Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/1610/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано судом: 01.02.2024. Зареєстровано: 01.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		29 січня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  917/1610/23 
		м.   Київ
		за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"
		на постанову Східного апеляційного господарського суду
		(головуючий суддя - Тихий П.В., судді: Гребенюк Н.В., Терещенко О.І.)
		від 15.11.2023
		за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"
		про вжиття заходів забезпечення позову
		у справі №917/1610/23
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський молочний завод"
		про стягнення 2 842 444, 14 грн,
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" (далі - ТОВ "Полтаваенергозбут", позивач) звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський молочний завод" (далі - ТОВ "Лубенський молочний завод", відповідач) про стягнення 2 842 444,14 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.09.2019 №21700018 (далі - Договір).
		ТОВ "Полтаваенергозбут" подало до суду також заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Лубенський молочний завод" в загальному розмірі 2 885 080,80 грн (сума позову та судовий збір), які знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках:
		- № НОМЕР_1 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605;
		- № НОМЕР_2 , відкритий в "Райффайзен Банк Аваль";
		- № НОМЕР_3 , відкритий в АТ "Пумб";
		- № НОМЕР_4 , відкритий в АТ "А-БАНК";
		- всіх рахунках відповідача у банківських установах, інформація про які буде знайдена під час здійснення виконавчого провадження, за винятком виплат, необхідних для сплати заробітної плати, податків, зборів та платежів, передбачених законодавством України.
		Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, передбачених Договором, у зв`язку з чим допущено тривале прострочення зобов`язань з оплати за спожиту електричну енергію; вимоги представників позивача зі сплати боргу неодноразово пред`явлені під час усних перемовин керівництву ТОВ "Лубенський молочний завод", але залишені без відповіді.
		Крім того, ТОВ "Полтаваенергозбут" зазначає, що відповідачем здійснюються дії з відчуження об`єктів нерухомого майна, а також передачі в іпотеку земельної ділянки та нежитлової будівлі, що свідчить про намір ТОВ "Лубенський молочний завод" ухилитися від виконання своїх зобов`язань перед ТОВ "Полтаваенергозбут".
		Також позивач стверджує, що в провадженні Господарського суду Полтавської області перебувають справи про стягнення з ТОВ "Лубенський молочний завод" грошових коштів на загальну суму 5 691 798,03 грн, задоволення позовних вимог у яких може викликати реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду в даній справі у разі його прийняття.
		Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.10.2023 у справі №917/1610/23 задоволено заяву ТОВ "Полтаваенергозбут" про вжиття заходів забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Лубенський молочний завод" у загальному розмірі 2 885 080,80 грн, які знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках:
		- № НОМЕР_1 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605;
		- № НОМЕР_2 , відкритий в "Райффайзен Банк Аваль";
		- № НОМЕР_3 , відкритий в АТ "Пумб";
		- № НОМЕР_4 , відкритий в АТ "А-БАНК";
		- всіх рахунках відповідача у банківських установах, інформація про які буде знайдена під час здійснення виконавчого провадження, за винятком виплат, необхідних для сплати заробітної плати, податків, зборів та платежів, передбачених законодавством України.
		Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні достатньо обґрунтовані підстави вважати, що відповідачем після виникнення заборгованості ТОВ "Лубенський молочний завод" за Договором, що є предметом позову в цій справі, вчиняються дії з відчуження свого майна, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань за вказаним договором, а саме:
		-      згідно з договорами купівлі-продажу від 01.09.2023 №1847, від 01.09.2023 №1848 та від 01.09.2023 №1849 нерухоме майно ТОВ "Лубенський молочний завод" за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Радянська (на даний час просп. Володимирський), 212, відчужене ОСОБА_1 (який є керівником та одним із учасників ТОВ) та ОСОБА_2 (учасник ТОВ "Лубенський молочний завод");
		- договорами купівлі-продажу від 02.08.2023 ТОВ "Лубенський молочний завод" передало у власність ОСОБА_3 будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Відтак накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, є адекватним, розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов`язаним з нею заходом забезпечення позову. При цьому судом відзначено, що попередження можливого порушення прав позивача при розгляді справи судом перебуває в прямій залежності від цілісності майна чи грошових коштів та незмінності суб`єкта їх володіння під час вирішення спору судом, а, отже, на думку суду, цілком співмірним, виправданим та необхідними є саме застосування заходів забезпечення позову, ніж незастосування їх, адже наслідки незастосування таких заходів можуть, з урахуванням обставин справи, призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.
		Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №917/1610/23 ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.10.2023 у справі №917/1610/23 скасовано. У задоволенні заяви ТОВ "Полтаваенергозбут" про забезпечення позову відмовлено.
		Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив з того, що позивачем не надано доказів ймовірності вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог). При цьому позивач лише вказував на пасивну поведінку відповідача, що свідчить про небажання погасити заборгованість, та що викликає сумніви в тому, що відповідач у разі ухвалення судового рішення про стягнення з нього коштів на користь позивача не буде вчиняти дії, спрямовані на відчуження належного йому майна. 
		Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що кваліфікація поведінки відповідача як пасивної вимагає вирішення питання по суті обґрунтованості позовних вимог в контексті наявності/відсутності невиконаного обов`язку позивача перед відповідачем. Наразі ж, такі твердження не можуть визнаватися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення позову, тоді як в оскаржуваній ухвалі суд обмежився лише формулюванням критерію наявності зв`язку між заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача і предметом спору, співмірності та адекватності таких заходів до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Однак, при цьому, місцевий господарський суд не вказав та не встановив фактичних обставин та доказів, що підтверджують вищезазначені твердження.
		Відтак за відсутністю жодних доказів та вказівок у заяві про забезпечення позову на обставини, що свідчать про наміри відповідача щодо протиправного виведення коштів та припинення власної господарської діяльності для завдання шкоди кредитору (чи ухилення від виконання грошового зобов`язання у разі його підтвердження в судовому порядку), необхідно керуватися презумпцію добросовісної поведінки відповідача щодо напрямків використання наявних у нього грошових коштів.
		Крім того апеляційний господарський суд відзначив, що заслуговують на увагу доводи апелянта, що відповідач є одним з основних підприємств харчової промисловості міста Лубни, який, в свою чергу, включений до секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури в секторі харчової промисловості та агропромислового комплексу в повному обсязі, що свідчить про те, що відповідач відноситься до підприємств-об`єктів критичної інфраструктури та виконує важливі функції для забезпечення населення держави продуктами харчування. 
		Однак судом першої інстанції не досліджувалося питання можливого порушення або безпідставного обмеження внаслідок вжиття відповідних заходів забезпечення позову прав та охоронюваних інтересів третіх осіб, що не є учасниками цього судового процесу, зокрема, місцевого населення - споживачів продукції відповідача.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд не погодився з висновком місцевого господарського суду, що заходи забезпечення позову, які просив вжити позивач, є адекватними та жодним чином не перешкоджають та не припиняють господарську діяльність відповідача.
		Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача з відчуження нерухомого майна спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань за вказаним договором. При цьому судом відзначено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що оборотних коштів відповідача буде недостатньо для задоволення в майбутньому вимог позивача, у свою чергу, реалізація нерухомого майна, метою якої є поповнення обігових коштів, покращує платоспроможність боржника, а також може слугувати меті інтенсифікації виробництва товарів.
		Окрім зазначеного, суд попередньої інстанції вказав і на те, що накладення арешту на грошові кошти в сумі 42 636,66 грн, що є сумою судового збору, є неправомірним та неспівмірним до предмета спору.
		У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "Полтаваенергозбут" просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №917/1610/23, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.10.2023 у справі №917/1610/23 залишити без змін.
		Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) вказує, що при ухвалені оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме - статті 136, 137, 236, 281, 282 ГПК.
		Також скаржник у касаційній скарзі посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі №922/1583/23, від 03.03.2023 у справі №905/448/22 (правовідносини в яких є подібними цій справі), у постановах Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 14.02.2020 у справі №916/2278/19, від 08.10.2018 у справі №913/257/18.
