Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 714/542/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2024. Зареєстровано: 30.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2024.
Дата набрання законної сили: 07.05.2024 (частково)
Результат оскарження 07.05.2024 Апеляційний суд Чернівецької області: змінено рішення місцевого суду
Номер судового провадження: 2/727/4/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                       Справа № 714/542/23 
		                                                       Провадження № 2/727/4/24
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		(повне)
		 
		       16 січня 2024 року м.Чернівці
		       Шевченківський районний суд м.Чернівців у складі:
		       головуючої судді Бойко М.Є., 
		       за участю:
		        секретаря судового засідання - Васківчук В.В.,
		       позивача - ОСОБА_1 ,
		       представника позивача - адвоката Євсютіна О.М.,
		       представника відповідача: ГУНП в Чернівецькій області - Верешка І.В., 
		       представника відповідача: Державної казначейської служби України - Василик І.С.,
		       розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконною бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування,
		ВСТАНОВИВ:
		       У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, про відшкодування шкоди, заподіяної йому незаконною бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування, в якому, збільшивши в ході підготовчого судового провадження свої позовні вимоги, просив суд стягнути на його користь з державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з Єдиного казначейського рахунку матеріальну шкоду у її загальному розмірі 421 257 грн. 33 коп., моральну шкоду у розмірі 146 200 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 147 000 грн. 
		       Позовні вимоги мотивовані наступним.
		       Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16.08.222 року було визнано незаконною бездіяльність відповідальної особи слідчого відділення поліції № 4 ВП ГУНП в Чернівецькій області щодо неповернення позивачу тимчасово вилучених у нього документів та зобов`язано їх повернути, що свідчить про те, що працівниками поліції вилучено ці документи незаконно, а тому такі дії останніх є неправомірними та спричинили завдання ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди з підстав, передбачених ст. 1176 ЦК України, та Законом України ««Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки він був позбавлений можливості продовжувати навчання за кордоном, що потягло негативні наслідки для його особистого та професійного життя, а саме: позивач втратив можливість отримати освіту, яка є основою для його майбутнього професійного успіху, змушений перебувати на території України у небезпеці в зв`язку із введенням воєного стану та орендувати житло, а також втратив можливість працевлаштуватися за фахом, зазнав стресу, тривоги та депресії через незаконне обвинувачення у злочині, передбаченому ч.3 ст.358 КК України, кримінальне провадження по якому відносно нього відкрито 23.06.2022 року за фактом підроблення документів, та вимушений докладати постійні додаткові зусилля для організації свого життя, захисту своїх прав, що вимагає значного часу. 
		       Позивачем також зазначено, що, визначаючи суму моральної шкоди, він виходить з вимог ст.13 ЗУ ««Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - розміру мінімальної заробітної плати, який до 1 жовтня 2022 року становив 6500 грн., а в подальшому збільшився до 6700 грн., з коефіцієнтом 2, а тому просить суд стягнути за 11 місяців її загальну суму - 146 200 грн. 
		       Завдана позивачу матеріальна шкода полягає у витратах по оплаті ним навчання за кордоном, що складає в гривневому еквіваленті 67 928 грн., на яке він не зміг потрапити внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, а також у втраті можливості заробити у разі працевлаштування за кордоном, яка для нього була реальною, тобто є упущеною вигодою в розумінні ст.22 ЦК України, та складає за курсом НБУ 341 329 грн. 33 коп. за 11 місяців, враховуючи щомісячний розмір мінімальної заробітної плати у Польші - 3490 злотих.
		       В обґрунтування вимог в частині стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 вказав, що сплатив адвокату, який брав участь у справі, що розглядалась Герцаївським районним судом Чернівецької області, 12 000 грн., а його представнику в даній справі - адвокату Євсютіну О.М. - 147 000 грн.
		       Ухвалою Шевченківського районного суду від 08.05.2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження з викликом сторін.
		       26.05.2023 року до суду надійшов відзив на позов Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з наступних підстав.
		       Клопотання сторони захисту від 22.07.2022 року у кримінальному провадженні щодо повернення позивачу тимчасово вилучених у нього документів, а саме: паспорту громадянина України для виїзду за кордон, приписного посвідчення з відстрочкою від призову в зв`язку із навчанням у ВУЗі, дозволу на виїзд за кордон, студентського квитку, договору з університетом з нотаріальним перекладом, двох довідок про навчання з їх нотаріальними перекладами щодо порядку оплати за навчання було розглянуто та частково задоволено слідчим 25.07.2022 року.
