Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/4662/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2024.
Дата набрання законної сили: 24.01.2024
Номер судового провадження: 61-15826ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України            
		 
		24 січня2024 року    
		м. Київ 
		 
		справа № 367/4662/22
		провадження № 61-15826св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року у складі судді: Чернової О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У листопаді 2022 року    ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства.
		 
		Позов мотивований тим, що заявник ОСОБА_1 є засновником дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_5 загинула у ДТП, у померлої були малолітні діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Рішеннями виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року дітям встановлено статус дитини-сирота, а також влаштовано до дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 .
		 
		ОСОБА_5 з грудня 2005 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 . Її прізвище на той час було ОСОБА_5 . Лише після смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та обрала собі прізвище чоловіка - « ОСОБА_5 ».
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_8 року у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які не перебували в зареєстрованому шлюбі, народилась спільна дитина - донька ОСОБА_6 . При реєстрації народження доньки запис про батька був зроблений зі слів матері - ОСОБА_5 , відповідно до частини першої статті 135 СК України.
		 
		Вказує, що вони втрьох проживали разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , проте в зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_8 безумовно визнавав себе батьком дитини, приймав активну участь у вихованні та матеріально забезпечував сім`ю. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Вказані обставини підтверджуються у тому числі Актом, складеним депутатом Ірпінської міської ради Бурчаком О.В.
		 
		ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер від захворювання на туберкульоз.
		 
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_5 не перебувала з ОСОБА_8 в зареєстрованому шлюбі, то, відповідно, у зв`язку із Законом України «Про захист персональних даних» вона не могла самостійно отримати необхідні відомості з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо смерті ОСОБА_8 ..
		 
		Донька проживала разом з ОСОБА_5 до самої смерті останньої.
		 
		Мати дитини - ОСОБА_5 також займалася вирішенням даного питання, зверталася до суду із відповідною заявою в порядку окремого провадження (справа №367/2216/21), але трагічно загинула у ДТП, у зв`язку з чим провадження у справі було закрито.
		 
		Встановлення факту батьківства позивачу необхідно для призначення пенсії, у зв`язку із втратою годувальника та для прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_8 .
		 
