окремого гірсько-штурмового батальйону № НОМЕР_5 . КСП НИКИФОРІВКА від 19 липня 2023 року про посилення до 14:00 год., 19 липня 2023 року переднього краю з метою виконання бойових завдань на РОП «НЬЮ-ЙОРК» в районі н.п. БЕРЕСТОВЕ позиції «Бджілка», а саме: нанесення вогневого ураження на заборону висування противником, знищення противника вогнем підрозділу у побудованій системі вогневого ураження наступним військовослужбовцям: стрільцю  снайперу солдату ОСОБА_10 , механіку  водію солдату ОСОБА_11 , навіднику солдату ОСОБА_6 , відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони. ОСОБА_6 відмовився відкрито від виконання наказу і до теперішнього часу йому не відома причина, з якої він так вчинив. ОСОБА_6 станом на 19 липня 2023 року був забезпечений усим необхідним для виконання наказу. Була Довідка ВЛК, де було вказано, що ОСОБА_6 придатний до військової служби. Зброя ОСОБА_6 знаходилася на час віддання Наказу за місцем його мешкання  на відстані п`ять метрів від місця оголошення наказу.
		Свідок ОСОБА_13 пояснив, що знайомий з обвинуваченим, відносини службові. Приблизно чотири місяці тому він був свідком відмови ОСОБА_6 від виконання наказу командира. Наказ віддав замполіт, зачитував його, але ОСОБА_6 відмовився його виконувати. Наказ віддавався у смт. Миколаївка Донецької області. Суть наказу бойове завдання, але ОСОБА_6 не вказав причину відмови від виконання наказу. Віддання наказу було зафіксовано на відео, знімали на мобільний телефон, але кому саме належить мобільний телефон, він не знає. Чи була у ОСОБА_6 під час відання наказу зброя, він не пам`ятає. Документ, який оголошував замполіт він не бачив.
		Свідок ОСОБА_14 пояснив, що з ОСОБА_6 він знайомий, відносини службові. Коли вони перебували в м. Миколаївка Слов`янського району Донецької області, ОСОБА_6 відмовився виконувати наказ командира. Це відбулося влітку 2023 року, приблизно липень серпень місяць. Наказ доводився замполітом, суть наказу  виконання бойового завдання по стриманню рубежу. При віданні наказу проводилася відео фіксація відмови від виконання наказу. Всі параметри мобільного телефону, за допомогою якого велася відео фіксація відмови від виконання наказу, зафіксовані слідчим в ДБР. ОСОБА_6 після оголошення наказу усно відмовився від його виконання. ОСОБА_6 перепитували декілька разів, але він наполегливо відмовився від виконання наказу. У ОСОБА_6 на той час було все необхідне для виконання наказу, він міг за бажанням отримати додаткові засоби озброєння для виконання наказу. ОСОБА_6 , згідно його посади отримував все необхідне для виконання наказу  бойового завдання. В той день, при віданні наказу, зброя ОСОБА_6 знаходилася за місцем його перебування, де він проживав.
		Аналізуючи пояснення свідків у сукупності з іншими, добутими по справі доказами, суд вважає ці пояснення свідків, такими, що відповідають об`єктивній дійсності, оскільки вони цілком підтверджуються зібраними по справі доказами  процесуальними документами, є послідовними, узгоджуються між собою та підтверджені об`єктивними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Крім того, як пояснили свідки та не заперечував сам обвинувачений, він з цими свідками раніше був знайомий, між ними були нормальні відносини і тому суд вважає, що у вказаних свідків немає причин для оговорення обвинуваченого. Сам обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні не вказує на наявність будь - яких, в тому числі і неприязних відносин між ним та вказаними свідками, не вказує причин з яких свідки могли б його оговорити, взагалі про наявність таких причин суду не повідомляє.
		За клопотанням сторони обвинувачення на підтвердження наявності в діях ОСОБА_6 ознак вищевказаного кримінального правопорушення досліджені у судовому засіданні наступні письмові докази.