		       Вимоги ухвали Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16.08.2022 року про повернення ОСОБА_1 тимчасово вилучених у нього документів виконано повністю 08.09.2022 року, а тому посилання на неможливість позивача прибути до ВУЗу в період часу з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року є безпідставними. Крім того, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, її достатньою та справедливою сатисфакцією, на думку відповідача, є сам факт постановлення ухвали суду від 16.08.2022 року. 
		       Також відповідач вважає, що позивач не надав і доказів як спричинення йому шкоди, так і наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю її заподіювача та заподіяною шкодою. Одночасно зазначив, що не погоджується із вимогами про відшкодування упущеної вигоди, оскільки позивач мав навчатись на денній формі, що виключає для нього можливість одночасно працювати, також останній не надав доказів про те, що такі доходи він мав реально отримати, а його доводи про неможливість працевлаштуватись та про втрату роботи з вини органів досудового розслідування є лише припущеннями. Крім того, належним відповідачем у даному випадку є держава Україна, але її до участі у справі не залучено.
		24.07.2023 року до суду надійшла відповідь позивача на вищезазначений відзив на позов, в якому адвокат Євсютін О.М. вказав, що справу слід розглядати за наявними у ній матералами, оскільки відзив подано відповідачем з порушенням встановленого судом для його подачі строку без поважних причин, крім того представник відповідача не надав суду належних документів на підтвердження його повноважень у справі.
		Заперечуючи проти викладених у відзиві на позов доводів, адвокат, крім вже викладених у позові обставин, зазначив, що бездіяльність відповідальної особи слідчого відділення поліції № 4 ВП ГУНП в Чернівецькій області встановлена саме ухвалою суду від 16.08.2022 року, а тому посилання відповідача на те, що наявність певних недоліків слідства ще не свідчить про незаконність дій посадових осіб є не спроможними. Факт неправомірності дій слідчого є беззаперечним, оскільки він у встановлений законом строк не звернувся до суду із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна. 
		У своїх запереченнях від 29.07.2023 року на відповідь позивача на відзив відповідача на позов представник останнього Верешко І.В. зазначив, що цей відзив було направлено в особистий Електронний кабінет представника позивача, а тому твердження останнього щодо його неотримання є безпідставними, крім того, ухвалу суду про відкриття провадження від 08.05.2023 року відповідачем отримано 10.05.2023 року, відзив на позов надіслано 26.05. 2023 року, тобто з незначним пропуском (1 день) встановленого нею строку. Крім того, представник відповідача зауважив, що його повноваження в суді підтверджені належним чином: довіреністю в електронній формі, підписаною власним кваліфікованим електронним підписом довірителя, що прирівнюється до власноручного підпису, а також іншими доказами на підтвердження повноважень щодо участі у справі: наказом про призначення на посаду; положенням про сектор правового забезпечення ГУНП, функціональними обов`язками старшого юрисконсульта СПЗ ГУНП, наказом ГУНП «Про затвердження переліку осіб, уповноважених діяти в судах України без окремого доручення».
		       Також відповідач по суті справи додатково до викладених ним доводів у відзиві на позов від 26.05.2023 року вказав, що посилання ОСОБА_1 на те, що внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування він був позбавлений права перетину кордону є необґрунтованими, оскільки відповідно до п.26 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМ від 27.01.1995 року № 57, ця норма з 02.04.2022 року не поширюються на здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, яким є позивач, тобто останній не мав права перетинати державний кордон ще з 02.04.2022 року.
		       Представник державної казначейської служби у своєму відзиві від 25.10.2023 року, поданому на позов у новій редакції від 16.10.2023 року, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
		       Досудове розслідування за фактом вчинення останнім кримінального правопорушення на даний час ще триває, а тому даний позов ОСОБА_1 є передчасним. Позивачем не надано доказів, що він міг та повинен був отримати вказані ним доходи у виді заробітної плати та, взагалі, щодо працевлаштування. Він залишається студентом ВУЗу, а тому вимоги про відшкодування витрат на навчання є безпідставними. Витрати на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Спіжавкою Т.Г. понесені ним в іншій справі, в зв`язку із чим вони стягненню не підлягають, а витрати на оплату послуг адвоката Євсютіна О.М. у даній справі є неспівмірними з їх обсягом, а їх розмір - явно завищеним.