		Згідно з листом-відповіддю Ірпінської державної нотаріальної контори від 26 грудня 2022 року вих. №740/02-14 із заявою про прийняття спадщини звернувся дядько померлого ОСОБА_2 , якому були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		встановити факт батьківства ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		внести зміни до актового запису про народження № 419 від 31 серпня 2012 року, виданого ВДРАЦС Ірпінського МУЮ в Київській області, вказавши батьком ОСОБА_8 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року узадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		у свідоцтві про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 31 серпня 2012 року ВДРАЦС Ірпінського МУЮ у Київській області, у графі «Батько» вказаний « ОСОБА_12 », у графі «Мати» - « ОСОБА_13 ». Натомість збіг імені та по батькові, вказаного у свідоцтві про народження в відомостях про батька, із ім`ям та по батькові ОСОБА_8 не є доказом батьківства останнього, як стверджував в судовому засіданні представник позивача. При цьому, стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження проведення реєстрації народження дитини відповідно до частини першої статті 135 СК України, клопотання про їх витребування судом також не було заявлено;
		як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, при народженні дитини ОСОБА_14 , його мати ОСОБА_13 , у шлюбі не перебувала, спільної заяви з ОСОБА_8 щодо внесення відомостей про нього, як про батька, не подавали. Таким чином, запис про батька ОСОБА_14 у книзі записів народжень було проведено за прізвищем матері, а ім`я, по батькові та національність батька дитини, були записані за вказівкою її матері ОСОБА_13 , в порядку статті 135 СК України, що не може свідчити про те, що батьком ОСОБА_14 є саме ОСОБА_8 .. Тобто відомості про батька дитини записано «зі слів матері»;
		при розгляді справи представник позивача також стверджував, що ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ) проживала однією сім`єю разом з померлим ОСОБА_8 з грудня 2005 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_4 . Разом з тим, на підтвердження спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_8 з 2005 року по день смерті останнього не надано належних, допустимих та достатніх доказів. З долучених до матеріалів справи письмових доказів та отриманих пояснень свідків неможливо встановити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, які б вказували на те, що між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 склались та мали місце протягом вказаного періоду часу (з 2005 року по 2019 рік, в тому числі на час народження дитини), усталені відносини, які притаманні подружжю. Показання допитаних в судовому засіданні свідків не підтверджують спільне проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_8 як подружжя, з їх показань неможливо встановити яким чином був налагоджений побут, чи був спільний бюджет, чи були спільні значні витрати чи набуття майна у власність, тобто їх показання не містять будь-яких конкретних обставин життя як сім`ї в період як до народження дитини, так і після цього;
		зі змісту акту депутата Ірпінської міської ради встановлено, що ОСОБА_5 проживала без реєстрації місця проживання за адресою:     АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_8 , вела спільне господарство та разом виховували ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , до смерті ОСОБА_8 .. При цьому в даному акті не зазначено періоду, щодо якого він складений, акт складений 20 вересня 2020 року, тобто, після смерті ОСОБА_8 , та не підтверджує факт спільного проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_15 та спільного виховання дитини ОСОБА_14 саме в період з 2005 року та до смерті ОСОБА_8 у 2019 році;
		декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, щодо пацієнта  ОСОБА_6 , в якій зазначено адресу фактичного проживання:    АДРЕСА_1 та законним представником дитини ОСОБА_13 , містить дані станом на 28 вересня 2016 року, отже, також не підтверджує факт спільного проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_15 та спільного виховання дитини ОСОБА_14 саме в період з 2005 року та до смерті ОСОБА_8 в 2019 році;
		судом також не приймається як належний та допустимий доказ спільного проживання ОСОБА_13 і ОСОБА_8 в період з грудня 2005 року по 25 березня 2019 року довідка Ірпінської центральної міської лікарні протитуберкульозного відділення від 14 лютого 2020 року №61, відповідно до якої   ОСОБА_15 , перебувала на «Д» обліку в протитуберкульозному відділенні з квітня 2019 року по 19 жовтернь 2019 року, та яка, як стверджував представник позивача в судовому засіданні є доказом спільного проживання ОСОБА_13 із ОСОБА_8 , оскільки останній також хворів на туберкульоз;
		долучене представником позивача фото на підтвердження факту батьківства суд до уваги не приймає, оскільки подано копію лише одного фото, подана фотокартка не вказує, що померлий ОСОБА_8 та його ОСОБА_14 можливо проводили разом певний час. Разом з тим, не надано жодних інших фото спільного побуту, проживання, відпочинку, коли дитину забирали з полового будинку, зі святкування її днів народження, інших свят, проводження звичайних сімейних буднів, тощо.Також не надано доказів на підтвердження обставин надання ОСОБА_8 матеріальної допомоги (надання коштів, придбання речей, одягу, здійснення оплати за відвідування садочка тощо) на утримання дитини ОСОБА_14 . Стороною позивача також не надано жодних належних та допустимих письмових доказів (листів, анкет, документів), які б свідчили про визнання за життя ОСОБА_8 свого батьківства щодо ОСОБА_6 . Отже, надані докази достовірно не доводять, що ОСОБА_8 визнавав себе батьком дитини - ОСОБА_6 .. За життя ним не було подано спільну заяву з ОСОБА_13 про визнання ним батьківства, а у свідоцтві про народження дитини, батько записаний зі слів матері. Беручи до уваги, що на момент смерті ОСОБА_16 (    ІНФОРМАЦІЯ_4 ), з моменту народження дитини пройшло 7 повних років, та враховуючи такий тривалий проміжок часу, останній міг звернутися до органів ДРАЦС з заявою про визнання батьківства;