		Верховний Суд ухвалою від 29.01.2024 справу №917/1610/23 за касаційною скаргою ТОВ "Полтаваенергозбут" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вважаючи необхідним відступити/уточнити наступні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та від 06.10.2022 у справі №905/446/22: 
		- "У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін" (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22);
		- "Саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності" (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
		Суд наводить наступні мотиви необхідності відступу/уточнення від наведених висновків Верховного Суду:
		-          умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21);
		-          звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника;
		-          з наведених правових висновків (від яких Суд має намір відступити/уточнити) убачається, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову. Тобто, вказані обставини презюмуються як доведені. Натомість обов`язок щодо спростування необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову покладається на відповідача, що не узгоджується з нормами статей 136, 137 ГПК;
		-          у вказаних вище постановах (від 03.03.2023 у справі №905/448/22,  від 06.10.2022 у справі №905/446/22) Верховний Суд фактично дійшов до протилежних висновків, аніж у постановах Верховного Суду, що описані у пункті 4.4 даної ухвали, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21, від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 14.12.2022 у справі №904/1513/22, від 11.01.2024 у справі №916/3599/23 тощо;
		-          правозастосування статей 136, 137 ГПК, які наведені у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та від 06.10.2022 у справі №905/446/22, створюють прецедент, за якого фактично право заявника на застосування заходів забезпечення позову, зокрема  шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, є абсолютним, тобто таким, що ніяким чином не обмежується (ані обґрунтованістю заяви, ані обставинами справи, ані наявністю/відсутністю доказів щодо таких фактичних обставин тощо);
		-          доведення протилежного, тобто обставин недоцільності/неспівмірності заходів забезпечення позову відповідачем при розгляді даної заяви фактично є неможливим, адже заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 140 ГПК). Тобто зазвичай інша сторона (відповідач/зацікавлена особа) дізнається про існування такої заяви вже після її розгляду судом. А тому право сторони на надання доказів, обґрунтувань та заперечень щодо заяви про забезпечення позову може бути реалізоване лише шляхом оскарження судового рішення у порядку передбаченому ГПК;
		-          таке правозастосування статей 136, 137 ГПК призводить до нерівного правового становища  позивача (заявника) і відповідача (зацікавленої особи); створює передумови для зловживання процесуальним правом позивача/заявника (ураховуючи, що така заява може бути подана і до подання позову).
		Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
		Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
		При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта зазначеної статті).
		Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача; забезпечити запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
		Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача та уникнення будь-яких труднощів при виконанні судового рішення у випадку задоволення позову.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
		Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
		Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
		У постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та від 06.10.2022 у справі №905/446/22, містяться посилання на те, що сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.   
		Водночас, у цих постановах також зазначено про те, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.  
		Отже, у наведених постановах Верховний Суд сформував правову позицію про необхідність обґрунтування позивачем підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак зазначив про те, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). А також зазначив, що саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач.
		Вважаю наведений у постановах Верховного Суду у справах №905/448/22 та №905/446/22 підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми.
		Вважаю, що наведений у вказаних постановах підхід передбачає необхідність обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, а не безумовну необхідність відшукування/щомоментне відслідковування та подання ним доказів вчинення боржником дій, спрямованих на відчуження його майна/грошових коштів чи розпорядження ними для застосування заходів забезпечення у вигляді арешту останніх у спорах про стягнення коштів/витребування майна, з урахуванням того, що право власника на таке відчуження/розпорядження у будь-який момент, який (момент волевиявлення) неможливо ані передбачити, ані відстежити (здійснити повний та об`єктивний контроль) особам, які до цих дій недотичні, є абсолютним. Відтак, наведений, на мою думку логічний, підхід забезпечує рівні процесуальні можливості сторонам довести обставини, що знаходяться у площині доступу кожної із сторін. 
		З огляду на викладене вважаю зазначені висновки Верховного Суду обґрунтованим та не вбачаю правових підстав для відступу від них.
		Посилання колегії суддів на існування судової практики Верховного Суду, в яких містяться висновки про необхідність надання позивачем доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, не є підставою для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки: по-перше, у справі №905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постановах Верховного Суду, наведених колегією суддів в обґрунтування ухвали про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування; по-друге, викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосування перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, зокрема і тими, що викладені після прийняття постанови від 03.03.2023 у справі №905/448/22, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати, що усуває невизначеність у правозастосуванні відповідних норм процесуального права. 
		Посилання колегія суддів на те, що наведене Верховним Судом у справах №905/448/22 та №905/446/22 правозастосування статей 136, 137 ГПК призводить до нерівного правового становища  позивача (заявника) і відповідача (зацікавленої особи), створює передумови для зловживання процесуальним правом позивача/заявника (ураховуючи, що така заява може бути подана і до подання позову), вважаю безпідставним, адже нормами процесуального законодавства, а саме статті 145 ГПК, визначена процедура скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якої суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
		Відповідно до частини другої статті 145 ГПК клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.
		Відтак, відповідач має право доводити обставини неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність, подавши відповідні докази в порядку статті 145 ГПК, яка дозволяє у найкоротші строки відновити права відповідача у разі їх порушення.
		Крім того механізм захисту прав відповідача від зловживання позивачем правом на забезпечення позову унормовано також (1) у статті 141 ГПК, відповідно до частини першої якої    суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення); (2) у статті 146 ГПК, відповідно до якої у випадку залишення позову без розгляду або закриття провадження з інших, ніж зазначені у частині першій статті 142 цього Кодексу підстав, або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
		З огляду на викладене вище, вважаю відсутніми підстави для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		 
		Суддя                                                                                          С. Бакуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...