Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14550/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо оренди.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2024. Зареєстровано: 30.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		17.01.2024Справа №  910/14550/23          Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Старовойтова Є.А. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
		за позовом Заступника Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) в інтересах держави в особі:
		1) Київської міської державної (військової) адміністрації (вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 00022527);
		2) Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43220275);
		до 1) Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141);
		2) Приватного акціонерного "Київська овочева фабрика" (вул. Академіка Туполєва, 12Н, м. Київ, 03062, код ЄДРПОУ 00849304);
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (третя особа-1): Інститут археології Національної академії наук України (просп. Володимира Івасюка (Героїв Сталінграда), 12, м. Київ, 04210, код ЄДРПОУ 05417163);
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (третя особа-2): Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерухомість сучасності" (вул. Рибальська, 22, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 44729241);
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (третя особа-3) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 в якості 
		 
		Без повідомлення (виклику) учасників справи
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Заступник Генерального прокурора (прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації (позивач-1) та Міністерства культури та інформаційної політики України (позивач-2) до Київської міської ради (відповідач-1) та Приватного акціонерного "Київська овочева фабрика" (відповідач-2) про усунення перешкод у користуванні пам`яткою археології та землею, в якій просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської міської (військової) державної адміністрації - у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології національного значення "Китаївське городище і курганний могильник" та землею, на якій вона розташована, шляхом:
		- скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 з припиненням такого права;
		-    визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.11.2007 №1321/4154 "Про передачу сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству "Київська овочева фабрика" земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу в урочищі Китаєво у Голосіївському районі м. Києва";
		-  скасування державної реєстрації за Приватним акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" права оренди земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 з припиненням такого права;
		- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001, укладеного між Київською міською радою та сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика";
		- скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 з припиненням речових прав територіальної громади місті Києва в особі Київської міської ради.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незаконної реєстрації права комунальної власності та права оренди на спірну ділянку державі створено перешкоди у розпорядженні землею, у межах якої знаходиться пам`ятка археології національного значення, водночас внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та формування її як об`єкта цивільних прав з цільовим призначенням "землі житлової та громадської забудови" створює ризики пошкодження або знищення пам`ятки археології.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.23 було відкрито провадження по справі, залучено до участі у справі:
		-  Інститут археології Національної академії наук України  в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (третя особа-1); 
		-  Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерухомість сучасності" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (третя особа-2);
		-   ОСОБА_1  в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (третя особа-3) та призначено підготовче засідання на 25.10.23.
		12.10.23 до канцелярії Господарського суду надійшов відзив від відповідача 1 в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити  мотивуючи тим, що законодавець врегулював питання здійснення будівництва в межах охоронних зон пам`яток культури. В матеріалах справи відсутні належні та допустим докази затвердження меж пам`ятки археології «Китаївське городище і курганний могильник», натомість у матеріалах справи міститься надана позивачем вичерпна інформація, що межі цієї пам`ятки як на час ухвалення оскаржуваного рішення, так і на час укладення договору оренди землі, визначені не були, наразі досліджуються, а отже не встановлені і не затверджені у визначеному порядку, що спростовує твердження позивача про належність всієї земельної ділянки, переданої в орендне користування, до згадуваної пам`ятки археології. Також в матеріалах справи наявний проект землеустрою, згідно з яким більша частина наданої у користування земельної ділянки обліковується як рілля. Крім того, постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2011 у справі №52/241 було встановлено, що рішення Київської міської ради від 28.12.2001 №1140/2550 не було прийняте з перевищенням повноважень.
		13.10.23 до канцелярії суду надійшло повідомлення від відповідача 1 по виправлення описки.
		24.10.23 до канцелярії суду надійшов відзив на позов від відповідача 2 мотивований тим, що із поданих матеріалів не можливо встановити межі вказаної вище пам`ятки археології національного значення. Облікова картка «Головний печерний комплекс на Китаївському городищі», стосується печер, оскільки, із тексту картки вбачається їх опис. В той же час неможливо визначити де саме на місцевості знаходяться такі печери і чи розташована будь-яка із таких печер в межах спірної ділянки. Постанова Ради Міністрів УРСУ №711 від 21.07.1965 втратила чинність у зв`язку із прийняттям постанови КМУ «про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 03.09.2009 №928. На думку відповідача 2 облікова картка, паспорти також втратили свою чинність. Всі дії відповідачів 1,2 по визначенню цільового призначення відбувалися у повній відповідності до норм законодавства, що регулюють земельні відносини України.