		Так, з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 62023050020000423, було зареєстровано 19 липня 2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого стаття 402 частина 4 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії.
		Із Повідомлення про діяння військовослужбовця, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення вих. № 3778 від 19 липня 2023 року вбачається, що « солдат ОСОБА_6 , військовослужбовець, призваний на військову службу по мобілізації, навідник 2 гірсько  штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 2 гірсько  штурмової роти Військової частини НОМЕР_1 , 19 липня 2023 року о 09 годині 10 хвилин, перебуваючи в н.п. Миколаївка ( Донецька область) відмовився виконувати бойове розпорядження командира ( № 163 від 19 липня 2023 року) щодо виконання бойових завдань на РОП «НЬЮ  ЙОРК» в районі н.п. Берестове позиції «Бжілка».
		У вищезазначених діяннях солдата ОСОБА_6 , який 19 липня 2023 року відмовився від виконання бойового розпорядження командира, вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України».
		В судовому засіданні оглянутий відеозапис відмови ОСОБА_6 від виконання наказу  бойового розпорядження 19 липня 2023 року.
		Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) № 110 від 16 квітня 2023 року солдата ОСОБА_6 , призваного по мобілізації призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 09 березня 2023 року № 109-РС призначено на посаду навідника гірсько- штурмового відділення гірсько  штурмового взводу гірсько  штурмової роти Військової частини НОМЕР_6 НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 , вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.
		Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) № 160 від 05 червня 2023 року лейтенанта ОСОБА_9 , військової служби по мобілізації, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 27 травня 223 року № 346 призначено на посаду Заступника командира гірсько-штурмової роти з морально  психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_6 НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_8 Військової частини НОМЕР_3 , який прибув з Військової частини НОМЕР_8 , вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.
		Таким чином,лейтенант ОСОБА_9 - заступник командира гірсько-штурмової роти з морально  психологічного забезпечення Військової частини А НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_8 Військової частини НОМЕР_3 по відношенню до військовослужбовця - солдата ОСОБА_6 , призваного по мобілізації призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 09 березня 2023 року № 109-РС призначеного на посаду навідника гірсько- штурмового відділення гірсько  штурмового взводу гірсько  штурмової роти Військової частини НОМЕР_6 НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 був прямим начальником за своїм службовим становищем та за військовим званням, а останній підлеглим заступника командира гірсько-штурмової роти з морально  психологічного забезпечення Військової частини А НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_8 Військової частини НОМЕР_3  лейтенанта ОСОБА_9 . 
		Із Медичної характеристики від 19 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з Довідкою ВЛК № 3409/1 від 17 липня 2023 року, виданою Військовою частиною НОМЕР_9 придатний до військової служби. Стан здоров`я на 19 липня 2023 року дозволяє виконувати військові обов`язки.
		Із Довідки Військово-лікарської комісії від 17 липня 2023 року вбачається, що солдат військової служби за мобілізацією ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придатний до військової служби.
		В контексті пункту 3.13 Глави 3 розділу II Положення про військову лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка під ставності Висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
		Із Постанови про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 19 липня 2023 року вбачається, що зобов`язано власника мобільного телефону марки марки «HONOR 20 PRO» imei1 НОМЕР_10 , imei2 НОМЕР_11 , який відповідно до технічних характеристик має функції фото-, відеозапису в особі ОСОБА_9 здійснити копіювання відеозапису, на якому зафіксовано подію непокори військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, навідника гірсько-штурмового відділення гірсько штурмового взводу гірсько  штурмової роти Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3  солдата ОСОБА_6 . 
