Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/13867/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано судом: 25.01.2024. Зареєстровано: 25.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2024.

Номер судового провадження: 2/712/868/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа № 712/13867/23
		Провадження № 2/712/868/24
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		25 січня 2024 року ' м. Черкаси
		Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
		головуючого судді Романенко В.А. 
		за участю секретаря Мельник А.П.
		розглянувши в спрощеному позовному провадженні у судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Адвокат Білоглазенко Галина Петрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що позивач, ОСОБА_1 , згідно витягу про державну реєстрацію прав є власником квартири АДРЕСА_1 . Його право власності підтверджується також договором купівлі-продажу квартири від 17.04.2012 року та витягом з Державного правочину від 17.04.2012 року.
		Згідно інформації із адресної картки за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані наступні громадяни: ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за даною адресою з 15.08.2013 року по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за даною адресою з 22.08.2022 року по теперішній час.
		Неповнолітня дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована за даною адресою на прохання сина позивача ОСОБА_3 , так як відповідачка його переконала що він є її батьком. Повіривши відповідачці, син позивача будучи впевненим, що є батьком дитини, пішов з відповідачкою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану і визнав своє батьківство, на підставі чого 23 листопада 2021 року сторони отримали свідоцтво про народження дитини (Серія НОМЕР_1 ) де зазначено його батьком дитини, відповідно дано дитині його прізвище та по-батькові, звісно, зроблені відповідні актові записи.
		22 серпня 2022 року дитина була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
		В березні 2023 року, під час спілкування з відповідачкою, син позивача дізнався, що ймовірно не є біологічним батьком доньки відповідачки та вона була згідна на взяття біологічних зразків для проведення дослідження тесту про встановлення батьківства.
		Відповідно до висновку експертів лабораторії «ENDEAVOR DNA» від 10.04.2023 року... Передбачуваний батько виключається як біологічний батько досліджуваної дитини. Цей висновок ґрунтується на невідповідних алелях,що спостерігаються в локусах STR, перерахованих вище, з ПІ рівним 0. Імовірність батьківства становить 0%.
		Згідно рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.07.2023 року позов задоволено повністю та виключено з актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про батька ОСОБА_3 , які внесені відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 20.11.2021 року, актовий запис № 1769 (рішення вступило в закону силу).
		З березня 2023 року відповідачка з дитиною за адресою АДРЕСА_2 , не проживають.
		Позивач, як власник квартири, звертався до Центру надання адміністративних послуг м. Черкаси про зняття з реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але йому усно було відмовлено, посилаючись на те, що відповідачка повинна самостійно звернутися до ЦНАП для зняття з реєстрації місця проживання дитини, але остання відмовляється самостійно знімати з реєстрації свою дитину.
		Позивач вважає, що відповідачка ввела в оману сина шляхом надання не правдивої інформації про дитину, в зв`язку з чим був здійсненний факт реєстрації дитини відповідачки в даній квартирі, а це порушує право власника на володіння, користування та розпорядження майном. Позивач самостійно несе витрати, пов`язані з утриманням вказаної квартири.
		Відповідачка зареєстрована за адресою проживання та проживає за іншою адресою та з нею проживає неповнолітня дитина ОСОБА_4 , а тому позивач вважає, що вона втратила права користування квартири, яка належить йому на праві власності.
		Просить визнати неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням адресою: АДРЕСА_2 .
		Представник позивача в судове засідання не з`явилася, скерувала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
		Відповідач в судове засідання не з`явилася, скерувала до суду заяву про розгляд справи без її участі, з позовними вимогами вона згідна в повному обсязі та просить їх задовольнити.
		Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
		У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
		Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , згідно витягу про державну реєстрацію прав є власником квартири АДРЕСА_1 . Його право власності підтверджується також договором купівлі-продажу квартири від 17.04.2012 року та витягом з Державного правочину від 17.04.2012 року.
		Згідно інформації із адресної картки за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані наступні громадяни: ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за даною адресою з 15.08.2013 року по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за даною адресою з 22.08.2022 року по теперішній час.
		Неповнолітня дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована за даною адресою на прохання сина позивача ОСОБА_3 , так як відповідачка його переконала що він є її батьком. Повіривши відповідачці, син позивача будучи впевненим, що є батьком дитини, пішов з відповідачкою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану і визнав своє батьківство, на підставі чого 23 листопада 2021 року сторони отримали свідоцтво про народження дитини (Серія НОМЕР_1 ) де зазначено ОСОБА_3 батьком дитини, відповідно дано дитині його прізвище та по-батькові, звісно, зроблені відповідні актові записи.
		22 серпня 2022 року дитина була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
		Відповідно до висновку експертів лабораторії «ENDEAVOR DNA» від 10.04.2023 року... Передбачуваний батько виключається як біологічний батько досліджуваної дитини. Цей висновок ґрунтується на невідповідних алелях,що спостерігаються в локусах STR, перерахованих вище, з ПІ рівним 0. Імовірність батьківства становить 0%.
