Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/8181/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 25.01.2024. Зареєстровано: 27.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.01.2024.
Дата набрання законної сили: 24.01.2024
Номер судового провадження: A/855/20206/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 758/8181/23                                                                      Суддя (судді) першої інстанції: Ларіонова Н.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  24 січня 2024 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		                                     судді-доповідача Кузьменка В. В.,
		                                     суддів: Ганечко О. М., Василенка Я. М.,
		                                                                                           
		розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з адміністративним позовом, в якому просив:
		- скасувати постанову інспектора батальйону 4 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області сержанта поліції Карпенко І.О. ЕАО № 5200570 від 02.01.2022 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 340 грн на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП.
		Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просила скасувати спірне рішення суду та задовольнити позовні вимоги.
		Доводи апеляційної скарги аналогічні до викладених у позовній заяві та обґрунтовані зокрема тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог закону, а притягнення до адміністративної відповідальності є протиправним з огляду на відсутність належних та достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення, та порушення процедури її прийняття.
		Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Як вбачається з матеріалів справи, інспектором бат. 4 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області сержантом поліції Карпенко І.О., було винесено постанову серія ЕАО №5200570 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 340 грн.
		Згідно постанови 02.01.2022 о 14 год. 55 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Nissan Qashqai» д.н.з. НОМЕР_1 в м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 2, рухався зі швидкістю 73 км/год в населеному пункті, перевищив встановлене обмеження швидкості в населеному пункті. 
		Замір швидкості руху здійснювався приладом ТгuСаm LТІ 20/20 номер ТС008343, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та скоїв адміністративне правопорушення, за яке частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.
		Не погоджуючись з вищевказаною постановою та притягненням до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що позивачем не було надано жодних доказів, які б спростовували правильність здійснених технічним засобом вимірювань швидкості, а оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою, в порядку та спосіб, встановлені законодавством.
		Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на приписи статті 251 КУпАП, якими передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Суд першої інстанції вказав, що факт вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП підтверджується матеріалами справи.
		Поряд з цим, суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи зазначає, що вони не містять доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 73 - 76 КАС України та належно підтверджували факт допущення позивачем порушення ПДР, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП.
		Так, позивачем вказано про наявність сумнівів щодо коректності результатів вимірювання.
		Вимірювач, яким здійснювався замір швидкості транспортного засобу - лазерний LTI 20/20 ТгuСаm II. Вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний LTI 20/20 ТгuСаm II призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів (ТЗ) в ручному або автоматичному режимах. Вимірювач відноситься до мобільних або ручних (залежно від ступеню участі оператора у процесі роботи вимірювача) дистанційних приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху.
		Пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
		Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
		Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
		Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		За приписами ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п`ята статті 122.
		Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		За приписами частини 1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
		Частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
		Приписи частини 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
		Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
		Приписами статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
		Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
		У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
		Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
		Згідно з ст. 31 Закону "Про Національну поліцію" № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
		Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
		Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
		Як було зазначено, відповідно до оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв`язку з порушенням ПДР за перевищення встановленої швидкості руху в межах населеного пункту. 
		У постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.
		Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
		Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
		Разом з тим, колегія суддів зауважує, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
		Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
		Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
		Відповідачем не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
		Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об`єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що імперативними положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд звертає вказує, що ані оскаржувана постанова, ані матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом.
		Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
		Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, з огляду на відсутність належних доказів допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 122 КУпАП, притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.
		Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду попередньої інстанції та дають підстави стверджувати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.
		Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог   ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.
		Крім того, у позовній заяві представник позивача просив стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати на професійну правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		На підтвердження понесених витрат надано копії: договору про надання правової допомоги № 00/04-23 від 28.06.2023, ордера  на надання правничої допомоги;
		Зважаючи на приписи ст. ст. 132, 134, 139 КАС України, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
		Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
		Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
		Так, з метою отримання послуг з професійної правничої допомоги, позивач звернувся до адвоката, та на підтвердження понесення судових витрат надав відповідні документи.
		Колегія суддів погоджується з тим, що з огляду на наведені вище обставини, внаслідок судового розгляду справи позивач був вимушений понести витрати на професійну правничу допомогу.
		Оцінивши докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлена вартість правничої допомоги є неспівмірною з урахуванням складності справи та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, та є завищеним з урахуванням обставин справи.
		Відповідно до ч.ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Колегія суддів зауважує, що матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на правову допомогу, втім сума таких витрат, на думку колегії суддів, підлягає зменшенню.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі №362/3912/18 та додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.
		Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
		У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
		Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
		Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
		Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
		Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
		З огляду на викладене, проаналізувавши належним чином матеріали справи та долучені представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої необхідності), є завищеними, та підлягають зменшенню до 4000 грн.
		В контексті викладеного вище, судова колегія приходить до висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, та витрат зі сплати судового збору в розмірі 1631,87 грн.
		Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року - задовольнити.
		Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги - задовольнити.
		Скасувати постанову інспектора батальйону 4 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області сержанта поліції Карпенко І.О. ЕАО № 5200570 від 02.01.2022 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 340 грн на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення - закрити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1631,87 грн (одна тисяча шістсот тридцять одна грн вісімдесят сім копійок) та 4000,00 грн (чотири тисячі грн) витрат на правничу допомогу.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                              В. В. Кузьменко 
		 
		 
		Судді:                                                                                 О. М. Ганечко
		 
		 
		                                                                                          Я. М. Василенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...