		Із Протоколу про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 19 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_9 використовуючи технічний засіб - Ноутбук «DELL» самостійно здійснив копіювання з належного йому мобільного телефону марки «HONOR 20 PRO» imei1 НОМЕР_10 , imei2 НОМЕР_11 , відеозапису, який містить відомості щодо доведення 19 липня 2023 року близько 09 години 10 хвилин на території смт. Миколаївка Донецької області заступником командира з морально  психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_3 старшим лейтенантом ОСОБА_9 шляхом зачитування бойового наказу вголос з зазначенням прізвищ військовослужбовців усного наказу на підставі бойового розпорядження т.в.о. командира 8 окремого гірсько-штурмового батальйону № НОМЕР_5 . КСП НИКИФОРІВКА від 19 липня 2023 року про посилення до 14:00 год., 19 липня 2023 року переднього краю з метою виконання бойових завдань на РОП «НЬЮ-ЙОРК» в районі н.п. БЕРЕСТОВЕ позиції «Бджілка», а саме: нанесення вогневого ураження на заборону висування противником, знищення противника вогнем підрозділу у побудованій системі вогневого ураження наступним військовослужбовцям: стрільцю  снайперу солдату ОСОБА_10 , механіку  водію солдату ОСОБА_11 , навіднику солдату ОСОБА_6 та відкритої відмови солдата ОСОБА_6 виконати зазначений наказ начальника.
		В судовому засіданні оглянутий відеозапис від 19 липня 2023 року.
		Захистом було заявлено Клопотання про визнання недопустимим доказом відеозапису від 19 липня 2023 року, оскільки відеозапис, на думку сторони захисту, було здійснено та долучено до матеріалів кримінального провадження без додержання вимог Кримінального-процесуального кодексу України.
		У відповідності дост. 84 КПК Українидоказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		За змістомрішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року,визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до ч. 1ст. 92 КПК Україниобов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора.
		Відповідно до ч. 2ст. 93 КПК Українисторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
		Статтями 86-89 КПК України передбачені випадки та порядок визнання доказів неналежними та недопустимими.
		Відповідно дост. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		У відповідності з вимогами ч.1ст.87 КПКнедопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Згідно з ч. 2ст. 89КПК Україниуразі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
		Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
		Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 3) порушення права особи на захист.
		У вирішенні питання про допустимість доказів важливе значення має саме істотність порушення прав і свобод.
		Це означає, що не усі порушення закону, допущені під час збирання доказів сторонами, є підставою для визнання доказів недопустимими.
		При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі N 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі N 334/5670/18).
		Наведені доводи підтверджуються рішенням Касаційного кримінального суду Верховного Суду у Постанові по справі 204/6541/16-к, яким констатовано, що навіть якщо докази отримані в той час, коли сталося порушення того чи іншого права, однак це порушення прямо не впливало на отримання доказу, а лише співпадало у часі, це не є достатньою підставою для висновку, що докази отримані «внаслідок» такого порушення.
		Суд зазначив, що, оцінюючи обставини провадження, які можуть мати значення для встановлення процесуальних порушень і їх впливу на допустимість доказів та, відповідно, на справедливість провадження в цілому, Суд має зважати на дійсні обставини, а не лише на формальні ознаки документів, в яких вони зафіксовані.
		А думку суду Клопотання захисника ОСОБА_7 зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування.
		У Постанові Касаційного кримінального суду від 11 липня 2023 року,(справа №275/368/19). Суд вказує, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. 
		Крім того, Постановою Великої Палати ВС від 31 серпня 2022 року № 756/10060/17 констатовано, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.
		Разом з тим, захисником не доведено, яким чином наведені на його думку порушення під час проведення досудового розслідування призвели до порушення конституційних прав і свобод обвинуваченого.
		Крім того, даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає недопустимості відеозапису подій від 19 липня 2023 року.
		Суд констатує, що всі матеріали кримінального провадження були відкриті у встановленому законом порядку, та надані для безпосереднього дослідження як стороні захисту в рамках даного кримінального провадження, так і суду під час судового розгляду, що в свою чергу свідчить про дотримання стороною обвинувачення вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
		Частиною 1ст. 412 КПКпередбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цьогоКодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Тобто, істотні порушення процесуального закону можуть торкатися прав і законних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути провадження і вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку.
