Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 483/24/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: 30.01.2024. Зареєстровано: 31.01.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2024.
Дата набрання законної сили: 27.02.2024
Номер судового провадження: 2/483/38/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		               Справа № 483/24/22
		Провадження № 2/483/38/2024
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		16 січня 2024 року м. Очаків
		Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
		головуючого - судді Рак Л.М.,
		за участю секретаря Гречки С.Є.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		В С Т А Н О В И В :
		 
		10 січня 2022 року ОСОБА_2 , яка є представником ОСОБА_1  звернулася до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (далі - АТ «Миколаївобленерго») в якому просила скасувати наказ №576-к від 28 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1  з посади контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин), поновити його на роботі з 29 травня 2020 року та стягнути на його користь з АТ «Миколаївобленерго» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 травня 2020 року по день ухвалення рішення суду. Свої вимоги представник позивача обґрунтовувала тим, що на підставі наказу АТ «Миколаївобленерго» №1334к від 22 вересня 2016 року ОСОБА_1  було прийнято на посаду контролера енергонагляду І групи кваліфікації енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу. Наказом № 829к від 13 червня 2017 року позивача переведено на посаду контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу. З 19 листопада 2018 року ОСОБА_1  був призваний на строкову військову службу та цього ж дня наказом № 1700к з ним було припинено трудовий договір на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Наказом № 259к від 27 лютого 2019 року позивача було поновлено на роботі з 20 листопада 2018 року та цим же наказом було увільнено від роботи до дня фактичного закінчення строкової військової служби. 09 січня 2019 року ОСОБА_1  уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки, повідомив АТ «Миколаївобленерго» про укладення ним контракту про проходження військової служби та просив вчинити дії щодо збереження і виплати йому середньої заробітної плати. Однак 28 травня 2020 року наказом № 576к ОСОБА_1 було звільнено з посади за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення представник позивача вважає незаконним, оскільки на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України, до закінчення особливого періоду чи до дня фактичної демобілізації, за позивачем зберігається місце роботи, посада та компенсується з бюджету середній заробіток за місцем роботи на момент призову. Посилаючись на викладене, представник позивача просила про задоволення позовних вимог та крім того, просила стягнути з відповідача судові витрати. 
		03 лютого 2022 року представником відповідача до суду був наданий відзив на позовну заяву в якому, в задоволені позову представник просила відмовити, оскільки відповідно до ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях - до 18 місяців, в зв`язку з чим граничний строк проходження строкової служби позивача становив 19 травня 2020 року. Однак 20 травня 2020 року позивач на робочому місці не з`явився і був відсутній на роботі до 28 травня 2020 року та не відповідав на телефонні дзвінки, що підтверджується актами про його відсутність на роботі. Наказом АТ «Миколаївобленерго» від 28 травня 2020 № 576к ОСОБА_1 робочі дні з 20 по 28 травня 2020 були враховані як прогули, та з 28 травня 2020 року його було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин). При цьому, представник посилається, що звільнення позивача з роботи відбулось у відповідності з чинним законодавством України. Заперечує, що позивач повідомляв АТ «Миколаївобленерго» про укладення ним 09 січня 2019 року контракту про проходження військової служби та просив вчинити дії щодо збереження і виплати йому середньої заробітної плати, в зв`язку з чим на нього не могли бути розповсюдженні гарантії, передбачені ч. 3 та 4 ст. 119 КЗпП України. 01 березня 2021 року позивачем було отримано трудову книжку, що підтверджується його власним підписом у книзі обліку трудових книжок та вкладишів до них та в особовій картці. Посилаючись на те, що згідно зі ст. 233 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки та, що трудову книжку позивач отримав 01 березня 2021 року, тобто дізнався про своє звільнення, при цьому позовна заява датується 24 грудня 2021 року, тому вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду для вирішення трудового спору.
		Представником позивача 15 лютого 2022 року було надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом посилаючись на те, що цей строк було пропущено з поважних причин, а саме через хворобу позивача (а.с. 213,80-82), не ознайомлення та не вручення йому наказу про звільнення та крім того, після одужання позивача та його звернення по правову допомогу з метою захисту своїх трудових прав, було направлено адвокатський запит щодо надання наказу про звільнення, довідки про середньоденну заробітну плату та документів які стали підставою для звільнення, відповідь на який було отримано на початку грудня 2021 року (а.с. 78-79) та 10 січня 2022 року була подана позовна заява до суду.
		Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 
		Представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, в якій також зазначила, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі та в разі задоволення позову представник просила стягнути судові витрати, а також 5550 грн. витрат на правничу допомогу. Крім того, представником позивача надано розрахунок витрат на правничу допомогу та квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату зазначених витрат.
		Представник відповідача АТ «Миколаївобленерго» надала до суду заяву в якій просила справу розглянути без її участі та у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Так, судом встановлено, що 22 вересня 2016 року наказом АТ «Миколаївобленерго» № 1334к ОСОБА_1 було прийнято на посаду контролера енергонагляду І групи кваліфікації енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу (а.с. 10).
		Наказом № 829к від 13 червня 2017 року позивача переведено на посаду контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу (а.с. 10). 