		у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 310/3095/17 (провадження №61-7887св19) Верховний Суд констатував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. При цьому стороною позивача не було заявлено клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. Суд вважає, що встановлення факту батьківства померлого  ОСОБА_8 відносно ОСОБА_6 без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи лише на підставі наданих доказів, як-то показань свідків, які є суперечливими, однієї фотокартки, інших письмових доказів, із яких не вбачається спільне проживання однією сім`єю  ОСОБА_13 та ОСОБА_8 в період з грудня 2015 року по 25березня 2019 року, визнання ним батьківства, неможливе;
		суд встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували факт батьківства ОСОБА_8 щодо ОСОБА_6   ІНФОРМАЦІЯ_1 , того, що ОСОБА_13 та ОСОБА_8 спільно проживали й вели спільне господарство до народження дитини ОСОБА_6 (у тому числі, в період з грудня 2005 року по 25 березня 2019 року), спільно виховували та утримували дитину, а також того, що померлий за життя визнавав її своєю дочкою, а тому в задоволенні позову відмовляє.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		у статті 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Тобто передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері;
		у свідоцтві про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 31 серпня 2012 року відділом ДРАЦС Ірпінського МУЮ у Київській області, у графі «Батько» вказаний « ОСОБА_12 », у графі «Мати» - « ОСОБА_13 ». Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що збіг імені та по батькові, вказаного у свідоцтві про народження в відомостях про батька, із ім`ям та по батькові ОСОБА_8 не є доказом батьківства останнього, як стверджував в судовому засіданні представник позивача;
		доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав належної оцінки рішенню виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року № 50/8 про встановлення дитині статусу дитини-сироти, в якому вказано, що відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України, є необґрунтованими, з огляду на те, що внесення відомостей про батька до акту про народження дитини зі слів матері є передумовою для звернення до суду з позовом про встановлення батьківства, однак не є саме по собі підставою для задоволення таких вимог, оскільки ці обставини підлягають доказуванню;
		судом встановлено, що при народженні дитини ОСОБА_6 її мати ОСОБА_13 , у шлюбі не перебувала, спільної заяви вони з ОСОБА_8 щодо внесення відомостей про нього, як про батька, не подавали і запис про батька ОСОБА_6 у книзі записів народжень було проведено за прізвищем матері, а ім`я, по батькові та національність батька дитини були записані за вказівкою її матері ОСОБА_13 , в порядку статті 135 СК України, що не може свідчити про те, що батьком ОСОБА_14 є саме ОСОБА_8 ;
		апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що на підтвердження спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_8 з 2005 року по день смерті останнього 25 березня 2019 року не надано належних, допустимих та достатніх доказів, оскільки з долучених до матеріалів справи письмових доказів та отриманих пояснень свідків неможливо встановити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, які б вказували на те, що між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 склались та мали місце протягом вказаного періоду часу (з 2005 року по 2019 рік, в тому числі на час народження дитини), усталені відносини, які притаманні подружжю. Показання допитаних в судовому засіданні свідків не підтверджують спільне проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_8 як подружжя, з їх показань неможливо встановити, яким чином був налагоджений побут, чи був спільний бюджет, чи були спільні значні витрати чи набуття майна у власність, тобто їх показання не містять будь-яких конкретних обставин життя як сім`ї в період як до народження дитини, так і після цього. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 28 червня 2023 року в справі № 357/9241/21 (провадження № 61-12927св22) про те, що показання свідків та спільні фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання;
		доводи апеляційної скарги, що факт спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_8 підтвердили як свідки, так і відповідач ОСОБА_2 , апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на те, що спільне проживання осіб за однією адресою не тотожне проживанню цих осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також враховуючи, що суб`єктивне сприйняття свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_8 як однієї сім`ї ще не означає дійсного існування ознак сім`ї в юридичному контексті. Апеляційний суд також приймає до уваги правові висновки Верховного Суду, який в постанові у справі № 521/21655/19 відзначив, що реєстрація місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу;
		судом першої інстанції надано належну оцінку акту депутата Ірпінської міської ради, згідно якого ОСОБА_5 проживала без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_8 , вони вели спільне господарство та разом виховували ОСОБА_6 до смерті ОСОБА_8 , та зауважено, що в даному акті не зазначено періоду, щодо якого він складений. Апеляційний суд також враховує, що цей акт депутата складено за заявою ОСОБА_5 і за підписом свідка ОСОБА_17 , який був допитаний як свідок судом першої інстанції і показання якого суд не визнав належним та достовірним доказом на підтвердження обставин спільного проживання ОСОБА_13 з ОСОБА_8 та батьківства ОСОБА_8 . Відтак, акт депутата, який було складено на підставі свідчення даної особи, також не може вважатися належним доказом;
		суд першої інстанції правильно оцінив наданий позивачем доказ у вигляді декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, щодо пацієнта ОСОБА_6 , в якій зазначено адресу фактичного проживання: АДРЕСА_1 , оскільки така декларація містить дані станом на 28 вересня 2016 року, отже, також не підтверджує факт спільного проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_15 та спільного виховання дитини ОСОБА_14 саме в період з 2005 року та до смерті ОСОБА_8 в 2019 році. Судом першої інстанції обґрунтовано відхилена як доказ спільного проживання ОСОБА_13 і ОСОБА_8 довідка Ірпінської центральної міської лікарні протитуберкульозного відділення від 14 лютого 2020 року № 61, відповідно до якої ОСОБА_15 , перебувала на «Д» обліку в протитуберкульозному відділенні з квітня 2019 року по 19 жовтня 2019 року, та яка, на припущення сторони позивача, мала бути доказом спільного проживання ОСОБА_13 із ОСОБА_8 , оскільки останній також хворів на туберкульоз;