		Порушення кримінального процесуального закону, які не вплинули і не могли вплинути на винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення,вважаються неістотними.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження підстав для визнання доказу  відеозапису подій від 19 липня 2023 року недопустимим у суду немає.
		« Суд раніше зазначав, що порушення порядку отримання доказів, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1КПКта іншими статтямиКПК, в яких такі правила сформульовані. Також Суд визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідністьвизнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПКістотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
		Таким чином, сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду, у тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді» ( Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС Верховного Суду від 15 червня 2021 року ( Справа № 204/6541/16-к ).
		З приводу наведених стороною захисту доводів суд вже зазначав у даному вироку і ще раз вказує на те, що істотні порушення процесуального закону можуть торкатися прав і законних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути провадження і вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку (ухвали).
		Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 3) порушення права особи на захист.
		У вирішенні питання про допустимість доказів важливе значення має саме істотність порушення прав і свобод.
		Порушення кримінального процесуального закону, які не вплинули і не могли вплинути на винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, вважаютьсяне істотними.
		Окремі порушення КПК України, на думку суду, є незначними та такими, які не тягнуть за собою визнання цих доказів недопустимими.
		Із Протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19 липня 2023 року вбачається, що затримання ОСОБА_6 проводилося 19 липня 2023 року.
		Судом досліджені характеризуючи данні обвинуваченого ОСОБА_6 .
		Аналізуючи позицію обвинуваченого в судовому засіданні, який заперечував свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 частина 4 КК України спів ставляючи її з обвинуваченням, що пред`явлене ОСОБА_6 , а також наданими суду доказами, зокрема показаннями свідків обвинувачення, дослідженими судом документами, які повністю викривають обвинуваченого у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення, суд робить висновок про те, що наведені судом докази мають характер логічних, послідовних, та об`єктивних.
		Зазначені докази винності обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення є такими, що доповнюють одне одного, є належними, допустимими та достатніми, оскільки у відповідності до ст.ст. 84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані в порядку, передбаченому Конституцією та КПК України.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані ним докази ( параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя ( статті 5,8 Конвенції) тощо.
		Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року; «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року  «… що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».
		Таким чином, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку.
		Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
		Судом не встановлено таких обставин, які ставили б під сумнів показання допитаних в судовому засіданні свідків, так само не надано суду доказів, що їх спростовують. Репутація цих осіб не дискредитована, довіра до їх показань не підірвана, мотивів можливої нечесності як приводу для обмовляння обвинуваченого захистом не доведено.
		В судовому засіданні обвинувачений, його захисник скористалися правом допитати свідків, що відповідає вимогам п.1, підп. «d»п. 3ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, із забезпеченням їм можливості надати аргументи на спростування їх показань, однак жодних об`єктивних даних для того, щоб ставити їх під сумнів, суд не встановив.
		Суд не приймає до уваги ствердження обвинуваченого та його захисника в тій частині, що оскільки свідок ОСОБА_14 був допитаний в судовому засіданні у відсутності захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_7 , то мало місце порушення права на захист обвинуваченого, оскільки в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 був допитаний без присутності захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_7 за клопотанням обвинуваченого та з його згоди.
		У відповідності до вимог статті 52 КПК України участь захисника у даному кримінальному провадженню не є обов`язковою.
		Показання вищевказаних свідків повністю узгоджуються зі змістом інших доказів, якими є Протоколи слідчих дій та інші письмові докази.
		За таких обставин, суд приймає до уваги при ухваленні вироку показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , письмові докази по справі, як докази винуватості ОСОБА_6 .
		При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».
		Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.
		Вирішуючи питання щодо надання юридичної оцінки діям ОСОБА_6 , суд виходить з того, що згідност.402КК України об`єктом злочину є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі.
		З об`єктивної сторони злочин може виражатися у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисненевиконання наказу. Під наказом розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо. Наказ завжди має бути конкретним. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи.