		       У судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали повністю та просили задовольнити з підстав, зазначених у позові в новій редакції від 16.10.2023 року, та у відповіді на відзив на позов від 24.07.2023 року.
		       Представники відповідачів в ході судового розгляду справи позовні вимоги не визнали, вважаючи їх необґрунтованими, просили в їх задоволенні відмовити з підстав, викладених ними письмово у вищезазначених відзивах та запереченнях щодо позову.
		       Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.59), ухвалу суду про відкриття провадження ГУ національної поліції у Чернівецькій області отримано 17.05.2023 року, відзив на позов (а.с.62) цим відповідачем подано 26.05.2023 року, тобто у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк, повноваження представника підтверджені належними документами, отже протилежні доводи позивача та його захисника суд до уваги е приймає.
		       Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
		       Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		       Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		       Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		       Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		       За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		       Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		       Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
		       Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		       Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		       Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		       Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		       Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		       Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. 
		       У відповідності до положень ч.ч. 1,2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		       Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		       Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		       У постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		       Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23.06.2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022262020001838 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК, за фактом виявлення при перевірці документів на КПП «Порубне» під час перетину державного кордону України у ОСОБА_1 підроблених документів, а саме: довідки з іноземного навчального закладу (а.с.138).
		       Ухвалою слідчого судді Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16.08.2022 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого (а.с.12). 
		       Визнано неправомірною бездіяльність відповідальної особи слідчого відділення відділення поліції № 4 ВП ГУНП в Чернівецькій області щодо неповернення тимчасово вилучених документів, таких як: закордонний паспорт, приписне посвідчення з відстрочкою від призову за фактом навчання у ВУЗІ, дозвіл на виїзд за кордон, студентський квиток. Договір з університетом з нотаріальним перекладом, 2 довідки про навчання з нотаріальними перекладами, документ щодо порядку оплат за навчання їх власнику - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
		       Зобов`язано відповідальну особу слідчого відділення відділення поліції №4 ВП ГУНП в Чернівецькій області повернути тимчасово вилучені документи, такі як: закордонний паспорт, приписне посвідчення з відстрочкою від призову за фактом навчання у ВУЗІ, дозвіл на виїзд за кордон, студентський квиток, Договір з університетом з нотаріальним перекладом, 2 довідки про навчання з нотаріальними перекладами, документ щодо порядку оплат за навчання їх власнику - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
		       При цьому слідчим суддею було встановлено та зазначено в ухвалі наступні обставини.
		        ОСОБА_1 став студентом Wyzsza Szkola Handlu і АДРЕСА_1 .
		       У червні поточного 2022 року він направився до Польщі для отримання освіти у вказаному вище навчальному закладі.
		       23.06.2022 року вилучені у ОСОБА_1 при перетинанні кордону України документи разом з іншими матеріалами було передано до слідчого відділу відділення поліції №4 ВП ГУНП в Чернівецькій області. Ухвали щодо вилучення даних документів не прийнято.
		       22.07.2022 року до слідчого відділення відділення поліції №4 ВП ГУНП в Чернівецькій області подано клопотання, яким заявник ( ОСОБА_3 ) просив повернути йому неправомірно вилучені документи. Проте, жодної реакції від уповноважених працівників слідчого відділення немає.
		       Слідчий повинен був клопотати перед суддею про тимчасове вилучення документів з обґрунтуванням доцільності застосування такого заходу, проте такого клопотання заявлено не було. Крім того, на митниці у ОСОБА_4 вилучено закордонний паспорт - документ, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи та дає право на виїзд з України та в`їзд в Україну. Вирішення питання щодо заборони виїзду з країни може вирішуватись тільки судом, тим не менш слідчий взяв на себе відповідальність без будь-якого нормативного фундаменту обмежити ОСОБА_5 у праві на пересування.
		       Вищевказана ухвала слідчого судді набрала законної сили 16.08.2022 року.
		       За змістом розписки від 08.09.2022 року представник  позивача - ОСОБА_6 , діючи в інтересах останнього, отримала його закордонний паспорт, приписне посвідчення з відстрочкою від призову за фактом навчання у ВУЗІ, дозвіл на виїзд за кордон, студентський квиток, Договір з університетом з нотаріальним перекладом, 2 довідки про навчання , документ щодо порядку оплати за навчання (а.с. 75).