		За результатом підготовчого засідання 25.10.23 суд ухвалив відкласти розгляд справи до 23.11.23.
		03.11.23 до канцелярії Господарського суду надійшла відповідь на відзив від прокурора.
		06.11.23 до канцелярії Господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від відповідача 2.
		13.11.23 до канцелярії Господарського суду надійшла відповідь на відзив від позивача 2.
		17.11.23 до канцелярії суду надійшли клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від прокурора.
		23.11.23 до канцелярії Господарського суду надійшли письмові пояснення від прокурора.
		Призначене підготовче засідання на 23.11.23 було зупинено у зв`язку з повітряною тривогою і знято з розгляду, з урахуванням питання безпеки сторін та складу суду. Наступне засідання було призначене на 20.12.23.
		04.12.23  до канцелярії  Господарського суду надійшло пояснення від третьої особи 1.
		12.12.23  до канцелярії  Господарського суду надійшли письмові пояснення від відповідача 2, в яких просить приєднати додаткові матеріали, розглянути клопотання про проведення комплексної судової експертизи.
		13.12.23 до канцелярії Господарського суду надійшла заява про вступ в справу як третьої особи від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Київська".          
		В судовому засіданні 14.12.2023 оголошено про відкладення розгляду справи до 20.12.2023.
		20.12.2023 до канцелярії суду надійшло заперечення на клопотання про призначення експертизи.
		Щодо поданого клопотання відповідача 2 про призначення експертизи, слід зазначити наступне.
		Як роз`яснено у п. 2    постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4    судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		Системний аналіз ч. 1    ст. 101 Господарського процесуального кодексу України    та ч. 1    ст. 99 Господарського процесуального кодексу України    дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи. При цьому за змістом ч. 2    ст. 99 Господарського процесуального кодексу України    питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.
		Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 25.02.2021 у справі № 910/1668/19.
		Враховуючи викладене за результатом підготовчого засідання 20.12.2023 суд на місці ухвалив, відмовити у задоволенні клопотання про призначення експертизи.  Також відмовлено у клопотанні про залучення третьої особи. Закрито підготовче засідання та призначити справу по суті на 17.01.2024.
		12.01.2024 до канцелярії Господарського суду подана Громадською організацією «Спадщина Китаєва» заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Київської міської ради.
		17.01.2024 до канцелярії Господарського суду прокурором подані заперечення на заяву ГО «Спадщина капітал» про вступ у справу в якості третьої особи.
		17.01.2024 до канцелярії Господарського суду відповідачем 2 подано клопотання про приєднання доказів.
		Протокольною ухвалою від 17.01.2024, суд на місці ухвалив відмовити у залученні Громадської організації «Спадщина Китаєва» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Київської міської ради. Крім того, протокольною ухвалою, долучено до матеріалів справи клопотання про приєднання доказів, оскільки, розгляд справи по суті розпочинається 17.01.2024.
		В судовому засіданні представники позивачів та прокурор підтримали позовні вимоги, представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог.
		Згідно з частиною 4    статті 240 Господарського процесуального кодексу України    у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Згідно із представлених учасниками справи доказів, судом встановлено, що Постановою Ради Міністрів Української PCP від 21.07.1965 № 711 затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення.
		До згаданого списку включено «Китаївське городище та кургани епохи Київської Русі» - селище Корчувате Московського району міста Києва (Корчувате - історична місцевість, поселення на південно-східній околиці Києва. Розташоване вздовж частини Столичного шосе і Набережно Корчуватської вулиці на правобережжі Дніпра). 
		На пам`ятку «Китаївське городище, поселення та могильник» 05.04.1986 складено паспорт, згідно з яким: 
		- Китаївське городище належить до числа городищ, споруджених на схилах правого берега Дніпра як сторожеві пункти над долиною ріки; 
		- поряд із городищем виникло поселення та могильник, що мають до нього безпосереднє відношення;
		- Китаївський комплекс, до якого відносяться городище, поселення та могильник - єдиний збережений в межах Києва. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 «Про занесення пам`яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України занесено пам`ятку археології «Китаївське городище і курганний могильник», розвинуте середньовіччя, Київська Русь, місцезнаходження - вулиця Китаївська, 15 у місті Києві. 