		В судовому засіданні встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) № 110 від 16 квітня 2023 року солдата ОСОБА_6 , призваного по мобілізації призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 09 березня 2023 року № 109-РС призначено на посаду навідника гірсько- штурмового відділення гірсько  штурмового взводу гірсько  штурмової роти Військової частини НОМЕР_6 НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 , вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.
		Також встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) № 160 від 05 червня 2023 року лейтенанта ОСОБА_9 , військової служби по мобілізації, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 27 травня 223 року № 346 призначено на посаду Заступника командира гірсько-штурмової роти з морально  психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_6 НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_8 Військової частини НОМЕР_3 , який прибув з Військової частини НОМЕР_8 , вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.
		Таким чином,лейтенант ОСОБА_9 - заступник командира гірсько-штурмової роти з морально  психологічного забезпечення Військової частини А НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_8 Військової частини НОМЕР_3 по відношенню до військовослужбовця - солдата ОСОБА_6 , призваного по мобілізації призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_3 ( по особовому складу) від 09 березня 2023 року № 109-РС призначеного на посаду навідника гірсько- штурмового відділення гірсько  штурмового взводу гірсько  штурмової роти Військової частини НОМЕР_6 НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 був прямим начальником за своїм службовим становищем та за військовим званням, а останній підлеглим заступника командира гірсько-штурмової роти з морально  психологічного забезпечення Військової частини А НОМЕР_7 Військової частини НОМЕР_8 Військової частини НОМЕР_3  лейтенанта ОСОБА_9 . 
		Підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 КК України за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). 
		Крім того, у кожному конкретному випадку має бути з`ясовано, чи не обумовлене невиконання наказу тим, що він був сформульований невиразно, нечітко й незрозуміло, допускав подвійне тлумачення або чи не був він перешкодою для виконання наказу іншого начальника. 
		Відкрита відмова виконати наказ начальника  найбільш зухвала форма непокори  передбачає наявність заяви (усної чи письмової) підлеглого про його небажання виконувати наказ, або інше демонстративне його невиконання, яке може супроводжуватись будь-якими репліками чи здійснюватися мовчки. 
		Непокора вважається закінченою, залежно від форми її вчинення, з моменту відмови виконати наказ начальника або з моменту його фактичного невиконання.
		З суб`єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Мотиви непокори у цілому не мають значення для кваліфікації. 
		Воєнний стан це особливий правовий режим ( політико  економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		В судовому засіданні з показань свідків встановлено та стороною захисту не спростовано, що відданий 19 липня 2023 року Наказ прямого начальника ОСОБА_6  старшого лейтенанта ОСОБА_9 - заступника командира гірсько-штурмової роти з морально  психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_8 Військової частини НОМЕР_3 був законним, відданий на підставі бойового розпорядження т.в.о. командира 8 окремого гірсько-штурмового батальйону № НОМЕР_5 . КСП НИКИФОРІВКА від 19 липня 2023 року про посилення до 14:00 год., 19 липня 2023 року переднього краю з метою виконання бойових завдань на РОП «НЬЮ-ЙОРК» в районі н.п. БЕРЕСТОВЕ позиції «Бджілка», а саме: нанесення вогневого ураження на заборону висування противником, знищення противника вогнем підрозділу у побудованій системі вогневого ураження відповідною особою, в належному порядку, не виходив за межі повноважень командира, не суперечив чинному законодавству, відданий чітко і зрозуміло. ОСОБА_6 , як і інші військовослужбовці, почув та зрозумів суть наказу про бойове завдання. 
		Показання обвинуваченого в тій частині, що він відмовився виконувати 19 липня 2023 року наказ безпосереднього командира у зв`язку зі станом здоров`я спростовуються проаналізованими та перевіреними доказами, які вказані у вироку вище.
		Суд критично сприймає твердження обвинуваченого про відсутність умислу на вчинення непокори, що його відмова від виконання наказу була викликана станом здоров`я , відсутністю у нього на час відання наказу  бойового розпорядження зброї, оскільки для об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 частина 4 КК України мотиви непокори не мають значення для кваліфікації.