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.07.2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про оспорювання батьківства, виключення відомостей з актового запису про народження дитини задоволено.
		Виключено з актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про батька ОСОБА_3 , внесені відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. київ) 20 листопада 2021 року, актовий запис № 1769.
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.07.2023 рок встановлено: «За обопільною згодою сторін лабораторією Endeavor DNA було проведено тест ДНК на батьківство ОСОБА_3 відносно дитини ОСОБА_4 . Згідно результату аналізу тесту ДНК відносно дитини ОСОБА_4 та ймовірного батька ОСОБА_5 від 10 квітня 2023 року, встановлено, що ймовірний батько виключається як біологічний батько тестованої дитини. Цей висновок зроблено на підставі невідповідних алелей, що спостерігаються в локусах STR, з ПІ, рівним 0. Ймовірність батьківства дорівнює 0%.»
		З березня 2023 року відповідачка з дитиною за адресою АДРЕСА_2 , не проживають.
		Позивач, як власник квартири, звертався до Центру надання адміністративних послуг м. Черкаси про зняття з реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але йому усно було відмовлено, посилаючись на те, що відповідачка повинна самостійно звернутися до ЦНАП для зняття з реєстрації місця проживання дитини, але остання відмовляється самостійно знімати з реєстрації свою дитину.
		Відповідачка зареєстрована за адресою проживання та проживає за іншою адресою та з нею проживає неповнолітня дитина ОСОБА_4 .
		Згідно з положеннямист. 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. 
		Згідно з ч. 4ст. 9 ЖК УРСРніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
		Положеннями ч. 1ст. 383 ЦК Україниіст. 150 ЖК УРСРвизначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним(нею)дляособистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		На підставі ч. 1ст. 156 ЖК УРСРчлени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Аналогічну норму міститьЦК України(ст. 405).
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»та частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Українивизначено, що суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ термін «житло» означає насамперед місце, де особа є «вдома».
		Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
		Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (п. 43 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
		Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (п. 56 рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»).
		При вирішенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» втрати членом сім`ї власника житла права на його користування, слід керуватися принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
		Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й з урахуванням виду спірних правовідносин, іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1ст. 317 ЦК України).
		Відповідно до ч.ч. 1-3ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		В силуст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		За приписамист. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Розглядаючи право користування житлом члена сім`ї власника урозумінні ст. 1 Протоколу 1 Конвенції як право на майно, слід виходити з того, що воно не є абсолютним і законом встановлені умови його чинності. На підставіст. 29 ЦК України, ч. 1 і ч. 3ст. 156 ЖК УРСРтаст. 405 ЦК Українитакими умовами, зокрема є проживання у житлі користувачем, здійснення витрат на його утримання, зберігання речей (майна).
		У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
		Таким законом, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин є ч. 2ст. 405 ЦК України, приписами якої визначено підстави втрати права користування житлом члена сім`ї власника у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Гарантією дотримання справедливого балансу між майновими правами власника житла та правом користування житлом члена сім`ї є позбавлення члена сім`ї - користувача такого права лише за рішенням суду про визнання його таким, що втратив право на користування житлом.
		Із аналізу наведених вище норм слідує, що з вимогою про вирішення у судовому порядку спору про визнання члена сім`ї - користувача житла таким, що втратив право користування ним має право власник або співвласник житла, членом сім`ї якого є користувач житла. А при вирішенні спору встановленню підлягає доведеність на підставі ст.ст.12,81 ЦПК Українивідсутності користування членом сім`ї власника житлом протягом визначеного законом строку без поважних причин, у тому числі нездійснення витрат на утримання житла, відсутність у житлі майна користувача, що означає втрату інтересу у особи як до житла.
		Згідно правового висновку Верховного Суду у постанові від 24 жовтня 2018 у справі № 490/123 84/16-ц, особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
		Хотілось також зазначити, що згідно норм Сімейного Кодексу та Декларації прав дитини, в яких проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, тобто дитина завжди повинна залишатися з матір`ю.
		З огляду на викладене, позбавлення особи згідно із законом права користування житлом, до якого вона втратила інтерес відповідатиме легітимній меті здійснення власником своїх прав, не буде непропорційним втручанням у право на житло, що змусить її нести надмірний тягар, забезпечить справедливий баланс між правами власника у розумінні ст.1 Протоколу 1 та правом особи на повагу до житла за замістом ст. 8 Конвенції.
		Як роз`яснено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року, вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. (ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Право на реєстрацію у житловому приміщенні є похідним від наявності права на користування житлом.
		Відповідно до норм ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Правовідносини, які склались між сторонами регулюються нормами ст. 405 ЦК України, відповідно до частини другої якої член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
		Враховуючи той факт, що позивач являється інвалідом І групи, відповідно до ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 19, 76, 81 89, 141, 244, 263-265, 280-285, 352, 354 ЦПК України, ст. 317, 321, 391, 405 ЦК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.
		Визнати неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням адресою: АДРЕСА_2 . 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів. 
		Головуючий: В.А. Романенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...