		Постановою Кабінету Міністрів України «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру  нерухомих пам`яток України» від 03.09.2009 № 928 до Реєстру занесено пам`ятку археології «Китаївське городище і курганний могильник» (вулиця Китаївська, 15 у місті Києві), охоронний номер 260026-Н. 
		Згідно з інформацією Українського державного інституту культурної спадщини (лист від 28.04.2023 № 01-05/08) пам`ятки «Китаївське городище, поселення та могильник» та «Китаївське городище і курганний могильник» є однією пам`яткою під різними назвами. 
		За п. 1.2 протоколу засідання Президії Експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України від 19.12.2019 № 6/19, рекомендовано внести зміни до Державного реєстру нерухомих пам`яток в частині зміни адреси та назви пам`ятки археології національного значення «Китаївське городище і курганний могильник» у редакції «Китаївський археологічний комплекс». 
		Згідно з інформацією Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство) (лист від 29.08.2023 № 05/35/5462-23) воно не направляло на погодження Кабінету Міністрів України проект постанови щодо внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України в частині зміни адреси та назви пам`ятки археології національного значення. 
		Наразі немає даних про внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам`яток України в частині адреси та назви пам`ятки археології національного значення «Китаївське городище і курганний могильник» в редакції «Китаївський археологічний комплекс». Отже, актуальною назвою пам`ятки є «Китаївське городище і курганний могильник». 
		Таким чином, пам`ятка археології «Китаївське городище і курганний могильник», яка складається з трьох функціональних зон (городище, поселення, курганний могильник), є пам`яткою національного значення, яка перебуває під охороною держави та на державному обліку з 1965 року. 
		          Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 31.07.2009 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 (за відомостями Державного земельного кадастру категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.15 «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови»). 
		          Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.12.2013 за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 (цільове призначення - «для будівництва та обслуговування об`єктів громадського і комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу»). 
		Рішенням Київської міської ради від 29.11.2007 № 1321/4154 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» (далі - СВАТ «Київська овочева фабрика») для будівництва та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу в урочищі Китаєво у Голосіївському районі міста Києва; змінено цільове призначення земель сільськогосподарського призначення площею 21 ,55 га шляхом внесення їх до території земель житлової та громадської забудови; передано СВАТ «Київська овочева фабрика» у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку загальною площею 21,55 га. 
		В матеріалах справи  наявний протест прокурора на рішення Київської міської ради від 29.11.2007 № 1321/4154, згідно з яким сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика», передано в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку загальною площею 21,55 га для будівництва та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу "в урочищі Китаєво у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель, переданих відповідно до рішення Київської міської ради від 28.12.2004 № 1140/2550 «Про передачу сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та експлуатації й обслуговування будівель і споруд в урочищах Китаєво, Самбурки та Болгарське у Голосіївському районі м. Києва». 
		          Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2008 у справі № 4/262 визнано укладеним договір оренди земельної ділянки площею 21,5472 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:090:0001) між Київською міською радою та СВАТ «Київська овочева фабрика». 
		Згідно з п. 2.1 договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка площею 21,5472 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:090:0001) в урочищі Китаєво у Голосіївському районі міста Києва з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу». 
		Крім того, двостороннім актом приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2009 підтверджується факт передачі орендодавцем орендареві обумовленої договором оренди земельної ділянки.
		Право оренди СВАТ «Київська овочева фабрика» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.12.2013 (номер запису 4088134).
		У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість сучасності» зареєстровано право суборенди частини (площею 20,1716 га) земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 (номер запису 4084507). 
		Також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1. зареєстровано право суборенди частини (площею 1,3756 га) земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 (номер запису 8961850).
		При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Київська міська рада прийняла рішення від 08.07.2010 № і 196/4634 «Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 22.04.2010 № 07/4-171- вих-10 на рішення Київської міської ради від 29.11,2007 1321/4154 «Про передачу сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу в урочищі Китаєво у Голосіївському районі м. Києва» (оприлюднене, зокрема, на офіційному вебсайті Київської міської ради: https://kmr.ligazakon.net/docLtment7im-1011482010 07 08), копія якого міститься в матеріалах справи, згідно з яким протест прокурора був відхилений. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 у справі № 52/241 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до 1) Київської міської ради; 2) Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 3) Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Київська овочева фабрика» про визнання недійсним рішення та договорів оренди земельних ділянок, яка набрала законної сили, було встановлено, що рішений Київської міської ради від 28.12.2004 №1140/2550 не було прийнято з перевищенням повноважень. 
		Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Держуправління екологічної безпеки в м. Києві передало під охорону Інституту садівництва Української академії аграрних наук вищенаведену пам`ятку природи місцевого значення (охоронне зобов`язання №50 від 01.06.1999р.). Проте, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних, ресурсів до сфери управління якого входило зазначене Держуправління екологічної безпеки в м. Києві, 02.10.2007р. року погодив висновки обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, які були зроблені комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Голосіївського району м. Києва від 26 вересня 2007 року № 47, № 48, № 49, № 50, № 54. Із зазначених висновків . вбачається, що на земельних ділянках переданих в оренду сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» в урочищах Китаєво, Самбуки, Болгарське в м. Києві вищенаведені вікові дерева софори японської - відсутні. До того ж, в охоронному зобов`язанні №50 від 01.06.1999р., виданому Держуправлінням екологічної безпеки в м. Києві зазначено поштову адресу розташування вікових дерев софори японської, а саме: Московський район, вул. Китаївська, 32. З матеріалів справи вбачається, що розташована будівля за вказаною адресою не належить Сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» та не розташована на орендованій ним земельних ділянках в урочищах Китаєво, Самбурки, Болгарське Голосіївського району м. Києві. 
		          Листом від 19.10.2007р. № 55-1-525 ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» повідомило, що передані за спірними договорами змелені ділянки не містять в своєму складі особливо цінних земель. 
		Також судом у справі 52/241 встановлено, що земельні ділянки які вилучалися у Інституту садівництва Української академії аграрних наук для передачі Сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика», як вбачається з самого рішення Київради від 28.12.2004р. №1140/2550 вилучалися саме для сільськогосподарських потреб, що повністю відповідало вимогам ст. 150 Земельного кодексу України. 
		На підставі рішень Київради від 29.11.2007р. №1323/4156, №1325/4158, №1322/4155, №1324/4157 було змінено їх цільове використання, але вже без вилучення їх. у Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Київська овочева фабрика» як землекористувача, що відповідає положенню ст. 150 Земельного кодексу України. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31,10.2011р. у справі № 32/241 встановлено, що прийняте рішення Київською міською радою від 28.12.2004р. №1140/2550 про передачу Сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та експлуатації й обслуговування будівель і споруд в урочищі Китаєво, Самбурки та Болгарське у Голосіївському районі м. Києва, відповідає порядку визначеного законодавством України, згода Верховної Ради України на це не була потрібна та Київська міська рада при прийнятті вказаного рішення діяла в межах наданих їй таких повноважень, та те, що на орендованій земельній ділянці відсутній об`єкт віднесений до природно-заповідного фонду - вікові дерева софори японської у кількості п`ять штук, судова колегія апеляційного господарського суду вважає позовні вимоги необгрунтованими та безпідставними. 
		Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 03.07.2006р. №№ 79-6-00428, 79-6-00429. 79-6-00430, 79-6-00431,79-6-00432, визнання недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 29.11.2007р. №1323/4156, №1321/4154, № 1325/4158, №1322/4155, №1324/4157, визнання відсутність у Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Київська, овочева фабрика» права користування спірними земельними ділянками, зобов`язання Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Київська овочева фабрика» повернути Київській міській раді спірні земельні ділянки та зобов`язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) внести до автоматизованої системи державного земельного кадастру відомості про право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на спірні земельні ділянки визнані судом не обгрунтованими. 
		Згідно з інформацією інституту географії НАН України, листи від 26.06.2023 №01-0/72, від 08.09.2023 № 01-03/110, східна частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 розміщена в межах північно-східної частини пам`ятки археології національного значення «Китаївське городище і курганний могильник». Згадана земельна ділянка розташована на лівому березі струмка Китаївський, на території давнього поселення, територія якого є перспективним об`єктом археологічних досліджень.
		Крім того, відповідно до листа від 31.08.2023 № 125/01-16/396, аналіз наявних опублікованих та архівних джерел, облікової документації 1986 року дозволяє чітко локалізувати на місцевості пам`ятку археології національного значення «Китаївське городище та курганний могильник». 
		За інформацією Інституту археології НАН України, загальна площа поселення, городища та могильника становить 75 га відповідно до листа від 19.04.2023 №125/01-16-173.