		Окрім того, твердження ОСОБА_6 в тій частині, що він 19 липня 2023 року відмовився виконувати наказ командира у зв`язку зі станом здоров`я спростовуються Медичною характеристикою від 19 липня 2023 року та Довідкою Військово-лікарської комісії від 17 липня 2023 року, з якої вбачається, що солдат військової служби за мобілізацією ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придатний до військової служби.
		ОСОБА_6 не був позбавлений права надати лікарям ВЛК свої медичні документи, що свідчать про наявність у нього захворювань, які унеможливлюють проходження ним військової служби за станом здоров`я, а також не був позбавлений права оскаржувати прийняте рішення до ВЛК вищого рівня та клопотати про проведення його медичного огляду лікарями Центральної ВЛК, оскільки із підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Глави 2 Розділу 1 Положення №402 Центральна ВЛК має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь якої ВЛК Збройних Сил України. Суд не може здійснювати власну оцінку під ставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка під ставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання обвинуваченого таким, що не придатний до військової служби.
		Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені під час досудового розслідування знайшли своє підтвердження дослідженими під час судового розгляду належними та допустимими доказами, які, за оцінкою суду , не викликають сумніву щодо дійсного наміру обвинуваченого та спрямованість умислу обвинуваченого саме на непокору - відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
		Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності в його діях умислу, направленого на непокору, тобто на відкриту відмову/ протест виконувати вказівки ( накази) начальника вважає - безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам подій, які мали місце в дійсності, оскільки повністю спростовуються належними та допустимими доказами, дослідженими судом.
		Дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_6 , вірно кваліфіковано за ст. 402 ч. 4 КК України- непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
		Таку кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 , суд вважає правильною.
		Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
		При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до тяжких злочинів, характер, ступінь його суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
		Згідно роз`яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
		п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об`єктивні та суб`єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.»
		Суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, також враховує вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ст. 50 Кримінального кодексу України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»
		Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
		Висновок органу пробації не має для суду наперед встановленої сили, оскільки досудова доповідь органом пробації складається лише з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує особу обвинуваченого, а у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 така інформація відображена у достатньому обсязі.
		Суд виходить із положеньстатті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_6 є осудним, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, негативно характеризується за місцем служби, займаній посаді не відповідає, особу винного, суд враховує також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також враховує характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, суспільну небезпеку та те, що злочин вчинено в умовах воєнного стану, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців. Суд враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, при цьому оборона України, захист її суверенітету,територіальної цілісності і недоторканості є конституційним обов`язком кожного громадянина. 
		Зважаючи, що обвинувачений не визнав своєї вини, заперечував кваліфікацію його дій, на думку суду, це свідчить про недостатнє усвідомлення військовослужбовцем протиправного характеру поведінки в умовах воєнного стану, відсутність у особи належних висновків щодо необхідності виправлення, а відтак і про відсутність щирого каяття.
		Судом також враховується, що відмова ОСОБА_6 виконувати наказ командира в умовах воєнного стану змусила командира покласти на його спів службовців додатковий тягар, а саме виконання і визначеного йому завдання, наслідком чого стало оголення ділянки фронту, яку змушені були закривати собою інші військовослужбовці, що могло призвести, а можливо і призвело, до більшості втрат особового складу, території та мирних жителів на них, при цьому втрачені позиції доводиться відновлювати ціною життя інших військовослужбовців.
		Суд вважає, що показання обвинуваченого щодо обставин вчинення ним злочину не в повній мірі узгоджуються з показаннями свідків, письмовими доказами по справі, які є об`єктивними даними і не залежать від суб`єктивних факторів, а відтак підстав для визнання ним вини та щирого каяття, як пом`якшуючих обставин, з огляду на відсутність критичної оцінки своєї злочинної поведінки, не вбачає.
		Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання , призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
		При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів. Суд враховує конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_6 проходив військову службу, добровільно взяв на себе обов`язки військовослужбовця і в період воєнного стану під час військової агресії ворога відкрито відмовився виконати наказ командира вибути до місця дислокації в район ведення бойових дій.