		апеляційний суд також погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що долучене до матеріалів справи фото не може вважатися доказом на підтвердження факту батьківства, оскільки подано копію лише одного фото, надана фотокартка не вказує, що померлий ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , можливо, проводили разом певний час, разом з тим, не надано жодних інших фото спільного побуту, проживання, відпочинку, коли дитину забирали з полового будинку, зі святкування її днів народження, інших свят, проводження звичайних сімейних буднів, тощо. Апеляційний суд приймає до уваги, що інших фотографій дитини ОСОБА_6 , зокрема на офіційних документах, матеріали справи не містять, а відтак встановити з даної фотографії, що на ньому зображена саме ОСОБА_6 , не є можливим;
		апеляційний суд погоджується з зауваженням суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин надання ОСОБА_8 матеріальної допомоги (надання коштів, придбання речей, одягу, здійснення оплати за відвідування садочка тощо) на утримання дитини ОСОБА_6 , не надано жодних належних та допустимих письмових доказів (листів, анкет, документів), які б свідчили про визнання за життя ОСОБА_8 свого батьківства щодо ОСОБА_6 ;
		доводи апеляційної скарги, що у позивача, як у голови дитячого будинку, відсутні в наявності інші докази спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_8 - фотографії, особисті речі, докази матеріального утримання дитини її батьком, апеляційний суд відхиляє як неспроможні, оскільки позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про витребування таких доказів у осіб, у яких вони знаходяться. Доводи апеляційної скарги, що право дитини на отримання спадщини після батька, який впродовж семи років не подав за життя заяви про встановлення батьківства, не можна ставити у залежність від такої бездіяльності, відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що в позові відмовлено через його недоведеність, а не тільки в зв`язку з обставиною, яка може свідчити про невизнання ОСОБА_8 свого батьківства;
		суд першої інстанції правильно вказав, що стороною позивача не було заявлено клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, і встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_8 відносно ОСОБА_6 без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи лише на підставі наданих доказів, як-то показань свідків, які є суперечливими, однієї фотокартки, інших письмових доказів, із яких не вбачається спільне проживання однією сім`єю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 в період з грудня 2015 року по 25 березня 2019 року, визнання ним батьківства, неможливе. Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо неможливості ексгумації трупа в межах цивільного процесу, оскільки зазначене питання було предметом дослідження Верховного Суду та відповідні висновки викладені у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-37023св18), від 27 травня 2020 року у справі № 711/8704/15 (провадження № 61-44244св18). Предметом зазначених справ було, зокрема встановлення факту батьківства щодо померлої особи;
		посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року в справі № 643/9245/18, від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц, відхиляються апеляційним судом, оскільки рішення суду першої інстанції наведеним висновкам не суперечить.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		ОСОБА_1 03 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року, в якій просить: скасувати оскаржені рішення; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		ОСОБА_5 з грудня 2005 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 ЇЇ прізвище на той час було ОСОБА_5 . Лише після смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та стала носити прізвище ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 народилась спільна дитина - донька ОСОБА_6 . На час народження доньки ОСОБА_5 у шлюбі не перебувала. При реєстрації народження доньки запис про батька був зроблений зі слів матері - ОСОБА_5 , тобто відповідно до частини першої статті 135 СК України. Утрьох вони проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю, але шлюб між ними не реєструвався. ОСОБА_8 безумовно визнавав себе батьком дитини, приймав активну участь у їхньому вихованні та матеріально забезпечував сім`ю. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Вказані обставини підтверджуються у тому числі актом, складеним депутатом Ірпінської міської ради Бурчаком О.В. ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер від захворювання на туберкульоз. Донька проживала разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_8 до смерті останнього;
		законом не встановлено конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення такого факту можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин , характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування тощо). Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти у тому числі систематичне надання особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру такої допомоги;