		Спір у даній справі виник у зв`язку з твердженнями прокуратури, що внаслідок незаконної реєстрації права комунальної власності та права оренди на спірну ділянку державі створено перешкоди у розпорядженні землею, у межах якої знаходиться пам`ятка археології національного значення, водночас внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та формування її як об`єкта цивільних прав з цільовим призначенням "землі житлової та громадської забудови" створює ризики пошкодження або знищення пам`ятки археології.
		Відповідно до    статті 19 Конституції України    органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.
		Згідно з пунктом 3 частини 1    статті 131-1 Конституції України    в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до абзацу першого частини третьої    статті 23 Закону України "Про прокуратуру"    прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 76)). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої    статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). А відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої    статті 23 Закону України "Про прокуратуру"    наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 70)).
		ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, § 35).
		Прокурор у цій справі, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.
		Велика Палата Верховного Суду у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) погодилася з аргументами прокурора, що        Конституція України    та        Закон України "Про прокуратуру"    надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша    статті 50 Конституції України).
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що        прокурор оскаржив рішення сільської ради, саме тому, визначивши останню відповідачем, він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)).
		Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої    статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Аналогічні        висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункти 77-83)).
		З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, при оскарженні незаконних рішень органу місцевого самоврядування та правочинів щодо незаконного розпорядження землею за його участі, прокурор вправі на власний розсуд звернутися до суду, або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган місцевого самоврядування відповідачем, або в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про охорону культурної спадщини"    (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про охорону культурної спадщини" занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: 
		а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України , за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання. 
		Згідно з абз. 1-4 ч. 1 ст. 14-1 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки. 
		Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
		Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки приймається: 
		-центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам`яток національного значення. 
		Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", правовий режим охоронюваної археологічної території визначається науково-проектною документацією з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної документації приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Згідно з п. 5 Порядку визначення категорій пам`яток, затвердженого постановою КМУ від 22.05.2019 №452: "Попередню оцінку відповідності об`єкта культурної спадщини ознакам, визначеним у пунктах 3 і 4 цього Порядку, проводить розробник облікової документації, що складається відповідно до Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, який затверджується Мінкультури.
		Відповідно до п. 2 Порядку визначення категорій пам`яток, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2001 №1760 (чинний станом на час прийняття постанови КМУ від 03.09.2009 №928), на кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. 
		Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
		Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим - призначенням поділяються на такі категорії: б) землі житлової та  громадської забудови (в редакції чинній станом на час відведення спірної з/д). 
		Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. 
		Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення-про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (в редакції чинній станом на час відведення спірної з/д). 
		Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки" (в редакції чинній станом на час відведення спірної з/д). 
		Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про планування і забудову територій" (чинний на момент формування та відведення спірної з/д): "Містобудівне обґрунтування - вид містобудівної документації, в якому відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації визначаються містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (об`єкта будівництва), обов`язкові для врахування при відведенні земельної ділянки та/або проектуванні цього об`єкта.
		Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 10 ЗУ "Про планування і забудову територій" (чинний на момент формування та відведення спірної з/д): "Зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.
		Статтею 19 Конституції України    гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.
		Нормами чинного законодавства України визначено, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
		Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
		Зважаючи на ознаки        нормативно-правового й індивідуального актів, спірне рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: виданий відповідачем у результаті реалізації владних управлінських функцій суб`єкта розпорядження землями комунальної власності; не розрахований на багаторазове застосування.
		Прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.
		У    Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України    вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є        "гарантією стабільності суспільних відносин " між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		Разом з тим із вказаного    Рішення Конституційного Суду України    вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.
		Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті    55, статті    124 Конституції України.
		У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із    статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
		Статтею 21 ЦК України    визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до частини першої    статті 393 ЦК України    правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
		Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 викладено правовий висновок, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
		Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.        
		Подібну правову позицію також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.
		Суд зазначає, Рішенням Київської міської ради від 29.11.2007 № 1321/4154 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська  овочева фабрика» (далі - СВАТ «Київська овочева фабрика») для будівництва та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу в урочищі Китаєво у Голосіївському районі міста Києва; змінено цільове призначення земель сільськогосподарського призначення площею 21 ,55 га шляхом внесення їх до території земель житлової та громадської забудови,  передано СВАТ «Київська овочева фабрика» у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку загальною площею 21,55 га., як ненормативний акт органу місцевого самоврядування є підставою виникнення ПАТ «Київська овочева фабрика» права користування земельною ділянкою.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2008 у справі № , 4/262 визнано укладеним договір оренди земельної ділянки площею 215472 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:090:0001) між Київською міською радою та СВАТ «Київська овочева фабрика». 