		Суд наголошує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану, а саме наказу на вибуття в район бойових дій для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
		Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_6 та запобігти його злочинній діяльності не можливо без його ізоляції від суспільства, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим за частиною 4 статті 402 КК України до покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримініруємої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
		Правових підстав для застосування ст.75 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини в їх сукупності та дані про особу винного, суд не знаходить.
		Системне тлумачення норм статті 75 КК України дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
		Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи. 
		При цьому, оскільки покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, застосування ст. 75 КК України при визначенні покарання за вчинення кримінальних правопорушень указаної категорії в теперішніх умовах є неприпустимим.
		Тобто, звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного ( обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
		Відсутність належного реагування держави, зокрема суду, під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дій військового стану ( збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України) нівелює визначену ст.ст. 50,65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
		На думку суду, застосування до військовослужбовців інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з ухиленням від військової служби в умовах воєнного стану, не сприяє підтриманню належної боєздатності та рівня військової дисципліни Збройних сил України, попередженню нових кримінальних правопорушень, як самим засудженим, так і іншими військовослужбовцями.
		Застосування інституту умовного звільнення (ст.75 КК України) до призначеного обвинуваченому покарання не сприятиме меті покарання та не буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.
		Європейський суд у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року ( заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Конкретні обставини справи свідчать, що досягнення мети покарання, яка полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, неможливе без його реального відбування. Отже суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та не є надто суворим чи м`яким.
		Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу та порядок його узгоджується із позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.
		При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 вимогст. 69 КК України, виходячи з наступного.
		Статтею 69 КК Українипередбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексуза цей злочин.
		Суд зауважує, що частина 1статті 69 КК Українинадає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
		При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей66та69 КК Українита тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
		Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.
		Згідно ч. 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
		Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від обґрунтованості його призначення і реалізації.
		Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		У справах «Ювченко та інші проти України» ( рішення від 09 квітня 2020 року) та в справі «Скачкова та Рижа проти України» ( рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу « законності» і воно не було свавільним».
		У справі « Белане Надь проти Угорщини» ( рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» ( рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити « особистий надмірний тягар для особи».
		Відповідно до положень статті 54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Враховуючи обставини та події злочину, форму вини, мотив та мету, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_6 , вчинив тяжкий злочин, він має бути позбавлений військового звання  «солдат».
		19 липня 2023 року ОСОБА_6 було затримано на підставістатті 208 КПК Україниі на підставі Ухвали слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2023 року відносно ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із триманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 з дислокацією у м. Павлоград Дніпропетровської області. Судом встановлено, що ризики передбаченістаттею 177 КПК Українина даний час не відпали, враховуючи, що особа засуджується до реального покарання у виді позбавлення волі, з метою запобігти ризикам ухилитись від суду та відбування покарання, суд приходить до висновку, що до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 слід залишити без змін, оскільки існує ризик перешкоджання кримінальному провадженню шляхом ухилення від виконання судового рішення.
		Цивільний позов по справі не заявлено.
		Речові докази по справі відсутні. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 374 КПК України, суд,  
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 ч. 4 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді позбавлення волі на строк шість років з ізоляцією засудженого та поміщенням його до кримінально  виконавчої установи закритого типу. 
		 
		Відповідно до вимог статті 54 КК України позбавити ОСОБА_8 військового звання « солдат».
		 
		Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_15 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
		 
		На підставі ч.5 ст. 72 КК України, в редакції, чинній на теперішній час, зарахувати засудженому ОСОБА_15 у строк відбуття призначеного покарання строк тримання під вартою під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження з 19 липня 2023 року до дня набрання вироком законної сили включно із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
		 
		Захід забезпечення кримінального провадження ОСОБА_15 до набрання вироком чинності, залишити без змін  тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		 
		Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_6 в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
		 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		 
		Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		 
		Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		 
		Головуючий: суддя 
		Слов`янського міськрайонного суду         ОСОБА_1 .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...