		суду першої інстанції були надані письмові докази того, що дитина ОСОБА_6 є дочкою ОСОБА_8 . Ці обставини були підтверджені: актом, складеним від 20 вересня 2020 року, складеним депутатом Ірпінської міської ради Бурчаком О.В., згідно з яким ОСОБА_18 та ОСОБА_8 проживала та вела спільне господарство та разом виховували ОСОБА_14 до самої смерті ОСОБА_8 ; фотознімком, на якому зображені удвох ОСОБА_8 та ОСОБА_14 ; витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, де батьком вказаний ОСОБА_12 (ім`я та по-батькові ОСОБА_16 також були ОСОБА_16 ); копією декларації № 0001-61Т2-6100 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладеної 28 вересня 2016 року щодо пацієнта ОСОБА_14 , де зазначено її адресу фактичного проживання - АДРЕСА_1 адреса - будинок, який належав ОСОБА_8 та в якому вони проживали утрьох разом з ОСОБА_20 ; копіює паспорта ОСОБА_8 , згідно якого місцем його реєстрації вказана та ж сама адреса: АДРЕСА_1 ; витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 209.; листом Ірпінського відділу ДРАЦС у Бучанському районі Київської обл. від 24 грудня 2022 року, згідно якого актових записів про шлюб ОСОБА_8 не виявлено, тобто у офіційному шлюбі він ніколи не перебував; свідоцтвом про шлюб ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , згідно якого ОСОБА_21 вступила у шлюб 29 серпня 2019 року, тобто вже після смерті ОСОБА_8 . На період проживання з ОСОБА_8 вона у шлюбних відносинах з іншим чоловіком не перебувала;
		суди не врахували покази свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_22 та ОСОБА_2 ;
		суди застосували статтю 89 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) за позовом про встановлення факту батьківства померлої особи відносно дитини викладено правовий висновок, згідно якого «як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема:  листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини; тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це»;
		суди необґрунтовано зробили висновки про те, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, у тому числі доказів проведення реєстрації народження дитини відповідно до частини першої статті 135 СК України. У рішенні виконавчого комітету Ірпінської міської раді № 50/8 від 06 квітня 2021 року про встановлення малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 року статусу дитини-сироти чітко вказано, що «відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України». Також у цьому рішенні є посилання на витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, де зазначено, що відомості про батька дитини вказані відповідно до частини першої статті 135 СК України, за № 00030186495 від 01 квітня 2021 року;
		необґрунтованим є також висновок судів про те, що на підтвердження спільного проживання ОСОБА_23 та ОСОБА_24 з 2005 року по день смерті останнього не надано належних допустимих та достатніх доказів. Про факт спільного проживання з 2005 року батьків ОСОБА_25 надав пояснення сам відповідач ОСОБА_2 . Про факт їх спільного проживання до смерті ОСОБА_24 надали пояснення свідок позивача ОСОБА_17 та свідок відповідача ОСОБА_22 . Це також прямо вказано у акті, складеному 20 вересня 2020 року депутатом Ірпінської міської ради Бурчаком О.В.;
		посилання судів на те, що позивачем була долучена лише одна фотографія та не надано жодних інших фото спільного побуту, проживання, відпочинку, коли дитину забирали з пологового будинку, святкування днів народження дитини», є передчасним, оскільки позивачем є законним представником малолітньої дитини ОСОБА_14 - голова дитячого будинку ОСОБА_1 . Обидва батьки цієї дитини трагічно загинули. Відповідно, до дитячого будинку не були передані особисті речі цих дорослих людей, у тому числі сімейний фотоальбом. Дитячий будинок, який виступає в інтересах малолітньої ОСОБА_25 об`єктивно не має в наявності інших сімейних фотографій, окрім тієї, що була надана суду, рівно як і письмових доказів «надання ОСОБА_8 коштів, придбання речей, одягу для дитини ОСОБА_25 ». Натомість, надані суду першої інстанції та досліджені у судових засіданнях письмові докази, а також пояснення свідків та самого відповідача ОСОБА_2 в повній мірі дозволяють неупередженому суду прийти до висновку про визнання ОСОБА_8 свого батьківства щодо ОСОБА_6 ;
		не звернення батька дитини до ДРАЦС не свідчить про те, що вказана особа не є батьком, а є суб`єктивним рішенням цієї особи. І долю дитини, а також її права та законні інтереси, у тому числі на спадщину після такого батька, неможливо ставити у залежність від такої бездіяльності. Суди не звернули уваги на пояснення свідка ОСОБА_17 , який з цього приводу пояснив, що у свідоцтві про народження доньки ОСОБА_26 не був записаний як батько лише з метою отримання соціальних виплат;
		висновок судово-біологічної (судово[1]генетичної) експертизи дійсно має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України. Суди не врахували, що ОСОБА_8 помер у 2019 році, жодних зразків його ДНК з об`єктивних причин у сторони позивача немає;
		посилання апеляційного суду на те, що показання свідків та спільні фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання є помилковим, оскільки предметом справи не було встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Народження дитини може відбуватися у батьків, які взагалі не перебувають у сімейних відносинах. Апеляційний суд безпідставно застосував висновки Верховного Суду у справі № 521/21655/19 та відзначив, що реєстрація місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу, оскільки позивачем такі позовні вимоги взагалі не заявлялися та не були предметом розгляду у суді.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		10 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18; від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц; від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц; від 30 травня 2023 року у справі № 592/4443/17; від 28 червня 2023 року у справі № 592/6307/16; від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_13 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		 
		Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 23 листопада 2022 року, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року № 50/8 встановлено статус дитини-сироти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з тим, що мати дитини ОСОБА_27 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , а відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року № 50/6 влаштовано ОСОБА_6 до дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 , покладено персональну відповідальність за життя, здоров`я, фізичний та психологічний розвиток дітей на батьків-вихователів ОСОБА_1 та ОСОБА_28 , зобов`язано батьків-вихователів оформити спадщину малолітньої дитини.
		 