		       Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність дій відповідальної особи слідчого відділення відділення поліції № 4 ВП ГУНП в Чернівецькій області щодо неповернення тимчасово вилучених документів позивачу та спростовано доводи відповідача про повернення позивачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон згідно постанови слідчого від 25.07.2022 року , а також встановлено, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди діями посадових осіб органів влади держави, що є неприпустимим та встановлено, що суб`єкт оскарження фактично ухилився від реалізації своєї компетенції .
		       Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач зазнав моральних страждань, які були пов`язані із неповерненням йому відповідальною особою слідчого відділення відділення поліції № 4 ВП ГУНП в Чернівецькій області вилучених на кордоні документів, пов`язаних із цим незручностей, необхідністю  докладати зусиль для  відновлення та поновлення своїх порушених прав. Такі вимушені зміни у житті позивача, внаслідок яких він відчував душевні страждання, погіршення емоційного стану тощо,перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з бездіяльністю посадових осіб відповідача Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, тому беззаперечно завдали йому моральної шкоди, відтак останній має право на її відшкодування, в зв"язку із чим не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідачів у цій частині, зокрема про те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
		       Так, позивач оскаржував бездіяльність органу досудового розслідування до суду і лише після цього йому було повернуто вилучені документи. У спірних правовідносинах правовою підставою для відшкодування шкоди є доведена протиправна бездіяльність посадових осіб органу досудового розслідування.
		       Разом з тим, при визначенні розміру моральної шкоди, суд виходить з того, що  вона має бути компенсована відповідним розміром відшкодування, достатнім для відновлення втраченої психологічної рівноваги позивача, однак не повинна бути джерелом збагачення останнього за рахунок відповідачів.
		       При цьому слід зазначити, що доводи позову в цій частині про неправомірне відкриття кримінального провадження № 12022262020001838 належними доказами не підтверджуються, а тому суд до уваги їх не приймає. Сам по собі факт триваючого досудового розслідування кримінального провадження не спричиняє наслідок цивільно-правового характеру і не може бути безумовним доказом того, що дії та/або бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду.
		       У контексті зазначеного суд вважає, що розмір, який просить стягнути позивач на відшкодування йому моральної шкоди - 146 200 грн. є значно завищеним та належними доказами і обставинами справи не доведений, а посилання позивача та його адвоката при його визначенні на ст.13 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - помилковими .
		       Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, особливості впливу події на позивача, виходячи із презумпції, що порушення прав людини з боку держави в особі її органів завжди викликає у людини негативні емоції, беручи до уваги психологічне напруження, розчарування та незручності, що були заподіяні ОСОБА_1 , виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування 5000,00 грн. є співмірним та достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру. 
		       У рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
		       Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц зазначила, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.
		       Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою 
		       Отже, у даному випадку держава Україна, яка є учасником цивільних відносин, в особі Державної казначейської служби України є належним відповідачем у справі.
		       У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок про те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
		Вирішуючи позовні вимоги в частині вимоги позову про стягнення матеріальної шкоди, суд встановив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження її завдання.
		       Так, на обґрунтування позовних вимог в цій частині ОСОБА_1 вказав, що він здійснив оплату послуг за навчання у розмірі, еквівалентній 67 928 грн. 7140 злотих - перша оплата на перший навчальний рік і 500 злотих - вступний внесок), проте, оскільки у нього були вилучені документи, що надавали право виїзду за кордон, не зміг на нього потрапити та змушений був призупинити, а тому просить стягнути на його користь вказану суму.
		       Разом з тим, з пояснень позивача в судовому засіданні, а також з наявної в матеріалах справи відповіді Академії прикладних наук в м.Познань на запит адвоката Євсютіна О.М. в її українському перекладі вбачається, що ОСОБА_1 був виключений з числа її студентів за неуспішність 10.01.2023 року , крім того, згідно наданих стороною позивача скріншотів переписки останнього з навчальним закладом у мессенджерах перездача літньої сесії відбувалась у період з 01.09.2022 року по 30.09.2022 року, тоді як документи йому було повернуто 08.09.2022 року, що позивач підтвердив в ході судового розгляду справи. Отже, останній мав достатньо часу виправити ситуацію з навчанням, а тому вини відповідачів у його відрахуванні з ВУЗу судом не встановлено, в зв`язку із чим на них не може бути покладена відповідальність з відшкодування відповідних витрат. 