		19 листопада 2018 року наказом № 1700к ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с. 11, 44).
		09 січня 2019 року ОСОБА_1 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки (а.с. 12).
		Наказом № 259к від 27 лютого 2019 року позивача було поновлено на посаді з 20 листопада 2018 року та цим же наказом його було увільнено від роботи до дня фактичного закінчення строкової військової служби з наданням гарантій, передбачених ст. 119 КЗпП України (а.с. 45). 
		28 травня 2020 року наказом генерального директора АТ «Миколаївобленерго» № 576к ОСОБА_1 було звільнено з посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) (а.с. 54).
		01 березня 2021 року позивачу було видано трудову книжку під підпис (а.с. 60).
		При цьому, зі змістом оскаржуваного наказу про звільнення, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ознайомлений не був, з цим наказом він ознайомився після його отримання на адвокатський запит представником позивача адвокатом Михайленко Н.М., з якою 18 жовтня 2021 року позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.28-32). 
		Вирішуючи трудовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
		Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, суд, встановивши, що заяву подано з пропуском строку, зобов`язаний перевірити причини пропуску цього строку та навести мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
		Встановивши, що трудову книжку позивач отримав 01 березня 2021 року, а з позовом до суду звернувся лише 10 січня 2022 року, суд під час розгляду справи перевірив причини пропуску такого строку, вважає їх поважними з огляду на таке.
		Судом встановлено, і відповідач не заперечує того факту, що позивача з 19 листопада 2018 року було призвано на строкову військову службу, строк якої становив 18 місяців (а.с. 42-43).
		09 січня 2019 року ОСОБА_1 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк контракту відповідно до вимог, визначених п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с.12), тобто з 09 січня 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом. Разом з тим, відповідач посилається на те, що йому не було відомо про укладення вказаного контракту позивачем. Однак, ці твердження відповідача спростовуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами цивільної справи № 483/420/19 за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 до АТ «Миколаївобленерго» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (а.с.18, 41- 45), з яких вбачається, що до матеріалів справи було долучено вказаний вище контракт від 09 січня 2019 року і у відзиві на позовну заяву від 25 березня 2019 року, який підписано генеральним директором АТ «Миколаївобленерго» зазначається про те, що оскільки ОСОБА_1 добровільно уклав контракт та за власним бажанням вступив на військову службу у Збройних Силах України строком на три роки, не під час мобілізації, не під час дії особливого періоду, а також за відсутності нормативного акту, яким визначається кризова ситуація в країні, тому гарантії визначені в ч. 3 ст. 119 КЗпП України на нього не розповсюджуються, тобто про існування вказаного контракту відповідачу було відомо ще 29 березня 2019 року під час отримання копії документів доданих до позовної заяви (а.с. 39 справа № 483/420/19). 
		Отже, судом встановлено, що позивача було звільнено під час проходження військової служби, тобто в період, коли він виконував обов`язки військової служби, що значною мірою обмежувало його процесуальні можливості.
		В той же час, трудову книжку ОСОБА_1 отримав 01 березня 2021 року і цей факт не заперечується його представником. Разом з тим, як вбачається з медичної довідки від 15 грудня 2022 року начальника медичної служби військової частини (умовна позначка) та витягу з медичної книжки на ім`я ОСОБА_1 , позивач у період з 09 березня 2021 року по 04 жовтня 2021 року неодноразово знаходився на лікуванні в лазареті військової частини, під час якого 19 серпня 2021 року йому було проведено планове оперативне лікування (а.с. 213, 80-82).
		18 жовтня 2021 року позивачем було укладено з адвокатом договір про надання правничої допомоги (а.с.28-32).
		Оскільки позивача не було ознайомлено з наказом про його звільнення і копію такого наказу він не отримував, представником позивача було направлено адвокатський запит до АТ «Миколаївобленерго», на який 11 листопада та 07 грудня 2021 року надано відповіді, долучено копію наказу про звільнення позивача, довідки від 03 грудня 2021 року про його заробітну плату ОСОБА_1 за останні 12 місяців та середню заробітну плату, акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин у період з 20 по 28 травня 2020 року та витяг з книги обліку руху трудових книжок (а.с. 13-27).
		З урахуванням добросовісності дій позивача, який хворів та після одужання з метою захисту своїх трудових прав, звернувся відразу по правову допомогу, з огляду на складність правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, а також того, що відсутність у позивача оскаржуваного наказу про звільнення перешкоджала своєчасному зверненню до суду та беручи до уваги не значний термін пропуску строку звернення з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність для пропуску строку об`єктивних причин, що не залежали від волі позивача та його представника, а тому вважає, що пропущений строк підлягає поновленню. 
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу, є підставою для припинення трудового договору. 
		Твердження представника відповідача про те, що на ОСОБА_1 не могли бути розповсюджені гарантії передбачені ч.ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України, суд вважає помилковими з огляду на таке.
		Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. 
		В силу вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Закону проходження військової служби здійснюється  громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Серед видів військової служби закон передбачає військову службу за контрактом осіб рядового складу (ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
		Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час звернення до суду з даним позовом), за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали, на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Вирішуючи питання щодо часових меж особливого періоду, суд з метою забезпечення єдності судової практики, враховує правову позицію, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у справі №813/402/17 від 26 серпня 2020 року, вказавши, що відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію чи з моменту введення воєнного стану в Україні в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій. 
		Щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону, Велика Палата зазначила, що навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний моментом оголошення рішення про мобілізацію, хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішення про мобілізацію заходи. 
		За змістом листа Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. На даний час в Україні діє особливий період.
		Отже, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
		З урахуванням викладеного, а також того, що ОСОБА_1 був звільнений під час проходження військової служби у Збройних Силах України за контрактом укладеним ним 09 січня 2019 року з Міністерством оборони України, про що відповідачу, як встановлено судом було відомо, та під час особливого періоду, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено гарантії частин 2, 3 статті 119 КЗпП України, у зв`язку із чим звільнення позивача не можна вважати законним. 
		Частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України врегульовано, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина 5 статті 235 КЗпП України).
		Пунктом 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №110 від 17 серпня 1993 року визначено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. 
		Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
		Судом встановлено і сторони не заперечують того факту, що трудову книжку позивач отримав 01 березня 2021 року. Вказана обставина також підтверджується витягом з книги обліку руху трудових книжок (а.с. 60).
		Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
		Отже, з набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
		Оскільки трудову книжку не було видано позивачу в день його звільнення, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 у зв`язку зі скасуванням наказу про його звільнення та поновленням його на роботі має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, з врахуванням Закону № 2352-IX, за період з 29 травня 2020 року по 18 липня 2022 року.
		Для здійснення розрахунку середнього заробітку слід керуватися положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
		Зокрема, відповідно до абзаців 3, 4 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. 
		Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		В силу пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Як вбачається з довідки про середню заробітну плату АТ «Миколаївобленерго» від 03 грудня 2021 року № 03/767 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 466 грн. 38 коп. ( 19588 грн. : 42 дні = 466 грн. 38 коп.) (а.с. 24).
		Таким чином, виходячи з того, що з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади, вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 29 травня 2020 року по 18 липня 2022 року.
		Цей період часу з 29 травня 2020 року по 18 липня 2022 року становить 2 роки 1 місяць 20 днів, всього 781 календарний день, з них: робочих - 538 днів, вихідних - 216 днів, святкових та неробочих - 27 днів, а відтак за час вимушеного прогулу за період з 29 травня 2020 року по 18 липня 2022 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 250912 грн. 44 коп. (538 днів * 466 грн. 38 коп.).
		Розподіляючи судові витрати, суд виходить з того, що в силу положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Частиною 6 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що оскільки позивач в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за даним позовом, такий збір, який підлягав сплаті під час подання позовної заяви, необхідно стягнути з відповідача.
		За ставками, які діяли на час звернення до суду з цим позовом, судовий збір підлягав сплаті в сумі 4493 грн. 92 коп. (1984 грн. 80 коп. за дві вимоги немайнового характеру (скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі) та 2509 грн. 12 коп. за вимогу майнового характеру). 
		Вирішуючи питання про стягнення суми витрат на правову допомогу суд враховує наступне.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним та документально підтверджені витрати на правничу допомогу в розмірі 5500 грн., з яких 1387 грн. 50 коп. - попереднє опрацювання документів та законодавчої бази (1 година); 1387 грн. 50 коп. - підготовка процесуальних документів, клопотань (2 години), участь у судових засіданнях - 1387 грн. 50 коп., що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 18 жовтня 2021 року, ордерами на надання правничої допомоги від 18 жовтня 2021 року та від 15 січня 2024 року, розрахунком витрат на правничу допомогу від 15 січня 2024 року та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2/24 від 15 січня 2024 року про сплату адвокатських послуг (а.с. 28-32, 232-234). 
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
		 
		Наказ акціонерного товариства «Миколаїобленерго» № 576-к від 28 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) - скасувати. 
		 
		Поновити ОСОБА_1 на посаді контролера енергонагляду ІІІ групи кваліфікації енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу акціонерного товариства «Миколаївобленерго» з 29 травня 2020 року.
		 
		Стягнути з акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - 250912 (двісті п`ятдесят тисяч дев`ятсот дванадцять) гривень 44 копійки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 травня 2020 року по 18 липня 2022 року без урахування усіх податків та зборів, що підлягають відрахуванню.
		 
		Стягнути з акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - 5550 (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят) гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
		 
		Стягнути з акціонерного товариства «Миколаївобленерго» в дохід держави 4493 (чотири тисячі чотириста дев`яносто три) гривні 92 копійки судового збору.
		 
		Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Повний текст рішення складено 25 січня 2024 року.
		 
		Головуючий:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...