		Судами також встановлено, що 20 вересня 2020 року депутатом Ірпінської міської ради Бурчаком О.В. складено акт на звернення № 27/1 від 20 вересня 2020 року та видано його ОСОБА_5 в тому, що вона дійсно проживала без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 з ОСОБА_8 , вела особисте спільне господарство, разом виховували ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до його смерті. Свідком зазначена ОСОБА_29 . 
		 
		На а. с. 12 знаходиться копія спільного фотознімку чоловіка разом з дитиною.
		 
		У декларації № 0001-61Т2-6100 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, від 26 вересня 2016 року, щодо пацієнта ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано місце її фактичного проживання або перебування АДРЕСА_1 .
		 
		29 серпня 2019 року ОСОБА_13 зареєструвала шлюб із ОСОБА_10 .
		 
		Листом Ірпінського ВДРАЦС у Бучанському районі Київської області від 24 грудня 2022 року повідомлено, що актового запису про шлюб, складеного відносно ОСОБА_8 не виявлено.
		 
		Листом Ірпінської державної нотаріальної контори від 26 грудня 2022 року № 740/02-14 повідомлено, що в нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 55/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 , із заявою про прийняття спадщини звернувся дядько померлого ОСОБА_2 , якому 24 лютого 2021 року видані свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно.
		 
		Листом виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 27 грудня 2022 року повідомлено, що по облікам реєстру територіальної громади м. Ірпінь, за адресою АДРЕСА_1 станом на 25 березня 2019 року вказані зареєстрованими: ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_2 ОСОБА_8 був зареєстрований у період з 13 лютого 1988 року по 28 вересня 2020 року, знятий з реєстраційного обліку місця проживання у зв`язку зі смертю.
		 