		       При цьому слід зазначити, що причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
		       Щодо вимоги позивача про відшкодування упущеної вигоди в сумі 341 329 грн. суд також не вбачає правових підстав для її задоволення, оскільки пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів у виді майбутньої заробітної плати покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таких доказів позивачем суду надано не було.
		       Заявляючи вимоги про стягнення на свою користь 12 000 грн. на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності органів, що здійснюють досудове розслідування , ОСОБА_1 зазначив, що вказана сума була витрачена ним на оплату послуг адвоката для захисту його прав у кримінальному провадженні № 12022262020001838, порушеному 23.06.2022 року відносно нього за ч.3 ст.358 КК України - за фактом підроблення ним документів, а саме: надання правової консультації, вибудова правової позиції, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, складення заяви начальнику слідчого відділення про повернення тимчасово вилучених документів, складання скарги слідчому судді на бездіяльність слідчого.
		       На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги від 23 червня 2022 року, укладений між ним та адвокатом Спіжавкою Т.Г. (а.с. 32), акт виконаних робіт (а.с. 333) та квитанцію про сплату адвокату 12 000 грн.за надання правової допомоги у кримінальному провадженні № 12022262020001838 (а.с. 32).
		Проаналізувавши дані обставини, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені у кримінальному провадженні, зокрема і витрати на правову допомогу, не є шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок коштів державного бюджету. 
		       Вказані витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КПК України, про що зазначено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 462/6473/16-ц. За таких обставин вимога позивача про відшкодування його матеріальної шкоди у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс під час досудового розслідування, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в кримінальному провадженні у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди у розумінні положень чинного законодавства.
		     Враховуючи вищезазначене, оскільки позивачем не надано суду доказів про заподіяння йому майнової шкоди внаслідок протиправних дій посадової особи органу досудового розслідування, а наведені ним підстави не підтверджують завдання такої майнової шкоди, в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у її загальному розмірі 421 257,33 грн. слід повністю відмовити.
		       Щодо стягнення судових витрат у даній справі на користь позивача суд зазначає наступне.
		       З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Євсютіним О.М. було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 13/01/22 від 13 січня 2023 року (а.с.29-30).
		       16.10.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Євсютіним О.М. укладено додатковий договір про надання правничої (правової) допомоги № 16/10/23 (а.с.199).
		       Згідно квитанції № 01/03 від 14.03.2023 року адвокат Євсютін О.М. отримав від ОСОБА_1 на виконання умов договору № 13/01/22 від 13 січня 2023 року 24 000 грн., а на виконання умов додаткового договору № 16/10/23 16.10.2023 року згідно з квитанцією № 16/10 - 123 000 грн. (а.с.200).
		       Згідно із ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а відповідно до п.1 ч.3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу;
		       Положеннями ст. 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами справи, передбачено, що у разі часткового задоволення позову витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		       Відтак, за обставин цієї справи, такі витрати повинні відшкодуватись не за рахунок державного бюджету, а відповідачем - Головним управлінням національної поліції в Чернівецькій області, неправомірні дії якого призвели до звернення з цим позовом до суду.
		       Отже, з Головного управління національної поліції в Чернівецькій області на користь позивача у даній справі пропорційно до задоволеної частки позовних вимог має бути стягнуто 5 027 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 146 200 грн. задоволено на 3,42 % .
		       Вирішуючи питання про судовий збір, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України та вважає необхідним компенсувати його за рахунок держави.
		       На підставі наведеного та, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд    
		УХВАЛИВ:
		       Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконною бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування, задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування.
		 
		       Стягнути з Головного управління національної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 5 027 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
		 
		       В іншій частині позову відмовити.
		       Судові витрати зі сплати судового збору компенсувати за рахунок держави.
		       Рішення може бути оскаржене до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.         У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		       Повне рішення складено 26.01.2024 року . 
		       Учасники справи:
		       Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
		       Представник позивача: Євсютін Олександр Миколайович , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
		       Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області, ЄДРПОУ: 40109079, адреса: вул. Головна, 24, м. Чернівці.
		       Третя особа: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ: 37955989, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6.
		       
		 
		 
		 
		Суддя М.Є.Бойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...