		Згідно з п. 2.1 договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка площею 215472 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:090:0001) в урочищі Китаєво у Голосіївському районі міста Києва з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу». 
		Крім того, двостороннім актом приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2009 підтверджується факт передачі орендодавцем орендареві обумовленої договором оренди земельної ділянки.
		Право оренди СВАТ «Київська овочева фабрика» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.12.2013 (номер запису 4088134).
		У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за товариством з обмеженою відповідальністю «Нерухомість сучасності» зареєстровано право суборенди частини (площею 20,1716 га) земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 (номер запису 4084507). 
		Також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1. зареєстровано право суборенди частини (площею 1,3756 га) земельної ділянки площею 21,5472 га з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 (номер запису 8961850).
		Відповідно до листа Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) від 04.04.2023 № 9939, копія якого міститься в матеріалах справи, Китаївське городище та курганний могильник на вул. Китаївській, 15 у Голосіївському районі м. Києва постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення, охоронний № 260026-Н. 
		У Департаменті наявна облікова документація на зазначену пам`ятку (паспорт розробленім Українським товариством охорони пам`яток історії та культури в 2019 році та підписаний Департаментом) та облікові картки на: посад, курганний могильник, городище, поселення ур. Виноградне, печерний комплекс (розроблені ПОГ «Інститут культурної спадщини» ВРОКСУ у 2019 році та підписані Департаментом). 
		При цьому зазначаємо, що відповідно до методичних рекомендацій щодо заповнення картки об`єкта культурної спадщини, схвалених наказом Державної служби охорони культурної спадщини від 03.06.2004 № 11, паспорт на пам`ятку національного значення має бути підписаний керівником відповідного органу охорони культурної спадщини - Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство).
		Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:090:0001 в урочищі Китаєво у Голосіївському районі м. Києва розташовується частково у Китаївському історичному ареалі (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599), частково в зоні охоронюваного ландшафту (рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві»; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві»: розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.12.2007 № 1714 «Про внесення змін до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920»), частково в зоні охоронюваного ландшафту, де забороняється будівництво капітальних будівель і споруд, відповідно до охоронної зони (скореговані) Музею народної архітектури та побуту НАМ України (с. Пирогів) з урахуванням вимог Указу Президента України від 25.06.2007 № 553/2007 затвердженої наказом Міністерства культури і туризму України від 27.08.2007 № 984/0/16-7. 
		Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:089:0003 в урочищі Китаєво у Голосіївському районі м. Києва розташовується у Китаївському історичному ареалі (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України «Про затвердження: меж та режимів використання території історичних ареалів міста Києва» від 02.08.2021 № 599), в археологічному заповіднику «Китаєво в межах городища і трьох курганних груп», в зоні охоронюваного ландшафту (рішення виконкому "Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж істерико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві»; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві»; розпорядження Київської міської державної адміністрації, від 25. 12.2007 № 1714 «Про внесення змін до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920»), частково в зоні охоронюваного ландшафту і частково в охоронній зоні комплексу Китаївської пустині та Китаївського городища і курганів епохи Київської Русі, відповідно до наказу Державної служби з питань національної культурної спадщини від 28.08.2008 (згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599). 
		Також повідомляємо, що на сьогодні Державний реєстр нерухомих пам`яток України, який би включав геопросторові дані, метадані та сервіси відповідно до пункту 4 статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон), не створений. 
		За даними системи електронного документообігу Департаменту, дозвіл на проведення робіт за вказаною адресою не надався та не реєструвався. 
		Відповідно до статті 5 Закону встановлення режиму використання пам`яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини - Міністерства.
		Також суд звертає увагу, становлення меж та загальне визначення режиму зон охорони, зокрема, пам`яток археології у 2001 році було врегульовано Порядком визначення меж зон охорони пам`яток, затверджений наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 26 лютого 2001 р. № 41 зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 р. за № 234/5425, згідно з п. 1.2 якого зони охорони встановлюються навколо пам`яток архітектури і містобудування, історії, археології, монументального мистецтва, садово-паркового мистецтва, унесених до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також включених до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
		Згідно з приписами п. 1.4 цього Порядку відповідальним за визначення та затвердження зон охорони пам`яток археології, історії, монументального мистецтва (не пов`язаних з архітектурними пам`ятками, комплексами, ансамблями) є Міністерство культури і мистецтв України.