		Допитаний в судовому засіданні за клопотанням представника позивача свідок ОСОБА_17 пояснив, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приходиться йому хрещеною донькою. Від самого ОСОБА_8 , який був його другом з дитинства, надійшла така пропозиція у 2013 році, при цьому останній сказав, що ОСОБА_25 є його донькою. ОСОБА_14 та її мати ОСОБА_13 проживали із ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 з 2009 по 2018 роки. Після чого спільне проживання припинили, та ОСОБА_13 змінила місце свого проживання, причини цього йому невідомі. Додав, що ОСОБА_13 та ОСОБА_8 проживали як чоловік та жінка однією сім`єю, проте, про ведення спільного бюджету та господарства йому нічого не відомо. ОСОБА_8 було відомо, про те, що у свідоцтві про народження доньки ОСОБА_25 не був записаний батько задля отримання соціальних виплат, при цьому він не запитував у ОСОБА_8 , хто справжній батько ОСОБА_25 , він вважає, що батьком ОСОБА_25 є ОСОБА_8 . Вважає, що ОСОБА_8 повідомив би його про те, що ОСОБА_25 не є його донькою. У нього не було сумнівів щодо батьківства відносно ОСОБА_26 , оскільки останній ставився до дитини дуже добре, як до своєї дитини, цікавився її життям. На які кошти проживали ОСОБА_8 та ОСОБА_13 йому невідомо, вони офіційно не працювали.
		 
		Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_22 пояснила, що проживає по АДРЕСА_3 , їй відомо, що у 2012 році народилась ОСОБА_14 , матір`ю якої є ОСОБА_15 , хто є біологічним батьком дитини їй не відомо. ОСОБА_21 і ОСОБА_8 до 2012 року спільно не проживали однією сім`єю, періодично зустрічалися, спільно проживати почали з літа 2012 року, коли ОСОБА_13 вже була вагітна, народилася ОСОБА_25 і проживали до квітня 2018 року. У 2018 році ОСОБА_21 пішла від ОСОБА_8 до ОСОБА_34 , залишила дитину і ОСОБА_8 наглядав за дитиною приблизно півроку. ОСОБА_8 з ОСОБА_25 вона бачила часто, до дитини він ставився добре, грався з нею та займався її вихованням. Час від часу, коли ОСОБА_8 вирушав на роботу, залишав дитину вдома, в ці проміжки часу дитина часто приходила додому до неї, ОСОБА_8 при цьому називала батьком.
		 
		Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції пояснив, що ОСОБА_8 є його племінником, та у період з 2005 року по 2010 рік періодично проживав із ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_13 в 2010 році, залишивши помешкання ОСОБА_8 , почала підтримувати стосунки з іншим чоловіком, - ОСОБА_10 , та повернулася до ОСОБА_8 у 2012 році вже коли була вагітна. У 2012 році у ОСОБА_27 народилася донька ОСОБА_14 , народження якої задля отримання соціальних виплат було зареєстровано відповідно до частини першої статті 135 СК України та зазначено батьком не існуючу людину - ОСОБА_12 . Оскільки ОСОБА_27 достовірно було відомо про стан здоров`я ОСОБА_8 , який був хворий на туберкульоз, та про наслідки цієї хвороби, з метою отримання у подальшому спадщини її донькою зазначила відомості про батька дитини - « ОСОБА_16 ». Із пологового будинку ОСОБА_13 із дитиною приїхала до ОСОБА_8 і вони утрьох проживали разом. ОСОБА_8 добре ставився до дитини, гуляв із нею, жили вони на дитячі гроші та гроші, за які було продано земельну ділянку ОСОБА_8 і його матері. Мати ОСОБА_8 при житті також добре ставилася до дитини. Натомість хто є біологічним батьком ОСОБА_14 йому не відомо і лише гарне ставлення до дитини та спільне проживання цього не доводить. ОСОБА_8 помер в диспансері і він здійснив його поховання та отримав спадщину у вигляді житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вказаний будинок було знищено під час активних бойових дій. Земельна ділянка належить йому на підставі договору купівлі-продажу. Мати ОСОБА_8 померла раніше, батько живий, приїжджав на поховання.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
		 
		Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		 
		Європейський суд з прав людини, зокрема, вказав, що: «хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року).
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
		 
		При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
		 
		У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
		 
		Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це».
		 
		Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
		 
		Аналіз Єдиного державного реєстру свідчить, що у березні 2021 року ОСОБА_5 зверталася із заявою про встановлення факту батьківства та ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2021 року у справі № 367/2216/21 відкрито провадження. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2021 року заяву ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду у зв`язку із неявкою заявника у судове засідання.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статі 76, 77, 79 ЦПК України).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 297/3225/16-ц (провадження № 61-19259св19) зазначено, що: 
		«відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Комплексний аналіз норм пункту 3 частини першої статті 43, статті 180, частин першої, другої статті 227 ЦПК України свідчить, що про визнання обставин учасниками справи має, в тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами».
		 
		У справі, що переглядається: 
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він є засновником дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 . Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року № 50/6 влаштовано ОСОБА_6 до дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_8 року у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які не перебували в зареєстрованому шлюбі, народилась спільна дитина - донька ОСОБА_6 . При реєстрації народження доньки запис про батька був зроблений зі слів матері - ОСОБА_5 , відповідно до частини першої статті 135 СК України. Позивач зазначав, що вони втрьох проживали разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , проте в зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_8 безумовно визнавав себе батьком дитини, приймав активну участь у вихованні та матеріально забезпечував сім`ю. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер від захворювання на туберкульоз. Позивач просив встановити факт батьківства ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		при відмові у задоволенні позову суди послалися на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували факт батьківства ОСОБА_8 щодо ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди зазначили, що позивачем не було заявлено клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, тому встановлення факту батьківства померлого  ОСОБА_8 щодо ОСОБА_6 без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи лише на підставі наданих доказів, як-то показань свідків, які є суперечливими, однієї фотокартки, інших письмових доказів, із яких не вбачається спільне проживання однією сім`єю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 в період з грудня 2015 року по 25 березня 2019 року, неможливе;
		суди не врахували, що обставини, що входять до предмету доказування, можуть встановлюватися такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це;
		суди не звернули уваги на те, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи у справах про встановлення батьківства є лише одним із засобів доказування, який підлягає оцінці у сукупності із іншими доказами у справі. У разі відсутності висновку судової молекулярно-генетичної експертизи не виключається встановлення батьківства на підставі інших доказів;
		суди вказали, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження проведення реєстрації народження дитини відповідно до частини першої статті 135 СК , клопотання про їх витребування судом також не було заявлено. Проте суди не звернули уваги на те, що у рішенні виконавчого комітету Ірпінської міської раді № 50/8 від 06 квітня 2021 року про встановлення малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини-сироти вказано, що «відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України». Також у цьому рішенні є посилання на витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, де зазначено, що відомості про батька дитини вказані відповідно до частини першої статті 135 СК України, за № 00030186495 від 01 квітня 2021 року (а.с. 19). Зазначені обставини також зафіксовані у рішенні виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року № 50/6 про влаштування ОСОБА_6 до дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 (а. с. 20, 21);
		суди не надали оцінки показанням відповідача ОСОБА_2 про те, що у 2012 році у ОСОБА_27 народилася донька ОСОБА_14 , народження якої задля отримання соціальних виплат було зареєстровано відповідно до частини першої статті 135 СК України та зазначено батьком не існуючу людину - ОСОБА_12 . Оскільки ОСОБА_27 достовірно було відомо про стан здоров`я ОСОБА_8 , який був хворий на туберкульоз, та про наслідки цієї хвороби, з метою отримання у подальшому спадщини її донькою зазначила відомості про батька дитини - « ОСОБА_16 ». Із пологового будинку ОСОБА_13 із дитиною приїхала до ОСОБА_8 і вони утрьох проживали разом. ОСОБА_8 добре ставився до дитини, гуляв із нею, жили вони на дитячі гроші та гроші, за які було продано земельну ділянку ОСОБА_8 і його матері;
		зазначивши, що на підтвердження спільного проживання   ОСОБА_27 та ОСОБА_8 з 2005 року по день смерті останнього не надано належних допустимих та достатніх доказів, суди не врахували, що відповідач у письмових поясненнях визнавав факт спільного проживання з 2005 року  ОСОБА_27 та ОСОБА_8 (а. с. 153-155);
		ОСОБА_1 акцентував увагу на тому, що ОСОБА_5 зверталася із заявою про встановлення факту батьківства. Поза увагою судів залишилось те, що у березні 2021 року ОСОБА_5 зверталася із заявою про встановлення факту батьківства та ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2021 року у справі № 367/2216/21 відкрито провадження. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2021 року заяву ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду у зв`язку із неявкою заявника у судове засідання.
		 
		За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення скасувати; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року і постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                              М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...