		Водночас завдання на розроблення історико-архітектурного опорного плану та зон охорони пам`яток міста (селища, села) та Програмне завдання на проведення досліджень культурної спадщини міста (селища, села) видає Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України за погодженням з Міністерством культури і мистецтв України (п. 4.1 Порядку). 
		Зони охорони пам`ятки (пам`яток) національного значення затверджуються Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України - щодо пам`яток архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних, монументального мистецтва (пов`язаних з архітектурними пам`ятками, комплексами, ансамблями); Міністерством культури і мистецтв України 
		- щодо пам`яток археології, історії, монументального мистецтва (не пов`язаних з архітектурними пам`ятками, комплексами, ансамблями) (п. 4.5 Порядку). 
		Межі зон охорони пам`яток в обов`язковому порядку наносять на основне креслення генерального плану міста (селища, села), на основне креслення проекту детального планування району, що містить пам`ятки, і на основне креслення проекту забудови території, що має пам`ятки. У пояснювальних записках цих містобудівних проектів повинні бути викладені вимоги до використання територій зон охорони, які визначає встановлений для кожної зони режим охорони, (п. 4.6 Порядку). 
		Викладені приписи узгоджуються з приписами п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 318, згідно з якими визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів (охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення) погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини. 
		Водночас приписи п. 14 цього Порядку передбачають таке: в охоронних зонах здійснюється реставрація та реабілітація пам`яток, забезпечується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують традиційний характер середовища, відтворення втрачених цінних об`єктів. Нове будівництво можливе тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в порядку, визначеному законодавством. 
		Отже, законодавець врегулював питання здійснення будівництва в межах охоронних зон пам`яток культури. 
		У матеріалах справи, наявний висновок експерта за результатами проведення комплексної експертизи судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 12.01.2024 № 5392-Е, відповідно до якого встановлено, що документація із землеустрою: проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів громадського та комерційного використання, торгівельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгу площею 21,5472 га в урочищі Китаєво у Голосіївському районі Києва, розроблена ТОВ «МЖКОБОЛОНЬПРОЕКТ» у 2007 та її затвердження відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землевпорядкування. Встановити чи потрапляє земельна ділянка площею 21,5472 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:090:0001) в урочищі Китаєво у Голосіївському районі міста Києва до меж діючої пам`ятки археології  «Китаївське городище і курганний могильник» (постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928, охоронний номер 260026-Н) або колишньої пам`ятки археології «Китаївське городище та кургани епохи Київської Русі» (Постанова Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965 №711, охоронний номер 141) з наданих на дослідження документів та матеріалів не являється можливим.
		Таким чином, враховуючи викладене, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази затвердження меж пам`ятки археології «Китаївське городище і курганний могильник», натомість у матеріалах справи міститься надана сторонами по справі вичерпна інформація, що межі цієї пам`ятки як на час ухвалення оскаржуваного рішення, так і на час укладення оскаржуваного договору оренди землі, визначені не були, наразі досліджувалися, а отже, не встановлені і не затверджені у визначеному порядку, що спростовує твердження заступника прокурора про належність земельної ділянки, переданої в орендне користування, до згадуваної пам`ятки археології. 
		Крім того, станом на час відведення земельної ділянки в оренду, а також        на час вирішення спору ні документацією із землеустрою, ні містобудівною документацією не можливо визначити межі спірної пам`ятки археології.
		Викладене також підтверджується матеріалами проекту землеустрою, згідно з якими більша частини наданої у користування земельної ділянки обліковується як рілля.
		Докази того, що       вказані вище документи складені з порушенням чинних на той час правил та процедур заступник Генерального прокурора суду не надав.
		У той же час, проект відведення земельної ділянки  відповідачу 2 було погоджено із всіма уповноваженими        органами, передбаченими        Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Оцінюючи представлені учасниками справи        у матеріали справи докази, враховуючи, встановлені вище судом обставини, суд вважає суперечливими доводи прокурора.
		Щодо доводів прокурора, що        правова природа спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторним,  то суд зазначає наступне.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша    статті 16 ЦК України).
		Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені    лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту    неналежним і відмовляє у позові    (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).
		Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права    чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
		Суд розглядає        справи не інакше як за зверненням юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, поданим відповідно до    ГПК України,    в межах заявлених ними вимог.
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга    статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		Відповідно до    статті 391 ЦК України, згідно з якою власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.
		У розумінні норм    статті 391 ЦК України    право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
		Як свідчить аналіз вказаних норм, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
		Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння.
		Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
		Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
		Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
		Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також    протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
		Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
		Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 зауважує, що негаторний позов розглядається у цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні,    коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.
		Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої    статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі.
		Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.
		Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).
		Враховуючи наведені правові позиції щодо застосування негаторного позову, виходячи з        характеру спірних правовідносин сторін, суд зазначає, що        рішення Київської міської ради від 29.11.2007 № 1321/4154 стало        підставою виникнення СВАТ «Київська овочева фабрика» права користування земельною ділянкою площею 21,5472 га кадастровий номер 8000000000:79:090:0001.        
		Отже, спір у цій справі виник в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва (цивільні права та обов`язки якої здійснює Київська міська рада) є учасником зобов`язальних відносин та стороною спору.
		Доводи прокурора, що у цій        справі між позивачем, яким        є прокурор, що діє в інтересах держави, та відповідачем 2 договірні відносини відсутні, а Київська міська рада, з якою        відповідач 2 наявні договірні відносини, виступає відповідачем 1 у справі, суд вважає помилковими, оскільки в силу наведених вище приписів        ст.10,    16,    26,    59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",    статті 144 Конституції України, статей    12,    116,    124 ЗК України    від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, у цьому випадку Київська міська рада, яка в силу зазначених норм законодавства на підставі прийнятого нею рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки виступає стороною договірних відносин з суб`єктом, який набуває право користування відповідною земельною ділянкою, у цьому випадку - з відповідачем 2 .
		У контексті наведеного, суд враховує позицію        Великої Палати Верховного Суду у постанові        від 27 лютого 2019 року по справі №761/3884/18, у якій ВП ВС зазначила, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.        
		Відтак, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
		Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
		Відтак,          наявність зобов`язальних          відносин у цьому спорі між Київською міською радою, що в силу закону здійснює цивільні права та обов`язки територіальної громади міста Києва, та відповідачем 2 унеможливлює пред`явлення негаторного позову.
		Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
		Відтак,    наявність зобов`язальних    відносин у цьому спорі між Київською міською радою, що в силу закону здійснює цивільні права та обов`язки територіальної громади міста Києва, та відповідачем 2 унеможливлює пред`явлення негаторного позову.
		Крім того, слід зазачити, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
		Отже, враховуючи викладене, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, безпосередньо свідчить про порушення державних інтересів.
		Окрім того, суд зауважує, що у цьому випадку відсутня така характерна ознака        негаторного позову як протиправне вчинення відповідачем 2 перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, оскільки як встановлено судом вище відповідачем 2 було дотримано встановленого законом порядку погодження проєкту землеустрою відповідними органами, а сам проєкт відведення затверджено оспорюваним рішенням Київської міської ради №1321/4154 від 29.11.2007.
		Посилаючись на те, що        позов є негаторний, прокурор посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180//17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 16.02.2021 у справі 910/2861/18, від 17.05.2023 у справі 143/591/20.
		Суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
		Вказане свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах, з правовідносинами, що склалися у справі №910/14550/23, предметом розгляду в якій є вимоги, про визнання недійсними рішення        органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, договору оренди, скасування рішення державного реєстратора та звільнення земельної ділянки.
		Таким чином, беручи до уваги викладене та правові позиції, викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, за висновком суду доводи прокурора про застосування до спірних правовідносин приписів    ст.391 ЦК України    та наявності обґрунтованих підстав для звернення із негаторним позовом є помилковими.
		Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1    статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді        всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд        дійшов висновку про        відмову у задоволенні позову        заступника Генерального прокурора.
		Судовий збір        за        позовом відповідно до    ст. 129 ГПК України    залишається за прокуратурою.
		Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
		В И Р І Ш И В:
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Відповідно до ч. 1, 2    статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повне судове рішення складено 26.01.2024.
		 
		 
		 
		Суддя                                                               Наталія ЯГІЧЕВА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...